Руслан Делятинський: Шематизм Станиславівської єпархії (1886-1938 рр.): особливості історичного джерела

Шематизм Станиславівської єпархії за 1887 рік

В даній статті аналізуються історичні обставини виникнення, структура та особливості змісту «Шематизму греко-католицького кліру Станиславівської єпархії» як історичного джерела. Запропоновано його класифікацію за різними ознаками – його походженням, характером інформації, хронологічно-географічним критерієм тощо, визначено інформативну цінність для дослідження різних проблем історичного минулого.

Основою історичного дослідження завжди є комплекс джерел, кожен вид якого по-своєму допомагає історику відкрити певну частину історичної реальності. Оскільки кожне джерело у процесі наукового дослідження піддається критичному аналізу, то воно стає особливим предметом історичного дослідження. Джерело, акцентує М.Я.Варшавчик, «є не лише свідченням про історичні факти, а й саме є історичним фактом, історичним явищем свого часу»[i]. Дослідження самих історичних джерел становить значний науковий та пізнавальний інтерес, відкриває нові перспективи в історичних дослідженнях.

Сучасна українська історіографія поступово наповнюється новими науковими працями з історії Української Греко-Католицької Церкви (далі – УГКЦ). Водночас розширюється і джерельна база для дослідження основних періодів та проблем розвитку УГКЦ. Так, за останні два десятиліття було заплановано й частково здійснено видання значної кількості документів з історії УГКЦ, починаючи від матеріалів про укладення Берестейської унії й закінчуючи колись засекреченими архівними документами про ліквідацію УГКЦ у 1944 – 1946 рр. і діяльність «катакомбної» Церкви у 1946 – 1989 рр.[ii]. Окремої уваги заслуговує проект Інституту історії Церкви Львівської Богословської Академії / Українського Католицького університету (ЛБА / УКУ) «Образ сили духу: жива історія підпільного життя УГКЦ 1946 – 1989 рр.», в рамках якого, на основі методики «усної історії»[iii], проводиться формування архіву інтерв’ю, аудіо-записів, фотоматеріалів, а також музею[iv].

Алексей Антонов: Изумительный мастер народной традиции Карпат

Изумительный мастер — Мария Геник, чьи «золотые руки» и открытое сердце, полное доброты и любви, создали эту неповторимую чарующую своей красотой сказку.

В ее работах чувствуется и свежее дуновение ветра и шелест листвы и пряный запах скошенных на полонине трав и журчание кристально чистых речек.

Село Верхний Березив, Косивський район, Ивано-Франковская область, Украина.

Валентина Мазур: Бойки — таємниче плем’я Галичини

Бойки — етнографічна група українського етносу, що розселена по обидва узбіччя середньої частини Українських Карпат. Бойківщина займає Високі Бескиди, східну частину Середніх Бескидів, західну частину Горганів та Центрально-Карпатську улоговину, що на півдні до них прилягає. Межа етнографічної території бойків пролягає між ріками Сяном і Лімницею на північному заході Українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в південно-західній частині Закарпатської області. Сучасні українські науковці бойківською землею вважають за сучасним адміністративним поділом південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Науковці з діаспори межі Бойківщини окреслюють від Великого Березного і містечка Балигород на заході — до Виноградова і Надвірної на півдні та Ходорова і Калуша на сході. За приблизними підрахунками, Бойківщина займає близько 15 000 км кв., а в часи до ІІ Світової війни в УРСР і Польщі налічувалося майже 1 млн. бойків.

Походження самоназви “бойки” вченими ще повністю нез’ясовано. Бойки, як етнографічна група, відрізняються від своїх сусідів бойківською говіркою, забудовою осель, звичаями, традиціями, побутом, а в минулому — ще й одягом. Походження бойків є однією з найбільших загадок історії українства. Хорватська дослідниця Н.Клаіч писала, що на бойків було витрачено більше чорнил, аніж їх було самих. Загадка виявилася настільки важкою, що тепер вже мало хто переводить на неї чорнила.

  Не виключено, що бойки є частиною сербів, які лишилися у Прикарпатті після відходу основної маси сербів на захід. Антрополог Хведір Вовк, сучасник Івана Франка, довів подібність антропологічних рис бойків не лише до полтавчан, але й до південних слов’ян – сербів і хорватів, а також аргументував велику спільність з останніми бойків і лемків в обрядах і віруваннях. Хоча цілком можливо, що бойки – це також рештки асимільованих хорватами кельтів-боїв.

Владимир Видеман: Институциональная антропология

I. 1. Проблема терминирования

«Изложение любой терминологической системы, по существу, является трансформацией мысленной энергии (внушением). Теория не только объясняет, но и внушает в мере гипнотических способностей своего автора и психологической настроенности адептов. Доказательство теории является не столько логическим процессом (любое суждение заключает в себе интуитивный скачок), сколько гипнотическим слиянием мысленного внушения говорящего и аудитории. Вследствие этого можно использовать доказательство и интерпретацию в качестве процессов внушения на фоне болезненных психо-социальных синдромов (примером этого может служить учитывание настроенности большинства аудитории для проведения недоказанных или же тенденциозных постулатов в целях построения определенной теории).»

Р. М. Тамм. Нуль-Гипотеза-Теория

Всякая теория, как логически связный текст, упирается в проблему адекватного терминологического изложения точки зрения автора. «Кто ясно мыслит — ясно излагает», — сказал философ (Артур Шоппенгауэр). Принято считать, что чем однозначнее значение термина — тем понятнее он для читателя. Отсюда — стремление авторов как можно точнее и полнее определить искомое значение ключевых понятий их интеллектуальной продукции. Апофеозом терминологической корректности представляется т. н. научный подход, тенденциально исключающий всякую двусмысленность изложения, не говоря о многозначности. Однако, требование терминологической однозначности, исходящее из презумпции «научной истины» как, в пределе, единственно возможной, противоречит психологическим началам самого языка как средства многоуровневого кодирования. С чисто формальной точки зрения, всякое последовательное уточнение любого термина является ни чем иным, как процессом интерпретации одних понятий через другие. Таким образом, мы имеем дело с порочным кругом терминирования, где a = n = a…

Вместе с тем, всякая речевая структура является системой с открытыми (т. е. допускающим поливариантность) кодами, за счет адаптивных возможностей которых происходит ее историческое развитие. Более того, именно потенциальная многозначность любого слова и делает последнее оперативным элементом собственно языка как системы коммуникации прежде всего, и только после этого — средством передачи рационально осмысленной информации (вспомним, к примеру, известный эффект «коммуникации без информации» на т. н. корпоративах).

Тарас Журба: Глава шаманов Даин Тээрг

Даин Тээрг. Так называют главного небесного покровителя шаманской Черной Веры. Его имя так же может произноситься как Даин Дээрх. Судя по всему, это имя происходит от двух монгольских корней «война » и «наивысший». Это божество — просветленное небесное существо является патроном шаманов, ответственным за наследие шаманского призвания и исполнение своего долга. Если рассматривать путь человека, его духовную эволюцию, как непрерывную битву с обстоятельствами, со своим слабостями и пороками, персонализируемыми демонами, то Даин Тээрг – это сам принцип этого пути, а так же его высшая точка. Существует множество легенд и простонародных историй у кыргызов, тувинцев, бурят и монголов о происхождении этого божества. Ему приписываются космогонические функции, когда он участвует в его создании, и спасает мироздание и род людской от коварных хтонических чудовищ, обеспечивая существование сил света. Ему отведено место в солярных мифах, а так же ему отводят ключевые роли в вопросах человеческой истории. Говорят. Что он и был первым шаманом, родоначальником шаманских линий. Он спускался на Землю, и вновь вернулся на Небеса.
Среди прочих, известен миф или предание о том, как встретился Чингис-хан с Даин Тээргом.

Наташа Гусьева: Мы росли для того, чтобы жить в Конфедерации. Но взрослые нам этого не позволили. Надеюсь, время придет...

Вадим Штепа.
Барабанный бой! Мне написала Наташа Гусева из Беларуси:

Вадим! Спасибо, что не забываешь наш фильм. Я не увлекаюсь политикой, но твой портал читаю с интересом. Если глубоко философствовать, то ты прав - мы росли для того, чтобы жить в Конфедерации. Но взрослые нам этого не позволили. Надеюсь, время придет...

Ну вот как после этого не стать ее фанатом? )) Мы все были влюблены в нее еще школьниками! А она не меняется... )
Да, Наташа Гусева осталась собой. В отличие от двух старых мудаков братьев Торсуевых, которые ездили "на Донбасс". Они этой поездкой опошлили наш культовый детский фильм. Ненавижу!
А герои "Гостьи из будущего" держатся. Никто из них не стал путинистом. Респект! Значит, будущее будет! )

ЗА ПРАВА НАРОДОВ, ЗА ПРАВА ЧЕЛОВЕКА!

ЗА ПРАВА НАРОДОВ,  ЗА ПРАВА ЧЕЛОВЕКА! 

«... Декларация воли Божией есть вместе с тем и декларация прав человека»
(Николай Бердяев, "Духовный кризис интеллигенции", М., 2009, с. 206)

Сергій Чаплигін: Деколонізувати мислення суспільства!

Якась в Україні безпрецедентна бідність критичного духу - натомість повне панування одноразового, фрагментарного та синґулярного мислення.

Замість того аби зрозуміти ґлобальні тенденції ХХІ століття, зайнятися справжньою інтелектуальною працею, почати обговорювати сучасні ідеї - в суспільстві постійно обсмоктуються застарілі проблеми та перетравлюються думки, навіяні засобами масової інформації.

Натомість перед нами стоять загрози та виклики ґлобалізованого світу: лібералізм в усіх його формах панування логіки прибутку; перехід до нових форм спонтанного та спорадичного буття; знищення суверенної ідентичності, культур, етносів, націй, релігій, держав; руйнування родин; поява пост-людини, яка може довільно обирати свою зовнішність, стать, індивідуальну раціональність на любий проміжок часу та ін.

У відповідь від "політичних еліт" українці ж чують лише рекламні слогани та результати соціологічних опитувань.

І це не дивує. Бо на політично-інтелектуальному ландшафті України політична партія чи політична фігура вже давно дорівнюється до товару, який має свою "ринкову вартість" та логістику його масового розповсюдження.

Відповідно політичні процеси є довільними, героєм цього сюжету може бути будь-хто, а сценарії не є пов'язанами з жодними реаліями. Все що завгодно - лише крім сенсу.

Політичний суб'єкт давно вже не такий, яким він декому уявляється - його внутрішній зміст настільки другорядний, що практично немає вже жодного значення.

На це потрібно реагувати.

І в першу чергу потрібно деколонізувати мислення суспільства з його хибними уявленнями та навіяними галюцінаціями.

Адже Політичне є продуктом людського духу, і тому як будь-яка система цінностей воно має філософську основу та відображає певну інтерпретацію сенсу та нашого шляху в людській історії та власного в ній місця.

Це можна зробити вже - розпочавши Великий Дискурс з історії, філософії, політології, соціології, геополітики, мистецтва, літератури та ін.

Головне аби порядок денний був розрахований на завдання завтрашнього дня - якою ми хочемо бачити свою країну і світ навколо себе.

А думки, як відомо, мають властивість матеріалізуватися...

Олег Гуцуляк: Нарт Сосруко танца «Колеса Бальсага»

Континентальная страна Сираги, Сираки (Shiragi), в которую Сусаноо спустился с небес согласно с вариантом в «Нихонсёки», традиционно отождествляется с корейским царством Силла (Сара, Саро, Сора, Синра; І в. до н.э. – Х в. н.э.). Более того, японские источники сообщают, что брат государя Дзимму – Инахи-но микото, покинув его во время его Восточного похода, уехал в Корею и стал местным правителем («куни-нуси») в государстве Силла (яп. Сираки). Некоторые потомки Инахи-но микото из корейского рода Силласон-сси впоследствии вернулись из Силла в Ямато, образовав японский клан Сираки-удзи (букв. «знатные [люди] из Силла») [1].

В Сираки / Силла был правитель с именем Susung, означающим «шаман»[2].

Но также обе страны могут иметь связь с ирано-сарматским племенем сираков, известным в кубанских степях с IV века до н. э., куда они прибыли откуда-то с восточных отрогов Евразийской степи. В 310-309 гг. до н.э. царь сираков Арифарн вмешался в войну за трон Боспорского царства, но вскоре его армия потерпела поражение в битве на Фатесе, так в те времена назывался один из притоков Кубани. Сираки были сравнительно малочисленным народом, но Страбон («География», 11.5.8) утверждает, что царь Абеак мог собрать до 20 000 всадников в годы правления боспорского правителя Фарнака (63-47 гг. до н.э.). Аристократия сираков вела полукочевой образ жизни, но низшие социальные слои были оседлыми. Сираки эллинизировались в большей степени, чем прочие сарматы, они также поддерживали тесные контакты с Боспорским царством. В ходе Боспорской войны в 49 г. н.э. римляне осадили укрепленный город сираков Успу («Конский»). Укрепления города, состоящие из плетеных изгородей, обмазанных глиной, оказались лишком слабыми, чтобы выдержать штурм (Тацит, «Анналы», 12.16-17). Успу быстро взяли штурмом, все население города перебили. Сиракам пришлось присягнуть на верность Риму. Война 49 года серьезно ослабила сираков, они почти исчезли из истории вплоть до еще одного боспорского конфликта, в 193 г. н.э., после которой их следы окончательно теряются.

Считается, что этноним сираки означает «потомки льва»: др.-иран. šyr/šer «лев» + суф. —aka-.

Также в иранской сакральной традиции выполняющая функции мировой реки, Арак (arag, araγ, авест. raŋhā-) протекает по стране Сурак, где ее называют Ами, и по стране Спети или Миср, где ее называют Нив (Бд, 10)  [3].

Галина Иванкина: Fêtes galantes

 На одном из сайтов, где есть и мои статьи о советском кино,  я обнаружила небезынтересную трактовку немецкого фильма ‘Die Frau Meiner Träume’ («Женщина моих грёз») https://mesoeurasia.blogspot.com/2019/02/iii-die-frau-meiner-traeume.html , который в СССР демонстрировался под несколько изменённым названием «Девушка моей мечты», а Марика Рёкк стала одной из любимых актрис «трофейного жанра».

Такая замена «женщины» на «девушку» тоже любопытна — в СССР искромётные комедии снимались только о девушках, о девчонках, о девчатах. «Девушка с характером», «Девушка без адреса», «Девушка с гитарой», «Девчата». Об этом интересном феномене я напишу в другой раз, а сегодня хотелось бы прокомментировать вышеуказанную статью, благо автор — Рустем Вахитов — даже упоминает одну из моих любимых книг — «Культура-2» Владимира Паперного. Правда, Паперный всё-таки обращался к культуре сталинской эпохи, тогда как искусство Третьего Рейха питалось иными «соками». Вахитов, комментируя «Девушку моей мечты», пишет так: «Время действия этого фильма – гипотетическое тысячелетнее будущее Третьего Рейха. <…> Счастливые немцы занимаются мирным трудом, поют и танцуют в театрах, влюбляются, женятся. Поэтому в фильме нет ни одного упоминания о войне, партии, Гитлере…».

 1 и 3 — кадры из фильма «Девушка моей мечты».

По центру — кадр из фильма «Танец с Кайзером».

Всё это, разумеется, укладывается в трактовку Паперного: с точки зрения тоталитарной идеологии и тоталитарного искусства история уже завершилась, и вот сейчас наступает застывшее навсегда и отныне неизменное Будущее, золотой век.

Алесь Мікус: Воропай. Балтський символізм української влади

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,
коні блискучі несуть його. І перед сонцем,
оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.
Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.
(Рігведа, Гімн до сонця,
переклад Лесі Українки)

1.

Протягом останніх двох десятиліть незалежності суспільно-політичне поле України – суцільне втілення козаччини. Це дещо  не збігається із самим фактом наявності верховної влади, яка обирається на певний термін, коли її неможливо скинути лише тому, що черговому «пассіонарію» любо одне, і нелюбо інше. Явище верховної влади в Україна має іншу природу – не там, де вона проявляє свою силу.

Звільнившись 20 років тому з-під влади, що затискала и знищувала всяке єство – а саме – від московської влади, та отримавши таким чином можливість повною мірою виявити свій власний потенціал, Україна, повернулася, можна сказати, до свого рідного поля. На рівні суспільства – це «козаччина» (Запорізька Січ раніше, махновщина недавно, бійки в парламенті зараз).

Що ж насправді відбувається на рівні влади над цим суспільством? Де знаходиться його джерело, і що це за джерело?

Втілене у даному тексті дослідження із сакральної географїї регіону стікання рік Дніпро та Десна показує наступне: верховна влада в Україна пов’язана із найдавнішими просторовими архетипами території на північ від України. Мова про міфологему водорозділу Дніпра та Двини, що проходить по теріторії Білорусі. Це спадщина балтійських племен, котрі залишили не тільки своїх прямих нащадків, а й свої назви та давні дуалістичні міфологеми.

