«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Словил себя на мысли, что 18-20 февраля 2014 слились в один сюрреалистический миг. Когда горели Профсоюзы? Когда начали стрелять? Когда горел БТР? Когда мы перешли в наступление? Кажется, это было одновременно. Липкий долгий миг, состояние безвременья и одновременно острого ощущения момента. Все случалось резко, травматично, откладывалось в памяти обрывками.
Передаю сумку со своими документами, чтобы их отнесли в Профсоюзы, а мне было удобнее бегать с коктейлями. Профсоюзы горят, начинается эвакуация. На подоконнике кто-то стоит.
Кто-то кричит – «кидайте туда!» Не раздумывая, кидаю коктейль за баррикаду, хотя не вижу, что там. Крик «Ура!» Залажу повыше и вижу весело полыхающий БТР.
Иду со щитом, расталкиваю столпившихся ближе к последней баррикаде на Институтской людей. Какой-то мужик цепляется мне за шиворот и рывком валит на землю. «Куда прешь, они за той линией стрелять начинают!» Поднимаюсь, слышу выстрел, кто-то в десяти метрах от меня, пытавшийся вернуться к баррикаде, падает и больше не встает. Через минуту несу носилки, и не понимаю, жив человек, или нет. На земле в ряд лежат накрытые простыней тела, носилки сказали нести туда.
Конспиративная квартира. Нас чуть больше десяти человек, довольно далеко от Майдана. «Оружия мало, пара карабинов и патронов сотни две. Машины три. Ну, раздобудем, титушек по городу полно, все со стволами, главное семьи забрать, и прорваться на Западную. Нас там уже ждут, у них Ночь Гнева прошла, или как-то так, арсеналы МВД и СБУ взяли, забираем П., нам приказали его вывезти. Новую УПА создавать будем.»
«В стройся! Десять секунд на размышление. Никого не тяну, за вас не отвечаю. Там стреляют. Кто хочет в пекло – шаг вперед». Весь строй без раздумий шагает вперед. Заходим на Майдан. «Пропустить колонну! Здесь остаются все, кто до конца. Нам дали корридор, женщины, дети и политики – на выход.»
Утренняя дымка, мы не ушли. Майдан догорает. Сил нет ни у нас, ни у них. Вон они, стоят. Майдан переходит в наступление, и враг бежит. Грязные ряды пленных беркутов и ВВшников. Тлеющая техника.
А послезавтра мы победили.
Комментариев нет:
Отправить комментарий