«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
В то же время это была и атака на все тюркские народы СССР, и из всех братских народов только армяне и грузины были удостоены автором «заметочки» чести стоять рядом со Старшим Братом на пьедестале истории.
Низвержение Хазарии в ордынскую сухую степь, по которой мало ли кто когда прошел и исчез, означало низвержение евреев из нации родоначальников русской истории, давшей новой Советской России ее красных богов, в паразитический сброд безродных перекати-поле-космополитов.
Подобный вызов мог бросить евреям СССР только тот, кто лучше всех на свете знал, как надо.
Более того, «кочевые орды» были объявлены паразитическими хищническими бандами, лежащими вне марксистской схемы правильного исторического поступательного процесса.
Надо отметить, что глубинная связь атаки на жидо-хазарских безродных паразитов с вычеркиванием из истории кочевников была понята многими представителями тюркской интеллигенции.
Объявление хазар «дикой кочевой ордой» явилось «марксистской» концептуализацией антисемитизма и делало евреев a priori неспособными к государственности и к любому оседлому укладу, что снимало кандидатуру Хазарии как предтечи Киевской Руси. Без оседлого уклада нет феодализма. Стало быть, хазары не могли играть «прогрессивную» роль. А что не подпадает под марксистскую схему исторического развития, то есть исторического «прогресса» – обречено. Отсюда по аналогии следовало, что бездомность и космополитизм евреев опасны, но и обречены логикой истории, как когда-то хазары для Руси, и вести себя надо с ними соответственно.
Итак, интерес Сталина к древней истории смыкается с его политической программой, которую он из последних сил станет реализовывать в 1952 г. На закате 1951 г. он санкционирует выпуск в «Правде» наукообразного историософского манифеста за подписью П. Иванова «Об одной ошибочной концепции». В нем нет слова «евреи», а только «хазары», но его смысл всем абсолютно понятен. Вместо «современности, обращенной в прошлое», по М.Н. Покровскому, история становится древней инструкцией по борьбе с евреями, актуальной и для современников.
Так монистическая фиксация Сталина на евреях кончилась для него фрустрацией и смертью, но ее последствия более чем ощутимы и сейчас, и их исчезновения не предвидится.
Комментариев нет:
Отправить комментарий