Константин Рахно: Русь Гоголя: Россия или Украина?

Великий мазепинец Микола Васильевич Гоголь-Яновский герба Ястшембец, потомок славных гетманов, был и остается украинским писателем. Россия присвоила его, польстившись на язык, которым писаны его сочинения, – полный украинизмов и, по сути, эволюционировавший из того приближенного к великорусскому книжного украинского языка, который употребляли литераторы и философы накануне и некоторое время после падения Гетманщины и Слобожанщины, – но русским Гоголь чужд  доселе, порой даже враждебен.

В восхищении великорусов его талантом почти всегда слышатся оговорки и просматривается некая, смешанная с завистью опаска.

Валентин Мач: Общество и право

Только постоянные столкновения человеческих интересов, направленных на одновременное достижение заведомо несовместимых между собой целей, еще в глубокой древности вызвали необходимость правового регулирования общественных отношений. Возможно, что тогда уже возникли первые ошибочные представления о праве как наиболее  действенном и эффективном инструменте совершенствования человеческой самоорганизации. В результате этих,  не вполне обоснованных представлений возникло и получило  достаточно широкое распространение убеждения в том, что одновременно с созданием  некоего идеального или абсолютного права качество общественно-экономических  отношений будет доведено до законченного совершенства. В том или ином виде эти, ни на чем не основанные верования, наряду с различными древними суевериями и предрассудками сохранились до настоящего времени.

Ярослав Гнатюк: Теорія цивілізацій та утопічна українська політика

У контексті цивілізаційного і формаційного підходів до аналізу українського історичного процесу досліджуються теорія цивілізацій та теорія формацій. Акцентується увага на неадекватності цивілізаційного підходу до аналізу українського історичного процесу та деструктивних висновках теорії цивілізацій щодо української культури як підставах утопічної української політики. Аргументуються переваги неоформаційного підходу до аналізу українського історичного процесу та його ефективність для реальної української політики.

 Ключові слова:теорія цивілізацій, теорія формацій, утопічна українська політика, реальна українська політика, неофрмаційний аналіз українського     історичного        процесу.

         Філософія постійно перебуває у ситуації протистояння: в опозиції до філософії або метафізики знаходяться діалектика як антиметафізика і феноменологія як антиметафізичний проект, позитивізм як антифілософська науково-світоглядна парадигма і постмодернізм як деконструкція філософського дискурсу Модерну. Те ж саме стосується й філософії історії. У її проблемному полі наявне протистояння альтернативних теорій: теорії цивілізацій         і        теорії  формацій.

Рахметолла Байтасов: К вопросу о родстве уральских, палеоазиатских, тунгусо-маньчжурских и тюркских языков

По мнению лингвистов «… уральские языки обязаны своим теперешним строением контакту по крайней мере стремя различными группами языков: 1) индоевропейской, 2) алтайской, или тюркской, и 3) арктической, т. е. некой древнесеверной группой языков[1].

В.В. Напольских [2]утверждает, что контакты уральских языков, точнее только финноугорских, поскольку самодийские языки не были вовлечены в этот процесс, с индоевропейским, осуществлялись,возможно в первой четверти IIтыс. до н.э. При этом с финно-угорскими языками контактировал какой-то индоарийский язык, уже после распада общеарийского языка. На это указывают: «заимствование части таких слов (финско-саамское *terne ‘молозиво’ ~ др.-инд. tarṇa- ‘телёнок’ при ав. tauruna- ‘дитёныш’; ф.-перм. *śuka ‘зерно, мякина’ ~ др.-инд. śūka- ‘зерно’ при ав. sūkā-  ‘игла’;ППерм *sur “пиво” ~ др.-инд. súrā ‘алкогольный напиток’ при ав. hurā)», т.е., терминов земледелия и скотоводства, заимствование которых «не может быть датировано временем ранее первой четверти II тыс. до н.э., когда эти занятия начинают распространяться у населения лесной зоны,– то есть, его следует относить ко времени, когда общеарийский праязык уже должен был распасться» [2].

Поэтому нас в большей мере интересуют контакты прауральцев с другими группами языков. С этой целью обратимся к генетическим данным.