«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Полубог Прометей украл у богов огонь. И отдал людям, желая помочь им, облегчить их тяжелую жизнь. — Виктор приоткрыл тайну зарождения жизни. Он жаждал принести пользу человечеству своим открытием.
Огонь с небес в одном случае и сила электричества (молния?) во втором. Между ними есть какое-то родство, возможно, это тоже аллегория.
Прометей своим поступком разгневал богов. Виктор своим поступком тоже разгневал богов (вспомним, что в «Франкенштейне» нет отрицательных персонажей, сюжет развивается именно так, потому что иначе развиваться не может после того, как Виктор, создав Существо, опрокинул первую доминошку. Значит зло в романе — это Познание. Оно пробежало черной кошкой между двумя нашими, в целом, положительными, главгерами. Виктор сунулся туда, куда не следовало. «Украл огонь». Прогневал саму Природу).
Прометей был жестоко наказан богами, его приковали к скале и каждый день орел прилетал и клевал его печень. Виктор тоже был жестоко наказан, и в добавок, мне кажется, есть аллегория в том, как ведет себя Существо (исполняющее в данном сюжете роль Прометеева орла). Посмотрите, как он мстит Виктору: атака-отходняк; атака-отходняк; атака-отходняк. Возможно, есть параллель с орлом, который днем прилетал клевать печень, а ночью давал ей заново отрасти.
И ещё одна интересенка: есть в этом мифе такой персонаж, как Девкалион, сын Прометея. Прародитель людей после потопа, оказавшийся с женой единственными спасшимися. От них пошел весь ныне существующий род людской.
То есть, выходит, что Существо в этом неомифе (так некоторые исследователи определяют жанр «Франкенштейна») о «современном Прометее» отчаянно борется за роль Девкалиона. Но Виктор распоряжается иначе, обрекая его на роль своего губителя.
(Кстати, писатель Дин Кунц в своей серии продолжений-подражаний по франкенштейну назвал Монстра именно этим именем. Его там зовут Девкалион. Что несколько неверно: он там по-прежнему одинок и нифига не основатель расы).
Комментариев нет:
Отправить комментарий