«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Отделение — оно разное бывает, и не так уж важно, кто в каком государстве играет роль центрального правительства, а кто — отделянтов-повстанцев, а имеет значение совсем другое: чего мы хотим и куда мы бежим.
Модные сепаратисты — бегут в сторону «нового порядка», в сторону, извините за надоевшее слово, постмодерна.
В сторону мира, где сложным образом женятся региональные идентичности и глобальное управление из двух обкомов, религиозный фанатизм и университетская политкорректность, миллиардеры и мигранты, интеллектуалы и каннибалы, общинные традиции и анархисты на велосипедах, феминистический матриархат и толпы арабских мачо, принципиальный пацифизм и дикая жестокость, крестьяне и мегаполисы, нью-эйдж и ислам, наконец.
В сторону мира, где все вокруг мозаичное, перепутанное, очень молодое и страшно неопределенное.
И этот мир своих сепаратистов примет и благословит.
Ну а русские отделенцы от Украины…
Помните, как было сказано у детского классика:
«Я бегу на Дон, только не к твоему собачьему Сиверсу, а к генералу Краснову».
Это значит, что русские хотят попасть не в новый порядок, а в старый.
Не в постмодерн, а в модерн.
В мир заводов и фабрик, школ и казарм, портрета Пушкина и портрета Ленина, военных парадов и сталинского ампира домов культуры, где обязательно есть драмкружок, кружок по фото, хоркружок — мне петь охота.
В мир просвещения и порядка, где мигрантов можно загнать на работу к станку, с религиозных фанатиков снять платки, общину выучить грамоте, интеллектуалов выпороть ремнем, а потом заставить их вытереть слезы и показать, как наматывать портянки, феминисткам сказать, чтоб прекратили сережки себе в нос пихать, шалавы, миллиардеров национализировать, каннибалов утилизировать, пацифистов призвать, а глобальному обкому погрозить ядерной бомбой и сказать, чтоб не очень-то задавался, а то мы покажем кузькину мать.
Но этот мир русских не примет и не благословит.
Потому что он не существует.
Он умер…
Комментариев нет:
Отправить комментарий