Чи може так бути у XXI-му столітті, що звучання іншої, інакшої мови викликає у певної групи людей таку люту ненависть? "Ну що, здавалося б, слова? Слова та голос, більш нічого", - писав Шевченко.
А розумний та інтелігентний київський, але імперський письменник Булгаков відчував ірраціональну ідіосинкразію до українських слів. Розумний і освічений? Так, безумовно! Але він на повному серйозі писав про "кота" і "кита", про те, що вся різниця між російською і українською мовами лиш в тому, що в українських прикметниках забрана буква "я" в закінченнях... Дивно, що не догадався дорікнути австрійському генштабові за створення сотні тисяч українських народних пісень за ніч...
Цей снобізм непояснимий. Непояснимий, якщо не брати до уваги, що базується він на зверхності і неповазі до "телячої" мови...
Адже весь наш, український, так званий "нацизм", - це лише бажання етносу зберегти свою ідентичність, свою мову і культуру, своє бачення історичних подій. За це бажання на наші голови летять ракети...
Зверхність і неповага до українства у носіїв скреп і "вєлікава русскава язика" настільки велика, що вони абсолютно відмовляють нам у праві на буття.
Наші російськомовні патріоти згодні на співіснування української і російської мов, навіть наголошують на тому, що російська мова теж наша, і не слід віддавати її "братам". (Цікаво, як це можливо реалізувати на практиці?). А от носії "русскава міра" абсолютно не згодні з існуванням світу українського... За це й воюють.
Як тільки ми визнаємо вторинність і неважливість української мови у порівнянні з російською - війна закінчиться. Її мета з боку росіян буде досягнута. Фактично, ця війна іде за мову. За слова... Дивна, неправдоподібна мета... Але так і є насправді.
Найбільш фантасмагоричним у цьому всьому є те, що за Україну гинуть російськомовні... Справжні герої, щирі патріоти, але без усвідомлення того, що насправді є причиною російської агресії...
Ну, але, здається, потрохи доходить.
Комментариев нет:
Отправить комментарий