Иван Примаченко: Капіталізм

Капіталізм — це чудово, і ми маємо зупинити дурнувату моду на ненависть до капіталістичного суспільства.

Капіталізм робить людей багатшими: за останні 200 років відсоток тих, хто живе в екстремальній бідності, зменшився з 76% до 9%.

Завдяки капіталізму люди живуть довше — через драматичне зниження дитячої смертності та розвиток медицини, середня очікувана тривалість життя за 200 років зросла з 30 до 73 років.

Капіталізм робить людей освіченішими: якщо 200 років тому менше 20% людей мали базову освіту, то сьогодні ця цифра становить 87%.

Тим часом усі спроби побудувати альтернативи капіталізму — комунізм і фашизм — завершилися війнами, геноцидами, тотальною бідністю й обмеженням свобод. Від нацистської Німеччини й Радянського Союзу до маоїстського Китаю та сучасної Північної Кореї — кожна така спроба призвела до побудови філіалу пекла на Землі.

Так, капіталізм і капіталістичні суспільства далекі від ідеалу і потребують постійного вдосконалення. Попереду ще довгий шлях. Але капіталізм працює. Саме здатність до самовдосконалення і стійкого зростання відрізняє його від усіх фантазійних альтернатив. Перефразовуючи класика: капіталізм — це найгірша економічна система, якщо не враховувати всі інші, які коли-небудь існували.

Ми маємо припинити потакати псевдоінтелектуальній ненависті до капіталізму. Маємо знову почати захоплюватися ним і його результатами, а також усіма тими людьми — від підприємців до робітників, — які роблять його можливим. Потрібно розуміти: сталий економічний ріст на основі капіталізму — це єдине, що відділяє нас від повернення до мальтузіанської пастки з її трикутником смерті: голодом, хворобами та перманентною війною.

Бо якщо занадто довго гратися з інтелектуальними сірниками, можна спалити всю нашу цивілізацію.

Что касается Европы: теперь это по-настоящему земля свободных людей

 The Economist выдал прикольную статью о Европе. Чувствительные люди могут даже заплакать от умиления от такой наивности, а с другой стороны... 

**

Что касается Европы: теперь это по-настоящему земля свободных людей

Реальные проблемы Европы в сравнении не кажутся такими уж плохими

Специфика Европы, — говорят скептики, — заключается в её чрезмерной зарегулированности. Тонны бюрократии и карательные налоги мешают появлению во Франции или Германии предпринимательских гигантов вроде Amazon, Google или Tesla. Но дело не только в этом. В Европе также нет и «бролигархов», возглавляющих колоссы, которые порой сильнее цепляются за власть, чем за реальность. На континенте нет своих «европейских Распутиных», вливающих миллионы в избирательные кампании, присутствующих на инаугурациях лидеров или возглавляющих специально для них созданные министерства. В Европе, увы, мало «единорогов» (компаний с оценкой выше миллиарда долларов) и недостаточно инноваций. Но зато здесь точно нет руководителей технологических компаний, которые в соцсетях хвастаются, как проводят выходные, «скармливая по кусочкам государство пилораме».

Специфика Европы — в нерешительности, в медлительности. Каждому кризису сопутствует череда саммитов глав стран ЕС, нередко затягивающихся до глубокой ночи. Утомительные процессы управления на основе консенсуса способны замедлить Евросоюз до черепашьей скорости: так, на согласование последнего семилетнего бюджета в 2020 году ушло четыре дня и четыре ночи споров. Однако в Европе не бывает, чтобы государственные органы внезапно закрывались на неопределённый срок из-за невозможности договориться о бюджете, оставляя миллионы госслужащих в неоплачиваемых отпусках, а базовые услуги — недоступными. Управление на основе консенсуса также означает, что капризные твиты одного-единственного неразумного политика — например, о введении 125% пошлин против Китая — не способны обрушить мировые фондовые рынки. Высшие чиновники ЕС не избираются и подчас не подотчётны. Зато они не осмелились бы позволить себе быть сфотографированными за игрой в гольф после того, как обесценили сбережения миллионов соотечественников.

Специфика Европы в том, что она полагается на чужую защиту, недостаточно тратя на собственные вооружённые силы, чтобы в одиночку отражать угрозы. И это продолжится ещё долго, несмотря на рост военных бюджетов по всему континенту. Но это также отражает другое понимание того, что такое «оборона». Ни одна страна Европы — за исключением разве что России — даже в шутку не намекает на планы вторжения в другие государства. В Брюсселе никто не подшучивает над тем, чтобы сделать из не желающего этого соседа «наше 28-е государство» (наоборот, многие соседи Евросоюза отчаянно пытаются в него вступить). И нет здесь европейских вице-президентов, которые без приглашения летают в регионы, что собираются аннексировать, под предлогом, что их супруге захотелось посмотреть гонки на санях. Европа, возможно, сэкономила на разведке, но её лидеры прекрасно знают, кто именно начал войну в Украине (подсказка: это не Украина). Многие из них заранее предвидели последствия вторжения в Ирак.

Специфика Европы — в отсутствии абсолютистской приверженности свободе слова. Судьи в Румынии и Франции безжалостно разрушили карьеру ультраправых политиков, которые до сих пор убеждены (без всяких на то оснований), что во всем виновата их идеология, а не их преступления. Однако для многих европейцев идея, что свобода выражения находится под угрозой, кажется странной. Здесь можно высказываться практически по любому поводу — как в теории, так и на практике. Европейские университеты так и не превратились в оплоты борьбы со «свободой слова» со стороны того или иного лагеря «культурных воинов». В любом европейском кампусе (разве что кроме Венгрии) можно высказывать спорные идеи без страха потерять должность или грант. Здесь нет лагерей для иностранных студентов, имеющих «неправильные» взгляды по вопросу Газы; средства массовой информации не судят за интервью с оппозиционными политиками. Юридические фирмы не обязаны публично каяться за работу с оппонентами действующей власти.

Специфика Европы — в демографическом кризисе. Резкого падения численности населения удаётся избежать лишь за счёт привлечения мигрантов, часть из которых слабо интегрировалась в общество. Такая иммиграция свидетельствует о привлекательности европейского образа жизни, а для беженцев от войн — о щедрости европейцев (иногда излишней). И хотя европейцы иногда демонстративно «закручивают гайки» в отношении нелегальных мигрантов, в основном они полагаются на легальных — например, чтобы собирать урожай.

Специфика Европы заключается в том, что её экономика застряла в вечной стагнации, и это — предостережение для остального мира. И неудивительно: европейцы отдыхают весь август, выходят на пенсию в расцвете сил и больше времени проводят за едой и с семьёй, чем жители любого другого региона мира. Парадоксально, но опросы показывают, что ценность такого досуга признаётся как в богатых, так и в бедных странах; а европейцам каким-то образом удалось заставить работодателей предоставлять им больше свободного времени. И несмотря на то, что это сдерживает рост ВВП, жители Европы сумели сохранить относительно низкий уровень неравенства, тогда как в остальном мире за последние 20 лет оно резко возросло. Здесь никто не проводит неделю, уткнувшись в биржевые котировки, гадая, хватит ли теперь средств на обучение детей в университете. Европейцы не знают, что такое «банкротство из-за медицинских счетов». И да, ни один лидер ЕС ещё не запускал свою собственную криптовалюту.

Специфика Европы — в наивности: это единственное глобальное торговое объединение, приверженное моральным нормам. Оно настаивает на соблюдении правил Всемирной торговой организации или, скажем, на участии в борьбе с изменением климата. Это не то место, где союзников заставляют «приползать на коленях», вымаливая тарифные уступки.

Специфика Европы заключается в том, что она похожа на музей под открытым небом, на континент из вчерашнего дня. А жизнеспособна ли вообще её модель? Хороший вопрос.  И он уже подразумевает, что европейская модель стоит того, чтобы её защищать. Здесь — города, по которым можно ходить пешком, высокая продолжительность жизни, привитые дети, которым не нужно учиться прятаться от стрелков в школах. Это пространство со множеством недостатков, многие из которых укоренились. Но в своей неторопливой манере европейцы построили место, где у людей есть то, к чему другие лишь стремятся: право на жизнь, свободу и стремление к счастью. 

https://www.economist.com/europe/2025/04/10/the-thing-about-europe-its-the-actual-land-of-the-free-now

Олег Кузьмицький: Починається нова епоха. І в цій епосі Україна — один із тих, хто диктує правила

 Макрон ставить крапку в ілюзіях: Європа більше не залежить від США.

Макрон заговорив так, як не говорив жоден європейський лідер після Другої світової. Без евфемізмів, без ілюзій, без надії на Вашингтон. Відтепер Франція бачить реальність: США можуть більше не бути союзниками Європи, Росія готується до нової війни, а майбутнє континенту залежить від готовності боротися.

“Мир не може бути капітуляцією України” — ці слова Макрона хрест на всіх, хто мріє домовитись з Кремлем. Мінські угоди довели: Росії не можна вірити. Єдиний аргумент, який розуміють у Москві — це сила. І Франція готова її показати.

Наступного тижня Париж збере військових начальників країн, які готові гарантувати мир в Україні. Але не папірцями й переговорами, а реальними силами на землі. Європа перестає бути беззубою.

Це не просто про Україну. Це про новий порядок у світі. Франція офіційно заговорила про ядерне стримування для всього континенту. Макрон прямо натякає: якщо США під Трампом кинуть Європу, французький ядерний щит буде на місці. Такого ще не було в новітній історії.

Але найцікавіше навіть не це. Поки Макрон готує армію, в Берліні піднімається ще одна важка фігура. Фрідріх Мерц — новий канцлер Німеччини. Жорсткий, холодний, прямий. Уперше за десятиліття в Європі є тандем лідерів, які не ховатимуться за спинами американців.

Мерц прийшов до влади у момент, коли США під Трампом вже не хочуть тримати Європу за руку. І він це розуміє. “Європа має стати незалежною від Америки” — це не просто фраза, це нова стратегія. Він хоче перекинути центр прийняття рішень у ЄС. Париж, Берлін, Варшава, Лондон — тепер це ядро нового порядку.

Європа вже не буде континентом, який боїться власної тіні. Вона озброюється, вона інвестує у власну безпеку, вона готується до будь-якого розвитку подій. А Україна в цьому процесі — не об’єкт, а ключовий союзник.

Старий світ, де Європа просила у Вашингтона дозволу діяти, закінчився.

Починається нова епоха. І в цій епосі Україна — один із тих, хто диктує правила.

Деколонізація РФ: Ми переможемо тоді, коли народи, поневолені Росією, здобудуть можливість самовизначитися

2 квітня 2025 р. під головуванням міністра закордонних справ України Андрія Сибіги відбулася міжвідомча нарада з питань розробки основних засад державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів РФ.

Основним предметом обговорення був законопроєкт 11402 про основні засади державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів РФ, розроблений і внесений понад 80 народними депутатами України у співпраці з науковими та громадськими експертними колами.

Учасники наради відзначили актуальність та важливість законопроєкту та необхідність його доопрацювання після першого читання з метою досягнення максимальної ефективності подальшої реалізації. 

«Москва століттями провадила імперську, колоніальну політику, спрямовану на знищення та асиміляцію інших народів. Час серйозно просувати на міжнародному рівні тему про захист та відновлення прав усіх тих, кого Кремль намагався розчинити в російському імперському проєкті та позбавити власної ідентичності. Час працювати над подоланням російського колоніального впливу в усьому: від політики та історії до мови та культури. Я вдячний усім колегам, урядовцям, народним депутатам, експертам, які вже займаються цією важливою справою. МЗС готове і надалі відігравати свою важливу роль», — підкреслив міністр Андрій Сибіга.

«Деколонізація РФ, сприяння національному самовизначенню її колоніальних народів у відповідності до основоположних норм міжнародного права останнім часом підтримано низкою міжнародних резолюцій та відповідає засадничим документам ООН», — зазначила голова парламентської комісії Марія Мезенцева.

«Ми переможемо тоді, коли народи, поневолені Росією, здобудуть можливість самовизначитися», — підкреслив заступник голови парламентської комісії Ярослав Юрчишин.

За підсумками наради рекомендовано Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва якнайшвидше розглянути на своєму засіданні  законопроєкт 11402 і рекомендувати ухвалити його за основу в першому читанні з подальшим доопрацюванням до другого читання відповідно до положень частини 1 статті 116 Регламенту Верховної Ради України за участю відповідних центральних органів виконавчої влади, профільних наукових та громадських організацій.

У США один путь стать снова великой - разгромить колониальную империю / The US has one way to become great again - to defeat the colonial empire

У США один путь стать снова великой - разгромить колониальную империю. Так она делала раньше: в 18 веке - Британскую и Алжирских корсаров, в 19 веке  - Испанскую, Мексиканскую и Рабовладельческую, в 20 веке - Японскую, Германскую и Советскую империи. Пора ей взяться в 21 веке за Российскую. Возиться с мелкими странами (типа Гренландии, Панамы или Венесуэлы) недостойно для США, это не сделает её великой.

 Россия - это глобальная проблема. А в союзе с Китаем еще больше. 

И самоуспокоение США "за океанами" сыграет с Америкой ужасную шутку. Ведь никто не отменял идею академка Сахарова взорвать с подлодок с обеих сторон Америки подводные ядерные бомбы, которые вызовут гигантские ценами, волны которых сметут США почти до середины (с обеих сторон). 

Уже сейчас китайские фабрики готовы произвести в 3 раза больше процессоров, чем все европейские вместе взятые, и в 2,5 раза больше американских. Китайские производители уже освоили 5 нм техпроцесс, в частности для флагманского телефона Huawei. То есть китайское количество очень быстро перерастает в качество. И это вызов. В первую очередь ценовой. Если китайцы предложат топовые чипы по ценам в 2-3 раза ниже, чем сегодня котируют свои изделия американские Nvidia или AMD – это больно ударит по капитализациям IT-гигантов, как это уже произошло с Tesla vs BYD. Хуже того, это отбросит США на второе место в мировой гонке за ИИ и разрушит миф об абсолютном лидерстве «силиконовой долины». 

И что тогда вынуждены будут сделать США? То же, что и в 19 веке европейские страны, которые начали "опиумную войну" с Китаем. Но теперь вместо обстрела с кораблей  береговой линии полетят ракеты во внутрь Китая... А разбомбление Ирана американцами будет генеральной репетицией к этому...

The US has one way to become great again - to defeat the colonial empire. It did this before: in the 18th century - the British and the Algerian corsairs, in the 19th century - the Spanish, Mexican and Slave empires, in the 20th century - the Japanese, German and Soviet empires. It's time for it to take on the Russian one in the 21st century. Messing around with small countries (like Greenland, Panama or Venezuela) is unworthy of the US, it will not make it great.

No, Russia is a global problem. And in alliance with China, even more so. 

And the US complacency "overseas" will play a terrible joke on America. And no one has canceled the idea of ​​​​Academician Sakharov to detonate underwater nuclear bombs from submarines on both sides of America, which will cause gigantic prices, the waves of which will sweep the US almost to the middle (on both sides). 

Even now, Chinese factories are ready to produce 3 times more processors than all European ones combined, and 2.5 times more than American ones. Chinese manufacturers have already mastered the 5 nm process technology, in particular for the flagship Huawei phone. That is, Chinese quantity very quickly turns into quality. And this is a challenge. First of all, a price one. If the Chinese offer top chips at prices 2-3 times lower than the American Nvidia or AMD quote their products today, this will hurt the capitalization of IT giants, as has already happened with Tesla vs BYD. Worse, it will push the US to second place in the global race for AI and destroy the myth of the absolute leadership of "Silicon Valley". 

And what will the US be forced to do then? The same as in the 19th century, European countries that started the "opium war" with China. But now, instead of shelling the coastline from ships, missiles will fly into China... And the bombing of Iran by the Americans will be a dress rehearsal for this...

Михаэль Эпштейн: Основные сценарии на 2030 год. Опыт ИИ-прогностики.

Сейчас момент неопределенности и "зависания" в судьбах России и Украины, так что хочется услышать голос "со стороны" — голос нейросети или ноосферы.  Вопрос: "Давай попробуем спрогнозировать, каким будет мир в 2030 году. Если бы ты был футурологом с наивысшим уровнем экспертизы и самыми точными инструментами прогнозирования, как бы, на твой взгляд, завершилась война России против Украины?". Отвечает GPT4o (omni). Ценно то, что каждому из пяти сценариев приписывается определенная вероятность и приводятся исторические аналогии. Промптолог (я) не изменил ни одного слова в ответе.  "Я" в тексте прогноза принадлежит  самому ИИ (типа "на что бы я бы поставил" — это говорит GPT4о).

 I. Методология прогноза

Для построения прогноза на 2030 год используются следующие методы:

• Анализ текущих событий: учёт последних политических решений и международных соглашений. 

• Сценарное моделирование: разработка возможных вариантов развития событий.

• Игровая теория: оценка стратегий ключевых акторов конфликта.

• Исторические аналогии: сравнение с предыдущими международными конфликтами и их разрешением.

• Экономический анализ: прогнозирование влияния санкций и экономических мер на государства-участники.

II. Ключевые сценарии

🎭 СЦЕНАРИЙ 1: Замороженная фрагментация 2.0 (вероятность ~45%)

Что происходит:

К 2027–2028 году активные боевые действия затухают после тяжёлых, но не решающих кампаний. Украина и Россия оказываются в состоянии долговременного противостояния с закреплением линий фронта примерно в пределах осени 2024 — весны 2025 года.

• Россия удерживает части Донбасса и Крым, но не продвигается дальше.

• Украина не может освободить оккупированные территории, но получает частичное членство в ЕС и стратегическое партнёрство с НАТО.

• Линия фронта превращается в "Железный занавес 2.0" с бесконечными кибератаками, дронами, диверсиями и экономической войной.

• Россия остаётся санкционно-изоляционистской и милитаризированной автократией, а Украина превращается в военно-цифровую крепость Европы.

Историческая аналогия:

Корейский полуостров после 1953 года — замороженная война с технологической гонкой и идеологическим противостоянием.

Новые картины художницы Анастасии Фоминой Rimo Zanmo

Новые картины художницы Анастасии Фоминой Rimo Zanmo 

О художнице можно почитать здесь / About artist Anastasia Fomina Rimo Zanmo - https://mesoeurasia.blogspot.com/2021/08/blog-post_50.html

можно купить в Вашу частную коллекцию или на подарок.

Галерею работ Вы можете посмотреть по адресу instagram.com/rimo_zanmo_artworks

Для связи пишите пожалуйста в Директ или rimo.zanmo.artworks@gmail.com

Ферхад Туранли: «11 років спротиву російській окупації Криму»

 Подія дня: 17 березня 2025 р. (17 дня місяця рамадан 1446 р. за літочисленням Гіджри) взяв участь у конференції «11 років спротиву російській окупації Криму» в Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим https://ppu.gov.ua/. 

На цьому заході за участю представників різних країн світу, зосібна обговорювали тему «Порушення свободи віросповідання в окупованому Криму». Ознайомились з документально-інформаційними матеріалами, в яких зазначаються про те, що  кримські татари, котрі тривало зазнають репресії з боку московитсько-російської окупаційної  влади, їх незаконно утримують у в’язницях, а також забороняють кримським татарам сповідувати свою релігію та ін.  

Висловив пропозицію взяти участь в розробці концепції відповідних програм, зокрема Кримської платформи (міжнародний механізм сприяння деокупації півострова, зміцнення європейської та глобальної безпеки), а також посилення боротьби проти російської пропаганди, організації пресконференції  та ін.     

Крім того, варто зазначити, що пресслужба Представництва Президента України в АР Крим інформує про те, що: «17 березня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, що стало визначальним моментом у формуванні правового статусу півострова. Цей законодавчий акт закріпив АР Крим як невіддільну складову частину України, визначивши її повноваження та особливості функціонування в межах унітарної держави. Цього року ми відзначаємо 30-ту річницю цієї історичної події» (https://ppu.gov.ua/press-center/17-bereznia-30-ta-richnytsia-ukhvalennia-zakonu-ukrainy-pro-avtonomnu-respubliku-krym)

Едуард Юрченко: Новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування

В світі, що будували ліві, для України і українців місця бути не могло.

Ідея лівих це ідея рівності, а рівняння можливе лише по нижчим. Для лівих сила злочинна, а слабкість праведна за визначенням. Чи було місце в цьому майбутньому у народа - воїна?

Це не гарне гасло це просто констатація факту. Всі нормальні люди розбіглись з наших земель задовго до того як ми лише почали формуватись. Зона фронтіру, зона безперервної війни, унікальне місце яке було цікавим всім загарбникам і як плодючі землі, і як географічна розв'язка. 

Війна була для нашого народу нормальним станом, а мир аномалією. Так склалось. Це реальність, подобається вона нам або ні. 

Українець по природі своїй хижак. В світі? де рабом бути престижно, а аристократом - соромно, йому місця не було. 

Ліва "народницька" інтелігенція приклала титанічні зусилля щоб переконати вовка в тому, що він баран. Вона щиро вірила, що тим самим перетягує наш народ на сторону "добра", яке неодмінно повинно перемогти згідно з законами "прогресу". Так вчили божевільні ліві теорії яких вони нахапались в чужинців. 

На щастя "народники" програли. Вони гарненько загадили формальну "українську ідею" й "інтелігентський" рівень культури. Але реальний українець лишився сам собою і його хижа натура чудово проявила себе в 2022 року, коли советська московська  корова, яка уявила з себе ведмедя, полізла бодатись.

Світові ліві теж програли, новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування. 

Зараз, нам може здатись, що все навколо погано. Ми можемо бачити, що світові надсили не зацікавлені в нас або відверто ворожі. Нас можуть переконувати, що ми слабкі і в світі сильних нам не вижити (нічого не пропонуючи в якості альтернативи). Нам дійсно буде важко.

Але наш народ призначений для такого життя і саме такого світу. В ньому ми можемо загинути але можемо й перемогти. В світі де народи перетворені в баранів, вовка терпіти не стали б, скільки "демократичними гаслами" не розмахуй.

Неможливо втекти  від самого себе. Навіть щє більш неможливо ніж від долі. Отже? будемо просто самі собою й цей шлях сам приведе до перемоги.

Дмитро Воронський: Українська історія в художній літературі вітчизняних авторів

 Українська історія в художній літературі вітчизняних авторів – оновлена версія станом на березень 2025 року: хронологічний період від кам’яної доби й до 2001 року. 

Досить часто доводиться читати, що люди шукають вітчизняну історичну прозу. При чому частина читачів бідкається що новітня українська жанрова література в занепаді, хоча за останні 20 років було створено вагомий перелік історико-пригодницьких романів та історичних детективів (ретро-детективів), проте чималий відсоток з них справді лишається маловідомим, навіть для людей що регулярно читають. Тому пропонуємо всім охочим разом з укладачами розширити свої літературні обрії, відкрити нові імена українських письменників, що змальовують жорстоку та водночас величну історію рідної Батьківщини. 

Слід нагадати, що вперше реєстр художньо-історичної літератури уклав журналіст УНІАН Олег Крук близько 2015 року. Ось що писав першоукладач: «Думаю, що цей своєрідний путівник у морі української історичної літератури стане в пригоді і школярам, і студентам, і викладачам, і любителям літератури та історії, всім, кому не байдужа доля України… упорядник не претендує на завершеність: кожен зацікавлений може розширити список на власний розсуд».

Однак потрібно відмітити, що первісний варіант Олега Крука, містив літературні твори російських авторів, а також деякі праці написані в радянські часи, які негативно дивилися на існування української державності. Тому частину творів зі списку було прибрано, так само як театральні поеми, віршовані та науково-популярні праці. 

Згодом перелік творів значно розширив фахівець із вітчизняної історичної прози Микола Бичков, додавши понад 100 нових праць низки талановитих митців: Г. Гороженко, О. Зененко, А. Кокотюхи, Ю. Винничука, В. Краса та багатьох інших. Активно долучився до редагування реєстру й український письменник Дмитро Воронський. Спільними зусиллями й було створено оновлену версію реєстру (станом на березень 2025 року), в якому українські митці пишуть про українську історію, хоча він далеко не повний і в нього потрібно додавати нові праці.

 На нашу думку, Крук хотів створити саме реєстр творів історичної прози українських авторів, які писали саме про українських персонажів, або про історичні події, що переважно відбувалися на теренах України в її сучасних кордонах. 

Варто торкнутися питання критеріїв відбору до цього списку, до реєстру переважно була включена прозова історична література звісно допускаючи у межах розумного ухил у містицизм, або незначний ухил в піджанр наукової фантастики – альтернативна історія. Утім загалом фентезійні чи фантастичні історичні праці у список не включалися, для них треба створювати окремий реєстр, так само як і для нонфікшену. Всі хто бажають, можуть самостійно відредагувати та оновити цей перелік прописавши інші критерії відбору. 

Підтримайте Україну, вітчизняну історію, мову та культуру! Читайте українське, бо воно того варте! 

XVIII-V ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Григорій Бабенко – «Люди з червоної скелі»

Олександр Мироненко – трилогія «Україна: початок великого шляху» повісті «На світанку», «Повернення на Батьківщину», «На шляху до величі».

IV ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Василь Кожелянко – «Третє поле»

ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Юрій Хорунжий «Мелодії кам’яної гори», «Перша обсерваторія»

Вадим Карпік – «Останній Арій»

VI СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Валентин Чемерис – «Ольвія»

Іван Білик – «Дикі білі коні»

Вадим Карпік – «Крез» 

Володимир Жмир, Юрій Хорунжий – «Гонитва за мостом» (інша назва «Скіфи»)

Дмитро Білий – серія «Дивовижні пригоди скіфа Атея»: «Таємниця щита Таргитая», «Подорож до міста мерців», «Шлях срібного яструба»

V СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Іван Білик – «Не дратуйте грифонів»

Юліан Опільський – «Гарміоне»

Григорій Бабенко – «В тумані минулого»

Юрій Хорунжий – «Скіфова журба» 

Ігор Кравченко – «Переселенці»

Валентин Чемерис – «Мідний казан Аріанта, або Подорож на Ексампей»

IV СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Валентин Чемерис – «Смерть Атея»

I СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ

Іван Білик – «Цар і раб»

ІІ СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ

Юліан Опільський «Під орлами Роми»

І-ІІ СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ

Валентин Тарасов – «Чеслав. В темряві сонця» 

III СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ

Теодор Микитин – «Поклик серця»

IV СТОЛІТТЯ

Юрій Хорунжий – «Розбрат» 

V СТОЛІТТЯ

Олександр Курись – трилогія: «Шлях Вітра. Слов'янська сварга», «Шлях Вітра. Візантійська віхола», «Шлях Вітра. Гунська круговерть»

Іван Білик – «Меч Арея»

Володимир Малик – «Князь Кий»

VI-VII СТОЛІТТЯ

Дмитро Міщенко – трилогія: «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата»

VIII СТОЛІТТЯ

Валерій Чмир – «Росичі»

Антін Лотоцький – «Наїзд обрів»

Дмитро Білий – «Вершниці Власти» 

IX СТОЛІТТЯ

Раїса Іванченко – «Зрада, або Як стати володарем»

Дмитро Міщенко – «Сіверяни»

Наталена Королева – «Легенди старокиївські»

Петро Угляренко – «Князь Лаборець»

Анатолій Кралицький – «Князь Лаборець» 

Лесь Качковський – тетралогія – «Вибір князя Аскольда», «Рюрик з роду Ск'єльдунгів», «Олег – імператор русів», Х ст. «Ігор – володар Руси»

882-912 – ще Олег Гуцуляк, Володимир Єшкілєв "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавіна"

Михаэль Эпштейна "Перед концом истории? Грани русского антимира"

Издательство Freedom Letters, смелость и размах которого впечатляют, выпустило  книгу Михаэля Эпштейна "Перед концом истории? Грани русского антимира". Теперь она доступна и в бумажной, и в электронной версиях.  

Издательская аннотация:

Что заставляет Россию упрямо прокладывать пути к концу истории? Поздно, лишь в XVIII веке, явившись на европейскую сцену и не найдя на ней своего особого конструктивного призвания, она торопится первой опустить занавес, угрожая погрузить мир во тьму. Книга рассматривает тектонические сдвиги нашего времени, когда оптимистичный сценарий «конца истории», предложенный Френсисом Фукуямой, сталкивается с новой, катастрофической реальностью. Война России с Украиной и Западом — цивилизационный раскол, который освещается здесь в широкой культурно-исторической перспективе. Прослеживаются пути трансформации «русского мира» в антимир, раскрываются его основные грани: антибытие, антивремя, антисоциум, антимораль, антиязык... Исследуется природа шизофренического фашизма и новой апокалиптики, вобравшей в себя государственное православие, архаический культ почвы, войны и смерти, евразийскую ненависть к Западу, черты нацистской идеологии. Политические события служат предметом философского, культурологического и лингвистического анализа, опирающегося на обширный материал СМИ, наследие русской литературы и интеллектуальную историю.

Писатель Михаил Шишкин об этой книге: «Эта поразительная книга не только объясняет метафизику политической чумы, природу «антимира» и цивилизационной катастрофы, в которую Россия может втянуть человечество. Эта книга даёт надежду русской речи, возвращает достоинство русскому слову».

Купить - https://www.amazon.com/Перед-концом-истории-русского-антимира-ebook/dp/B0DTJCZKHJ

"ПРО ВИЗНАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ЗЛОЧИННОЮ, ОКУПАЦІЙНОЮ І ТЕРОРИСТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ, ЩО НЕ МАЄ ПРАВА НА ІСТОРИЧНЕ ІСНУВАННЯ"

Проект Постанови Верховної Ради України:

"ПРО ВИЗНАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ЗЛОЧИННОЮ, ОКУПАЦІЙНОЮ І ТЕРОРИСТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ, ЩО НЕ МАЄ ПРАВА НА ІСТОРИЧНЕ ІСНУВАННЯ" 

З метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії державотворення Русі-України та упередження подальшої війни Російської Федерації проти Української держави і її народу, дбаючи про благо Вітчизни та боронячи суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України, а також зважаючи на необхідність утвердження міжнародної історичної справедливості, постановляємо:

1. Визнати Російську Федерацію за злочинну, окупаційну й терористичну державу, що незаконно виникла на теренах давньої Русі-України у вигляді загарбницького улусу Монгольської імперії.

2. З огляду на державний переворот 1999 року в Російській Федерації спеціальних служб КГБ, визнати сучасну російську владу незаконною і таку, що не має будь-яких законних прав на існування.

3. Зважаючи на тоталітарний і незаконний характер політичного і державного устрою Російської Федерації розпочати боротьбу за звільнення усіх її підневільних етносів і народів від окупаційної влади Кремля.

4. Кабінету Міністрів України, Міністерству Оборони України, Збройним Силам України разом із Національною академією наук України, Національною академією правових наук України, Національним інститутом стратегічних досліджень забезпечити підготовку напрацювання Стратегії боротьби з Російською Федерацією та звільнення її підневільних народів, захисту, збереження та популяризації історії Русі-України, затвердити цю стратегію, а також здійснити заходи з її реалізації, проведення відповідних наукових досліджень.

5. Ця Постанова набирає чинності з дня його опублікування.

Голова ВРУ Руслан Стефанчук.

24 лютого 2025 року.

Софія Дніпровська: Все, що ми можемо — це давати гідні відповіді на виклики долі

Відколи гомо сапієнси навчилися планувати свою діяльність, відтоді їх мучить непозбувна бентега стосовно свого майбуття. Людина розумна вічно прагне зазирнути за горизонт подій, щоб заспокоїтись (якщо попереду щось для неї сприятливе), або соломки підстелити (якщо — несприятливе). 

Існує 2 види осягнення прийдешнього: прогноз і пророцтво. Прогноз — це логічний аналіз доступних спостереженню фактів на основі відомих нам законів. Пророцтво — це інтуїтивне прозріння, спалах підсвідомості, блискавичний контакт із Богом. Прогноз — це OSINT, пророцтво — це inside. Прогноз носить раціональний і варіативний характер: може бути так, а може — ось так, із ось такою долею ймовірності, і ось чому. Пророцтво — туманне й інваріантне. Прогноз — корисний інструмент для оптимізації процесу прийняття рішень. Пророцтвом скористатися неможливо, бо якби можна було зазирнути наперед і щось там перемінити, провидець бачив би якусь іншу картину, або ряд картин, а він бачить тільки одну.

Людство інтуїтивно це розуміло і закарбувало в своїх міфах, казках і легендах. Батьки Едіпа й Паріса, наслухавшись трагічних попереджень, поспішили спекатися проблемних нащадків, але ті все одно приперлися в місто й наробили біди. Фетіда, взнавши, що її син загине під стінами Трої, гартувала його чи то в Стіксі, чи в то окропі, але забула намастити п’яту — от туди і влучив злий Рок. Скільки не міняй коней, а приймеш ти смерть від коня свого, як передбачали волхви, скільки не топи попа у річці, а він один вернеться живим із походу, як пророкували русалки. Скільки не ховай від принцеси веретенце, а вона все одно його десь надибає, вколеться і впаде в анабіоз...

Бо нитка нашої долі міцно вплетена в загальну канву світобуття, і всі події, які з нами відбуваються — від народження до смерті — запускають череду інших подій, і.т.д, і.т.д., і спроба її подовжити чи потягти в інший бік руйнує картину світу, яку окремий індивід своїм обмеженим, суб’єктивним зором не в змозі повністю осягнути.

Уявіть: сходили ви до провидця/ворожки і вони вам навіщували перемогу і добробут. Але перемога одного — це поразка другого, а наш добробут в умовах обмеженості ресурсу стоїть на чиїсь нестачі. І цей хтось теж сходив до ворожки, і взнав своє майбутнє, і підстелив собі соломки. І тоді вже він буде на коні, буде купатися в золоті і славі, а ви — на землі, в пилюці. Як вам такий варіант? Якщо кожен зможе зазирати в майбутнє і смикати прядиво у свій бік, мойри такого наплетуть, що всім буде кепсько.

І в принципі, щоб передбачити, що чекає людину, не треба бути провидцем. Бо в підсумку ми всі помремо. Хтось раніше, хтось пізніше. І бажанням зазирнути в майбутнє рухає потаємне прагнення уникнути біологічної смерті. А це — неможливо. Все, що ми можемо — це давати гідні відповіді на виклики долі. Кожна така відповідь — це сходинка в Небо, де мешкають герої й подвижники, митці і мудреці, які відповіли на всі квести і пройшли всі левели перш, ніж їх уразила стріла часу...

Всеволод Павлюк: Руське літописання

 «Повість временних літ», також «Повість врем'яних літ», «По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття ченцем Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання. Одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України, найдавніша велика літописна пам'ятка української мови.

«Повість минулих літ» — це перша в Київській Руси пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Руси, містить оповіді про виникнення слов'янської староукраїнської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

За зразками «Повісті минулих літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом Руським» — великою книгою про події часів Київської Руси у світовому контексті до XIII століття.

"Повість врем'яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем'яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю".

16 квітня 1113 року в Києві помер Святополк Ізяславич, руський князь із династії Рюриковичів (Володимировичів). Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на престол. Проте він відмовився, можливо, тому, що були ще живі старші від нього в роду Ярославичів — Олег Святославич і Давид Святославич. Повстання не вщухало, загрожуючи князівській владі, тому Володимир зрештою прийняв друге запрошення і став Великим Князем Київським. Тоді йому виповнилося 60 років.

Зміна монархічної династії в Київський Руси за престижними інтересами князівської сім'ї з Володимировичів на Мономаховичів мала бути представлена в історії, як початок слов'янської руської державності Великого Київського Князя Володимира Мономаха - засновника князівської гілки Мономаховичів, тезоіменитих нащадків.

Для цього була допущена фальсифікація початкового літопису Нестора-літописця, який вже помер в 1114 р. За наказом Володимира оригінал "Повісті минулих літ" в 1116 р. з Феодосієвого Печерського монастиря був перенесений до Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, який за доручення Володимира почав редагування літопису, вніс до тексту певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка Ізяславовича (династія Володимировичів), натомість виділивши історичну постать Володимира (династія Мономаховичів).

Цей Сильвестрівський (Видубицький) варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським (Суздальським) варіантом тексту "Повісті минулих літ", вже без імені автора Нестора, в якому героічна епоха руської державності раннього середньовіччя була викреслена з історії східних слов'ян.

Але в 1118 р. один з ченців Видубицького монастиря створив новий список, що призначався для Мстислава Мономаховича, сина Володимира Мономаха. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі і віднайдено на Волині, звідси й походить назва — Іпатський (Волинський) список. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника «Повісті минулих літ» — Нестора.

Несторів літопис за Іпатським (Волинським), також зміненим, списком 1118 року, на відміну від Лаврентіївського (Суздальського) списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів в Іпатському списку передана фактично давньоукраїнською мовою. На жаль, оригінал "Повісті минулих літ" Нестора-літописця до нас не дійшов.

Так в основному джерелі історії Київської Руси, головному державному літопису - "Повість минулих літ", який до нас дійшов в переписаних списках - в Іпатському (Волинському) і Лаврентіївському (Суздальському) списку, утворення Київської Руси - середньовічної Руської держави та її назву Нестор пов'язує із запрошенням на князювання в 862 р. до новгородських слов'ян - норманських варягів.

Александр Волынский: Конспирология капитализма

Сегодня  все    фашисты  вышли  на  борьбу  с  "глубинным  государством"  - и  в  США, и  в  Израиле  и  в  Европе. 

В  России, Китае, Иране, Северной  Корее  "глубинное  государство"  победили  и   воюют  с  "глобалистами", "сионистами", "империалистами", "гомосексуалистами". 

В  реальности обе силы добивают  социал-либеральный  проект  в  пользу  корпоративно-фашистского.

Человеческое  мышление  основано  на  символических  формах, на  системах  производящих  символы,  проще - на  языке.  Символические  формы  бывают  очень  разными -  математика, геральдика,  мифы, общая  теория  систем, поэзия,  танец, естественные  науки, социальные  науки, философия, блатной  жаргон. Единство  конкретного  набора  символов  обеспечивает  коммуникацию,  ибо   смысл  символической  формы  в  передаче  информации  внутри  сообщества. Чтобы  освоить  набор  символов,  надо  тратить  силы  и  время. У  большинства  людей  нет  времени  и  сил  на  освоение  сложных  символических  форм, поэтому,  чтобы  быть  понятыми,  политики  и  пропагандисты  используют  самую  простую  символическую  форму -  миф.

Есть  в  философии  категория  "отчуждение". Фромм в  1955  году  пишет: "Отчуждение, каким мы видим его в современном обществе, носит почти всеобщий характер; оно пронизывает отношение человека к своей работе, к потребляемым им вещам, к государству, к своим ближним и к самому себе. Человек создал мир рукотворных вещей, какого никогда не существовало прежде. Он разработал сложное общественное устройство, чтобы управлять созданным им техническим механизмом. Однако все созданное им возвышается и главенствует над ним. Он чувствует себя не творцом и высшей руководящей инстанцией, а слугой Голема сделанного его руками. Чем могущественнее и грандиознее высвобождаемые им силы, тем более бессильным он чувствует себя как человеческое существо. Он противостоит себе и своим собственным силам, воплощенным в созданных им вещах и отчужденным от него".

Голем - это  мифологический  символ. На  иврите  "гелем" -  это  "сырье", пражский  раввин  создал  из  глины  защитника  для  гетто, который  восстал  против  своего  творца. 

Но  почему  это  Отчуждение  возникло? Кто  виноват  и  Что  делать?