Ігор Галущак: Пам’ятник співцеві українського арійства нарешті відкрили й в Україні

У Львові на вул. Городоцькій,  поблизу  Архикатедрального Собору Святого Юра відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника видатному українському поетові, прозаїку, перекладачеві та літературознавцю Богдану-Ігорю Антоничу (1909-1937). До речі, це, мабуть, перший у вітчизняній історії випадок, коли гідний монумент одному з найвіртуозніших майстрів українського слова ХХ століття встановили спочатку не в Україні, а по за її сучасними межами. Адже пам’ятник Антоничу вже  є у селі Новиця на Лемківщині (тепер це територія Польщі), де народився поет. Його встановили ще у 1989 році   стараннями львівських письменників за ініціативи Романа Лубківського.

У заході взяли участь представники громадських організацій, лемківських об’єднань, літератори, митці, гості та жителі міста Лева. Відтак, з вітальними промовами, зокрема, виступили: дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича Данило Ільницький, міський голова Львова Андрій Садовий, автор пам’ятника, ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський, голова Світової федерації українських лемківських організацій Софія Федина, голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович. А чин освячення пам’ятника провів Преосвященніший владика Венедикт, єпископ-помічник Львівський (УГКЦ).

Анастасия Фомина: О сострадании к живым существам

Ментальность, внутреннее настроение присутствует не только у людей, но и у животных. Ощущать настроение бездомного незнакомого кота или кошки, прежде чем подойти ближе, и знать заранее, на уровне его кошачьих эмоций, убежит он прочь или примет, и позволит погладить его кошачью мордашку. У животных тоже есть интересы. Вопреки устаревшему мнению о том, что животные не имеют души. Животные видят Бога. Животные наши друзья. И мы не должны поддерживать индустрию убийства, скотобойни и фабрики по производству мясных изделий, потому что любое мясо, это погибшие тела некогда живых существ, братьев наших меньших.

Мы должны ценить жизнь не только человеческого существа, но и любого животного, насекомого, муравья, стрекозы… Будда оставил нам в наследие замечательные слова: «Неупотребление мяса — отличительный признак мудрого. Всё живое боится мучений, всё живое боится смерти; познай самого себя не только в человеке, но во всяком живом существе, не убивай и не причиняй страдания и смерти».

В нынешнее время много людей совершенно спокойно употребляют в пищу, например, рыбу. Они думают, что это нормально. Как правило, они читают умные статьи о фосфоре, который якобы незаменим и находится только в рыбе. Но в действительности, у любого человека всегда есть возможность сделать выбор. Мясная пища, это чьи-то страдания и боль. К счастью, также много источников говорят о другом, о том, что можно жить вообще без мяса. Если кто-то не знает, как убивают животных, посмотрите как их убивают, посмотрите, например, фильм «Земляне». Мясо некогда живого существа, сохраняет в себе весь кошмар и ужас, которое животное переживало, прежде чем было убито. Животные являются индивидуальностью, поэтому убивая животное, человек однозначно накапливает негативную карму, и рискует в следующей жизни «махать хвостом».

К сожалению, мясоедение было инсталлировано в социум, чтобы люди были глупыми, боязливыми, озлобленными. Аргумент о том, что мясо необходимо для хорошего здоровья, является заблуждением. Многие люди уже давно пришли к выводу, что вегетарианское питание полезно. Вегетарианцам нужно меньше времени на переваривание пищи.

Вегетарианцы, например, имеют гемоглобин в среднем выше, чем те, кто мясо едят, и это научное исследование. Вегетарианское питание, это роскошное питание. Нет проблем в этом плане совершенно.pymsbwm2veeПитание с мясом и без мяса имеет своё различие. Есть что-то, наполненное красотой и чистой жизнью. Что касается веганов, скажем в Африке есть племена, которые всю жизнь питались только кокосами и прочими фруктами. Вегетарианская и веганская пища это очень лёгкая пища. Это более эстетичное отношение к жизни. Если человек никого не убивает и не способствует убийству, если кошечки, собачки, курочки, поросята живут спокойно, мы их любит, то человек имеет счастливую судьбу. Люди не всегда ассоциируют отбивную у себя в тарелке с мёртвым животным, а это означает только одно, неосознанность.

