МЕЗОЄВРАЗІЯ: ГІПЕРБОРЕЯ: АРАТТА: АРЙАНА: КІММЕРІЯ: СКІФІЯ: САРМАТІЯ: ВАНАХЕЙМ: ВЕНЕДІЯ: КУЯВІЯ-АРТАНІЯ-СКЛАВІЯ: РУСЬ: УКРАЇНА
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)

Пошук на сайті / Site search

07.07.2019

Володимир Єшкілєв: Про «моделі українства»

Одна з дивних особливостей українського поля дискусій – практична відсутність публічного обговорення принципових проблем національної презентації. Тобто розмов на тему «хто ми, де знаходимося і куди йдемо».  Презентація українства завжди зачіпалася  лише за оборонців старосвітських ідеалів. 

Ще у 90-х роках мене дивувало ухиляння наших гуманітаріїв (як академічних, так і медійних) від суперечок з трьох наріжних тем. Вони не бажали говорити про насущну заміну етнонаціональної архаїчної ідентичності на модерну політичну. Вони вперто оминали всі питання про те, який саме національний об’єднавчий проект має прийти на зміну виконаного проекту здобуття власної держави. Й ще впертіше вони відмовлялися дискутувати про міську (урбанічну) презентацію українства і вперто не бажають, щоби Україна асоціювалася з модерними та постмодерними символами. Вони ненавидять місто, хоча не проти теплих туалетів. Вони воюють за родинну мораль, хоча уночі не відлипають від порносайтів. Вони підписують різні дуркуваті політичні та культурницькі звернення, іноді навіть без гонорару від замовника. А ще вони проти матюків (хоча у побуті матюкаються, аж хата трясеться).

Щодо останнього, то найбільш відверті представники «вусатої гуманітарщини» казали про те, що місто змушене буде просто капітулювати перед «органічністю» української сільської культури та перейти на хуторянські рейки. Ця безплідна фантазія й досі гріє добрі рустикальні душі й все ще дає можливість міським управам, замість розвитку сучасних форм питомо українського міського мистецтва, відбуватися дешевими івентами – влаштовувати концерти самодіяльних колективів, масові покладання квітів до постаментів і фестивалики провінційної графоманії.

Зрештою, хтось може сказати, що міська українська культура рано чи пізно розвинеться й без допомоги міських управ. Мабуть, що так. Проте нині мова йде не просто про розвиток, а про опорні аргументи у війні ідентичностей. Адже реставратори совка вперто повторюють, що українське мистецтво є вторинним саме тому, що воно не здатне опанувати культурного простору жодного великого міста України, крім Львова.

А тим часом усі бесіди йдуть поміж своїми. Себто організатори конференцій, дискурсивних майданчиків та фестивальних просторів збирають за круглими столами дружні компанії однодумців (а ще й однопартійців), які осипають одне одного компліментами та за годину «нібито суперечок» доходять до висновку, що все буде добре, якщо українська культура полюбить спонсора конференції (фестивалю, круглого столу) й ту вузьку злютовану (родинну) групу митців, яка тута дискутує.

Й усе це відбувається десятиліттями. Й чим далі, тим глибше нерозуміння (ненависть?) між різними угрупуваннями та авторами «моделей українства». Зокрема у просторі української культури (доволі вузькому й недофінансованому, до речі) конкуруючі зграйки насипають на вентилятор не гірше за партійних ботів. Дехто з них проривається у зомбоящик, котрий і далі – що й продемонструвала доля ZIKу – є найбільш ефективною трибуною у війні ідентичностей. На екрані з’являються начебто знані люди, але теревенять вони про речі, цікаві хіба що завсідникам мистецького підпілля.

Їх показують по ТБ. Сірі, старомодно вдягнені та життєво виснажені, вони або лякають глядачів зомбоящика тим мідним тазом, який буцімто от-от накриє вітчизняний культурний простір, або ж починають згадувати якихось «герметично геніальних» вуйків, котрі щось там писали у стодолах та під тинами. Вони роблять українство нецікавим. Й тим сприяють ворогові, котрий воліє, щоби українське завжди залишалося провінційним, вторинним, хуторянським. Найсумніше, що їх жаліють й ніхто уголос не посилає їх на х@й. А вартувало б.

Бо розчарований глядач перемикає канал, щоби заглибитися або в черговий турецький серіал, або ж послухати політичних приблуд, яких зомбоящик видає за експертів та аналітиків. Розчарований глядач в принципі й далі не буде проти тих застарілих моделей українства, що їх йому впарюють. Він просто залишиться байдужим до тих моделей, яким не забезпечили належної презентації. А співпереживати віні далі буде або штірліцам і майорам проніним, або ж спайдерменам і бетменам. Залежно від віку та уподобань. Й не лише тому що цих персонажів створили талановиті люди. А ще й тому, що йому, глядачеві, їх грамотно та ефективно презентували.

P.S.

06.07.2019

Interviewé dans le magazine «Jours de France», le prince Jean-Christophe Napoléon


Interviewé dans le magazine «Jours de France», le prince Jean-Christophe Napoléon exprime son attachement aux idées européennes, espérant être un exemple pour les jeunes générations et réaffirme son engagement prochain pour la France. Il ne semble pas tenté de participer à une élection. / Interviewed by «Jours de France» magazine, Prince Jean-Christophe Napoléon expresses his political views in favor of the European ideas, hoping to be an example for the younger generations and reaffirms his commitment to France. He does not seem interested to participate in an election.

Андрей Лаврухин: Хайдеггер невежественного Дугина

Андрей Лаврухин, кандидат философских наук, доцент НИУ ВШЭ в Санкт-Петербурге

В условиях кризиса легитимации философии в постсоветском обществе, медиализации массового сознания и редких попыток некоторых авторитетных и статусных представителей академического сообщества вывести философию из кельи исследовательских институтов и университетских кафедр в мир сложного, противоречивого и разноголосого массового общества, социолог-философ-политолог-идеолог и политик в одном лице Александр Дугин, совершенно не конвенциональный в профессиональном научном сообществе, но весьма популярный в широких кругах, представляет собой принципиально новый тип постсоветского публичного интеллектуала, ощущающего себя в этом непонятном, пугающе иррациональном и агрессивном обществе как рыба в воде.

Его эпатирующий стиль изложения философских концепций, оставаясь далёким от стандартов академических требований к работе с философскими текстами, имеет свои “сильные” (с точки зрения непритязательного массового сознания) стороны – он позволяет трансформировать сложное, двусмысленное и непонятное в простое, однозначное и понятное, а также концептуально оформить и облечь в слова те иррациональные настроения, которые формируются в обществе под воздействием политической конъюнктуры и масс-медиа.

В этом смысле Дугин уникален как философ-интеллектуал, сумевший оседлать ту самую “продажную”, “искусственную”, сконструированную масс-медиа либеральную реальность-симулякр, которую он не устаёт бичевать в своих многочисленных видеолекциях и книгах. Показательным примером такой работы с конструируемой реальностью-симулякром, с одной стороны, и философским материалом, с другой, является его интерпретация философии знаменитого немецкого мыслителя XX века Мартина Хайдеггера.

Кирилл Серебренитский: «Наполеоновская Галиция». Год 1809 и далее (III)

ВОЙСКО ГАЛИЦИЙСКО-ФРАНЦУЗСКОЕ

20 мая 1809 года — день, когда вдруг стало ясно: прорыв князя Понятовского на юг, — не паническое бегство, а — злое, решительное наступление.
В этот день варшавские войска взяли штурмом сильную крепость Замосьць; ворота в Галицю были выбиты. Откуда взять войска для обороны задворков Империи.
В этот же день, 20 мая, — ещё за неделю до вступления во Львов, — главнокомандующий князь Юзеф Понятовский подписал манифест о создании новой армии, второй, — помимо корпуса варшавских войск. Армия королевства Галиция и Лодомерия. В манифесте этом было объявлено: новые войска — не герцогско-варшавские, а — непосредственно, в самом буквальном смысле, — часть Великой Армии, солдаты Императора Наполеона; галицийская армия будет создана — «pod bezporednim protektoratem Napoleona».
Вскоре появилось отчётливое обозначение новых формирований: Войско Галицийско-Французское.

И, следует отметить, — это Войско вполне состоялось; уже через две недели оно обрело осязаемые очертания; через десять недель — превысило по численности варшавский корпус. Оно оказалось прочнее и долговечнее, чем само Королевство Обеих Галиций.
Королевство держалось пять месяцев; порождённые им полки (kawaleria galicyjsko-francuskiej и piechota galicyjsko-francuska) воевали под знамёнами, герцогскими и имперскими, ещё пять лет.
В первую же неделю после взятия Львова — началось движение.
Обозначились два центра притяжения галицийских сил. В самом столичном городе стремительно возник уланский полк графов Потоцких; на Западной Подолии, в Тернопольском и соседних циркулах стягивались разномастные отряды.
Регулярные части более или менее обрели твёрдые очертания к середине августа: шесть полков лёгкой кавалерии (гусарский и пять уланских), и три пехотных полка.

Внезапно, из пустоты, в отдалённых землях, — в Червонной Руси, в Прикарпатской Руси, на граница Волыни, — появился полноценный корпус. Который не умещался в параметры Варшавии, не укладывался даже в великопольский проект, а рвался непосредственно под знамёна Наполеона.

