INTELLIGENTIA SUPERIOR, VERITAS AETERNA: Розуміння вище, істина вічна

Пошук на сайті / Site search

20.04.2023

Вірчий знак князя Ізяслава Володимировича, кін. 990-х – 1001 рр.

Вірчий знак князя Ізяслава Володимировича, кін. 990-х – 1001

Бронза; лиття, гравіювання, черніння. 58×28мм. 8,6г

Зі збірки Музею Шереметьєвих, Київ (VZ-3)

Підвіску виконано у складній та рідкісній для вірчих знаків техніці черніння. Тризуб відрізняється від Володимирового перехрещеним згори зубцем. Аналогічні зображення відомі з печатки, яку атрибутують Ізяславу Володимировичу, та обушка, знайденого в археологічному шарі кінця Хст. Це дозволяє пов’язати представлений вірчий знак із ближнім колом сина Володимира Великого – князя Ізяслава Володимировича. Він народився близько 981р., а помер у 1001р. Відтак хронологічні рамки використання цього вірчого знака обмежуються кількома роками: кінцем 990-х – 1001-м.

За описом Олександр Алфьоров у: 1000 років української печатки: каталог виставки [...]. Київ, 2013. С.87–88

Андрей Баумейстер: Прав ли Штефан Лессених относительно оценки Западной цивилизации

В апрельском выпуске "Le Monde diplomatique" была опубликована большая статья Штефана Лессениха (Stephan Lessenich), нынешнего директора Франкфуртского института социальных исследований, под заглавием «Считавшийся мертвым снова здесь». Подзаголовок статьи звучит так: «В ходе путинской войны глобальный Запад переживает последний идеологический ренессанс».

Ш. Лессених говорит о «последнем акте трагедии западного самообмана» (der letzte Akt im Schauspiel der westlichen Selbstillusionierung). Он утверждает, что «Запад, а особенно Европа, все более превращается в провинцию (zunehmend provinzialisiert wird): в политическом, экономическом и военном отношениях».

Его логику можно представить так:

1.Сущность Запада понимается как способность к самокритике и само-коррекции.

2. В этой способности кроется сила Запада и его умение из ошибок извлекать уроки и трансформировать ошибки в успехи.

3. История признания ошибок является историей успеха Запада.

4. Такой дискурс позволяет оправдывать все грехи Запада, так как из признания этих грехов Запад восходит к «святости» (то есть к своему величию).

5. Следовательно, самокритика Запада является стратегией его самооправдания.

6. Эта стратегия сегодня теряет свою привлекательность в глазах большей части мира. 

7. Происходит все большая провинциализация Запада. 

Прав ли Лессених? Действительно ли глобальный Запад переживает последний идеологический ренессанс и стремительно теряет свою гегемонию в мире? Действительно ли мы являемся свидетелями рождения нового миропорядка? 

В беседе я пытаюсь дать свои ответы на эти вопросы... 

Ссылка на видео: https://youtu.be/9J3RA6NZtbc

19.04.2023

Владимир Емельянов: Метафизическая сотериология "русского мира"

Сотериологический миф России противоположен еврейскому. Если евреев спасает Бог, то Россия сама спасает весь мир. И этот миф идет по всей истории. Россия спасает:

- истинную веру от католиков и нехристей (в ситуации выбора предпочитая нехристей католикам),

- Европу от монголо-татар,

- Европу от Наполеона,

- славян от турок,

- трудящихся от капиталистов,

- коммунистов от фашистов,

- Европу от Гитлера,

- угнетенных от колонизаторов,

- страны третьего мира от буржуазного Запада.

Сейчас вариант этого мифа может быть сформулирован так:

- Россия спасает нормативный мир большинства от безобразного и аморального мира меньшинств.

В принципе это означает, что она спасает его, везде куда дотянется. А конкретно - она его спасает во фронтирной зоне боестолкновений с неприятелем

И если не понять этой метафизики, то всё снова упрется в рассуждения о независимости Украины или об отсутствии демократии в России. А это только внешние черты конфликта. На уровне мифа всё гораздо фундаментальнее. "Или мы спасем этот мир, или не нужно нам такого мира".

17.04.2023

Василь Ковтун: Десь там, окрай світу, де сонце встає...

Десь там, окрай світу, де сонце встає,
Де світло стрічається з тьмою,
Де правда стоїть у війні за своє,
Зі злом залиши́вшись самою.

