Новые Скифы: Возвращение

«Да, скифы – мы!»

Скифское движение поэтов и революционеров возникло в России в молниеносном 1917 году. Скифство стало вершиной русского Народничества и предтечей Евразийства. Скифами называли себя лучшие поэты, писатели, музыканты и художники Серебряного века: Александр Блок, Кузьма Петров-Водкин, Валерий Брюсов, Сергей Прокофьев, Андрей Белый, Николай Клюев, Сергей Есенин, Борис Пастернак, Евгений Замятин.
Наши люди помнят октябрьскую революцию 1917 года как переворот Ленина и большевиков. Это не совсем так. Революцию вместе с большевиками осуществляли и русские народники – левые эсеры. Скифское Движение шло с ними рука об руку, часть скифов – Сергей Есенин, Мария Спиридонова, Иванов-Разумник были активистами этой партии. Другие печатались в левоэсеровских газетах. Они мыслили Октябрьскую революцию совсем иначе.

В центре левоэсеровской мечты – на кумачёвом от степных маков кургане стояли кочевники-скифы. Пращуры смотрели на нас из исторической бездны. В руках у скифов было подлинное золото русской национальной идеи. Вольные и непобедимые, наполненные светом и силой, подарившие всем народам России культуру и генофонд, они репрезентовали собой настоящий Русский Рай – живое и историческое Царство Правды на нашей земле.

Олег Гуцуляк: Культурологічний заповіт Юрія Султанова

Саме 11 вересня 2001 р., коли повітряні атаки на символи Атлантичної цивілізації зробили каменем спотикання проблему діалогу між Сходом та Заходом, Юрій Ібрагімович став активним учасником виниклого в стінах Прикарпатського університету дискусійного клубу «Імператив», виступав з інтерв’ю у засобах масової інформації, писав наукові статті з даної проблематики, ретельно взявся за вивчення сакрально-міфологічного мислення (написав і видав книги “У світі античної літератури”, “Мусульманський Ренесанс”), спроб перенесення його на теперішній грунт, проблеми міжрасових та міжнаціональних стосунків, було складено ним проспект Інтелектуального клубу, здійснено начерк наступної діяльності в мережі Інтернет (наслідком чого стали сайти «Золотий грифон», «Мезогея» та «МезоЄвразія»)…

Юрій Султанов був не тільки педагогом та літературознавцем, але й культурологом. Його позиція ґрунтувалася в першу чергу не на тому, що роз’єднує людей різних націй та культурних орієнтацій, не на тому, що оперує категорією вищості одних у порівнянні з іншими, а виключно на тому, що глибинно, екзистенційно об’єднує людей як членів однієї і неподільної сучасної земної цивілізації. А цим об’єднуючим началом є любов, що обумовлює і взаємопорозуміння, і взаємоповагу. В цьому, вважав вчений, полягає його як культуролога суттєва перевага перед, наприклад, політологом, який так чи інакше змушений за природою своєї спеціальності триматися чіткої ідеології та з її позицій вибирати факти серед тих, що йому надають мас-медіа.

Владимир Попов: К теории оркизма

Медведь, как символ Единой России — это не русский и даже не славянский тотем. Медведь — тотем коренных жителей Ярославской, Костромской и Московской области — народа Мерь. Ростов-Великий рядом со мной был их древней столицей. Город Ярославль заложен Ярославом Мудрым на месте, где он встретил тотемного зверя мерян — медведя. Да и по истории видно, что мерянская земля да и сам фенотип финно-угорского племени мерян стал ядром консолидации Московского и Владимирского царства. Так что характерные черты русского народа, отличающие его от других славян: жестокость, фатализм, склонность к депрессиям, алкоголизму — явно северного неславянского происхождения. От этого надо плясать в пропаганде партии Медведя. Русский же тотем по сказкам и сказаниям — волк. Такой же, как у римлян и чечен.

Исторически, рабско-холопская биомасса в России — это руссифицированная мерь, весь, водь, мещера, мурома, карелы, мордва и т.д. Славяне были колонизаторами на этой земле. Из Польши, в основном, приходили — это генетические исследования установили.   Ассимиляции не было вплоть до 1917 года. Была руссификация. По крови население данных областей до сих пор меряне. Я тут живу и вижу это каждый день.

Феномен совка — это чухонско-мерянский ренесанс. Славянский элемент был тонкой городской прослойкой до 1917 года и был смыт революционной волной в Сибирь или за бугор в значительной мере.

Адинатх Бхайрав: Миром правит одна «суперкорпорация»

Кадр из мультфильма «Корпорация монстров» (2001)

Специалисты университета в Цюрихе провели математический анализ связей 43 тысяч транснациональных корпораций и сделали пугающий вывод: миром правит одна гигантская «суперкорпорация». Именно она «дергает за ниточки» всемирной экономики.

Чтобы смоделировать образ глобальной корпоративной системы, эксперты обработали гигантский массив данных, отражающих отношения собственности между крупнейшими транснациональными корпорациями, пишет New Scientist  . «Реальность настолько сложна, что мы должны были отойти от догм, будь то теории заговора или теории свободного рынка, — пояснил автор исследования, теоретик комплексных систем Джеймс Глаттфельдер. — Наш анализ основан на реальных данных».

Сергій Чаплигін: Анатомія лібералізму. Ілюстрація № 1

Християнську історію не можливо оцінювати з точки зору «успіхів» чи «невдач». Господь взагалі не обіцяв своїм послідовникам земних успіхів. В тому числі і нам. Істинна сила Христова буде явлена усьому світові в його останній день. І іншого не буде.

Сьогодні більшість з нас, хто вважає себе християнином, зустрічаючись з новими життєвими ситуаціями та випробуваннями, мабуть хоч раз, десь підсвідомо, задавався собі питанням:

«Чи можу я визначити проблеми сьогоднішнього дня і дати на них відповідь згідно з вимогами Єдиної Істини Христового Євангелія?»

Адже Істина має не тільки зберігатися незмінною, а й розумітися тими, кому Бог її посилає.

 Мало того, треба вміти давати відповіді на виклики часу, а не триматися (як багато з нас) в мізантропічній відокремленості та сектантському заспокоєнні своєї праведності.

Бальбуров Э.А.: «Художественная гносеология» Андрея Платонова в свете философских исканий русских космистов

Ровесник века Андрей Платонов этим веком до конца еще не понят. То же самое можно сказать и об исповедываемом им космическом мировоззрении. Связь А. Платонова с идеями русского космизма, прежде чем о ней заговорили отечественное и зарубежное литературоведение [1], проявилась уже в самой биографии писателя, в том, что он разделил трудную, порой трагическую судьбу философов-космистов. Репутацию опального профессора и крамольного литератора успел снискать в своей короткой жизни Владимир Соловьев. С. Булгаков, Н. Бердяев, С. Франк, Н. Лосский были высланы из России. П. Флоренский и Г. Шпет закончили свою жизнь в лагерях Гулага. Унизительному идейному досмотру был подвержен В. Вернадский – гений, вытесненный на обочину культурной жизни. Те же слова можно сказать и о Платонове.
Мыслить опасно – это известно со времен Сократа. Как художник-мыслитель Платонов уникален даже в русской литературной традиции: трудно найти другого писателя, которому бы это определение отвечало в такой мере. “Сущностью, сухою струею, прямым путем надо писать. В этом мой новый путь”, – так определял он свой творческий метод. Это был целеустремленный, сознательный выбор поэтики мысли, смыслового визионерства. В своем стремлении изображать не вещи, но смыслы, он пошел, наверное, дальше всех, препарируя жизненную данность не только на предметном, но и на языковом уровне. Пресловутая “загадка Платонова” – это не столько проблема поэтики, сколько обновленной им художественной гносеологии, и изучаться эта проблема может лишь на том философском уровне, на каком мыслил ее сам Платонов. Платоноведение делает тут лишь первые шаги. О платоновской “поэтике мысли” писали В. Бочаров, Л. Карасев, М. Дмитровская и др. Тем не менее исчерпывающее освещение проблемы еще впереди. Смысловое визионерство Платонова не могло не иметь точек пересечения с гносеологическими исканиями русского космизма. Можно сказать, что в своих “исследовательских” устремлениях Платонов двигался навстречу философскому реализму космистов, и их онтологическая гносеология во многом созвучна его принципам создания образа. Задача данной статьи – обнаружить и охарактеризовать эту общность.

