«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Напротив, современные невежественные ностальгисты на полном серьезе уверены в том, что Джугашвили строил для них "социализм" - в пику нынешней "олигархии", тогда как в реальности в те годы им пришлось бы оказаться в холодном бараке с плесенью на стенах и туалетом во дворе, ходить часами на работу пешком в любую погоду с большим судебным риском опоздать, тратиться на платное образование для детей и отдельный тогдашний грабеж принудительных госзаймов, и с огромным трудом - если очень повезет - выбивать себе дополнительную комнату, чтобы жить не по восемь человек на двадцать метров, а хотя бы вчетвером, драться за пайки, драться за прикрепление к столовой, годами ждать разрешения уволиться с предприятия или вернуться в столицу из эвакуации, ну и, конечно, получить 25 лет Колымы за неосторожный разговор, - и это в то время, когда ровно те же самые "олигархи", которые в их воображении были "справедливо наказаны" Джугашвили, имели бы отдельную квартиру, дачу, машину с шофером, все нужные блатные прикрепления и, самое главное, еду, приличную еду каждый день.
Простецы-ностальгисты даже не подозревают, что в той России разница между богатыми и бедными, начальниками и рядовыми была не только не меньше, но и бесконечно больше, чем в двадцать первом веке: потому что тогда решалась вовсе не пустейшая проблема - "у кого из нас будут яхта и шубохранилище, а кто ездит на форде в кредит" (наплевать, обойдемся), а насущное, страшное: "ты умрешь с голоду, а я буду жить, потому что у меня есть правильная бумажка".
Царство Джугашвили в своей повседневности было прежде всего царством свирепого социального дарвинизма, немыслимой для нас ежедневной борьбы за выживание, когда каждый жилой угол, каждая тарелка, каждая сколько-нибудь ценная вещь вроде кольца, часов или даже чулков и, главное, каждое разрешение, бронь, справка, все, что могло позволить человеку устроиться и продержаться в аду, - было предметом войны.
Среди нынешнего благополучия невозможно объяснить наивным людям, что это был за мир, что это был социализм крокодилов и самок богомола...
Комментариев нет:
Отправить комментарий