Владимир Гарматюк: Что о поправках в Конституцию говорит осёл Ходжи Насреддина

Однажды султан созвал своих высших партийных вельмож на государственный Совет и говорит им: «Двадцать лет вы сидите в моей законодательной палате, я плачу вам оклады министров, содержу ваши партии за счет казны, а в моём царстве постоянный кризис.
Вы неблагодарные за всё время не смогли придумать ни одного хорошего закона. Бездельники!
Нет от вас пользы ни на одну самую мелкую медную монету. Поэтому я решил внести поправки в Конституцию о том, что половину мест в законодательной палате передам беспартийным. Может будет польза от беспартийных».

Весь день возмущенные законодательные партийные вельможи доказывали султану, что польза от них есть, но так и не смогли его убедить. Не найдя согласия, они решили узнать, как с этим вопросом в мире животных. Ведь не зря же люди говорят, что Природа-мать мудра.

Султан и вельможи знали, что Ходжи Насреддина умел разговаривать со своим ишаком. Поэтому решили пригласить их обоих во дворец и спросить, как всё устроено у животных в природе.

На другой день Ходжа пришел на государственный Совет вместе с ослом.

Султан ему и говорит.

- Молла! Мы в Верховном Совете не можем прийти к согласию. Партии говорят, что все места в законодательном собрании должны принадлежать партийным, а я говорю, что половину мест надо отдать беспартийным. Спроси своего ишака. – Как с этим со всем обстоят дела в стаде у ослов?

Ходжа наклонился и что-то прошептал на ухо животному.

В ответ осел затряс головой и начал кричать: «И - а, и - а, и - а»

- Что сказал твой ишак? – Спрашивает султан.

Jandos Temirgali: Коронавирус ускоряет цифровизацию!

Вирус отступит (по оценкам New York Times к началу 2021 года), но оставит глубокий след в мировой экономике.

Здесь я вижу как минимум три направления: массовая гигиена, продовольственное обеспечение и цифровые технологии.

Как диагностировать болезни удалённо? Как эффективно и быстро обезораживать большие массы людей и общественные места без ввода карантина? Как обеспечить население продуктами питания и товарами первой необходимости в условиях длительной изоляции?

Глобальные цифровые гиганты, такие как Facebook, Amazon и Google (последний создал целый компенсационный фонд для своих сотрудников), перестараивают стратегии с надеждой на изменяющуюся реальность. В условиях глобальных ограничений компании нащупывают эффективные модели построения работы дистанционно (кстати, Microsoft выпустил целый материал на данную тему).

Но я бы хотел остановиться на компании Zoom Video Conference, которая на этой неделе переживает свой звёздный час. Услуги видеозвонков моментально заменили встречи, и только за эту среду программное обеспечение Zoom скачали 343 тысячи раз! Глава компании Эрик Юан быстро разобрался в ситуации и начал предоставлять бесплатную подписку школам. Неудивительно, что акции компании с начала года выросли на 36%. И это только начало.

В новом посткорониальном мире человечество выстроит более эффективные высокотехнологичные коммуникации. И компании, которые станут драйверами начавшийся изменений, станут новыми гигантами, определяющими ход истории.

Ірина Різун: «Сакральне мистецтво» Олекси Новаківського

У вівторок, 14 березня 2017 року, о 16:00 в залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (Львів, вулиця Листопадового Чину, 7) відбудеться відкриття виставки творів Олекси Новаківського (до 145-річчя від дня народження) під назвою «Сакральне мистецтво».  Експозицію виставки складуть живописні та графічні роботи зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького і приватних колекцій.

На експозиції виставки представлено живописні полотна й графічні композиції Олекси Новаківського (1872–1935) на релігійну тематику. Над сакральними сюжетами митець працював упродовж усього життя, але найбільше розвинув їх під час зрілої, символіко-експресивної, фази творчості. Цим творам притаманне загострене суб’єктивне світобачення, виражене через гіпертрофоване авторське «Я», а їхні ідеї висловлено за допомогою синтезу кольорів і ліній. Напругу переживань та емоцій митець передає через форму й знаки, перетворюючи конкретний художній образ на багатозначний символ — головний складовий елемент сакрального мистецтва.

Олекса Харлампійович Новаківський

Релігійна тематика у творах О. Новаківського майстерно переплітається із символічними сюжетами життя й часом залишається ніби на другому плані, що зовсім не применшує її значення, а, навпаки, вказує на значущість цього фундаментального чинника.

Олекса Новаківський. Начерк до однойменної поеми Т.Шевченка «Марія», 1914 р. Дошка, олія.

Особливе значення для формування творчих засад О. Новаківського мало давньоукраїнське та європейське сакральне мистецтво. Його перше знайомство з бароковим релігійним мистецтвом відбулося в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в рідному селі Ободівка на Поділлі. Пізніше він разом із художником П. Клименком працював над іконостасом у селі Кубанка поблизу Одеси. А під час навчання в Краківській академії мистецтв пізнав низку творів західноєвропейського мистецтва — від картин доби Відродження до робіт визначних майстрів кінця XIX — початку XX ст. Передусім ідеться про твори, які оглянув у Маріацькому костелі, каплиці Чесного Хреста на Вавелі, музеї князів Чорторийських. Це загальноєвропейське надбання розширило його мистецький кругозір, ознайомило з різноманітними проблемами й сформувало уявлення про розвиток малярської традиції у Європі. Та все ж найвагоміший вплив на О. Новаківського мало знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким і духовно-культурною спадщиною Львова. Це стало поштовхом для розвитку творчого потенціалу митця та поглибило його зацікавлення можливостями сучасної творчої інтерпретації давньоукраїнської іконописної традиції.

Олекса Новаківський. Серце Ісуса. Кінець 1920 – початок 1930-х рр. Картон, олія.

У доробку О. Новаківського на сакральну тематику можна виділити такі основні типи творів: це власне ікони («Серце Ісуса», «Благовіщення», «Воскресіння», «Мати Милосердя»); алегоричні полотна з християнськими символами («Втрачені надії. Визволення», «Пробудження»); картини, у яких використана композиція, характерна для іконопису («Князь Ярослав Осмомисл», «Мистецтво»); зображення сакральних споруд — від ранніх невеликих етюдів-пейзажів («Костел в с. Могила», «Процесія в с. Водники», «Юр з городом») до символічних краєвидів («Церква Св. Юра у Львові при заході сонця», «Юр експресивний»); портрети з біблійною символікою та церковними спорудами на тлі («Портрет Олександра Барвінського», «Митрополит у чернечих ризах»).

Алексей Навальный: В России сегодня два героя – бурят и якутка

Оппозиционер и общественный деятель Алексей Навальный во время своего эфира прокомментировал решения региональных парламентов по Конституции РФ. По его словам, сегодня в России есть два героя – это бурят Вячеслав Мархаев и якутка Сулустаана Мыраан.

«Я хотел бы сказать про героев России. Сегодня реально героями России сегодня стали бурят и якутка. Проверил специально – не якутянка, а якутка. Бурят в Совете Федерации Мархаев оказался единственным, кто взял и проголосовал против этой дряни, а голосование в Совете Федерации – это важная вещь. Я очень горжусь тем, что поддержал Мархаева на выборах мэра [осенью 2019 года], хотя ни разу в его в жизни не видел. И депутат Заксобрания Якутии со сложным именем Сулустана Мыраан. Сегодня [12 марта] было голосование по этим поправкам. Она вышла и сказала, что президент не имеет право держать все ветви власти. После чего сказала, что голосование нелегитимно и в знак протеста сняла с себя полномочия депутата. Я аплодирую ей – нормальный честный человек! Эти люди – герои России и они не предали нас, своих избирателей».

Олег Однороженко: Русь – Україна: З історії виникнення та розвитку самоназв нашого народу

Однороженко О. Русь – Україна: З історії виникнення та розвитку
самоназв нашого народу // Український тиждень. – № 38 (151) за 19.09.2010)

Коли ми вдивляємося у минуле Вітчизни, то за своєрідний орієнтир у пошуках власних витоків нам слугують ті назви під якими виступають наші народ і країна, їхні мова та віра. Витворення самоназви не раз пов’язують з процесом усвідомлення народом своєї окремішності. Вона століттями є оборонним щитом від ворожих спроб позбавити народ свободи та самобутності.
У середньовічну та ранньомодерну добу щодо нашої країни в літературній традиції (вітчизняній та іноземній) уживано найрізноманітніші назви – «Скіфія», «Сарматія», «Роксоланія» та ін. Але не важко спостерегти, що впродовж майже тисячоліття українці мали інші, цілком вироблені та усталені, самоназви свого народу і країни – «русини» («старожитний народ руський») та «Русь» («Руська земля»), які широко використовувалися як в народній мові, так і в офіційних документах і літературі, й під якими нас знали, як у сусідніх, так і у віддалених країнах.

Ще у середині ХІХ ст. видатний український історик Михайло Максимович так описував наявний стан речей з нашою самоназвою – «Несмотря на областные названия их: Галичанами, Подолянами, Волынянами, Украинцами, Запорожцами, Слобожанами, Черноморцами – имя Русина остаётся их общим, родовым именем».

Щодо походження слова «Русь» існує велика кількість гіпотез, більшість з яких виводить цю назву з іранського, скандинавського або слов’янського мовного середовища. Те саме можна сказати і щодо первісного значення даного слова, яким могли позначати як окреме плем’я чи надплемінну спільноту, так і певну соціальну групу (приміром, княжу дружину).

На сьогодні даний комплекс питань ще далекий від свого остаточного розв’язання.

Безсумнівним лишається інше – від того часу як назва «русь» набуває значення етноніму, а на його основі витворюється цілий комплекс термінів, що позначають країну («Русь», «Руська земля»), народ («русини»), його мову («руський язык») та ін., ця назва і пов’язаний з нею комплекс незмінно виступає для означення цілком конкретної території та народу, що її замешкував – середню Наддніпрянщину з головними містами Києвом, Черніговом і Переяславом та наддніпрянських слов’ян – в першу чергу полян («поляне, яже ныне зовомаю русь») та зв’язаних з ними політично сіверян та деревлян.

Владимир Емельянов: Именно литература доказывает нам, что нации существуют

Меня тут пытаются уверить, что наций не существует и это только особенности нашего мышления. И все книги пишутся только о самих авторах.

Спрашивается: кто и о ком написал эпос о Гильгамеше? Свои о своих. То есть, люди шумеро-аккадской нации.

Могли ли это написать египтяне? Нет. У них нет культа героев, потому что все решает фараон. Фараон и даст своему рабу следующую жизнь, если тот заслужит.

Могли ли народы Малой Азии? Тоже нет. У них цари после смерти обожествляются.

Иранцы? Ни в коем случае, у них все решает Бог-Творец.

Кроме того, никто из этих народов не поклонялся богам звездного неба.

Итог: эпос с таким содержанием мог бы написать только житель древней Месопотамии, причем только южной ее части, поскольку северные города не упоминаются.

Ровно то же самое спросите себя о Фаусте. Мог бы это написать испанец? Нет, он мог бы написать только Дон Кихота. А мог бы Диккенс написать Три мушкетера? И Вальтер Скотт не мог бы. А есть ли в английской литературе Обломов? И быть не может, потому что там все в движении и в извлечении прибылей.

Именно литература доказывает нам, что нации существуют. И в лучших произведениях литературы как форма, так и содержание образованы национальным началом.

Алина Витухновская: Российская власть - это вирус

В мире идёт постоянная борьба. И в этой борьбе, как правило, участвуют структуры примерно одного уровня. Так, например, хищники приблизительно одного размера дерутся с другими хищниками за территорию, практически не рассматривая своих меньших "коллег" в качестве конкурентов — максимум как добавку к рациону. Таким способом и соблюдается определённый баланс.

Но есть исключительные природно-социальные моменты, когда совмещение подобных сил в борьбе чревато радикальной катастрофой, во всяком случае, для одной из систем. Так сейчас мы можем констатировать, что система власти в России напоминает по логике своего становления и развития — ни что иное как вирус. Ее интересует только самоподдержание, рост и распространение. При этом качественное развитие ее не интересует. Только если в области усиления собственной агрессивности. Точно также как разработчики боевых вирусов усиливают их вирулентность. С той лишь разницей, что у путинской России, вопреки конспирологическим теориям, не было и нет внешних "разработчиков", она сформировалась в результате распада прежнего государственного образования и являет собой этакого мутанта без головы, точнее без двух.

В социальном и политическом мире мы имеем дело не с природными механизмами, внутренне сбалансированными, а с многократно мутировавшими, идеологически направленными, зачастую абсолютно абсурдными, иррациональными образованиями.

Несмотря на, воистину фантастический антиутопичный сюжет, в который погружается мир, мы можем ожидать внезапное ослабления систем, вплоть до полной их деструкции. Я веду речь о двух системах вирусного типа — китайской и российской. Китаю будет предъявлена общемировая претензия за халатное попустительство при разработке ОМП, а путинская ОПГ будет уничтожена своим же внутренним безумием, переходящим в полную раскоординированность и потерю системы управления.

Сергій Грабовський: Україна наша премодерна, або Ноктюрн для постсовка

Парадокс ситуації полягає в тому, що постсовєцький світ (теоретично – Другий світ у процесі переходу від Модерну до Постмодерну) насправді значною мірою є премодерним. А якщо позначити цю ситуацію більш науково, то йдеться про відсутність суцільних міжлюдських комунікацій, інфраструктури і громадських “розпросторених”, некланових спільнот. Не кажучи вже про так званий “екстенсивний” спосіб ведення сільського господарства, коли його зростання навіть за умов величезних капіталовкладень совєцької доби забезпечувалося рухом “ушир” (найбільший відсоток розораних ґрунтів у Европі), а не “угору” й “углиб”. А це ж не просто “длубання у ґрунті”, а, як має бути добре зрозумілим після Гайдеґґера, ще й онтологічна передумова всіх ментальних побудов. Схожим чином й промислове зростання (знов-таки, і практично, і у людських головах) забезпечувалося побудовою нових виробничих потужностей та залученням нової робочої сили, а не потоком технологічних новацій та інтенсифікацією виробництва. Власне, совєцька економіка (і слідом за нею українська) радше б мала бути схарактеризована як “промисловий феодалізм”, ніж “індустріалізм” – бодай у розумінні А. Сен-Сімона.

Премодерним є і ставлення до часу і його переживання. “Наш час заміряється – подіями, як у середньовічному соціумі (що й не диво, скоро сама історія є дискретно-подієва: сума порізнених моментів чину на тлі тяглої статистики чужої волі)… і недарма хронологічна прив’язка зазвичай дається у нас, навіть у розмові, не “такого-то дня такого-то місяця такого-то року”, чим звичайно відкривається европейський роман 19-го століття (19-го – не 20-го!, а, як у древніх ірландських сагах – “се сталось, коли Конхобар, разом зі своїми найшляхетнішими воями, сидів в Елайн-Маху” (“Народини Кухуліна”): “за Гетьманщини”, “за царя”, “за Австрії”, “за Польщі”, “за німців” [1]...

Відтак, у силу сказаного, і стрибок-ривок (чи еволюційний перехід) до нової культури, нового суспільства, нової людини (детальніше про неї трохи згодом) для постсовєцької частини Другого світу видається вкрай проблематичним. Принаймні, допоки не будуть вповні вирішені ті проблеми, які є типологічними для “реального”, “системного” (за умовности цих термінів) Модерну.

Рауль Фернандо Марон: Основи сакральної геополітики

… Я показав їм шлях слави, але вони не захотіли; я відкрив їм свої вівтарі, то вони кинулися натовпом…
БОНАПАРТ

Я буду говорити про істини позитивної геополітики. Ви пам'ятаєте, звичайно, слова Ніцше. “Істина – це надлюдина. А вона – є блискавка з чорної хмари…” Коли я дивлюся з вершин свого вогненого розуму на сучасний мені порядок, я бачу студінисто-драглисту масу, з котрої безглуздо очікувати не те що блискавки, але навіть хоча б якоїсь помітної іскри. Коли, йдучи світом, я чую голоси профанів, які базікають у кімнаті для слуг про геополітику, я розумію, що безум не тільки мій уділ, але й спасіння.

Політика – зовсім не мистецтво управління державою. Політика – це ДИХАННЯ. Дихання – це ВОДА і ВОГОНЬ! Я п"ю освячену воду та відчуваю, як священний вогонь біжить моїми жилами. Це – істина священних книг. Це – еліксир священних слів. Це – тайнопис. Dio mi la dona, a chi la tocca (італ. “Бог дав мені корону; горе тому, хто до неї доторкнеться!”).

Надлюдина – це БЛИСКАВКА. Політика – це мистецтво управління вогнем. Континенти – вмістилище вогню. Океани – його покров. Надлюдина вириває золото з Істини. Алхіміки – ці жалюгідні тлумачі – ліплять з подоби подобу. Вони чули слово “вода” і говорять – ОКЕАН! Вони чули слово “земля” і говорять – СУША! Вони будують геополітику, тому що чули слово “географія”! О, великий Зевсе!

Я п'ю воду і видихаю вогонь. “Атлантисти” п'ють воду й біжать під дерево або за кут. “Атлантизм” – це утилізація води. “Євразійці” підпалюють степ і рятуються в кізяковому поросі своїх критих возів. “Євразійство” – це утилізація суші. Все разом – це банальна географія глобуса 

Я навчу вас ГЕОГРАФІЇ ДУХА!

Ось “істина” сучасного алхіміка: “У наступному столітті ми станемо свідками того, як Північна Америка, Європа та Японія утворять золотий трикутник вільної торгівлі”. Це “істина”, котрої не було вчора і не стане завтра. Насичуйтесь нею, вдихайте кисень та видихайте ауглекислий газ. Але забудьте слово ВОГОНЬ! Це не ваші очі блищать вночі. Це очі тих, хто йде за мною, кого зваблює ВОГНЕНИЙ ТРИКУТНИК СВОБІДНОГО ДУХА.

Я бачу три справжні цивілізації: античну АТЛАНТИДУ, нордичну ТУЛЕ та слов'яно-руський КІТЕЖ. Вони народжені вогнем свобідного духа. Вони – вмістилище священного вогню, океан – їхній покров. Візьміть глобус, якщо не можете взяти в руки Землю. Знайдіть ці три священні точки; з'єднайте їх. Ось – вогнений трикутник! З нього розгортається таємниця світу. Погляньте через і крізь нього. Той, чий погляд – блискавка, побачить, як три точки злилися в одну; на глобусі профанів вона позначена як НЮРНБЕРГ. Тут судили цивілізацію профанів, котра наважилася пити вогонь з чаші Святого ГРААЛЮ. Божевільні! Їх п'янив еліксир священних слів; але той, хто їх вів, не знав, що чаша святого Граалю – не нічний горшок, а вогнений трикутник, що зійшов під воду. Той, хто йде за мною, п'є воду та видихає вогонь. Той, хто п'є вогонь, - буде спалений !

Не крутіть глобус за манерою великорозумних олухів, у мозкові кого звивини перетворилися на мисленепроникні перепони. Забудьте назви континентів та океанів, виключіть телевізор і не читайте газет. Нехай геополітичні доктрини “атлантистів” та “євразійців”, “парамасонів” та “постмондіалістів”, “нових правих” та “старих лівих” пережовують недовчені студенти (Олександр Дугін, автор книг “Основи геополітики” та “Абсолютна Вітчизна”, голова Соціально-політичного двіженія “Євразія” та радник голови Державної Думи Г. Сєлєзньова, був виключений з другого курсу Московського Авіаційного інституту та більше ніде не вчився, - прим. перекладача) та недолічені пенсіонери.

Ви – п'єте воду і видихаєте вогонь. Ви вже знаєте, що таке вогнений трикутник. 

Але ви ще не осягнули таємницю АНТИПОДІВ.

Эстер Сегаль: О Востоке, Западе, карме и не только

Системы мышления восточного и западного человека, сформированные тысячелетним влиянием локальных мифов, разнятся прежде всего в отношении к понятию "Я".

На Востоке это - лишь временная, ограничивающая суть оболочка бесконечного божественного духа, клетка ложно понятой индивидуальности, прячущей под собой частицу бесконечного "Всё". Именно поэтому и жизнь индивида лишь капля в потоке перерождений, из которых каждое последующее начнется в точке завершения предыдущего, чтобы перерости его, а потом еще раз перерсти переросшее и так до тех пор, пока полностью не растворишься в Божестве, Природе, Вселенной - как там это ни назови. И в следующей жизни ты не будешь помнить предыдущую. Потому что детали Я не важны, важно лишь быть частицей мозаики.

На Западе все наоборот. Жизнь - одноразова. Ты никогда не раздвинешь границы Я, но будешь продолжать быть собой и после смерти, в мире загробном, как бы он ни назывался: Аидом, Адом, Раем и т.д. Рост и исправления не отменят былого ни в памяти, ни в отпечатках на Земле. Я - вечно. И вечно отделено от Божества, неизмеримо более высокого и непостижимого.

А вот Левант - место пересечения двух несовместимых систем - и его порождение - иудаизм, в коем мы наблюдаем интересную компиляцию. Переселения душ бесконечны. Причем каждое следующее воплощение амбивалентно: тут и прежнее Я, и новое Я (за счет дробления и перемещения частиц мозаики, из которых состоят души). И при этом и то, и другое, и пятнадцатое, и тысяча восемьсот одинадцатое продолжают существовать параллельно, не лишенные памяти прошлого и свободные в творении новых сценариев. При этом все они - частицы Единого Бога. Я и Всё - даны в смешении и в четком осознании слияния в странном коктейле индивидуальности и общности. И как ни странно, тоже живучая модель.

8 марта - древний арийский праздник Женщин и Весны

Одним из важных весенних праздников таджиков является праздник подснежника (Бойчечак, Гули сияхгуш, Гули бахман), который считают предвестником Навруза (Нового года), празднование которого происходит 21 марта. Цветение подснежника (бойчечак) - неоспоримое доказательство прихода долгожданной весны - испокон веков было для таджиков поводом для большого праздника.

Первый из ребятишек, нашедший пробившиеся из-под снега подснежники (по-таджикски «бойчечак»), считается большим везунчиком. Вслед за ним в холмы и горы бежит вся сельская ребятня, чтобы сорвать подснежники и раздать их своим матерям, сестрам, соседкам, учителям - все женщинам села - как символ возрождающейся жизни, молодости, красоты. Женщины прикладывают цветы к глазам и благодарят Бога за то, что дожили до весны, а детвору угощают сластями, выпечкой и фруктами.

 Обычно ребята, собрав подснежники, с песнями раздают их по домам в своих кварталах, как бы разнося весть о приходе весны. Эту традицию в народе называют «гулгардони». Хозяйки, принимая из рук ребят весенние цветы, прикладывают их к глазам и благодарят Бога за то, что дожили до весны.

Затем в каждой семье готовят традиционный плов, который носит название — «Оши бойчечак» и собирает, по традиции всех близких и родных.

В разных регионах Таджикистана праздник подснежника называется по-разному. На Памире - Гулгардони, в Согдийской области - Бойчечак, на юге - Гули сияхгуш. В Бухаре гулгардони называлось булбулхони (соловьиное пение).

Кто такие русичи, русины, руснаки и русские

Киев, как и порт Багамойо в Африке, поднялся благодаря междусобойчику славянских и тюркских князей, доставлявших в него обращённых в рабство соплеменников.

А норманны ("русь") наладили логистику живого товара на тогдашние мировые рынки.

Верхушки этих трёх этнических групп (князья, бояре и дружина) со временем смешались посредством браков и стали называть себя "русичами" (т.е. "потомки русов").

Их подданые, народ рангом пониже, стали определяться как "русины", принадлежащие к Греко-Славяно-Русьской православной церкви и платящих налог по "русьскому праву" (осенью, с урожая). Тех, кто платил подати по "волошскому праву" (весной, по приплоду скота), т. е. больше были животноводами (овцы и крупный скот), определялись как "волошины" (вариант: "волощуки", "волохи"), хотя одновременно считались и "русинами", так как принадлежали к Греко-Славяно-Руськой православной церкви.

Прилагательным "русьские" ("русские") назывались находившиеся у них в вассальной зависимости племена (преимущественно северо-восточных земель Приволжья, как славяне, так и финно-угры).

Из-за истребления "русичей" в междуусобицах и сторонних инвазий (из Степи и Запада) "русины" и "русские" были оставлены на произвол судьбы. 

Одни сразу попали под власть иностранцев  (как закарпатские "русины" под венгерскую корону, а берладские (между рр. Прут и Днестр) "руснаки" - под молдовское господарство).

Другие организовались в собственные краевые образования - "украины" (переяславскую, волынскую, галицкую, залесскую и др.), в которые приняли и часть нерусин-степняков (печенегов, половцев, бродников, кимаков, торков, берендеев, черных клобуков, черкесов, волохов), после некоторого сопротивления также были порабощены иностранцами (Литва, Польша) или их вассальными новообразованиями (созданный из "русских" Московский улус Золотой орды и из степняков Ногайский улус и Крымское ханство Турции).

Александр Воин: Войны обычные и гибридные

В обычных войнах людей убивают физически. В гибридных, где главное оружие – информационное, убивают и физически, но главным образом убивают души людей и разрушают их мозги, превращая их в ходячих овощей.

Оружие массового поражения обычных войн – атомное, химическое и биологическое – запрещено и практически не применяется. Оружие массового поражения гибридных войн – ложь, дезинформация, растлевающее масс искусство – применяется в колоссальных масштабах непрерывно, без всякого объявления и констатации войны.

Оружие конвенциональных войн, даже оружие массового поражения, действует хоть в каком-то смысле избирательно. Бросили американцы атомную бомбу на Хиросиму, поубивали без разбору множество мужчин, женщин и детей. Но, тем не менее, поубивали их только в Японии и преимущественно в Хиросиме. В самой Америке никто от этой бомбежки не пострадал физически.

 Но ложь и растлевающее искусство сегодня, благодаря глобализации информации, убивают души и дебилизируют людей по всему миру. А те, кто применяют это оружие, растлевают души и дебилизируют и себя и своих детей.

Борис Чичибабин: Однако радоваться рано

Однако радоваться рано —
и пусть орет иной оракул,
что не болеть зажившим ранам,
что не вернуться злым оравам,
что труп врага уже не знамя,
что я рискую быть отсталым,
пусть он орет, — а я-то знаю:
не умер Сталин.

Как будто дело все в убитых,
в безвестно канувших на Север —
а разве веку не в убыток
то зло, что он в сердцах посеял?
Пока есть бедность и богатство,
пока мы лгать не перестанем
и не отучимся бояться, —
не умер Сталин.

Пока во лжи неукротимы
сидят холеные, как ханы,
антисемитские кретины
и государственные хамы,
покуда взяточник заносчив
и волокитчик беспечален,
пока добычи ждет доносчик, —
не умер Сталин.

И не по старой ли привычке
невежды стали наготове —
навешать всяческие лычки
на свежее и молодое?
У славы путь неодинаков.
Пока на радость сытым стаям
подонки травят Пастернаков, —
не умер Сталин.

А в нас самих, труслив и хищен,
не дух ли сталинский таится,
когда мы истины не ищем,
а только нового боимся?
Я на неправду чертом ринусь,
не уступлю в бою со старым,
но как тут быть, когда внутри нас
не умер Сталин?

Клянусь на знамени веселом
сражаться праведно и честно,
что будет путь мой крут и солон,
пока исчадье не исчезло,
что не сверну, и не покаюсь,
и не скажусь в бою усталым,
пока дышу я и покамест
не умер Сталин!

1959

Софія Дніпровська: Причини народження і відродження нації

Нація - продукт ізоляції. Нація виникає тоді, коли якась племінна група осідає на певній території і тривалий час із неї не сходить і інших на неї не пускає.

Як наслідок, у цієї спільноти формуються унікальні, неповторні риси: мова (система комунікації), культура, мораль, традиції, світоглядні установки, менталітет, ну і генофонд, що визначає її типові антропогогічні риси

Незрозуміла або малозрозуміла іншим спільнотам система комунікації (мова), яка є одним з головних маркерів нації, є безперечним свідченням існування тривалої ізоляції, внаслідок якої нація регулярно не комунікувала з іншими спільнотами, але підтримувала комунікаційні зв'язки всередині.

Розрив ізоляції веде до деконструкції нації.

Відродження нації відбувається за тих самих умов, що й її народження. Щоб відновити виснажені сили і загоїти національні травми, національний організм повинен на певний час ізолюватися від шкідливих і потужних зовнішніх впливів. І лише зміцнившись, відкритися для інтенсивних контактів.

Тому концепція відкритого суспільства для постгеноцидної, постколоніальної нації - це повільна смерть. Хто хоче довершити дєло валуєва-лєніна-сталіна-кагановіча, не втрачаючи обличчя і репутації гуманіста, обов'язково пропагуватиме "відкритість".