Віктор Ягун: Війна в Україні - це перехід цивілізації в іншу військово-політичну епоху

Якщо звести виступ Валерій Залужний у Chatham House до стратегічної формули - це не просто аналіз війни росії проти України, а опис переходу цивілізації в іншу військово-політичну епоху. І головний висновок тут жорсткий, але абсолютно логічний з точки зору військової теорії, економіки війни і того, що ми вже бачимо на фронті й у тилу.

Головний висновок такий: майбутні війни виграватимуть не армії, а системи.

Не чисельність, не навіть окремі технології, а здатність держави синхронно керувати п’ятьма контурами - військовим, економічним, технологічним, демографічним і союзницьким. Це класична логіка тотальної війни ХХ століття, але не на цифровому рівні ХХІ.

Україна вже воює у війні наступного покоління. Те, що Залужний назвав robotized kill zone, ми бачимо щодня: тотальна прозорість поля бою, сенсорні мережі, дешеві БПЛА, алгоритмічні удари по логістиці. Це той самий процес, про який я не раз писали у своїх аналізах щодо Replicator, swarm-warfare і ролі економічної мобілізації - фронт стає лише вузькою ділянкою ширшої системної війни.

Звідси випливає перший стратегічний висновок: перемога - це функція економічної витривалості плюс технологічної швидкості адаптації. Росія це зрозуміла раніше - мілітаризувала економіку, перевела промисловість у воєнний режим, використовує дешеві засоби виснаження. Україна відповідає інноваціями і союзами. Хто швидше масштабуватиме рішення - той виграє.

Другий висновок: людський ресурс стає найдефіцитнішим фактором війни. Це переворот у військовій історії. Якщо у ХХ столітті переважала логіка масових армій, то тепер виживання залежить від того, наскільки держава може зберегти людей, автоматизуючи бій. Це пояснює і фокус на дронах, і на автономних системах, і на розподіленій енергетиці. Людина стає стратегічним активом, а не витратним матеріалом.

Третій висновок: енергетика і логістика - це новий фронт. Тут мої постійні аналізи щодо "Дружби", Adria, атак по підстанціях і ролі розподіленої генерації повністю збігаються з логікою Залужного. Централізовані системи - вразливі. Децентралізація - це не модернізація, а оборона держави.

Четвертий висновок: альянси стають технологічними, а не лише політичними. Україна як лабораторія війни створює новий тип партнерства - кооперація виробництво NASAMS, об’єднані дрон-програми, супутникові мережі, санкційні коаліції. Це нова архітектура безпеки, де союзник - це той, з ким у тебе інтегровані алгоритми і ланцюги виробництва.

І нарешті головне політичне попередження Залужного - ризик "Мюнхена XXI століття". Світ стоїть перед вибором: або зупинити агресію так, щоб вона не повторилася, або отримати більшу війну через кілька років. Це класичний урок історії, від Мюнхенської угоди до сьогодення. 

Тому якщо сформулювати одним реченням: Війну XXI століття виграє не той, у кого більше танків і солдатів, а той, хто швидше перетворить державу на інтегровану систему технологій, економіки й союзів, здатну воювати довго і адаптуватися швидше за противника.

Україна вже в цій реальності. І саме тому наш досвід уважно читають від Лондона до Джакарти - бо це не лише наша війна, це прототип майбутніх конфліктів.

Володимир Єрмоленко: За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність

За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність.

Трамп - продукт суспільства надлишку. Стилю життя, для якого немає обмежень. Роби, що хочеш, бери від життя все. Переступай всі перепони, зокрема й моральні. Коли зникають обʼєктні перепони (бо вже доступні всі речі, яких хочеться), постає ілюзія зникнення і субʼєктних перепон. Інші люди перетворюються на інструменти та обʼєкти. Вони - речі, які нічого не відчувають. Їм не треба співчувати. Так надмірний гедонізм перетворюється на жорстокість.

Путін - продукт суспільства нестачі. Його ключовий міф - «блокада Ленінграда». Його головне слово - «лішенія». В суспільстві «лішеній» народжуються російські «лішніє люді». У цій психології страждання зникає ідея радості та насолоди. Єдина моя насолода - що інший страждає більше, ніж я. І тому коли «лішніє люді лішеній» дістають владу, вони хочуть, шоб інші теж страждали. «Ми страждали, тепер страждайте ви». Ви маєте «лішиться» найдорожчого, маєте випробувати «лішенія». Так надмірний культ страждання перетворюється на жорстокість.

На виході маємо дві жорстокості, дві системи презирства до людської гідності, які, однак, випливають з різних джерел. «Страждальницька», однак, сильніша за «гедоністичну». Вона має більше витримки і вміє терпіти. Її садизм не спонтанний, а добре спланований і витриманий. Він уміє маніпулювати гедоністичною жорстокістю, підсовуючи їй постійні «насолоди», зокрема і епстін-стайл.

А от витримка українців цей садопутінізм бісить. Бо як би нам не було боляче, ми не збираємося страждати більше, ніж вони. Ми бережемо в собі здатність радіти життю, навіть попри біль і втрати. І це російського колективного путіна бісить. Він не знає, що з цим робити.

Володимир Єрмоленко: Це війна між світами життя і смерті

Український світ, як частина європейського, тримається за життя. Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне / сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити і продати, його не можна замінити, воно незамінне.

Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити і продати, воно замінне, масово замінне. Життя, як власність, можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими - це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності і тд. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент - і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні - танатократія. Правління через смерть. І була нею більшу частину своєї історії.

Успішність танатократіі досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а й його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш. Тому відбувається їхня нормалізація.

Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість - і навпаки. 

Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій - але також до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання і тд. 

Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.

Нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії, і нівелювати її слабкі сторони. І шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф великого царя грунтується на тому, шо цар - єдиний хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина стикається з реальністю - що цар старий, немічний, слабкий, смертний - її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя - нема і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ - ні.

В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер - ні.

Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади. Щоправда потім здебільшого цар повертається.

Але колись він не повернеться.

Благословенный Слог ХУМ в Сиянии Пяти Мудростей / The Blessed Syllable HUM in the Radiance of Five Wisdoms.

 Благословенный Слог ХУМ в Сиянии Пяти Мудростей / The Blessed Syllable HUM in the Radiance of Five Wisdoms.

Римо Занмо, 2026

Холст на картоне, акрил. 20 × 30 см

Представленное полотно являет собой священный образ семенного слога ХУМ (ХУНГ) — самоцветного сердца ума всех Просветленных.

В центре композиции, на фоне бескрайней небесной чистоты, покоится каллиграфический символ глубокого синего цвета. Этот цвет знаменует собой Дхармакаю — безбрежное пространство истины, непоколебимость и преображение обыденного гнева в кристальную Зеркалоподобную Мудрость. Слог ХУМ, воплощающий неразделимость метода и мудрости, выступает здесь как источник защиты и духовной силы.

Священный символ окружен радужным тигле — концентрическими кругами чистого света. Пять цветов радуги символизируют пять изначальных семейств Будд и гармонию пяти элементов, из которых соткано всё сущее. Плавное сияние ореола указывает на то, что просветленная природа присутствует в каждом мгновении, пронизывая собой пространство.

Работа выполнена акрилом с глубоким почтением к каноническим смыслам. Картина создана не только как художественное произведение, но и как объект для созерцания и медитации, приносящий благословение в то место, где она находится. Она служит визуальным напоминанием о чистоте нашего изначального состояния и помогает практикующему устранить препятствия на пути к пробуждению.

The Blessed Syllable HUM in the Radiance of Five Wisdoms.

Rimo Zanmo, 2026

Acrylic on canvas board. 20 × 30 cm

This canvas presents the sacred image of the seed syllable HUM (HUNG) — the jewel-like heart of the mind of all Enlightened beings.

In the center of the composition, against the background of boundless celestial purity, rests a calligraphic symbol of deep blue. This color signifies the Dharmakaya — the vast space of truth, immovability, and the transformation of ordinary anger into crystalline Mirror-like Wisdom. The syllable HUM, embodying the inseparability of method and wisdom, acts here as a source of protection and spiritual power.

The sacred symbol is surrounded by a rainbow tigle — concentric circles of pure light. The five colors of the rainbow symbolize the five primordial Buddha families and the harmony of the five elements from which all existence is woven. The smooth radiance of the halo indicates that the enlightened nature is present in every moment, pervading all space.

The work is rendered in acrylic with deep reverence for canonical meanings. The painting is created not only as an artwork but as an object for contemplation and meditation, bringing blessings to the place where it resides. It serves as a visual reminder of the purity of our primordial state and helps the practitioner remove obstacles on the path to awakening.

Информация / Information:

Цветок Изначальной Мудрости: Мантра Манджушри.

 Цветок Изначальной Мудрости: Мантра Манджушри.

Римо Занмо, 2026

Холст на картоне, акрил. 20 × 30 см

Представленное полотно являет собой священную композицию мантры Бодхисаттвы Манджушри — воплощения запредельной мудрости, отсекающей узы неведения.

Мантра Манджушри, также известная как мантра "Ом Ах Ра Па Ка На Дхих", — это мощное заклинание для получения благословения и руководства Манджушри.

«Ом» символизирует универсальный звук, сущность реальности.

«Ах» указывает на неуязвимость мудрости.

«Ра» символизирует сияющее просветление мудрости.

«Па» символизирует венец мудрости.

«Ca» олицетворяет мудрость проницательности.

«Na» обозначает знание высшей реальности.

«Дхих» стремится к постижению истины, опираясь на знания Манджушри

Работа выполнена акрилом, картина создана не только как художественное произведение, но и как объект для созерцания и медитации, приносящий свет осознанности в то место, где она находится. Она служит напоминанием о том, что истинная мудрость подобна солнцу — она всегда присутствует, ожидая момента, когда тучи омрачений рассеются.

Flower of Primordial Wisdom: The Manjushri Mantra.

Rimo Zanmo, 2026

Acrylic on canvas board. 20 × 30 cm

This canvas presents a sacred composition of the mantra of Bodhisattva Manjushri — the embodiment of transcendent wisdom that severs the bonds of ignorance.

The Manjushri Mantra, also known as the "Om Ah Ra Pa Tsa Na Dhih" mantra, is a powerful invocation to receive the blessing and guidance of Manjushri.

"Om" symbolizes the universal sound, the essence of reality.

"Ah" signifies the invincibility of wisdom.

"Ra" symbolizes the radiant enlightenment of wisdom.

"Pa" represents the crown of wisdom.

"Tsa" embodies the wisdom of discernment.

"Na" denotes the knowledge of ultimate reality.

"Dhih" seeks the realization of truth, drawing upon the knowledge of Manjushri.

Executed in acrylic, this painting is created not merely as a work of art, but as an object for contemplation and meditation, bringing the light of mindfulness to its surroundings. It serves as a reminder that true wisdom is like the sun — ever-present, waiting for the clouds of delusion to dissipate.

Информация для коллекционеров / Information for Collectors:

Владимир Емельянов: Геноцид советского народа был устроен самим советским народом / The genocide of the Soviet people was carried out by the Soviet people themselves

То, что украинцы назвали Голодомором, несомненно, было геноцидом всего советского народа... 

Нет. Гулаг - это позднее явление, он младше самого геноцида. 

Ленинский геноцид элит России, сталинский геноцид целых народов, особый ежовский, стахановский по энтузиазму конвейерный геноцид, военный геноцид немецкой нации, послевоенный геноцид евреев... Да, тут наберется на целый музей. 

А специфика одна: свои уничтожали своих. Геноцид советского народа был устроен самим советским народом, бывшим народом Российской империи, превратившим себя черт знает во что. 

И никто ИЗВНЕ тут не виноват. 

Если же говорить о войне с фашизмом, то со стороны немецких фашистов геноцид евреев и цыган был, а геноцида советского народа не было. Людей не убивали за то, что они граждане СССР. Потому что фашисты писали о славянах, туранцах, монголах, картвелах, и никогда в их построениях не было советского народа. Коммунистов они всегда отождествляли с евреями. И их доктрина состояла в том, чтобы освободить прочие народы от еврейско-коммунистического влияния, а потом поставить их на службу Германии. 

Так что историки геноцида советского народа сходу должны обнаружить сей геноцид в политике властей СССР - преступников военных и гражданских, оккупировавших территорию России.

Тюрки как потомки азиатских скифов (саков)

Скифы никуда не исчезли — это тюрки!

Тюрки — это обновленная версия скифов!

Тюрки — это эволюционная стадия того же степного населения!

С точки зрения исторической логики и биологической преемственности, скифы никуда не испарились — они просто сменили «политическую кожу» и язык.

В науке это называется этнокультурной трансформацией. Вот три главных доказательства того, что скифы — это и есть ранние тюрки:

1. Генетическая эстафета

Палеогенетика подтверждает: население степи между Алтаем и Дунаем 2500 лет назад (саки/скифы) и 1500 лет назад (ранние тюрки) — это одни и те же люди.

Исследования ДНК показывают, что тюркские племена формировались на основе местного сакского субстрата.

Гунны, а затем Тюркские Каганаты не истребляли скифов, они объединяли их под новыми знаменами.

2. Хозяйственный и культурный монолит

Представьте: если бы на место скифов пришли совершенно другие люди (например, из лесов или джунглей), образ жизни бы изменился. Но в степи 2000 лет ничего не менялось:

Та же форма юрты.

Тот же метод пастьбы скота.

Та же одежда (штаны, сапоги, кафтаны).

Та же воинская тактика (стрельба из лука на скаку).

Те же курганы для захоронения вождей.

Тюрки просто довели скифские технологии до совершенства (изобрели стремена и саблю).

3. Лингвистический переход

Это самый тонкий момент. В истории часто бывает так: народ сохраняет кровь и обычаи, но переходит на более «престижный» или удобный язык.

Великий розкол 1054 року

 Великий розкол 1054 року остаточно розділив християнство на дві основні гілки: Римсько-католицьку церкву на Заході та Східну православну церкву на Сході. 

Розкол, зосереджений навколо Риму та Константинополя, був спричинений тривалими розбіжностями щодо церковної влади, доктрини та політичної влади. 

Західна Європа здебільшого залишалася вірною Риму, тоді як значна частина Східної Європи та візантійської сфери наслідувала Константинополь. 

Цей розкол формував європейську історію протягом століть, впливаючи на союзи, культуру та навіть майбутні війни. 

Хоча 1054 рік є традиційною датою, напруженість наростала протягом поколінь. Розкол залишається одним із найважливіших поворотних моментів у релігійній та політичній історії.

 Іларіон на Київському митрополичому престолі був настановлений мощами св. Климента Римського собором руських єпископів за участі Ярослава (тобто, цілком канонічно), але без згоди Константинополя.

Насправді ж Поділ Пентархії на Захід і Схід відбувся ще у 431 році під час Ефеського собору, а в 451 році після Халкедонського собору відокремилася від офіційної Церкви Римської імперії східна (орієнтальна) лінія християнства, головні представники яких зараз - це Вірменська Апостольська та Коптська Церкви. Розкол 1054 року слід розглядати як розкол всередині західних християн - халкедонітів, як і наступні розколи часів Реформації, старообрядництво, і Мінську схизму московського Кирила з Онуфрієм.

Подношение благой мысли: Путь Римо Занмо в буддийском искусстве / Offering a Good Thought: The Way of Rimo Zanmo in Buddhist Art

 Подношение благой мысли: Путь Римо Занмо в буддийском искусстве.

Меня зовут Анастасия Римо Занмо. Мне 35 лет. Моя родина — Беларусь, край тишины и глубоких корней. Однако мой внутренний путь обрёл ясную направленность в 2018 году, когда благие обстоятельства привели меня к изучению буддийской философии через просмотр лекций по буддизму, чтение книг. С того момента мое творчество перестало быть просто поиском формы и цвета; оно стало формой практики, малым вкладом в распространение Дхармы и способом выразить благодарность Учителям.

Обращение к истокам, рождение образа:

Слушая глубокие лекции о природе ума и сострадании, я почувствовала непреодолимый импульс воплотить эти истины в зримых образах. Буддийская философия — это не только тексты, но и живое переживание, которое я стремлюсь передать через кисть. Мои работы на тему буддизма — это попытка запечатлеть мгновения ясности и мира, которые дарует нам Учение.

Камерность и сосредоточение: Философия малого формата.

В своем творчестве я сознательно отдаю предпочтение камерным формам. Работа на небольших холстах, наклеенных на картон, требует особой концентрации и чистоты мотивации.

Акрил как инструмент: Я выбираю акрил за его яркость и чистоту, позволяющие передать живую энергию символов. Служение через искусство: Я глубоко убеждена, что искусство призвано служить людям. Оно должно не только радовать глаз, но и вносить умиротворение в поток сознания каждого, кто соприкасается с ним. Мои картины создаются как напоминание о внутреннем покое, который доступен каждому из нас.

Единство знания и творчества: Важной частью моей жизни является накопление духовных знаний. Я с благоговением собираю собственную коллекцию книг по буддизму, находя в них неисчерпаемый источник вдохновения и ответов на самые сокровенные вопросы. Каждое прочитанное слово ложится в основу нового сюжета, делая творчество осмысленным и осознанным. С помощью современных средств связи — Инстаграм и ВКонтакте — я делюсь плодами своих трудов. Для меня большая радость знать, что работы могут отправиться почтой в любую точку мира, становясь для кого-то поддержкой на пути и источником вдохновения в повседневности.

Rimo Zanmo: The Syllable HUM (HUNG)

Слог ХУМ (ХУНГ) / The Syllable HUM (HUNG)

Римо Занмо, 2026

Холст на картоне, акрил. 20 × 30 см

На картине запечатлен один из самых глубоких и сакральных символов тибетского буддизма — семенной слог ХУМ (или ХУНГ).

Данное произведение является художественной визуализацией пробужденного состояния ума. В центре композиции — изящная тибетская каллиграфия глубокого синего цвета, парящая на мягком, пастельном фоне, создающем ощущение безграничного пространства.

В духовной традиции слог ХУМ считается «сердцем» многих мантр. Он воплощает в себе неразрывное единство мудрости и метода, а также символизирует ум всех Будд. Синий цвет каллиграфии традиционно ассоциируется с непоколебимостью, чистотой и преображением гнева в зеркалоподобную мудрость.

Техника исполнения полностью реализована акрилом: от графически точных линий самого символа до мягких слоистых переходов фона. Это создает эффект медитативного покоя и одновременно внутренней силы. Картина выступает как визуальный оберег, способствующий очищению препятствий и защите сознания.

The Syllable HUM (HUNG)

Rimo Zanmo, 2026

Acrylic on canvas board. 20 × 30 cm

The painting captures one of the most profound and sacred symbols of Tibetan Buddhism — the seed syllable HUM (or HUNG).

This artwork is a visual manifestation of the awakened state of mind. In the center of the composition is an elegant Tibetan calligraphy in deep blue, floating against a soft, pastel background that evokes a sense of boundless space.

In spiritual tradition, the syllable HUM is considered the "heart" of many mantras. It embodies the inseparable unity of wisdom and method and symbolizes the mind of all Buddhas. The blue color of the calligraphy is traditionally associated with immovability, purity, and the transformation of anger into mirror-like wisdom.

The entire piece is rendered in acrylic, from the graphically precise lines of the symbol to the soft, layered transitions of the background. This creates an effect of meditative peace combined with inner strength. The painting serves as a visual talisman, helping to clear obstacles and protect the practitioner's consciousness.

Информация для коллекционеров / Information for Collectors:

💰 Стоимость / Price: Пишите в Директ / Please send a Direct Message.

🌍 Доставка / Shipping: Отправка почтой по всему миру / Worldwide shipping.

📦 Упаковка / Packaging: Надежная защитная упаковка / Secure protective packaging.

📝 Отслеживание / Tracking: Предоставляю трек-номер / Tracking number provided.

📩 Для заказа и по всем вопросам — пишите в Директ: instagram.com/rimo_zanmo_artworks

Петро Масляк: Чому росіяни живуть по долині Дону, а українці на межиріччі?

Однією з цікавих таємниць української нації є її просто таки містична прив'язка у світі до наявних на нашій планеті масивів чорноземних грунтів. Існує якийсь містичний зв'язок нашої нації з цим типом земельних ресурсів. Здається якась нездоланна сила прив'язала українців до цих родючих грунтів, примусила їх переселятися з України саме туди, де вони були. Мабуть причина криється в історії нашої нації. Українці - єдина нація нашої планети, яка виникла і тисячоліттями жила на чорноземних грунтах правобережної частини України. Ще трипільці 7,5 тисяч років тому обробляли чорноземи і засівали їх зерновими культурами. Археологи донині знаходять в їх поселеннях відповідний сільськогосподарський реманент і зерно в керамічному посуді та в залишках їхніх будинків.

Цікавими є факти особливостей розселення українців і росіян на Дону. Саме вони відкривають завісу, яка прикривала таємниці розселення українців у світі. Справа в тому, що на нижньому Дону споконвіку українці і росіяни займали абсолютно різні ландшафтні ніші. На це лише нещодавно звернули увагу дослідники. Так, поселення росіян розміщувалися виключно біля річки на бідних алювіальних піщаних грунтах. Натомість українці селилися на межиріччях, підвищених ділянка, вкритих родючим потужним чорноземом. Здавалося б тут чергова загадка. Чому росіяни обирали очевидно гірші ділянки землі, які приносили значно менший урожай? Не тому, звичайно, що їх українці витісняли з кращих земель. З початком заселення нижнього Дону землі тут вистачало всім. В чому ж тоді тут справа?

Наталия Кирхаджи: О названии "Украина"

Рассматривая значение слова "украина"!, очень много зависит от того, "вам украинский или нет?".

Есть ли вот та языковая чуйка, которая присутствует уже у детей? У русских детей она будет иная. Принципы словотворения иные. Поэтому украинцам так странно все эти споры. Для носителей языка все очевидно. Для русских - нет. Если «край» можно переводить как «межа», то есть граница, предел, то «країна» - это то, что всередине этих пределов. Если лингвистически - основа ( пространственное слово) + суффикс ина (іна)= пространство, которое характерезуется тем, что в основе. Напр. край - країна, верх - верховина, глиб - глибина.

Кроме того само понятие предлога «У» у русских и украинцев будет разным. «У» =«в», просто «в» редко употребляется, если за ним стоит согласный звук. Если в русском языке буде «у», украинцы его никогда не переведут как «у» или «в», только «біля», «поруч» и т.д. 

Русский же, поскольку глаз видит вроде как понятный ему предлог, не будет пытаться перевести иначе. "Потому что он это слово же знает". Поэтому так зашло массово это пресловутое «Окраина».

 Поэтому и «встрана», как некоторые русские переводят, и кажется абсурдным. Для украинца, носителя языка это настолько органично, что любое сомнение в этой органичности вызывает недоуменную улыбку. "Україна" - это не просто мы так привыкли, а это органичное словообразование. И лексически, и лингвистически. А иностранца, даже носителя словянской языковой группы, может приводить в удивление.

Получается, что то, как это русские воспринимают сейчас, - это нормально, а то как сами украинцы воспринимают, - это не имеет значения? 

Украинский язык один из самых архаичных. В нем остались многие старые формы, способы словотворения, обороты. Русским кажется, что 800 лет - это "ого-го!". В отличии от русских украинцам намного более понятен язык летописей. Даже если слово непривычное. Вот именно из-за той чуйки, которая дает право носителю играть с родным языком

Андрій Козак: Опришки. Карпатські тіні: Розвідка таємних месницьких загонів

Коли гори вкриваються туманом, він стає не лише союзником, а й частиною тактики тих, кого називали опришками. У період із шістнадцятого до середини дев'ятнадцятого століття, коли загарбники вважали себе господарями полонин, у лісових хащах Карпат діяла мережа, яка за своєю ефективністю не поступалася кращим розвідкам тогочасної Європи. Опришки були не просто повстанцями — вони були майстрами невидимої війни, де кожен скелястий виступ був пунктом спостереження, а кожна стежка — коридором для глибокого рейду в тил окупанта.

Основою їхньої сили була народна розвідка. Як писав історик Володимир Грабовецький, опришки мали свої очі в кожному селі, на кожному току та в кожній корчмі. Селяни, пастухи та навіть дрібна шляхта ставали добровільними інформаторами. Олекса Довбуш, легендарний ватажок і стратег, створив систему, за якої він знав про рух каральних загонів смоляків (найманці-охоронці та солдати, чия назва пішла від змащених смолою капелюхів та кіс) ще до того, як вони встигали залишити стіни своїх замків. Його розвідниками були не лише чоловіки, а й жінки-господині, які передавали сигнали через вивішений на подвір'ї одяг чи особливий колір диму над хатою.

Військове мистецтво опришків вражало надзвичайними вміннями. Вони володіли технікою нічного ока — здатністю ідеально орієнтуватися в повній темряві лісу, використовуючи лише звуки та запахи. Опришки могли проходити десятки кілометрів по скелях, не залишаючи жодного сліду, завдяки спеціальному взуттю та знанню таємних звіриних стежок. Відомо, що вони вміли імітувати крики птахів і диких звірів настільки досконало, що це ставало зашифрованою мовою для передачі наказів під час бою. Ще одним унікальним вмінням була техніка кам’яного завмирання — здатність годинами стояти нерухомо серед скель, зливаючись із ландшафтом, що дозволяло пропускати ворожі патрулі буквально за кілька кроків від себе.

Географія їхньої діяльності охоплювала все Прикарпаття, Буковину та Закарпаття. Найбільш зухвалими були їхні розвідувально-диверсійні рейди глибоко на рівнину. У 1744 році Довбуш здійснив блискавичний вихід на Богородчани, де розвідка допомогла йому за лічені хвилини захопити замок, який вважався неприступним. Не менш відомим був рейд на Дрогобич та околиці Солотвина, де опришки діяли як привиди: з'являлися, знищували логістику ворога і зникали в горах ще до того, як прибувала підмога з великих гарнізонів.

Олег Гуцуляк: Геополитические "фантомные боли" Британии и России

Мысли по поводу концепции В. Цимбурского - Б. Межуева об "Острове Россия"

 Парадокс: Остров Британия все время стремилмя быть Континентом, а Континент Россия - Островом )) 

Видимо, это последствия фантомных болей из- за утраты, соответственно, Доггерленда и  Сарматского моря.

1. Британия и Доггерленд: Тоска по потерянному мосту

Британия действительно ведет себя как «оторванная конечность» Европы. Доггерленд был огромным массивом суши, соединявшей остров с Континентом (современные Дания, Германия, Нидерланды).

Почему хочет быть Континентом? Весь британский империализм был попыткой вернуть себе право голоса на материке, расширяя свое влияние так, будто моря нет.

Трагедия «Человек-Ответов»: Когда Доггерленд ушел под воду около 6500 лет до н.э., британцы оказались в изоляции на своем «дереве». Их попытка экспансии – это подсознательное желание снова ходить по твердой земле к самому Рейну.

2. Россия и Сарматское море: Остров в степи

Здесь парадокс еще более интересен. Россия, имея колоссальную территорию, психологически ведет себя как осажденный остров.  Сарматское море (древний океан Тетис, остатками которого являются Каспий, Черное и Аральское моря) — ключ к пониманию надрывного состояния этого пространства.

Почему хочет быть островом? Огромная Восточноевропейская степь – это «сухое море». По нему можно двигаться в любом направлении, как на корабле, но это делает границы уязвимыми.

Фантомный берег: Россия постоянно пытается выстроить «железный занавес» или «санитарную границу», что не что иное, как попытка воссоздать береговую линию Сарматского моря, чтобы защититься от хаоса внешних "варваров".

3. Страдающие Амфибии-"Левиафаны"

Выглядит так, что:

Британия — это скучающая по суше амфибия (ушла в воды, но стремится обратно на стабильный континент), поэтому все время рефлекторно пытается выскочить из воды и ухватиться за близкие корни (традиции, союзы, старые структуры), чтобы не захлебнуться в собственной изменчивости (это вечное стремление структурировать хаос вокруг себя, создать систему правил там, где их нет, чтобы не раствориться в воде окончательно).

Россия – это амфибия, застрявшая в иле (вязкой субстанции) бывшего моря. Это уже не вода (нет былой гибкости), но еще и не твердая почва (нет безопасности). Она вопиет спастись от зубов хищников (новых технологических и политических угроз), рыскающих  посреди Дикой Земли. Для неё риск - окончательно закостенеть в этом иле, превратившись в ископаемое, не успев отрастить «ноги» для жизни на суше или «плавники» для глубокой воды.

Если классическая Амфибия — это символ адаптивности, то Амфибия-Левиафан — это символ геополитической инерции. Она слишком велика, чтобы просто плыть, и слишком сложна, чтобы просто стоять.

4. Цифровой океан как «Новый Доггерленд»

Безусловно, цифровой океан — это попытка человечества преодолеть «проклятие географии». Это создание искусственного Доггерленда, где информация перемещается быстрее, чем тектонические плиты или армии. Но здесь кроется главный парадокс для тех, кто грезит «островной» изоляцией:

Иллюзия «Острова Россия»: Рашистская идеология пытается построить цифровой «чебурнет», надеясь превратить континент в неприступный остров. Но это фантомная боль по Сарматскому морю. В цифровом мире невозможно быть островом, не превратившись в подводную лодку, у которой рано или поздно закончится кислород (технологии)*.

Амфибийность против Изоляции: Пока они пытаются выкопать ров вокруг своего «острова», остальной мир становится «амфибийным». Мы учимся жить в потоке, где границы — это не стены, а интерфейсы.

Географический реваншизм: Попытка захвата территорий в XXI веке — это попытка воскресить Доггерленд с помощью лопаты и танка, в то время как весь мир строит его с помощью оптоволокна и спутников. Это конфликт «Людей Прошлого», которые хотят зафиксировать ландшафт, и «Людей Будущего», которые создают пространство смыслов поверх любой географии.

-----------

* Вспомнилась бытующая в советском детстве издевательская присказка "Подводная лодка в степях Украины погибла в водушном бою". Парадокс, что полностью ныне это  стало реальностью ;)

Новые работы белорусской художницы Rimo Zanmo (Анастасии Фоминой)

 Art & Soul by artist Rimo Zanmo Dolgar.

I create art that becomes part of your space.

Here you'll find:

✨ Original paintings (canvas, acrylic).

✨ Unique handmade souvenirs.

✨ Handmade soft toys.

You can see everything you can take home on my Instagram page:

instagram.com/rimo_zanmo_artworks

Worldwide shipping. For any questions, please contact me via Direct

Олег Марголин: Ковельський (Сошичненський) спис - артефакт готського рунічного письма

Надзвичайно рідкісним  артефактом старшорунічного письма є так званий «ковельський спис», "Der Speer von Kowel". Саме так нерідко іменують цей об’єкт  археологічній літературі. Література, присвячена цій пам'ятці, дуже велика і складає в даний час близько 100 спеціальних робіт. Більшість дослідників відносять напис до однієї з східнонімецьких мов, можливо готської. Датування наконечника списа лежить в межах першої половини - середини III cт. На даний момент місцезнаходження наконечника невідоме.

Всього у світі знайдено  біля 5000 рунічних написів (значна частина -  в Скандинавії). Декілька написів були знайдені в Росії, Литві, Німеччині, Австрії та в Україні, серед них і вищезгаданий наконечник списа. Причому, кількість рунічних написів саме на зброї, відомих до нашого часу, є відносно невеликою - біля півсотні.

Десь наприкінці ІІ ст. н.е.  племена вельбарської культури  проникли на територію Волині, потіснивши попередніх мешканців регіону. На території Волині відкрито понад 50 пам`яток цієї культури. Зараз у дослідників, як вітчизняних так і зарубіжних, не викликає сумніву зв’язок носіїв вельбарських пам’яток зі східногерманськими племенами, основу яких становили готи. Вельбарська культура припинила існування на території Волині на рубежі пізньоримського часу  та раннього середньовіччя. Аналіз матеріалів свідчить, що її носії жили тут наприкінці II – IV ст. н.е.

Наконечник «ковельського списа»  знайдений в 1858 році при польових роботах весною  в урочищі Великий Гронд (Груд) неподалік села Сошичне (Камінь-Каширський район, за 30 км від Ковеля).

Наконечник списа знаходився на невеликій глибині, безпосередньо під дерновим пластом в лісисто-болотистій місцевості. Виявив його Ян Шишковський і передав своєму родичу, відомому польському збирачеві старожитностей А. Шумовському, який направив світлину наконечника датському рунологу Л. Віммеру. У листі від 25 жовтня 1875 року Л. Віммер запропонував датування наконечника і прочитання напису.

Тодд Проновост: Двуглавый орёл, использовавшийся сельджуками Рума

 Двуглавый орёл был культовым символом Сельджукского султаната Рума (XI–XIV века), широко использовавшимся в Анатолии в качестве герба, королевской эмблемы и архитектурного мотива. Он символизировал власть, силу и господство над Востоком и Западом, часто появляясь на монетах, тканях и каменных рельефах в таких городах, как Конья и Диярбакыр.

Ключевые аспекты двуглавого сельджукского орла:

Символизм: Он представляет собой единство Востока и Запада, обозначая всеобщий суверенитет и защиту от зла. Его часто интерпретируют как «дух-хранитель».

Принятие и использование: Этот мотив стал стандартом для сельджуков, особенно при таких правителях, как Ала ад-Дин Кай Кубад I (правил в 1220–1237 годах), который использовал его на стенах цитадели Коньи.

Внешний вид: Он встречается на каменных рельефах XIII века, монетах (особенно Артукидов), плитках и держателях для Корана.

Происхождение: Хотя он похож на символы, используемые византийцами и более ранними цивилизациями, такими как хетты, сельджуки приняли его для утверждения своей имперской власти и контроля над центральными районами Анатолии.

Значение: Он считался официальной эмблемой или гербом Сельджукского государства, представляющим верховную власть султана.

Едуард Юрченко: Зустріч Його Імператорської Високості Шахзаде Кір Реза Пехлеві з Президентом України Володимиром Зеленським

"... Боротьба  за  Іранський  поміст  —  це  найважніше  завдання  чорноморських  країн.  Бо  Чорне  море  —  внутрішнє  море  і  зв'язане протоками  з Середзем'ям,  теж  внутрішнім  морем.  Здобуття  Царгородської  протоки  —  це  не  вихід,  потім  треба  здобувати  вихід  з Егейського,  а  пізніше  із Східного  Середзем'я.  Тою дорогою  йшов Митридат Евпатор  і  мусив  затриматись коло  Родосу.  Там  задержиться кожен  завойовник.  Є  один вихід у  широкий  світ  для  чорноморських  країн  – Іранським  помостом" (Юрій Липа).

Дещо несподівана та дуже приємна й важлива подія.

По - перше, явна демонстрація української суб'єктнрсті. Ісламська Республіка припустилась помилки кинувши виклик Києву. Отже, Київ обрав шлях заміни режиму на більш вигідний українцям. Ми не реагуємо на навколишній світ як примітивна одноклітинна форма життя, ми впливаємо на нього у власних інтересах.

По - друге, грамотна ставка саме на монархічну іранську опозицію. Це має суто прагматичний вимір, адже про - шахська опозиція відчутно сильніше за ліву. Але також важливо зі світоглядної та стратегічної точки зору. 

Насправді міжнародні ліві та ліволіберальні кола симпатизують іранським лівим, колишнім партнерам ісламістів по революції 1979 року, які потім щє й відзначились війною проти Ірана на боці Саддама Хусейна (монархісти тоді відмовились від збройної боротьби, адже це була загроза для Ірану як такого).  Антирейтинг ліваків є колосальним і більшість іранців їх ніколи не прийме. Але вони гарно вписуються в "хотілки прогресивної громадськості"

Дуже важливо, що Україна зробила ставку саме на національні іранські сили, а не підписалась на черговий лівацький цирк. 

І третє, можливо найголовніше. Хоча нинішня монархічна опозиція позиціонує себе як прозахідна та демократична, сама логіка її боротьби та потенційної реставрації Шахіншахської державності виведе її на національний та суб'єктний шлях. 

Отже, ми маємо шанс не просто на "не ворожий про західний режим", а на новий Іран конкретно зорієнтований на союз з Києвом, а не з абстрактною "світовою демократичною спільнотою". 

Саме на цьому наполягали класики української геополітики. 

Володимир Грицевич: Омелян Терлецький про роль політико-географічного положення України в її розвитку у різні історичні епохи

13 лютого, у річницю смерті згадуємо Омеляна Терлецького (1873-1958) - галицького педагога, громадського діяча, історика.

Геополітичні ідеї та прогнози вченого щодо політичного майбутнього Української держави.

Для початку і першої половини ХХ століття характерною була активізація наукової думки свідомої частини української інтелігенції щодо перспектив суверенності та майбутності української держави. Це було викликане геополітичними зрушеннями внаслідок Першої світової війни, появою на світовій карті великого монстра СРСР, як спадкоємця Російської імперії, першою за кілька століть можливістю (хоча й не реалізованою) створення незалежної Української держави. 

Саме тому в цей час з’явилася когорта українських дослідників, які своєю працею заклали наукове підґрунтя суверенітету України, обґрунтували територіальне розташування її етнічних земель, показали її історичну спадкоємність та видатне місце в історії Європи, зафіксували і розвинули культурно-цивілізаційні надбання нашого народу.

У сузір’ї таких вчених можна назвати Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Степана Рудницького, Григорія Величка, Мирона Кордубу, Юрія Липу, Івана Крип’якевича, Володимира Кубійовича та інших. На них великий вплив справила діяльність Івана Франка, Миколи Міхновського, Бориса Грінченка і т.д. Кожен з цих вчених заслуговує окремої наукової розвідки та публікації. Водночас, деякі імена поки-що залишаються невідомими, або маловідомими для української та світової спільноти. Тому сьогодні згадаємо Омеляна Терлецького, який зробив свій унікальний внесок у скарбницю геополітичного усвідомлення українського народу.

Він був тим інтелігентом, який своєчасно виступив на захист української ідентичності з розгорнутими науковими публікаціями. Як за університетською освітою, так і за практичним спрямуванням, Терлецький поєднав у собі два фахи: історію та географію, що виявилося дуже цінним для його наукових досліджень. 

Геополітичні ідеї Омеляна Антоновича актуальні і в наш час, їх можна вважати інтелектуальним надбанням української науки. Розглянемо такий аспект його творчої спадщини, як політико-географічне положення України в контексті наукових думок інших авторів того часу.

Олег Гуцуляк: Як називали себе трипільці (гіпотеза про нагів-"змій" та священну Бхагаваті)

 Як теоретично могли себе називати трипільці, якщо врахувати, що їхня мова могла входити до циркумпонтійської мовної сім'ї (Балкани-Україна-Кавказ-Анатолія), реліктами якої залишилися північнокавказькі мови, абхазька. хаттська і, можливо, споріднена з ними баскська і те. що у старогрецькій мові в якості субстрату присутній великий пласт північно-кавказької лексики (відкриття Ніколаєва-Старостіна-Ткаченка)?

***

Дана ідея спирається на концепцію «сино-кавказької макросім'ї» або ширшого «циркумпонтійського» ареалу. Якщо трипільці розмовляли мовою, спорідненою з північнокавказькими (абхазо-адигськими та нахсько-дагестанськими), ми можемо спробувати реконструювати їхню самоназву, спираючись на спільні корені цих мов.

Ось кілька теоретичних моделей того, як вони могли себе називати:

1. Модель «Люди» (Універсальна)

У більшості архаїчних культур самоназва перекладається просто як «люди» або «справжні люди».

Корінь -wi / -nu: У північнокавказьких мовах часто зустрічаються основи для позначення людини.

Гіпотетична назва: «Наху» або «Нітху». В інгушській та чеченській мовах нах означає «народ/люди». Якщо трипільці були частиною цього континууму, вони могли називати себе подібним терміном (Nakh), що підкреслював їхню спільність.

2. Модель «Землероби» або «Осілі»

Оскільки трипільці були радикально відмінними від оточуючих мисливців-збирачів своєю аграрною культурою:

Хаттський вплив: Хаттська мова (давня мова Анатолії) вважається спорідненою з абхазо-адигськими. У хаттській мові самоназва могла бути пов'язана з поняттям землі або місця.

Гіпотетична назва: «А-тшу» або «Хатті». Враховуючи, що трипільці прийшли з Балкан, а їхні предки — з Анатолії, вони могли зберегти корінь, що пізніше проявився у хаттів (Khatt).

3. Модель «Річкові» або «Долинні»

Трипільські мега-поселення завжди прив'язані до терас річок.

Баскський та догрецький паралелізм: У баскській мові ur означає «вода». У догрецькому субстраті багато топонімів на -ssos (Кносс, Галікарнас). Цей суфікс вважається типовим для давнього середземноморського (циркумпонтійського) шару.

Гіпотетична назва: «Тарса» або «Тісса». Цікаво, що назви річок Тиса, Тирас (Дністер) можуть містити цей прадавній корінь.

Підсумок: Найімовірніший варіант

Враховуючи, що в догрецькому субстраті та кавказьких мовах домінують глухі проривні та специфічні сибілянти, самоназва трипільців могла звучати як:

«Кхатх», «Нах-ті»

***

Оскільки трипільці шанували вужів, а у прааріїв сусідній народ (з яким і ворогували, і родичалися) нзивався "наги" (їхня країна Патала = Поділля) і ця ж лексема означала "змії" і культ праматері-змії характерний для Північного Причорномор'я, то дійсно можливо, що самоназва трипільців близька до Nakhti / Nakhwy?