Тарас Чухліб: Україна на карті Європи 1613 року

Оце на зображеннях бачимо робочий кабінет видатного картографа світу Герарда Меркатора 1613 року в німецькому місті Дуйсбурзі, що на річці Рейн. 

У ньому він зображений за своїм робочим столом разом зі своїм знаменитим учнем Юдокосом Гондіусом. 

Але цікаві навіть не глобуси на столі, а цікавезна кольорова кабінетна карта на стіні.

На цій настінній мапі бачимо виокремлене зображення нашої України (!!!) жовтим кольором на карті тогочасної Європи.

Мабуть, тогочасні картографи щось знали...

Даний малюнок розміщений на початку Географічного Атласу Світу Меркатора видання 1613 року. 

Цей світовий географічний атлас видали вже вдячні сини Герарда Меркатора, бо він помер ще у 1594 році.

Тарас Чухліб: Є офіційний міжнародний договір XVII ст. між Польщею та Московією про визнання українського народу як такого!

ЗА МІЖНАРОДНИМ ДОГОВОРОМ 1667 РОКУ МІЖ ВАРШАВОЮ ТА МОСКВОЮ БУЛО ВИЗНАНО ІСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Усі знають про січневе Андрусівське перемир'я 1667 року між Московщиною та Польщею про поділ козацької України. 

Однак, лише фахівці-історики знають, що в грудні того ж року між Москвою та Варшавою було укладено додатковий військово-політичний договір про "УСПОКОЄННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ" - читайте на першому зображенні в передостанньому реченн!

Напівтаємний Московський договір 1667 року, оригінал якого нам вдалося віднайти в одному з сучасних архівів Польщі,  мав чітку спрямованість проти османської Туреччини. 

Звернімося до тексту цього, на жаль, малознаного в українській та світовій історіографії договору, який доповнював положення відомого Андрусівського перемир’я.

Вже на початку першої статті Московського договору 1667 року декларувалася його основна мета

«проти Бусурманського  наступу НА УКРАЇНУ, яка під владою Його Королівської Милості і Речі Посполитої перебуває, так і в утриманні Його Царської Величності у результаті цьогочасних Пактів (Андрусівського перемир’я) залишається». 

За цим договором, польський король пробачав всілякі провинності й відступництво «усім козакам по обидві сторони Дніпра» і разом з московським царем закликав 

«щоб КОЗАКИ УКРАЇНЦІ, які противляться, за об’явою обох Великих Государів, чи кого-небудь з них, ту ласку і добродійство вдячно прийнявши, від Бусурман відлучилися, і більше з ними не мали жодного порозуміння, але краще до Королівської Милості посли свої на Сейм з послушенством прислали. А якщо при Бусурманах, знехтувавши цьогочасним милосердям і жалуванням обох Великих Государів наших, залишилися, і до послушенства Королю  і Речі Посполитої повернутися не захотіли: тоді обидва Великі наші Государі примусити їх до того послушенства і відлучення від Бусурман мають».

Ось так Москва разом з Польщею хотіли разом упокорити непокірний український народ, який хотів був збудувати власну державу в 17 столітті! Адже окремою статтею Московського договору 1667 року передбачалося, що московський цар надасть війська на допомогу королю Польщі проти гетьмана Дорошенка, і навпаки король у разі потреби допоможе цареві Московщини польськими військами.

І цього в підручниках, енциклопедіях та вікіпедіях ви не прочитаєте...

А дивіться у чому прикол! Не тільки сучасні росіяни, але й багато сучасних поляків-науковців та політиків доказують неісторичність України та нашого Українського народу...   А тут бац! Є офіційний міжнародний договір між ними ж про визнання нашого народу як такого!

Хто є юристом, то той знає, що у разі потреби сучасні дипломати використовують під час переговорів тексти історичних міжнародних договорів і посилаються на міжнародні історичні прецеденти...

доктор наук, сержант резерву ЗСУ Тарас Чухліб

Олена Кудренко: Орєшніком по лобєшніку

 Попри те, що ми зараз сидимо без світла після чергової російської ракетної атаки, а мій ранок почався о шостій з гучних вибухів - не порадіти за росіян було би за гріх. 

1. "Орєшнік" - це насправді російський рубль у вільному своєму падінні. Теж летить з великої висоти дуже глибоко вниз. І це якраз в той момент, коли рассія встаєт с колєн, їй ось так орєшніком, щоб вставати було веселіше - закономірно. 

2. Російським вчителям стали видавати сертифікати на надгробок (Свердловщина) - з медициною, виходить, вже зовсім погано. Нехай одразу помирають. 

3. Ремонтувати нафтопроводи росіянам немає за що. "Транснєфть" заявила про неможливість капітального їх ремонту та очікує зупинку реалізації масштабних проектів. 

4. Критично немає грошей на "ЖКХ". "Ізнос сумасшедший" - кажуть їх чиновники. Міста та регіони підійшли до межі, за якою буде зовсім погано. 

5. Росіянкам відмовляють в абортах навіть якщо майбутня дитина вже має ризики народитися хворою, з патологіями. Або народжуй інвалідів, яких, звісно, держава утримувати не допоможе, або... Так, народжуй будь-яких. На фронті згодяться. 

"Я прямо спросіла: с этім заболєванієм рєбєнку потрєбуєтся, возможно, пожізнєнный уход? Врач сказала, да. Но показаній к прєрыванію бєрємєнності я вам нє дам..." 

Бідолашна побігла в приватну клініку, але й приватні бояться робити аборти. Відмазки щодо того, що центр закривається, що лікар захворіла... Поперлася в Красноярський край, де поки що є хвірточка, щоб зробити. Але зрозуміло ж, що скоро всі виходи перекриють.  

Кирилл Серебренитский: Совершается яростная, нарастающая колонизация прошлого

... В ХХ веке всё рухнуло: они не смогли удержать Южную Америку, Африку, Азию и Океанию, - уползли назад, домой, ободранные и униженные, - но так ничего и не поняли; не справившись с чужими континентами, они точно так же, то с нахраписто зубастым пиратским рёготом, то с угрюмо насупленным тартюфьим миссионерским изуверством, - ринулись на собственную историю, на прошлое. 

То, что существует некая современность, которая неизмеримо выше всего досовременного, донынешнего, то, что в прошлые столетия люди были грубее, страшнее, грязнее, темнее и свирепее, чем живущие сейчас - это заявление совершенно недоказуемое. К тому же рекомая современность и по природе своей косноязычна и глупословна, ( --- меркнет, хиреет и мертвеет Логос, - именно это вот, пожалуй, и высвечивается как единственная отчётливая необратимость, в своём роде ---),  и всё, заявляемое от имени современности - прежде всего невнятно, сбивчиво, - не отчётливыми дискурсами, а, скорее, гнусавыми воплями, кривляниями и жестами. 

Но само это слово, - "современность", - превратилось в непрерывно атакующую силу, - которая по отношению к прошлому действует даже не так,  как в былые времена французы в Африке, британцы в Индии, голландцы в Индонезии, испанцы в Америке, - а, скорее, проносится по прошлому, как гунны Атиллы, - наслаждаясь уничтожением ради уничтожения.   

Их пьянит и обезумливает то, что История, - в отличие от давних аборигенов, с их отравленными стрелами и внезапно вылетающими из чащи дротиками, - кажется совершенно беззащитной.  Им кажется, - они ведь такие болваны, - что с бестелесными призраками Истории можно проделывать абсолютно всё, что угодно, в отличие от живых упругих и опасных тел. XIX век, XVIII, XIV, IX, VI, - им мнится, что уж тут-то их власть безгранична; в своих исторических конструктах они, - снисходя, как им чудится, в эти тёмные бездны с высот своего божественного Третьего Тысячелетия, - немедленно переделывают прошлое под свои вкусы, правила и законы. Так же, как столетия два-три назад они вламывались в параллельные мироустройства, крушили всё, чего не понимали, и насильно втискивали свои дары: ром, парламентаризм, сифилис и латиницу. 

... Но: на самом деле призраки Прошедшего намного опаснее живых, - именно тем, что они невидимы, неощутимы, непонятны. Их безмолвные ночные внезапные нападения намного страшнее, и неощутимый яд их стрел - разрушительнее. 

Яростная, нарастающая колонизация прошлого, -  прежде всего, безусловное свидетельство того, что гносеологический прогресс - это то ли враньё, то ли искренний бред, и что во главе глобальных процессов орудуют тупоумные дикари, которые, по крайней мере, ничем не лучше тех, кого они почитают дикарями.

Маріанна Кияновська: Дискурсивно архаїзація в Росії зараз тотальна

Скажу кілька слів - як літератор - про крихкість Росії. Як я бачу сюжет як такий.

Я свого часу цікавилася мостобудівництвом. Мені здавалося, що міст як конструкція має багато властивостей, які треба знати, щоби розуміти природу життя. Так от, з мостами є так, що навіть маленька тріщина в ключовому місці конструкції може виявитися абсолютно руйнівною.

Найслабшою ланкою росії є її  суспільство. Яке - загалом кажучи - втратило базові навички критичного мислення. Воно їх і майже не мало, попри всі зусилля радянського ерзац-просвітництва, але завдяки цілеспрямованій роботі російської пропаганди, завдяки тисячам інформаційних спецоперацій, завдяки специфічно орієнтованій (не просто "начальник всегда прав", а "путин всегда прав", тобто пересічній людині взагалі нема сенсу мислити) новітній російській соціальній інженерії, навички критичного мислення в усіх сферах, крім побутової, зруйновані. 

Ця людська маса практично не має емпатії, не оперує поняттями відповідальності чи "соціальної совісті", але ця людська маса може стихійно відреагувати на тригер, особливо якщо на конкретний тригер не натренована її нечутливість. Тому була така різка і, на перший погляд, неадекватна реакція Кремля на шамана Габишева -- бо різноманітними ток-шоу, серіалами і т. д. у царині, де співіснують сотні тисяч  ворожок, "магів", "чудотворців", відьм  і т. д. в російського населення в цілому "прокачана" не те що не байдужість до "надприродного", до езотерики і т. д., а повна включеність. І якщо дивитися на російську медіа-картинку загалом, оперуючи великими числами, то стане очевидним, що після походу Габишева цього контенту поменшало в рази. Роль Распутіна в кривавих подіях на території росії нами не осмислена, як і прямий зв'язок між його вбивством у ніч з 16 на 17 грудня 1916 р. - і тим, що відбувалося на території росії впродовж кількох наступних десятиліть. 

Я думаю, що головні тригери, які можуть подіяти з максимальним охопленням тих мас, які сприймаються як російське  населення (до речі, Глєб Павловський постійно підкреслював, що російське населення, як і російська влада -- архаїчно перенапружені), лежать якраз в зоні архаїчного, міфологічного мислення, архетипів і логіки міфу. І ці тригери практично неможливо прорахувати, бо дискурсивно архаїзація в росії зараз тотальна. Це велика клаптикова ковдра, і невідомо, де не витримає тканина чи нитка. 

Навіть під час пандемії Кремль надзвичайно обережно поводився зі своїм населенням. Але зараз настав такий момент, коли окремі "архіпелаги" міфологічного мислення почали конфліктувати з "океаном" (свідомо трансльованими Кремлем через медіа наративами) міфологічного мислення, і "материками" міфологічного мислення (шаманізм, окультисти, крупні секти  і т. д.). Цим, зокрема, я пояснюю війну, яку оголосив Кремль, наприклад, свідкам Єгови. 

Я думаю, що суспільство (чи множина -- суспільства) росії  поволі наближається до точки експлозії, і все зараз буде дуже сильно прискорюватися. Збунтований Пригожин зміг  так близько підійти до москви тільки тому, що він в очах населення був міфологізованою  фігурою. Тому з ним розправилися так, як розправилися. Так, а не інакше. Дивлячись на те, як російське військове командування знищило кілька власних населених пунктів у Курській області, я розумію, що путін припускав, що знищення Пригоджина в момент його тріумфу могло би стати тригером. Путін міг би вдарити по Пригожину, який рухався на москву, ракетою, але не зробив цього, бо Пригожин у той момент був "чутливим" для росіян, більше того, він на свій спосіб ов'єднував дуже різних росіян -- "еліти", в'язнів, армію, незадоволену Шойгу, і т. д. 

 Нам треба постаратися знайти живі зони чутливості такого типу в росіян -- і працювати з ними, треба постаратися вирахувати їхні тригери в царині архаїчного та ірраціонального. Росіяни (в силу інтенсивності власної пропаганди) нечутливі до контрпропаганди, але вони чутливі до всього, що лежить у царині міфу і міфологізованого.

28 ноября 2024 г. в возрасте 93 лет умер Юрий Яковлевич Барабаш

 28 ноября 2024 г. в возрасте 93 лет умер Юрий Яковлевич Барабаш, литературовед, доктор филологических наук (1969), профессор (1971), главный научный сотрудник отдела литератур народов России и СНГ ИМЛИ РАН.

В 1977—1983 годах он работал первым заместителем министра культуры СССР. В 1983—1985 годах — главный редактор газеты «Советская культура». Член Союза писателей СССР (1957).

Автор более 35 книг, нескольких сот публикаций в коллективных научных трудах, литературных периодических изданиях на русском и украинском языках. Среди его монографий: "Чистое золото правды. О некоторых особенностях эстетики и поэтики Александра Довженко" (1963), "О народности. Литературно-критические очерки" (1970), "Вопросы эстетики и поэтики" (1973), "Алгебра и гармония. О методологии литературоведческого анализа" (1977), "«Знаю человека...» Григорий Сковорода: поэзия, философия, жизнь" (1989), "Гоголь. Загадка «прощальной повести». («Выбранные места из переписки с друзьями». Опыт непредвзятого прочтения)" (1993), "Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков" (1995), "«Если я забуду тебя, Иерусалим…». Гоголь и Шевченко. Сравнительно-типологические опыты" (2003) и др.

Лауреат Государственной премии РСФСР им. А.М. Горького за монографию «Вопросы эстетики и поэтики» (1976), Международной премии фонда О. и Т. Антоновичей (США) за работы о Сковороде и Гоголе (1999), Международной премии им. Г. Сковороды (2011).

Александр Волынский: Откровенная фашистская ложь и неправда взбесившегося "Многополярного Дугина"

Alexander Volynsky: Blatant fascist lies and untruths of the enraged "Multipolar Dugin"

A twisted vision of a multipolar world, inspired by the radical ideologies of Alexandr Dugin, where fascist ideologies and blatant lies fuel the rage of a charismatic leader, set against a backdrop of dark, ominous skies and foreboding landscapes.

Идеолог  путинской  экспансии   Александр  Дугин  выдал  в  РИА  Новости  очередной  свой  текст  на  тему   многополярности. Все  содержание  текста  можно  свести  к  нескольким  строкам.

"Мюнхенская речь Путина в 2007 году, приход к власти в Китае сильного лидера Си Цзиньпина и стремительный рост китайской экономики, события в Грузии 2008 года, украинский Майдан и воссоединение России с Крымом и, наконец, начало СВО в 2022 году и большой войны на Ближнем Востоке в 2023-м только подтвердили на практике, что осторожный Краутхаммер и предсказавший эпоху "столкновения цивилизаций" Самуэль Хантингтон оказались намного ближе к истине, чем слишком оптимистичный (для либерального Запада) Фукуяма. Сейчас всем здравомыслящим наблюдателям очевидно, что однополярность была лишь "моментом", что она сменяется новой парадигмой: многополярностью или — более осторожно — "многополярным моментом". А не стоит ли допустить, что откровенный и очевидный сегодня всем крах западного лидерства и неспособность Запада быть полноценной универсальной инстанцией легитимной власти несут в себе и идеологическое измерение? Не означает ли конец однополярности и западной гегемонии конец либерализма?  Это соображение подтверждается важнейшим политическим событием: первым и вторым сроком Дональда Трампа как президента США."

Но есть  там  и  более  глубокое  содержание  посвященное  финалистской  сути  любой  идеологии. Дугин  приводит  пример  идеи "вечного  капитализма", "либерального  конца  истории"    и  "окончательной  победы  коммунизма". 

Поскольку  Дугин  проповедует  традиционализм, то  стоит  вспомнить, что  у  традиции  нет цели, традиция  ходит  по  кругу  и  многополярный  мир  Дугина  это  возвращение  к  "естественному  состоянию  человечества". Главным  сторонником  антимодернистской  идеи  "естественного  состояния  человечества"  был  Гитлер. Все  эти  разговоры  про  расу, кровь, почву, дух нации  сводились  к  "борьбе  за  существование"  и  "естественному  отбору". Гитлер  ругал  масонов  и  коммунистов  за  попытку  "остановить эволюцию", по  мнению  Гитлера  духовность  была  расовым  признаком  и  более  сильная  духом  раса, подчиняя  себе  более  слабые  расы  или   уничтожая  вредные  расы, способствовала   поддержания  духовного  состояния   человечества, на  высоком  уровне.

Дугин  прямо  говорит, что  "однополярный  мир"  похоронят  сильные  лидеры  Путин, Си, Трамп, он не  упоминает  о  режимах  в  Иране  и  Северной  Корее, поскольку  статья  направлена  на  западных  читателей.  

Дугин  подходит  к  глобальным  процессам  не  с  точки  зрения  их  цели, а  с точки  зрения  причины. Это  правильный  подход, но  Дугин  не раскрывает  глубокие  причины  деградации  Запада, не  раскрывает  откуда  появился  трансгуманизм  и  woke, как  нигде  не  поясняет  почему  рухнул  "биполярный  мир". 

Свою  Четвертую  идеологию  Дугин  противопоставляет  идеологиям  Модерна – либерализму, коммунизму  и  фашизму. Согласно  Дугину  либерализм  и  коммунизм  уничтожили  фашизм, потом  либералы  уничтожили  коммунизм, ну  а  теперь  гибнет  и  либерализм  т  е  Модерну  пришел  конец  и  начинается  триумфальное  возвращение  Традиции. От  себя  добавлю, что  поскольку  Модерн  был   рационален  и   антирелигиозен, то  его  крушение  будет  торжеством  религии   и  иррационализма.

Но  разве  Трамп, Путин, Си  религиозны и  иррациональны? Вовсе  нет. Модерн, хотя  и  в  форме  Постмодерна  остается  с  нами. Модерн  - это    название   надстройки  капиталистической  формации. Очередной  кризис  капитализма  привел   мир к  возрождению,  проигравшей  в  1945  году, идеологии  фашизма. Дугин, Путин, Си  и  Трамп  это  обыкновенные  фашисты, никакой  "Четвертой  политической  теории" нет.

«Скарбниця мудрості МАҐТИМГУЛИ ПИРАҐИ»

21 листопада 2024 р. у Посольстві Туркменістану в Україні відбулася знаменна подія - «Скарбниця мудрості МАҐТИМГУЛИ ПИРАҐИ» — культурно-мистецький захід на пошану пам’яті з нагоди відзначення 300-ліття від дня народини видатного туркменського поета та мислителя Магтимгули Пираги в контексті еволюції діалогу світових культур. 

На представницькому зібранні за участю інтелектуалів, зосібна письменників, послів, учених, ЗМІ були нагороджені орденами туркменської держави:

- український поет і мислитель ПАВЛО МОВЧАН, Голова Всеукраїнського товариства «ПРОСВІТА» імені Тараса Шевченка,  

- відомий дослідник історії літератури, зосібна тюркської, доктор філологічних наук, професор МИКОЛА ВАСЬКІВ. 

Щиросердно віншуємо! 

Щиро дякуємо Й. В. Надзвичайному та Повноважному Амбасадору ТУРКМЕНІСТАНУ В УКРАЇНІ пану ТОЙЛИ АТАЄВУ за запрошення професора, доктора історичних наук Ферхада ТУРАНЛИ на згадане дійство.

Михайло Косів: Апофеоз провокації і наклепів

Трактуючи на свій лад право на свободу слова, письменник з Івано-Франківщини Дмитро Іванців написав роман “МИ – ВОНИ” (348 сторінок), у якому подіям шістдесятих років минулого століття надаються зовсім нові оцінки. Явища, факти, дійові особи, що набули вже, здавалося, остаточного визначення в українській історії, трактуються інакше. Іванців наново усе сортує на два протилежні табори, у яких ВОНИ – це не московська “імперія зла”, до розвалу якої докладали усіх можливих зусиль дисиденти-шістдесятники, а таки самі шістдесятники стали НИМИ, бо “Народний Рух – це проект КГБ” (стор. 261), а когорта найвідоміших рухівців – кагебістська агентура. Натомість “МИ – сильні, а там, за межами цього острова – ВОНИ – вороги”. (Стор.58).

Ми стали ВОНИ, і є ворогами. Отакий “переворот”. Головним героєм групи МИ є учитель музики, диригент, автор музичного оформлення кількох пісень Вадима Смогителя (це про нього написаний “біографічний роман”), а організатори, учасники, керівники Клубу Творчої Молоді у Києві і Львові, засновники ТУМ “Просвіта” й НРУ, видавці підпільного журналу “Український вісник” – це ВОНИ. Вороги.

Ярослав Кендзьор на своїй ФБ-сторінці 14 квітня опублікував статтю “Українське шістдесятництво. Провокативне сортування: МИ – ВОНИ”, в якій читаємо: “Уся ця “бабранина” героя, а відтак і автора роману – суцільна антиукраїнська провокація”. На цю публікацію вже відгукнулося понад півсотні читачів. Зокрема, відомий шістдесятник – політик-політв’язень-парламентарій Олесь Шевченко каже про Смогителя: “Говорити про персонажа рівня олеся бузини, як про щось існуюче у пристойному світі, не вважаю припустимим. Натомість чекаю, що скаже Національна Спілка письменників України про майструвача книжки Іванціва і про рецензента Барана. А, до речі, що скаже наш легендарний бандерівський край?”.

Не знаю, що скаже керівництво НСПУ та колеги в Івано-Франківську, але мені, як представникові Правління Львівської письменницької організації, до того ж – уродженцеві “легендарного бандерівського краю”, та ще й – літературному критикові, напевно, таки треба щось сказати.

Благословляючи видання цієї книжки, Євген Баран одразу ж – у заголовку – стверджує, що вона – це “Правда Вадима Смогителя”. Воно могло б так бути (життя кожної людини є настільки різноманітним, неповторним, що може стати предметом для написання роману), якби сюжет оповіді стосувався самого облюбованого франківцями персонажа. Але ж бо мова йде про епоху “Руху опору шістдесятників”. А тому “правда“ про цю епоху не може бути виявом будь-чиїх суб’єктивних амбіцій. Ставити так питання – історичний абсурд, нехай навіть це художній твір.

Hava Brocha Korzakova: Cформирован Псковский республиканский центр

В Варшаве сформирован Псковский республиканский центр. Его создатели заявили, что будут бороться за независимую Псковскую республику. 

Председателем избран Артем Тарасов. В России он внесён в списки экстремистов и террористов, а также объявлен в международный розыск за участие в деятельности экстремистской организации («Форум свободных народов Построссии») и распространение так называемых фейков о Вооружённых силах России. Разумеется, никаких реальных преступлений Тарасов не совершал. Вся его вина — желание возродить независимость Пскова от Московии.

Создатели центра пообещали «разработать проект собственной Конституции, создать собственную армию, валюту и развиваться в мире и согласии с другими демократическими европейскими странами». Инициативная группа приняла в Варшаве специальную Декларацию о создании Псковского Республиканского Центра. 

Соратников по борьбе с путинской империей приветствовали активисты движения «Свободная Ингрия» Андрей Федорков (Andrey Fedorkov) и Павел Мезерин (Paul Ingrian). Также псковичам выразил полную поддержку активист движения за создание независимой Смоленской республики Владислав Живица.

Псковская область непосредственно граничит с Ингрией. У жителей обоих регионов нет никаких исторических конфликтов или непримиримых противоречий. Соответственно на границе не будет колючей проволоки и оборонительных рубежей. Обе страны будут стремится оперативно заключить договор о ликвидации таможенных барьеров.

И Псков, и Санкт-Петербург — безусловная часть Европы. В будущем Ингерманландия и Псковская республика будут ближайшими политическими союзниками и экономическими партнёрами.

Игорь Эйдман: Такие как Путин

Российские политэмигранты разделились на две неформальные партии:

1. Во всем виноват Путин,

2. Во всем виновата Россия и россияне.

Я считаю, что и те и другие по своему правы. Безусловно, российское общество в подавляющем большинстве не хотело полномасштабной войны в 2022 году (да и Крым в 2014 практически никому не был нужен). Это была воля именно сбрендившего диктатора, даже окружение его явно боялось такого развития событий (вспомним знаменитое предвоенное заседание Совбеза). 

Однако за время войны большая часть населения России в той или иной степени стала соучастником диктатора и его преступной авантюры. Кто-то работает на войну напрямую: это миллионы силовиков, госслужащих, пропагандистов, включая учителей и преподавателей, активистов-зетников, работников ВПК и госкорпораций. Кто-то помогает государству воевать своими налогами (некторые - помимо своей воли, но в основном, не испытывая никаких моральных проблем). Кто-то просто ободряет войну и/или обеспечивает поддержку Путину и другим проверенным кандидатам на псевдовыборах. Это не все россияне, но очевидное большинство.

Почему так произошло? Почему власти удалось убедить большинство россиян безропотно, а многих и с энтузиазмом поддержать войну? Конечно, страх и пропаганда сыграли важную роль, но не только они. Имперские амбиции диктатора, его жестокость, национальная спесь, ксенофобия и гомофобия, патриархальный сексизм, подчеркнутая маскулинная авторитарность легко вписались  в коллективное бессознательное значительной части россиян. Они вначале приняли его образ, риторику, методы, а затем автоматически - и войну, как естественное продолжение всего этого.

Помните, некая певичка в нулевые пела, что хочет «Такого как Путин!». Живя в России, я постоянно сталкивался с такими как Путин - жестокими авторитарными личностями, полными имперской (московской, национальной или другой) спеси. В силовых структурах их всегда было почти 100%. Но не только. Я встречал множество Путиных в совершенно разной среде: Путин-физрук или военрук в школе, Путины-работяги на заводе и преподы в университете, Путины-бандиты и Путины-чиновники. Скажу больше, средний российский мужчина (ни какой-нибудь интеллектуал и эстет, а представитель морального большинства) - чаще всего тоже Путин. И самое главное, я сам был отчасти Путиным (например, когда морально оказался на стороне империи во время Первой Чеченской войны). И даже сейчас, понимаю, что ещё не полностью выдавил Путина из себя.

Дмитро Олексієнко: Річниця створення АБН: досвід і новітні завдання

Сьогодні, коли Україна вже котрий рік продовжує боротьбу за свободу, історичні події листопада 1943 року набувають нового значення, а питання, які були поставлені на порядок денний, звучать актуальними як ніколи. Знову і знову боротьба за незалежність України виходить за межі суто національного питання: це - частина глобального протистояння авторитаризму, який нині втілюється в агресивній політиці московії. 

21-22 листопада 1943 року з ініціативи ОУН (б) в селі Будераж (тоді у складі генералкомісаріату "Волинь-Поділля" рейхскомісаріату "Україна"; нині – Рівненщина) під охороною УПА було проведено Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії. У підпільних зборах взяли участь 39 делегатів від 13 національностей. 

Після низки доповідей і обговорень політичної ситуації учасники конференції зійшлися на необхідності створення спільного фронту для "боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських загарбників".  Було ухвалено створити Антибільшовицький Блок Народів (АБН), до складу якого увійшли політичні організації народів, що перебували під владою СССР. Під гаслами: «Воля народам! Воля людині!» за мету діяльності АБН було поставлено  розділення Совєцького Союзу на національні держави.

Ідея створення єдиного антибільшовицького блоку давно виношувалася бандерівцями і особисто Ярославом Стецьком. Конференція реалізувала ідею спільного фронту поневолених народів, проголошену в грудні 1940 року в Маніфесті ОУН. Втім, в умовах Другої світової війни практично реалізувати таке структурне об’єднання не вдалося. 

Фактичну діяльність організація почала  після реорганізації 16 квітня 1946 року на Установчому Конгресі в Мюнхені. У 1948 році  Президентом АБН було обрано Ярослава Стецька, який незмінно головував до смерті в 1986 році. Того ж 1948 року до Блоку долучилися ще 14 народів – комізеряни, мордвини, марійці, козаки, литовці, латвійці, румуни, словаки, балкарці, туркмени, таджики, киргизи, кара-калпаки та серби. Було також створено Фронт молоді АБН.

АБН повів рішучу та безкомпромісну боротьбу з московсько-більшовицьким імперіалізмом, розбудовуючи мережу по всіх куточках світу, згуртовуючи прогресивні сили. 

У 1947 році Блок об'єднався з Інтернаціоналом свободи та Прометеївською лігою Атлантичної хартії. У 1955 році було укладено договір про спільну антибільшовицьку боротьбу з "Антикомуністичною Лігою народів Азії" (АПАКЛ). 

Володимир Єрмоленко: Кілька думок про наше спілкування зі світом зараз

Кілька думок про наше спілкування зі світом зараз. 

- нам дуже важливо шукати нових союзників і зберігати старих. Бо кількість союзників меншає. На рівні урядів, на рівні суспільств, на рівні індивідів. Цей пошук непростий і буде ще складнішим. Важливо памʼятати, що знаходити союзників - складна і довга робота, а створювати собі ворогів - річ дуже проста і часом миттєва. 

- думаю, важливо позбуватися з наївного враження, що "весь світ за нас". Більшість людей у світі до наших страждань і звитяг в гіршому випадку а) байдужі б) ворожі, в кращому випадку в) нам співчувають чи г) нами захоплюються, але не готові робити щось принаймні мале, щоб допомогти. Це реальність, і вона досить цинічна. Ми теж ведемо себе не краще, коли йдеться про страждання інших. Варто про це памʼятати - і розуміти, що кожен новий союзник, якого ми здобудемо, кожна нова дія підтримка - це коштовність. 

- важливо також забути  казку про "весь цивілізований світ", який зараз трохи натисне, і росія розвалиться. Світ давно змінився, це суміш великих і менших агресивних гравців, в якому наші союзники поки (короткозоро) не дуже відчувають себе в небезпеці. І парадокс у тому що ми дивимося з надією на них, а вони на нас. Ми зараз у хвилі слабшання демократій, сильнішання автократій, тому роль України сьогодні для вільного світу - справді величезна.

- часом зі своїми союзниками варто agree to disagree, погоджуватися на незгоду. Будуть питання, в яких ми будемо розходитися. Головне, щоб ми сходилися в питанні захисту України.

- нас ще довго буде травмувати питання російської культури і російської academia на Заході. ми ще будемо довго доводити нашу позицію, на яку маємо право. Але, мені здається, важливо памʼятати, що наш пріоритет - це розповідати про себе, виводити з темряви українську культуру, показувати, яка вона класна, цікава та значуща. Так, ми (і ще багато інших колонізованих росією націй), можливо, найбільш достовірні критики російської культури, бо бачимо ситуації з іншого боку барикад - але важливо, щоб нас сприймали як носіїв розмаїтої, багатої і цікавезної української культури, а не (тільки) як самотніх воїнів проти культури російської. Я тут передусім про розстановку пріоритетів і концентрацію зусиль. 

- культура - це завжди переклад досвідів, а досвіди завжди  неперекладні. В цьому парадокс. Це постійно пошук мови про те, що мови уникає. Нам важливо вчитися говорити мовами різних досвідів і шукати ці шляхи перекладу. Бо здебільшого ми живемо в своїй мові і своєму досвіді, який, зрозуміло, затьмарює все інше - і інакше бути не може сьогодні; але дуже часто цього мало. Дуже часто, щоб говорити зі світом, ми маємо намагатися зрозуміти цей світ, до якого ми говоримо - а не лише вимагати розуміння нас. 

такі думки. Суперечливі, я знаю. Багато хто не погодиться. І це добре

Володимир Єшкілєв: Гіпермодерн вагітний на швидкі та непередбачувані переходи можливого у наявне

Сьогодні мешканці Пласкої Землі знову очікували ядерного удару. Так само як два тижні тому вони чекали, що Трамп припинить війну вже 6 листопада, а два роки тому розповідали, що мольфари напророчили на двадцять третій і смерть хуйлa і розпад федерації. 

Три обставини роблять конспірологію невмирущою: ненависть, яку неосвічені від початку віків відчувають до освічених, популярний шаблон «нам все брешуть» й ті загадкові факти, які не отримують притомних коментарів. Тому боротьба з конспірологією, як би кому не хотілося протилежного, приречена на провал. Конспірологія виборола собі право на місце в світовій культурі. Новітня хвиля «соціальної прагматики», що намагається віднести конспірологію до сфери «реакційної містики», рано чи пізно стане історією (вже потроху стає), а конспірологія продовжить наснажувати мільйони людей на критичне мислення.

«Пророчі» обкладинки The Economist і далі будуть популярними. Адже той, хто знає, що найвідоміший роман Джейн Остін має назву «Гордість та упередження», завжди зможе пояснити тим, хто не знає, що наступний рік насипле нам у торбу кринжатини саме під цим гаслом. І ця інформація буде сприйнята як демонстрація володіння таємним знанням. А той, хто володіє таким знанням, в очах глибинного народу завжди крутіший за розумаку, який добре вчився в університеті.

А ще епоха Гіпермодерну вагітна на швидкі та непередбачувані переходи можливого у наявне. 

Якщо боротьба проти таємного світового уряду стане глобальним трендом, логічною та природною реакцією на неї стане поява такого уряду. А масова віра у рептилоїдів, врешті-решт, призведе до того, що розумні ящери наплюють на переваги тихого споглядального життя, вилізуть зі своїх яєць і займуть нафантазовані для них трони. Адже, як не крути, все те, що нас нині оточує, так само з’явилося не з планети Нібіру, а з невичерпних і темних глибин колективної волі до правди.

Сергій Чаплигін: Ми приречені мислити великими просторами...

Завжди цікавила ландшафтна складова. Адже вона беззаперечно впливає на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку.

Та позначається  на формуванні історичних областей, які мають не тільки різну природу рельєфу та клімату  чи транспортно-комунікаційні особливості, а ще соціокультурні, соціопсихологічні, конфесійні різниці та, відповідно,  власну енергетику розвитку.

Недарма Лео Фробеніус вважав, що у будь-якої культури є "paideuma" - душа. Бо культури народжуються в природних умовах, - тому кожна з них має свій безпосередній зв'язок з тими географічними регіонами, де вони зародилися, як одночасний та унікальний історичний факт.

Ці різні відношення до простору і закладаються народами в їх ціннісних установках, що і визначають їх подальшу політичну історію.

Інтерфейс України – це стик великих геополітичних просторів - Європи та Євразії.  Це так звана конфліктна Балтійсько-Чорноморська Система. 

Симптоматично, що історія Київської Русі з геополітичної точки зору являла собою діалектику поєднання Лісу (слов'янського, осілого культурного кола) та Степу (туранського, кочового культурного кола).

Київська Русь, яка будувалася з Лісу, по-справжньому великою  стала після того, як змогла встановити контроль над Степом. До цього Ліс знаходився під контролем Степу – під егідою Хозарського каганату. І першим це зробив  Святослав. Тому саме з нього починається історія Київської Русі - коли з маленького локального князівства було створено потужну імперію, змінено баланс сил та накреслені обрії нашої подальшої історичної експансії.  Сьогодення цьому підтвердження. Київська Русь має перемогти Хазарію.

Як сказав, про походи Святослава, академік Б. Рибаков:  «... вони нагадують собою єдиний шабельний удар, який прокреслив на мапі Європи широке півколо від Середнього Поволжя до Каспію і далі по Північному Кавказу і Причорномор'ю до балканських земель Візантії».

Тому-то ми приречені мислити великими просторами...