Де крається небо від болю й журби,
Де вітер роз’ятрює рани,
Де поле могильні вкривають горби
І виє світанок багряний.

Де грішники в битві стають, як святі,
Де помста зростає горою,
Де праведний Бог, мов Христа на хресті,
Освячує відданим зброю.

Де в горлі заклякло без краплі води, 
Де ноги скосились від втоми, 
Де треба ще йти, невідомо куди,
Але все єдино - додому.

Де знаєш напевно, що все те - твоє,
І серце клекоче від того, 
Що там окрай світу, де сонце встає,
Кується твоя Перемога.

17.04.2022р.

Світлина від 19.03.22р. 

P.S. Заради упередження зайвих запитань і заради чесності повідомляю – я нині не є бійцем ЗСУ і зараз не в окопах. Просто рівно рік тому було написано цей вірш, а до нього я використав дане фото, яке було зроблено у березні 2022 р. якось на світанні після нічного чергування на блок-посту неподалік Києва, в той самий час і в тому самому місці, де долею обставин довелось тоді мені бути поруч з тими, кому стала небайдужа рідна земля і кого покликали серце і душа на її захист. Тепер ми друзі і чесно дивимось один одному у вічі. Честь маю. А справжнім Героям Слава!

Игорь Кошель: Мадьярабы

 В Нубии (на территории Египта и Судана) проживает немногочисленная этническая общность - мадьярабы (венг. magyarabok). Название народности не является производным от слова «араб», а образовано слиянием слов «мадьяр» и «аб» (в переводе с местного наречия — венгерское племя). Считается, что мадьярабы потоми венгров (мадьяр), прибывших в эти места в начале XVI века и смешавшихся с арабами и нубий
цами.
Поэтому и называются — мадьярабы

Чиcленность мадьярабов по разным данным оценивается от 10-12 (оценка востоковеда Иштвана Фодора) до 60 (оценка пресс-секретаря Общества мадьярабов Мохамеда Хасана Османа) тысяч человек. Около 400 мадьярабов живут в Каире. Ещё одна община, отличная от мадьярабов, но также выводящая своё происхождение из Венгрии (но, относящая своё появление в Африке к временам Марии-Терезии), проживает в Асуане." 

Судя по документальным фильмам, африканские венгры даже по цвету кожи почти не отличаются от своих соседей по Черному континенту. На самом деле, их венгерская идентичность отличает их от окружающего населения.

Украинская песня "Ой у лузі червона калина" на эрзянском языке


Te minek tortingeś! Ěrzätne, konat bažiť oläčisě ěrämos, kemiť Ěrzä Mastoroń stävtomas - javiť Ukrainań raśkenť marto rizksěnť, keženť, kememanť! Kievsě jalgat - Moskovso jat!

Mory Olena Kutyŕova, Sedämomoroma luvonť ěś kojsa vitnemaś  Oleksandr Raev, ěrivannmoś "Ěrzä fiĺms" peĺde. 

Lej čiresě čevge čiremtevi. "Oj u luzi červona kalina" ukrainań moroś  - ěrzäks. 

Lej čiresě čevge čiremtevi jaksterdiť kuvtat 
Ukraina, kažot a kekševi, mejś ton nusmanät?
A miń čevgeń taradonzo verev kepeďsynek
A miń vejsě tiriń Ukrainań gej, gej, mizoldovtsynek.

Moliť moliť ěsest meĺsě ušmant vereń kištemas
Lelät sazort idicätneń učiť, kudov saemast.
A miń jattoń pekstamokudotneń jangasynek
A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Ilä nuŕge vereń tüsso čevge ašo cecät panžt
Ilä ranga tiriń Ukraina, inealät träk
A miń čevgeń taradonzo verev kepeďsynek
A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Tovzürotne teke syrneń pusmot učiť pelümat 
Moliť odně ěsest meĺsě ušmant vereń kištemas
A miń vejsě syrneń tovzürotneń purnasynek
A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Puvi varma, ušman mastor idi, kelej paksäso
Varma mory ušman kaštančide Ukrainaso 
A miń vejsě kaštančide moronť vanstasynek
A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Протест представителей народов Сибири в Сибирской думе против насилий большевиков (1918 г.)

Мы верили, что с уничтожением царизма и его империалистической и центральной политики будет окончательно уничтожена эта страшная тюрьма народов России, возглавляемая царём польским, сибирским, князем финляндским и прочая, и прочая, — будут уничтожены их неволя, рабство и условия для вымирания целых племён, что все народы обширного Российского государства будут иметь право на самоопределение. Знали, что вся истинно революционная и демократическая Россия в лице I и II Всероссийских съездов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов высказалась, что каждая национальность имеет право на свое самоопределение.

Сибирь, как колония, завоёванная империалистической Россией, против воли населяющих её народов, как область, отличающаяся своим этнографическим составом населения и экономическим укладом жизни, имеет право на свою автономию, как в целом, так и в отдельных её частях.

Во имя принципов и лозунгов великой российской революции мы, представители народов Сибири, всех их общественных классов от социал-демократов (большевиков) до народных социалистов включительно, посланы в Сибирскую думу, чтобы воплотить в жизнь их волю и провести в жизнь обездоленных народов свободу, равенство и братство.

Но нам не позволили работать. В ночь с 25 на 26 и днём 26 января 1918 г. было совершено насилие над членами Сибирской думы и Совета; одних из нас, как в прежнее старое царское время в глубокую полночь, с приставленными к груди штыками красногвардейцев, советская власть насильно отправила на вокзал и выслала из Томска, других заключила в тюрьму и, чтоб они не вышли оттуда, отправила в Красноярск. Таким образом, Центральный исполнительный комитет Совета рабочих, солдатских депутатов Сибири, Западно-Сибирский областной комитет Совета рабочих и солдатских депутатов исполнили декрет народных комиссаров о полном самоопределении народов Сибири.

У нас нет слов для выражения негодования и презрения против работы новых опричников, чтоб протестовать не только против разгона Сибирской думы и ареста её членов, но и против той клеветы и бессовестной лжи, которую представители советской власти публикуют в своих официозах и воззваниях.

Мы заявляем, что ни штыки, ни угрозы, ни насилия и ни высылки не остановят нас на пути укрепления великих плодов революции — самоопределения всех народов Сибири, и потому мы продолжаем нашу работу.

Мы заявляем, что покушение советских узурпаторов на самоопределение туземных и экстерриториальных народностей Сибири нам ещё раз показывает, каково самоопределение народов у советской власти, и мы сумеем достойно ответить на насилие.

Микола Бандрівський: Галицько-волинська княгиня Констанція, дружина княза Лева І

Замок, в якому брали шлюб наші князь Лев і королівна Констанція (сьогоднішні світлини тієї фортеці)

Нині отримав низку цікавих світлин зі замку Зволен у Словаччині, в якому брали шлюб князь Лев і княжна Констанція близько 800 років тому. Зробив ці фото і оперативно вислав Nestor Chornovus (син Володимира Чорновуса), який мандрує тими краями. 

Почати слід, мабуть, з того, що давньоруський Львів знав у своїй багатовіковій історії чимало гарних, мудрих і сильних жінок. Імена переважної більшості з них, як і імена їх чоловіків, вже давно канули у небуття. 

Проте ім’я однієї з тих жінок, яка не лише вражала сучасників своєю красою, але й вірою свого серця, європейська історія все ж таки донесла до нашого часу. Ім’я цій (багато в чому все ще загадковій для істориків) особистості – княгиня Констанція (1237-1302 роки) – вірна і довголітня дружина одного з найвидатніших західноруських князів - Льва Даниловича, з якою він прожив більш як півстоліття.

У своєму земному житті, як і кожен з нас, несла свій хрест і княгиня Констанція - з терпіннями і випробовування, про які сьогодні ніхто вже не довідається. Знаємо лиш одне, що пам’ять про неї довгі роки зазнавала несправедливої наруги: майже через три століття після відходу її у Вічність, на догоду чиїмсь амбіціям, княгиню Констанцію оголосили «римо-католичкою», основуючись лише на тому одному факті, що вона була донькою угорського короля Бели ІV з династії Арпадів. 

Однак в останні роки, здавалось би, так пропагована окремими науковцями і львівськими екскурсоводами приналежність княгині Констанції до католицтва, чим раз частіше починає піддаватися сумнівам.

 Які на це є підстави? 

15.04.2023

Андрей Шуман: Царственность

 В позднюю античность все человечество Евразии, от Испании и до Кашмира, от степей Урала и до Цейлона и Мальдив поклонялись одной и той же богине. У неё было много имён: на греческом, латинском, финикийском, еврейском, арамейском, фригийском, армянском, среднеперсидском, бактрийском, согдийском, хорезмийском, хотаносакском, гандхари, пали, санскрите и список языков с её именами можно продолжить, он очень длинный. Но это была одна и та же богиня. И её типичных иконографий было всего три-четыре. И они были общими иконографиями богини для греков, финикийцев, сирийцев, ассирийцев, римлян, согдийцев, бактрийцев, буддистов, индуистов и т.д. Общими один в один.

Чаще всего это богиня, держащая рог изобилия или профиль богини в короне. Именно в её короне изображала себя Елизавета II.

Очень популярной богиня стала при Селевкидах. Она тогда ими называлась Τύχη Βασιλεύς ("царственная Тюхе" или "Тюхе царей") и считалась покровительницей монархов. Затем она стала считаться покровительницей императоров Рима под именем Fortuna regia (дословная калька с греческого). А у кушан она считалась покровительницей владык уже под именем ΑΡΔΟΧϷО. А у буддистов она же -- Hārītī, покровительница всех буддистов. 

У евреев она называлась Ašerato ("Ашера Его" или "Астарта Его"). При этом она не была отдельной богиней. Это было лишь присутствие Всевышнего. Сейчас это присутствие называется Škinato.

У финикийцев это 𐤕𐤍𐤕 (Tīnīt или Tanit). Она также не отдельная богиня, а pene Baal -- "присутствие Баала". Почти также как у евреев. Чаще это фигуральное название храма Баала.

Именно такое же понимание у Fortuna regia и ΑΡΔΟΧϷО. Это божественное присутствие царской власти, а не какая-то отдельная богиня. А Hārītī -- это божественное присутствие самого Будды.

Мы видим не только одну и ту же её иконографию по всей Евразии, но и одни и те же коннотации богини.

Это не мир-система, это целая мир-религия поздней античности. Фоточки богини Евразии с общей иконографией в первом комментарии.

Андрей Шуман: Уточнение по поводу Индийской цивилизации

 Добуддийская Индия -- это большая деревня. По управлению -- враждующие вождества. Городов нет, но есть большие селения из бамбука вроде трущоб, но только беднее.  Города -- это НЕ домики из бамбука, обмазанного глиной. Это наличие минимальной инфраструктуры: канализации, водостока, укрепления, кварталов и т.д.

Примерно в 400 г. до н.э. в Индии стартует масштабная урбанизация. Впервые появляются строения не из бамбука, обмазанного глиной. И какая-то планиметрия строений. А вождества переходят в самые ранние государства. Появляются первые монеты. Вначале в Гандхаре.

Поэтому датировки жизни Будды и Махавиры ранее 400 г.до н.э. фееричны с позиции археологии. Будда тогда ходил бы не по городам, а от одних трущоб из бамбука к другим. Ну и все эти описания царского этикета Махабхараты и Рамаяны в принципе не могли быть ранее 400 г.до н.э., когда впервые и появляются собственно самые ранние царские династии с определённым королевским этикетом. Но все эти правящие династии с этого времени исповедуют только буддизм или джайнизм. Все искусство, вся культура вертятся с 400 г. до н.э. по 150 г до н.э., главным образом, вокруг буддизма и джайнизма. Даже самое раннее упоминание отдельных книг Махабхараты (не всех) в I в. н.э. найдено среди буддийских текстов.

Первые зачатки хинду (индуизма) появляются примерно со 150 г. до н.э. в Шунга (это долина Ганги). Именно тогда самые первые надписи хинду (чаще прото-вишнуизма или утраченных доиндуистских религий), но самые первые изображения, близкие хинду, -- это строго со времени Гупта, т.е. с V в.н.э.

А до буддизма и джайнизма (до 400 г. до н.э.) в Индии господствовал ведийский период. Жили в шалашах из бамбука. Бедно жили. Кормились натуральным хозяйством. Ели мясо, включая говядину и свинину. Обглоданные кости этих животных находят в большом количестве в местах поселений индоариев. От мяса индоариев отучили буддисты и джайны (движение шрамана), как раз примерно с 400 г.до н.э.

Поэтому ведийская Индия -- это не мегалитические строения до небес с гигантскими статуями Шивы и Ханумана, как подаётся в современном искусстве, а это -- жизнь в трущобах, очень бедная.  А Шивы и Ханумана ещё нет даже в проекции, как и всех других богов Пуран.

Поэтому для меня Индия до буддизма -- это Русь до христианства, жалкое зрелище в плане цивилизации, хоть железное производство и известно. Но, вместе с тем, это очень богатая фонетическая культура сложнейших поэтических метрик, а также очень богатая культура сложной системы ритуалов.

Андрей Шуман: Было два "осевых времени"

 Карл Ясперс придумал понятие "осевое время" (Achsenzeit) . Это V-VI вв. до н.э., когда в разных регионах происходит культурный взрыв. Греция: появление философии. Иудея: завершение движения пророков и начало рефлексивного иудаизма, из которого потом вырастет Талмуд. Индия: появление Упанишад и так называемых шраманов -- разных философских групп от учеников Будды до учеников Махавиры. Иран: оформление проповедей Заратуштры в зороастризм. Китай: появление Конфуция и начало китайской рефлексии.

Вся современная культура с мышлением, рефлексией, оценками, моралью вытекают из V -- VI вв.до н.э. Что было до - для нас тайна. Люди уж точно мыслили иначе.

Почти все эти территории в это время контролировало только одно государство -- Империя Ахеменидов. Примерно на 80% означенной зоны.  Канонизация священных писаний происходит именно в это время и с прямым патронажем императоров династии Ахеменидов. Например, Эзра представил единую версию Торы. Или сами персы приняли Авесту в бактрийской версии и запретили мидийскую версию (полностью утрачена).

Но есть еще одно "осевое время" - V-VI вв. н.э. В это время формируются все ключевые традиционные культуры со своей придуманной историей и своей духовной практикой - иудаизм Талмуда, буддизм махаяны, индуизм во всех его видах (от веданты до шайвизма и вайшнавизма), христианство православия  (все сирийское христианство уже вытеснили за пределы ойкумены и возникает канон греческого христианства), китайское право на базе конфуцианства и легизма. Между культурами второго осевого времени контакты уже были на уровне даже неплохого знания религий других народов. Почему они снова бабахнули одновременно, сделав вид, что вообще не знакомы друг с другом?

В первом осевом времени открыли рефлексию одновременно. Потом прифигели от рефлексии друг друга. И во втором осевом времени сделали свои традиции герметичными и уничтожили почти все факты взаимных контактов. "Мы в домике. Никого не знаем, никого не трогаем". Появляется идея собственной уникальности и неповторимости.

Откуда такая синхронность? Может нами кто-то управляет?

Игорь Эйдман: Реванш насильников обречен / Igor Eidman: The revenge of the rapists is doomed

Если продолжить известную метафору Фрейда, человеческая психика похожа на наездника (сфера сознательного), пытающегося с помощью седла и шпор (сверх-я - усвоенных моральных установок и запретов) обуздать необъезженного коня (подсознание). 

В традиционном обществе попытки людей обуздать зверя внутри себя, то есть подавить подсознательное стремление к насилию, агрессии и доминированию, в основном были далеки от успеха (прежде всего это относится, конечно, к мужчинам). Даже в странах европейской культуры ситуация изменилась только в последние десятилетия. Насилие, как физическое, так и моральное, в любой форме здесь осуждаемо и исключено из большей части легальных социальных практик. Нравится нам это или нет, на смену "дикому" человеку, то есть необуздавшему в себе зверя, приходит человек "одомашненный" гуманистической культурой - политкорректный и толерантный.

Многим, особенно в американской и европейской глубинке, это, конечно, не нравится. Именно они голосуют за Трампа, АфД, Ле Пен и т.д. В США и Франции таких больше, в северной Европе меньше. Однако, в любом случае, они уже не определяют моральный климат своих стран.

Но есть государства, где зверь-насильник не только не обуздан в человеке, а всячески социально поощряем. Первая среди них - путинская Россия. Здесь насилие, подавление и унижение "другого" - главный социальный лифт и стержень вертикали власти. Недаром правящую верхушку в ней называют "силовиками", хотя ещё правильнее было бы - "насильниками".

Экзестенциальный конфликт путинского режима с Западом и связанная с ним российская агрессия против  Украины - это попытка дикарей-насильников взять реванш у современной гуманистической цивилизации, навязать ей свои людоедские  правила и нормы. 

Но насильники, пытающиеся повернуть историю вспять, обречены.

------------

If we continue Freud's well-known metaphor, the human psyche is like a rider (the sphere of consciousness), trying with the help of a saddle and spurs (super-ego - learned moral attitudes and prohibitions) to curb an unbroken horse (subconscious).

In a traditional society, people's attempts to curb the beast within themselves, that is, to suppress the subconscious desire for violence, aggression and domination, were generally far from successful (this primarily applies, of course, to men). Even in the countries of European culture, the situation has changed only in recent decades. Violence, both physical and moral, in any form is condemned here and excluded from most of the legal social practices. Whether we like it or not, the “wild” person, that is, the unbridled beast in himself, is being replaced by a person “domesticated” by humanistic culture - politically correct and tolerant.

Many, especially in the American and European outback, of course, do not like this. They are the ones who vote for Trump, the AfD, Le Pen, etc. There are more of them in the USA and France, less in northern Europe. However, in any case, they no longer determine the moral climate of their countries.

But there are states where the beast-rapist is not only not curbed in a person, but is socially encouraged in every possible way. The first among them is Putin's Russia. Here, violence, suppression and humiliation of the "other" is the main social lift and the core of the vertical of power. No wonder the ruling elite in it is called "siloviki", although it would be even more correct - "rapists".

The existential conflict of the Putin regime with the West and the associated Russian aggression against Ukraine is an attempt by rapist savages to take revenge on modern humanistic civilization, to impose their cannibalistic rules and norms on it.

But rapists who try to reverse history are doomed.

Анатолій Денисенко: "Витоки постмодерну" Пері Андерсона

Для того щоб зрозуміти витоки постмодерну, про який так багато говорять сьогодні, потрібно прочитати хоча би одну ґрунтовну книгу. Якщо ви не схильні до читання, якщо ви не можете присвятити мінімум тиждень вашого часу для опрацювання книги, тоді не жалійтеся на те, що ваш погляд на предмет «постмодерну» обмежений і абсолютно примітивний. Гортайте далі стрічку новин, не затримуйтеся. Якщо ж ви за інтелектуальну чесність, то вас очікує не простий дослідницький шлях, який в кінцевому випадку приведе вас до обґрунтованої, зваженої, і саме головне, самостійної, відповіді на питання, як виник постмодерн і з чим він пов’язаний.  

Якщо ви все ж такі готові піти далі існуючих в ваших колах спрощених філософських поглядів, а я, як філософ бачу в євангельських колах це спрощення скрізь, то ось кілька слів про найкращу книгу, яка допоможе розібратися в темі. Мова йде про працю британського автора Пері Андерсона (р.1934) «Витоки постмодерну» (The Origins of Postmodernity) 1998 року. Вона є англійською і російською. Нажаль українською не перекладена. Автор зробив те, що ніхто раніше до нього не робив. Він звернувся до витоків терміна «постмодерн» (яким, в свій час, позначався стан соціуму), щоб дослідити як виник цей термін, в якому контексті він використовувався і чому став актуальним в соціальній філософії. Варто пам’ятати, що витоки поняття «постмодерн» знаходяться в літературі, а сходження, до своєї «слави» постмодерн починає з архітектурного стиля. Але задовго до книг та будівель, всі основні риси постмодерна можна було знайти в живописі (досяг свого піку в поп-арті, творчість пізнього Енді Воргола), скульптурі, а отже в естетиці.  

Есе Андерсона, яке спочатку було вступом до книги «Культурний поворот» американського теоретика культури Фредріка Джеймісона (р.1934), згодом переросло в повноцінну книгу. Зазначу, що американець Джеймісон відомий в Україні своєю книгою «Постмодернізм або Логіка культури пізнього капіталізму» (укр. переклад Київ: КУРС, 2008). Сам Андерсон вважає, що обговорювати поняття постмодерну без обговорення книги Джеймісона є, на сьогодні, абсолютною безглуздим заняттям. Це як обговорювати становлення християнства, ігноруючи роботи отців церкви. Книга Андерсона розмотує клубок терміну «постмодерн», який перед тим як стати філософською категорією, пройшов довгий шлях в культурі, обріс різноманітними змістами, які в кінці кінців кристалізувалися в теорії Джеймісона. Основними авторами з якими працює Андерсон у визначенні терміна «постмодерн», є постаті, які розмірковували про цей феномен і зробили «постмодерн» предметом свого аналізу, а саме: Ігаб Хасан, Ж.Ф. Ліотар, Ю. Габермас, Ф. Джеймісон. Припущу, що більшість людей в євангельських колах чула лише про критику метанаративів Ліотаром (хоча, скоріш за все, не читаючи його книгу). 

Не стало доктора історичних наук Сергія Івановича Білоконя

Сергій Іванович Білокінь (1.07.1948, Київ – 14.04.2023, Редвуд-Сіті, США)

 Не стало доктора історичних наук Сергія Івановича Білоконя.

Людини, що носила в собі цілий всесвіт забутих, загублених у лихоліттях, маловідомих постатей діячів української культури.

Затято, наполегливо, правдолюбно він викликав їх усіх до життя, мов чаклун-некромант. Під його пером їхні тіні ставали людьми з плоті і крові.

Архівіст і дешифровщик стародавніх писемностей Микола Суслопара, поет-неокласик Микола Зеров, етнограф Євгенія Спаська, мистецтвознавці Федір Ернст і Стефан Таранушенко, художник Георгій Нарбут, комі поет, автор епосу "Біармія" Калістрат Жаков і інші воскресали завдяки йому.

Він був дуже політнекоректним. Його праця «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР 1917-1941» та деякі статті й досі страшні для космополітів та українофобів. Там є про обставини смерті декого з гетьманських міністрів. З іменами катів. Він багато зробив для публікації прогетьманської і антипетлюрівської спадщини Євгена Чикаленка та не раз говорив про потребу розслідувати вбивство гетьманича Данила Скоропадського. Він не збирався применшувати кількість жертв Голодомору, бо скривдили якогось там видавця.

Він не збирався прощати. 

Для вітчизняної науки Сергій Білокінь через це все виступав особою малопомітною і малопотрібною. Нецікавою ні для сирівчаних патріотів, ні для ліберальних грантожерів. Йому не видавали ювілейні фестшрифти, його не пошановували на рівні ліберальних гніздилищ-псевдоуніверситетів, а спроба дати почесного професора одного з них обернулася спільною атакою космополітичного кубла та ультралівої профспілки. Світла пам'ять!

(с) Костянтин Рахно

Олег Короташ: "Квантовий коловорот" українського питання

«Уже немає сили, щоб подолати ці ракові пухлини – Донбас і Крим... Але навіть для націоналістів це – вища математика. Вони готові боротися за цей Крим. Мені це не потрібно. Мені потрібна країна в межах моєї мови.» (с) В. Шкляр, 2009 р.

«Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу просто нема... Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися.» (с) Ю. Андрухович, 2010 р.

«Тобто для мене Крим що є, а чи його нема – по цимбалах. Може і не бути. Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава?» (с) Ю. Винничук, 2010 р.

«От Крим – він ніколи не був українським. Його подарував нам Хрущов.» (с) В. Шкляр, 2010 р.

«А що ми з вами хотіли: після того, як Андрухович зі Шклярем базікали про від’єднання частини українських областей, то аби Донбас і Крим по тому приїхали захищати українську мову?» (с) О. Короташ, 2012 р.

«Я розумію, що це неправильно, але Донбас потрібно відпустити. Неправильно, тому що це порушення територіальної цілісності. Але я до сих пір думаю, що так краще.» (с) Т. Прохасько, 2015 р.

«Ми можемо говорити про патріотів російськомовних, які стоять на передку. Але в цьому теж немає нічого дивного. Чому б їм не захищати території, на яких їм жилося краще, ніж україномовним?» (с) В. Шкляр, 2018 р.

«А коли отак, як тепер, що приєднати хочуть не Донбас до України, а Україну до Донбасу, то це мене не влаштовує. Тим більше ціною життя найкращих наших синів.» (с) В. Шкляр, 2018 р.

«Деяким письменникам, які не бралися за зброю, краще взагалі не говорити про державу і про від’єднання територій. Маю на увазі Андруховича, Винничука, Шкляра, Бойченка, Прохаська… Уявіть: сидять Юрій Ігорович Андрухович, Василь Шкляр та Сашко Бойченко за круглим столом. Перед ними лежить піца у вигляді держави. Відрізають звідти по шматку: людей, долі, дітей, сім’ї, коханих. Для них це абстракція. Не знаю чим керуються люди, коли про тисячі людських доль говорять категоріями «треба віддати».» (с) О. Короташ, 2018 р.

…Допоки суспільство не осягне причинно-наслідкові зв’язки, доти на війні гинутимуть діти моїх друзів. Це карма, яку я називаю «квантовим коловоротом». Я не вірю в ідею «прощення за гріхи», бо енергія слів, яку ми продукуємо, є усвідомленою ненавистю до ближнього.

«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти