Артём Мелконян: Армянские цари Аршакуни и их реформированный митраизм

Девять царей из древней Армении, тесно союзничающие или противоборствующие с царями царей и императорами древних могущественных держав, например Персии и Парфии. 

Все династии армянских царей - выходцы из  Армянского нагорья, даже парфянская династия Аршакидов имеет корни вовсе не из Средней Азии, не из Ирана. 

Если обратить внимание на изображения на монетках и барельефах, лица армянских Аршакуни, как и у парфян, имеют общие черты с крупными глазами и формамы носа, еще и с обильными кучерявыми прическами как у львов, то есть общие черты лиц Арменоидов, из Малой Азии из Армянского нагорья.

Как известно из истории, предки парфян не просто выходцы из Средней Азии из пустынных степей современной Туркмении, они переплыли через юг Каспия из территории современного иранского Азербайджана в lll веке до н.э. Их язык Пехлеви самый близкий к древнеармянскому Грабар. 

Собственно, кем были эти мигранты из Мидии и Кавказа, переплывшие в Среднюю Азию? Зачем они поселились на менее плодородные земли? Что там искали? Да и вообще кем были эти люди жившие по соседству с армянами? 

Как мы знаем, Мерв самый древний из известных истории городов в Средней Азии. Когда-то отсюда с  lll  века до н.э. начинается история возникновения новой династии Парфян, на территориях первой исторической империи Ирана. Позже в Xl веке становится столицей сельджукской тюркской империи, когда персидская империя была разрушена исламом начиная с Vll века. Тут на этом месте было более древнее государство Маргиана, которое располагалось на территории современного Туркменистана в V–III веках до нашей эры. Откуда и возникает парфянская империя. Персы называли его Маргуш. Первые упоминания о нем встречаются в Авесте. Название взято от имени города Мерва. Какой же народ жил в этой стране Маргуш?

Как не странн,о армянские летописцы древности Марастаном называли Мидию а самых мидиян - Марами. 

Юлия Галямина: 9 августа - Международный день коренных народов

9 августа - Международный день коренных народов. День, когда мы думаем о таких понятиях, как колониализм и уважение к другой культуре.

Я не хочу рассуждать о других странах. Везде своя ситуация. В России же богатый опыт колониализма. И, к сожалению, опыт не отрефлексированный.

Сегодня в России большинство коренных народов тех или иных территорий теряют свои языки и культуру. Кто-то быстрее, кто-то медленнее. Однако, появились новые тенденции: лингво и этно активизм. Желание людей развивать то особенное, что им досталось от предков. Иметь собственную, уникальную идентичность.

К сожалению, государство гражданам в этом не помогает, оно только мешает. Причем достаточно жестко. Происходит это под соусом борьбы с сепаратизмом, а на самом деле — нынешним элитам, захватившим власть, с одной стороны — непонятны такие мотивы, как любовь к языку и культуре предков, а с другой — они боятся любой неподконтрольной активности граждан, любых неофициальных объединений.

Но общество это не остановит. Ведь это глубокая культурная тенденция, которую не развернешь: тенденция, обусловленная поиском уникальных идентичностей в эпоху глобализации и стандартизации. Мы все носим джинсы, пьем кока-колу и смотрим чемпионат мира по футболу. Но мы все разные. И это удивительное сочетание, которое вызывает лично у меня бесконечный восторг. И я уверена, что движение коренных народов, возрождение языка, трансформация культуры под современные тренды будет только развиваться. И я стараюсь стать частью этого процесса. 

PS: На фотографии я в экспедиции. 

Владимир Пастухов: Существующий путинский режим является спойлером России будущего: От диктатуры люмпен-пролетариата к диктатуре люмпен-элит. Почему страна особо не изменится в ближайшие десятилетия, кто бы ни пришел к власти

Владимир Пастухов, доктор политических наук. University College of London

Почти десять лет назад в «Новой газете» была опубликована одна из моих наиболее спорных статей о государстве «диктатуры люмпен-пролетариата». Пересматривая ее заново, еще раз удивился точности эпиграфа — цитаты из романа Джонатана Литтла «Благоволительницы»: 

«Фюрер никогда не делал заявлений от своего имени, его личностные особенности значили немного: он скорее играл роль линзы, улавливал и концентрировал волю народа, чтобы затем фокусировать ее в нужной точке».

Полагаю, что это высказывание применимо к любому политику, оставившему сколько-нибудь заметный след в истории. Все они лишь с большим или меньшим успехом фокусировали «политическую линзу», направляя «социальный луч» в нужную точку исторического экрана. Безусловно, кто-то делал это виртуозно, будто в руках у него лазерный скальпель, а кто-то, напротив, орудовал «линзой», как огнеметом, но все они «работали» с внешней энергией, источником которой были массы.

Коридор возможностей

Многое, что мы привычно атрибутируем к Путину, необходимо атрибутировать прежде всего к самому обществу. Исторически нерастворимый «культурный субстрат», носителем которого являются массы, детерминирует исторический процесс в России гораздо сильнее, чем воля и личные качества Путина. Уход Путина, которого одни страстно желают, а другие страшатся и который рано или поздно произойдет, может изменить многое, но далеко не все. Путин всегда действовал и продолжает действовать в коридоре возможностей, задаваемых историческими обстоятельствами, а также свойствами и вытекающими из них желаниями масс.

Даже если Путин уйдет, «коридор» останется. С его существованием придется считаться любому его преемнику, откуда бы он ни взялся.

Даже сменив «линзу», он не сможет изменить свойства пропускаемого сквозь нее «луча».

Поэтому, кто бы ни пришел на смену Путину, он не сможет сразу стать его абсолютным политическим антиподом, даже если это будет центральным пунктом его программы. Человеческим — вполне и сколько угодно, но не политическим. Он вынужден будет продолжать пропускать сквозь себя «социальный свет», базовые «культурные свойства» которого вряд ли поменяются в обозримой перспективе.

А это значит, что Россия, даже спустя десятилетия, будет отчасти в чем-то похожа на сегодняшнюю. Просто потому, что она всегда будет похожа на саму себя. Это суровая реальность для тех, кто мечтает о демократии, «как в Швейцарии», но она, как написал однажды один посредственный философ и хороший революционер, нам дана «в ощущениях».

Андрей Шуман: Есть только история форм коммуникации, коммуникации всех со всеми

Реконструируя историю логики на раннем этапе, стал использовать методологию мир-системного анализа. И вот, что там интересного. 

Традиционная история во многом была марксистской. Выделяла исторические этапы в зависимости от форм производства. И была обязательно прогрессистской. Каждое общество в своём историческом развитии проходит близкие этапы, только кто-то быстрее, а кто-то дольше.

А, согласно мир-системному анализу, обществ не существует. Совсем. И никакие этапы они, соответственно, не проходят. И нет истории отдельных народов -- вроде истории Китая или истории Индии. 

Есть история форм коммуникации, коммуникации всех со всеми. Поэтому есть не общества или народы, а разные конгломерации разной степени общности разных форм коммуникации.

А началась мир-система в верхнем палеолите, когда впервые возникают устойчивые формы межплеменной коммуникации на огромных расстояниях. В итоге меняются не формы производства, а формы коммуникации. Поэтому скачки вроде "Осевого времени" происходят вдруг и в разных частях мира одновременно. Коммуникация всех со всеми переходит в новое состояние.

И вот, что здесь интересного. Такая история понимается сквозь призму этернализма. Она уникальна и неповторима. Все события в ней, прошлые, настоящие и будущие есть уже сейчас. У неё нет исторических законов, потому что она нигде больше не повторится. Но она, при этом, детерминистическая. Формы коммуникации сегодня влияют на формы коммуникации завтра. А формы коммуникации вчера определили формы коммуникации сегодня.

Так, исторической нарратив Будды и Иисуса появляется одновременно и имеет, при этом, много общего (2 в н.э.).  И это не случайно и не итог общих законов развития общества долины Ганги и общества Иудеи. Это проявление мир-системы. Этернализм. Мир-система изменилась. Одновременно, в разных местах.

Владимир Видеман: О попытке некоторых коммерсантов захватить власть в шаманской традиционной религии

Верховный шаман России назвал Габышева самозванцем: «Люди должны уметь различать настоящих шаманов от самозванцев», – заявил верховный шаман России Кара-оол Допчун-оол. 

Подробнее: https://www.kommersant.ru/doc/4935945

А кто такой сам этот верховный шаман? Ведь в традиционном шаманизме нет никаких верховных администраторов, каждый шаман действует на своей территории, никакими корками не прикрываясь. Судя по открытым источникам, Кара-оол Допчун-оол – крупный бизнесмен, является руководителем трех и учредителем пяти организаций, включая охотничье-промысловые общества. 

Подробнее:  https://www.rusprofile.ru/person/dopchun-ool-kt-170103949493

А вот материал про некоторых его партнеров-шаманов: 

"Николай с бубенцами (в миру — Николай Качуров) любит представляться полным титулом – Шаман "Великий медведь", Полномочный представитель Верховного шамана Республики Тыва Кара-оол Тюлюшевича Допчун-оол по Пермскому краю, Челябинской и Свердловской областям, колдун, экстрасенс, ясновидящий, эксперт телеканалов РЕН-ТВ, UTV и ТВ3. Миша-магнит – более тонкая «столичная штучка», работает исключительно с элитами и, в отличии от пермского шамана, визитки с именованием своих регалий не раздаёт".

Подробнее: http://vspro.media/article/nikolai-s-bubentsami-i-misha-magnit

А теперь такого рода ребята собираются просить правительство России признать шаманизм традиционной религией. Иным словами, хотят застолбить за собой поляну, с правом выписывания соответствующих корок. 

Эстер Сегаль (Ева Левит): Россия потеряла одну из величайших добродетелей - компетентность!

Вслед за Алисой Розенбаум (Айн Рэнд) я считаю одной из величайших человеческих добродетелей компетентность.

И тот великий вой, который вчера поднялся на российских просторах о "незаконно отнятой медали", на самом деле вырастает именно из тотального на государственном уровне отсутствия этой самой добродетели.

Россия уже давно чудовищно некомпетентна в большей части областей и именно поэтому старательно держится за то немногое, что еще умеет (или по крайней мере, ей так кажется), равно как и за прошлые (тоже во многом кажущиеся достижения).

На фоне простаивающих заводов, отнятых у реально заботливых и умелых бывших хозяев, на фоне невероятных ошибок в ведении экономики, образовании и даже космонавтике (а ведь "Мы - первые!"), когда последний запущенный Россией шатл чуть не развалился 15 раз подряд, а потом чуть не погубил МКС, сдвинув ее с орбиты... 

Впрочем, сегодня уже многие документы прошлого рассекречены, так что и о показательном полете Гагарина с фальшивой нашлепкой в виде "Поехали!" тоже уже можно почитать правду, которая упирается во всю ту же некомпетентность.

Да и в самое великое и святое - Победу - при том, что никто не будет отрицать подвига советских солдат, можно с уверенностью ткнуть пальцем. Потому что на каждого погибшего на Восточном фронте немца полегли семеро советских героев. Как минимум, потому что расходного материала никто не жалел. Но еще и потому, что винтовку с патронами выдавали попарно (одному бойцу ствол, другому - начинку), и это в лучшем случае. Не обучая при этом целиться.

Некомпетентность на государственном уровне все эти годы только растет, непобедимой плесенью расползаясь по быту граждан.

А те, реально талантливые, знающие и умеющие учителя, врачи, инженеры, коммерсанты, и прочие, и прочие, - задыхаются в общих миазмах дурдома.

Но, впрочем, я же о спорте. О возведенном в ранг святого занятии. О показательном и глянцевом (за границей соревнуемся все-таки). Он тоже был и продолжает считаться символом. Ради него из спортсменов и их административных гнезд выжимаются все соки.

Но поверить если не в собственную некомпетентность, так в большую компетентность иной стороны, сил у "правильно" воспитанного народа нет.

Да и, пусть и неосознанно, на дне души, но бродят у народа страшные мысли: если и в этом мы не тянем, то, может, и вообще живем неправильно?

И вот в этом-то все и дело!

Damir Mukhetdinov: Ждем новых напастей или даем добро на строительство мечетей?

В последнее время в среде мигрантов из стран Центральной Азии (ЦА), проживающих и работающих в крупных российских мегаполисах, происходят массовые волнения на этнической и конфессиональной почве. 

Так, 17 мая 2021 г. тысячи мигрантов устроили массовую акцию в подмосковном Красногорске. Межэтнический конфликт на границе Киргизстана и Таджикистана нашел свое отражение в форме столкновений сотен мигрантов киргизской и таджикской национальности  11 июля в московском районе Кузьминки. 17 июля произошла массовая драка выходцев из ЦА и Северного Кавказа в подмосковной Апрелевке. 6 августа более 3 тысяч мигрантов из ЦА устроили массовую драку в подмосковном городе Одинцово, а в Мытищах произошла перестрелка с участием десятков мигрантов... 

Очевидно, что для профилактики подобных массовых волнений на этнической и конфессиональной почве  необходима системная работа по социализации мигрантских сообществ, учитывая тот значимый вклад в экономику России, который они вносят на современном этапе. 

Мы неоднократно на протяжении более 20 лет обращались к властям на самых разных уровнях о необходимости кардинально пересмотреть вопрос об устройстве мусульманской религиозной инфраструктуры в российских мегаполисах. Только в легально построенных мечетях наши имамы могут целенаправленно работать с этой массой людей, приехавших в поисках работы из стран бывшего СССР, просвещать и убеждать их быть достойными звания «мусульманин», взывать к их богобоязненности и совести. Миллионы (по нашим оценкам, до трех миллионов человек только в Москве) выходцев из СНГ нуждаются в десятках новых мечетей.

В то же время  нас лишили возможности даже отметить вклад российских воинов-мусульман в общее дело Победы над фашизмом путем возведения мечети в Парке Патриот недалеко от того же Одинцово. При таком подходе новые эксцессы с многомиллионной толпой малообразованных, экзальтированных людей, выросших в условиях расцветшего этнического национализма - неизбежны. 

Строительство мечетей не приводит к «исламизации немусульманского населения»; этот фейк разоблачен самой историей, дореволюционной и современной. Мечеть не превращает православный город в мусульманский. В мечетях имамы не занимаются запрещенной деятельностью. Террористы и экстремисты не выходят из стен мечети, но плодятся в нелегальных общинах...

Сколько еще аргументов надо привести, чтобы власть предержащие поняли: без пересмотра этих странных фобий в отношении строительства новых мечетей - фобий, происходящих из средневекового менталитета «чужаки против своих» - мы все находимся в тупике. 

Массовые конфликты, поножовщина и перестрелки будут продолжаться, а тем временем кто-то догадается использовать потенциал этой толпы в антигосударственных целях. 

И только мечети, несущие умиротворяющий голос имама, смогут выступить заслоном против этой величайшей смуты.

Пандемия COVID-19 - дело рук Путина и Кремля!

 В прямом эфире стрима политтехнолога Валерия Соловья (5 августа 2021 г., в 20.00) было заявлено генералом СВР, что есть доказательства (и они есть у спецслужб Китая), что спецоперация с использованием биологического оружия, которая вышла из под контроля и ввергла мир в пандемию, была запущена по личному приказу Путина. И что в результате "отступного" Путиным предлагается передать Китаю "в долговременное использование" территории Дальнего Востока и Сибири.

Дмитро Панько: Маніфест українського фундаменталізму

«…i свобода, i революцiя, i воля Украiни - залежить вiд того,

чим буде наша народна маса: чи розпорошеною купою пiску,
котру перший подув вiтру може пiдняти i рознести,
чи твердою опорою, мiцним фундаментом, на котрiм
опреться свободна, народна Украiна».
М. Грушевський

Настає момент істини. Українська політична думка вражає своєю тупістю. Зведення дріб'язкових рахунків із минулим видається за грандіозну роботу над майбутнім. Незалежність представляється якоюсь вершиною. Мета, начебто б, досягнута, залишилося передрати собі ще десяток кілограмів європейського законодавства, позбутися "пережитків минулого", трохи почекати і нас візьмуть у "цивілізоване" майбутнє. Не вийде. Не ворожі танки, а дрімучий провінціалізм погубить нас.

Новий час кидає нові виклики. Новий постіндустріальний світ породжує нову систему цінностей і навіть нову людину. Все інше залишається в минулому. Ми теж перестанемо бути. Як і інші невдахи, помремо під дверима світлого майбутнього. Можливо, вас утішить думка, що так треба для торжества гуманізму і прогресу? Незалежність далася нам занадто легко. Вона буквально звалилася нам на голову і, схоже, дуже здорово контузила декого з нас. Платити треба за усе - у тому числі, і за власну дурість.

Прийшов час думати. У нас є один вихід - увійти в майбутнє самим, через свої власні двері. Поставити всіх перед фактом, анітрохи не турбуючись про те, наскільки наші дії збігаються з "прогресивними тенденціями" і не нами придуманими теоріями. Необхідні дія, рішучість, воля. Не можна пасивно чекати. Вже вчора було досить пізно. Де ваша жага життя?

Буде неймовірно важко. Життя не вкладається в схеми. Те, що вчора здавалося вічним, сьогодні перетворюється на марево. Ми сумлінно слідуємо приписам західних шпаргалок і чесно віримо в "нерушимі закони ринку", але виходить суцільне непорозуміння. Комуністичний Китай стає одним із лідерів капіталізму, а керована запеклими ринковиками Україна терпить нищівну поразку. Точне слідування інструкції веде в прірву. Але, чомусь, простіше оголосити "неправильним" сам наш народ.

Map of Europe by Heinrich Bünting, 1582

 Map of Europe by Heinrich Bünting, 1582.⁣

⁣Map, where over the Crimea on both sides - Russia. But apart from Russia further to the north-east - Moscovia. Which is not Russia.

Bünting was born in Hannover, Germany, in 1545. He studied theology at the University of Wittenberg graduating in 1569 and became a Protestant pastor in Lemgo. He was dismissed in 1575 and moved to Gronau an der Leine. In 1591 he was appointed superintendent in Goslar. When a dispute arose over his teachings in 1600 he was dismissed and retired from the ministry. He spent the rest of his life as a private citizen in Hannover. His collection of woodcut maps, Itinerarium Sacrae Scripturae, first published in Magdeburg in 1581, was a very popular book in its day. It was reprinted and translated several times. The book provided the most complete summary of biblical geography available and described the Holy Land by following the travels of various notable people from the Old and New Testaments. In addition to conventional maps, the book also contained three figurative maps; the world depicted using a cloverleaf design thought to possibly represent the Trinity with Jerusalem in the center, Europe in the form of a crowned and robed woman, and Asia as the winged horse Pegasus.⁣

Павло Жебрівський: Біотероризм. Нові ризики для незалежності

COVID-19 не збирається відступати. “Індійський” штам (або “дельта”) дістався України. За повідомленнями, помер перший із 6 госпіталізованих із цією версією коронавірусу. Більшість із 17 випадків «дельти» зафіксовані в осіб, які нещодавно повернулися з Росії, але деякі, за словами Головного санлікаря України І. Кузіна, це вторинне інфікування вже безпосередньо в межах країни. У Києві начальник міського ГУ Держпродспоживслужби О. Рубан 22.07.2021 заявив, що столиця готується до третьої хвилі коронавірусу, яка прогнозується на кінець серпня.

Нагадаю – індійський штам є більш стійким до вакцин, передається в півтора рази швидше, призводить до збільшення госпіталізацій приблизно у 2,5 рази, і внаслідок нього зростає потреба у невідкладній допомозі більш ніж у 1,5 рази.

Здатність влади – державної та столичної – організувати ефективний спротив небезпечному штаму у всій красі проявилася 27 липня, коли вулицями Києва пройшла ініційована т. зв. УПЦ (МП) велелюдна хресна хода з нагоди 1033-ї річниці Хрещення Русі. Кількість учасників заходу оцінюється від 55 тис. (Нацполіція) до 350 тис. осіб (дані організаторів). За підрахунками джерел ВЦС “Бойове Братерство України”, було десь 100 тис. учасників. Людей організовано підвозили з різних областей України за сприяння партії ОПЗЖ. Повідомляється про приїзд численних вірян з РФ. Документально зафіксовано, що і під час молебня на Володимирській Гірці, і під час самої ходи учасники не дотримувалися безпечної дистанції та майже не носили маски. Під час спілкування із представниками ЗМІ вони виголошували антивакцинаторські гасла (“Наша вакцина – це причастя, інших ми не визнаємо!”, “Торжество православ'я здолає всякі штами "дельта"”). Через ходу в місті утворився транспортний колапс. Паломники, більшість яких проігнорувала карантинні вимоги, заполонили громадський транспорт, наражаючи на небезпеку один одного і не причетних до заходу пасажирів.

А як же на ситуацію відреагували «видатні» борці з ковідом: міський голова Києва, очільник МОЗ та президент? Київська мерія обмежилась двома інформаційними повідомленнями на своєму офіційному вебсайті про перекриття руху у столиці та про зміни в режимі роботи громадського транспорту у зв’язку із хресною ходою. Мер не перервав тижневе святкування власного Дня народження. Міністр охорони здоров’я В. Ляшко, той самий, що на посаді головного санлікаря у 2020 р. забороняв українцям гуляти в парках «заради психологічного ефекту», здається, взагалі проігнорував безпеку подій. Жодної публічної заяви цих посадовців із попередженням чи натяком на засудження дій організаторів та учасників заходу ми не знайшли. Президент спромігся на те, щоб висловити обурення з приводу порушення карантинних норм учасниками, поклавши провину за це на столичну владу. Мовляв, та “боїться комунікувати, … не хоче людям сказати прямо...”. Центральна влада у такому випадку, додав він, могла хіба що заборонити цей захід, але “ми не можемо все заборонити, і це неправильно”…

І тут я запитую: що означає “не можемо заборонити” і “не правильно”?! За оцінками фахівців, антитіла до COVID-19 має близько 40% населення, а щеплення від початку кампанії вакцинації зробили лише 3,2 млн людей. Тобто агресивному індійському штаму є де розгулятися.

За інформацією Головсанлікаря І. Кузіна, потрапляючи в країну, «дельта» заміщує штами, що вже циркулюють на її території, в середньому за 4 тижні. Тобто якщо вважати проведення українським підрозділом РПЦ хресної ходи актом біотероризму з метою, наприклад, зірвати урочистості з нагоди святкування ювілею Незалежності України, то, мусимо констатувати, що ця спецоперація цілком вдалася організаторам за пасивної згоди нашої влади. Вітання усім нашим спецслужбам.

Цинізм ситуації полягає в тому, що у Москві РПЦ відмовилася проводити традиційну ходу з нагоди хрещення Русі цьогоріч (як зазначив речник Синоду, «складна ситуація з пандемією вносить свої корективи»). Тобто, як бачимо, своїх парафіян московській церкві шкода, а українцями вони радо готові жертвувати заради досягнення своїх політичних цілей.

Завзяття «гундяївців» в Україні легко пояснити.

В умовах, коли РНБО наступила на горло кремлівським медіарупорам, а ОПЗЖ не здатна вивести прихильників на вулицю для «порятунку» свого лідера Медведчука, УПЦ (МП) показала кремлівському керівництву, що на сьогодні залишається ключовим знаряддям гібридного впливу Москви в Україні, здатним мобілізувати велику кількість людей на масштабні акції. І коли навіть «депутат» І. Кива у Телеграм-каналі пише, що учасники хресної ходи, що відбулася 27 липня, восени прийдуть «зносити» президента, то я б на місці Банкової не ставився до такої заяви аж надто зневажливо.

Як віруюча людина, християнин, я розумію важливість свободи совісті та захисту законного права усіх людей, незалежно від релігійних переконань, на вільне задоволення їхніх духовних потреб. Ці питання я, обіймаючи посаду Голови Донецької ВЦА, підіймав під час спілкування із представниками різних конфесій.

Як державний діяч та громадянин світської країни я розумію, що релігійна свобода одних громадян закінчується там, де порушуються права і свободи інших громадян, де створюється загроза громадської безпеки та порядку (див. ст. 3 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»). Якщо якась релігійна організація поєднує обрядову чи проповідницьку діяльність із посяганнями на життя, здоров'я, свободу та гідність людей, систематично порушує встановлений законодавством порядок проведення публічних релігійних заходів, то діяльність такої організації повинна бути суворо обмежена або взагалі припинена (ст. 16 вищезгаданого Закону).

Ми запевняємо усіх – посягання на незалежність України вже нікому не минеться безкарно!

Леся Чайка: Ценности передаются из поколения в поколение

Кенийский бегун Абель Мутаи был всего в нескольких метрах от финиша, но запутался в знаках и остановился, думая, что финишировал. 

Испанец из BA, Иван Фернандес, шел сразу за ним и, поняв, что происходит, начал кричать кенийцу, чтобы он продолжал бежать. 

Мутаи не знал испанского и не понимал.

Понимая, что происходит, Фернандес подтолкнул Мутая к победе.

Репортер спросил Ивана: «Зачем вы это сделали?»

Иван ответил: «Я мечтаю, чтобы однажды у нас была какая-то общественная жизнь, в которой мы будем подталкивать себя и других к победе».

Репортер настаивал: «Но почему вы позволили победить кенийцу?» 

Иван ответил: «Я не дал ему выиграть, он выиграл. Гонка была его».

Репортер настаивал и снова спросил: «Но ведь вы могли выиграть!» 

Иван посмотрел на него и ответил: «Но в чем будет смысл моей победы? Что будет за ценность этой медали? Что подумает о ней моя мама?» 

Ценности передаются из поколения в поколение. 

Каким ценностям мы учим наших детей? 

Большинство из нас пользуется слабостями людей вместо того, чтобы помогать им укреплять их сильные стороны.

Микола Бандрівський: Отці-домінікани на Галичині

Чому на Галицькій Русі нашими князями була заблокована діяльність отців-домініканців?

Всі ми знаємо, що отці-домініканці вже через сімнадцять років після заснування свого ордену (12 грудня 1216 року), рушили на Русь. Наприклад, у 1233 році в Києві отці-домініканці вже мали свій монастир, а у Львові, за повідомленням одного з хроністів ордену, ченець-домініканець Яцек Одровонж у 1234 році керував будівництвом, тут, окремого храму.

Звичайно ж, без запрошення чи спеціального дозволу князя і за погодженням з Римом, ніхто б не дозволив отцям-домініканцям навіть переступити межу Галицької держави, чи, Русі, в цілому. Значить, мусіла бути першопричина або ж проблема, причому - поважна і мабуть доволі пекуча, якщо для її вирішення вирішили запросити саме отців-домініканців (їх інша, офіційна назва: брати-проповідники).

"А при чому тут цей жебручий орден братів-проповідників і Галицька Русь?" - спитаєте ви. 

Почати слід з того, що затверджуючи Статут ордену-домініканців, папа Григорій ІІІ спеціально доручив їм боротися з єретичними вченнями і всім тим, що називаємо сатанинськими проявами. Саме із членів цього ордену Ватикан, в усі наступні століття, призначав Головних інквізиторів (на той момент брати-проповідники вже заповзялися викорінювати антикатолицьку єресь альбігойців на півдні Франції). Одним словом - там, де з"являлися домініканці, невдовзі з"являлися й інквізиторські суди.

Висилаючи отців-домініканці у спеціальну місію на Русь, папа Григорій IX, одночасно, доручив їм з’ясувати можливості утворення римо-католицького єпископату на руських землях. Для цього ще в Римі папа затвердив кількох «єпископів без постійної кафедри». Однак, не всюди на Русі, домініканцям були раді. Так, один з хроністів ордену свідчив, що у середині XIII століття в Києві було вбито 92 домініканських ченці, у Галичі — 27, у Житомирі — 4, у Коломиї — 4, у Теребовлі — 8, Новогрудку — 6, Любартові — 7, а в околицях Жовкви біля Львова, був повішений пріор з усім конвентом...

А, отут, власне, й виникає питання: що ж такого робили чи говорили на Русі ці, вбрані у білі плащі, отці-домініканці, якщо їх присутність викликала такий, немислимий за масштабами, спротив?

Відповідь може бути лише одна: домініканці в Галичині лише сумлінно виконували свою справу, якої вони навчилися у своїх західноєвропейських колегіумах і університетах, а саме: відстежувати і викорінювати "сатанинські прояви".

Наші ж галицькі князі, почавши будувати з початку ХІІ століття  білокам"яні величні і гарно оздоблені храми (причому - десятками), разом з тим зіткнулися зі сильною поганською ортодоксією: галицькі язичники й надалі приносили у своїх капищах людські жертвоприношення, а у своїх загумінкових святилищах жерці відмовляли людей від Христового вчення. Своїх же університетів, Галицька держава в той час, не мала і як побороти те мракобісся, яке дозволяло спалювати людей живцем, не знала...

А, якраз, саме на той момент, отці-домініканці на півдні Франції доводили на практиці ефективність своїх методик, зачистивши "під нуль" єресь катарів у Лангедоку... Отож, вибір - хто б це мав, щось подібне робити, на Русі, був невеликий.

Микола Бандрівський: Спалювання людей живцем: досвід Галичини

В Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж, французи, почали «переводити через вогонь»  осіб різного віку і статі, яких підозрювали у антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб «очищення людських душ» невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни.

   Спалювали жінок і чоловіків за чаклунство і в Галичині, причому останню «відьму» у нас спалили якихось півтораста літ тому. 

Про це, з усією скрупульозністю справжнього вченого-етнографа, описує секретар комісії НТШ і дійсний член Празької і Віденської академій наук, Володимир Гнатюк у своїй праці «Купанє і паленє відьм у Галичині» (1912; лінк на повний виклад його праці див. нижче цього тексту). 

Далі подаю фрагменти його записів, які стосуються подій на території сьогоднішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.

   Отже, село Нагуєвичі (сьогодні – Дрогобицького району). Під час епідемії холери 1821 року, коли в селі люди почали масово помирати, один хлопчина признався у тому, що він є упирем і вказав на низку односельчан які, ніби-то, теж є упирями і умертвляють людей.  Перелякані тою звісткою селяни зібрали схід села і на тій громадській раді вирішили спалити усіх названих «упирів» на вогнищі з тернини.  Тоді зігнали на майдан посеред села тих «упирів», зв’язали і почали по одному кидати у вогонь. За розповідями очевидців, деякі з них помирали швидко, а дехто зумів якось визволитися і втекти. Однак, після цього спалення, холера не вщухла, а організаторів було притягнуто до відповідальності і позасуджувано на різні терміни. Тоді ж, у сусідньому селі Ясениці Сільній було спалено одного чоловіка, а решта людей не дав попалити місцевий священник, який втрутився у цю справу.

   Не менш трагічні речі діялися й на Гуцульщині. Так, біля села Микуличин біля Яремча, останню «відьму» спалили 1827 року, а у селі Верхній Березів на Косівщині, на околиці села навіть було окреме місце, яке називали «Згарище» і на якому спалювали мертвих «упирів». Далі подам зі слів Семена Бойчука із сусіднього села Текуча, за словами якого «…тут, за горбком, у Березові була відьма…її вночі впіймали, завинули у верету і понесли на Згарище. Положили терня, підпалили та й кажуть, щоби признала, що вона відьма. А вона  ні, та ні. Проситься, плаче…Йо! Не помогло. Спалили… А потім сиділи по криміналах за тото, бо хтось вчув, як вона кричала та й доніс у Коломию знати».

   Ще один гуцул – Дмитро Малкович зі села Зібранівці біля Коломиї розповідав, що «…там у нас, в Березові, звідки я родом, був один чоловік, може й не упир, та й помер надворі через сильний мороз. Коли його поховали, то він потім ходив і кричав…Відьма, що звалася Маруся Перцова сказала, що треба його відкопати, кинути у вогонь і спалити. І, після цього як його спалили на терновому вогні за селом, то вже не чути було ні вівкання, ні нічого».

   Зі слів гуцула Ілька Стовп’юка зі села Іспас, коли у сусідньому селі в черговий раз виявляли відьм, то їх вели на сусідню гору Готарь «…і там розкладали терновий вогонь, і зв’язували, і кидали їх до того огню…То були чоловіки, жінки й дівчата, бо вони не пускали йти дощу…А тато мій казали, що пригадують, як їх дідо ходив туди дивитися, бо від нас багато людей ходило. Відти давали знати, коли тото буде, як тепер віче, та й хто хотів, то і йшов».

   Не менш цікаву розповідь, але вже - про відьму Кошулиху, записав Володимир Гнатюк від 60-літньої Афії Антоняк зі села Голови, що біля Косова. 

Володимир Даниленко: Сім тисяч літ... Отут. На цій землі, Творили власний Рай кмітливі люди

Сурмить Трипілля.  В наш серцевий біль.
Горять Сонця... Коричневіє глина...
І ключиться в зеленоводі піль
зароддя класне - живизни краплина.

Сім тисяч літ...  Отут.  На цій землі,
Творили власний Рай кмітливі люди,
привиділи: воскреснуть із імли,
і вічна слава їм на світі буде.

Палали горна.  Горщики гули
в двотисячному жарі на планеті.
Світились очі майстра з під золи -
трималася культура у секреті.

Святий секрет той рятував їх люд,
усяка зайда блякла в ойкумені,
по чистих таблицях стікав чужинський блуд, -
орнаменти багрянились знаменні.

Ніхто їх поля перейти не міг.
Що - сотні років? - тисячі їх в Небі!
Кладе нам Хронос диво на поріг,
коли трипільцями стаємо при потребі.

До дива - нам лиш руку простягти:
це ж в Майданецькім, тут, у Кукутенах,
столиччя міст - історії свати -
нам вісті шлють по зріднених антенах.

О, гени-гени -- звуки потайні,
правістя мислі, рознарядка тіла,
індеферентні ви для нас? - ба ні! -
Їх нація своїх собі хотіла.

Природа мислячих у нас - з мільйонів літ,
із Білозірр'я ми, мов з неба , - на Землиці.
Трипілля ж - поспіль Зоряний Політ:
задивлені у Небо їхні лиця.

І все те видиво у нас, отут було!
Зайдім в свою комору - збіжжя: гори!
Родилось.  Мерло.  Знов лицем цвіло.
Якраз до нас - до нас! - воно говоре.

Прокреслюють проміння небеса.
З музею горщик переходить в хату.
Яка збагненна у горі краса!
Як думка гріє думку пелехату!

Народ, що був, назовсім не зника --
він в чомусь та вкарбується на суші:
така знайома в пластиці рука!
такі зрідні нам, ще з Трипілля, душі!

Це ж тут!  це ж тут - не десь у Гімалаях,
та - ба! - і не в московських болотах, -
тут - глина й мисль, і Лада преблагая,
і дух Трипілля попелом пропах!

Земля і Небо вивищились в Вись,
в суціллі Світу Новий День світає,
Вода з Вогнем всуміж перелелись - 
жовтаво-голубійний дар Валдаю.

Живе з живим ключиться повсякчас,
у сплеску барв - розводи пурпурові, -
все в тій кераміці ріднить із нами нас,
яріє кров, пряде чуття здорові.

Трипілля з нами всі віки було,
як зілля з горщиком, настояне , цілюще,
як для уфологів присутність НЛО,
як шал комп'ютерний, що в нас все дужче й дужче...

Сурмлять Три Поля...  Движеться Земля...
Стирає орій піт з чола додолу...
Ми біль Трипілля чуєм відтіля -
І хлюскіт вод, і таїну стодолів.

(Володимир Даниленко, Україна, Київ)