A.M. Малолеткo (Томск): Аланы в Сибири

Пребывание ираноязычных групп на юге Сибири с эпохи бронзы до конца I тыс. н.э., пожалуй, уже не вызывает сомнений у большинства исследователей. Дальнейшее развитие иранской темы ставит вопрос о выделении в иранской среде древности этнических групп и определении этнической принадлежности носителей археологических культур. Впервые нами была высказана версия об аланах в среде древних иранцев Сибири и сделана "привязка" их к конкретной археологической культуре. Версия основана на анализе топонимических, фольклорных, этногеографических, картографических, археологических и других исторических источников.

Топонимы аланского типа образуют довольно четкий ареал, охватывающий Вост. Алтай, Шорию, Хакасию и Туву. Здесь имеются гидронимы, в составе которых участвуют типично осетинские (ретросп. аланские) географические термины со значением "вода, река" - дан, тон. Это Чадан и Арадан в Туве, Тондан (по чертежу 14 в работе С.У. Ремезова, 1701 г.; ныне Тайдон в Кемеровской области), Тойдан, приток Абакана (лист 23 работы С. У. Ремезова, 1701 г.; ныне название утеряно), Кобадан (XVIII в.; ныне Куйдан) - приток Телецкого озера, Саратан, Асратан на Алтае, возможно, Ортон в Кемеровской области.

В языке тувинцев, хакасов, шорцев, алтайцев имеются лексемы аланского происхождения, из которых наиболее показательны дигор. alacq, шор., алт. алычык ("шалаш"); алан, zonug, телеут. чанак, шор. шанак ("сани"); осет. игар, йегар, куманд. игир, эгир, эгер ("охотничья собака").

В фольклоре шорцев сохранились сюжеты, которые перекликаются с сюжетами осетинского нартского эпоса: богатыри, называемые аланами (алынами, алан-кижи), "молотки перекидывали через гору" Тойнаг-Айгине. В языке сагайцев, выходцев из Шории сохранился термин нартпак ("богатырская сказка"), в котором усматривается осетинское (ретросп. аланское) нарт ("богатырь") и шор. пак ("хвала, слава"). Согласно шорскому фольклору, аланы одеты в железные панцири, вооружены мечами, копьями, луками. Пасут огромные табуны коней. Живут в подземных жилищах, куда ведет коридор с тремя или семью ступенями. Аланы хоронили покойников в глубоких могилах, выбитых в скалах. Рядом клали боевого коня.

В фольклоре нарымских хантов фигурируют планы (йаланы) - богатыри с железной кожей и острой головой (искусственная деформация черепа?). Остроголовые всадники хантами воспринимались как духи, которые могли спускаться на коне с неба и подниматься вверх. Чтобы ребенок стал планом, он должен иметь деформированную голову. Обычай искусственной деформации головы проник на юг Западной Сибири в первые века новой эры и бытовал здесь до конца VIII в. н.э.

Андрей Шуман: Исторические качели "авторитаризм - анти-авторитаризм"

 Деление на левых и правых стало бессмысленным. Марксизм давно ушёл с политической повестки вообще.

Это деление лучше давать по степени концентрации власти: авторитарные и неавторитарные.

С падением империй в Европе с начала и до середины XX в. с политической авансцены уходит традиционная политика, основываюшаяся на династиях. Традиционную политику сменяет авторитаризм, когда автократы заменяют собой монархов. В Европе везде господствуют автократы за редчайшим исключением. Именно автократы начинают вторую мировую. Вторая мировая -- это высшее достижение автократов XX в. Но и побеждают в войне автократы. После войны они ещё более усиливаются. Для этого и была война. 

И тут появляются новые левые. Это становится настолько массовый тренд везде, во всех автократиях, что в итоге эти автократии мягчеют, вроде СССР, или исчезают, вроде Франции. Мирные договора и остановка гонки вооружений -- это был неизбежный шаг в контексте анти-авторитаризма новых левых. Эти новые левые даже не левые в чистом смысле. Это просто тренд на антиавторитаризм. Высшими точками этого тренда стали: Чилийский национальный плебисцит 1988 года, объединение Германии 1990 года, развал СССР 1991 года многое что ещё. 

Но примерно с 1990 года появляется новый запрос на авторитаризм. С новой силой. Мы сейчас пребываем в периоде этого тренда. Если у тренда возникнет точка кульминации, начнётся третья мировая. Она уже тлеет.

В Польше, судя по экзитполу, несмотря на лидерство "Права и справедливости", коалиция либеральной партии "Гражданская коалиция" с блоком "Третий путь" даст им подавляющее большинство в парламенте. Лидер оппозиции Дональд Туск уже поздравил однопартийцев с победой. С другой стороны, в Словакии победил совсем иной лагерь. Одним словом, пока ещё не ясно, перейдёт ли третья мировая в открытую фазу. Но многие хотят.

Владимир Емельянов: В чем разница между гуманизмом и религией?

В чем разница между гуманизмом и религией? 

Гуманизм интересуется улучшением отношения человека к человеку. Гуманизм - это продукт развития гуманитарных наук. 

Религия более радикальна, поскольку она настаивает на любви человека к ближнему. Это исполнить куда труднее, потому что для любви нужна страсть, а уважать можно и спокойно.

Гуманизм не следует путать с утопическим социализмом, который интересуется улучшением жизни общества. 

Религию тоже не следует с ним путать, поскольку утопический социализм стоит за преобразование общества самим обществом, а религия видит общество с точки зрения Бога и говорит, что преобразует только вера.

Ambrose Von Sievers: Выяснение основ (фрагменты)

     Стараюсь вычленить прямые параллели между самыми архаическими частями Ветхого Завета и сюжетами древне-скандинавской мифологии.

По перечислению всех яфетидов, у нас остается немало неидентифицированных персонажей из «Эдды». Они явно не яфетического происхождения, но причислены, например, к асам по политическим мотивам, тех или иных альянсов древности. Перечислим некоторых:

ХЁД (Höðr , т. е. «воитель») — якобы сын Одина и Фригг. Он слеп — то ли от рождения, то ли по болезни. В Gesta Danorum он появляется под именем Hotherus и его история несколько иная, чем в «Эдде», где всё представлено, как злоумышление Локи. Саксон Грамматик описывает историю иначе. Хотерус сватается к Нанне, дочери конунга Гевара. Одновременно с сим, Бальдр видел Нанну и влюбился в нее, и посватался за нее, опередив Хотеруса. Отец Нанны отказывает Хотерусу и тот убивает Бальдра стрелой. Я не согласен с предложенной этимологией имени Хёда. Мне очевидна древне-германская вокализация имени Хет (חֵת). Очевидно, что имеет место быть описание столкновений. Причем весьма архаического времени. На сие наводит размышление и имя девушки — Нанна. Этимология имени совершенно неясная. Многие изследователи связывают ее имя с шумерской «Царицей Неба» Инанной и фригийской богиней Наной. Думается и то и другое — верно. Очень вероятно, что фригийская богиня — осмысление шумерского персонажа. Хотя сама локализация не случайна во Фригии. Также контексте Хёда=Хета следует вспомнить титул хеттских цариц Таван-нанна. Нанна именуется «дочерью Непа», о коем ничего неизвестно. По Саксону Грамматику ее отца зовут Гевар, чье имя можно перевести как «дар». В скандинавской мифологии известна богиня Гевьон, коя, не исключено, есть переосмысленный Гевар. Интересно, что при сватовстве Бальдра Нанна ему отказывает, отмечая, что они имеют две разные природы. Похоже, что «эддическая» версия сильно изменена последующими сказителями.

ХЕРМОД, чье имя толкуется как «храбрый, дух воина», всегда выполняет роль посланника Одина. Но не является ли он Архангелом Михаилом или каким иным ангелом — т. е. вестником-служителем?

Олег Гуцуляк: " Від Сходу й на Заході не втечеш..."

 "Рекреації" від Дмитра Білого.

Хомський дослав ще один патрон у вінчестер, поправив комір плаща, насунув на очі стетсон і рушив по розпеченій сонцем прерії. Вітер гнав перекотиполе, геть як у степах рідної Кубані. Попереду лежав Чортопіль - мертве місто, де за кожним рогом могла чекати куля.

"Рекреації" від Ігоря Скрипника.

Буенос-Айрес - це ще те місто, подумав Мартофляк. Якось так сталося, що, працюючи у посольстві, я полюбив його вулиці, його костели, його крамниці, його пишнотілих жінок. Дивні й химерні сни сняться мені тут. Час від часу ходжу випити з американськими ЦРУшниками й швайцарським атташе Попелем. Всі ми тут дипломати, всі трішки шпигуни й трішки революціонери...

"Рекреації" від Всеволода Нестайка.

- Слухай, - запитав Вітасик Білинкевич,. - а якщо вистежити того пана Винничука, то ми потрапимо в країну сонячних зайчиків?

- Не знаю, - відповів Немирич із набитим ротом.

Немирич, як відомо їсть усі цукерки - аж до найтвердіших козинаків. І не лусне. Це вам навіть Штундера підтвердить!

«Рекреації» від Василя Шкляра.

...Після невдалої спроби взяти Чортопіль повстанський загін відступав. Червоні в рогатих шапках-будьонівках були поряд, вони йшли їхніми слідами, майже дихали в спину.

Марта через плече оглянулася на повстанців. Похмурі чоловіки мчали за нею верхи. Мовчазний Штундера, чубатий Немирич, Білинкевич у смушковій шапці. Всі вони довірили життя їй - отаманші Марті...

"Рекреації" від Андрія Мітовського.

Входить кіт Мурчик Немирич.

Студент Андрій Хомський. Киць, киць. Білинкевичу, у тебе знову той фарбований козел на лекції випендрювався?

Студент Алекс Білинкевич. Авжеж, як без цього? Розказував, як його баба в комнезамі геройствувала.

Хомський. А Ярослава Крисака хвалив?

Білинкевич. А як без цього (гладить кота).

Кіт Мурчик Немирич. Ну що ви все про сумне та про сумне! Березень же скоро... втім, березень - не виняток... А цього вашого фарбованого зводіть до ветерина-ара...

"Рекреації" від Олега Гуцуляка.

Ворота славного хозарського міста Ір-Шатанаїма, званого в склавинів Чортополем, прочинилися. На воротах був древній знак жаби, карпада на івриті. Чий то був символ? Хозар? Гицил аланів? Склавинів? Франків?

Хомс-багатар, Немир-ябгу Кероглу, Мар-Тафлак, Олексій Штундер і Білин прослідували верхи на білих конях. Варта привітала їх прохолодно, бо не знала, що вони везуть у кибитці дар для кагана – полонянку на ім’я Марта, яку вже встигли перейменувати на Чичак. Від Сходу й на Заході не втечеш...

Сергій Чаплигін: Сьогоднішні «цивилізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів»

«Стародавнє суспільство або дослідження ліній людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації» - книга американського антрополога, етнографа та соціолога Льюїса Генрі Моргана (1818-1881 рр.).

В ній Морган визначає «цивілізацію» як стадію в яку вступає людство після стадії «варварства», яке,  у свою чергу,  змінює собою стадію «дикості». 

За Морганом «дикість» характеризує племена, що займаються збиранням та примітивними видами полювання.

«Варварство» - племена зайняті найпростішими видами сільського господарства та скотарства – без чіткого поділу праці та розвитку соціально-політичних інститутів. 

А «цивілізація» вже знаменує собою стадію появи письма, соціально-політичних інститутів, міст, ремесел, технологічних удосконалень, розшарування суспільства на класи, появу розвинених релігійних систем.

Навіть найшвидший огляд значення термінів «дикість-варварство-цивілізація» показує, що в ньому ми маємо справу з концептами епохи Просвітництва (прогресизму та історицизму) в їх некритичній стадії.

Адже віра у поступальний розвиток історії («теорія прогресу») та  односпрямований характер  універсального шляху людства за загальною логікою розвитку від дикості до цивілізації була характерною рисою ХІХ століття.

До речі таке тлумачення цивілізації цілком прийняли марксисти, вписавши її у свою теорію зміни економічних формацій.  Робота Моргана «Стародавнє суспільство» була покладена в основу одної з базових марксистських праць — книги Ф. Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави».

Але вже в ХХ столітті ці аксіоми історичного оптимізму, універсалізму та історицизму постали під сумнівом - виявляється, що на працю розуму якраз найбільш суттєво впливає несвідоме (міфи, архетипи, етнотравми та ін.). 

І хоча зовні здається, що шлях людини прямо веде від полону несвідомого до царства розуму (і це і є прогрес та зміст історії), насправді з'ясовується, що несвідоме  виявляється набагато сильнішим і як і раніше багато в чому визначає роботу розуму. 

За К. Юнґом, свідомість людей є змінною ("сучасною"), а позасвідоме завжди залишається незміним та самототожнім ("архетипом"). 

Відповідно зміна раціональності, соціальних моделей чи культурних кліше зачипає лише поверховий рівень людської думки, в той час як глибинні архетипи ж завжди залишаються незмінними.

Тому об'єктивна реальність архетипів є незрівнянно більш сталою, ніж структури людської свідомості і ключ до свідомості завжди лежить в сфері позасвідомого, а не навпаки.

Отже, сьогодні ми говоримо про «цивілізацію», яка приходить не замість і після «дикості» та «варварства», а продовжує разом з ними  співіснувати.

В такому розумінні «цивілізація» не знімає «дикість» і «варварство», долаючи їх, а й сама будується саме на «диких» та «варварських» засадах, які просто переходять у область несвідомого.  

Але вони від цього не лише нікуди не зникають, але, навпаки, набувають над людством необмежену владу – оскільки вважаються «подоланими» і «неіснуючими». 

Відповідно претензії на подолання колишніх фаз - омана, а насправді сьогоднішні «цивилізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів». 

Цим і пояснюється та разюча різниця між претензіями людського розуму на гармонійне, мирне і освічене існування під покровом прогресу і розвитку та історичною практикою життя народів і суспільств, повної воєн, насильства, жорстокості, геноциду цілих рас та народів,  розгулу збочень та психічних розладів, що постійно посилюються.

І сьогоднішній час не просто не виняток, а вершина загострення.

Молитва раввина Адина

Молитва раввина Адина:

Повелитель миров, Отец Милости, Владыка суда!

Смилуйся и спаси детей Твоих, пребывающих  на Земле Твоей, охрани их от меча врага, искупи от смерти, защити их от опасности!

Излей свет Свой в разбитые сердца сирот и вдов, отцов и матерей, потерявших детей своих!

Исцели всех раненых, даруй силы, мужество и надежду Твоему народу и Твоей стране!

Господь Суда, соверши справедливый суд, покарай убийц и их покровителей, накажи ненавистников и гонителей наших во всем мире – пусть все увидят возмездие Твое за пролитую кровь детей Твоих! 

Повелитель миров, даруй народам разум, чтобы вековая ненависть к нам покинула их сердца, умудри верящих лжи и наветам, направь род человеческий к справедливости и правосудию, к созиданию и помощи ближним!

Отец Милости, пошли Избавление народу Твоему, хранящему верность союзу с Тобой, сжалься над ним, даруй ему мир и благословение, свет и радость!

Амен.

Про генетичну безперервність протягом 4000 років в мезоліті та неоліті України

Цьогорічна стаття про генетичну безперервність протягом 4000 років в мезоліті та неоліті України 

(Tiina M. Mattila 2023 «Генетична спадкоємність, ізоляція та потік генів у Центральній та Східній Європі кам’яного віку») Mattila, T.M., Svensson, E.M., Juras, A. et al. Genetic continuity, isolation, and gene flow in Stone Age Central and Eastern Europe. Commun Biol 6, 793 (2023). https://doi.org/10.1038/s42003-023-05131-3    https://www.nature.com/articles/s42003-023-05131-3#Sec27

«Ми виявили контрастні закономірності безперервності населення під час переходу до неоліту: люди в районі нижньої течії Дніпра, Україна, показали безперервність протягом 4000 років, від мезоліту до кінця неоліту.

Сучасні люди почали поширюватися в Європі приблизно 50 000–40 000 років тому. До переходу до сільського господарства, який розпочався приблизно 8500 років тому, Європу населяли популяції мисливців-збирачів, які приблизно групувалися у дві групи (як визначено археогенетикою); Західні мисливці-збирачі (WHG) у Західній Європі та східноєвропейські мисливці-збирачі (EHG)  на північному сході та на крайньому східному кордоні Європи. Між цими основними регіонами групи зі сходу (EHG) і із заходу (WHG), ймовірно, зустрілися та змішалися.

Структура населення Європи кам'яного віку зазнала масштабних змін у ранньому голоцені. Ця зміна була викликана міграцією землеробських груп (європейський неоліт, EN)  з Близького Сходу, які були генетично тісно пов’язані з групами з неолітичної Анатолії (AN) і більш віддаленими мисливцями-збирачами з Кавказу, також відомі як CHG  (7,4%).

Поточний консенсус вказує на географічно та часові зміни рівня генетичної суміші груп європейського неоліту EN та західних мисливців-збирачів WHG, починаючи вже на ранніх стадіях прибуття перших у Центральну Європі.

На додаток до різноманітних контактів і взаємодії між групами мисливців-збирачів і прибулих фермерів, у деяких європейських регіонах (наприклад, у частинах Скандинавії, Балтійського регіону та Східної Європи) спосіб життя мисливців-збирачів переважав набагато довше порівняно з з Південною та Західною Європою. В Україні, наприклад, степові та лісостепові зони Північного Понтійського регіону були заселені спільнотами мисливців-збирачів ще під час неоліту, які харчувалися переважно водними ресурсами.

Наприклад, у деяких частинах Східної та Північно-Східної Європи було запроваджено гончарство, але засоби до існування все ще в основному базувалися на полюванні та збиранні. Генетичні дані деяких із цих груп показали, що генетичний склад до та після початку європейського сільського господарства залишався подібним на відміну від Центральної та Західної Європи.

Илья Плеханов: 11 американских наций

Колин Вудард, социолог и журналист, написал новую статью про географическое разделение в Америке по продолжительности жизни. 

Это вернуло нас и к его основной идее: Колин утверждает, что с момента основания первых колоний в Северной Америке общество не представляло собой единства ни в этническом, ни в религиозном, ни в культурном отношении, и что США могут быть разделены на 11 государств-наций с различными культурами, влияющими на всё, от политических предпочтений, уровня преступности и до отношений к социальным вопросам и роли правительства. 

«Причем знаменитая мобильность американцев усиливает, а не сглаживает различия между 11 американскими нациями, поскольку люди склонны мигрировать в сообщества, близкие к ним по духу», – считает Колин.

Вудард расписал идею в своей книге American Nations: A History of the Eleven Rival Regional Cultures of North America ( https://amzn.to/3RDyZ77 ). Он разделяет США на следующие государства-нации:

— Царство янки (Yankeedom): ведущие свое происхождение от пуритан, жители северовосточных штатов и промышленного Среднего Запада гораздо лучше относятся к государственному регулированию. Они ценят образование и общее благо больше, чем другие регионы.

— Новая Голландия (New Netherland): Нидерланды были самым комплексным обществом Западного Мира в момент основания Нью-Йорка, поэтому неудивительно, что регион превратился в центр мировой торговли. Также это регион, лучше других принимающий исторически преследуемые меньшинства.

— Средиземье (Midlands): Простирающееся из земель квакеров на запад через Айову и в более населенные территории Среднего Запада, Средиземье «плюрастично и организовано вокруг среднего класса». Здесь не приемлют вмешательства правительства, а этническая и идеологическая чистота мало что значат.

— Страна приливов (Tidewater): Прибрежные регионы английских колоний Вирджинии, Северной Каролины, Мэриленда и Делавера больше других уважают власть и традицию. Эта когда-то самая мощная нация в США стала приходить в упадок после начала экспансии на запад континента.

— Великие Аппалачи (Greater Appalachia): расселившиеся от Западной Вирджинии через Грейт-Смоки-Маунтинс и до северо-западного Техаса, потомки ирландских, английских и шотландских поселенцев ценят индивидуальную свободу. Местные жители крайне подозрительно относятся к «аристократам из долин и социальным инженерам янки».

— Глубокий Юг (Deep South): дикси до сих пор могут обнаружить свои корни в кастовой системе рабовладельцев, пытавшихся скопировать устройство рабских обществ Вест-Индий. Старый Юг ценит права штатов и местное самоуправление, изо всех сил сопротивляясь усилению власти федерального правительства.

— Эль-Норте (El Norte): Юго-западный Техас и приграничные регионы — самая старая и самая лингвистически разнообразная нация в составе США. Упорный труд и самодостаточность — вот что уважают в Эль-Норте.

— Левое Побережье (Left Coast): Гибрид независимости Аппалачей и страсти янки к утопизму, ограниченный с одной стороны Тихим Океаном, а с другой — горными цепями вроде Каскадных гор и Сьерра-Невады. Независимость и изобретательность первых поселенцев продолжает проявляться в Кремниевой долине и высокотехнологичных компаниях, сгруппированных вокруг Сиэттла.

— Дальний Запад (Far West): Великие Равнины и Горные Штаты покоятся на развитой промышленности, ставшей необходимой из-за малогостеприимных климатов. Дальнезападники — выраженные либертарианцы, не доверяющие большим организациям, вне зависимости от того, железнодорожные ли это компании, монополии или федеральное правительство.

— Новая Франция (New France): Бывшие французские колонии в Новом Орлеане и Квебеке тяготеют к консенсусу и эгалитаризму, «они одни из самых либеральных на всем континенте, с необычно высокой толерантностью к геям и людям всех рас. Также они приветствуют государственное вмешательство в экономику».

— Первые люди (First Nation): Наций коренных американцев, не сдавшихся под натиском колонистов, осталось совсем немного — и главным образом они проживают на суровом севере Канады и на Аляске. Они сохраняют суверенность над своими исконными землями, но их население всего лишь в районе 300 000 человек.

Едуард Юрченко: П'ять причин завершити війну на території ворога

(статтю було написано в перші місяці війни але зараз основні тези лише підтвердились. Зокрема про настрої на Заході та  суто військовий аспект щодо складності  наступу). 

По-перше — військово-політична утилітарна необхідність максимально дезінтегрувати Росію і російське суспільство. Без цього мир приречений стати паузою перед більшою війною. Розгром армії москвинів на нашій землі вже стане для ворогів шоком, але лише вторгнення на їх власну територію забезпечить психологічний колапс російського суспільства, який дозволить радикально ослабити Московщину.

По-друге — геополітична і стратегічна причина. Великий український геополітик Михайло Колодзинський прорахував, що для забезпечення безпеки зі Сходу, наші кордони повинні проходити по Середній Волзі та Каспію. В іншому випадку стратегічні регіони України є беззахисними перед несподіваною атакою. Ми добре відчули це в останній місяць. "Пояс безпеки" є необхідністю, а питання законності такого рішення закрив сам Путін, який добровільно відмовився від визнання довоєнних кордонів.

По-третє — на теренах сучасної Росії проживають мільйони етнічних українців, які були зросійщені шляхом терору, етноциду й геноциду, соціального і психологічного насильства. Не треба мати ілюзій, вони не зустрічатимуть нас квітами. Але вони розселені переважно на теренах, які потрібні нам стратегічно і "росіянами" стали далеко не добровільно. Вони повинні отримати шанс на повернення до української спільноти. Якщо захочуть лишитись москвинами, ми залишимо за ними право розділити долю (і місця природного розселення) народу, який їм так полюбився. 

Хочу підкреслити, що мова не йде про аналог абстрактних "російськомовних", а про цілком реальних представників нашого народу, яким нав'язали чужу ідентичність.

Четверте — моральний обов'язок та національна місія. Національно- визвольні рухи поневолених Москвою народів підтримують нашу боротьбу. Для того щоб виправдати роль природного лідера нашого геополітичного регіону, ми повинні допомогти їм у справі визволення. Зараз, коли нам важко, вони намагаються простягнути нам можливо не найсильніші, але дружні руки допомоги. Низьким буде вчинок сильного, якщо він забуде про вдячність до слабшого, який допомагав йому в час скрути.

П'яте — наші юридичні права. Ми не маємо ніякого стимулу зберігати правонаступність від окупаційного режиму УРСР та її кордони з РФ. Ми повинні відновити природню правонаступність від Української державності доби національно визвольних змагань. За доби правління гетьмана Павла Скоропадського наша адміністрація керувала Білгородчиною, а перемовини про приєднання Кубані наближались до успішного завершення. Чому ми повинні відмовлятись від наших законних прав?

Існують лише два аргументи "проти": 

Сергей Родионов: О свободе и достоинстве

 Вот Аверинцев говорил о радикальном различии  понятий "свобода" и "достоинство" в античности и в христианстве: если свобода римлянина обеспечивалась возможностью самоубийства (он цитирует Лукана: "никто не отнимет у нас свободу, пока у нас есть короткие мечи"), то в христианстве самоубийство не освобождает (Иуду),  а свобода обретается в Истине, путём самоотречения (отвергнись себя) и добровольного принятия ига и бремени, то есть свобода обретается в рабстве (Божием). 

Но ведь Аверинцев описывает скорее ситуацию пост-республиканского Рима, когда свободных граждан фактически отлучили от политической свободы, заткнув им глаза и рты хлебом и зрелищами,  то есть фактически сведя к рабскому (по Аристотелю) потребительскому состоянию, оставив только войну (легионы) в качестве дозволенной активности, ну и шуметь в театре. То есть всё римляне, кроме принцепсса, стали фактически рабами, чья иллюзия свободв поддерживалась действительно только коротким мечом (как свобода советского солдата - последней пулей, а свобода разведчика - капсулой с цианидом). То есть на момент экспансии христианства, политическая свобода была уже дискредитирована, всё были в той или иной степени рабами и вопрос был только о Господине. 

Но ведь когда у граждан полиса была другая свобода, свобода говорить на агоре,  разве она обеспечивалась только возможностью самоубийства вместо изгнания из политического общения (случай Сократа особый, там не было остракизма, а был приговор)? 

Можем ли мы сейчас, с позиции, в каком-то смысле совмещающей христианский и античный (по Аверинцев) идеалы свободы и достоинства,  сравнить свободу рядового свободного гражданина античного полиса с состоянием отдыхающего после работы раба, - такого раба, чьи материальные потребности полностью удовлетворены (по завету Аристотеля), к кому относятся как полноправному члену фамилии, и кто пользуется теми же благами, что и свободные домочадцы? 

Великий Фидий, будучи рабом, но свободным в своём творчестве и в бытовой жизни - был ли он менее свободен с нашей точки зрения, чем рядовой и безвестный свободный гражданин, его земляк и современник? 

У меня нет однозначного ответа на этот вопрос, если я пытаюсь ответить честно, а не как надо. 

Можно ли добавить к проводимому Аверинцевым разделению античного и христианского понятий свободы и достоинства некий третий вариант, соответствующий модели античного полиса "в действии" (если даже в реальности эта модель всегда реализовывалась в искажённом виде)?

Андрій Бондар: Стокгольмський синдром Орбана і Фіцо

У якомусь сенсі існування в Центральній Європі таких політиків, як Орбан чи Фіцо, можна пояснити Стокгольмським синдромом. Особливо це стосується, звісно, Орбана, бо в нього вилучений слов'янський елемент, що вшитий у Фіцо. 

І ця суто слов'янська прив'язка словаків до росії дозволяє відповідним чином діяти там російській пропаганді. Діяти і заходити там у стосунки, побудовані на звичному принципі, сказати б, культурного васалітету, в якому постулюється вищість російської культури і її лагідне покровительство через два кордони і територію війни над такими собі гірськими слов'янами без особливих здобутків і амбіцій в історії, таких собі білорусів Центральної Європи. Думаю, саме так росіяни й бачать словаків. Приблизно як обслугу на гірськолижних курортах словацьких Татр. 

Поразку "Празької весни"і совєтську окупацію словаки пережили разом із чехами, практично як "адіннарод", але були значно в менш протестній позиції, ніж чехи. Тому Стокгольмський синдром на словацькому ґрунті втрачає свою вагу. Бо це щось більше, ніж просто синдром. Це інша міра наближення до русского міра. Образно висловлюючись, словаки грають з росіянами в один хокей. 

Натомість Орбан і його ідеологія дружби з росією – це насамперед чистої води Стокгольмський синдром, бо Угорщина була тричі в минулому столітті проти росії – під час І світової як частина Австро-Угорщини – ворога росімперії, ІІ світової як союзниця Гітлера і 1956 року, коли було придушене угорське повстання проти Совєтів. Той ресентимент, на якому Орбан будує поки що віртуальний "угорський світ", є прямим наслідком "російської травми": Угорщина саме в таких кордонах, бо так визначила росія, чи то пак сталін з олівчиком. 

Але їх обох із Фіцо об'єднує те, що вони, точнісінько як перші секретарі своїх компартій за совєтських часів, шукають у москві альтернативного суверена, який зрозуміє їхні амбіції. Цей суверен досить фантомний, бо ніяк не окреслений. Але гроші від нього надходять не фантомні, а цілком реальні. І це чудово лягає на політиків з амбіціями. І це амбіції популістів-націоналістів і популістів-демагогів, які не влізають своїм розумінням власної ролі в історії і сьогоденні в ідеологію сучасного Євросоюзу, що якраз і створювався, аби більше не вилазили нагору, ці хворобливі амбіції переписати історію і перекроїти постялтинські кордони. Не влізають, тому, вочевидь, будуть у цій війні грати трохи проти нас. 

Я не кажу категорично, що вони наші вороги. Ні. Але тепер вони точно нам не друзі. У нас нема з ними такої "хімії", як із поляками чи литовцями. 

Інша справа, що їх варто розглядати не лише як партнерів у єдиній європейській родині, а й чинник, керований прямою російською агентурою. Стає складніше. І нам нічого не залишається, крім мудрості і терпіння. І надії на те, що претензії Орбана на словацьке Кошице стануть для Фіцо набагато більшою проблемою, ніж вилизування путінського ануса заради процвітання його популістської сили.

Андрей Шуман: "Махабхарата" создана шраманами при Гуптах

 Если истории о Раме были точно популярны до нашей эры и оформились в Рамаяну Вальмики к IV в.н.э. на базе уже существующих историй, то вот с Кришной есть проблемы. Махабхарата точно текст поздний. Основной сюжет Махабхараты (война двух кланов) не имеет корней до нашей эры и возник сразу при Гупта, поэтому сама война описана как война Гупта против всех своих политических оппонентов (греков, саков, иранцев, римлян, гуннов, которые упоминатся в Махабхарате как отряды на стороне Кауравов).

Единственная аллюзия на Махабхарату в Палийском каноне -- Гхата-джатака. Но там вообще все другое. Devagabbhā явно Devakī, мать Кришны. Но только у неё не двое сыновей, а десять: "Старшего сына Девагаббхи звали Васудева (Vāsu-deva), второго — Баладева (Baladeva), третьего — Чанда-дева (Canda-deva), четвертого — Сурия-дева (Suriya-deva), пятого — Агги-дева (Aggi-deva), шестого — Варуна-дева (Varuṇa-deva), седьмого — Адджуна (Ajjuna), восьмого — Паджуна (Pajjuna), девятого — Гхатапандит (Ghata-paṇḍita), десятый Амкура (Aṁkura). Они были хорошо известны как сыновья-слуги Андхакавенху, десять братьев-рабов".

Здесь Vāsu-deva -- прообраз будущего Кришны (и при этом под именем отца Кришны, хотя это частое имя и самого Кришны, но потом), далее Бала-рама (брат Кришны), но вот дальше идут боги: Луна, Солнце, Огонь, Варуна (бог неба), затем Арджуна, потом бог Кама и  Гхатапандит (подвижник). Во всей истории положительный персонаж только Гхатапандит, именно он -- бодхисаттва, предыдущее перерождение Будды. Остальные скорее отрицательные.

Андрей Шуман: Жизненный цикл культуры греко-будистов

У Льва Гумилева была хорошая идея, что этнос как культурное целое имеет жизненный цикл: рождается, зреет, умирает. Хотя Гумилев был литератором, а не историком

Понятие этнос мне не нравится, но я бы использовал понятие культура и её жизненный цикл. И вот, жизненный цикл культуры греко-будистов я бы описал такой картой. Забавно, что мы наблюдаем здесь именно цикл. Старт из Анатолии и завершение в Египте.

Начинается с похода Александра Македонского. 

Греки обосновываются в Бактрии и Пенджабе. Там создают культуру греко-буддизма. 

Затем они продвигаются вглубь Пакистана и Индии. 

Династия индо-греков растворяется в династиях индо-скифов, которые продолжают стандарты эллинизации. 

Индо-скифы расширяют свое правление ещё далее на юг. В Синде и Гуджарате они становятся влиятельный династией западных кшатрапов, которая налаживает гигантский товарооборот и культурные контакты с Египтом.

Круг замкнулся... причём это было постоянное движение вперёд, в 700 лет. А вышел цикл. Жизненный, который закончился смертью.

Захріс Топеліус: Будь вірним землі, яку Всевишній миостиво дав твоїм предкам!

...Чим більше я думаю про те, скільки прочитав про минуле нашого народу, тим краще розумію, як чудово, що Бог провів його тернистим шляхом крізь темні долини до яскравих пагорбів. Колись фіни належали до великого, чисельного, але бідного та неосвіченого племені, яке населяло пів світу. Якби Господь полишив фінську націю жити на самоті, вона стала б такою самою слабкою гілкою дерева людства, як ці нещасні народи у сибірській пустці, котрі опинилися на межі фізичного вимирання. Без перебільшення, Всевишній милостиво обрав і обдарував фінів із-поміж наших численних родичів.

Навіщо? У чому полягав цей великий задум? – Я не знаю. Можливо, річ у тому, що Бог від початку наділив фінську націю більшими природними талантами, ніж інші споріднені нам народи. Тому Господь повів її далі на Захід, де наші пращури вступили у контакт зі слов'янами, балтами та ґерманцями. На терені між Балтійським і Білим морями помістив Всевишній фінів, а невдовзі дав іноземну шведську владу, яка була достатньо сильною, щоби захистити їх від загарбників зі Сходу, але не настільки велику і потужну, щоби поглинути, розчинити у собі.

І, як молоде дерево, прив'язане до цієї опори, фінська нація, оте слабке гілля росло, мужніло, розвивалося й гартувалося у суворих штормах. Мабуть, тому основа фінського характеру – східна, дещо азійська витривалість до викликів долі; але коли наша нація отримала найкраще, що може дати її Європа: християнство, освічене суспільство та цивілізацію, – тоді вона поєднала найкраще і від Сходу, і від Заходу. Ми маємо дякувати за цю успадковану від предків особливість нашої самобутности.

Як бачимо, Бог цілком може щось зробити із таких на позір відкинутих долею народів. Коли настав наш час, Господь звільнив фінів від кайданів Швеції та приєднав до Московії, ніби натякаючи на походження коріння нації, захованого в Уральських горах. У цьому випадку мета Всевишнього здається абсолютно ясною, а саме: народ Фінляндії мусить стати вчителем і зразком для наслідування для своїх численних одноплемінників – вотяків, черемисів, мордви, вогулів, – повертаючи їх із небуття, бляклої тіні й безграмотности обличчям до людства у променях висхідного сонця Фіно-Угрії.

© Захріс ТОПЕЛІУС,
видатний фінляндський письменник, поет і педагог,
один із провідних діячів фіноманського руху
(уривок з ідейно-просвітницької праці "Книга нашого краю")
 Центр Дослідження Фінляндії
(https://t.me/SuomenTutkimusKeskus)