Олег Никифорчин: З певного моменту інших варіантів не залишиться

Я зазираю вглиб себе і спостерігаю накопичення емоцій, яких я не хотів би відчувати. І не відчував би, якби на різних рівнях не спостерігав messages від осіб, яким трапилась можливість приймати рішення за багатьох: «Ну добре, тобі щось вдалось, молодець. Тепер МИ вирішимо, як МИ будемо з цього користати. Якщо ти хочеш жити і ще чогось досягати, ти будеш грати за НАШИМИ правилами. Нам байдуже, як ти на це дивишся. Ми є там, де ми є, і ми за це заплатили, а ти не там.»

Тепер я розумію Савву Морозова, російського супербагатія, який фінансував революціонерів, що мали знести лад, при якому Морозов був господарем життя. Якщо спостерігаєш тріумф довбо***ів, попри їх внутрішнє убозтво, то готовий погодитись на будь-що, щоб хамуваті пики втратили самовдоволеність і зникли з верхівки суспільної піраміди. У певному сенсі кривавий момент, коли російську царську сім’ю розстрілювали в підвалі, був не тільки виявом ординської дикості, а й платою за рахунками. Незліченним жертвам московської дурості і свавілля мало б стати легше, хоча й платили переважно діти, які не мали уявлення про те, за що виставлено рахунок.

Колись митрополит Андрей Шептицький стверджував, що галицькі українці не будуть успішними в терорі, бо не мають до нього генетичної схильності. Важко заперечити його правоту — за цілий міжвоєнний період жертвами страшенно терористичної організації ОУН стало півсотні людей — половина загиблих, половина поранених, тоді як тільки за Криваву Середу 16 серпня 1906 року польська організація на чолі з майбутнім Naczelnikiem Państwa Юзефом Пілсудським провела біля 100 замахів, у яких загинуло біля 80 осіб. Терор займав значно меншу частку у діяльності ОУН, хоча її лідери і закликали вчитися в поляків — українці більше налягали на культурну і виховну діяльність.

Однак, коли українців достатньо вк*рвили, настала Волинь, якою, хоч-не-хоч, не випадає гордитися — те, що ненависть до колонізаторів природна і шляхетна, не скасовує фактів злочинів проти цивільного населення (з обох сторін). Зрештою, антиколоніальна війна ніколи не виглядала елегантно...

Тому я б не радив нинішнім українським довбо***ам на різних рівнях почуватися настільки певно. Ваше природне бажання жити дуже добре провокує майбутнє бажання шанувальників, щоб ви жили погано (чи не жили взагалі). Це поганий варіант для України, бо руйнування правил підриває ефективність суспільства (як у країнах глобального Півдня), і тоді треба наново дуже довго вибудовувати взаємну довіру. Однак з певного моменту інших варіантів не залишиться... Нащо воно вам?