«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
При этом, в отличии от нынешней обстановки, СССР находился в начале гонки вооружений и обладал серьёзным экономическим, военным, ресурсным и, что немаловажно, идеологическим потенциалом. Всем этим ныне не может похвастаться путинская Россия, сохраняя прежнюю советскую авантюристскую браваду. И если тогда, в виду осознания неизбежности войны, были предприняты беспрецедентные дипломатические усилия, в итоге приведшие к разрядке, то в настоящем — в силу пересменки в руководстве США и отчаянии российских агитпроповцев, ситуация грозит перейти в патовую область — во всяком случае формальных переговоров.
Однако, учитывая тотальную экономическую несостоятельность России, картина сирийского кризиса скорее напоминает некий полуутопический, полупостмодернистский сюжет. Россия действительно давно живёт в состоянии шизоидного, помутнённого, виртуального самообмана, в котором она является и «сверхдержавой» и «ведущим мировым политическим игроком» и чуть-ли не «настоящей Европой»(!) — полный клинический набор геополитического пациента.
Комментариев нет:
Отправить комментарий