Галина Лозко: Про книгу "Етнологія релігії"

Друзі, я нещодавно побувала в рідному Києві на міжнародній науковій конференції (про яку може напишу в іншому дописі), отже кілька днів у дорогах, через що моя сторінка лишалась трохи недоглянутою. Вибачайте, якщо комусь чогось не відповіла. Нині дещо довелось почистити. 

Нарешті маю змогу докладніше розповісти про мою нову книжку.

Отже, книжка наукова, складається з 4-х розділів, 24 статей, які друкувалися в українських наукометричних виданнях протягом 10 років (у фактичному засланні). Усі вони зібрані в одній книжці, тематично належать до нової галузі релігієзнавства – етнології релігії, й становлять цілісну наукову працю. Оскільки під час війни у державних інститутів не вистачає коштів на такі важливі праці, збірка видана власним коштом моєї родини, за що я сердечно вдячна всім причетним. Книжка швидше для науковців-релігієзнавців, ніж для романтиків. Так що «казочок» не чекайте. Безперечно, що за десятиліття статті потребували незначного редагування, що й було зроблено. Позитивом є те, що відсутність глобалізованої цензури дала змогу висловити думки, без яких ця надважлива галузь релігієзнавства була б неповною. А замовчування проблем, як вам відомо, не кращий спосіб їх вирішення. Я включила й кілька статей, яким через упередженість (чи то страх) редакторів було відмовлено в публікації свого часу. Усі разом ці статті призначені глибше розкрити об’єкт і предмет ЕТНОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ, що й досі в умовах глобальних пріоритетів лишається малодослідженим.

Статті згруповано тематично в таких розділах:

І. Ідеологія, освіта, педагогіка

ІІ. Основи  етнорелігійного  ренесансу

ІІІ. Актуалізація етнорелігій у світі

IV. Категорії  та архетипи  етнології  релігії

Наявні також покажчики: 

Іменний покажчик

Покажчик термінів і категорій

Усі статті, як і належить, споряджені анотаціями, ключовими словами (українською та англійською мовами), списками літератури та джерел.

Просили подати й загальну анотацію на книжку – будь ласка: 

Лозко Галина. ЕТНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ. Наукові статті. – Миколаїв: Іліон, 2023. – 372 с.  

Поділ землян на етноси, народи, нації, раси – це природна форма існування людства. Кожен народ, згідно зі своїм природним правом, має свою рідну землю, рідну мову і рідну віру (духовність, культуру, традицію). Етнологія релігії, нова галузь релігієзнавства, на сучасному етапі перебуває лише на стадії свого становлення. У цій книжці зібрані актуальні наукові статті доктора філософських наук, професора Галини Лозко з етнології релігії. Книжка адресована науковцям, філософам, релігієзнавцям, етнологам, викладачам і студентам, а також широкому колу читачів, яких цікавить взаємозв’язок етносу і релігії.

Lozko Halyna. ETHNOLOGY OF RELIGION. Scientific articles. – Mykolaiv: Ilion, 2023. – 372 pages.

The division of mankind into ethnic groups, peoples, nations, races – is a natural form of human existence. Every nation, according to its natural right, has its native land, native language and native faith (spirituality, culture, tradition). Ethnology of religion, a new branch of religious studies, is only at the phase of its formation at the present stage. This book contains current scientific articles on the ethnology of religion by Doctor of Philosophy, Professor Нalyna Lozko. The book is addressed to scientists, philosophers, theologians, ethnologists, teachers and students, as well as a wide range of readers who are interested in the relationship between ethnos and religion.

ПЕРША ПРЕЗЕНТАЦІЯ книжки відбулась 27 травня в Українській духовній академії рідновірів у Києві. Щиро вдячна всім учасникам. Усім – нових звершень во славу Рідних Богів та Перемоги України!

Алина Витухновская: Внутри конспирологической ловушки

Насколько преуспела русская литература в дихотомических вопросах от «Что такое хорошо и что такое плохо?» до «Кто виноват и что делать?", настолько же порочно-устойчиво русское мировоззрение, самое русское бытие, дающее готовые и соблазнительные ответы. 

Поиск виновных оборачивается нахождением врага, но этим врагом отчего-то постоянно становится некая третья сила, еще и изрядно мистифицированная. При этом своя, отечественная власть нередко сакрализуется, покрывается ореолом то милостливой, то карающей божественности. Потому от русской литературы до конспирологии — буквально один шаг.

Проблема в том, что архаично-конспирологическое мышление, свойственное низшим слоям населения, умело обработанное пропагандой последних лет, постоянно переносится с внутренних вопросов во внешние сферы. Таким образом, «масонский заговор», «атлантистский пакт» и прочая «мировая закулиса» каждый раз оживают под обновленными обложками, оставаясь внутри все теми же большевистскими «методическими указаниями по выявлению контрреволюционных элементов».

Одним из примеров псевдогосударственной структуры по производству конспирологических мифов является так называемый «Изборский клуб». Это сообщество широко известных в узких кругах доморощенных «интеллектуалов» консервативного толка, специализирующихся на изучении внешней и внутренней политики России.

Именно их галлюцинаторные построения, взятые из немецких методичек 30-х годов прошлого века, являются идеологической основой нынешней российской государственности.

Yegor Yukramov: Про мову

Не знаю, чи задумувалися ви над тим, чому "брати" так сильно образилися на нас? Так образилися, що аж пішли на нас війною. Нє, ну всілякі там пояснення про "скакали на майдані" і "домбили бомбас", як і казочки про демілітаризацію та денацифікацію, вони мають право на існування. Але всі ці слова - це казочки і є. Не в них суть. А суть, як не дивно, саме в словах...

Чи може так бути у XXI-му столітті, що звучання іншої, інакшої мови викликає у певної групи людей таку люту ненависть? "Ну що, здавалося б, слова? Слова та голос, більш нічого", - писав Шевченко.

А розумний та інтелігентний київський, але імперський письменник Булгаков відчував ірраціональну ідіосинкразію до українських слів. Розумний і освічений? Так, безумовно! Але він на повному серйозі писав про "кота" і "кита", про те, що вся різниця між російською і українською мовами лиш в тому, що в українських прикметниках забрана буква "я" в закінченнях... Дивно, що не догадався дорікнути австрійському генштабові за створення сотні тисяч українських народних пісень за ніч...

Цей снобізм непояснимий. Непояснимий, якщо не брати до уваги, що базується він на зверхності і неповазі до "телячої" мови...

Адже весь наш, український, так званий "нацизм", - це лише бажання етносу зберегти свою ідентичність, свою мову і культуру, своє бачення історичних подій. За це бажання на наші голови летять ракети...

Зверхність і неповага до українства у носіїв скреп і "вєлікава русскава язика" настільки велика, що вони абсолютно відмовляють нам у праві на буття.

Наші російськомовні патріоти згодні на співіснування української і російської мов, навіть наголошують на тому, що російська мова теж наша, і не слід віддавати її "братам". (Цікаво, як це можливо реалізувати на практиці?). А от носії "русскава міра" абсолютно не згодні з існуванням світу українського... За це й воюють.

Як тільки ми визнаємо вторинність і неважливість української мови у порівнянні з російською - війна закінчиться. Її мета з боку росіян буде досягнута. Фактично, ця війна іде за мову. За слова... Дивна, неправдоподібна мета... Але так і є насправді.

Найбільш фантасмагоричним у цьому всьому є те, що за Україну гинуть російськомовні... Справжні герої, щирі патріоти, але без усвідомлення того, що насправді є причиною російської агресії...

Ну, але, здається, потрохи доходить.

Софія Дніпровська: Не помилитися в оцінці причин розпаду РФ!

 Якщо Союз завалили санкції, дешевша нафта і 15 тис. 200-х з Афгану, то чому він тоді не гигнувся раніше? Адже соціально-економічні проблеми епохи "санкцій" не йшли ні в яке порівняння з нестатками 30-х і 40-х, коли мільйони людей в СССР буквально пухли з голоду, а в одній тільки фінській війні за 3(!) місяці було вбито вдесятеро(!) більше, ніж за 10(!) років афганської. Про ВОВу я взагалі мовчу. Там десятки мільйонів пропало.  

Але тоді совок і не думав ламатися і здаватися на милість буржуїнів - броня крєпка і танки були бистрі. А як тільки "совєцькі люди" трохи наїлися, прибарахлилися, повилазили з землянок, бараків, комуналок і халуп - тут усе й рухнуло. 

Де логіка? А логіка проста: санкції, падіння цін на нафту і затяжна локальна війна не були самостійними чинниками поразки червоної Москви. Якщо вони й зіграли якусь роль, то це була роль каталізаторів процесів, запущених іншими подіями. І тільки в сукупності й у синергії з цими процесами могли стимулювати "перестройку" і все, що за нею послідувало. 

І це підтверджується фактом існування цілого оберемка диктаторських режимів, які роками й десятиліттями сидять під санкціями і не чешуться (включно з режимом Путіна і С. Хусейна, що вмер аж ніяк не від санкцій, а від наземної операції сил НАТО). 

Зацикленість на "канонічних" причинах поразки СССР у Холодній Війні (які добре корелюють з гуманістично-індивідуалістичним світоглядним комплексом західної й прозахідної публіки, але не відображають усього спектра історичних реалій) веде до вибору хибної стратегії поводження з РФ, що попри спадкоємність, суттєво відрізняється від Союзу епохи Застою, і марних витрат часу й матеріальних ресурсів.

Путинская Россия - это подворотня во власти, мыслящая как хулиганье

 Павел Шехтман

Сейчас встретил пост, россиянин пишет, что вырос в 90-е в какой-то совершенно чумовой гопническо-криминально-барачной среде, там было все и сверх того, но вот никаким имперством, великодержавием и страданиями по СССР и отдаленно не пахло. Это, говорит, все Путин навел.

По-моему тут сложнее и прямая связь между путинским имперским "патриотизмом" и всем вот этим гопническо-криминальным присутствует. Путин заставил их отождествить себя со "страной", представив "страну" как банду. И сразу все механизмы гопнических понятий стали работать на Путина: "Россия - наш раён. И мы самые крутые и самые правильные пацаны вообще во всем городе, и потому мы всех ****, всех ограбим и все будет так, как мы любим!".

А "диды на палках" - это особое обоснование, почему мы самые крутые и правильные и "вот это вот все".

Sergey Mikhaylov

Да, очень похоже. И необходимость ларьки отжимать в соседних раёнах, если там их плохо держат, тоже хорошо вписывается в эту концепцию

Ivan Kupcov

Блестяще. Подворотня во власти и мыслит как хулиганье, и поэтому поддерживается гопниками (вспомните радость окружающих от высказываний типа "мочить в сортире").

Horoshyan Denisidze

Паша, я в 90-е рос в Челябе, так вот у нас там никакого милитаризма в окружении нашем не было. Наоборот, отмазаться от армии считалось чуть ли не доблестью. Все мозги перевернул "Брат-2", после которого почти все знакомые из нашего "индустриального гетто" вдруг почуйствовали обиду за Севастополь. Когда ездил в Крым к деду, там в 90-х милитаризм, ватничество и даже элементы откровенного советского нацизма присутствовали всегда, всё время они там мечтали о каком-то реванше, но в основном люди старшего поколения, молодёжи было не до этого.

Знайомтеся: Український інститут майбутнього (Ukrainian Іnstitute for the Future)

"Український інститут майбутнього (Ukrainian Іnstitute for the Future) – це незалежний аналітичний центр, що прогнозує зміни у країні та світі та моделює можливі сценарії розвитку подій. Експерти UIF формулюють практичні рекомендації уряду до дій у вигляді доповідей, аналітичних записок, законопроєктів тощо. Одними з головних наших доробків є Стратегія України до 2030 року та книга Візія України 2030, у якій описане наше бачення майбутнього України.

Ми – унікальний в Україні think-tank, у якому завжди є місце для протилежних поглядів, цікавих та компетентних дискусій та злагодженій та ефективній роботі! UIF завжди на крок попереду!".

Директор - Вадим Денисенко

https://uifuture.org

https://www.facebook.com/UkrainianIF

Віталій Бікінеєв: 31 травня 1628 р. відбувся бій біля Бахчисарая, в якому загинув гетьман Михайло Дорошенко

 31 травня 1628 р. відбувся бій біля Бахчисарая, в якому загинув гетьман Михайло Дорошенко. 

Військо Запорозьке і Кримський ханат уклали у 1624 році договір про взаємний ненапад і військово-оборонний союз. Від імені калги-султана Шагіна Ґерая гетьману Михайлу Дорошенку, осавулам і всьому Війську Запорозькому був надісланий присяжний лист, в якому  кримські татари зобов’язувалися не завдавати козакам «кривд» і «шкод», а також застосовувати суворі покарання до порушників миру. Лист подібного змісту гетьман Дорошенко і козаки надіслали Шагіну Ґераю. Договір також передбачав, що в разі збройного нападу на одного з учасників договору інший повинен був надати йому військову допомогу всіма наявними силами. 

У травні 1628 року, виконуючи умови договору, гетьман Михайло Дорошенко на чолі козацького війська прийшов на допомогу Шагіну Ґерая та його брату, хану Мегмеду Ґераю. Кримський хан разом з калгою боролися у той час проти ставленика Османської імперії Джанібека Ґерая. Без зовнішньої підтримки вони не могли подолати суперника, а їхні сили були обложені в фортеці Чуфут-кале союзниками турецького султана – ногайцями Буджацької орди.

31 травня 4-тисячний козацький загін під проводом Михайла Дорошенка з боями досяг околиць Бахчисарая. Козацьке військо зуміло перемогти об’єднані сили турків-османів та ногайців, а Мегмед та Шагін були визволені з облоги. Проте у бою від ворожої кулі загинув Михайло Дорошенко. 

Практика союзних відносин з Кримським ханатом у подальшому була поглиблена при гетьмані Богдані Хмельницькому. 

Ілюстрація: лист за підписом Михайла Дорошенка. 

Maciej Albert Borodo: Wielki mistrz zakonu krzyżackiego Johann von Tieffen

29 maja 1493 – Wielki mistrz zakonu krzyżackiego Johann von Tieffen złożył w Poznaniu hołd lenny królowi Janowi I Olbrachtowi.

W 1492 Jan I Olbracht wysunął pomysł przeniesienia Krzyżaków z Prus na Podole.

 Zamierzeniom tym sprzeciwił się Johann von Tieffen, który rozumiał, że taka decyzja oznaczałaby definitywny koniec autonomii zakonu. Zwrócił się z prośbą o poparcie do cesarza Maksymiliana I Habsburga i udało mu się przekreślić plany królewskie. Zaproponował, żeby następni wielcy mistrzowie byli wybierani spośród książąt. Wielki mistrz nie sprzeciwił się natomiast żądaniom złożenia hołdu lennego wobec króla.

Johann von Tieffen w 1497 r. na wezwanie króla Jana Olbrachta miał uczestniczyć w wyprawie przeciw Turcji, której celem było zdobycie portów czarnomorskich. Na wyprawę poprowadził oddział 400 rycerzy. 

W wojsku szerzyły się choroby, które nie oszczędziły von Tieffena; podczas podróży wzdłuż Dniestru Johann von Tieffen zachorował na czerwonkę. Postanowił zawrócić i udał się do Lwowa, gdzie zmarł 25 sierpnia 1497 r. Został pochowany 22 września 1497 w katedrze w Królewcu

Тихон Козушин: Черногорские владыки (князья-митрополиты)

В то время, как все окружающие эту малютку-страну государства были вассалами и были фактически оккупированы Османской Империей, Черногория была независимым от Османской империи теократическим государством, существовавшим с 1516 по 1852 годы, после чего совмещение властей в одном лице прекратилось, и ЧГ почти сразу попала в определенную зависимость от Австро-Венгрии. 

Я бы все-таки назвал такую форму правления не теократией, хотя этот термин прилип к ЧГ, а иерократией: Митрополит одновременно династически становился и владетельным князем. 

Критикам автокефального статуса Черногорской Церкви скажу, что упразднение Печского патриархата османами в 1766 году означало, что с этого периода православная Церковь в Черногории является как де-факто, так и де-юре автокефальной.

Но это так, "галопом по европам", а сейчас хочу представить портреты главных действующих лиц этого доблестного периода черногорской истории. Портреты черногорских владык глазами художника. Портреты взяты из Журнала, издаваемого ЧПЦ под названием Лучиндан (День св. ап. Луки) за 2023 год.

Александр Волынский: О Справедливости

Русские  постоянно  говорят  о   справедливости, о  правде, о  русской  правде  и  русской  справедливости как  эталонах  Справедливости  и  Правды. 

Скорее  всего  это есть следствие  недостатка  Справедливости  и  Правды  в  самой  России, а  не  свидетельство  особой  склонности  русских  к  справедливости и  особой  русской  правдивости. Отсутствие   Справедливости  в   мировой  политике  и  экономики  Россия  даже  сделала  поводом  к  очередному   всплеску  имперской  традиции  и  агрессивных  войн. 

Между  прочим, Гитлер  тоже  оправдывал   раздел  Чехословакии  и  Польши  несправедливостью  Версальской  системы, несправедливостью  доминирования  евреев  в  экономике  и  культуре  Германии. Понятно, что  Гитлеру  было  плевать  на  Справедливость,  ибо  справедливым  он  считал  доминирование   "высшей  расы"  над  всеми  остальными  "низшими расами"  и  уничтожение  "вредных  рас". 

Русские, в  отличии  от  расистов, не  говорят  о  расовом  превосходстве  русских  над  другими  народами, но  подобно  иудеям  утверждают свое   моральное  превосходство, так  сформулировал  идею  "Народа-Богоносца"  Достоевский  и   вся  русская  литература -  противопоставление  испорченной  цивилизацией  и  инородцами  элиты благородной   простоте  кондовых   русских. 

Философы  вкладывали  в  категорию  "справедливость"  разные  субъективные  смыслы. Платон  писал: 

 «... Мы же в начале, когда основывали государство, установили, что делать это надо непременно во имя ЦЕЛОГО. Так вот это ЦЕЛОЕ и есть СПРАВЕДЛИВОСТЬ или какая-то ее разновидность. Мы установили и после все время повторяли, если ты помнишь, что каждый отдельный человек должен  заниматься чем-нибудь одним из того, что нужно в государстве, и притом как раз тем, к чему он по своим природным задаткам больше всего способен. Но заниматься своим делом и не вмешиваться в чужие - это и есть справедливость, об этом мы слышали от многих других, да и сами часто так говорили... Так вот, мой друг, заниматься каждому своим делом - это, пожалуй, и будет справедливостью» (Платон "Государство"). 

Говоря  современным  языком  Платон  описывает  СИСТЕМУ, которую  и  называет  ЦЕЛОЕ. В  социальных  системах   их  эффективное   функционирование  и  обеспечивается  СПРАВЕДЛИВОСТЬЮ.  Платон  был  уверен, что  достаточно  дать  власть  философам  и  они  построят  ИДЕАЛЬНОЕ  ГОСУДАРСТВО, поскольку  именно  философам  открыт  мир  ВЕЧНЫХ  ИДЕЙ (ЭЙДОСОВ). 

Но  исторический  опыт  показывает, что  сколько  социальных  систем, столько  и ЭЙДОСОВ, на  что  указывал  еще  Аристотель. Вся  история  философии - это  спор  тех,  кто  утверждает, что  справедливость  носит  трансцедентальный, божественный   характер  и  сторонников  общественного  договора. 

Вместе  с  тем  понятно, что  все  сводится  к  ЗАКОНУ. В традиционном  обществе  доминирует  ОБЫЧНОЕ  ПРАВО  и  люди  следуют  обычаям  и  традициям. В  идеале  законы  и  традиции  должны  быть  функциональными, но  социум  меняется  и  законы   могут  не  стабилизировать  социум, а  дестабилизировать, что  и  воспринимается  как  несправедливость  закона. 

Единственное  универсальное  понятие  СПРАВЕДЛИВОСТИ  можно   свести  к  ГАРМОНИИ  между  реальным  обществом и  социальным  идеалом.

В  России  ЦЕЛЫМ  всегда  была  именно  РОССИЯ, народ  мог  простить  правителям  и  элите  любые  преступления, любое  насилие  против  собственного  народа  и  даже  тотальное  воровство, главное  чтобы  "НА  БЛАГО  РОССИИ". Если вор  ведет  себя  как  патриот, то  он  вовсе  не  вор, а  если  либерал  говорит, что  личный  интерес  важней  государственного, то  он  хуже  вора. Понятно, что  воровство  в  сочетании  с антипатриотическим   либерализмом  есть  для  русских  абсолютное  зло. Путинская  элита  понимала  это  нутром  и  поэтому  смывает  грех  воровства   ЗАЩИТОЙ  РУССКОГО  МИРА. Насколько  у  русских  хватит  мозгов  смывать  чужие  грехи  своей  кровью? Я  думаю  не  хватит, ибо  альтернативы  войне  нет, вернее  она  равна  гибели  ИДЕАЛА, каковым  для  русских  является  ВЕЛИЧИЕ  РОССИИ. Русский,  утративший  ИДЕАЛ  ВЕЛИКОЙ  РОССИИ,  уже  не  русский.

В  1917  году  большевики  представили   похабный  Брестский  договор  как  необходимую  уступку  во  имя  Мировой  Революции.  Гнев  народа  за  проигранную  войну вылился  в  уничтожение   элиты. Народу  было  плевать  на  Мировую  Революцию, но  уничтожив  помещиков, попов  и  дворян,  крестьяне  остались  без  элиты  и  вынуждены  были  покорится  большевикам, которые  и  стали  новой  элитой. А  поскольку  большевики  не  могли  управлять  огромной  страной  без  уступок  народным  традициям, то  под  строительством  коммунизма  стало  пониматься  создание  ИДЕАЛЬНОЙ  РОССИИ, распространяющей  свою  власть  на  весь  мир. 

Ровно  тем  же  самым  со  времен  Войны  за  Независимость  занимаются  американцы - они  создают  ИДЕАЛЬНУЮ  Америку, распространяющую  свое  влияние  на  весь  мир. Китай  считает  себя  Срединным Государством  почти  три  тысячи  лет.  Русские, китайцы, американцы, немцы, украинцы, евреи  считают  справедливым   прежде  всего  ту ситуацию,   при  которой  хорошо  их  социуму, но  при  этом  держат  в  голове  не  реальное  государство, а  ИДЕАЛЬНОЕ. В  такой  ситуации  тот,  кто  выступает  против   политики  их  государства,  выступает  против  БОГА, главного  источника  законов  и  традиций. Понятно, что тот,  кто  против   русских  - тот  сатанист.

Коммунизм  в  качестве  основы  тоже  содержит  ИДЕАЛ, но  не  государства, а  ЧЕЛОВЕЧЕСТВА. Если  в  идеальном  государстве  Платона  каждый  должен  был  заниматься  СВОИМ  делом  и  это  называлось  справедливостью, то  в  коммунистическом  идеале, где  исчезает  отчужденный  труд,  справедливым  может  быть  только   полное  РАВЕНСТВО. Понятно, что  люди  никак  не  могут  быть  равны  по  своим  качествам, поэтому  РАВЕНСТВО  может быть  только  в  праве  на  пищу, жилье, безопасность. В  сфере  творчества  допускается  и  даже  поощряется  ИНДИВИДУАЛЬНОСТЬ. Чем  более  полезна  для  человечества  деятельность  личности, тем  больше  общих  ресурсов  эта  личность  получит. Распределять  ресурсы  будут  общины  на  локальном  уровне  и  Мировое  Правительство  на  глобальном. Производить  ресурсы  для  равного  распределения  должны  не  люди, а  машины, а  ресурсы  для  творчества  будут  обеспечиваться  Мировым  Првительством.

Понятно, что  выбирать  Мировое  Правительство  будет  все  человечество,  поэтому  его  надо  называть  Мировое  Сетевое  Народное  Правительство. Это  и  есть  Коммунистическая  СПРАВЕДЛИВОСТЬ, а  не  русское  ее  извращение.

Maciej Albert Borodo: Towarzystwo Rozwoju Ziem Zachodnich (TRZZ)

26 maja 1957 została powołana organizacja Towarzystwo Rozwoju Ziem Zachodnich.TRZZ prowadziło badania i propagowało tematykę ziem zachodnich i północnych (Ziem Odzyskanych) uzasadniając prawa państwa polskiego do tych ziem i integracji Ziem Odzyskanych z pozostałymi obszarami kraju.

W 1962 roku Towarzystwo deklarowało przyrost liczby członków z 233 w 1957 r. do 130 tysięcy, zgrupowanych w 327 zarządów powiatowych i 3 tysiące kół, jak również 1963 „członków prawnych”.

W grudniu 1970 roku TRZZ zostało rozwiązane.

Павло Побєд: Фінно-угорський прометеїзм в минулому та сьогоденні

Фіно-угорський світ – це не лише культурний спадок Мадярського королівства, високі стандарти життя Суомі та стрімкий розвиток цифрових технологій Естонії, а й унікальні народи зі своїми мовами, традиціями та історією, проте, без власних національних держав. До складу (поки що) РФ входять землі 15 фіно-угорських народів. Кожен із них уже заніс ногу над прірвою, балансуючи між цілковитою асиміляцією та звинуваченнями в нелояльності до Москви й водночас шукаючи зовнішньої підтримки та опертя, про що піде мова далі...

Думки про спільну прабатьківщину надихали фінських, мадярських та естонських інтелектуалів вивчати споріднені народи Московії, сприяти їм у формуванні модерних національних ідентичностей. Фактично, Гельсинкі, Будапешт і Таллінн створили фіно-угорський прометеїзм. Історики та політологи називають прометеїзмом інтелектуальний рух у міжвоєнній Польщі, що був спрямований проти СССР, який традиційно вбачав у ньому ворожу доктрину, мета якої – розчленувати совдепію.

Натомість польські, українські, литовські та білоруські дослідники розглядають прометеїзм не просто як проєкт дезінтеґрації імперії, а як суспільно-політичний рух. Він відіграв помітну роль у формуванні політичних еліт низки бездержавних народів. У цьому контексті прометеїзмом можна вважати й зусилля фінських, мадярських та естонських інтелектуалів, які сфокусувалися на народах Надволжя.

Провідними осередками фіно-угорського прометеїзму стали наукові центри, створені у Фінляндії, Мадярщині та Естонії. Такі осередки, як Фіно-угорське товариство у Гельсинкі, давали змогу ентузіастам реалізувати амбітні задуми. У 24 роки фінський мовознавець Гейккі Паасонен (1865-1919) розпочав справу свого життя – вивчення етимологічних зв'язків між фіно-угорськими мовами; для збору відповідного фольклорного матеріялу він об'їздив 8 ґуберній європейської частини Московії, спілкуючись з ерзянськими й мокшанськими казкарями, марійськими та удмуртськими співаками та оповідачами.

Цій праці Паасонен присвятив 23 роки. Його науковий доробок виходить далеко за межі академічної лінґвістики. Хоча мовознавець і написав титанічну працю, що була видана Фіно-угорським товариством у 10 томах і досі залишається неперевершеним внеском у фіно-угористику, зробити це самотужки він не зміг би.

Молодий Гейккі переконав керівництво товариства підтримати його дослідження й виділити кошти для стипендіатів з-поміж ерзян і мокшан – корінних мешканців Надволжя. Учні Паасонена пройшли курс підготовки й були відряджені в різні населені пункти для збору фольклорного та лексичного матеріалу. Фінському вченому вдалося не просто рекрутувати здібних ерзян і мокшан для участі у фольклорних експедиціях – він виховав плеяду фіно-угорських діячів, які відіграли визначальну роль у націєтворенні своїх народів!

Джанайты С.: Осетинский Реком – наследник первых индоевропейских храмов

Среди величественных горных пиков Адайхох и Уаллата с их скалистыми отрогами Кальперраг и Цайраг находится воспетая поэтами жемчужина Кавказа - Цейское ущелье. Именно здесь одною из трех слез Бога был сотворен легендарный древний осетинский храм Реком (из двух других слез сотворены известные храмы Мкалгабырта и Таранджелос).  

Собранный из дерева, без единого гвоздя (кроме окованных ритуальных дверей и ставень) и имеющий оригинальную архитектурную форму, Реком представляет для науки огромный исследовательский интерес. 

Несмотря на почти двухвековое изучение этого древнего памятника, многие стороны исследований до сих пор еще не раскрыты или являются спорными; в частности: датировка сооружения, этимология названия, философское и религиозное содержание храма. 

Ввиду всеобщего научного познавательного внимания к храму и из-за недолговечности строительного материала (местная сосна), Реком многократно реставрировался, и по нему был собран большой архитектурный материал. 

В марте 1995 года храм-святилище Реком сгорел дотла, оставив после пожара три символических полуобгоревших столба. 

Последующая реконструкция храма-святилища и сопутствующая ей изыскательская работа, новые научные исследования, позволили обогатить историческое, философское и религиозное значение храма. И потому, отдав благодарное должное предыдущим научным трудам по Рекому, попытаемся по-новому раскрыть принципиально важные стороны исследования святилища Реком. 

Датировка сооружения храма - святилища Реком 

Не вдаваясь в подробности суждений о времени самого раннего созданиясвятилища, которые весьма противоречивы и часто необоснованны, остановимся на двух основных мнениях: Крупнова Е.И. и Кузнецова В.А. Первый считал, что «святилище Реком существовало еще со времен кобанской культуры» - 1 тысяча лет до н.э., аргументируя свои выводы археологическим материалом, относимым к кобанской культуре. А Кузнецов В.А., основываясь на лихонометрических исследованиях Голодковской Н.А., утверждал, что Реком «не мог быть построен раньше XII века, так как на месте Рекома в то время еще существовал единый Цей-Сказский ледник, а археологический материал кобанской культуры представляет собой - «предмет вторичного пользования» (т.е. переносимый из одного святилища в другое). Далее, пополняя свои выводы хронологией монет, найденных в святилище, а также некоторыми грузинскими агиографическими источниками XIV века, Кузнецов В.А. сделал вывод, «что I период существования Рекома, следует датировать ХIV-ХV в.в. 

Большую помощь в решении этого спорного вопроса дало бы правильное определение храма в осетинском понимании. А именно в осетинском понимании храм не ограничивался одной постройкой, в понятии храма вся окружающая природа (горы, лес, тропа, одним словом, все обозримые с места молельни), все ущелье, а также целый ряд строений, объединенных в единый комплекс (цардаки, алтари и т.д.). Примером может быть Сидан-Мкалгабырта - (один из трех святых братьев-святилищ Реком, Мкалгабырта, Таранджелос), в понятие которого входит и само святилище, и все ущелье. Таким же примером может быть Реком, в понятие которого некогда входило все Цейское ущелье в 21 километр, называемое в древности Ивард-Реком (Запретный Реком).  

Елена Кравченко: Младшая сестра грузинской царицы Тамар - Русудан Багратион, царица Византийской империи

Младшая сестра грузинской царицы Тамар  - Русудан Багратион, царица Византийской империи.

Родившаяся после 1160 года, Русудани вышла замуж в 1180 году за Мануэля Комнина,  который был византийским императором с 1183 по 1185 год. 

У Мануэля и Русудан было двое сыновей - Алекс и Давид. Эти два греко-грузинских брата основали Трапезундскую империю с помощью своей тети, царицы Тамар.

Когда Мануил Комненон ослеп и умер, из-за опасности Русудан бежала из Константинополя с сыновьями и укрылась на родине - в Грузии.

Тамар в апреле 1204 года послала свою армию , чтобы помочь Алексиосу и Давиду взять под свой контроль город Трабзон. 

Затем они завоевали дополнительные территории и создали новое государство – Трапезундскую империю.

Mansur Kuchkarov: Венгрия и тюркский мир

На фото - Армин Вамбери (19 марта 1832, 15 сентября 1913, Будапешт) — венгерский востоковед, тюрколог, путешественник, полиглот. Вамбери был первым сторонником гипотезы о тюркском происхождении венгерского языка, чтобы подтвердить эту гипотезу, он специально отправился путешествовать по Востоку. Кстати, он же признал роль татар в деле распространения просвещения. 

И так, если, вплоть до падения коммунистического режима в Венгрии больше говорили только о родстве венгров с финно-угорскими народами, то в последние десятилетия чаще стали появляться работы о тесной взаимосвязи венгров с тюркскими народами. 

Сам этноним угры, по мнению В.Шушарина происходит от протоболгарского племени оногур. Арабо-персидские авторы IX—X веков сообщали о мадьярах-скотоводах, соседствовавших с печенегами и булгарами — а.с.(ш)к.л на Волге. Ибн Русте в переводе Д.А. Хвольсона: "Между землею Печенегов и землею болгарских Эсегель лежит первый из краев маджарских". Ибн Русте и Гардизи сообщают, что волжские булгары Барсул, Аскал и Булкар "живут в одном месте", а территория "Заволжской Печенегии", простиравшаяся до Южноуральских гор и Мугоджар на востоке, включала "и южные, степные районы современного Башкортостана", то "первый из краев маджар" — это "современный Башкортостан в его приуральской лесостепной части". Об этом же свидетельствуют и данные археологии. Поэтому географические координаты как тех, так и других оказались одинаковыми с той лишь разницей, что южными соседями мадьяр были печенеги, а башкир — огузы и кыпчаки. Венгерский монах-доминиканец Юлиан в 1235—1237 годах даже совершил путешествие в "Великую Венгрию". Рубрук пишет "Язык паскатир и венгров — один и тот же; это пастухи, не имеющие никакого города; страна их соприкасается с запада с Великой Булгарией". 

Таким образом, арабо-персидские (IX—X века) и западноевропейские (XIII век) авторы не расходятся в определении территории "первого из краев Мадьярских" или "Великой Венгрии".