Леонардо да Винчи о вегетарианстве: «Правда, что человек, это король животных, по своей жестокости он превосходит их. Мы живём за счёт смерти других. С раннего детства я отказался от употребления мяса, и придёт тот день, когда к убийству животных человек будет относиться также как и к убийству людей». Пять тысяч лет назад в Ведах написали, что век деградации начнётся с мясоедения, убийства коров, и очернения молока. Так всё и произошло. Пифагор: «До тех пор, пока люди убивают животных, они будут продолжать убивать друг друга. Те, кто сеет семена убийства и боли, не могут пожинать плоды радости и любви». «Я сторонник прав животных так же, как и прав человека. И это путь всего человечества…» — Авраам Линкольн. «Вы только что пообедали; и как тщательно, на почтительном удалении ни скрывалась бы скотобойня, вы соучастник» — Ральф Уолдо Эмерсон. «Вскоре, после того, как я стал вегетарианцем, я увидел документальный фильм про то, что творится на мясокомбинатах. После такого зрелища я понял, что сделал правильный выбор…» — Энтони Кидис.

Мы то, чем мы себя наполняем. Тарелка вегана это фрукты и ягоды, зерновые, орехи и семена, бобовые, овощи; нет холестерина, насыщенных животных жиров, мочевой кислоты, патогенных бактерий, казеина, животного адреналина, канцерогенных жиров, гнойных клеток, боли и страдания. Вопрос вегетарианства и веганства однозначно ясен, за этим будущее планеты. За чистотой, миром, справедливостью.

Необходимо также проявить сострадание и отказаться от меха. Мех сдирают не с вашей спины. Одна шуба — это 18 лисиц, 27 енотов, 55 норок, 250 белок, которые были убиты. Говорите за тех, кого не могут услышать. Один вегетарианец ежегодно спасает примерно 90 животных, и 0,5 гектара леса.

За последние 50 лет человечество уничтожило 90% всех мировых запасов крупной рыбы, 70% мировых лесов, более 45 000 озёр, 25% всех видов птиц. Мы все несём ответственность за всё, что мы говорим, и совершаем. И это закон кармы. Если мы говорим или делаем приятные и полезные вещи — мы получаем хорошую карму; говорим или делаем средние и пагубные вещи, мы получаем плохую карму. И чем меньше мы говорим, — меньше кармы мы создаём. Мы должны заполнить свой ум такими понятиями как гармония, здоровье, мир и добрая воля, здравомыслие.

Наша собственная жизнь является нашим собственным творением. А самый богатый клад жизни — это любящее сердце, что выдыхает благословениями для всех — друзей и врагов, людей и птиц, и животных. Не нужно довольствоваться рассказами о том, как дела пошли с другими. Открывайте свой собственный миф, с мыслями о добре, сострадании, альтруизме.

Екатерина Чулковская: Почему Москва не хочет признавать геноцид езидов в Ираке

Торговый центр с экзотическим для русских названием «Шангал» находится на востоке Москвы. Шангал – курдское название города Синджар, расположенного на севере Ирака, где проживают езиды. Большинство клиентов, которых я встретила в торговом центре, не имеют ни малейшего представления, что значит данное слово. Они также не догадываются, что на цокольном этаже здания находится телевизионная студия «Lalish TV», единственный езидский телеканал в мире.

«Lalish TV» был запущен в апреле. «Мы единственный в России телеканал, который вещает на езидском языке [курманджи или диалект курдского] для езидов всего мира. Мы не связаны ни с одной политической партией или движением. Мы не политизированы. Наша цель – помочь езидам сохранить свою идентичность. Мы хотим дать им больше информации о езидской культуре, языке, религии и истории», — рассказал изданию «Al Monitor» представитель телеканала.

Спонсирует «Lalish TV» Мирза Слоян, российский бизнесмен езидского происхождения. Ареал вещания охватывает Россию, Европу, Армению, Грузию и Ирак. Часть программ готовится в Москве, а другая часть – в студиях, расположенных в Германии и во Франции.

Игорь Галущак: Арийские буйволы возвращаются в Украину

Для степных украинцев-ариев волы-буйволы издавна были не в диковинку. Поскольку веками использовались ими и для земледелия, а в качестве гужевого транспорта легендарными чумаками, которые и проложили на волах знаменитый торговый путь через всю Украину в Крым, чем и дали романтическое название нашей звездной Галактике – Чумацкий шлях. Похоже, на то, что сейчас на привольных просторах Одесского края этот древний промысел вновь стали возрождать.

Ведь в рамках проекта, уже получившего неофициальное название «Операция Буффало», в село Орловка (Одесская обл.), расположенном в украинской части дельты Дуная, прибыли 14 самых настоящих водяных буйволов! Указанный проект сейчас реализует одесская ОО «Центр региональных исследований» и Национальный экологический центр Украины (НЭЦУ) как часть программы «Climate Forum East II» (CFEII) при поддержке Европейского Союза, Австрийского агентства по развитию и Австрийского Красного Креста. А часть этих животных предоставил и голландский фонд True Nature Foundation.

«Данный проект является одним из первых примеров локальной адаптации к изменению климата в нашей стране. Ведь Украина недавно присоединилась к Парижскому климатическому соглашению, которое ею в этом году было ратифицировано, и уже через месяц вступит в действие. По этому соглашению Украина обязалась разработать национальную стратегию по адаптации к изменению климата, а также локальные стратегии и планы действий. Именно поэтому опыт Орловки в разработке локального плана по адаптации является очень важным на национальном уровне, так как это наглядный пример, которому могут последовать другие сельские общины», — отмечает Надежда Артемьева, координатор проекта по адаптации к изменению климата НЭЦУ.

Кстати, индокитайские тяжеловозы неплохо выдержали долгую дорогу из Закарпатья, где уже создано подобное фермерское хозяйство, и им понадобится некоторое время, чтобы обжиться на новом месте. Но уже сейчас можно наблюдать за выпасом буйволов в естественных условиях украинского Придунавья после их непродолжительной адаптации на закрытой ферме. Несмотря на свой довольно грозный вид водяные буйволы ведут абсолютно спокойно, а их физическое состояние вполне удовлетворительное. Довольны и местные жители — ведь благодаря появлению этого стада в Орловке здесь будет создано 5 новых рабочих мест. Получат интересную работу — пастух, охранники, производители сыра из целебного буйволового молока, а впоследствии — и гиды для будущих туристов экологического парка, который планируется создать в скором времени в этой живописной местности.

В целом, по мнению экологов, буйволы должны существенно улучшить состояние местной экосистемы, которая уже начала испытывать воздействий изменения климата. Ведь эти мощные животные являются природными «мелиораторами», и, поедая водную растительность, в частности, инвазивные виды флоры, которую не потребляет местный скот, будут защищать от зарастания дунайские протоки. А это способствует многообразию ландшафтов и таким образом служит улучшению биологического потенциала территории. Сейчас же они хотят посмотреть, как пройдет адаптация животных, как они проведут зиму, и в соответствии с этим будут строить свои дальнейшие планы. А, по мнению Мишеля Якоби, немецкого эколога, который занимается восстановлением в Украине популяции буйволов, они имеют все шансы прижиться в Придунавье и стать «украинским» волами: «Здешняя среда обитания идеально подходит для этих субтропических буйволов, которые быстро адаптируются к новым условиям. И я думаю, что не только они приспособятся к окружающей среде, но мы увидим, как и местные жители адаптируются к привезенным животным. Уверен, что они их полюбят».

Стоит также отметить, что Орловка стала одной из пилотных общин, которые начали работу по адаптации к изменению климата. Всего же таких общин в Украине уже четыре.

Роман Гончаров: Веганство. Отказ от насилия — первый шаг к Состраданию

Быть веганом — значит день ото дня уменьшать страдания животных, насколько это возможно и только от человека зависит, как далеко он готов пойти.

Веган — это человек, не использующий в своей жизни продуктов животного происхождения. В то время как вегетарианцы не едят блюд из плоти и яиц, веганы к тому же исключают все молочные продукты, так же как и мех, кожу, шерсть, пух, косметику и химикаты, тестируемые на животных.

Сам факт существования человека напоминает, пусть порой едва уловимо, что смерть животных ради личной выгоды — не естественно для него. По сути, поедание животных представляется убийством, ради приятного вкуса во рту. Не только поедание, но и использование различных частей животных, таких как мех, кожу, пух, шерсть – широко применимо в жизни практически каждого человека.

Мясные и молочные продукты, а также кожа – это краеугольный камень веганства. По мере погружения во все это, можно шокироваться, узнавая, что страдания животных вложены в миллионы товаров, об аморальном процессе изготовления которых люди и не подозревают.Даже шины автомобиля содержат побочные продукты, поступающие со скотобоен. Да и в салоне машины зачастую найдутся изделия из кожи. Лекарство, купленное в аптеке, с большой долей вероятности содержит желатин и почти наверняка испытано на животных. В пиво многих марок добавляется желатин. В процессе фильтрации многих вин используются яйца, а в некоторых сортах даже присутствует кровь! К сожалению, ингредиенты животного происхождения обнаруживаются в тысячах товарах повседневного пользования по той простой причине, что они дешевы, имеются на скотобойнях в избытке и легко получаемы.

Олег Єгрешій: Римо-католицька церква на сучасному етапі: між традицією і модернізмом (спроба історичної екстраполяції)

Вочевидь, тенденції та ознаки розвитку сучасної цивілізації, повсякденного життя, етосу соціуму диктують логіку та задають тон історичним дослідженням. Науковці, що історично належали до жрецької категорії покликані не лише слідувати моді часу в умовах якого вони розвиваються, а й своїми дослідженнями певною мірою застерігати сучасників, вказуючи на загрози та виклики доби. Ба більше, коли йдеться про науковців-істориків, які можуть, вдаючись до історико-екстраполяційного методу, побачити динаміку змін людської цивілізації, провести історичні паралелі між минулим і сучасним. Історики закликають уважніше вивчати традицію державо- і націотворення аби змогти запозичити (принаймні не втратити) важливих рис предків. Отже, маючи фундамент минулого, іти у ногу з часом. Існує і церковно-релігійна традиція, яка має засадничий характер.

Разом з тим, живемо у час стрімких цивілізаційних змін (і технологічних і ментальних), які зумовлюють адекватну відповідь науковців, інтелектуалів, гуманітаріїв. Проблема «не випадання з колії часу» (і традицію плекати і не дисонувати з модерними виявами ) на наш погляд видається дуже знаковою.

Схожі питання постають нині перед Римо-католицькою Церквою, яка також в силу виразних цивілізаційних змін опинилася свого роду між традицією і модернізмом, адже без врахування тенденцій сьогодення Церква за визначенням папи Франциска (Хорхе Маріо Бергольо) «ризикує стати музеєм». З іншого боку, втрата традиції рівнозначна втраті віри. Тож аби глибше усвідомити сутність викликів, що постають нині перед Церквою і перед людським суспільством назагал, не вартує гребувати історичним аналізом.

Здійснюючи історичні екскурси в минуле Римо-католицької Церкви, використовували передусім працю угорського історика Єньо Гергея – «История папства». Ураховано нами також книгу російського історика Ольги Четверикової «Измена в Ватикане, или Заговор пап против христианства». Щоправда робота має відверто «конфесійно-заангажований» характер. Проаналізовано науково-публіцистичну працю відомого католицького ієрарха Марселя Лефевра «Они предали Его. От либерализма к отступничеству». Попри те, що автора складно назвати науковцем, а його роботу витриманою в дусі принципів історизму та об’єктивності, книга дає уяву про позицію католиків-традиціоналістів щодо розвитку Римо-католицької Церкви у постсоборний період. (Як відомо сам автор – архієпископ Марсель Лефевр був відлучений від Церкви папою римським Іваном Павлом ІІ у 1988 р. Незважаючи на те, що за понтифікату папи Бенедикта ХVI анафему було знято, до сих пір папа не визнає цілковитого канонічного спілкування з братством Пія Х, засновником якого був М.Лефевр). Для аналізу нинішнього становища Римо-католицької церкви використано передусім сайти католицьких видань. Разом з тим, фундаментальних науково-аналітичних робіт про сучасне становище Римо-католицької церкви нині однозначно бракує.

Андрей Козлович: "Отзовитесь марсиане или Потерянное Небо - 2"

  Подборка "Жизнь вне Земли" здесь >>>

Галина Иванкина: Шик и блеск

«Каскады драгоценностей и немножко шёлку…»
Илья Ильф и Евгений Петров. «12 стульев».

В московском Кремле сейчас проходит беспрецедентная по своему великолепию выставка — «Элегантность и роскошь ар-деко». Устроители сообщают, что «…впервые в России будет представлена коллекция женской одежды европейских домов высокой моды эпохи ар-деко из собрания Института костюма Киото, а также украшения 1910–1930-х гг. выдающихся ювелирных домов Cartier и Van Cleef & Arpels вместе с оригинальными эскизами и фотографиями из архивов». Сразу хочется предостеречь, а быть может — обрадовать: экспозиция отнюдь не ограничена рамками заявленного стиля. Ар-деко имеет строгие временные рамки. Любой культурологический словарь выдаст, что Art deco происходит от названия парижской выставки 1925 года: Exposition Internationale des Arts Décoratifs et Industriels Modernes — это если быть принципиально дотошными. Иные авторы относят к ар-деко произведения архитектуры, дизайна, ювелирного дела и моды в межвоенную эпоху, но и тут мы имеем дело с точными датами: 1918-1941.

Алина Витухновская: Геополитическая шизофрения

Ситуация вокруг Сирии начинает напоминать Карибский кризис времён Хрущёва. В октябре 1962-го года Советский Союз попытался разместить на территории Кубы технику и вооружения, включая ядерные средства. Подобный шаг как никогда в истории, поставил мир на грань начала полномасштабного конфликта, в котором могли быть задействованы самоубийственные арсеналы.

При этом, в отличии от нынешней обстановки, СССР находился в начале гонки вооружений и обладал серьёзным экономическим, военным, ресурсным и, что немаловажно, идеологическим потенциалом. Всем этим ныне не может похвастаться путинская Россия, сохраняя прежнюю советскую авантюристскую браваду. И если тогда, в виду осознания неизбежности войны, были предприняты беспрецедентные дипломатические усилия, в итоге приведшие к разрядке, то в настоящем — в силу пересменки в руководстве США и отчаянии российских агитпроповцев, ситуация грозит перейти в патовую область — во всяком случае формальных переговоров.

Однако, учитывая тотальную экономическую несостоятельность России, картина сирийского кризиса скорее напоминает некий полуутопический, полупостмодернистский сюжет. Россия действительно давно живёт в состоянии шизоидного, помутнённого, виртуального самообмана, в котором она является и «сверхдержавой» и «ведущим мировым политическим игроком» и чуть-ли не «настоящей Европой»(!) — полный клинический набор геополитического пациента.

Ярослав Галущак: Праці Степана Миколайовича Борчука на сторінках наукових періодичних видань ПНУС (до 50-ліття)

Народився С. М. Борчук 29 жовтня 1966 року у селі Любківці Снятинського району Івано-Франківської області. В 1984 році закінчив Вовчківську середню школу і поступив у Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. В. Стефаника, який через службу в армії закінчив у 1991 році.

По закінченні інституту вчителював у школі (1991 – 1994 рр.). У 1994 – 1995 роках працював старшим лаборантом кафедри нової і новітньої історії Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. З 1995 по 1998 рік навчався в аспірантурі ПУС. В 1999 році С. Борчук успішно захистив кандидатську дисертацію в Чернівецькому університеті ім. Ю. Федьковича. А в 2015 році С. М. Борчук успішно захистив докторську дисертацію. На сьогоднішній день Степан Миколайович є професором кафедри всесвітньої історії факультету історії, політології і міжнародних відносин.
Напрямками наукових інтересів С. М. Борчука є дослідження творчого доробку та діяльності українських істориків та громадських діячів Галичини ХІХ – ХХ ст., історія студентського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., проблеми військової історії ХХ ст., українська енциклопедична традиція ХІХ – ХХ ст.

Коротко ознайомившись з біографією, науковим шляхом та напрямками досліджень С. М. Борчука, переходимо до теми нашого дослідження, до публікаторської діяльності вченого, до його статей на шпальтах наукових періодичних видань ПНУС, що містяться в читальному залі суспільних наук.

Сергій Дацюк: Ключові проблеми існування України

Періодично Україна опиняється на перепутті. І в цей час потрібно знову і знову задавати собі питання – навіщо нам бути разом, який в цьому смисл і які можуть бути позитивні перспективи.

Скоро вже три роки з початку Революції Гідності, і ці питання знову мають бути поставлені.

За цей час українській громаді в персоніфікації своїх інтелектуалів багато чого важливого довелося зрозуміти:

1) Україна — це країна Фронтиру, що періодично змінює свою орієнтацію на інші сусідні цивілізації, оскільки її власного цивілізаційного потенціалу не вистачає на самостійну цивілізаційну суб’єктність;

2) національний проект України в самому своєму підході як мовно-культурний доволі слабкий в цивілізаційному плані, бо не містить ані інноваційної системи мотивацій, ані сучасного управлінсько-організаційного підходу, тому він неадекватний нинішнім інтеграційним тенденціям Європи і неконкурентний її іншим національним проектам;

3) в Україні системним чином присутня Росія, тобто як культура, як уявлення про домінантний (імперський) спосіб організації політико-економічного простору, як традиція еліти упосліджувати власну громаду через протилежні уявлення про організацію суспільства (солідаризм та елітаризм) – саме тому боротися проти Росії так важко;

4) колоніалізм в Україні спричинив глибокі системні травми, зокрема завдяки нав’язаній довгим колоніальним існуванням інтелектофобії країна неспроможна ні на власні інновації, ні навіть на власні ініціативи, зокрема і перш за все, щодо криз, революцій та воєн;

5) українське суспільство здатне на короткотермінове напруження в ситуаціях періодичних криз (циклічні революції і недовгі війни), але погано пристосоване до тривалого тиску на владу, до тривалої трансформаційної роботи, до тривалого збройного опору – воно легко впадає в соціальну депресію, піддається дезорієнтації і зазнає каналізації енергії на внутрішні конфлікти;

6) нарешті, український колоніальний правлячий клас (вічні компрадори) майже не здатен до переосмислення та трансформації держави, цей правлячий клас шукає не єдності та незалежного розвитку країни, а зовнішньої міжнародної підтримки, уникаючи власних ризиків та власних добровільних затрат економічного, політичного та культурного характеру.

Ці проблеми мають фундаментальний і системний характер. Допоки хоча б третина людей, що здатні приймати рішення в Україні на різних рівнях, не усвідомлять їх наявність і не почнуть з ними працювати, Україна знаходитиметься в безпосередній небезпеці повного руйнування.

Игорь Галущак: Украина-Молдова: по оба берега Днестра

Сегодня в США и Японии доля малых предприятий в ВВП этих стран составляет в среднем 53%, а в странах ЕС и Китае — 65%. Тогда как в Украине и Республике Молдова доля малого бизнеса в ВВП не превышает и 15%! Между тем, малое и среднее предпринимательство — это, в первую очередь, основа для формирования среднего класса и сглаживания социального неравенства.

Ведь без малого и среднего бизнеса не обойтись, особенно в небольших населенных пунктах, а также в сфере услуг или там, где нужна конкуренция между поставщиками. А самодеятельное предпринимательство — основа устойчивого развития экономики страны в целом путем обеспечения конкурентоспособности и поступлений ВВП, социальной защищенности общества, формирования и поддержания среднего класса. Поэтому малый бизнес как институциональный сектор экономики давно уже стал доминирующим по численности и объемам производства в ведущих странах мира.

В современных условиях глобальных изменений в экономике Украины и Республики Молдова, появления новых хозяйственных структур различных форм собственности и расширения границ рынка в контексте экономических связей важное место занимают вопросы рационального и эффективного ведения малого и среднего предпринимательства, выявление факторов, негативно влияющих на его деятельность. Теперь перед обоими государствами стоит сверхактуальная задача — использовать преимущества предпринимательского сектора как мобильной, гибкой и эффективной системы хозяйствования, организации товарного производства, торговли, услуг, других видов предпринимательской активности для подъема и структурной перестройки региона, повышения уровня занятости и благосостояния населения.

10 жовтня 1835 року загинув Кармалюк Устим Якимович — український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту

10 жовтня 1835 року загинув Кармалюк Устим Якимович-український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.

Народився у селі Головчинці (нині Кармалюкове) Літинського повіту Подільського воєводства (згодом губернії) в родині кріпака Якима Кармалюка 27 лютого 1787 року. Про ранній період життя відомо небагато крім того, що він володів грамотою та достатньо розумівся у російській, польській мовах та в їдиші. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, а тому вирішив позбутися його і 1812 року віддав на 25 років до царської армії. Проте Устим Кармалюк втік і згодом очолив ватагу кріпаків та військових-дезертирів, що нападала на маєтки панів.

1813 — разом з Д. Хроньом Кармелюк утік з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам’янці-Подільському, і повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік із-під варти.

1814 — очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся в Літинському, Летичівському й Ольгопільському повітах.

Ігор Галущак: Коктебель: кіммерійська легенда Криму

Назва кримського селища міського типу Коктебель означає «Країна блакитних вершин», а розташоване селище в  мальовничій долині, біля східного підніжжя Карадагу. Відтак, оздоблює цю угловину низка невисоких, оголених, сіро-палевих гір-пагорбів. У Коктебелі особливий мікроклімат: він формується під впливом теплого моря, невисоких гір і недалекого степу. Це й обумовлює наявність прозорого повітря, напоєного ароматом полину, що освіжається легкими чорноморськими бризами.

Точної дати народження Коктебеля ніхто не знає. Багато вчених припускають, що на початку I тисячоліття до нашої ери в цих місцях жили легендарні кіммерійці —  один з найдавніших древніх народів у Криму. Проте відомо, що вже в VIII столітті з Різдва Христового на його території знаходилось велике середньовічне поселення. Це вже тоді було велике портове місто. Його жителями стали нащадки таврів і скіфів, асимільовані греками, сарматами та аланами. У Х столітті поселення  зруйнували печеніги. А на старовинних мапах позначена венеціанська гавань Каліера, яка виникла на цьому місці в XII, або ж у XIII століттях. На початку XIX століття біля підніжжя стародавнього згаслого вулкана Карадаг оселилися вихідці з Болгарії. Й донині цей район селища йменується Золота балка (Злата балка).

Ігор Галущак: Пересопницьке Євангеліє – духовна Першокнига України

Невеличке село Пересопниця, що на Рівненщині, нині належить до Верхівської сільської ради. А колись воно було велелюдним центром одного з удільних князівств періоду протистоянь київських та волинських Рюриковичів за Погорину, землю, яка продовжувала історію та традиції першої слов’янської держави – Дулібія. Нині науковці гіпотетично припускають, що в XIII ст. древня Пересопниця була зруйнована монголо-татарськими військами, хоча чітких даних про цю подію немає. До того ж відомо, що монголи не прагнули руйнувати культові центри інших народів без вагомих на те причин. Тому, скоріше за все, Пересопниця тоді не зазнала якихось надзвичайних поневірянь. Натомість сучасна руйнація до цього села наприкінці XX ст. вже підходила впритул. І, мабуть, його б спіткала доля багатьох поступово вимираючих сьогодні невеликих сіл українського Полісся, коли б воно не було батьківщиною нині відомого всім рукописного Пересопницького Євангелія, створеного у середині XVI ст. в місцевому монастирі. Щоправда, завдячувати тому пересопнівчани, мабуть, мають насамперед першому Президентові Незалежної України Леонідові Кравчукові, уродженцеві цих країв. Адже саме він започаткував традицію приносити присягу на вірність Україні на означеному рукописному святому письмі. До речі, нині в новозбудованому культурно-археологічного центрові «Пересопниця», що функціонує як відділ Рівненського обласного краєзнавчого музею, автентичного Євангелія немає. Це – факсимільна копія. Оригінал зберігають в Києві, в бібліотеці імені Вернадського. І тільки раз на п’ять років його доторкається рука кожного новообраного президента України.