Андрій Богданович: Індоєвропейська пастуша цивілізація як спартанський архетип: сила понад розкіш*

У глибині тисячоліть, серед степів Понтійсько-Каспійського регіону, сформувалася особлива людська спільнота, яка згодом залишить глибокий слід у цивілізаційному розвитку Євразії. Ця рання індоєвропейська пастуша цивілізація не знала пишних палаців чи витонченої кераміки, не будувала зрошувальних систем і не вела облік урожаю. Натомість вона породила вершника, воїна, вождя — ідеального носія героїчного світогляду, для якого честь, слава і перемога значили більше, ніж комфорт, естетика чи навіть життя.

Цю цивілізацію можна умовно назвати **спартанською** — не в географічному, а в сутнісному сенсі. Як і легендарна Спарта, вона базувалася на принципах **аскези, дисципліни, воєнної організації і колективної ідентичності**. Її матеріальна культура була відносно бідною, але не через відсталість — радше через свідомий пріоритет мобільності, сили і простоти. У світі, де виживання залежало від швидкості, згуртованості й ударної потужності, надмірна розкіш лише обтяжувала.

У центрі індоєвропейської спільноти стояв **воїн-скотар**. Його багатством були не землі, а табуни коней, корів і овець. Його домівкою — степ і намет, його релігією — культ предків, богів-громовержців і духів війни. Його цінностями — честь, хоробрість, вірність племені. Це був світ, де війна була не трагедією, а нормою життя; де смерть у бою вважалась найвищою формою слави; де діти з малку вчилися не тільки пасти худобу, а й володіти списом.

Соціальна структура таких спільнот також мала свою внутрішню логіку. За теорією Жоржа Дюмезіля, індоєвропейське суспільство ділилося на три функціональні класи: **жерці (сакральна влада), воїни (сила), виробники (скотарі, ремісники)**. Така тріада не лише структурувала соціум, а й відбивалася у міфах — від індійських Вед до ісландських саг.

На відміну від осілих землеробських культур (як-от трипільців, дравідів чи мінойців), індоєвропейці не прагнули стабільності — вони прагнули **розширення простору**. Їхньою логікою керувала не циклічність природи, а вектор експансії. Саме тому в період 3000–1000 років до н.е. вони здійснили феноменальну хвилю міграцій — від берегів Атлантики до Індійського субконтиненту, залишаючи по собі мови, міфи й моделі соціального устрою.

На цьому тлі паралелі зі Спартою стають особливо промовистими. Спарта також відкидала розкіш в ім’я сили. Так само жила за кодексом воїнської честі. Так само будувала свою ідентичність навколо колективної дисципліни, самопожертви та контролю над індивідуальними бажаннями. Індоєвропейці не були спартанцями буквально, але **їхній дух, архетип, «психологічна структура» — цілком у цьому ключі.**

Це була цивілізація **не каменю — а міфу**, не міста — а коня, не храму — а табору. Вона не створила непорушних пам’яток, але породила **мови, героїчні епоси, кастові системи, воїнські традиції**, які живуть у нащадках і досі — в словах, законах, уявленнях про честь і гідність.

У певному сенсі, ранні індоєвропейці довели, що **не лише культура розкоші може бути великою. Велич можлива і в бідності — якщо вона організована, озброєна і сповнена ідеї**. Їхній спадок — це не тільки результат експансії, а й **маніфест сили як принципу творення історії.**

Андрій Богданович: Пошуки сенсу в європейській культурі ХХ ст.

Пошук сенсу в європейській культурі ХХ століття — від політичної пристрасті до середземноморського язичництва та неопікареску (Рефлексія над промовою Роберта Стойкерса ''Щоб дати філософське обґрунтування «Новій правиці»'', виголошеною на літньому університеті GRECE, Roquefavour, серпень 1992 року).

Європейська культура першої половини ХХ століття була позначена глибокою кризою і напругою, що віддзеркалювалася в пошуках нових сенсів, форм життя та цінностей. Між вікторіанською епохою та Другою світовою війною інтелектуали і митці перебували в полоні політичних ідеологій — комунізму, фашизму, анархізму — які намагалися дати відповідь на виклики часу. Приклад Арагона, який вибрав комуністичну боротьбу, показує, наскільки це були справжні, але часто трагічні пошуки порятунку. Проте 1945 рік позначив кінець цієї пристрасті, а традиційний гуманізм почав сприйматися як банальність, що більше не могла захистити людину від екзистенційних проблем і історичних катастроф.

У відповідь на це інтелектуальний світ починає шукати притулок не у великих політичних ідеях, а в простоті і близькості — у культурних та природних коренях, які можна знайти в наших серцях, у ландшафтах і традиціях. Така позиція відображена у творчості таких авторів, як Альбер Камю, Нікос Казандзакіс, Жан Джіоно та Лоуренс Даррелл. Вони оспівують середземноморський світ — простий, людський, «язичницький» за своєю суттю, адже він спирається на дохристиянську ментальність, близьку до природи, землі, реального життя.

Цей «середземноморський язичницький» світ — це не втеча від сучасності у далекі острови, як це робили декотрі автори, а прийняття конкретного, земного, меж людського розуміння. Відомий приклад — «Грек Зорба» Казандзакіса, де примітивний, але життєрадісний Зорба стає вчителем цивілізованої людини, показуючи, що справжнє життя — це прийняття обмежень і радість у межах людського досвіду. Камю у своєму творі «Весілля» також закликає обирати Ітаку — символ близької і рідної землі, ясності думки і людської щедрості.

Окрім прийняття тілесності та природних радощів життя, Даррелл підкреслює складність реальності, її багатошаровість і унікальність кожного явища, що не вкладається у суворі схеми та системи моралі. Ця позиція свідчить про відмову від догматичних ідеалів і прагнення до живої, жвавої, повної контрастів реальності.

Ці пошуки, однак, залишилися майже поза увагою «Нової правиці», яка не вважала за потрібне звертатися до спадщини Камю, Казандзакіса чи Джіоно, хоча саме їхній досвід міг би допомогти в глибшому розумінні сучасної кризи.

Друга половина ХХ століття, особливо 50-ті та 60-ті роки, відзначилась появою так званої «неопікарескної» літератури — літератури, що відображає хаотичне, безладне, іноді кумедне, а іноді жорстоке і безглузде життя сучасної людини. Після двох світових воєн і політичних катаклізмів особистість втрачає глибинні корені і змушена існувати в світі, де панує поверховість і горизонтальність, а не вертикальне моральне поглиблення.

У такому світі людина перетворюється на «просту ємність», яка виконує свої побутові функції, пристосовується і намагається зберегти мінімальний комфорт, часто позбавлена глибокого сенсу існування. Ця література дає змогу краще зрозуміти сучасність, не ідеалізуючи її і не впадаючи у трагічний пафос, а констатуючи факт її фрагментарності та роздробленості.

Отже, пошук нового сенсу у європейській культурі ХХ століття — це шлях від політичних ідеалів і гуманістичних утопій через відчай і кризу до повернення до конкретного життя, коренів і природної радості, втілених у середземноморському язичництві, а також усвідомлення складності й безладу сучасного світу, відображеного в неопікарескній літературі. Ці ідеї дають нам ключі до розуміння культурних трансформацій і потенційних напрямків подальшого розвитку європейської цивілізації.

Віталій Портников: Головна мета цієї війни для рашистів — ліквідація української ідентичності, а не якісь там території чи навіть державність

Українці, коли розмірковують про можливості завершення війни, часто говорять про хорватський чи корейський сценарій. Але з точки зору своїх ворогів, вони швидше знаходиться у сценарії боснійському.

Серби не відмовляли хорватам у ідентичності, вони були просто їхніми ворогами. Корейські та китайські комуністи не сумнівалися що на півдні Кореї живуть корейці, вони просто хотіли змінити соціальний устрій на цій частині півострова. А от із босняками було абсолютно інакше. І серби, і до речі, на початку хорвати відмовляли їм у ідентичності як такій. І вважали рівно такими сербами чи хорватами, які просто прийняли інше віросповідання, але залишаються такими самими, ще й розмовляють цією самою мовою. Перший президент Північної  Македонії  Кіро Глігоров розповідав мені, як вони з головою президії Боснії і Герцеговини Алією  Ізетбеговичем намагалися запропонувати очільникам Сербії і Хорватії цивілізований сценарій розлучення і співіснування. Але і Мілошевич, і Туджман сприймали Боснію як продовження Сербії чи Хорватії й абсолютно не зрозуміли, чому вони взагалі мають з нею якось співіснувати. Серби взагалі вважали появу республік мусульман і македонців примхою засновника соціалістичної Югославії Йосипа Броз Тіто. Вони щиро не розуміли, що комуністичний лідер просто реагував на національний рух під час Другої Світової  війни і намагався створити модель співіснування народів власної країни. І це дійсно схоже на те, як Ленін реагував на національний рух у Російській  імперії  і теж намагався створити декорацію співіснування. Але Путін, як колись Мілошевич, вважає Леніна людиною, що «вигадала» Україну а не відповіла на виклики українського національного руху.

Результати такого ставлення очевидні. Серби провели етнічна чищення на тих територіях де їм це вдалося і близькі до остаточного відокремлення від Боснії. Хорвати погодилися із ідентичністю боснійців просто тому що не мали іншого виходу і зрозуміли що ворог мого ворога — мій друг, це схоже на те як із українською ідентичністю почали рахуватися поляки. Захід так і не зрозумів справжні причини війни у Югославії і в Дейтоні створив  абсолютно нежиттєздатну державну модель співіснування народів ,один з яких не визнає право на існування іншого.

І сьогодні жодна з пропозицій врегулювання війни з України не враховує того факту, що головна мета цієї війни — ліквідація української ідентичності, а не якісь там території чи навіть державність. Просто державність потрібно ліквідувати як гарантію того що в ній не буде ідентичності, а території окупувати для зачищення від ідентичності. Але це - наслідки, а не причина.

І до того моменту, доки росіяни не визнають, що українці є іншим народом із власним цивілізаційним надбанням, умов для припинення російсько-української війни не виникне, навіть якщо пройдуть довгі десятиріччя конфронтації й ненависті.

Вітаємо з 75-літтям історика й археолога, видатного дослідника Давнього Галича, Галицької землі та Прикарпаття Богдана Томенчука!

 Вітаємо з 75-літтям історика й археолога, видатного дослідника Давнього Галича, Галицької землі та Прикарпаття Богдана Томенчука!

Богдан Томенчук народився 3 вересня 1950 р. в селі Ценява Коломийського р-ну Івано-Франківської області.

Навчався в Коломийській середній школі №10 і №2. Після служби в армії (Чехословаччина) в 1971-1976 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича (ЧДУ).

Набутий в студентські роки науковий досвід дав можливість Б. Томенчуку після закінчення Чернівецького університету самостійно керувати археологічними експедиціями спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчих музеїв, де протягом 1976-2000 рр. він працював науковим співробітником та завідувачем відділу археології. 

У 1980 р. – лаборант, а в 2002-2008 рр. – науковий працівник Інституту археології НАНУ (за сумісництвом). У 1995 р. – викладач кафедри образотворчого мистецтва художнього факультету Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (за сумісництвом).

У 1998 р. Богдан Петрович Томенчук захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Археологія» в Інституті археології НАНУ. З 1999 р. працював викладачем кафедри релігієзнавства філософського факультету, пізніше – доцентом кафедри всесвітньої історії історичного факультету Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. З 2006 р. – доцент, а з 2014 по 2024 рр. – завідувач кафедри етнології та археології.

Павел Шехтман: Екатерина - императрица Украины?

О, придумал что отвечать россиянчегам на слова, что Екатерина основала Одессу и присоединила Крым.

- Ну верно, так Екатерина же была императрицей Украины.

- #$&*^%&???!!!

- А вы посмотрите, как писался ее титул например по-французски? "« impératrice et autocrate de toutes les Russies». Императрица всех Россий.  На латыни, кстати, тоже. Totuisque Rutheniae (всех Русей)

Почему всех Россий? Каких Россий? 

А просто титул не означал "император всей России", но " император Великой, Малой и Белой России"...

Екатерина была по титулу императрицей Малой России, великой княгиней Киевской, Черниговской и т.п. 

Так и что же следует из того, что украинская императрица присоединила Крым и основала украинские города?

----------

Catherine the Great was the Empress of Ukraine.

And just look at how her title was written in French, for example? "Imperator et autocrate de toutes les Russies." Empress of all the Russias. In Latin, too, by the way. Totuisque Rutheniae (of all the Russias).

Why all the Russias? Which Russias?

And the title simply didn't mean "Emperor of all Russia," but "Emperor of Great, Little, and White Russia"...

Catherine's titles included Empress of Little Russia, Grand Duchess of Kyiv, Chernigov, and so on.

So what does it mean that the Ukrainian Empress annexed Crimea and founded Ukrainian cities?

Андрій Богданович: Три європейські вольниці: Голландія, Швейцарія і Україна як острови свободи серед монархічного моря

**Три європейські вольниці: Голландія, Швейцарія і Україна як острови свободи серед монархічного моря**

Упродовж століть Європа була континентом корон, скіпетрів і тронів. Монархії — абсолютні чи конституційні — формували політичний ландшафт, де влада передавалась у спадок, а народ часто залишався без голосу. Та серед цього монархічного моря існували три острівці свободи, три вольниці, що кидали виклик усталеним порядкам: Голландія, Швейцарія і Україна.

### Голландія: республіка купців і мислителів

У XVII столітті Нідерланди стали першою успішною буржуазною республікою Європи — Республікою Об'єднаних провінцій. Після визвольної війни проти Іспанії, голландці створили унікальну модель держави, де влада належала не монарху, а представницьким органам. Це була країна торгівлі, вільнодумства і релігійної терпимості. Амстердам став магнітом для філософів, художників і вигнанців, які шукали притулку від репресій. У часи, коли більшість європейських столиць корилися королям, Голландія демонструвала, що держава може процвітати без корони.

### Швейцарія: конфедерація гірської свободи

Швейцарія — ще один приклад політичної альтернативи. З XV століття вона формувала конфедерацію незалежних кантонів, які зберігали широку автономію. У 1848 році країна офіційно стала федеративною республікою. Швейцарці обрали шлях нейтралітету, прямої демократії та громадянської участі. Їхній політичний устрій — це симфонія самоврядування, де народ не просто голосує, а активно формує політику. У світі, де імперії змагалися за території, Швейцарія залишалася твердинею миру і свободи.

### Україна: козацька демократія на межі імперій

Україна — третя вольниця, менш відома, але не менш значуща. У XVII столітті на теренах сучасної України виникла Гетьманщина — козацька держава з елементами демократії. Гетьмана обирали на раді, а ключові рішення ухвалювалися спільно. Козаки були не просто воїнами, а носіями ідеї свободи, рівності та самоврядування. Гетьманщина існувала між трьома імперіями — Польською, Російською та Османською — і постійно боролася за автономію. Хоча її політична модель не пережила століть, вона залишила глибокий слід у національній пам’яті як символ волі.

### Вольниці як політичні міфи

Ці три країни — Голландія, Швейцарія і Україна — стали не лише політичними феноменами, а й міфами свободи. Вони надихали мислителів, революціонерів і поетів. Їхні приклади доводили, що можлива інша Європа — без королів, без імперій, з народом у центрі. Вони були доказом того, що свобода — не утопія, а реальність, яку можна вибороти і зберегти.

Сьогодні, коли демократія знову стикається з викликами, варто згадати ці вольниці. Вони нагадують нам, що свобода — це не подарунок, а вибір. І що навіть серед монархічного світу завжди є місце для тих, хто обирає волю.

Андрій Богданович: Наука, що втомилася бути собою: коли істину підмінює рейтинг

# **Наука, що втомилася бути собою: коли істину підмінює рейтинг**

Колись людина прагнула вижити — добути хліб, збудувати дах, забезпечити безпеку. Але як тільки базові потреби задоволені, на неї насувається нова, менш видима, але не менш агресивна загроза: **культурний тиск бути “достатньо успішним”**.

Суспільство не терпить “невидимих” людей. І тому навіть у світах, де, здавалося б, мало б панувати чисте мислення — у мистецтві, філософії, науці — поступово запроваджується логіка маркетингу: **“бути значущим” означає “бути видимим”**. І з цього починається криза, яку вже давно варто назвати своїм іменем.

---

## **Від істини — до цитованості**

У науці це явище має конкретне обличчя. Воно зветься **наукометрія**. Задумано її було як нейтральний інструмент оцінки наукової активності. Але щойно метрика стає основною метою — вона перетворює живу наукову думку на гонитву за числами.

Вчений уже не просто досліджує — він **“випускає продукцію”**:

* статті — кожні пів року,

* конференції — навіть якщо нема чого сказати,

* цитати — неважливо, ким і навіщо.

Інколи це нагадує парад, де кожен учасник тягне плакат з власним ім’ям, повторюючи: «Я тут! Я існую! Зверніть на мене увагу!» Бо в іншому разі — викреслять із проєктів, не дадуть грантів, скажуть: “Малоактивний”.

---

## **Наука за ринковою моделлю**

Ця трансформація — не випадкова. Ми живемо в епосі, де **ринковий підхід охопив усе**, навіть ті сфери, які мали бути від нього захищені.

Як бізнесмен хизується годинником і авто, так вчений — кількістю індексованих публікацій.

Як компанія маніпулює брендом, так науковець — ключовими словами в назві статті.

Як маркетолог націлюється на “охоплення”, так дослідник — на максимальну цитованість.

Відбувається **підміна змісту формою**. Якість — кількістю. Істина — рейтингом. Думка — “тематичним фокусом”.

---

## **Імітаційна наука**

Результат — **імітаційна наука**, де:

* пишуться статті, яких ніхто не читає;

* повторюються банальні теми, бо вони “краще проходять”;

* наукове середовище стає все менш здатним до внутрішньої критики, бо кожен залежить від чужих оцінок.

Це наука не як пошук, а як **гра в розподіл символічного капіталу**. Тут головне — не сказати нове, а **вчасно з'явитись у списках**.

Андрій Богданович: Технічне мислення ≠ математичне мислення

**“Не кожен технар — математик”: як технічна освіта втрачає талановитих студентів**

Уявімо студента, який з дитинства розбирав телевізори, лагодив мопеди, збирав комп’ютери, розумівся на електриці краще за сусідського майстра. Він вступає до технічного університету з мрією стати інженером — створювати, винаходити, вдосконалювати. І вже на другому курсі він починає сумніватися: “Це точно мій шлях?” А на третьому — кидає навчання.

Що сталося?

Він не впорався з математичним аналізом, матрицями, подвійними інтегралами й диференціальними рівняннями. Але чи означає це, що він **“не технар”?** Зовсім ні. Це означає, що **система освіти переплутала поняття “технічний інтелект” і “математична абстракція”**.

### 📌 Технічне мислення ≠ математичне мислення

Поширена помилка — вважати, що хороший інженер чи технік має бути блискучим математиком. Але насправді **технічне мислення — це інше**.

**Технічне мислення** — це здатність бачити, як працює система, уявляти її в дії, розуміти механізми, шукати рішення у фізичному світі.

**Математичне мислення** — це абстрактна логіка, маніпулювання символами, робота з ідеальними моделями.

Технік мислить “як це зробити”, а не “як це довести”.

---

### 🛠 Коли університет перетворюється на фільтр

Технічні університети часто орієнтуються на радянську традицію: **висока математика — це головний етап “очищення” від слабких**. І дійсно, студенти, які не витримують хвильових рівнянь чи лінійної алгебри, зникають з журналів.

Але проблема в тому, що **часто зникають не “слабкі” студенти, а сильні техніки** — люди з руками, з досвідом, з уявою.

Вони могли б бути інженерами, автоматизаторами, конструкторами, але їм не дали шансу: не здали абстрактну формулу — не пройшли далі.

Це все одно, що не пускати водія автобуса за кермо, бо він не може довести теорему Піфагора.

---

### 🔧 Інженерія — не лише про теореми

Світові компанії давно це зрозуміли.

У технічних коледжах Німеччини, Швейцарії, США чи Ізраїлю **більше уваги приділяється практиці**, проєктам, лабораторіям, командній роботі. Так, базові знання з математики потрібні, але ніхто не перетворює навчання на абстрактний марафон.

Навпаки — студенти з “руками й головою” отримують шанси проявити себе, навіть якщо вони не друзі з інтегралами.

---

### 🚨 Що втрачає Україна?

Ми маємо гостру нестачу кваліфікованих інженерів, майстрів, механіків, електронників, фахівців з автоматизації.

І водночас — **втрачаємо молодь, яка могла б зайняти ці ніші**, тільки тому, що система відсіяла їх за академічними критеріями, непридатними до реального виробництва.

Це все одно, що топити дровами нову бойлерну.

---

### ✅ Що робити?

1. **Розрізняти типи мислення** — не всі інженери мають бути математиками.

2. **Запроваджувати альтернативні треки**: практичні інженерні програми з меншим акцентом на теорію.

3. **Давати більше проєктної, практичної роботи** — нехай студенти створюють, а не лише здають.

4. **Не принижувати “неакадемічних” студентів** — бо часто саме вони створюють найкращі речі руками.

## 🙌 Висновок

Технічна освіта має навчати **робити**, а не лише **рахувати**.

Ми маємо цінувати **технічний інтелект** — не менш ніж математичний. Бо без інженерів-практиків **ніяка математика не перетвориться на міст, літак чи електростанцію**.

Можливо, майбутній Ілон Маск просто кинув політех, бо не впорався з функціями Бесселя. І це не його провина.

Андрій Богданович: “Хто годуватиме пенсіонерів?” — страх, який не витримує арифметики

**“Хто годуватиме пенсіонерів?” — страх, який не витримує арифметики**

Одна з найпопулярніших страшилок, яку регулярно поширюють у ЗМІ та соцмережах — “в Україні катастрофічно зменшується населення, і скоро нікому буде годувати пенсіонерів”. Це твердження звучить грізно, емоційно та тривожно. Але чи справді воно витримує спокійний розрахунок?

Спробуймо розібратися без паніки — лише на основі цифр.

---

### 📉 Скільки витрачаємо на пенсії?

У 2024 році Україна витратила на пенсійне забезпечення близько **\$18.9 млрд**. Це величезна сума — близько третини всього бюджету країни.

Звучить так, ніби для фінансування пенсій потрібно **всю країну поставити до станка**. Але це — ілюзія.

---

### 👷 Скільки людей потрібно, щоб забезпечити пенсії?

В Україні є два сектори, які реально заробляють валютою і платять податки:

* **Аграрний сектор**: приносить у бюджет \$14–17 млрд

* **ІТ-сектор**: ще \~\$1 млрд

* Разом — **\~\$15–18 млрд**, тобто **майже стільки, скільки потрібно на пенсії**

І от що цікаво:

* В **агросекторі** зайнято \~2.4 млн людей

* В **ІТ-секторі** — ще \~300–350 тис.

Разом — менше **3 мільйонів людей**, які **вже сьогодні** сплачують податки, яких **вистачає на фінансування всієї пенсійної системи**.

Це не теорія. Це факт. Ми це вже робимо.

---

### 🔁 А що далі?

Так, населення України скорочується — еміграція, війна, старіння. Але разом із цим **буде скорочуватись і кількість пенсіонерів**.

Вже зараз середній вік пенсіонерів зростає, а нових “одержувачів пенсій” буде менше.

До того ж, **пенсійний вік підвищується**, а частка пенсіонерів, які доживають до глибокої старості, не росте надто швидко.

Отже, **навантаження на одного платника не буде зростати нескінченно** — навпаки, ймовірно, воно навіть зменшиться.

---

### 🔄 Що це означає?

> Щоб прогодувати всіх пенсіонерів — не потрібно мати 20 мільйонів працездатних.

> Достатньо **кількох мільйонів високопродуктивних фахівців**, які працюють у сфері з великою доданою вартістю.

Сучасна економіка — це не важка індустрія з тисячами робітників біля конвеєра. Сьогодні **один фахівець в ІТ чи агроіндустрії може генерувати податків більше, ніж 10 осіб у старій економіці**.

Албанская загадка: открытие древних корней через ДНК

Тайна происхождения албанцев веками пленяла историков, но новаторские исследования древней ДНК наконец-то приоткрывают завесу тайны! 

Исследователи изучили более 6000 геномов и сделали потрясающие открытия на таких раскопках, как Чинамак в Албании, где останки, датируемые 2663-2472 гг. до н. э., раскрывают захватывающую генетическую историю. Результаты показывают, что современные албанцы имеют замечательную генетическую преемственность со своими предками позднего бронзового и железного веков — около 70% их родословных связаны с ямной культурой из понтийско-каспийских степей. 

В железный век Албания была культурным перекрёстком, где «иллирийские» общины делились генетическими и культурными чертами по всему Балканскому региону. В отличие от соседних регионов, на которые сильно повлияли славянские миграции, Албания служила генетическим рефугиумом, сохраняя своё наследие предков в течение всего Средневековья. 

Албанский язык стал уникальной жемчужиной балканского лингвистического гобелена, корни которого уходят в V век. Это языковое развитие идеально соответствует генетическому повествованию, раскрытому в древней ДНК. 

От курганов бронзового века до средневековой геномной преемственности, свидетельства рисуют яркую картину албанского наследия – захватывающее путешествие во времени, связывающее древние народы с современной Албанией!

https://community.mytrueancestry.com/genetic-insights-into-albanian-ancestry-and-linguistic-origins/

Новые картины художницы Анастасии Фоминой Rimo Zanmo

Новые картины художницы Анастасии Фоминой Rimo Zanmo 

О художнице можно почитать здесь / About artist Anastasia Fomina Rimo Zanmo - https://mesoeurasia.blogspot.com/2021/08/blog-post_50.html

можно купить в Вашу частную коллекцию или на подарок.

Галерею работ Вы можете посмотреть по адресу https://instagram.com/rimo_zanmo_artworks

Для связи пишите пожалуйста в Директ или rimo.zanmo.artworks@gmail.com

Бордживой Достал: Правда о двоеверие на Руси

 

"... Нельзя не обратить внимание еще на одну область - религиозные верования, изучение которых раскрывает ряд общих черт и закономерностей. Б. А. Рыбаков отверг теорию двоеверия у раннесредневековых славян и показал, что нет существенной разницы между христианством и древним славянским язычеством как религиозным мировоззрением; отличия являются вторичными и возникли из-за наслоения различной идеологии на первоначальные эклектические христианские воззрения в условиях рабовладельческого и феодального строя. Он обратил внимание на то, что разные элементы славянского язычества возникли в разных хронологических и общественно-экономических условиях (26) и дожили до средневековья, когда слились с христианскими представлениями (27). Продемонстрировав это на примере многих стран, он тем самым создал методическую основу для сравнения материальных проявлений славянского язычества на всей славянской территории. Пережитки язычества сохранились в форме мелких амулетов, в орнаментации разных предметов и в остатках культовых мест...." (С. 86).

Достал, Бордживой. Некоторые общие проблемы археологии Древней Руси и Великой Моравии // // Древняя Русь и славяне / отв. ред. Т. В. Николаева. – М. : Наука, 1978. – С. 83-88

26. Рыбаков Б. А. Задачи изучения славянского языческого мировоззрения // Методологические вопросы общественных наук. - М., 1966. - С. 369--380; см. также: История СССР, т. 1, с. 500-511.

27. Рыбаков Б. А. Календарь IV в. из земли полян // Сов. археология. - 1962. - № 4. - С. 66-89; Рыбаков Б. А. Космогония и мифология земледельцев неолита // Сов. археология. - 1965. - № 1. - С. 24-47, № 2. - С. 13-33; Рыбаков Б. А. Русалии и бог Симаргл-Переплут // Сов. археология. - 1967. - № 2. - С. 91-116; Рыбаков Б. А. Славянский весенний праздник // Новое в советской археологии. - М., 1965. - С. 254-257; Рыбаков Б. А. Языческая символика русских украшений ХІІ в. // Тезисы докладов советской делегации на І Международном конгрессе славянской археологии в Варшаве - М., 1965. - С. 64-73; Рыбаков Б. А. Макрокосм в микрокосме народного искусства // Декоративное искусство СССР. - 1975. - " 3. . - С. 30-41.

Geoffrey Sea: Four Cosmological Cognates Between Baikal-Yeniseian Languages and Northern North American Languages

I think I’ve shown adequately by analyzing mtDNA haplogroup A that there was a direct genealogical relationship between the Baikal-Yeniseian region and the northern North American peoples including the Chumash, the Almosans (Wakashan, Salish, and Algics), the Na-Dene, and various groups of Native Alaskans including the Tsimshian, the Tlingit, and the Eyak. Virtually all geneticists have recognized these relationships.

The Baikal-Yeniseian region, after the departure of groups that headed to North America, became the incubator of four language families – Turkic, Uralic, Yeniseian, and Tungusic – which had strong influence over three other Asian language families: Amuric (Nivkh), Itelmen, and Chukotko-Kamchatkan.

Some big advances have already been made in linking the Asian families just mentioned to the related North American language families. Edward Vajda has successfully shown that Yeniseian and Na-Dene are sufficiently related to merit calling them a single family, “Dene-Yeniseian.” Sergei Nikolaev has reconstructed a proposed proto-language for Nivkh, Wakashan, and Algonquian. I think I have shown that Tsimshian language is a direct descendant of Itelmen.

But a general problem in these attempts is that they have been too isolating. At the times of separation, which range from 14,000 to as little as 1,500 years ago (the latter for the separation of Yupik from Chukchi), the Asian languages on the list had usually not yet separated from each other. Between 14,000 and at least 9,000 years ago, the language most likely spoken in the Baikal-Yenisei region was something we could label Proto-Turkic-Uralic-Yeniseian-Tungusic-Almosan-Dene, and even that is an abbreviation. (I propose that this be called Baikalic.) For this reason, I suggest that the main reason for difficulty finding lexical correspondence is that so much differentiation and mixing has occurred within Asia and within the Americas over the long time period.

The linguist Joseph Greenberg proposed two large and related macro-families that he called Eurasiatic and Amerind. Both have been roundly rejected by historic linguists and I am absolutely not resurrecting his proposal. I am proposing a far more limited macro-family that emerged from the Baikal-Yenisei region and extended only to those North American groups that have proven genetic descent from the Baikal-Yeniseian region. I do think that real commonalities of languages within this group, such as agglutinative suffixing morphology with counting classes and an animate-inanimate gender system, provided Greenberg with the backbone of his overly-grand proposal.

Ukraine is not just land, it is a point of reassembly, where the energy of the old world collapses to make room for the new

This is not a thought for idle minds, but for those who seek strength in the whirlwind of events. Understand: the world you knew is an illusion, woven from familiar forms. It was tightly woven, but the threads have frayed.

Ukraine is not just land, it is a point of reassembly, where the energy of the old world collapses to make room for the new. This is a battlefield, not for territory, but for awareness. It is not armies that clash here, but intentions.

Look not at the actions, but at the whirlwind of power that rises from this land. It breaks old ties, destroys dogmas and opens doors to the new. Those who are able to see will understand: this conflict is a test of the spirit. It tests how ready you are to abandon old beliefs and find a new form.

The world is not collapsing. It is reassembling. And those who withstand this tension will become part of the new weave. Do not look for logic, look for strength. She is always there where the old fabric of reality is torn.

-----

Ця думка не для порожніх умів, але для тих, хто шукає силу у вирі подій. Осягни: світ, який ти знав, — лише ілюзія, зіткана зі звичних форм. Він був міцно сплетений, але нитки зносилися.

Україна — це не просто земля, це точка перескладання, де енергія старого світу зхлопується, щоби вивільнити місце для нового. Це поле битви, але не за території, а за усвідомлення. Тут стикаються не армії, а наміри.

Дивись не на дії, а на вихор сили, що здіймається з цієї землі. Він розриває старі зв'язки, руйнує догми і відчиняє двері до нового. Ті, хто здатний бачити, зрозуміють: цей конфлікт є випробуванням для духу. Він перевіряє, наскільки ти готовий відмовитися від старих переконань і набути нової форми.

Світ не руйнується. Він перезбирається. І ті, хто витримає цю напругу, стануть частиною нового плетива. Не шукай логіки, шукай силу. Вона завжди там, де рветься стара тканина реальності.

-----

Эта мысль не для праздных умов, но для тех, кто ищет силу в вихре событий. Постигни: мир, который ты знал, — лишь иллюзия, сотканная из привычных форм. Он был крепко сплетён, но нити износились.

Украина — это не просто земля, это точка пересборки, где энергия старого мира схлопывается, чтобы высвободить место для нового. Это — поле битвы, но не за территории, а за осознание. Здесь сталкиваются не армии, а намерения.

Смотри не на действия, а на вихрь силы, что поднимается из этой земли. Он разрывает старые связи, рушит догмы и открывает двери в новое. Те, кто способен видеть, поймут: этот конфликт — испытание для духа. Он проверяет, насколько ты готов отказаться от старых убеждений и обрести новую форму.

Мир не рушится. Он пересобирается. И те, кто выдержит это напряжение, станут частью нового плетения. Не ищи логику, ищи силу. Она всегда там, где рвётся старая ткань реальности.

Валерій Пекар: Ім'я проблеми -- Китай

Китай наздогнав Америку, і що з цим робити, ніхто не знає.

Тож завдання американської зовнішньої політики насправді не таке легке, як може здатися на перший погляд.

1. Китай претендує на позицію світового гегемона, зайняту нині Америкою. Перший крок до цього -- китайська експансія у Південно-Східній Азії, успіх якої означає початок незворотного занепаду Америки й піднесення Китаю на першу сходинку.

2. Китай живиться російськими ресурсами та тішиться одноосібним правом власності на росію. Відірвати росію від Китаю не вдається. (Це можна зробити, розділивши росію на частини, але поки Америка не готова до такого радикального шляху.) Залежність росії посилюється, і це загроза для США.

3. США не мають хорошого рішення, як протистояти Китаю, й постійно шукають його. Але якщо Китай має росію не просто сателітом, а фактично васалом, залежною країною, то рішення немає взагалі. Бо ніхто не знає, як воює Китай (остання китайська сухопутна війна була півстоліття тому, морська півтора століття тому, обидві провальні для Китаю). Але всі знають, як воює росія: закидує супротивника мільйоном трупів. 

4. Тому США бояться колапсу росії, звідси така обережність щодо санкцій та інших форм тиску. Обидва сценарії -- колапс влади в росії та консолідація влади в росії -- ведуть її до падіння в обійми Китаю. Китай все чудово розрахував і спланував. Що тепер робити Америці?

Тож не звинувачуйте американців в нерішучості. На кону доля світу загалом й Америки зокрема. Тут потрібна обережність і виваженість.

Що робити нам? Показати американцям третій шлях, який вже бачать окремі європейці: деколонізація, деімперіалізація росії. Завдання надзвичайно складне.