"Ось світ Мухіна: – його композиція «Чумак». Пара дебелих волів тягне тяжку, чумацьку мажу. Віз погинається під скарбами української землі, прикритими плахтою, а колеса грузнуть у маснім чорноземлі. Воли поганяє старший віком чумак. Загляньмо в його обличчя і в його душу. Ми здивуємось. Це не той стільки разів оспіваний народною піснею чумак; це і не той безталанний чумаченько, знаний з Шевченкових творів, нещасна жертва соціального ладу і степового припадку, що гине в дорозі, тоді як десь-далеко дівчина слізми і нитками вишиває хустину для довгожданого милого. Ні, Мухінський чумак це володар, грізний імператор українського степу. І – нам здається – чуємо його безсловесну мову… І що з того, що здавна й по сьогодні стільки чужих орд топче мій степ? Що з того, що бушували в ньому печеніги, половці, і залили смертельним потопом татари? Що з того, що стільки часу кримська орда рвала живе українське тіло? Що з того, що скільки разів пролітала по степу польська крилата гусарія? Що з того, що стогнав він, погинаючися під твердою стопою царських драгунів? Вже за нашої пам’яті двічі проповзли по ньому страшні німецькі, залізні, огнем дишащі потвори, – і де вони? Так і пропаде остання найгрізніша орда більшовиків. А в степу залишуся я, правесний його володар і спадкоємець, і хай своїм повільним, чумацьким запрягом дійду до свого призначення"…
Комментариев нет:
Отправить комментарий