Собственно, произошло — на фоне тяжких будней войны, — настоящее чудо: словно Наполеон каким-то образом унаследовал от Ээта Колхидского драконьи зубы, и случайно рассыпал их в пределах нынешней Украины.

11 июня варшавские войска были разбиты под Едлиньском; 19го варшавский корпус совершил резкий маневр и прорвался в Западную Галицию; Львов был оставлен.

… этот сценарий в своём роде — предвкушение российской стратегии 1812 года, —
Две базы формирования галицийских полков, — Тернопольская (западно-подольская) и Замойская (червоно-русская), — были разделены обширными пространствами. Разрыв получился огромный; расстояние между плацдармами по прямой колебалось от 200 до 230 километров. Главная магистраль — через Львов, — была перерезана. Обширные территории между Тернопольщиной и Замойщиной контролировали то вражеские австрийские, то союзные российские дивизии, причём военные действия шли вяло, и очертания зон контроля изменялись непредсказуемо.



Тернопольский плацдарм. Основная территория — Тернопольский, Злочувский, Залещицкий, Брежанский, Жолкевский и частично Станиславувский циркулы.
Соседние циркулы — Станиславувский, Брежанский, Стрыйский, Сандомирский, — тоже поставляли сотни добровольцев. Твёрдое же ядро этого корпуса составили отряды, прорвавшиеся из России, из Волынской и Подольской губерний.
Маленькая мобильная армия майора Стржижевского — она мгновенно возникла из пустоты; сплотилась вокруг одного неполного уланского эскадрона.
В июне-июле — это было ополчение во всей красе, причём — шляхетское, буйное и горделивое, Рушение Посполитое. Но уже к концу июля на основе этой конной вольницы Стржижевский создал было пять уланских полков. Галицко-французские уланы были по-настоящему вооружены обмундированы уже, видимо, в Герцогстве, поздней осенью, — после исчезновения Королевства.

Кирилл Серебренитский: «Наполеоновская Галиция». Год 1809 и далее (II)

Aleksander Antoni Jan Rożniecki herbu Rola
ЖОНД. ЦЕНТРАЛЬНОЕ ВРЕМЕННОЕ ВОЕННОЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО

** В те дни действительный статский советник Николай Брусилов, виленский гражданский губернатор, писал министру внутренних дел от 26 мая 1809 года — о слухах, бродящих по Вильно:
«… в Варщаве народ ничем более не занимается, как военными приготовлениями, что даже дети, собираясь на улицах. вооружаются палками, деревянными саблями, маршируют и производят всякого рода эволюции. Жители Варшавы очень недовольны вступлением наших войск в Галицию, и предполагали, что это делается для того, чтобы овладеть ею, и потому все состояния выражали ненависть к русскому имени. Многие патриоты ободряют себя тем, что Наполеон не допустит Россию владеть Галицией, а напротив, Литва и прочие польские провинции России будут непременно присоединены к Варшаве; Польша по-прежнему будет восстановлена и возьмет в России все провинции до Днепра».
27 мая 1809 года князь Юзеф Понятовский во главе победоносной армии вступил в столицу Королевства Галиция и и Лодомерия — великий город Лемберг, он же — польский Львув и нынешний Львив.

До сих пор стратегия князя Понятовского была успешной — потому, что была стремительной. Варшавское войско слово не воевало, а путешествовало: внезапные зигзаги по карте, быстрые переходы, — почти перелёты. Театр военных действий в Австрии тоже был непредсказуем: слишком уж огромные силы сошлись в схватке.
Никто не мог безусловно предугадать дальнейшую судьбу — самой Австрии и герцогства Варшавского, — не говоря уж о Галиции.

В первые дни полновластным правителем Львова стал 35летний командир кавалерийской дивизии, — бригадный генерал Александр Антоний Ян Рожнецкий герба Роля (1774 + 1849).
По официальным данным — родился в Варшаве, но, судя по упоминаниям в мемуарах, он появился на свет в Подольский губернии, на три года раньше. Пасынок графа Яна Потоцкого (возможно, его внебрачный сын; семейство графов Потоцких в этой сценарии вообще встречается на каждом повороте сюжета); полуфранцуз (его мать – Людовика д’Алуа (d’Aloy).
Александр Рожнецкий, за год до того произведённый в генералы, — пожалуй, второй полководец Галицийского похода, после князя Понятовского.

Кирилл Серебренитский: «Наполеоновская Галиция». Год 1809 и далее (I)

Краткие очерки истории забытого государства

НАПОЛЕОНОВСКАЯ РУСЬ

** Королевство Обеих Галиций, Królestwo Obydwoch Galicjow, Королівство Обидвох Галичин.
Странно звучит, правда?

Названия этой страны нет в школьных учебниках; более того — о ней не понятия не имею даже школьные учителя. И, чаще всего, даже доценты, учившие этих учителей, — прочитают это название впервые.

