«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Назиданием идти своим путем, делать свое дело и не срываться, пытаясь стать тем, кем ты не являешься.
Тебе может иногда казаться, что ты кабинетный теоретик, но правда в том, что смерть идет за тобой так же, как и за теми, кто сидит в окопе, и застанет тебя на твоем посту, при этом обойдя их.
Тебе может казаться, что ты неудачник, еле сводящий концы с концами, но люди, настоящие люди прекрасно понимают, что на самом деле ты сделал выбор подлинного аскета, не желая продавать первородства своего таланта за чечевичную похлебку сытости и мнимого успеха.
Саша погиб как политический солдат, возвращаясь с конференции, посвященной гибридной войне, конференции в рамках того проекта, которому он посвятил последнюю часть своей жизни — создания Междуморья.
Мы немного общались с ним на эту тему, и я знаю, что ему нелегко далось решение войти в руководство Национального Корпуса — он понимал, что тем самым сжигает за собой мосты научной карьеры, особенно в науке международной, в которой сегодня царит леволиберальный диктат.
Но он принял такое решение, выбрав путь мыслителя-практика, мыслителя-воина, для которого интеллект является орудием борьбы за политическое дело, за свой политический проект и встретил символическую смерть — _в пути_с гибридной войны (и кто знает, не без помощи врагов ли…)
Я знаю, что как патриот Украины в разгар войны он думал о том, чтобы отправиться на Восток, с оружием в руках. Это соблазн, наверное, свойственный всем пассионарным интеллектуалам в такие моменты, и его справедливо отговаривали, потому что таких, как он, единицы в современной Украине и его мозги были гораздо нужнее ей, чем его руки. Как видно, это ничего не решает в отношении смерти — среди моих друзей тут немало тех, кто прошел через самые горячие точки, и они слава Богу, живы, и занимаются, кто бизнесом, кто чем, а Саша, оставшийся сражаться своим интеллектом, встретил предначертанную ему смерть на своем боевом посту.
Это мужество интеллектуала, политического солдата жить и умирать тем способом, который ему предписан, представляет собой верность особого рода — исполнением того, что древние арии называли Дхармой.
Таким был мой учитель Гейдар Джемаль, до последних дней своей жизни продолжавший рассуждать и учить, несмотря на колоссальные боли. Таким останется в моей памяти мой приятель Александр Маслак, живший как философ-аскет и погибший как воин-философ.
Комментариев нет:
Отправить комментарий