«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Дело в том, что тогда у инакомыслящих был выбор – отречься от своих убеждений или сгореть на костре. Ныне же они поставлены перед дилеммой – вписываться в систему по производству прибыли либо стать безработными, а в конце концов и бомжами. И это значит, что если во времена инквизиции для них специально сооружали эшафот на центральной площади, а толпа внимала их последним словам… Если во времена Гитлера и Сталина для них еще строили концлагеря и изобретали газовые камеры, размещенные, как правило, где-нибудь в укромном месте… То есть, если до недавнего времени их все-таки как-то принимали в расчет, и они могли стать героями, хотя бы посмертно… То теперь их пытаются слить по-тихому под мосты, в подвалы, в подземные переходы и теплотрассы и т.п., а попросту – похоронить заживо. Потому что в неокапиталистической системе координат, с ее беспощадной рыночной экономикой и пресловутым призрачным гуманизмом, для них больше нет места, и в перспективе они – никто.
И во времена инквизиции, и в период тоталитарного террора, и сейчас многие из непокорных предпочли бы умереть на костре, чем оказаться в подвешенном состоянии в концлагере и чем жить на улице. Но покажите мне того героя, который нынче, ради служения Истине, пойдет на улицу столь же бесстрашно, как и на костер! И даже если допустить, что подобного рода существование оставляет хоть какие-то возможности для этого самого служения, готовы ли Вы принять Истину из рук человека, от которого дурно пахнет?
А потому – сегодня неподчиняемые вынуждены изобретать для себя какой-то способ достойной смерти или, иными словами, совершать жертвоприношение (см., например, «Жизнь Дэвида Гейла» – http://my-hit.ru/film/7573). Конечно же, вовсе не для того, чтобы тем самым остаться кем-то или войти в историю, а исключительно для того, чтобы продолжить служение Истине.
P.S. Там, где потерпел поражение фашизм, без труда преуспел неокапитализм: оказалось вполне достаточным заменить концлагеря сетевыми меркетами, чтобы почти все интеллигентные люди сами вцепились друг другу в глотки. Впрочем, за пределом кое-что еще осталось…
Комментариев нет:
Отправить комментарий