Тем не менее. Это государство действительно существовало. Правда, очень недолго: со 2 июня до 14 октября 1809 года, четыре с половиной месяца. И ещё два с половиной месяца, до последнего дня этого года, существовало правительство этого Королевства — в Варшаве, в изгнании.

Совсем коротко эта государственность чиркнула, — словно одинокий удар клинка – о бесконечный гранитный свод Большой Истории.

Про эту монархию не знает почти никто, но имя монарха известно всем. Протектор Королевства Обеих Галиций в 1809ом – Наполеон, Император французов и Король Италии.

** 8 июля 1809 года состоялась грандиозная битва при Ваграме. Снова победил Наполеон. 12 июля был заключён договор о перемирии на театре Австрии и Моравии: весьма похожий на репетицию капитуляции. Ваграм разом снял невероятное напряжение, в котором Наполеон пребывал после тяжкого сражения при Асперне и Эсслинге, которое обе стороны объявили своей победой, и обе ощутили его, как поражение. Но Ваграмская баталия вернула ситуации отчётливость: срединная Империя с панконтинентальными амбициями, (ещё три года назад именовавшаяся Священной Римской), — была сокрушена.
До середины июля Наполеон, совершенно поглощённый событиями на основном театре военных действий, — не уделял никакого внимания стране, которая оказалась под его владычеством случайно. Без какого-либо его личного участия, за пределами его стратегических планов.

На Романским Западе о том, что есть такая страна — вообще помнили только путешественники, дипломаты, географы и прочие специалисты. Наполеон — знал. Он с детства был превосходным знатоком географии.

Эта страна называлась — Königreich Galizien und Lodomerien, Королевство Галиция и Лодомерия. Точнее, это было две страны — Восточная Галиция (она же Северная, Старая, Рутения, Червоная Русь, или — Герцогство Русское), и Западная (она же Южная, Новая, Малая Польша).

Страны это — совсем разные; собственно, на протяжении предыдущих шести веков название Галиция и Лодомерия относилось именно к Восточной Галиции; Малая Польша была присоединена к королевству указом Кайзера только в 1803ем, для упрощения управления.

Жесткая мудрость великого Чингисхана, которая вразумит даже ленивого человека

Абсолютно все люди имеют те или иные желания. Порой, чтобы воплотить задуманное в реальную жизнь, необходимо приложить большое количество моральных усилий.

Удивительно, но порой, этого становится недостаточно, чтобы мечты человека сумели сбыться. Какой же еще компонент необходим, чтобы добиться успеха? Давайте поговорим об этом более подробно.

Большинство людей любят строить планы. Согласитесь, рисовать в голове позитивные картинки будущей жизни является довольно приятным занятием. Человек представляет себя генеральным директором крупной компании, счастливым семьянином или же смелым путешественником, который объездил большое количество стран. Желания могут быть разнообразными.

К сожалению, в подавляющем большинстве мечты человека так и не выходят за пределы его воображения. Почему? Часто люди боятся сделать шаг навстречу новой жизни или же ждут подходящего момента, оправдывая свою лень различными обстоятельствами. Здесь стоит вспомнить слова великого Чингисхана, которые нужно знать каждому, кто хочет изменить свою реальность в лучшую сторону.

Чингисхан говорил: "Возможность победы только в атаке." Эти слова можно перевести на обычную жизнь - получить что-то можно лишь в том случае, если прикладывать к этому реальные усилия. Эти простое, казалось бы, высказывание является главным секретом любого успеха. Подобные слова вразумят даже ленивого человека.

Чтобы изменить собственную жизнь, необходимо действовать, отбросив все сомнения. Неуверенность способна лишить человека возможности жить лучше. Поэтому, не стоит терять драгоценное время и начать делать шаги навстречу своей мечте как можно раньше. Только так можно добиться больших высот в жизни и получить желаемое.

04.07.2019

Jandos Temirgali: Happy Independence Day!

Америка - лидер глобального мира! Ее величие заключается не только в масштабах экономики и военной мощи. В современном мире США выступает в качестве хранителя демократии и прав человека, которых не хватает очень многим странам.

Для развития наших стран сотрудничество с США представляет огромную важность и носит стратегический характер. Америка - это не только ведущий инвестор и партнер, но и надёжный щит от региональных угроз. 

03.07.2019

Ferhad Turanly: The military cooperation between the Crimean Khanate and the Zaporozhian Host in the second quarter of the XVIIth century

Turanly F. (2019). The military cooperation between the Crimean Khanate and the Zaporozhian Host in the second quarter of the XVIIth century. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 11, 39‒55. doi: 10.24919/2519-058x.11.170699
Збірник індексується в міжнародних базах даних: Web of Science (Emerging Sources Citation Index), “Index Copernicus” (ICV 2016 50.70; 2017 71.75), Cite Factor, Research Bible, Scientific Indexing Services, Journal Factor (JF)

The purpose of the study ‒ analysis of the historical events associated with the development of the formation process of the military and political alliance which was in force from the time of the end of the Khotyn War till the 40s of the 17t h century. The set up aim has been achieved on the base of observing the general theoretical and methodological principles of sources studying, so as to provide identification of the typical features of the above said historical events. The study methodology is based on keeping in line with the principles of historism and historical sources-studying, those ones of objectiveness and specific historical systematicity, as well as on the principles of interdisciplinary approach, identification of the truth and informational value of the identified data and facts. While carrying this study, there have been applied the general historical methods of the historiographic, terminological and typological analyses, as well as the comparativistics method. The academic novelty of the study is a civilisational сcomprehension of the Historiography of Ukraine in the context of a renovation and development of its statehood, and the application of the author’s methodology for the interpretation of the respective historical events with taking into account the information available in Turkish-Ottoman written sources. Conclusions. The sources-based study we have carried out of contents of the Turkish Ottoman written documents, where there are available data about the Cossack-Hetmanic Ukraine in the first half of the 17th century and about its relationships with the Ottoman Empire, gives us grounds to make the following conclusions: 1) the Khotyn Military Campaign became a historical event, which noticeably changed the correlation between the military and political forces in Eastern Europe and in the Northern Black-Sea Area,  while the consequences of that campaign were as follows: а) destabilisation of the domestic situation in the Ottoman Empire, hence  − a further decrease in the capabilities of that state to keep holding its military and political positions in the above said regions; b) emergence of tendencies to making actions in the foreign policy of the Crimean Khanate against the central power; c) a further rise of the military power of the Zaporozhian Sich and transformation of the «Cossack factor» into an important component of the international relations in Eastern Europe and in the Northern Black-Sea Area; 2) a crisis in the domestic situation, which was one of the most negative consequences for the Ottoman Empire after the defeats of its military forces in the Khotyn Military campaign, resulted in incapability of this state to provide help to the Crimean Khanate in suppressing by that the protesting movement of the population, and that made the ruling circlers of the Crimean Khanate search a political union with the Zaporozhian Sich, that in the second quarter of the 17th century turned into one of the most powerful at that time military force, which both the Ottoman Empire and the Polish and Lithuanian Commonwealth had to think of  in their activities. It was this fact that became a pre-condition for strengthening the military and political cooperation between the Cossack-Hetmanic Ukraine and the Crimean Ulus. However, such a scenario of the events made it possible a development of the cultural relations between these countries which require making further studies. 

ПОЛНЫЙ ТЕКСТ: PDF (ENGLISH) скачать

Rafael Muhametdinov: Об этнической ситуации в Булгарии и формировании татарского языка

Булгары изначально были огузоязычными, об этом говорит язык самого древнего литературного произведения у татар "Кыссаи Юсуф", а также мишарский диалект с огузизмами в фонетике. Например, Махмуд Кашгари, известный тюркский средневековый лингвист, приводит в своем словаре тюркских наречий пример из булгарского языка «Итил суы ака турур…». Этот пример совсем не похож на чувашский язык, а скорее на огузский диалект тюркского языка.

Вторая волна предков татарского народа (разные кыпчакские племена) пришла в Поволжье позднее, еще в предмонггольский период. Далее кыпчакский элемент, растворив в себе малочисленных монгол и и огузоязычных булгар, стал главенствующим элементом Золотой орды. Вследствие этого татарский язык сформировался как кыпчакскмй. Недаром казахи раньше называли татар нугаями...

Я считаю, что в Булгарии было два народа: Это - огузоязычные тюрки и чувашеязычные тюрки. Булгария была родиной этих двух народов. Но доминирующими в государстве были огузоязычные тюрки, от них остались письменные свидетельства, они занимались международной торговлей, приняли мировую монотеистическую религию ислам. Предки же чувашей не приняли ислама и жили в лесах в тесном контакте с марийскими племенами.
Я предполагаю, что предки чувашей еще задолго до прихода на Волгу, в очень большой древности отделились от основной массы тюрок. Их язык по причине сильнейшего влияния на него индо-европейских и финно-угорских языков стал непонятен другим тюркам.

01.07.2019

Б.Г. Алиев: Распространение христианства в Дагестане

Б.Г. Алиев, доктор исторических наук, профессор, научный сотрудник ИИАЭ ДНЦ РАН, журнал "Народы Дагестана", № 6, 2008 г.

Известно, что до распространения ислама народы Дагестана исповедовали различные религии, в частности иудаизм и христианство различного толка. Христианство проникало в Дагестан как с юга, так и с северо-запада.

С юга христианство в Дагестане распространялось миссионерами из Армении, где христианство стало господствующей религией еще с IV в. н.э. С деятельностью армянских миссионеров в Дагестане связано распространение христианства и среди второго по численности народов Дагестана - даргинцев. Но, конечно, не везде, т.е. не на всей территории, занятой даргинцами в тот период, шло одновременно распространение христианства и притом одинакового толка. Все зависело от того, чьи миссионеры в том или ином районе даргинцев - византийской, грузинской или иной церкви - появились первыми.

Но, как показывают собранные нами сведения, в основном христианство среди даргинцев распространялось с юга и оно было связано с его проникновением и утверждением в районе Дербента.

Первые попытки армянской церкви распространить христианство в районе Дербента относятся к IV в., о чем сохранились сведения армянского автора Фавстоса Бузанда. Успехам армянских миссионеров в распространении христианства в Дагестане благоприятствовало и усиление политического влияния армянских царей на Южный Дагестан. Армянские цари, как пишет Егише Вардапет, охраняли от гуннов "северные врата дербентские".

Деятельность армянской церкви в Дагестане находила поддержку и у Сасанидского Ирана. Находясь в состоянии войны с Византией и соперничая с ней за влияние на Кавказе, Иран тем самым пытался заручиться поддержкой народов Кавказа.

Все это и благоприятствовало распространению христианства в Дагестане. Именно "к этому времени был создан очаг христианства в Чоге, т.е. в районе Дербента", откуда, согласно источникам, епископство в 552 г. было перенесено в Партав. Но и после этого, надо полагать, "Чога не перестала быть рассадником христианства" (История Дагестана. М.: Наука, 1967. Т.1. С.164).

28.06.2019

Предварительный Манифест фонда "Nova Europa"



Предварительный Манифест фонда "Nova Europa"

Призрак бродит по Белому Миру: призрак возрождения расовой сознательности. Этот призрак - мы. Белый Мир предстоит перед бездной и только немногие представители Человека Европейского будут иметь возможность  родиться в расово однородном Белом сообществе через 200 лет. Наше потомство будет среди тех счастливцев. Мы - последние из Вчера и первые из Завтра.

Окончательная цель проекта "Nova Europa" - установление дома для Белых на этой планете. Долсрочное выживание нашей Расы будет гарантировано тем фактом, что уклад этого будущего этногосударства будет не только обеспечивать защиту Расы как реальной сущности, но также сделает её ведущим национальным интересом. Мы стремимся к обеспечению и сплочению Белого Этногосудерства через миролюбивые намерения.

Символ нашего движения - это реминисценция к кардиограмме, и символизирует пульс ,и таким образом - Бытие Белой Расы. Если наше движение достигнет этой цели, этот пульс будет слышен на голубой планете -

и кто знает где еще! - даже в отдаленном будущем. Что касается цветов: красного, белого и синего - то, с тех пор как движение зародилось, подавляющее большинство первых первопроходцев будущего избрало их.

Они являются цветами многих Европейских наций, чьи отважные сыны и достойные дочери есть и будут частью нашего движения

Йоханнес Шарф - Май 17 2018

Provisional Manifesto of the Nova Europa Foundation

A specter is haunting the White World: The specter of the reemergence of racial consciousness. We are this specter. The White World is standing at the abyss and only very few representatives of the Homo Europaeus will have the opportunity to be born in a racially homogenous White society in 200 years. Our progeny will be among those fortunate ones. We are the last of yesterday and the first of tomorrow. The ultimate goal of the project “Nova Europa” is the establishment of a home for Whites on this planet. The long-term survival of our Race will be guaranteed by the fact that the constitution of this future ethnostate will not only ensure the protection of the Race as a real entity but also make it the supreme national interest. We strive for the foundation and consolidation of a White Ethnostate through peaceful means. The symbol of our movement is reminiscent of an ECG and symbolizes the pulse and thus the Being of the White Race. Should our movement achieve its goal, this heartbeat will be heard on the blue planet - and who knows on which other ones! - even in the distant future! As for the colors red, white and blue: Since the movement was still in a nascent state, the overwhelming majority of the first future pioneers chose them. These colors are the colors of many European nations, whose adventurous sons and dutiful daughters are and will be part of our movement.

Johannes Scharf - May 17, 2018




Vorläufiges Manifest der „Nova Europa Foundation“


Ein Gespenst geht um in Europa und seinen überseeischen Ablegern: Das Gespenst des Wiederaufflackerns von Rassebewusstsein. Wir sind dieses Gespenst. Die weiße Welt steht am Abgrund und nur wenigen Vertretern des Homo Europaeus wird es in 200 Jahren vergönnt sein, in einer rassisch homogenen europäischen Gesellschaft geboren zu werden. Unsere Nachkommen werden zu diesen Glücklichen gehören. Wir sind die Letzten von gestern und die Ersten von morgen. Ultimatives Ziel des Projektes „Nova Europa“ ist die Errichtung einer Heimstätte für Weiße auf dem Planeten, in der das langfristige Überleben unserer Rasse dadurch sichergestellt ist, dass die Verfassung dieses künftigen Ethnostaates den Schutz derselben als Entität festschreibt und gleichsam zur obersten Staatsräson erhebt. Wir erstreben die Gründung und Konsolidierung eines weißen Ethnostaates mit friedlichen Mitteln. Das Symbol unserer Bewegung erinnert an ein EKG und steht sinnbildlich für den Puls und damit das Sein der weißen Rasse. Sollte unsere Bewegung ihr Ziel erreichen, wird dieser Herzschlag auch noch in ferner Zukunft auf dem blauen Planeten – und wer weiß, auf welchen sonst – zu vernehmen sein! Für die Farben Rot, Weiß und Blau hat sich, da sich die Bewegung in statu nascendi befand, eine überwältigende Mehrheit der ersten Pioniere in spe ausgesprochen. Bei diesen Farben handelt es sich um die Farben zahlreicher europäischer Nationen, deren verwegenste Söhne und pflichtbewusstesten Töchter Teil unserer Bewegung sind und sein werden.

Johannes Scharf – 17. Mai 2018

Voorlopig manifest van de "Nova Europa Foundation"

Er waart een spook rond door Europa - het spook van de wedergeboorte van raciale bewustzijn. Wij zijn dit spook. Het oude Europa staat aan de rand van de afgrond, slechts zeer weinig vertegenwoordigers van de Homo-Europaeus zullen nog in 200 jaar de mogelijkheid hebben om in een raciaal-homogene maatschappij geboren te worden. Onze nakomelingen zullen een van die gelukkigen zijn. Wij zijn de Laatsten van gisteren en de Eersten van morgen. Het uiteindelijke doel van het project "Nova Europa" is de oprichting van een hoeve voor de blanken van deze planeet. Het voortbestaan van ons ras op de lange termijn wordt verzekerd doordat de constitutie van dit toekomstig etnisch gemeenschap, zijn bescherming als een entiteit vestigt en als het ware naar de hoogste “raison d'être” verhoogt. We streven naar het stichten en consolidatie van een blanke etnisch gemeenschap door middel van vreedzame middelen. Het symbool van onze beweging doet denken aan een ECG en daarmee symboliseert de hartslag - het wezen van de blanke ras. Als onze beweging haar doel bereikt, zal deze hartslag dan over de hele blauwe planeet (en wie weet waar anders in de verre toekomst) gehoord kunnen worden! Wat de kleuren rood, wit en blauw betreft: aangezien de beweging zich nog in een ontwikkelend staat bevindt, zijn ze door de overgrote meerderheid van de eerste toekomstige pioniers gekozen. Deze kleuren zijn de kleuren van veel Europese landen, waarvan meest gedurfde zonen en plichtsgetrouwe dochters een deel van onze beweging maken en ervan zijn.

Johannes Scharf – 17 mei 2018











27.06.2019

Флаги и суверенитет

26 июня 2019 г. в Петрозаводске прошла карельская крууга (хоровод) вокруг Дерева дружбы - памятника европейским городам-побратимам, который власть хочет снести, чтобы заменить его победобесной "стелой воинской славы".

Как пишут, было довольно весело. Но, как там пел наш культовый Цоюшка, "всё на месте, да что-то не так"...

Организаторы мероприятия побоялись развернуть первый флаг Карелии Otava, 101-летие которого было на днях.

Otava сегодня - это не чей-то политический символ, не флаг какой-то "партии". Это просто исторический флаг Карелии. Почему ему нужны какие-то "согласования"?

Но знаете, нечто похожее отмечается и в Поморье. Там тоже на протестных акциях нет своего регионального флага.

А вот позитивным исключением является Республика Коми. Там не просто поднимают официальный флаг - но молодежь его модернизировала под "скандинавски-крестовой". И флаг стал очень популярным - фактически брендом нового республиканского движения.

Поэтому, когда речь зайдет о новом обретении суверенитета, среди северных регионов Республика Коми получит его первой. А вот Карелия и Поморье, если будут бояться собственных флагов, так и останутся провинциями Московии...

Символ боротьби за право мирно жити: День Кримськотатарського прапора

26 червня 1991 року в Сімферополі розпочав діяльність другий Курултай кримськотатарського народу, що відбувся через 74 роки після першого Курултаю, який проходив 1917 року в Бахчисараї.

Вперше кримськотатарський прапор був прийнятий Курултаєм кримських татар у 1917 році, одразу після Лютневої революції. Поновлений 30 червня 1991 року, після проголошення Україною незалежності

Ми дуже поважаємо кримських татар і щиро співчуваємо тим гонінням і нещастям, які довелося пережити цьому багатостраждальному народу. Євреї і українці всією душею розуміють ті гоніння, через які довелося пройти кримським татарам. І доводиться проходити донині. Через те, що корінний народ на своїй землі знову піддається репресіям.

Вітаємо кримськотатарський народ з Днем національного прапору кримських татар. Ми підтримуємо вас. Такі страшні біди, які випадають на долю народу, роблять його сильнішим. Роблять його непереможним. Ми віримо, зовсім скоро настане той день, коли всі ми зможемо жити у мирі на своїй землі.

Нехай прапор кримськотатарського народу завжди майорить поруч з Державним Прапором України на знак єдності ідеї побудови незалежної та суверенної Української держави!

26.06.2019

Інтермаріум – наша відповідь «стратегічному партнерству» ЄС із Росією

Як відомо, сьогодні вночі відбулося доленосне голосування в стінах Парламентської Асамблеї Ради Європи, відповідно до якого російська делегація повертається до складу ПАРЄ та відновлює право голосу. Рішення було прийняте більшістю, попри невиконання Російською Федерацією будь-яких вимог, висунутих Асамблеєю щодо анексії Криму, збройної агресії на Донбасі та численних порушень норм міжнародного права та прав людини в Україні.

Ми трактуємо це рішення як закономірне, адже спроби повернути до складу інституції Росію відбувалися постійно, а також це доволі тенденційно, адже за 5 років російської агресії в Україні, європейські країни працювали над спільними з РФ економічними проектами, ігноруючи ціннісні розбіжності та нехтування Росією норм прав людини, кордонів і територіальну цілісність країн Європи.

Ми згадаємо декілька проявів тенденції щодо зближення керівництв європейських країн із російською стороною:

• Ще в червні 2016 року в Бюро ПАРЄ прийняли декларацію про «спільні цінності з РФ» і про «необхідність руху назустріч». У заяві йшлося про те, що ПАРЄ та РФ мають «спільні інтереси в галузі захисту прав людини, демократії та верховенства права як на національному, так і на міжнародному рівні».

• 22 січня 2018 року у генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд на засіданні зазначив, що Російська Федерація повинна лишатися в складі ПАРЄ, доки не порушує «фундаментальні цінності» Ради Європи, серед яких: заборона смертної кари, тортур, примусової праці та позасудового покарання.

• Саме Німеччина дотепер лишається головним лобістом «Північного потоку 2», попри протести країн Балтії та США.

• Міністр економіки Німеччини Петер Альтмайєр і міністр економічного розвитку РФ Максим Орєшкін на початку червня 2019 р. підписали декларацію про поглиблення двостороннього партнерства РФ та ФРН в області економіки.

• Еммануель Макрон та Ангела Меркель виступили ініціаторами створення європейської армії, фактично альтернативного до НАТО договору про колективну безпеку, що свідчить про спробу відірватися від геополітичного курсу США.

• Товарообіг між Німеччиною і Росією, попри економічні санкції ЄС, у 2018 році сягнув 62 мільярдів євро.


Фактично, цим рішенням ПАРЄ поставила під загрозу поточний формат перемовин щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Адже участь у перемовинах прямих стратегічних партнерів РФ ставить під сумнів, ба навіть – унеможливлює досягнення справедливості.

Виходячи з вищезгаданого, ми можемо констатувати, що російські гроші виявилися ближчими для західноєвропейських партнерів України, ніж правда та справедливість. Натомість це голосування ще раз продемонструвало природних стратегічних партнерів України, котрі усвідомлюють загрози, які несе собою зближення Росії з країнами Європи. Йдеться про Польщу, Литву, Латвію, Естонію та Грузію, в якої Росія окупувала 20% території. Відтак, на ґрунті спільного усвідомлення загроз, народи цих країн розпочали процес поглиблення співпраці задля ефективнішого протистояння викликам у площині колективної безпеки.

Відтак, ми наголошуємо на життєво необхідній зміні формату перемовин для зрушення з мертвої точки дипломатичних домовленостей щодо ситуації на Донбасі – із мінського на будапештський, за участі Великобританії та США.

А також закликаємо до усебічної підтримки співробітництва країн Балто-Чорноморської вісі на противагу «стратегічному партнерству» з РФ країн Західної Європи. Уже 3 роки поспіль Група сприяння розбудові Інтермаріуму обстоює курс на альтернативну європейську інтеграцію з огляду на посилення тандему "Берлін-Москва" і має налагоджену співпрацю з природними союзниками України, які готові дати адекватну відповідь правовому нігілізму західноєвропейських міжнародних інституцій.

https://www.facebook.com/intermariumsupportgroup
«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти