* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
* PRECARPATHIAN INSTITUTE FOR ETHNO-SOCIAL RESEARCH AND STRATEGIC ANALYSIS OF NARRATIVE SYSTEMS
* VORKARPATEN INSTITUT FÜR ETHNO-SOZIALFORSCHUNG UND STRATEGISCHE ANALYSE NARRATIVER SYSTEME
* ПРИКАРПАТСКИЙ ИНСТИТУТ ЭТНОСОЦИАЛЬНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ И СТРАТЕГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА НАРРАТИВНЫХ СИСТЕМ

Пошук на сайті / Site search

04.12.2019

Алёна Арзамасская - русская Жанна д’Арк

4 декабря 1670 года в городе Темникове была заживо сожжена Алёна Арзамасская, которую часто называют русской Жанной д’Арк.

Рано овдовев, Алёна ушла в монастырь, где обучилась грамоте и врачеванию. Когда началось восстание Степана Разина, Алёна сбежала из монастыря и сколотила ватагу из крестьян и беглых людей, обиженных помещиками и вотчинными боярами – неслыханное для бабы тех лет дело. Под её началом было 200 человек, затем их количество увеличилось до 600, потом до 2000. Летом 1670 года её отряд объединился с отрядом Фёдора Сидорова и она стала во главе почти 7000 восставших и заняла Темников. Вместе с Фёдором Сидоровым Алёна два месяца управляла городом, командовала войском, отправляла «прелестные письма», уговаривая переходить в войско повстанцев. Помимо руководства войском и пропаганды Алёна лечила раненых травами и кореньями, а также составляла «заговоры» против пуль и стрел и изготовляла обереги, за что её и прозвали колдуньей.

Заговор Алёны сохранился в местных преданиях:

«Встану, благословясь, пойду, перекрестясь, за правое дело, за Русскую землю, на извергов, на недругов, кровопийцев, на дворян, на бояр, на всех сатанинских детей! Выйду с боем на чистое поле, в чистом поле свищут пули, я пуль не боюсь, я пуль не страшусь. Не троньте, пули, белые груди, буйную голову, становую жилу, горячее сердце! Скажу я пулям заветное слово: летите, пули, в пустую пустынь, в гнилое болото, в горячие камни, а моя голова не преклонится, а моя бела кость не изломится. Про то знает дуб да железо, кремень да огонь. Аминь!».

Когда войско князя Юрия Долгорукова захватило Темников, главарей повстанцев приговорили к повешению, и только Алёну к сжиганию в срубе «вместе с её воровскими письмами и кореньями». 

Вот как описывает это событие немецкий хроникёр Иоганн Фриш:

«Через несколько дней после казни Разина была сожжена монахиня, которая, находясь с ним [заодно], подобно амазонке, превосходила мужчин своей необычной отвагой. Когда часть его войск была разбита Долгоруковым, она, будучи их предводителем, укрылась в церкви и продолжала там так упорно сопротивляться, что сперва расстреляла все свои стрелы, убив при этом ещё семерых или восьмерых, а после того, как увидела, что дальнейшее сопротивление невозможно, отвязала саблю, отшвырнула её и с распростёртыми руками бросилась навзничь к алтарю. В этой позе она и была найдена и пленена ворвавшимися [солдатами]. Она должна была обладать небывалой силой, так как в армии Долгорукова не нашлось никого, кто смог бы натянуть до конца принадлежавший ей лук. Её мужество проявилось также во время казни, когда она спокойно взошла на край хижины, сооружённой по московскому обычаю из дерева, соломы и других горючих вещей, и, перекрестившись и свершив другие обряды, смело прыгнула в неё, захлопнула за собой крышку и, когда всё было охвачено пламенем, не издала ни звука».

03.12.2019

Brendan Dempsey: Метамодернистское искусство

Метамодернистское мифотворчество выводит свое понимание «трансцендентности», не отказываясь при этом от постмодернистской имманентности (в отличие от искусственных парадигмальных моделей начала 21-ого века). Т. Вермюлен и Р. Ван Дер Аккен пишут: «Архитекторы и художники отказываются от эстетических принципов деконструкции – ориентируясь на эстетику реконструкции».

И действительно, с каждым днем все больше художников, таких, к примеру, как Адам Миллер, Мартин Виттфут и Билли Норби, по-своему создают и обыгрывают актуальную и злободневную мифологию – и покуда современные художники вроде Джеффа Кунса и Дэмьена Херста в своем искусстве барахтались в имманентной постмодернистской стилизации, художники-метамодернисты готовились встретить крах устаревшей смысловой парадигмы новыми средствами выразительности.

На картине Мартина Виттфурда «Пьета» (2011 г.; чье название – и это важно – взято из христианской сцены
оплакивания Девой Марией мертвого Иисуса, лежащего у нее на коленях) изображен погибший аист, из желудка которой вываливаются загрязняющие вещества и токсигены, убившие его. Под Девой Марией же на картине подразумевается антропоморфное дерево, склонившееся над аистом. Бросающееся в глаза отверстие, расположенное неподалеку от верхних веток дерева, в данном контексте символизируют осуждающий взгляд Девы – взгляд, который смотрит на зрителя, обвиняя того в соучастии в совершенном преступлении. Можно смело утверждать, что библейский сюжет греха и искупления заиграл в данном случае новыми красками.

А. Миллер в картине «Розы никогда не цвели так ярко» (2013 г.), в свою очередь, ссылается к другому библейскому сюжету – победе Архангела Михаила над Сатаной. В интерпретации Миллера в роли Архангела выступает охотник, в роли Дьявола – девушка-сатир. Однако современная трактовка библейского сюжета, как мы можем заметить, выглядит гораздо мрачнее. «Дикая» фауна побеждена жестоким «индустриальным» Ангелом, а жутковатый промышленный ландшафт картины намекает на то, что победа Ангела оказалась, в действительности, поражением. Мы же в качестве зрителей констатируем, что наши «религиозные» симпатии в метамодернистском искусстве оказываются на стороне природы — на стороне естественного.

А вот картина Б. Норби «Восстание» (2012 г.) не касается библейских сюжетов, она про другое – она про бунты и социальные волнения начала 21-ого века: движение «Occupy», греческие протесты и «Арабская весна». В своей картине Норби изображает их участников в героическом ореоле. Параллель с полотном «Свобода на баррикадах» Э.Делакруа очевидна – как очевидно и то, что рыжеволосая героиня картины Норби является метамодернистской инкарнацией «Свободы». И эта самая метамодернистская «Свобода» олицетворяет собой протест традиционного искусства против постмодернистского китча, сопротивление эстетического потребительскому, и – в конце концов – замену концепции постмодерна на метамодернистский модернизм.


Таким образом, метамодернистское искусство в своем стремлении к выражению глубины и осмысленности и противостоянии искусству постмодернистскому постепенно создает творческие рамки для самого себя – и эти рамки, согласно мнению многих, идут ему на пользу. Из всего этого следует заключительный вывод, что раз уж постмодернизм был искусственной и додуманной «пространственной плоскостью» (цитируя Ф.Джеймсона), то метамодернизм в конечном итоге окажется «пространственной глубиной» — и тоже искусственной и додуманной.

01.12.2019

Любовь Ануфриева: Духовная пустота убивает народ Коми

Духовная пустота лишает народ Коми национального самосознания и его культурной самобытности. Такое мнение выразила поэт, член Союза писателей России Любовь Ануфриева.

На прошедшей 29 ноября 2019 года Сыктывкарской конференции по выборам делегатов на Съезд Межрегионального общественного движения «Коми войтыр» («Коми народ») поэт Любовь Ануфриева в своем коротком выступлении обозначила основные проблемы, которые, по ее мнению, должно решать движение, а после конференции на следующий день дала небольшое интервью. Приоритетным направлением участница конференции видит решение вопросов экономики и демографии региона, а уже потом можно будет сконцентрироваться на более частных вопросах.

«Если в 2000-м году население составляло 1 043 000 человек, то сегодня уже меньше 830 тысяч. Если взять статистику с 1990-го года, то мы увидим, что республика потеряла каждого третьего своего жителя! Кто будет развивать республику завтра, если сокращение населения продолжится такими темпами?» — задалась вопросом поэт.

По мнению Любови Ануфриевой, проблема отсутствия рабочих мест и перспектив для жизни приводит к желанию молодежи покинуть регион. Решение этой проблемы делегат видит в необходимости пересмотра экономической политики государства и в создании государственных предприятий в Коми. Также, по словам участницы конференции, невнятная политика в сфере занятости населения и подготовки специалистов образовательными учреждениями в Коми-крае способствуют оттоку кадров в регионы Центральной России и Санкт-Петербург, а «счастливчики нефтегазовой отрасли начинают рассматривать свою родину как временное место пребывания, пока они заколачивают свой рубль». «Граждане, вынужденные думать только об удовлетворении своих основных природных потребностей, непременно испытывают духовную пустоту, которую тут же заполняют потребительским образом жизни, при этом духовно и культурно деградируя. А если человек сопротивляется этому, то становится в лучшем случае отщепенцем в обществе, в крайнем — посмотрите статистику смертности и всё станет понятно», — заключила поэт.

По мнению Любови Ануфриевой, подобный образ жизни приводит к размыванию духовной самобытности национальных культур, к утрате национально-культурной идентичности и разрушению культурной индивидуальности, «а это уже вопросы национальной безопасности Коми».

30.11.2019

Елена Ткач: Вернуть мечту!

Поражает, насколько деградировала в настоящее время общественная мысль.

Сравните с тем, какие помыслы и стремления были в 19-м, начале 20-го века: построить общество всеобщего равенства и справедливости, создать мировую систему где не будет места насилию, победить смерть и возродить всех живших, покорить другие планеты... Эти общественные мечты находили отражение во-всем, от политики до науки, именно они и стали основой прорывов 20-го века, в построении новых социальных систем, в колоссальном рывке науки, в избавлении мира от страшных болезней. Люди умели мечтать, и то что мы имеем сейчас, реализация их мечтаний.

А что сейчас? А ничего. Илон Маск в сравнении с Циолковским мышь, не говоря о советской космической программе.

А политика? Ну как можно сравнить спор эСэРов, эСДеков, анархистов, толстовцев о будущем, с унылым дерьмом - "надо бороться к коррупцией", ну или "надо сменить путина".

Собственно смерть мечтаний и борьбы за реализацию мечты, это и есть Средневековье. Мы и живем сейчас в Средневековье. Не только Россия, весь мир.

Молодежи, которая родилась в нынешнем Средневековье, легче. Они в основном и не учились мечтать. Ну, кроме новых вещей и личной карьеры.

А вот мы помним, что такое мечты. Мы помним, что такое научная фантастика и что она не имеет ничего общего с комиксами про супергероев. Мы помним, каково это просыпаться с мыслью - как тебе повезло родиться в самой лучшей стране на Земле! Мы помним, каково это сострадать несчастным и обиженным в далеких странах и знать что впереди светлое, счастливое время. когда самые смелые мечты станут реальностью.

Нам надо снова учиться мечтать, и каждому персонально и обществу, без этого из Средневековья не вырваться

Сергій Чаплигін: Коли етнос стає народом

Госе Ортега-і-Гассет говорить про відмінності “етносу” (того, що нам залишили предки) та “народу” (те, що ми залишимо нащадкам). Ключовим моментом в цьому є розуміння перетворення “етносу” на “народ”.

Якщо ми говоримо про “етнос”, то розуміємо під цим інерціональне культурно-біологічне історичне існування, в тому чи іншому господарському циклі та ландшафтній складовій, групи людей, поєднаних спільним походженням, мовою, зовнішнім виглядом, єдністю біологічного типу та ін.

“Народом” для нас є етнос, який “прокинувся” та почав вольове творення нової соціально-політичної дійсності, усвідомлючи свою роль (історичну місію) та цінність в історії людства.

Відмінності полягають в відмінностях процесів пасивного усвоєння світу (етнос) та активного творення через історичне діяння (народ).

А оскільки колективна психологія передається через культурні коди та цінностні системи, то, безумовно, в процесах перетворення “етносу” на “народ”, одну з найголовніших ролей відігравали релігійні уявлення.

В язичницьких уявленнях божество є тотожнім світу, присутнє в житті напряму та приймає в ньому співучасть. Питання морального вибору та свободи, не ставляться на порядок денний, оскільки всі процеси, які відбуваються в житті, залежать від божества. Тут ми бачимо пасивне освоєння світу, яке притаманне етносу.

Християнство, яке змінило язичницькі вірування, говорить про Бога, як Творця, творення Ним світу з “нічого” та принципову різницю буття Бога та буття світу. Існування, створеного Богом, світу отримує “лінійний” напрямок – з моменту його твореня до кінця. В співвідношенні Творця (Бога) та творіння (людини) існує проблема виконання (добро) чи заперечення (зло) волі Творця, породжує питання як морального вибору, так і свободи вибору – або скріплювати божественний порядок в світі, або, заперечивши його, йти шляхом занепаду.

Завдяки цьому уявленню історичне буття “етносу”, віднині направлене в майбутнє, і набуває як морального сенсу (спасіння) так і лінійного часу – досягнення фінальної мети (кінця світу), перетворюючи його на “народ”. Саме християнізація Русі дала поштовх на перетворення “етносу” на “народ” – надала йому усвідомлення його історичного буття. 


Дмитрий Корчинский: В России изменился культурно-демографический субстрат

Дело не в том, что Путин деньги любит больше славянского единства, а в том, что «славянское» больше не в состоянии обеспечивать единство.

Хотя в России «славян» все еще более половины (в Москве уже меньше), именно неславяне проявляют наибольшую деловую, религиозную, уголовное, политическую, демографическую и карьерную активность.

Россия и раньше держалась на Витте и Бенкендорфах, на Джугашвили и Бронштейнах, но сейчас изменился субстрат. Мент - дагестанец, барыга - азербайджанец, работяга - таджик, чиновник - татарин, олигарх - как всегда, и каждому из них все труднее впаривать идею об особой цивилизационной миссии балалайки, им неинтересно слушать о триедином народе.

Во время пятничной молитвы в мечетях россияне не склонны воспринимать всерьез пропагандистские тренды очередного генерального секретаря ЦК РПЦ.

--------------

Справа не в тому, що Путін гроші любить більше за слов‘янську єдність, а в тому, що «слов‘янське» більше не в стані забезпечувати єдність.

Хоча в Росії «слов‘ян» все ще більше половини (в Москві вже менше), саме неслов‘яни проявляють найбільшу бізнесову, релігійну, кримінальну, політичну, демографічну і кар‘єрну активність.

Росія і раніше трималася на Вітте і Бенкендорфах, на Джугашвілі й Бронштейнах, проте нині змінився субстрат. Мєнт - дагестанець, барига - азербайджанець, работяга - таджик, чиновник - татарин, олігарх - як завжди, і кожному з них дедалі важче впарювати ідею про особливу цивілізаційну місію балалайки, їм нецікаво слухати про триєдиний народ.

Під час п‘ятничної молитви в мечетях росіяни не схильні сприймати всерйоз пропагандистські тренди чергового генерального секретаря ЦК РПЦ.

Софія Дніпровська: "Фортеця" - це національна (націєцентична) диктатура

Вистояти проти "русского міра" можна тільки закрившись у фортеці культурної і організаційної ізоляції. Коли до міста підступає вороже військо, об'єкт атаки закривається і переходить на особливий режим, поки ворог не зніме облогу, або не увірветься в місто за допомогою носів і соломах.

"Фортеця" - це національна (націєцентична) диктатура років на 10 мінімум.

Супостати це прекрасно знають, тому докладають шалених зусиль, щоб українці залишили їм якийсь лаз чи хвіртку, через який міг би проникнути русскій дух і войско россійскоє. Щоб в голові критичної маси українців повністю не склався переможний "паззл".

Тому одні палко підтримують ідею диктатури, але просто казяться, коли намагаєшся вигнати священу корову "русского язика "за межі фортеці кудись у "русскоє поле".

Диктатура без мови, культури, чубів, шароварів, трипільських глечиків, бандур і прочої "архаїки" - це просто клон "русского міра". Який сенс тоді воювати з москвою?

Другі палко стоять за армію мову віру, але з демократією "в нагрузку". Якщо ви не дасте кожній мосійчучці під час війни вільно обгавкувати й обригувати пана-гетьмана, і не дасте кожному жлобу й українофобу по бюлетеню, щоб натхненні мосійчучками вони могли легко скинути пана-гетьмана і обрати собі якусь кривляку з балагана нєважнокакойнацианальнасті, то їм з вами не по путі (в "тайожний союз"). Вас затаврують прихильником "русского міра" і толерантненько так, демократичненько забанять.

Демократія в обложеній фортеці - зручний лаз для православних чекістів, що мають колосальну перевагу над нами в плані матеріальних і організаційних ресурсів, мають багатий досвід диверсій і потужну 5 колону в Україні і європах-гамериках і демократичненько роздєлають вас "під орєх". (Власне, вже "роздєлали").

Сили на розвал "паззла" кинуті неміряні. Хтось його розвалює цілком свідомо, за методичкою, хтось - просто індукований.

Свідомого маніпулятора вирізняє стиль поведінки. Якщо розумна, освічена людина, здатна розумно й коректно дискутувати, раптом втрачає весь свій розум і коректність, перестає чути аргументи, перестає викладати свої і починає просто тупо бризкати слиною сугестії і переходити на особисті образи - це явна ознака агітатора, горлана-главаря.

Агітаторів переконати неможливо. Їх можна тільки розвінчати й капсулювати. І працювати з індукованими.

І робити це наполегливо. Бо якщо найближчим часом ми не закриємося, нас згеноцидять до ноги...

29.11.2019

Річниця початку Революції Гідності

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності відбувся силовий розгін спецпідрозділом «Беркут» студентів (били кийками, ногами, навіть тих, хто впав). Свідома частина українців не змовчала і заявила про своє конституційне право - «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28)».

ГІдність людини (як і гідність нації) визначається не тільки системою цінностей, які вона сповідує, але яких дотримується і здатна їх захищати!!!



Турецько-українські союзи в історії

В Інституті ім. Юнуса Емре в Києві відбувся науковий захід «Турецько-українські союзи в історії».

Захід відбувся 27 листопада 2019 р., у середу, о 15.00 в Інституті ім. Юнуса Емре в Києві.

Туреччину й Україну можна вважати сусідами по Чорному морю. Особливо якщо взяти до уваги кордони Османської Імперії, які свого часу простягалися до кордонів Укарїни. Об'єднані спільними інтересами, турки й українці були союзниками в різних історичних подіях. Відомі гетьмани України, Петро Дорошенко, Богдан Хмельницький, Пилип Орлик, Іван Мазепа та Павло Скоропадський співпрацювали з Османською Імперією. Наприклад, перемога у неймовірно важливому для історії Османської Імперії Прутському поході стала можливою завдяки союзу між Падишахом Ахмедом ІІІ та гетьманом Іваном Мазепою.

До заходу, який зібрав велику кількість учасників, долучилися авторитетні представники української наукової спільноти: проректор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Людмила Дяченко, викладачка кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка доц. д-р Тудора Арнаут та викладач Таврійського національного університету доц. д-р Василь Чумак.

У вступному слові директор Інституту ім. Юнуса Емре в Києві д-р Ендер Коркмаз зазначив, що спільна історія України та Туреччини – це історія дружби, скріпленої важливими союзами, і розповів про внесок Інституту ім. Юнуса Емре в Києві у наукове вивчення турецько-українських відносин.

Після вступного слова д-ра Ендера Коркмаза з доповіддю «Дипломатична діяльність гетьмана Петра Дорошенка: турецька ретроспекція» виступив проф. д-р Ферхад Туранли. Він розповів про гетьмана Петра Дорошенка (1627 – 1698), який, опинившись між двома великими тогочасними потугами, відрядив послів до султана Мехмета IV, а також про те, як Османська імперія надала допомогу оточеному з усіх боків Дорошенкові, і обʼєднані війська отримали блискучі перемоги, зокрема, козакам вдалося встановити контроль над Львовом.

Другий доповідач – проф. д-р Сергій Сегеда - зачитав доповідь на тему: «Гетьман Іван Мазепа: турецький вектор зовнішньополітичної діяльності, еміграція, доля могили». Він зосередив увагу на відносинах України та Османської держави напередодні Прутського походу. Проф. д-р Сегеда розповів про гетьмана Мазепу, який, зазнавши невдачі в боротьбі за незалежність України, звернувся до Османській імперії, і та надала притулок уже хворому гетьманові. Герой української історії відійшов у засвіти в 1709 році на османській землі.

Почесний гість заходу, видатний український дипломат і вчений Юрій Кочубей виступив із доповіддю «Взаємовідносини держави Богдана Хмельницького з Османською імперією у дослідженнях В. В. Дубровського». Він торкнувся внеску в дружні османсько-українські відносини, зробленого визначним діячем українсько-турецької історії гетьманом Богданом Хмельницьким (1595–1657), і розповів про наукове вивчення цього питання в працях В.В.Дубровського.

Аудиторія з великим інтересом сприйняла виступи науковців. Наприкінці заходу директор Інституту ім. Юнуса Емре в Києві д-р Ендер Коркмаз на знак пошани вручив доповідачам квіти. На фуршеті, організованому після заходу, гості мали можливість скуштувати страви турецької кухні.


Перший українець в Америці

Далекого 1608 року перший українець Іван Богдан ступив на узбережжя Північної Вірджинії, прибувши на англійському кораблі “Марія і Маргарита” з Європи. Цей історичний факт зафіксовано у книзі спогадів “Правдиві мандри…”, яку написав 1630 року, капітан Джон Сміт. Він - відома постать англійської та американської історії.

Сам Іван Богдан був родом з Коломиї. Знаний дослідник української еміграції в США професор Осип Кравченюк , покликаючись на спогади самого Сміта, які 1910 року перевидали в Едінбурґу (Шотландія), писав, що автор згадує про свій побут у “Галіко і Колонії” в Польщі, що звісно є “Галичі й Коломиї”, звідки він поїхав до Германштадту в Трансільванії. До речі, про Коломию як “Колонію” писали і в інших латиномовних джерелах.

У 1608 році лондонська компанія “Вірджінія Кампані оф Лондон” споряджає до берегів Америки корабель “Марія і Марґарита” з цивільними на борту. Був серед пасажирів і добрий майстер Іван Богдан з Коломиї. У жовтні український піонер Богдан дістався до містечка Джеймстауна. Іван Богдан був корабельним теслею, також знався на виробництві скла і дьогтю. Можливо саме тому, перша за океаном скляна гута була заснована в Джеймстауні!

У червні 1619 року багато заробітчан з Європи, також й Іван Богдан організували перший в Джеймстауні страйк, вимагаючи від місцевої влади, аби їх зареєстрували як повноправних громадян міста та аби їх трактували нарівні з англійцями. Їхні вимоги задовольнили.

Українці у США вважають Богдана першим українцем Америки. На його честь випустили поштову марку в середині сімдесятих років минулого століття.

28.11.2019

Владимир Емельянов: Евреи перевели ближневосточную традицию на другой круг исторической спирали, но едва ли знали сами первоисточники традиции

На конференции памяти Грантовского очень понравился доклад Миша Вогман (Michael Elisha Wogman), особенно вступление. Докладчик честно сказал, что еврейские источники отстоят очень далеко от месопотамских, египетских и хеттских, и мы имеем дело преимущественно с текстами эллинистическо-римского времени.

Меня это привело в восторг, потому что таков эффект научной честности. В самом деле, библейские авторы не знали ни шумеров, ни хеттов эпохи Хеттского царства, ни хурритов, ни событий Старовавилонского периода. А события книги Исход до сих пор не подтверждены независимыми источниками.

И все многочисленные сравниватели месопотамских сюжетов с библейскими по большей части не учитывают тысячелетие арамейского присутствия в Ассирийской империи, а потом в Вавилоне. Напрямую ничего сравнить не получится. 

Самый большой массив ветхозаветного текста составлен после гибели царства Навуходоносора II, т.е. после 562 г. Меньшая часть это VIII-VII вв. А отрывки X в. не составляют единой книги.

Поэтому есть классические древневосточные тексты, есть неведомая нам арамейская папирусная (сгоревшая) и устная (незаписанная) традиция их передачи евреям, и только потом есть еврейские тексты персидского и греко-римского периодов.

До сих пор не удалось обнаружить ни одной прямой цитаты в Библию из клинописного или египетского текста.

После доклада Вогмана я сказал, что мы имеем дело с евреями как перекодировщиками древневосточной ритуально-мифологической традиции на события своей священной истории. Это этнизация космогонии, сопровожденная ее религиозно-этической герменевтикой. Дело и вправду обстоит так, что евреи перевели традицию на другой круг исторической спирали, но едва ли знали сами первоисточники традиции. Этим они напоминают средневековых арабов, читавших греческие тексты, переведенные с сирийского языка и сопровожденные поздними комментариями христианских монахов.

26.11.2019

Сергій Дацюк: Виродження революції

Революція зазвичай протиставляється контрреволюції. При цьому контрреволюція як реакція дозволяє революції взяти паузу для того, аби знайти в собі сили започаткувати новий етап, відкрити так би мовити нове дихання.

Виродження революції є річ більш страшна для революції, бо вона припиняє саму можливість для революції продовжуватись. Виродження революції знищує самі умови виникнення наступного етапу революції. Виродження революції зазвичай пов'язане з інтелектофобськими, обивательскими, ресентиментальними, компрадорськими внутрішніми діями, які також можуть мати зовнішні стимули.

По моїх статтях ви можете побачити усі зміни ставлення до Революції Гідності 2013-2014 років. Перша річниця (2014) – "За лаштунками револції-2014", друга річниця (2015) – "Революцiя Гiдностi – два роки пiсля початку", третя річниця (2016) – "Рушiйнi сили iсторiї та революцiї", четверта річниця (2017) – "Статус революції". На п'яту річницю мені не було чого сказати про революцію, бо аналізуючи свої статті-блоги тих місяців, я бачу, що йшло активне виродження революції. Тогочасна стаття "Розлом" фіксує цей момент вибору. Поступово виродження революції сталося разом з виродженням самих революціонерів.

Шоста річниця Революції Гідності позначена Меморіальним мікро-Майданом Ресентименту, апофеозом якого стала промова Софії Федини, з класично ресентиментальним "Роз'ятріть цю рану". Якщо ран стало ще більше, то початкова рана не здається вже такою болючою, відтак її не має сенсу ятрити, а біль стає нормою життя. "Небесна сотня" Євромайдану була швидко девальвована тисячами жертв від агресії Росії на Донбасі.

Власне стаття "Статус революції" за 2017 рік, де був зроблений структурний аналіз революції, дає нам можливість зрозуміти і структуру виродження революції. Окрім того, до тієї структури ми мусимо додати приховані, раніше слабко видимі і слабко аналізовані структури – компрадорський переворот, неоколоніалізм, глибинна держава.

Виродження геополітичної революції у геополітичну кризу

Геополітична революція була пов'язана зі зміною геополітичної орієнтації з Росії на Європу. Геополітичні досягнення Революції Гідності за шість років звелися лише до безвізового режиму, бо ані членство в ЄС, ані членство в НАТО Україні не світить в найближчій перспективі.

Асоціація України з ЄС, безвізовий режим для України, підтримка України з боку США та ЄС у війні з Росією на тлі олігархізації, корупції, капітуляції перед Росією це все сумнівні досягнення на тлі втрати суверенітету над майбутнім. Без стратегування Україна матиме лише негативні наслідки від цього – посилення зовнішнього управління, шалену еміграцію, борги перед США та ЄС, які будуть конвертовані у позбавлення України її найдорожчих активів.

ЄС і США самі опинилися у вирі катастрофічних для них внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, і їм стало не до України. Відтак Україна почала сприйматися США та ЄС не як прозахідний протосуб'єкт, а як об'єкт здирництва та жорсткого зовнішнього управління.

Інтеграція у Європу, яка власне була установкою Євромайдану, поступово втрачає свою привабливість.

25.11.2019

Во время голодомора на Днепропетровщине умер последний хан Государства Хорезм

Саид Абдулла-хан - правитель из узбекской династии Кунгратов, последний хан Государства Хорезм, которое в советской историографии называлось «Хивинским ханством». Был возведён на трон в 1918 году. А в 1933 году умер от голода и болезней в Кривом Роге.

Фактическим правителем Государства Хорезм в этот период являлся военный визирь государства — туркмен из племен явмудов Джунаид-хан, который установил в государстве военную диктатуру. Правда, правил последний не долго. Был убит в 1918 году.

Осенью 1919 года лидерами большевиков было принято решение о свержении власти хивинского хана. В Хорезм были направлены хорошо вооружённые войска Красной армии. К началу февраля 1920 года армия Джунаид-хана была полностью разгромлена.

В 1920 году Саид Абдулла-хан был арестован ЧК. 2 февраля 1920 года отрёкся от престола и был выслан вместе с родными на вечное поселение в Кривой Рог, жил в посёлке Гвардия шахтоуправления «Гвардия». Работал сторожем на руднике «Дубовая Балка» (впоследствии рудник «Большевик»). На месте работы у него было прозвище «Хан», и большинство не догадывалось или не верило, что «Хан» — последний хан Государства Хорезм из династии Кунгратов.

В 1932 году в Украине начался голодомор В 1933 году Саид Абдулла-хан заболел и попал в больницу при руднике, где у него обнаружилась дизентерия, и через месяц он умер от продолжительной болезни и недоедания. Был похоронен на рудничном кладбище.

Украинский писатель Григорий Джамалович Гусейнов в начале 1980-х годов познакомился с потомками Саид Абдуллы-хана, и провёл исследование. Он, в частности, опрашивал племянника Саид Абдулла-хана — Абдурасула Мухаммедъяровича Мадиярова, тоже жившего в Кривом Роге, который подробно рассказал историю и жизнь потомков хана на Украине. Результаты своих исследований Григорий Гусейнов изложил в очерке «Как хан на шахте работал». В феврале 2019 года стало известно, что готовится к изданию книга Гусейнова — «Ветер с востока» (посвященная полностью истории жизни этого изгнанника и его родных)

---

Саїд Абдулла-хан - правитель з узбецької династії Кунгратів, останній хан Держави Хорезм, яке в радянській історіографії називалося «Хівинським ханством». Був зведений на трон в 1918 році. А в 1933 році помер від голоду і хвороб в Кривому Розі.

Восени 1919 року лідерами більшовиків було прийнято рішення про повалення влади Хівинського хана. У Хорезм були спрямовані війська Червоної армії.

У 1920 році Саїд Абдулла-хан був заарештований ЧК. 2 лютого 1920 року зрікся престолу й був висланий разом з рідними на вічне поселення в Кривий Ріг, жив в селищі Гвардія шахтоуправління «Гвардія». Працював сторожем на руднику «Дубова Балка" (згодом рудник «Більшовик»). На місці роботи у нього було прізвисько «Хан», і більшість не здогадувалися або вірило, що «Хан» - останній хан Держави Хорезм з династії Кунгратів.

У 1932 році в Україні почався голодомор У 1933 році Саїд Абдулла-хан захворів і потрапив до лікарні при руднику, де у нього виявилася дизентерія, і через місяць він помер від тривалої хвороби і недоїдання. Був похований на рудниковому цвинтарі.

23.11.2019

Сергій Чаплигін: Ми маємо бути собою!

Фундаментальною метою будь-якої нації  є її виживання та розвиток як спільності.

Ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами.

У нас є право на власну національну ідентичність.

Право відверто обговорювати етнічні та гендерні відмінності.

Право заявляти про свою релігію.

Право засуджувати гомосексуалізм, атеїзм та інші форми антиприродної поведінки.

Право визначати власний державний устрій та будувати власну модель економіки.

Але найголовніше - право не вибачатися будь перед ким за свою свободу.

Ми ж будемо останніми дурнями, якщо віритимо, що якщо Україна, сприйнявши чужі цінності, а не свої власні, залишиться нашою країною.

Ми маємо бути вільними, ми маємо бути відвертими, ми маємо бути щирими, ми маємо не перед ким не вибачатися і ми маємо бути справжніми чоловіками та жінками.

І тоді ми, нарешті, станемо щасливими на своїй землі.

Публикации профессора Ферхада Туранлы

Ферхад Туранлы, Prof., D. Sc., доктор історичних наук, профессор
первый вице-директор Института стратегических исследований нарративных систем (ИСАНС), первый вице-президент Международной ассоциации "Мезоевразия"
https://www.facebook.com/ferhad.turanly
ferhadturanly@gmail.com

Публикации:

Development of Turkic Studies in Ukraine http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16180
Turanly, Ferhad (2019)

The military cooperation between the Crimean Khanate and the Zaporozhian Host in the second quarter of the XVIIth century http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16168
Turanly, Ferhad (2019)

Reflection of the History of the Crimean Ulus in the Crimean-Tatar and Turkish written sources and historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14985
Turanly, Ferhad (2018)

Development of the Ukrainian Cossacks and Activities of Dmytro Vyshnevetsky According to the Data from Turkish Written Sources and Historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14396
Turanly, Ferhad (2017)

Evolution of the Turkish Language in the Ottoman Chronicle Tradition http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13240
Turanly, Ferhad (2017)

Problems of Studying the Crimean-Tatar Manuscripts of the Cossack Period on the Ukrainian-Turkish Relations http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13241
Turanly, Ferhad (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12689
Turanli, Ferhat (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12266
Turanli, Ferhat (2016)

The problem of an intercultural dialogue in a multicultural society and searching for means of its solving http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14448
Turanly, Ferhad (2014)

Принцип толерантності як важливий чинник в інтегрованому освітньому середовищі: методологічний аспект http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14714
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2012)

Мислитель епохи http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/927
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2011)

Роксолана в Стамбулі http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4414
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Слово про вчителя. З нагоди 80-річчя академіка Володимира Грабовецького http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/453
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Divan Edebiyatında Nesir ve Ukrayna Hakkında Bilgiler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12958
Turanli, Ferhat (2005)

Еволюція турецького письма в світлі розвитку літературної мови http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14379
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу(2003)

Ağаcan Beyoğlu (Агаджан Бейоглу). Türkmen Boylarının Tarih ve Etnografiyası. (Історія та етнографія туркменських етносів) : [рецензія] http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14378
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2003)

Джерела та особливості османської палеографії http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2515
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2001)

Osmanlı-Ukrayna Münasebetleri http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12693
Turanli, Ferhat (1995)

Ukrayna, Osmanli Himayesinde http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12692
Turanli, Ferhat (1995)


«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти