Турецько-українські союзи в історії

В Інституті ім. Юнуса Емре в Києві відбувся науковий захід «Турецько-українські союзи в історії».

Захід відбувся 27 листопада 2019 р., у середу, о 15.00 в Інституті ім. Юнуса Емре в Києві.

Туреччину й Україну можна вважати сусідами по Чорному морю. Особливо якщо взяти до уваги кордони Османської Імперії, які свого часу простягалися до кордонів Укарїни. Об'єднані спільними інтересами, турки й українці були союзниками в різних історичних подіях. Відомі гетьмани України, Петро Дорошенко, Богдан Хмельницький, Пилип Орлик, Іван Мазепа та Павло Скоропадський співпрацювали з Османською Імперією. Наприклад, перемога у неймовірно важливому для історії Османської Імперії Прутському поході стала можливою завдяки союзу між Падишахом Ахмедом ІІІ та гетьманом Іваном Мазепою.

До заходу, який зібрав велику кількість учасників, долучилися авторитетні представники української наукової спільноти: проректор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Людмила Дяченко, викладачка кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка доц. д-р Тудора Арнаут та викладач Таврійського національного університету доц. д-р Василь Чумак.

У вступному слові директор Інституту ім. Юнуса Емре в Києві д-р Ендер Коркмаз зазначив, що спільна історія України та Туреччини – це історія дружби, скріпленої важливими союзами, і розповів про внесок Інституту ім. Юнуса Емре в Києві у наукове вивчення турецько-українських відносин.

Після вступного слова д-ра Ендера Коркмаза з доповіддю «Дипломатична діяльність гетьмана Петра Дорошенка: турецька ретроспекція» виступив проф. д-р Ферхад Туранли. Він розповів про гетьмана Петра Дорошенка (1627 – 1698), який, опинившись між двома великими тогочасними потугами, відрядив послів до султана Мехмета IV, а також про те, як Османська імперія надала допомогу оточеному з усіх боків Дорошенкові, і обʼєднані війська отримали блискучі перемоги, зокрема, козакам вдалося встановити контроль над Львовом.

Другий доповідач – проф. д-р Сергій Сегеда - зачитав доповідь на тему: «Гетьман Іван Мазепа: турецький вектор зовнішньополітичної діяльності, еміграція, доля могили». Він зосередив увагу на відносинах України та Османської держави напередодні Прутського походу. Проф. д-р Сегеда розповів про гетьмана Мазепу, який, зазнавши невдачі в боротьбі за незалежність України, звернувся до Османській імперії, і та надала притулок уже хворому гетьманові. Герой української історії відійшов у засвіти в 1709 році на османській землі.

Почесний гість заходу, видатний український дипломат і вчений Юрій Кочубей виступив із доповіддю «Взаємовідносини держави Богдана Хмельницького з Османською імперією у дослідженнях В. В. Дубровського». Він торкнувся внеску в дружні османсько-українські відносини, зробленого визначним діячем українсько-турецької історії гетьманом Богданом Хмельницьким (1595–1657), і розповів про наукове вивчення цього питання в працях В.В.Дубровського.

Аудиторія з великим інтересом сприйняла виступи науковців. Наприкінці заходу директор Інституту ім. Юнуса Емре в Києві д-р Ендер Коркмаз на знак пошани вручив доповідачам квіти. На фуршеті, організованому після заходу, гості мали можливість скуштувати страви турецької кухні.

Перший українець в Америці

Далекого 1608 року перший українець Іван Богдан ступив на узбережжя Північної Вірджинії, прибувши на англійському кораблі “Марія і Маргарита” з Європи. Цей історичний факт зафіксовано у книзі спогадів “Правдиві мандри…”, яку написав 1630 року, капітан Джон Сміт. Він - відома постать англійської та американської історії.

Сам Іван Богдан був родом з Коломиї. Знаний дослідник української еміграції в США професор Осип Кравченюк , покликаючись на спогади самого Сміта, які 1910 року перевидали в Едінбурґу (Шотландія), писав, що автор згадує про свій побут у “Галіко і Колонії” в Польщі, що звісно є “Галичі й Коломиї”, звідки він поїхав до Германштадту в Трансільванії. До речі, про Коломию як “Колонію” писали і в інших латиномовних джерелах.

У 1608 році лондонська компанія “Вірджінія Кампані оф Лондон” споряджає до берегів Америки корабель “Марія і Марґарита” з цивільними на борту. Був серед пасажирів і добрий майстер Іван Богдан з Коломиї. У жовтні український піонер Богдан дістався до містечка Джеймстауна. Іван Богдан був корабельним теслею, також знався на виробництві скла і дьогтю. Можливо саме тому, перша за океаном скляна гута була заснована в Джеймстауні!

У червні 1619 року багато заробітчан з Європи, також й Іван Богдан організували перший в Джеймстауні страйк, вимагаючи від місцевої влади, аби їх зареєстрували як повноправних громадян міста та аби їх трактували нарівні з англійцями. Їхні вимоги задовольнили.

Українці у США вважають Богдана першим українцем Америки. На його честь випустили поштову марку в середині сімдесятих років минулого століття.

Владимир Емельянов: Евреи перевели ближневосточную традицию на другой круг исторической спирали, но едва ли знали сами первоисточники традиции

На конференции памяти Грантовского очень понравился доклад Миша Вогман (Michael Elisha Wogman), особенно вступление. Докладчик честно сказал, что еврейские источники отстоят очень далеко от месопотамских, египетских и хеттских, и мы имеем дело преимущественно с текстами эллинистическо-римского времени.

Меня это привело в восторг, потому что таков эффект научной честности. В самом деле, библейские авторы не знали ни шумеров, ни хеттов эпохи Хеттского царства, ни хурритов, ни событий Старовавилонского периода. А события книги Исход до сих пор не подтверждены независимыми источниками.

И все многочисленные сравниватели месопотамских сюжетов с библейскими по большей части не учитывают тысячелетие арамейского присутствия в Ассирийской империи, а потом в Вавилоне. Напрямую ничего сравнить не получится. 

Самый большой массив ветхозаветного текста составлен после гибели царства Навуходоносора II, т.е. после 562 г. Меньшая часть это VIII-VII вв. А отрывки X в. не составляют единой книги.

Поэтому есть классические древневосточные тексты, есть неведомая нам арамейская папирусная (сгоревшая) и устная (незаписанная) традиция их передачи евреям, и только потом есть еврейские тексты персидского и греко-римского периодов.

До сих пор не удалось обнаружить ни одной прямой цитаты в Библию из клинописного или египетского текста.

После доклада Вогмана я сказал, что мы имеем дело с евреями как перекодировщиками древневосточной ритуально-мифологической традиции на события своей священной истории. Это этнизация космогонии, сопровожденная ее религиозно-этической герменевтикой. Дело и вправду обстоит так, что евреи перевели традицию на другой круг исторической спирали, но едва ли знали сами первоисточники традиции. Этим они напоминают средневековых арабов, читавших греческие тексты, переведенные с сирийского языка и сопровожденные поздними комментариями христианских монахов.

Сергій Дацюк: Виродження революції

Революція зазвичай протиставляється контрреволюції. При цьому контрреволюція як реакція дозволяє революції взяти паузу для того, аби знайти в собі сили започаткувати новий етап, відкрити так би мовити нове дихання.

Виродження революції є річ більш страшна для революції, бо вона припиняє саму можливість для революції продовжуватись. Виродження революції знищує самі умови виникнення наступного етапу революції. Виродження революції зазвичай пов'язане з інтелектофобськими, обивательскими, ресентиментальними, компрадорськими внутрішніми діями, які також можуть мати зовнішні стимули.

По моїх статтях ви можете побачити усі зміни ставлення до Революції Гідності 2013-2014 років. Перша річниця (2014) – "За лаштунками револції-2014", друга річниця (2015) – "Революцiя Гiдностi – два роки пiсля початку", третя річниця (2016) – "Рушiйнi сили iсторiї та революцiї", четверта річниця (2017) – "Статус революції". На п'яту річницю мені не було чого сказати про революцію, бо аналізуючи свої статті-блоги тих місяців, я бачу, що йшло активне виродження революції. Тогочасна стаття "Розлом" фіксує цей момент вибору. Поступово виродження революції сталося разом з виродженням самих революціонерів.

Шоста річниця Революції Гідності позначена Меморіальним мікро-Майданом Ресентименту, апофеозом якого стала промова Софії Федини, з класично ресентиментальним "Роз'ятріть цю рану". Якщо ран стало ще більше, то початкова рана не здається вже такою болючою, відтак її не має сенсу ятрити, а біль стає нормою життя. "Небесна сотня" Євромайдану була швидко девальвована тисячами жертв від агресії Росії на Донбасі.

Власне стаття "Статус революції" за 2017 рік, де був зроблений структурний аналіз революції, дає нам можливість зрозуміти і структуру виродження революції. Окрім того, до тієї структури ми мусимо додати приховані, раніше слабко видимі і слабко аналізовані структури – компрадорський переворот, неоколоніалізм, глибинна держава.

Виродження геополітичної революції у геополітичну кризу

Геополітична революція була пов'язана зі зміною геополітичної орієнтації з Росії на Європу. Геополітичні досягнення Революції Гідності за шість років звелися лише до безвізового режиму, бо ані членство в ЄС, ані членство в НАТО Україні не світить в найближчій перспективі.

Асоціація України з ЄС, безвізовий режим для України, підтримка України з боку США та ЄС у війні з Росією на тлі олігархізації, корупції, капітуляції перед Росією це все сумнівні досягнення на тлі втрати суверенітету над майбутнім. Без стратегування Україна матиме лише негативні наслідки від цього – посилення зовнішнього управління, шалену еміграцію, борги перед США та ЄС, які будуть конвертовані у позбавлення України її найдорожчих активів.

ЄС і США самі опинилися у вирі катастрофічних для них внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, і їм стало не до України. Відтак Україна почала сприйматися США та ЄС не як прозахідний протосуб'єкт, а як об'єкт здирництва та жорсткого зовнішнього управління.

Інтеграція у Європу, яка власне була установкою Євромайдану, поступово втрачає свою привабливість.

Во время голодомора на Днепропетровщине умер последний хан Государства Хорезм

Саид Абдулла-хан - правитель из узбекской династии Кунгратов, последний хан Государства Хорезм, которое в советской историографии называлось «Хивинским ханством». Был возведён на трон в 1918 году. А в 1933 году умер от голода и болезней в Кривом Роге.

Фактическим правителем Государства Хорезм в этот период являлся военный визирь государства — туркмен из племен явмудов Джунаид-хан, который установил в государстве военную диктатуру. Правда, правил последний не долго. Был убит в 1918 году.

Осенью 1919 года лидерами большевиков было принято решение о свержении власти хивинского хана. В Хорезм были направлены хорошо вооружённые войска Красной армии. К началу февраля 1920 года армия Джунаид-хана была полностью разгромлена.

В 1920 году Саид Абдулла-хан был арестован ЧК. 2 февраля 1920 года отрёкся от престола и был выслан вместе с родными на вечное поселение в Кривой Рог, жил в посёлке Гвардия шахтоуправления «Гвардия». Работал сторожем на руднике «Дубовая Балка» (впоследствии рудник «Большевик»). На месте работы у него было прозвище «Хан», и большинство не догадывалось или не верило, что «Хан» — последний хан Государства Хорезм из династии Кунгратов.

В 1932 году в Украине начался голодомор В 1933 году Саид Абдулла-хан заболел и попал в больницу при руднике, где у него обнаружилась дизентерия, и через месяц он умер от продолжительной болезни и недоедания. Был похоронен на рудничном кладбище.

Украинский писатель Григорий Джамалович Гусейнов в начале 1980-х годов познакомился с потомками Саид Абдуллы-хана, и провёл исследование. Он, в частности, опрашивал племянника Саид Абдулла-хана — Абдурасула Мухаммедъяровича Мадиярова, тоже жившего в Кривом Роге, который подробно рассказал историю и жизнь потомков хана на Украине. Результаты своих исследований Григорий Гусейнов изложил в очерке «Как хан на шахте работал». В феврале 2019 года стало известно, что готовится к изданию книга Гусейнова — «Ветер с востока» (посвященная полностью истории жизни этого изгнанника и его родных)

---

Саїд Абдулла-хан - правитель з узбецької династії Кунгратів, останній хан Держави Хорезм, яке в радянській історіографії називалося «Хівинським ханством». Був зведений на трон в 1918 році. А в 1933 році помер від голоду і хвороб в Кривому Розі.

Восени 1919 року лідерами більшовиків було прийнято рішення про повалення влади Хівинського хана. У Хорезм були спрямовані війська Червоної армії.

У 1920 році Саїд Абдулла-хан був заарештований ЧК. 2 лютого 1920 року зрікся престолу й був висланий разом з рідними на вічне поселення в Кривий Ріг, жив в селищі Гвардія шахтоуправління «Гвардія». Працював сторожем на руднику «Дубова Балка" (згодом рудник «Більшовик»). На місці роботи у нього було прізвисько «Хан», і більшість не здогадувалися або вірило, що «Хан» - останній хан Держави Хорезм з династії Кунгратів.

У 1932 році в Україні почався голодомор У 1933 році Саїд Абдулла-хан захворів і потрапив до лікарні при руднику, де у нього виявилася дизентерія, і через місяць він помер від тривалої хвороби і недоїдання. Був похований на рудниковому цвинтарі.

Сергій Чаплигін: Ми маємо бути собою!

Фундаментальною метою будь-якої нації  є її виживання та розвиток як спільності.

Ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами.

У нас є право на власну національну ідентичність.

Право відверто обговорювати етнічні та гендерні відмінності.

Право заявляти про свою релігію.

Право засуджувати гомосексуалізм, атеїзм та інші форми антиприродної поведінки.

Право визначати власний державний устрій та будувати власну модель економіки.

Але найголовніше - право не вибачатися будь перед ким за свою свободу.

Ми ж будемо останніми дурнями, якщо віритимо, що якщо Україна, сприйнявши чужі цінності, а не свої власні, залишиться нашою країною.

Ми маємо бути вільними, ми маємо бути відвертими, ми маємо бути щирими, ми маємо не перед ким не вибачатися і ми маємо бути справжніми чоловіками та жінками.

І тоді ми, нарешті, станемо щасливими на своїй землі.

Публикации профессора Ферхада Туранлы

Ферхад Туранлы, Prof., D. Sc., доктор історичних наук, профессор
первый вице-директор Института стратегических исследований нарративных систем (ИСАНС), первый вице-президент Международной ассоциации "Мезоевразия"
https://www.facebook.com/ferhad.turanly
ferhadturanly@gmail.com

Публикации:

Development of Turkic Studies in Ukraine http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16180
Turanly, Ferhad (2019)

The military cooperation between the Crimean Khanate and the Zaporozhian Host in the second quarter of the XVIIth century http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16168
Turanly, Ferhad (2019)

Reflection of the History of the Crimean Ulus in the Crimean-Tatar and Turkish written sources and historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14985
Turanly, Ferhad (2018)

Development of the Ukrainian Cossacks and Activities of Dmytro Vyshnevetsky According to the Data from Turkish Written Sources and Historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14396
Turanly, Ferhad (2017)

Evolution of the Turkish Language in the Ottoman Chronicle Tradition http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13240
Turanly, Ferhad (2017)

Problems of Studying the Crimean-Tatar Manuscripts of the Cossack Period on the Ukrainian-Turkish Relations http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13241
Turanly, Ferhad (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12689
Turanli, Ferhat (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12266
Turanli, Ferhat (2016)

The problem of an intercultural dialogue in a multicultural society and searching for means of its solving http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14448
Turanly, Ferhad (2014)

Принцип толерантності як важливий чинник в інтегрованому освітньому середовищі: методологічний аспект http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14714
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2012)

Мислитель епохи http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/927
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2011)

Роксолана в Стамбулі http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4414
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Слово про вчителя. З нагоди 80-річчя академіка Володимира Грабовецького http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/453
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Divan Edebiyatında Nesir ve Ukrayna Hakkında Bilgiler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12958
Turanli, Ferhat (2005)

Еволюція турецького письма в світлі розвитку літературної мови http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14379
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу(2003)

Ağаcan Beyoğlu (Агаджан Бейоглу). Türkmen Boylarının Tarih ve Etnografiyası. (Історія та етнографія туркменських етносів) : [рецензія] http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14378
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2003)

Джерела та особливості османської палеографії http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2515
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2001)

Osmanlı-Ukrayna Münasebetleri http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12693
Turanli, Ferhat (1995)

Ukrayna, Osmanli Himayesinde http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12692
Turanli, Ferhat (1995)

Гаагский трибунал признал оккупацию Крыма войной между Украиной и РФ

Оккупация Российской Федерацией Крыма равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Россией. Такое определение содержится в ежегодном отчете Международного уголовного суда (Гаагского трибунала).

«Согласно поступившим сведениям, ситуация на территории Крыма и Севастополя равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Российской Федерацией. Данный международный вооруженный конфликт начался не позднее 26 февраля, когда Российская Федерация задействовала личный состав своих вооруженных сил для получения контроля над частями территории Украины без согласия правительства Украины. Право международных вооруженных конфликтов применимо и после 18 марта 2014 г. в той мере, в которой ситуация на территории Крыма и Севастополя будет равнозначна продолжающемуся состоянию оккупации», — говорится в отчете.

При этом сказано, что у прокурора Гаагского трибунала есть информация о притеснении крымских татар, насильственном перемещении 179 арестованных лиц на территорию РФ, принудительной мобилизации на военную службу жителей Крыма.

«Для целей Римского статута вооруженный конфликт может быть международным по своей сути, если одно или более государств частично или полностью оккупируют территорию другого государства вне зависимости от того, сопровождается ли оккупация вооруженным сопротивлением», — сказано в документе

Отмечается также, что Международный уголовный суд в следующем году продолжит сбор доказательств относительно конфликта между Украиной и Российской Федерацией.

Напомним, в апреле этого года депутат польского Сейма Малгожата Госевская подала в Международный уголовный суд в Гааге доклад о военных преступлениях России на Донбассе.

Александр Елисеев: Украинская нация - это больше, чем просто реальность!

Украинская нация не просто реальность. Как и украинское национальное государство. Его создали давно. 2014 год - заключительный аккорд. В известном смысле (подчёркиваю - в известном) - даже потеря Крыма и части (наиболее важной) Донбасса была некоей победой украинства. Из Украины выбыл мощный антиукраинский сегмент. Нация была мобилизована под антироссийскими знаменами. Теперь уже пророссийская позиция почти невозможна. Только в очень и очень умеренной форме.

Стихийно всё равно украинство складывалось и доминировало.  Укажу на факт победы именно украинских эсеров задолго до всяких большевиков. Киев и Одесса - анклавы, которые всё равно были бы захлестнуты селянской стихией. Большевики подтолкнули процесс, введя его в совсем уже безобразный формат.

И не надо строить какую-то страшную трагедию. В истории народов есть зигзаги-трансформации и пострашнее. Что нам, русским – русских мало? Да и устроены они в России не очень-то, в сравнении с украинцами на Украине, а я не говорю уж о белорусах и даже русских в Беларуси.

Да – единый восточнославянский исток. Да – мощнейшая этническая близость. Да – Православная основа. Но нужно думать о том, как создать оптимальную модель единства наших народов и наших государств. А не пугать своих братьев и сестёр каким-то «триединым народом» (призрак ассимиляции), только потворствуя этим нашим врагам – противникам славянского единства.

Пример такой вот дурной "имперской мифологии" – "немецкая Авсрия". Сейчас очевидно, что она, несмотря на всю свою этническую близость, никакая не немецкая, а  именно австрийская. Тоже и с Украиной и Беларусью.

Ми пам’ятаємо! Ми не забудемо!

Українські маляри про скорботні жнива 1933 року. 

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

KATEGORIE: BÜCHER

In einer Zeit, in der Schlepper wie Popstars verehrt werden, Päpste Hindus und Moslems die Füße küssen und die Lage in multikriminellen Stadtbezirken Westeuropas und Nordamerikas zusehends außer Kontrolle gerät, ist es wichtig, dass den Stimmen von Dissidenten Gehör verschafft wird. Dies umso mehr, als die großen Social-Media-Plattformen unlängst ein noch härteres Vorgehen gegen Nutzer angekündigt haben, deren Meinungen vom Mainstream abweichen. Ihre Standpunkte werden pauschal als „Hassrede“ diffamiert, ihre Videos gesperrt und ihre Accounts demonetarisiert. Diese unheilvolle Entwicklung zeigt: Das bereits tot geglaubte Medium Buch gewinnt für Nonkonformisten mit einem Male wieder an Bedeutung!

€14,80

https://etnostrashop.com/produkt/johannes-scharf-kampf-ums-dasein/

Beschreibung
Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit

Von der Säuberungswelle betroffen waren auch einige denkbar harmlose Videos des Verfassers dieser Schrift, bevor wenige Wochen vor Drucklegung dieses Buches sein ganzer YouTube-Kanal gelöscht wurde. Johannes Scharf hat in den vergangenen Jahren hauptsächlich durch sein Konzept eines weißen Ethnostaates und eine konstruktive Kritik des Nationalen Widerstandes für Wirbel gesorgt.

Er entpuppt sich indes auch auf anderen Gebieten als Querdenker, wovon die Schrift Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit beredtes Zeugnis ablegt.

Europa Terra Nostra e.V., Berlin 2019. Paperback, 112 Seiten.

Повістування про бабу Пігулівску

На фото: Николай Могорук (Штефанів) і Харук Василина (Пігулівска) на весіллю у Зеленчук Полагни, 1959 рік.

"Моцна баба... А такий голос мала... Йкийс такий, шо ни траба було їй кричєти - співати, вна просто та', єк би просто говорила, співала, але можна було чути дуже здалеку. Така голосна жинка була... Тай ця баба де пиде на весіллє - там фіґлі правит. А такі пльотки співає, шо най си преч каже. Тай курила люльку...". Записано від Зеленчук Василини, с. Криворівня Верховинського р-ну.

Антибільшовицький блок народів (АБН)

21. 11. 1943 року у с. Будераж на Волині під охороною УПА відбулась конференція 39 представників 13 поневолених комуністами народів Європи та Азії. Був створений Антибільшовицький блок народів (АБН).

Александр Дугин и его блажь

Александр Дугин усиленно развивал интеллект, но оставил без внимания душу (то есть сознание), отвечающую за социальные связи, осмысление всей сложности мира в многообразии и противоречии его элементов.

Он находится в экстазе от сверхидей (геополитики, "неоевразийства", "империи", "четвертой теории"), все объясняющих и все вопросы снимающих. Засевшая в его голову блажь замещает собой значительные пласты культуры. Ведь эти пласты сложны и противоречивы, а блажь проста и всеобъясняюща. Поэтому всегда есть соблазн использовать сверхидею для объяснения гораздо более сложно (тонко) организованной реальности. Поэтому Дугин обычно общается лишь с себе подобными «товарищами по счастью», повернувшись к остальному миру задом ("Да пусть горит все оно в ядерный пепел!").

Неприятие чужого культурного опыта, умаление его значимости - еще одна причина блажи Дугина. Отталкиваясь от культурного оппонента (либеральная культура большинства Европы, простая и «потребительская; украинская культура как самостоятельное семиотическое явление), этот "интеллектуал" утверждает, что такая культура порочна, а потому ее нормы следует отвергать. Видимо, эта агрессия порождена фактом неспособности Дугина, находясь в культурно-символическом поле своих сверхидей, сублимировать ряд вечных, непреодолимых вызовов, какими являются смерть, инстинкт размножения, страх и т. п.

(с) Григорий Луговский

Басан Захаров: О тенгрианстве – исконной религии ойратов

Основу национального характера, мировоззрения ойратов заложила древняя религия кочевников – тенгрианство. Тысячелетиями предки монголов поклонялись Вечному Синему Небу (Мөнке Көке Тенгр). Некоторые учёные путают тенгрианство и шаманизм, считая их единым целым. На самом деле они вполне гармонично сосуществовали. Шаманы – «бё» осуществляли связь с потусторонним миром через трансцендентальные опыты, лечили людей, т.е. делали то же самое, что и современные экстрасенсы, биоэнергетики, колдуны, которые также вполне уживаются с христианством, буддизмом или исламом. Более того, по мнению Л.Н. Гумилёва во время проведения празднеств, жертвоприношений шаманы к участию не допускались. Тенгрианскими служителями были «беки» – хранители веры. С течением времени ими была разработана философская база.

Тенгрианство – наша исконная религия, национальный характер монголов, их философия и мировоззрение выковывались одновременно с её становлением и были с нею гармонично связаны. До последнего времени калмыки на генетическом уровне сохранили память о принципах и ценностях, заложенных в её основе.

Практически все сохранившиеся калмыцкие традиции и обычаи имеют тенгрианские корни: обряды, связанные с огнём, рождением и смертью, почитанием духов местностей, окропление молоком или кумысом, различные поверья и многое другое. Кстати, наиболее почитаемые среди калмыков божества-покровители: Цаган Овгн – Белый Старец и Окон Тенгри – Небесная Дева перешли в буддийский пантеон из тенгрианского. Один из самых любимых праздников Цаган Сар также пришёл к нам из тенгрианских времён. «Отголоски древних мифов о Тенгри и Этуген также можно найти и в современных загадках ойратов: „аавин девлиг алхдҗ болхш, ээҗин девлиг эвкдҗ болхш“ (отцовскую шубу не перешагнуть, материнскую шубу не свернуть), т.е. „небо и земля“; или „аавин манна миркидж, аршан нульмсн асхрдж“ (отцовский лоб нахмурился, целебные слёзы полились), т.е. „дождь пошёл“».