Шаровароборство, що з маргінальних забав купки дивакуватих україножерів уже перетворюється на потужну медійну кампанію, є дуже зловісним симптомом, яким не можна нехтувати. Таким самим, як висування кавеенщика на вищу посаду в державі, що в 2016 році виглядало як абсурд, як кумедний політтехнологічний трюк, а в 2019-му ми мали вже президента Зеленського з усіма похідними наслідками.
Я зараз не буду зосереджуватися на фактологічному спростуванні псевдонаукових теорій - кому цікаво - у п. Костянтина Рахна у блозі є багата добірка історичних джерел на цю тему - а акцентую увагу на політичних і соціально-психологічних аспектах цієї явно спланованої кампанії.
Деконструкція традиційного (і правдивого!) образу українського козацтва - верстви, що була державотворчою силою в 17 ст. і зразком для наслідування з боку учасників всіх наступних національно-визвольних процесів аж до сьогодення, - є, за суттю, атакою на нашу суверенність і ідентичність, без якої жоден народ не може успішно існувати й діяти в складному, небезпечному й мінливому світі. А також спробою відчуження профанного загалу від величезного масиву культурної спадщини, де козацтво виступає в "класичному" образі.
Бо, якщо з одягом козацтва все було не так однозначно, то й інші усталені уявлення теж можуть підлягати перегляду. Наприклад, що козаки були оборонцями України-Русі, що вони були українцями, слов'янами, носіями передових економічних і суспільних практик, освіченими, інтелектуально розвиненими людьми, що їхня боротьба з польським панством носила справедливий характер тощо. Плюс стирання різниці між українським козацтвом/народним костюмом і російським, у якого шаровари не були таким знаковим атрибутом.
У ставленні до антишароварної кампанії свідома публіка припускається 2-х основних помилок.
Одна частина просто не надає цьому процесу належного значення (типу хто в це повірить, перебісяться і заспокояться). Але фахова, культурна, начитана спільнота зі сталими поглядами і не є цільовою групою медійних атак. Вони спрямовані на молодь з неусталеним світоглядом і не вельми свідомий загал, що не читає "малолітражних" спеціалізованих видань, а черпає інформацію з масових джерел. Крім того, частина не дуже добросовісних сертифікованих к.і.н.-ів теж долучилася до цього процесу, підкріплюючи своїми "корочками" авторитет фрікуватих дилетантів.
Друга частина намагається протистояти самою лише силою наукової думки, вступаючи в безпосередню полеміку з носіями божевільних ідей, керуючись принципами евристичного дискурсу (і потрапляє в ситуацію, описану в одному з оповідань В. Шукшина, де самовпевнений невіглас "зрізав кандидатів", бо борці з шароварами є типовими продуктами русского міра і носіями психотипу "Глєба Капустіна").
Слід розуміти, що рушійною силою деконструкції козацького образу є не пізнавальні, а політичні мотиви. Тому протистояння цій деструктивній тенденції теж повинно містити політичну складову.
Добросовісний кваліфікований науковець може зібрати й систематизувати матеріал. Але самотужки і навіть силою наукового співтовариства (яке в нас теж вельми неоднорідне і не всуціль україноцентричне) популяризувати належним чином свої ідеї не може.
Щоб впливати на свідомість народного загалу, потрібен не тільки якісний дидактичний матеріал, а й контроль над популярними медіа і політикою освітніх закладів. А це вже питання політичне.
Тільки синергією політичної і просвітницької активності можна здолати наступ "русского міра" в духовній сфері і запобігти роздержавленню й денаціоналізації великого європейського етносу.
Я зараз не буду зосереджуватися на фактологічному спростуванні псевдонаукових теорій - кому цікаво - у п. Костянтина Рахна у блозі є багата добірка історичних джерел на цю тему - а акцентую увагу на політичних і соціально-психологічних аспектах цієї явно спланованої кампанії.
Деконструкція традиційного (і правдивого!) образу українського козацтва - верстви, що була державотворчою силою в 17 ст. і зразком для наслідування з боку учасників всіх наступних національно-визвольних процесів аж до сьогодення, - є, за суттю, атакою на нашу суверенність і ідентичність, без якої жоден народ не може успішно існувати й діяти в складному, небезпечному й мінливому світі. А також спробою відчуження профанного загалу від величезного масиву культурної спадщини, де козацтво виступає в "класичному" образі.
Бо, якщо з одягом козацтва все було не так однозначно, то й інші усталені уявлення теж можуть підлягати перегляду. Наприклад, що козаки були оборонцями України-Русі, що вони були українцями, слов'янами, носіями передових економічних і суспільних практик, освіченими, інтелектуально розвиненими людьми, що їхня боротьба з польським панством носила справедливий характер тощо. Плюс стирання різниці між українським козацтвом/народним костюмом і російським, у якого шаровари не були таким знаковим атрибутом.
У ставленні до антишароварної кампанії свідома публіка припускається 2-х основних помилок.
Одна частина просто не надає цьому процесу належного значення (типу хто в це повірить, перебісяться і заспокояться). Але фахова, культурна, начитана спільнота зі сталими поглядами і не є цільовою групою медійних атак. Вони спрямовані на молодь з неусталеним світоглядом і не вельми свідомий загал, що не читає "малолітражних" спеціалізованих видань, а черпає інформацію з масових джерел. Крім того, частина не дуже добросовісних сертифікованих к.і.н.-ів теж долучилася до цього процесу, підкріплюючи своїми "корочками" авторитет фрікуватих дилетантів.
Друга частина намагається протистояти самою лише силою наукової думки, вступаючи в безпосередню полеміку з носіями божевільних ідей, керуючись принципами евристичного дискурсу (і потрапляє в ситуацію, описану в одному з оповідань В. Шукшина, де самовпевнений невіглас "зрізав кандидатів", бо борці з шароварами є типовими продуктами русского міра і носіями психотипу "Глєба Капустіна").
Слід розуміти, що рушійною силою деконструкції козацького образу є не пізнавальні, а політичні мотиви. Тому протистояння цій деструктивній тенденції теж повинно містити політичну складову.
Добросовісний кваліфікований науковець може зібрати й систематизувати матеріал. Але самотужки і навіть силою наукового співтовариства (яке в нас теж вельми неоднорідне і не всуціль україноцентричне) популяризувати належним чином свої ідеї не може.
Щоб впливати на свідомість народного загалу, потрібен не тільки якісний дидактичний матеріал, а й контроль над популярними медіа і політикою освітніх закладів. А це вже питання політичне.
Тільки синергією політичної і просвітницької активності можна здолати наступ "русского міра" в духовній сфері і запобігти роздержавленню й денаціоналізації великого європейського етносу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий