Александр Волынский: Надо ли уничтожить Россию?

Рашисты   загнали  себя  в  порочный  логический  круг. По  логике  рашистов, Россия  должна  всем  гадить, поскольку  ее  хотят  уничтожить. Но  ее  хотят  уничтожить  именно  потому, что  она  всем  гадит. Был  такой  анекдот - 11  сентября  Башни  были  разрушены  за  то, что  американцы  не  понимают,  за  что  были  разрушены  Башни.

Рождение  и  уничтожение  государств, а  тем  более  народов, - это  слишком  важный  для  человечества  процесс  чтобы  оставить  его  вне  анализа. Уже  Тойнби  задал  достаточно  простую  схему. На  каждый  ВЫЗОВ  истории  должен  быть  дан  ОТВЕТ. Народ  и  государство -  это  ОТВЕТ  на  ВЫЗОВЫ. Сам Тойнби  пытался  найти  правила,  по  которым  давались  ОТВЕТЫ, но, оказалось, что  таких  правил  нет, ибо  сколько  народов  и  государств - столько  и  самых  разных  ОТВЕТОВ. 

Неужели  у  истории  нет  никакой  цели  и  четкого  алгоритма  ее  достижения?

Традиционное  общество  не  ставило  себе  никаких  целей,  кроме  поддержания собственного  существования.  Цели  были  морально-трансцендентными  и  сводились  к  достижению  состояния  гармонии, и скорее  духовной,  чем  материальной. Только христианство, синтезировав  идею  империи  с иудейским  монотеизмом, поставило  целью создание  мировой  христианской  империи. Исламский  джихад  только  продолжил  иудео-христианский синтез. Модерн  заменил  религиозную  экспансию материальным прогрессом:  кто  прогрессивней, кто  технически  более  эффективен,  тот  и  имеет  право  на  существование, кто  отсталый -  того  отправляют  на  свалку  истории. 

Либерализм  - главная   идеология  Модерна.  Однако,  либерализм  не  может  сохранять  социальные   системы  только  на  основе  идей  свободы  и  прогресса. Либералы  дополнили  идеи  прогресса  идеями  демократии, уважения  к  личности  и  закону. 

Националисты, фашисты, нацисты  упирали на  идеи  органического  единства - крови  и  почвы, расы  и  государства.   

Коммунисты, указав  на  проблему  отчуждения, постулировали, что  прогресс  и  свобода  имеют  смысл  только  в  гуманистическом  обществе,  где  ценности  коллективизма  компенсируют  хаос  "войны всех  против  всех"  за  ресурсы  и  технологии в  гонке  за  выживание,  ибо  в  ситуации  конкуренции  индивидуумов, государств  и  рас именно тот,  кто  отстал,  не  имеет  права  на  существование, он  должен  стать  ресурсом  для  более  прогрессивных  и  сильных. Особых  успехов  коммунисты  не  достигли, так как  устранение  конкуренции  и  гуманизм  тормозят  прогресс, а  мирно сосуществовать  у  капитализма  с  коммунизмом  шансов  нет.

Можно  ли  совместить  прогресс  техники  с  социальной  стабильностью? – вот  важнейший ВЫЗОВ  Модерна. 

ОТВЕТА  на  уровне  государств дать  нельзя, поскольку  государства  исторически  созданы  как  инструмент  насилия  и  ничего,  кроме  насилия,  делать  не  умеют. Только  МИРОВОЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО  может  сгладить  противоречия  между  государствами и  начать  движение  к  Коммунизму,  но  именно  более  сильные  или  более  богатые  ресурсами  государства  меньше  всего  хотят  делиться. 

Так  надо ли  уничтожать  Россию? Конечно  надо, как  и  США, Китай, Индию, Бразилию, Германию, Великобританию, Францию, Турцию, Иран  и  все  остальные  сильные  и  богатые ресурсами  государства. Понятно, что  маленькие  государства  не  могут  воевать  с  большими, а  большие  боятся  воевать  с  сильным  противником. Отсюда "гибридные  войны". Именно  эти  войны  должны  разрушить  ВСЕ  сильные  государства  мира, в  этом  их  историческая  задача.

Чтобы  не  исчезнуть  совсем,  Россия  должна  не  продолжать   многополярный  империалистический  передел, который  не  гарантирует  ничего, кроме  бесконечных  гибридных  войн  и  ядерной  катастрофы. Россия  может (если захочет) возглавить  процесс  создания  Мирового  Правительства, направленного  против    империализма.  К  этому  процессу  первыми   должны  присоединиться Израиль, Сирия, Ливан, Венгрия, Беларусь, Грузия, Эстония,  Украина. Для  этого  в  России  должна  быть  свергнута   рашистская  власть.

Про хрещення Володимира Великого й закладення Успенського Собору Києво-Печерської Лаври

В світлі новітніх досліджень вимальовується така картина хрещення Володимира: наприкінці 987 р., після того, як імператор Василій ІІ через повстання Варди Фоки звернувся за допомогою до великого князя, у Київ прибула візантійська місія. Саме тоді у Василеві (Василькові) імовірно відбулося оглашення Володимира і він приєднався до християнської спільноти з новим ім’ям – Василій. Одночасно у Константинополі пройшли його заручини з візантійською царівною Анною, які за тогочасною шлюбною обрядністю, мали заочний характер. Володимир увійшов до родини василевсів і згідно з візантійськими церемоніально-дипломатичними нормами був наділений царськими (кесарськими) інсигніями (символами влади). Анна, як царська наречена, отримала відповідні регалії й титул.

Та після придушення за допомогою руського війська повстання Варди Фоки Василій ІІ не поспішав виконувати угоду і видавати за князя свою сестру. Тому навесні 989 р. Володимир захопив Херсонес – опірний пункт Візантії в Криму. Імператор був змушений відправити у Херсонес Анну, де в ніч з 11 на 12 травня 989 р. відбулося хрещення князя та його весілля з візантійською принцесою. Звідси князь рушив у Київ, узявши “мощми святаго Климента и Фифа, ученика его, поима съсуды церковныя, иконы на благословенье себе”, а також дві античні статуї і бронзову квадригу, які встановив згодом на Бабиному торжку біля Десятинної церкви. Так почалася розбудова сакрального простору давнього Києва.

Колосальне явище історичного життя Русі – хрещення її керманича, як поворотний пункт духовного життя народу, заклало ідейний стрижень усієї києво-руської культури, матрицею якої стала загальнохристиянська ідея Нового Єрусалима. Знаменно, що у 100-річний ювілей хрещення Володимира освячена Велика Печерська церква. Але, судячи з усього, не тільки освячення, а й закладання цього храму було “прив’язано” до дати хрещення Володимира. Зокрема, писемні джерела вказують, що Успенський собор заснований 1073 р., однак сам день закладення храму в них не згадується. Привертає до себе увагу факт, що фундація Успенського собору відбулася того року, коли Великдень і П’ятидесятниця так само, як і в рік хрещення Русі (989), припали на 31 березня і 19 травня. У Середньовіччя таким досить рідким збігам за Пасхалією надавали величезного значення. Нещодавно висунуто і обґрунтовано гіпотезу, що днем закладення Великої Печерської церкви було саме 12 травня. Цей день, як день хрещення князя Володимира, взагалі був дуже важливим для Русі: її першохрами – Десятинна церква і Софія Київська освячені саме 11–12 травня. Отже не лише освячення, а й закладення Успенського собору відтворили доленосну подію особистого хрещення князя Володимира, яку сприймали хрещенням усієї Русі.

***

Ця новітня гіпотеза запропонована у монографії Мар’яни Нікітенко “Небо на землі: від Альфи до Омеги. Феномен Спасіння-освячення в Києво-Печерському монастирі (давньоруська доба)”.

Валерий Дзуцати: Россия как этногеноцидное государство

Американский журналист осетинского происхождения Valery Dzutsati Валерий Дзуцати написал интересный текст о будущем нерусских в России. Приведено его мнение тезисно:

- Национальные меньшинства России должны особенно хорошо понимать намерения Москвы в Украине. Русские собираются сделать с Украиной то, что они уже сделали с Северным Кавказом и другими национальными регионами в РФ. Денацификация Украины - это эвфемизм для геноцида украинцев причем не только культурного, но и физического.

- В идеальном мире Путина и его сторонников, Украина должна стать 100% русскоговорящей территорией, конечно, с какими-то фольклорными украинскими группами, которые и станцуют, и споют, когда захочется господам из Москвы.

- По видению Москвы, Украина ни в коем случае не может быть ни самодостаточной, ни слишком богатой.

- Москва считает, что руководство Украины должно непрерывно славословить Россию и выражать свою благодарность за то, что Россия кормит Украину и спасла ее от фашизма.

- Для того, чтобы все это осуществить, Москва убьет, посадит в тюрьму или выдавит из Украины условно говоря 100-200 тысяч людей из числа интеллигенции, бизнеса, госструктур, лидеров общественного мнения. После этого, с оставшимися будет делать все что угодно.

- Теперь посмотрим на Северный Кавказ и сравним не произошло ли то же самое в регионе задолго до российского вторжения в Украину.

- Языки народов СК медленно, но верно идут по пути исчезновения. Если они сопротивляются, то российское государство их "заботливо" подталкивает к смерти через сокращение школьных часов и т.д.

- Немногие независимые лидеры общественного мнения, а это те, которых Москва не может контролировать, убиты, выдавлены из страны, посажены за решетку.

- В Дагестане огромные запасы природного газа. Вместо того, чтобы их добывать, экспортировать и развивать свою экономику, республика получает подачки из Москвы и должна отвешивать поклоны за них.

Олексій Данілов: Почався процес деколонізації, дерусифікації і денуклеаризації Росії

Розв'язавши проти України повномасштабну війну, росія запустила процес своєї деколонізації

Про це заявив секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов у Facebook

Як зазначив секретар РНБО, 24 лютого – день найбільшої російської геополітичної катастрофи. Саме тоді, зі слів Данілова, відбувся запуск процесу остаточної деструкції пострадянського простору і деколонізації російської квазіфедерації.

Данілов перерахував "здобутки" та перспективи Росії:

По-перше – запущено механізм втрати домінуючого впливу росії на країни, які входять до складу СНД.

По-друге – країни Центральної Азії та Кавказу почали динамічну переорієнтацію власного стратегічного зовнішньополітичного вектору з росії на інші держави – Туреччину, ЄС, Китай.

По-третє – руйнується роль та значення міждержавних об'єднань ОДКБ, ЄЕП, які починають розглядатися їх учасниками як загрози національному суверенітету й інструменти російської зовнішньополітичної експансії.

По-чеверте, на думку Данілова, дано старт відцентровим рухам для національних республік та інших народів, які тимчасово входять до складу РФ.

Татарстан, Ічкерія, Саха, народи Сибіру, Уралу, Далекого Сходу та багато інших стають на шлях усвідомлення свого колоніального статусу. У них пробуджується національна самосвідомость та готовность до боротьби за своє незалежне існування.

І нарешті – формуються всі необхідні передумови для фрагментації російського федерального квазіутворення, руйнації системи управління, побудованої на насиллі, для активних акцій громадської непокори та розгортання визвольного руху національних республік і народів проти кремлівської влади.

Олексій Данілов 

24 лютого – день найбільшої російської геополітичної катастрофи: запуск процесу остаточної деструкції пострадянського простору і деколонізації російської квазіфедерації.

«Здобутки» та перспективи росії:

1. Запущено механізм втрати домінуючого впливу росії на країни, які входять до складу СНД. рф продемонструвала, що вона є реальною і безпосередньою загрозою державному існуванню для країн пострадянського простору.

2. Країни Центральної Азії та Кавказу починають динамічну переорієнтацію власного стратегічного зовнішньополітичного вектору з росії на інші держави – Туреччину, ЄС, Китай, – які можуть виступити гарантами їх безпеки від рецидивів постімперських судом.

3. Руйнується роль та значення міждержавних об’єднань ОДКБ, ЄЕП, які починають розглядатися їх учасниками як загрози національному суверенітету й інструменти російської зовнішньополітичної експансії.

4. Дано старт відцентровим рухам для національних республік та інших народів, які тимчасово входять до складу рф. Татарстан, Ічкерія, Саха, народи Сибіру, Уралу, Далекого Сходу та багато інших стають на шлях усвідомлення свого колоніального статусу, пробудження національної самосвідомості та готовності до боротьби за своє незалежне існування.

5. Формуються всі необхідні передумови для фрагментації російського федерального квазіутворення, руйнації системи управління, побудованої на насиллі, для активних акцій громадської непокори та розгортання визвольного руху національних республік і народів проти кремлівської влади.

Весь демократичний світ має допомогти національним республікам і народам позбутися колоніального гноблення зі сторони московії для реалізації своїх міжнародно визнаних прав на незалежність, самовизначення й відокремлення.

Свобода народів – це повна деколонізація росії!

Деколонізація, дерусифікація і денуклеаризація ерефії!

А ЗСУ допоможе вирвати гнилі й отруйні російські імперські зуби!

February 24 is the day of the biggest russian geopolitical disaster: the start of the process of the final destruction of the post-Soviet space and decolonization of the russian quasi-federation.

russia’s “achievements” and prospects:

1. The mechanism of the loss of russia’s dominant influence on the CIS countries has been launched. russia has demonstrated that it is a real and immediate threat to state existence for the countries of the post-Soviet space.

2. The countries of Central Asia and the Caucasus are beginning a dynamic reorientation of their own strategic foreign policy vector from russia to other states – Turkey, the EU, China – that can act as guarantors of their security against relapses of post-imperial cramps.

3. The role and significance of the CSTO and SES intergovernmental alliances are collapsing, as they are increasingly being viewed by their participants as threats to national sovereignty and instruments of russian foreign policy expansion.

4. Centrifugal movements for the national republics and other peoples temporarily included in the russian federation have been launched. Tatarstan, Ichkeria, Sakha, the peoples of Siberia, the Urals, the Far East, and many others are on the way to realizing their colonial status, the awakening of national self-awareness, and readiness to fight for their independent existence.

5. All the necessary prerequisites are emerging for the fragmentation of the russian federal quasi-formation, the destruction of the violence-based governance system, active demonstrations of civil disobedience, and the rollout of the liberation movement of national republics and peoples against the kremlin power.

The entire democratic world should help national republics and peoples to get rid of muscovy’s colonial oppression in order to fulfill their internationally recognized rights to independence, self-determination, and separation.

The freedom of peoples is the complete decolonization of russia!

Decolonization, de-russification, and denuclearization of erefia!

And the Armed Forces of Ukraine will help pull out the rotten and poisonous russian imperial teeth!

Тисячолітній спадок Української Державності

 Український інститут національної пам'яті 

Які атрибути держави сучасна Україна успадкувала від державних формувань українців із попередніх періодів своєї історії?

Історія української державності – це не 30 років незалежності. І навіть не 100 років, як могло б здатися, якщо починати відлік від Української Народної Республіки, яка постала в 1917 році.

Українській державності – понад 1000 років. У середньовічній Київській Русі вкорінені не тільки культурні, а й державні традиції українців. З того часу походять деякі вагомі атрибути нашої держави сьогодні:

- знак тризуба, який став Державним гербом України,

₴    назва нашої грошової одиниці,

☦️ прийняття християнства, яке стало найпоширенішим віросповіданням на українських землях, зумовило нашу включеність у європейську цивілізацію ще в Середні віки,

 - навіть назва «Україна» вперше згадується в Іпатіївському літописі в 1187 році,

 - врешті Київ – політичний і культурний центр Київської Русі – залишається політичним і культурним центром сучасної України. І  щоб відчути свою приналежність до спадку Київської Русі, нам сьогодні не потрібно покидати меж ані своєї країни, ані її столиці.

За століття після Київської Русі на українських землях змінювалися державні формування, які тією чи іншою мірою творили наші предки: Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, Гетьманщина, державні формування початку 20 століття – УНР, ЗУНР та Українська Держава гетьмана Скоропадського. Що сучасна Україна успадкувала від кожного з цих державних утворень – дивіться в інфографіці⤵️

Пинхас Полонский: Благодарим Саула, поддерживаем Давида, прокладываем дорогу для Соломона

 Идеология дальнейшего развития религиозного сионизма: сдвиг и коррекция целей в соответствии со второй частью программы рава Кука

Что нужно делать сегодня для дальнейшего успеха религиозного сионизма? Достаточно ли усиливать то, что мы и так делаем? (изучение Торы в сионистской перспективе, строительство поселений, национально-религиозные ценности, участие в жизни Государства и приближение его к идеалам еврейской традиции). Или же пришло время осмотреться и скорректировать сам вектор развития религиозного сионизма, обозначить новые цели и задачи?

В прошлом успех религиозного сионизма базировался на подходе рава А.И.Кука, который сочетал «текущую деятельность» и «установку на более отдаленную перспективную деятельность». Именно на таком двойном подходе была построена иешива Мерказ а-Рав, в которой уже в 1930-50-х годах прорабатывали идеи, который послужили основой для интенсивного продвижения религиозного сионизма в 1970-90-х годах. И такой двойной подход: поддерживать  текущую работу, но при этом разрабатывать концепции на перспективу — совершенно необходимо продолжать сегодня.

Однако   со времен рава Кука прошло немало десятилетий — и то, что раньше было перспективой, сегодня стало реальностью. А новая перспектива, цели на горизонте, не была обозначена. И соответственно религиозный сионизм теряет духовное лидерство. Поэтому сформулировать такую перспективу — жизненно важно.

Попробуем ниже сделать это.

Основой идеологии современного религиозного сионизма явилась статья р. Кука «Миспед бИрушалаим» («Траур в Иерусалиме», 1904 г.), в которой р.Кук обозначил Сионистское движение Герцля как Машиаха бен-Йосефа, т.е. «царя Саула современности», и направил религиозный сионизм на практическом уровне на поддержку движения Герцля, поскольку оно и есть начало мессианского процесса. А параллельно с этим обозначил необходимость «на перспективу» строить основы для Машиаха бен-Давида, который придет на смену МбЙ.

Эта идеология работала в ту эпоху когда МбЙ только начинал свой путь. Однако сегодня ситуация иная, и прямое ее применение наталкивается на проблемы, буксует. За прошедшее столетие Машиах бен-Йосеф завершил свой путь на идейном уровне, т.е. его цели фактически достигнуты (хотя еще не все оформлены технически — т.е. на практическом уровне работа еще есть, но она не вызывает энтузиазма). МбЙ умирает. Казалось бы его должен сменить Машиах-бен Давид — однако сегодня этот этап совсем еще не виден на горизонте, ни одна социальная группа в Израиле не может претендовать на этот уровень. Соответственно, религиозный сионизм остается без перспективы развития, поэтому не может сформулировать свою дальнейшую цель.

Для того, чтобы скорректировать идеологию, мы должны посмотреть на другой, гораздо менее известный отрывок рава Кука, который однако дает более длительную перспективу чем на одно столетие. Этот отрывок (Шмона Квацим 3:1) описывает процесс развития иудаизма в наше время как интеграцию идеалов трех групп в еврейском народе:

Александр Волынский: Проблема ассимилянтов и задача либерального глобализма

Большинство  евреев  Восточной  Европы  погибло  от  рук  нацистов  и  их  пособников  в годы  Второй  Мировой  войны. Те,  кто  остался, перестали  быть  евреями  по  религии  и  языку  и  все  что  их  продолжало  связывать  с  еврейством  - это  антисемитизм. Несмотря  на  то, что  многие  записывали  себе  в  паспорт  в  графе  национальность  русский, украинец  и  даже  юкагир, их  все   равно  как  евреев   опознавали  кондовые  антисемиты. 

Ситуация  неукорененности толкала  евреев  в оппозицию любой  русской  власти, хотя  сами  они  клялись  в  любви  русскому  народу. Пусть  русские  не  тешат  себя  надеждами - никто  их  не  любит:  ни  узбеки, ни  татары, ни  чеченцы, а  тем  более  евреи. Любить  можно  только  своих, а  чужих  можно  терпеть  или  даже  уважать, но  не  любить. Однако,  проблема  ассимилянтов  в  том, что  они не  считают  себя  евреями, они  таки  считают  себя  русскими, причем  русский  народ  у них  по  статусу  гораздо  выше  чем  еврейский, такие  московские  евреи  ведут  себя  в  Израиле  хуже  всякого    русского  шовиниста. Московским ассимилированным  евреям  хорошо  только  в  Москве. А  что  такое  Москва?  Это  постмодерный  мегаполис,  вроде  Нью-Йорка  или  Парижа. 

Спорить  с  антисемитами  нет  смысла  ибо  антисемиты  правы: евреи  действительно  считают  себя  избранным  народом, который   должен  управлять  миром. 

Другое  дело, что  УПРАВЛЕНИЕ  МИРОМ антисемиты  и  евреи  понимают  по  разному. 

Антисемиты - это обычное  двуногое  зверье  и  управлять  миром  они  хотят  как  стаей себе  подобных  зверей. Для  консервативной  трамповской  Америки  нет  страшней  слов,  чем  "мировое  правительство". Русские  шовинисты  тоже  всех  меряют  по  себе  и  дикий  визг  про  суверенитет  и  кровавая  война  за  полный  суверенитет, вплоть  до  выстраивания  северокорейского  чучхэ, - это  реакция  на  собственные  страхи  перед  теми  внешними  силами, которые  мыслят  точно  также  как  они. Для  вора  все  воры, для  лжеца  все  лжецы, для прелюбодея  все  прелюбодеи. Характерно, что  все  русские  на  любой  моральный  аргумент по  поводу  преступлений  России  отвечают - все  люди и  все  государства  ведут  себя  так. Если  какой-то  русский  считает, что ему  стыдно  за  Россию, тогда  он  тут же  перестает  быть  русским. В представлении русских шовинистов "Россия-катехон, Россия  не  может  вести  себя  преступно  именно  потому, что  она  Россия".

Евреи  совсем  иначе  относятся  к  себе  и  человечеству. Евреи  считают, что  человечество  должно  признать  власть  Бога  Творца. Если  какой то  еврей  скажет, что  евреи  самый  лучший  народ  на  земле, а  Израиль - это самое  правильное  государство, то  он перестанет  быть  евреем. 

Поскольку  времена  изменились  и  религия  сделать  человечество  единым  не  может, и  эта  функция  перешла  к  глобализму. Задача  либерального  глобализма  состоит в том, чтобы создать  почву  для  подлинной  Глобализации - Коммунистической. До  нее  еще  далеко, но  выбора  у  человечества  нет. Либо  идти  по  пути  деградации  в  эпоху  империалистических  войн  за  передел  ресурсов  в  пользу  звероподобных  рашистов  и американских  расистов, либо  продолжать  Глобализацию на  еврейских  принципах. 

Еще  раз  повторю, смысла  спорить  с  антисемитами  нет, они  правы. Тут  экзистенциальное  противречие: либо антисемиты  победят  и  уничтожат  евреев, либо  евреи  победят  и  уничтожат  нацизм.

Павел Шехтман: На дело свободолюбивых народов работают, как ни парадоксально, именно отрицательные качества Зеленского

Зеленский сейчас - Черчилль поневоле, Черчилль силой обстоятельств. 

Настоящий Черчилль никогда не говорил, что встанет на колени  перед Гитлером, лишь бы тот не начинал войну, что поглядит в его глаза и договорится где-то посередине и пр. 

Но теперь это уже не имеет значения. Теперь на дело свободолюбивых народов работают, как ни  парадоксально, именно отрицательные качества Зе - актерство и инфантилизм. 

Всякий актер, а тем более инфантильный актер, согласится скорее умереть, чем сойти с подмостков, где он под восхищенные аплодисменты всего мира играет роль супергероя, спасающего Вселенную от Абсолютного Зла, и под шиканье и плевки в спину превратиться в маленького человечка, остающегося божеством, может быть, только для своих домашних и своего кота (и то сомнительно). 

Так что - да. "Какова наша цель? Победа. Победа, вопреки всем ужасам, победа, сколь бы долог и тернист ни был путь к ней. Без победы нам не жить".

О ІІ Форуме Свободных Народов России

 О ІІ Форуме Свободных Народов России

Denis Bilunov

ОРХАН ПАМУК, ХАНТИНГТОН И СВОБОДНЫЕ НАРОДЫ РОССИИ

На днях у меня на факультете была небольшая конференция, после которой я обсудил практические аспекты конструирования идентичностей в современных обстоятельствах с турецкими коллегами (один из них, например, изучает эти аспекты в детской литературе и комиксах, сюжетно ориентированных на формирование и развитие Северного Кипра). 

Вкратце рассказал им про дискуссии, кипящие в рунете по поводу русскости/нерусскости, со всеми известными эпитетами, и перманентном стремлении "решительно и определенно размежеваться". Коллеги очень понимающе кивнули, а мой однокурсник из Индонезии вообще заметил, что я как будто про его страну говорю. 

В продолжение темы вчера вечером по приглашению своего старинного приятеля Vadim Shtepa зашел посмотреть на концовку "Форума свободных народов России" - в качестве журналиста, поскольку в риторике организаторов я, очевидно, отношусь к несуществующим российским либералам, давно закончившимся на крымском вопросе (при этом из своего небытия цепкой имперской рукой мы коварно заманиваем всех под бело-сине-белый флаг). Кстати, парадоксальным образом FB-публика уже вовсю обсуждает это собрание как очередное никчемное мероприятие "российской оппозиции" - в которую, кажется, легко записывают кого угодно, кроме самих себя.

Попасть на форум было непросто, сотрудники пражского отеля Pyramida сначала сделали вид, что вообще не знают, о чем речь, а когда я показал пресс-карту, попросили связаться с организаторами. После некоторой заминки везение и знакомства все же помогли мне проникнуть в тайную комнату, где заседали 25-30 человек, в основном - суровых мужчин моего возраста и старше. Они устало слушали (дело шло к финалу) выступления онлайн-ораторов, я как раз зашел, когда другой мой давний приятель Илья Лазаренко, ныне живущий на Кипре, рассказывал о своем видении великоросской республики Залесская Русь. Собрание с большим скепсисом восприняло этноним "великороссы" и успокоилось лишь, когда Илья сказал, что его вполне можно заменить на "залешане" (в этот момент я отчего-то вспомнил, как примерно в 2010 г. предложил Andrei Illarionov обсудить вопрос о правах эльфов и гномов в Российской Федерации - на основании того, что во время тогдашней переписи населения именно так определили свою идентичность несколько сотен человек). 

Из дальнейшего отмечу энергичную реплику черкесского участника, который в самом начале выступления представителя независимой Кубани выразил сомнения в правомерности существования таковой (на что кубанский коллега хладнокровно призвал не поддаваться имперскому нарративу "разделяй и властвуй") - и, конечно, финальное зачитывание резолюции Ахмедом Закаевым и еще несколькими представителями свободных народов. Документ пока вроде бы не опубликован - со слуха я запомнил, что речь о призыве к мировым лидерам признать независимость Кубани, Чечни, Ингрии, Залесья, Татарстана, Сибири и т.д.

Конструирование идентичностей - процесс увлекательный, и понятно, что легче всего им заниматься путем "решительного отмежевания". Опять же, не могу не вспомнить, как один знакомый московский мундеп довольно серьезно говорил мне, что хорошим креативным ходом против Собянина будет инициатива выхода ЦАО Москвы из состава города с целью стать отдельным субъектом федерации. 

Но что, мне кажется, действительно имеет смысл - это проведение формальной границы между путинской РФ (именно той самой, которая "нет Путина - нет России") и всеми остальными, кто этого хочет. Географически это едва ли возможно, но на уровне символов и ценностей - вполне. Как раз поэтому бело-сине-белый флаг оказался таким востребованным - и это не "эмигрантская" история, и не попытка "уйти от ответственности". И уж тем более не претензия на переиздание империи. 

Новая идентичность появляется в моменты потрясений - и, конечно, теперь именно такой момент. Я сейчас читаю "Чумные ночи" Памука и Who Are We? Хантингтона - очень симптоматичное, доложу вам, сочетание. Любопытно, кстати, что упомянутые выше турецкие коллеги про Мингер впервые услышали от меня )))

Алина Витухновская: Жертвоприношение как основа рашистского миробытия

Сюжет с машиной, полученной на гробовые — архетипический для "русского" мира. Это русская литература и русская жизнь в одном флаконе, ее опасное гибридное скрещивание.

Те владельцы ГДРовских сервантов, югославских стенок и азиатских ковров часто заводили детей в качестве необходимой детали социального интерьера или домашних зверушек.

А когда ребенок вырастал, он переставал быть той уютной и удобной игрушкой, все больше становясь бременем, неприятным соседом, пищевым конкурентом.

Поэтому мысль как-то избавиться от этого досадного недоразумения выглядит не такой уж и странной. Тем более, когда за это можно получить ее величество — Вещь.

Пиетет перед Вещью — нечто почти религиозное для социалистического человека, аборигена евразийских цивилизационных пустошей, выросшего в тотальном недостатке всего, где и чувства его, бывшие поначалу неуклюжими, потом и вовсе исчезли, превратившись в валюту наподобие туземных бус для осуществления натуробмена.

То есть, буквально, мы имеем дело с ритуалом жертвоприношения, где ребенок приносится в жертву "гаранту", а взамен получает разукомплектованное авто, фактически все тот же гроб на колесиках.

Думая купить отсрочку собственной смерти, онтологический суицидник просто приближает ее.

Юлия Полячихина - "Мисс Россия"-2018. Чувашка

Василь Харитон: Сині Води

Твір «Сині води», робота над яким зараз триває, продовжує наш попередній роман «Буревії». Спільна перемога русько-литовського війська в битві на Синіх водах 1362 року остаточно підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов’янських народів від монголо-татар. По межі новоутвореної Литовсько-Руської держави постав так званий Великий кордон між Сходом і Заходом, який, власне, відігравав (і досі відіграє) роль буферної зони у протистоянні двох цивілізацій. 

* * *

Діялось у студни року Божого 1341-го. Заснований віку тринадцятого Гедиміном при впадінні річки Вільняле до річки Няріс, город Вільно швидко розростався. Торгівля стала джерелом його багатства. Під захистом Верхнього, Нижнього і Кривого замків торговий і ремісничий люд тут почувався безпечно, хоча Тевтонський орден не раз намагався зробити його своїм. Торгові шляхи з міста вели у Полоцьк і Мінськ, Данціг і Краків, Каунас і Кенігсберг, Луцьк і Львів. На зимовий і літній ярмарки до нього з’їжджалися зі своїм крамом купці з  Антверпена і Нюрберга, Львова і Кам’янця, Новгорода Великого і Риги. Та і саме місто замешкували окрім корінних житичів поляки і німці, чехи і жиди. Кого лише не можна було зустріти на вузьких вулицях міста? А Руський кінець заселяли русичі. 

Казимир III в’їхав до міста через Гостру Браму. Зацікавлено зупинився біля якоїсь новобудови. 

– Що то має бути? – запитав у когось зі свити.

 – Мій королю, польська громада Wilno зводить  костел святого Миколая. Але будова йде поволі. Що може жменька купців і містян ляцьких вдіяти? Щомісяця десятину з доходів своїх на костьол збирають, а то, – як крапля в мори.

– Нагадайте мені у Вавелі, – виповів владика, – треба їм допомогти.   

Делегація на чолі з королем знову рушила уперед. Завиднілась Замкова гора з вежею на ній і каменясті стіни верхніх укріплень. Біля підніжжя гори кінь під королем раптово зупинився, як упертий віслюк. А Казимира охопив пронизливий жах, від голови до ніг пробіглися тисячі мурах і тіло вкрив холодний піт. Вельможа мимохідь повернув голову убік і на в’їзній дерев’яній вежі Кривого замку побачив тінь охоронця чи самого верховного жерця Крева. Казимир перехрестився і спішився з коня. За ним учинили це й інші. До Низького замку і король, і охоронці, і слуги попрямували уже пішки. Саме в ньому містилася резиденція литовських зверхників, і саме завтра в ньому мала відбутися заупокійна учта за великим князем литовським Гедиміном, якого сорок днів тому смертельно поранили під час облоги фортеці германців Баєрбург. Короля з почестями схоронили у місцевості Veliuona на річці  Німан.

Казимир III не хотів їхати до Литви. Але Гедимін за життя був йому близьким родичем. Його дочка Анна-Альдона стала Казимирові першою дружиною. А не віддати останню шану тестеві він не міг. Литовський двір перебував у жалобі. Польського владику зустріли поштиво, але без фанфар.

Облаштувавшись у відведених йому покоях і перекусивши з дороги, король поволі цідив вино, всівшись біля каміна, у якому весело тріскотіли дрова. Але думки Казимира були гіркими. Їх перебив стук у двері. 

До палати увійшов його шляхтич-охоронець і посланець Гедиміновичів. 

– Ваша величносте, – промовив останній із них, – пани просять відвечеряти з ними.

Король підвівся і відповів: 

 – Подякуйте княжичам і з поклоном вдячним моїм передайте, що король нездужає. 

Казимир повернувся у м’яке крісло і закутавшись у плед, витягнув ноги до тепла і знову повернувся до своїх помислів. У кожному королівському дворі прилеглих земель мав свої вуха й очі. Литовський двір не був винятком. Вислухавши годину тому одного із вивідувачів, Казимир нічого особливого не дізнався. Як і ведеться у язичників, Гедиміна поховали разом із улюбленим конем і слугою, частиною військових трофеїв і трьома полоненими германцями. Утім, литовський зверхник не раз доводив до відома Папи Римського Іоанна XXII про своє бажання охреститися, і не тільки йому. Та коли папські легати приїхали здійснити ритуал, той зробив вигляд, що до Риму нічого подібного не писав. Насправді ж,  обряду хрещення завадив гострий спротив язичників і литовської православної митрополії. Проте, Казимира це не цікавило. Його увагу привернув на срібній таці апетитний кусень м’яса, який запив ще одним великим келихом вина. Знову поринув у свої думки та так і заснув. І бути інакше не могло. Дорога неблизька, – таки далася взнаки. А останній кінний перехід став занадто довгим…         

Ліга Вільних Націй

Активісти національних рухів РФ вийдуть на мітинги по всьому світу з метою консолідації антиімперських сил!

20 липня о 18:00 (GMT+3) відбудеться прес-конференція учасників Ліги Вільних Націй (ЛВН).

Ліга Вільних Націй – суспільно-політична платформа, що об’єднує  національні рухи  башкир, бурятів, інгерманландців, козаків, калмиків, татар та ерзян.

Під час ZOOM прес-конференції активісти та громадські діячі, що  виступають за деколонізацію Російської Федерації, розкажуть про найближчі кроки, які будуть запроваджені  Лігою в рамках проведення Тижня поневолених народів.

Активісти боротьби за суверенітет народів РФ розкажуть про підготовку до проведення серії мітингів в різних країнах світу, які пройдуть під гаслом «Freedom for captive nations!».

В ході прес-конференції  журналісти зможуть поставити свої запитання активістам руху.

Ліга Вільних Націй – широкий антиімперський фронт національних рухів, громадсько-політичних та громадських організацій, що виступають за набуття  народами та територіями Російської Федерації реального суверенітету. Своїми цілями ЛВН проголосила:

- консолідацію антиімперських сил у РФ;

- підготовку кадрів для державного будівництва;

- пошук союзників на міжнародній арені;

- набуття реального суверенітету суб’єктами РФ  та реалізація їхнього права на самовизначення. 

Учасники прес-конференції  від національних рухів:

Башкирського – Руслан Габбасов, один із лідерів багатотисячної впливової організації «Башкорт», що визнана екстремістською і заборонена на території РФ (Литва);

Бурятського – Раджана Дугар-ДеПонте, історик, публіцистка, діячка башкирського національного руху. Журналістка і колумністка проєкту «Сибір.Реалії» «Раді Свобода» (США);

Інгерманландського – Майк  Інгрем, інгерманландський регіоналіст та політичний емігрант (Литва);

Козачого – Вячеслав Дьомін, письменник та публіцист. У 1984 році заарештований за антирадянську діяльність, після відбуття в’язничного терміну був засланий до Казахстану. Один з організаторів та ідеологів козачого національного відродження (США);

Калмицького – Владімір Довданов, калмицький громадський та політичний діяч, заступник голови Конгресу ойрат-калмицького народу, екс-міністр молоді, спорту і туризму Республіки Калмикія (Литва);

Татарського – Рафіс Кашапов, татарський політик, віце-прем’єр-міністр Татарстанського уряду у вигнанні, співзасновник громадського руху «Вільний Ідель-Урал». Колишній політичний в’язень – неодноразово відбував тюремне покарання за політичними статтями, зокрема й за публічне засудження анексії Криму Російською Федерацією (Велика Британія);

Ерзянського – Сиресь Боляєнь, головний старійшина ерзянського народу з 2019 р .  Співзасновник громадського руху «Вільний Ідель-Урал». Ветеран російсько-української війни (2014-2022). Двічі виступав на Постійному форумі ООН з питань корінних народів за квотою України із гострою критикою національної політики РФ (Україна).

Довідка про Тиждень поневолених народів. Щорічно, на третьому  тижні липня, Сполучені Штати Америки відзначають Тиждень поневолених народів. З цього приводу проводяться тематичні заходи: лекції, презентації, публічні дискусії, кінопокази, мітинги. Таким чином  увага громадськості привертається до проблем народів по всьому світі, що все ще переживають  деспотичний гніт та етноцид. Ідея проведення Тижня поневолених народів належить відомому американському політологу Леву Добрянському, який і став у 1959 році автором тексту Резолюції  Конгресу США «Про Тиждень поневолених народів».

Прес-конференція відбудеться в онлайн-форматі на платформі ZOOM. 

Для акредитації журналістів просимо заповнити форму: https://forms.gle/gAoQ5djaCXw4XTQ37

Александр Волынский: Пример украинофобского рашизма

Уже  в  2020 году  рашисты  планировали  очистить  Украину  от  украинцев. Там  прямым  текстом рашистский  подонок Школьников призывает  к  этническим  чисткам, так  называемой  денацификации.

Школьников А. Ю. Национальные стратегии: геостратегический взгляд на будущее  мира и России. — СПб.: Corvus, 2020. — 544 с.

Воссоединение земель ближнего круга необходимо проводить под флагом воссоединения и ответных действий на casus belli, к сожалению, проблем с последним не будет. Необходимо четко заявить принципы внешней национальной  политики, вводя личные и коллективные санкции, заводя уголовные  дела, разрывая экономические и политические связи, жестко, резко и демонстративно в отношении любых русофобских действий. Распад  глобального мира на панрегионы процесс не сиюминутный, наша задача — подготовить почву/обоснование к последующей зачистке, изгнанию чужеродных русофобских элементов.

Диаспоры, составленные из эмигрантов, интересуют нас мало, так как без сильной сетевой составляющей и отсутствия серьезных барьеров для интеграции в страны проживания за 1–2 поколения связи с  исторической родиной становятся эфемерными. Внуки, а чаще и дети, уже не знают языка и традиций, да и сами эмигранты, что раз в год надевают национальную одежду на праздник, да не собираются возвращаться — отрезанный ломоть.

Политика Украины первых двадцати лет была в русле мягкой ассимиляции и проблем у них не было, но выплеск национализма в 2014 году полностью уничтожил всю предыдущую работу. Исторический casus belli у России теперь есть. После вхождения большей части бывшей Украины в наш панрегион (ориентировочно 2021–2023 годы) начнется политика денацификации. В рамках которой будет проводиться тотальная и плавная деукраинизация:

■ люстрация запятнавших себя национализмом и открытые границы для отъезда всех недовольных;

■ жители Украины будут разделены на несколько народов  — русские, русскоязычные, говорящие на суржике, малороссы, русины, галичане, казаки и т. д.;

■ пассионарии будут или выдавливаться за границу или притягиваться в центр России для последующей ассимиляции;

■ остальное население постепенно будет ассимилироваться — если нет достаточного количества желающих учиться на украинском языке, то закрываем классы с преподаванием на украинском языке и т. д.

Геннадий Корнеев: Святое дерево кочевников – Джалгыс агач

 Иллюстрация к тексту: Акварель Тараса Шевченко «Джангисарач» (1848).

Издревле люди почитают особые приметы ландшафта как святые или сокровенные места. Обычно это высокие горы или особо приметные возвышенности, родники, реки и озёра, большие камни и деревья. Среди деревьев почитают особенно те, которые непонятным образом вырастали посреди нехарактерных для деревьев местностей. И если коренному жителю лесистых мест одинокие деревья внушали скорее страх, то кочевнику они представлялись сакральной точкой пространства и мира.

Так, для буддиста вообще особенно сакральным будет дерево Бодхи в Индии, то место, под которым Просветлел Будда Шакьямуни, для монгольского и тибетского буддиста особенно сакральным является и дерево, выросшее на месте рождения Цонкапы, на стволе и ветвях которого проступали и проступают буквы буддийских мантр, для современного калмыка этим сакральным деревом и местом является «Одинокий тополь» у села Хар Булук. Однако мы расскажем вам о другом дереве. Это дерево было особенно сакральным. Оно около трёхсот лет было свидетелем многих славных и важных событий из истории ойратов, казахов и русских. Это дерево росло в местности между реками Уймула (Курпе) и Карабутрак в бассейне реки Орь.

Ойраты, ушедшие из Джунгарии в поисках свободных пастбищ, стали расселяться по Уралу и Ори. В исторических хрониках описывают что в бассейне реки Орь «местность под названием Орын ганц модн стали использовать как летние пастбища». Но долгое время от внимания историков ускользало это название местности, так как его путали с «Ор ганц модн» (Совершенно одиноким деревом), а такое могло быть где угодно в Великой степи. Наконец, калмыцкий историк В.П. Санчиров заинтересовался топонимом, и выяснил, о каком дереве сообщают ойратские хроники.