Сергій Чаплигін: Розуміння держави в Православ’ї

Західні цивілізаційні моделі не можуть бути взяті нами за взірець, хоч якими б привабливими вони не були. Вони склалися в неіснуючих у нас геофізичних та соціопсихічних обставинах з різних цивілізаційних агентів і є артефактом. Для нас є чужим месіанізм американських політиків, який своїм корінням уходить в протестантські чи навколохристиянські вчення.

Одним із стовпів пануючої в наш час політології є ідея розділення влад. Сформульована ще в працях Джона Локка, а потім доведена до рівня узагальнення в працях Шарля Луї Монтес’кє, теорія розділення влад стала основою не тільки цілого комплексу політичних наук, а й отримала реальне втілення в практиці сучасних держав. Ця теорія в наші дні є цілком привабливим політичним ідеалом, з яким вимушені рахуватися не тільки вченні, а й політичні діячі та організації.

Між іншим, у Православній Церкві існує політична теорія та практика, в якій мова теж йде щодо розділення влад, але за зовсім іншими критеріями.

Дмитрий Новокшонов: Римская эмиграция в Центральной Азии

Эмиграция, то есть вынужденное или добровольное переселение из своего отечества в другую страну, является непременным спутником продолжительной гражданской войны. Однако вопрос о римской эмиграции времени гражданской войны и роли этой эмиграции в мировой истории изучен недостаточно. Автору неизвестно, что кто-то из современных историков поднимал вопрос о римской эмиграции.

Данное сообщение лишь попытка выяснить обстоятельства одного из ярких эпизодов римской эмиграции, ускользнувшего от внимания исследователей.

Еще Марк Анней Лукан в своей поэме о Гражданской войне так пишет о последствиях Фарсальской битвы: «…Следствием этого кровавого дня было то, что Индия не дрожит от страха перед латинскими ликторами, что консул не вводит в городские стены дагов, получивших запрещение кочевать, и не нажимает, подпоясавшись, сарматского плуга; что свирепая Парфия доселе не наказана тобой [т. е. Римом] и что бежавшая от нечестия гражданской войны свобода удалилась за Тигр и Рейн и никогда не вернется; и, столько раз требуемая нами в войнах, она блуждает, составляя благо для германцев и скифов, и не оглядывается на Авсонию [Италию]…»[1]

Олег Гуцуляк: Своєрідність філософії українського космізму

В статті розглядається наявний в українській культурі, мистецтві та літературі комплекс ідеологем, що апелюють до до-християнської спадщини. Зокрема показано, що ряд цих ідеологем групується довкола космоцентричного та соляноцентричного аспектів, котрі, будучи поєднані з творчою фантазією сучасних авторів, стають основою для нової трансформації українського національного міфу, української національної ідеї.
Ключові слова: космізм, українська національна ідея, національна культура, фольклор, художня література, українська філософія, язичницька спадщина, неоязичництво.

Oleg Gutsulyak
THE PHILOSOPHY OF UKRAINIAN COSMISM
The article is available in Ukrainian culture, art and literature of the complex ideologies that appeal to pre-Christian heritage. In particular it is shown that a number of these ideologies and grouped around cosmism andsunny—centrism aspects, which, being coupled with the creative imagination of contemporary authors, are the basis for a new transformation of the Ukrainian national myth, the Ukrainian national idea.
Keywords: cosmism, Ukrainian national idea, national culture, folklore, literature, Ukrainian philosophy, pagan heritage, neopaganism.

Для боротьби з силами хаосу, з духом Руїни і поганьблення національних цінностей багатьма українськими мислителями зауважується, що національну ідею треба шукати на рівні культури. Вона “розлита” в культурі й становить собою її життєву систему,  що “… має бути повернена вся багатогранна система української культури, тобто правдива віра українського міту” [1, 77]. Теж саме, говорячи про оздоровлення всієї людської цивілізації, декларував  художник і мислитель Микола Реріх,  витлумачуючи поняття “культура” на основі санскриту як “культ-ура” – “поклоніння Світлу”. У своєму вченні «Жива Етика» М. Реріх визначав, що «… Серце, це сонце організму, є зосередження психічної енергії … Прекрасне відчуття серця як сонця сонць всесвіту» [43, 2]. І далі: «… Сонце є сердце системи, також серце людини є сонце організму. Багато сонць-сердець, і всесвіт утворює систему сердець, тому культ Світла є культ Серця. Зрозуміти це узагальнено – означає залищити серце в холоді. Але як тільки світло сонця-серця стає життям, потреба тепла засяє як істинне сонце … Можна вважати ритм серця як ритм життя. Вчення про Серце світле, мов сонце, і тепло серця поспішає настільки швидко, як і сонячний промінь» [43, 62].

Тарас Журба: Футбол Апокалипсиса

Прямой репортаж. Две команды по  11 человек бегают по полю, бьют одиннадцати — метровые  штрафные  удары.  По странному нумерологическому  «совпадению» буйства футбольных болельшиков  на Манежной площади в Москве произошли 11 декабря.  11 числа какого-то месяца происходят теракты, и природные катаклизмы. Например, в Нью-Йорке, 11 сентября 2001г., или в Японии 11 марта 2011 года, в Минском метро  11 апреля 2011г.

У вас нет ощущения, что это — кошмарный  сон, где Вашим мозгом играют как мячом?

Вам  снится одиночество, страх, агрессия и безысходность.

В поисках жизнеутверждающего позитива, Вы переключаете канал. Мяч у другой команды. В качестве альтернативы Вам предлагают  «стать миллионером»,  «выиграв в поле чудес в стране дураков», и избавиться как от «слабого звена», от  своего ближнего.   Вам  настойчиво говорят   – смейтесь как американская наркоманка Перис Хилтон, Это, то, что, принес  Вам «Прожектор Перестройки». Это и есть ваши сбывшиеся надежды на социальную справедливость, гласность и закон, победу в холодной войне, обновление общества.  Пейте и курите. Не надо просыпаться из этого сна.

Одиннадцати-конечная звезда находится в основании американской статуи Свободы, привезенной туда из Франции масонами-иллюминатами, основавшими США. «Одиннадцать»,  это, когда каждый за себя, первый в своем десятке, в шеренге, всё делается  ради своего удовольствия, а все остальные люди — после, сзади, например, как у геев.  Такова  нумерологическая основа «либеральной демократии».  Если ваша бессмертная душа честного россиянина  не захочет видеть себя в  этом  сне одним из представителей «морально-сексуального меньшинства», которое вас окружило со всех сторон, то  Вы захотите проснуться от этого гипноза.

У Вас может возникнуть ряд вопросов.

Тарас Журба: Искусство Кино. Как осуществляется массовый гипноз?

Данный очерк ставит своей задачей рассмотреть несколько тем, которые в кино неизменно пользуются популярностью. Эти темы составляют определенный костяк самого кинематографа как социального явления. Изучая эти темы, возможно делать выводы о состоянии современной культуры, о смысловых основаниях ее, а так же о том, какие траектории внимания к самому «важнейшему искусству» будут наиболее актуальными.

Кино воспитывает людей определенным образом. Оно является мощным оружием нашего времени. Задача данного очерка – выяснить хотя бы в самых общих чертах, насколько  это оружие опасно, в кого оно нацелено, и можно ли от него защититься? Совершенно ясно, что кино обладает многоуровневой системой смыслов, которые встроены один в другой. Вся их полнота составляет определенную сферу иносказания, которая бессознательным образом воздействует на психику каждого зрителя. Этот семантический «заговор» вытесненных в бессознательное культурных кодов и ассоциаций является предметом данного исследования.

В ходе очерка мы постараемся раскрыть этот заговор образов, и обнаружить за ним определенный социальный заказ. Кроме того, возможно, нам повезет, и такая немаловажная часть нашей жизни, как кино, станет для нас не оружием, целью которого мы являемся, а оружием, которое нас защищает, высвечивая трассы наиболее напряженных сфер современной культуры. Этот краткий анализ выполняет функцию культурной разведки – «разведки боем», когда дерзнувший зритель берет на себя риски  умозаключений, рождающихся в его душе во время пребывания под обстрелом информационной канонады. Мы предполагаем, что состояние мира , в котором мы находемся является глобальной войной. Всех поражает одна и та же бомба, упакованная в несколько жанровых обложек. Что это за война – всех против кого? Вернее, кого против всех?

Вадим Ростов: Нерусский русский язык

Почему все славяне понимают другие славянские языки без переводчиков (в том числе белорусы и украинцы), и только одни русские славянских языков не понимают — и им кажутся непонятными даже так называемые «восточнославян ские» языки Беларуси и Украины? Почему в России с пренебрежением относятся к якобы братскому славянскому украинскому языку, почему его никогда не преподавали и не преподают сегодня в российских школах, не хотят его учить русские в Восточной Украине и активно протестуют против самого статуса украинского языка как государственного в Украине? Хотя это — язык Киева, Матери городов Русских и Крестителя Руси, это сама СУТЬ РУСИ. Откуда этот странный для славян сепаратизм россиян, нежелание считать общими истоками Украину и Беларусь — ВКЛ (Великое Княжество Литовское). Ответить на эти и другие вопросы, наверно, поможет сама история становления языка России, который лишь с огромной натяжкой можно называть «русским» и тем более «славянским»…

Іван Ющук: 12 фактів про давність української мови

Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова ― це мова предків і рідної землі.

Кожен народ має свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Ті, хто відступився від української мови, перестали бути українцями. Це Собеські, Потоцькі, Вишневецькі, які розбудовували шляхетську Польщу; це Гоголь, Чехов, Короленко, Мечников, які стали представниками російської культури й науки. Таких прикладів, на жаль, є багато.

Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова ― продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як така розвивалася не одне тисячоліття.

Игорь Фроянов: В этих идеях нет ничего нового

 4 октября 2011 г. в газете «Известия» была опубликована статья председателя Правительства России Владимира Путина, посвящённая вопросам интеграции и взаимовыгодного сотрудничества на постсоветском пространстве. Публикация вызвала общественный резонанс главным образом из-за предложения премьера о создании Евразийского союза. Мы видим, что ученые и политики высказывают разные мнения и дают разные оценки, в зависимости от своей политической ориентации. Предложение В.В.Путина очевидно носит прорывной характер, поэтому «Русская народная линия» решила обсудить этот проект с учеными, политиками и писателями. Мы предлагаем читателям мнение известного историка, профессора Санкт-Петербургского государственного университета, доктора исторических наук Игоря Яковлевича Фроянова.

«В предлагаемых Путиным замыслах, касающихся построения нового сообщества, нет ничего необычного и оригинального. Идея создания вселенской цивилизации, мирового государства и единого человечества на нашей планете давно провозглашена определенными политическими силами, которые претендуют на главенство в мировой политике и на управление миром. Путин в данном случае выступает в роли лишь исполнителя общего плана мирового переустройства, разработанного уже сравнительно давно. Этот план построения мирового государства и мирового вселенского общества был провозглашен еще во времена Французской революции конца XVIII века.

Дайсаку Ікеда: Життя — це загадка, безцінний скарб

З книги есе „Пелюстки сакури”

…У снігу є велика місія. Він – посланець, який передає на землю небесну красу, здатну затьмарити собою всю непривабливу реальність оточуючого світу. І людина, яка дивиться на сніг, мимоволі стає поетом.
…Білий колір не має кордонів і дає можливість відтворити на ньому будь-який малюнок. А людська душа – талановитий художник.
Будь-яке суспільство і будь-яке життя – це картини, намальовані душею людини. Кожен із нас є живописцем свого життя, за яке лише він сам може бути у відповіді.
В який яскравий колір пофарбувати своє життя та створити з нього видатний твір, може вирішити лише твоя душа.

…Зміна сезонів благодатна. Людська душа може іноді піддаватися смуткові, застигати від печалі та горя, але пори року завжди йдуть своєю чергою, ні на мить не уповільнюючи власної ходи. Часом саме ці зміни природи сколихують затверділу душу та м’яко підштовхують людину, яка самотньо стоїть, до нового життя…

… Можливо, людина приходить у цей світ саме для того, щоб стати мужньою перед лицем будь-яких перепон та навчитися насолоджуватися життям.
Життя довге. Бувають періоди, які вимагають від людини лише терпіння. У такі часи слід терпіти, молитися та будь-що продовжувати рух до сонця…