Ferhad Turanly: Боже, благослови кримськотатарську націю / Rabbim Kırımtatar milletini korusun!!

Нехай Господ Всевишній благословить душі загиблих унаслідок політичних репресій і геноциду кримськотатарського народу. Боже, благослови кримськотатарську націю і допоможи їй перемогти своїх теперешніх воргоів! Амін!

 Kırımtatarlarının siyayi represyonu ve soykırımı sonucu fefat edenleri Allah rahmet, rûhlarını şâd eyleye. Rabbim Kırımtatar milletini korusun ve şimdiki düşmanlarına karşı muzaffer elylesin! Amin!

17-18 травня 2020 р. / Гіджри 24-25 дня місяця Рамадан 1441 р.

Вельмишановний пан Мустафа Джемілєв є провідником кримськотатарського національного руху, правозахисником, учасником дисидентського руху, політв'язнем, також громадським діячем і депутатом Верховної Ради України. Вважаю, що Він заслуговує бути удостоєний лауреатом Нобелівської премії!

Герой Афганистана, лидер этнических узбеков, а теперь маршал. Кто такой Абдул-Рашид Дустум?

17 мая 2020 г. стало известно о присвоении звания маршала известному военному деятелю Афганистана Абдул-Рашиду Дустуму. Также ему гарантировано место в Верховном Совете правительства и Совете национальной безопасности.

Кто же он такой?

Один из известнейших военных командиров Афганистана (возможно, и самый известный) Абдул-Рашид Дустум родился в 1954 году в кишлаке Хужадкух Шибарганского уезда провинции Джаузджан на севере Афганистана в семье дехканина. Отец его узбек, а мать – туркменка. Дустум считает себя узбеком, и говорит по-узбекски.

После окончания школы Дустум начал работать в компании по добыче газа, созданной в сотрудничестве с СССР. В 1979 году он вступил в Народную демократическую партию Афганистана, которая с помощью СССР стремилась к провозглашению социалистического государства в Афганистане.

В 1980 году Дустум приезжает на учёбу в СССР, и обучается в Ленинградской военной академии. Окончив учёбу, Дустум возвращается в Афганистан и начинает работать в ведомстве безопасности, подчиняющемся афганскому правительству. Спустя некоторое время Дустума назначили командиром 53-дивизии, в составе которой были узбеки, проживающие на севере страны, и он боролся с моджахедами совместно с войсками СССР, пока они не покинули Афганистан.

После вывода советских войск из Афганистана он одно время поддерживал правительство во главе Наджибуллы, затем перешёл на сторону противников его режима.

В 1992 году Дустум полностью взял под контроль север Афганистана. В то время северная часть Афганистана, где в основном жили узбеки, даже неофициально называлась «Дустумистан». Он провозгласил столицей Северного Афганистана город Мазари-Шариф, и разместил в этом городе свою резиденцию. В то время под его командованием находились 65 тысяч военнослужащих, вооружённых танками производства СССР, самолётами-истребителями и другой военной техникой.

Спустя некоторое время Афганистан начали захватывать талибы. Тогда Дустум со своими войсками присоединился к коалиции под названием «Северный Альянс». В составе коалиции кроме Дустума были также силы правительства под командованием законного президента страны Бурхануддина Раббани, а также войска под предводительством лидера афганских дари Ахмад Шаха Масуда (таджика по национальности) и лидера пуштунов Гульбеддина Хекматияра.

"Открытие настоящей Трои", фильм Артема Иванцова

Фильм создан в рамках проекта "Меж двух Иберий" и рассказывает об открытии настоящей Трои, которое предваряется установлением уровня моря в плюс 120 метров 3200 лет назад, рассказом об истинном путешествии аргонавтов, раскрытием тайны исчезовения цивилизаций Позднего Бронзового  Века и тайны мировых потопов, и сопровождается пересмотром фундаментальных основ мировой истории.

Олександр Палій: Скіфські особливості української мови

Часто від неспеціалістів доводиться чути: що нам та стародавня історія, ті скіфи, сармати - до сучасної України вони, мовляв, відношення не мають. От гали Астерікс і Обелікс до історії Франції мають стосунок, а скіфи до України - ні...

До сьогодні збереглися на письмі близько 400 достеменно скіфських слів, які дозволяють стверджувати: українська мова має свої виразні особливості насамперед завдяки скіфському спадку.

Приміром, однією з особливостей української є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов - перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]: "столи - стіл" і т.д. Ікавізм - це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла". З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи"). Що цікаво, в північних і північно-західних українських діалектах (тобто на одвічних землях слов'янського етногенезу - на Волині, Північному Прикарпатті і Поліссі, де переважали слов'яни і скіфо-сарматський вплив був менший) ікавізм проявляється найслабше.

У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".

У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській - єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.

Також у скіфській множина передавалася через "ата" - так, як в українській при зменшуванні: "лоша - лошата", "цуценя - цуценята" тощо.

Водночас, у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов. Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії - Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.
Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром досьогодні збереглося прізвище кримських греків - Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.

Микола Бандрівський: Перший Гуцульський полк морської піхоти і чому він був створений на Західній Україні у 1919 році

Здавалось би, що може бути більш абсурдніше: карпатська Гуцулія і морська тематика? От, і я, так само думав, однак історія всього цього, виявилася ще більш цікавішою, ніж я гадав.

Так, згідно з документами, 9 травня 1919 року в Станіславові (теперішньому Івано-Франківську) морський міністр Української Народної Республіки затвердив штат Першого Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР. А, ще через два тижні, в тому ж Станіславові, згідно з Наказом №231/236 від 22 травня 1919 року, була сформована дивізія морської піхоти, до складу якої увійшов згаданий 1-ий Гуцульський полк морської піхоти і 1-ша батарея при ньому

То, все ж таки, чому ті "морські справи" молодої Української Народної Республіки, вирішувалися не десь на березі моря, а в... Галичині? Відповідь доволі проста: усі порти і Чорноморське узбережжя України, на той час, окупували війська Антанти і тому (а також під натиском більшовицьких військ зі сходу), армії УНР відступили у західні регіони - на тодішню територію Західно-Української Області Української Народної Республіки, де й відбулося вищезгадане формування морських полків

Примітка №1: Офіційною датою створення 1-го Гуцульського полку морської піхоти армії УНР вважається 3 березня 1919 року, коли в Бродах на Львівщині, командиром цього підрозділу було призначено підполковника Омеляна Гемпеля. А, вже 21 травня Перший Гуцульський полк морської піхоти з Бродів було передислоковано до Чорткова під Тернополем.

Штат гуцульського полку морської піхоти затвердив 9 травня 1919 року в Станіславі капітан І рангу 3лобін, що виконував тоді обов' язки Морського міністра УНР. Полк складався з куренів, кінної та кулеметної сотні.

До куреня входили 4 піших сотні, кожна з яких ділилася на 2 чоти, а ті, в свою чергу, - на 4 рої. В сотні нараховувалося по 151 вояку. Штат полку нараховував 2374 особи, з яких: старшин - 63, лікарів - 5, урядовців - 9, козаків - 2297. Коней 415, з яких: муштрових - 142; обозних - 273 (за інформацією Володимира Сергійчука).

Журнал військових подій Гуцульського полку морської піхоти з 25 травня 1919 року, написаного осавулом полку сотником Заболотним (опубліковано Володимиром Сергійчуком)
24 березня. Наказом по Морському Міністерству (Число 2) почав формуватися Перший Гуцульський полк морської піхоти в м. Броди.
21 травня. Полк вирушає до Чорткова за наказом Морського Міністерства (ч. 169 від 17 травня) для формування.
23 травня. По дорозі на Чортків у Тернополі за наказом Головного отамана Петлюри (ч. 679, 23.05) полк підпорядкований в оперативному відношенні Січі.
25 травня. Полк вирушає походом на станцію Богданівку.
До 1 червня полк готувався до наступу на Волочиськ: здійснює розвідку, розгортає техніку,
1 червня. За наказом штабу Січі полк похідним маршем пересувається до села Черничувка, яке послужило вихідним бойовим пунктом для наступу на станцію і місто Волочиськ.
2 червня. Полк переправився під ворожим вогнем через Збруч вбрід на 200 метрів північніше Оржехівця і закріпив за собою переправу.
3 червня. Розвідка веде перестрілку з ворогом і просувається до станції Волочиськ.
Полк захопив станцію і місто Волочиськ. Відбив у ворога кулемет, набої для рушниць і гарматні. В полку втрат немає, ворог залишив 7 чоловік убитими.
4 червня. Полк вирушив о 7 годині ранку з Волочиська бойовим порядком до станції Войтівці Проскурівського повіту і після недовгої перестрілки з ворогом захопив село Войтівці.

Костянтин Рахно: Про шаровари та їх іранське походження

Підставою для нашої розмови, стало, як не дивно, явище, яке дехто з презирливістю зве «шароварщиною». У певних колах стало модним ставити під сумнів одну з визначних, «хрестоматійних», ознак українського козацтва – червоні шовкові шаровари. Натомість, всіляко пропагується, що козаки нібито носили типове тогочасне європейське вбрання – вузькі обтягуючі штанці, в тому числі і шкіряні. Тож, після усіх цих дискусій в соцмережах, про те – що ж саме носило українське козацтво, наша редакція вирішила звернутись до фахівця – доктора історичних наук, спеціаліста з історичної етнології, козакознавця, полтавця Костянтина Рахна.

- Доброго дня. Давайте, для початку, розберемося з давністю цього елементу одягу на українських теренах. Чи є шаровари дійсно стародавніми?

- Так, це один із найдавніших видів поясного одягу в українців. Судячи з назви та крою, він сягає часів взаємодії праслов’ян із іранськими племенами степу.

Ще наприкінці ХІХ століття відомий український музикознавець Петро Сокальський писав: «Козацькі шаровари – давньоперського походження». Уже філолог Іван Огієнко – майбутній митрополит Іларіон – відносив шаровари до запозичень стародавнього часу під іранським впливом. Потім, у 20-х роках ХХ століття видатний чеський славіст Любор Нідерле теж дійшов висновку, що назва «шаровари» є загальнослов’янською і запозичена з іранських мов. Згодом до іранських запозичень у слов’янських мовах, разом із загальновідомими іранізмами «хата», «топір», «собака», включив слово «шаровари» історик Георгій Вернадський – син академіка Володимира Вернадського. Такої ж думки був польський мовознавець Станіслав Лукасік.

Відома дослідниця історії одягу Ніна Гаген-Торн, подруга нашої видатної вченої Катерини Матейко, пише, що сама назва шаровари охоплює дуже широку територію і зустрічається у цілій низці мов, у багатьох народів, позначаючи один і той самий крій штанів з широкою мотнею, що не заважають рухам вершника і зручні при верховій їзді. Як вказував осетинський іраніст зі світовим іменем, академік Васо Абаєв, «шаровари» – це давнє іранське слово для позначення широких мідійських штанів, що поширилося від Індійського океану до Балтійського моря. У грецьку мову воно було запозичене як «сарабара», у пізню латину – як «сарабалла».

У сучасній перській мові воно звучить як «шалвар», «шарваль», у курдській – «шелвар», в осетинській – «шалбар», в татській, афганській і белуджійській – «шалвар», а з перської мови були запозичені турецьке «шалвар», казахське «шалбар», ногайське «шалбар», кумицьке «шалбар» і інші тюркські назви.

Однак в українську мову воно увійшло як споконвічна іранська спадщина, а не як тюркське запозичення, оскільки українське слово шаровари відтворює давньоіранську форму «шчаравара», де «шчара-» відповідає грецькому «скелос» – стегно, тобто буквально «те, чим покривають стегна». Тобто українці запозичили це слово від давніх іранців, задовго до того, як воно змінилося й набуло свого сучасного перського звучання.

Це слово, крім української, є в білоруській, польській, чеській і деяких інших мовах. Його навіть запозичили австрійські говірки німецької мови як штани-«чаріварі».

- А серед населення теренів Московії, росіян, це слово побутувало?

Владимир Емельянов: Россия - бракованная деталь Евразии

России с 1917 г. было оставлено историей два шага назад. 

В 1918 г. правительство переезжает в Москву, и это на самом деле шаг назад от империи.

А в 1991 г. большая Россия сдает все земли, захваченные с 1700 г. Это последовательная сдача позиций в истории.

Третий возможный шаг - это отход с территорий, захваченных от Ивана Грозного до Алексея Михайловича. 

На каждом из состоявшихся шагов назад Россию воспринимали по-разному.

 До Петра мы в глазах Европы были просто невежественные христиане-раскольники.

От Петра до большевиков мы были частью Европы, поскольку приобщились к ее нормам, оставив себе свои ценности.

От большевиков и до 1991 г. мы были носителями ноу-хау сверхпередовой цивилизации, конкурирующей с Западом. К нам ездили учиться. И нормы, и ценности были наши собственные.

После 1991 г. мы в прагматизированном мире уже не христиане-раскольники, а просто лузеры, проект которых провалился и которых ничего не стоит потеснить дальше, потому что они согласны признать свою неудачу. У нас нет ни норм, ни ценностей, а скорее мемуары о том, что было. И нас больше не держат ни за учителей, ни за учеников, потому что мы бракованная деталь Евразии. Началась медленная утилизация цивилизации. 

И третий возможный шаг - это именно скатывание в этнический национализм, параллельный национализмам по границам бывших автономий.

Владимир Емельянов: В чем укорененность изоляции русской цивилизации

России не надо искать какой-то специальной изоляции от современной передовой цивилизации, т.е. от романо-германского и католическо-протестантского мира, пишущего латиницей. Вполне достаточно неблизкого славянского языка, православия и кириллицы. Эти трое и без того надежно защищают русскую культуру от понимания.

Протопоп Аввакум для Запада - это сферический конь в вакууме. Мало того, что непонятно "это русское православие", так еще надо погружаться в историю раскола... Я пробовал объяснять немецкому коллеге, кто такие староверы, в чем они расходятся с обновленцами и т.д. Он внимательно слушал, а потом сказал, что для этого нужно читать специальную литературу, но на нее у него нет времени... Лишь некоторые французы любят заниматься русской экзотикой со времен де Кюстина.

Но прибавляется еще четвертый фактор разъединения - история. И ладно бы только политическая. Но и идейная история России тоже мешает западному человеку ее понять. Достоевский и Толстой понятны потому, что они-то как раз создавали свои миры в сугубо европейских категориях, а Толстой еще и думал по-французски. Но Достоевский - это не "русская душа". Здесь коренное заблуждение Запада. Это выворачивание русской души наизнанку ради удобства западного зрителя, "душа на экспорт". Потому они нас и не могут понять, читая Достоевского. Чтобы нас понять, нужно читать прозу Чехова и романы Гончарова. И неплохо бы Щедрина. Соловьев тоже понятен, но как пересказчик Шеллинга не столь оригинален и интересен. Остальные просто пересказывали неоплатоников, Гегеля, Гуссерля или Бергсона. Если уходить вдаль, в допетровскую Русь, то там какие-то греки, пересказывавшие византийских же греков, или славяне-католики, пересказывавшие римских святых отцов. А еще ниже варяги, которые как раз не оставили никаких следов своего культурного присутствия в древнерусской мысли. И вот тут загвоздка. Зачем понимать Россию, если она только и делала, что пересказывала всех влиявших на нее? Причем либо пересказывала неточно, выдавая свои сочинения по мотивам за самобытность, либо точно, и тогда ее информация равна нулю.

Егор Седов: И что касается шаманов...

Шаман Александр Габышев
и его адвокат Ольга Тимофеева

Сколько ни смотрел ленты новостей, так и не понял великого смысла спецоперации.

20 силовиков штурмуют дом шамана. Вооруженного бубном. Уже одного этого достаточно для верчения пальцем у виска. "Если близко воробей, мы готовим пушку..." (с)

Далее говорится, что у него якобы ковид, что его надо было отправить в обсервацию (а дома самоизолировать - совсем никак?).

Но отправляют его не в обсервацию, а по старосовеццкой традиции - в психушку.

А вот теперь подумаем: психушка к появлению зараженных готова? А если у него действительно ковид, что станет с персоналом и остальными пациентами? А те двадцать силовиков (в бункере уже подписан секретный указ о награждении оных героических героев орденами Мужества?) - они от короны предохранялись, когда шамана брали? Маска - это так себе предохранение...

Безумие на безумии и безумием погоняет!

Похоже, ни в какой ковид у Александра Габышева никто не верит.

А зачем было его брать?!

Чтобы новости о задержании шамана и о болезни Пескова стояли рядом?

И поможет ли помещение в психушку физического тела шамана от колдовства? Вряд ли...

Или они ("там, наверху") не верят в шаманов и шаманизм - и тогда вопрос: а на фига его брали - и устраивали себе антипиар?!

Или они в шаманов и шаманизм как раз верят, но тогда очевидны нарушения техники безопасности при взаимодействии с Неведомым.

А в принципе, одно доброе дело Александр Габышев уже выполнил. Ну, как, выполнил - начал выполнять...

Софія Дніпровська: Поглянути на історію власними очима!

Що було б, якби оспівана Голівудом операція "Валькірія" вдалася, а голландська агентура Абвера не зірвала масштабний наступ англосаксів у вересні 44-го? Історія б, певно, пішла іншим шляхом. Красна Армія зупинилась би десь на лінії Молотова-Ріббентропа (Львів до того часу вже був нею окупований) і Східна Європа була б врятована від комунізму.

От тільки, яка НАМ, українцям, була б із того користь? А ніякої. Як і франкістам, яких просто додавили б блокадою і санкціями, бо тільки потреба протистояння потужному комуністичному блоку в Європі змусила республіканський уряд США пом'якшити своє ставлення до "не такої" Іспанії.

Нема ніяких підстав вважати, що втомлені війною англосакси, повернувшись до довоєнного статус кво, стали б розвивати успіх і пішли б добивати злого русского мішку в його барлозі та визволяти народи, що мали нещастя потрапити в СССР.

Вони його не добили, коли в одностронньому порядку отримали ядерну зброю, попри покушенія на Іран і Грецію, не добили в 90-х, зациклені на політиці стримування, тож на крайняк могли б лише спробувати відновити кордони союзних Польщі й Чехословаччини за наш рахунок, але це не точно.

А Східна Європа без осяжної перспективи оволодіння Західною була для Сталіна і його наступників валізою без ручки: утримання Варшавського Блоку було 1 з головних чинників, що виснажували матеріальні сили Імперії Зла і прискорювали її крах.

Без соціалістичного содружества СССР у закапсульованому стані міг би протриматися значно довше і змолоти нас у м'ясорубці дружби народів без останку. У сер. 80-х років Україна впритул підійшла до межі незворотної денаціоналізації, яку пригальмував лише розпад совка.

З т.з. провіденціалізму події сер. ХХ ст. розгорталися так, ніби якась невидима сила збирала докупи українські землі, проциндрені заколотниками і нерадивим населенням і не давала нам остаточно розчинитися у лоні чужих народів.

І замість того, щоб поглянути на історію власними очима, ми, наївшись макового опіуму, на руїнах ялтинського світоустрою слухняно возносимо хвалу св. Вінні і блаженному паралітику Рузвельту і бурмочемо, як папужки: невермор, невермор, невермор...

На смерть рашиста

... Для иных смерть — слишком простой исход.

Я бы предпочел видеть то, как они, будучи ещё вполне физически живыми и психически здоровыми, наблюдали бы снаружи и изнутри себя настоящую погибель той идеи, что ими движила.

Я хотел бы, чтобы их постигло мрачное осознание своих фундаментальных заблуждений на фоне необратимого распада их дискурса.

А так, ну было тело, не стало тела. Тем более, заряженного конторой.

Помню, я сидел с ним рядом целый час на константиновском суде — покойный был малоприятным человеком оплывших очертаний, колеблющимся студнем. Хотя, это же человек, всего лишь человек. Слабое и зависимое существо.

(с) Антон Мырзин

-----------------------

... Скончался писатель и публицист Костя Крылов ("Михаил Харитонов").
Кем он был для нас? Конечно же идеологическим врагом. Он такое нёс и гнал, такое пещерное нацистское мракобесие, что хоть стой, хоть падай. И народ на нацизм подзуживал и молодёжь. Не преуспел, но старался... И при жизни его утверждал: Костя Крылов - человек приятный и талантливый. Но идейно - враг... 

(с) Павел Зарифуллин

---------------------------

... имеют наглость выдавать себя за "русских националистов". За душонкой у них нет ничего, кроме животного расизма и обесчеловечивания целых народов, ничего, кроме призывов к этноциду, ассимиляции и резне. Может быть, покойный К.Крылов был повинен в этом менее всех прочих его последователей, да и какой с него как зороастрийца мог быть спрос - но последователи, опошляя и вульгаризируя эти бредовые программы, довели их совсем уж до чертиков... Вся политическая идеология Крылова, от первой до последней буквы, была ложной и вредной, а любая попытка ее реализации обернулась бы катастрофой для России и русского народа. Те образцы, на которых равнялся Крылов в политике, были гнусными и аморальными... Альтернатива "или нынешний статус-кво, или крыловщина" - безусловно, ложная альтернатива. Есть и другие пути.

(с) Максим Медоваров

--------------------------

... национальные идеологи моноэтнической сверхнации, русскопланетарные православноатеистические краснобелые гитлеросталинисты. Это - вроде бы вялая, рыхлая, но поразительно живучая (и это не моё открытие) порода, точнее, биологический вид, - действительно, следует признать, очень русский... Их подлинный паттерн - это "служить народу", то есть: попытаться угадать, чего именно этот таинственный "народ" (такой воображаемый всемогущий гигант) хочет, а угадав, - пристроиться, присосаться, по возможности влезть к этому самому народу на ручки, чтобы он защищал и кормил. Такой симбиоз князя Мышкина (тоже ведь был имперец и православный государственник) и салтыковских Двух Генералов, которые устало бродят в тщетных поисках Мужика. Собственно, их идеология - это на самом деле мировосприятие жирного трусоватого книжно-комнатного подростка, который по ночам мучительно размышляет, как именно подольститься к одноклассникам, чтобы, наконец, приняли за своего, не били и не издевались.

(c) Кирилл Серебренитский

--------------------------

... Крылов был мне отвратителен еще со времен ЖЖ, если честно, но это личное. Он как-то устроил мне травлю. Но это ладно, хотя я и злопамятна. Другое дело, что писательство его было так же омерзительно здоровому человеку, как и многие его размышления о писечках и сисюшках. Опять же, здоровый психически и мало-мальски хотя бы чувствительный к языку человек после таких слов как минимум поднимет бровь. Иногда достаточно одной-двух деталей, чтобы понять, какой перед тобой человек... Русский философ всерьез рассуждает о гомосексуальности Средиземья. Мне жаль Россию, если у нее Крылов философ. Вот, например: "Кольцо Всевластья — это именно anus, и вся книга — об «этом самом» (разумеется, с жирными намёками на соответствующие обычаи и ритуалы). Латинское anulus от anus — кольцо, перстень, символ власти (всадническое кольцо), anulum tradere «передавать кольцо» — символ передачи прав, также «цепи и оковы» (sic!). «Властелин колец» = «анальный владыка», «великий мастер». Ну и конец книги (отказ от гомосексуализма ценой кастрации) становится понятным". Отвратительный персонаж. Очень жирный материал для психиатрии... Меня попытались убедить, что почивший Крылов был прекрасным человеком - ответственным семьянином, беззлобным юморным троллем, ну и, безусловно, гениальным русским мыслителем. А мой негатив в его сторону - это всего лишь злопамятность обиженной девочки. А я мнительная, я всегда даю второй шанс, и третий даже. Решила и Крылову посмертно. Пошла читать. Очень пожалела. Там каждое слово сочится первертной мерзостью (да, я читала Сорокина, и мне ок). То есть, так даже все гораздо лучше встает на свои места - обычно все самые феерические маньяки и перверты как раз на редкость приятные семьянины. Просто потом где-то узнаешь, что они насилуют детей или что-то такое. Это не про Крылова, конечно, но я даже картишки раскидывать не буду, по его лунообразному лику и всем этим сочащимся различными соками его писательствам понятно, что у себя в голове он был редкостный перверт. По-настоящему редкостный. Короче, грустно от таких русских философов и русских националистов (сюда к месту и Варракса можно еще упомнить, кстати).

(с) Ольга Васильева

"Москва-Третий Рим" vs "Новая орда": Акунов, Гильдебрандт, Ибрагимов, Прусаков (05-05-2020)

ПОЕДИНОК “Москва третий Рим“ vs “Новая орда“ Акунов, Гильдебрандт, Ибрагимов, Прусаков 05 05 2020

Комментарий к видео Олега Гуцуляка:

• Наша Европа – это совсем иное, отличное от нынешнего «европейства». Дух Святой нынешнюю «страсбургскую Европу» покинул! Об этом говорят даже католические священники. Наша Европа – это Теодорих Великий, Карл Мартелл, Фридрих II Барбаросса, Бертран де Борн, Снорри Стурлусон, Готфрид Бульонский, Данте Алигьери, Новалис, Гёте, Шеллинг, Шиллер, Стефан Георге, Эзра Паунд, Райнер Мария Рильке, Луи Фердинанд Селин и Кнут Гамсун … Дух Священной Европы – одно, её современное лицо – совсем другое. Колизей эпохи римских цезарей отличается от нынешнего Колизея, загаженного откормленными кошками. Наша Революция – Белая, Аристократическая, Имперская, Ортодоксально-Нордическая. А это совсем другое!.. Наша же Революция – не кровавая баня гражданской войны (пусть даже под знамёнами Че Гевары «справа»), … – ещё впереди! Нашу Европу строить нам, Офицерам Дхармы, а не раскормленным, заплывшим жиром, скандинавам или немцам. Мы реалисты, бьющиеся за идеалы. Hаши идеалы – идеалы Свободы, Справедливости, Верности Истокам!

• "Дорогая моя столица, Золотая моя Орда!" (Инна Кабыш). Эти слова — признание Россией своего существа, начало покаяния блудной дочери. Путь спасения России — это путь покаяния. Путь Марии Египетской, и только. Но войны в Чечне, Грузии и Украине как-раз есть попыткой уйти от него в сторону, во "тьму египетскую", и тем самым другому дается возможность вывести свой народ как Новый Израиль (но им уже не будет Россия, избравшая роль Фараона).

• Россия неосознано чувствует свое истинное место  — "третьи роли": отсюда — "Третий Рим", "Третий Завет" и "Третий Интернационал".: • "... российское массовое сознание, как доказал общенациональный успех мексиканской мелодрамы "Богатые тоже плачут", очень близко к латиноамериканскому — мы не только Третий Рим, но и второй Юкатан" (Виктор Пелевин, "Икстлан-Петушки"). Воистину! И та же жажда ежедневных человеческих жертвоприношений. Но если Россия — второй Юкатан, тогда пусть она трепещет: грядет Кортес!

Унікальні кадри кінохроніки 1920 року з польського документального фыльму "Polonia Restituta"

Польський документальний фільм "Polonia Restituta" містить унікальні, неперевершені кадри присвячені Армії УНР періоду польсько-українського союзу в 1920 році, зустрічі Симоном Петлюрою частин, що повернулися 6-го травня із Зимового походу, вітання киянами союзних військ, що звільняли столицю від більшовиків та інше.

Зустріч киянами союзних військ, що звільняли столицю від більшовиків.

Українські козаки і 7-літній джура;)

Ймовірно вояки 3-ї Залізної або 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

Це можуть бути донські козаки, або вояки білоруського генерала Булак-Балаховича, 

що воювали на стороні поляків.

На прапорі напис російською, дореволюційним письмом: "Смерть совдепамъ".

Зустріч киянами союзних військ, що звільняли столицю від більшовиків.

Вояки невідомої належності в цікавих незвичних головних уборах, що нагадують сербські "шайкачки". Є згадка про щось подібне у кулеметників українського війська в 1920 році.

Дефіляда частин української армії Михайла Омеляновича-Павленка (з рукою на перев'язі), які повернулись із Зимового походу перед Симоном Петлюю. 

Ймовірно, у кадрі 10 травня 1920 року, місто Ямпіль (нині Вінницька область).

Маршал Польщі Юзеф Пілсудський, Симон Петлюра та ад'ютант Головного Отамана Олександр Доценко.

Травень 1920 року.

Ймовірно, у кадрі 10 травня 1920 року, місто Ямпіль (нині Вінницька область).

Зустріч Симоном Петлюю (в центрі) частин української армії Михайла Омеляновича-Павленка (з рукою на перев'язі), які повернулись із Зимового походу.

Травень 1920 року, Київ, Софійська площа. Симон Петлюра спілкується з польським генералом Едвардом Рид-Смігли, армія якого разом з українськими військами звільняла столицю України.

До речі в об'єктив потрапили також: старший лейтенант військово-морського флоту УНР Сятослав Шрамченко (в білому флотському кашкеті), можливо контр-адмірал Микола Максимов (в чорному) і посол УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії Кость Лоський (курить цигарку).

У кадрі - Павло Пащевський, протоієрей Армії УНР з українськими і польськими старшинами.

Ймовірно це церемонія освячення панцирного потягу "Кармелюк" в Станиславові дня 20 травня 1920 року.

Лион Левинсон: Рационалисты более жестоки

Тамерлан складывал пирамиды из тысяч человеческих голов, давил конницей маленьких детей и при переправах заполнял реки невинными живыми (недолго) людьми, переходя по ним как по мосту.

Конечно отдельные моменты его поступков бездоказательны и, может, легендарны, но общая атмосфера удушающего ужаса, рек крови и пирамид из голов - безусловны.

Нет, Тамерлан не был жестоким. Он был рациональным.

Если перегонять толпу пленников - их малые дети замедляют движение. А оставить малолеток не на кого. Пирамида из голов - хорошая наглядная агитация. На строительство переправы времени нет, а местные жители под рукой - и без всякой злобы, чисто рационально наладили переправу из людей, как из стройматериала.

А так-то Тамерлан обращался относительно мягко и заботливо с крестьянами, торговцами и даже попавшими в его руки врагами (!). 

Когда жестокость не приносила выгоды, он её не применял. Тамерлан не был жесток, он был рационален. Проблема в том, что жестокость в глазах людей рациональна достаточо часто...

90% войн, убийств и преступлений - по рациональным (как кажется осуществляющим это) причинам. Религиозных, каких-то фанатичных войн в истории человечества было не так много. Почти всегда войны по рациональным причинам - экономика, этногенез и т.п. Хоть иногда и прикрывались, как фиговым листком, каким-то псевдо-фанатичным лозунгом.

Рационалисты уничтожали людей на порядок больше, чем фанатики. И намного более жестоко.

Когда мне говорят "ты не рационалист, ты фанатик" - я соглашаюсь. Я знаю, что я на более доброй, намного более доброй стороне.

Сергій Чаплигін: Коли етнос перетворюється в народ

Госе Ортега-і-Гассет говорить про відмінності "етносу" (того, що нам залишили предки) та "народу" (те, що ми залишимо нащадкам).

Ключовим моментом в цьому є розуміння перетворення "етносу" на "народ".

Якщо ми говоримо про "етнос", то розуміємо під цим інерціональне культурно-біологічне історичне існування, в тому чи іншому господарському циклі та ландшафтній складовій, групи людей, поєднаних спільним походженням, мовою, зовнішнім виглядом, єдністю біологічного типу та ін.

"Народом" для нас є етнос, який "прокинувся" та почав вольове творення нової соціально-політичної дійсності, усвідомлючи свою роль (історичну місію) та цінність в історії людства.

Відмінності полягають в відмінностях процесів пасивного усвоєння світу (етнос) та активного творення через історичне діяння (народ).

А оскільки колективна психологія передається через культурні коди та цінностні системи, то, безумовно, в процесах перетворення "етносу" на "народ" одну з найголовніших ролей відігравали релігійні уявлення.

В язичницьких уявленнях божество є тотожнім світу, присутнє в житті напряму та приймає в ньому співучасть. Питання морального вибору та свободи не ставляться на порядок денний, оскільки всі процеси, які відбуваються в житті, залежать від божества та обожнених предків.

Тут ми бачимо пасивне освоєння світу, яке притаманне етносу.

Християнство, яке змінило язичницькі вірування, говорить про Бога як Творця, творення Ним світу з "нічого" та про принципову різницю буття Бога та буття світу. Існування створеного Богом світу отримує "лінійний" напрямок - з моменту його творення до кінця.

В співвідношенні Творця (Бога) та творіння (людини) існує проблема виконання (добро) чи заперечення (зло) волі Творця, породжується питання як морального вибору, так і свободи вибору - або скріплювати божественний порядок в світі, або, заперечивши його, йти шляхом занепаду.

Завдяки цьому уявленню історичне буття "етносу" віднині направлене в майбутнє і набуває як морального сенсу (спасіння), так і лінійного часу - досягнення фінальної мети (кінця світу), перетворюючи його на "народ".

Саме християнізація Русі дала поштовх на перетворення "етносу" на "народ" - надала йому усвідомлення його історичного буття.