Радянська людина могла бути щиро переконана в тому, що масових репресій у 30-ті роки не було. Що Катинь — діло рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія — це наклепи Заходу. Що компартія щиро будує державу загального процвітання.
Врешті-решт, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою та домівкою, між чергою за гарнітуром та спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна залізна завіса була щільна й застила будь-яку альтернативну картину світу. Навколишня реальність була вибудована до його народження, система пропаганди відлагоджена задовго до того, як він почав перейматися якимись запитаннями. У нього просто не було іншої реальності, крім тієї, в якій він існував. Але щойно герметичний купол взявся тріщинами — Радянський Союз почав розповзатися по швах.
Пострадянська людина, що ностальгує за СРСР, — це явище геть іншого ґатунку.
Бо в багажі нового обивателя — дев’яності роки. Час, коли відкривалися архіви. Коли з’являлися інтерв’ю дисидентів. Коли було оприлюднено інформацію про масштаби репресій. Коли жодних ілюзій щодо радянської системи придушення інакодумців вже не лишилося.
Пострадянській людині навіть не доводилося шукати інформацію про ту систему, що була вибудована в СРСР. У дев’яності ці дані стали мейнстримом — вони лунали з усіх екранів і з усіх газетних шпальт. Вони були головним змістом виборчих кампаній і нового порядку денного.
Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прибічник СРСР робить це свідомо. Радянська людина заперечувала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська — виступає у ролі адвоката диявола.
Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве «зате». «Зате космічні кораблі». «Зате всі боялись». «Зате стабільність».
Усі його «зате» — це тільки спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших. Він переконав себе, що йому особисто було затишно у старій реальності — і він без тіні сумнівів готовий виміняти її на долі інших. Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання.
Пострадянський прорадянський — це той, хто свідомо відмовився від правди. Той, хто добровільно вдів на себе шори. Той, хто ладен виносити в одну частину рівняння персональний комфорт, а в іншу — долі всіх інших.
І якщо це не підлість, то що таке підлість?
Це уривок з книги, яку я встиг написати до війни. Український наклад вже був розпроданий, але видавництво змогло трохи додрукувати. Тому тримайте посилання:
«Дикий Захід Східної Європи»:
https://vivat-book.com.ua/dikiy-zakhid-skhidnoi-vropi.html
А за цим посиланням можна придбати російськомовну версію:
https://vivat-book.com.ua/dikiy-zapad-vostochnoy-evropy.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий