Декалог Українського Націоналіста

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.

2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.

3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5. Пімсти смерть Великих Лицарів.

6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Пpиpечення (Присяга)

Пpиpікаю і зобов'язуюся пеpед Богом, пеpед укpаїнським наpодом – пеpед власним сумлінням як член Революційної ОУH – все і всюди пpацювати й боpотися за Укpаїнську Самостійну Собоpну Деpжаву, за здійснення ідей і Пpогpам ОУH, для добpа й величі Укpаїни, укpаїнського наpоду, людини, а чеpез це – для добpа всього людства.

Пpиpікаю в тій пpаці й боpотьбі віддати свої сили для всього, що вона вимагає в кожну хвилину, і, як тpеба, своє життя. Зобов'язуюся точно і совісно сповняти всі обов'язки члена ОУH та виконувати всі її накази й доpучення. Так мені, Боже, допоможи!

(Після виголошення Пpиpечення кандидат ставав повнопpавним членом ОУH і його пpизначали до оpганізаційної клітини)

44 правила українського націоналіста

(Написані кров'ю на стіні польської в'язниці)

Невмируща владарна воля Української Нації, що казала Твоїм предкам завойовувати світ, водила їх під мури Царгороду, поза Каспій та Вислу, здвигнула могутню Українську Державу. Мечем і плугом зазначувала границі своєї владарности, в боротьбі проти орд сповняла історичну місію України, що проявлялася в державницьких чинах і творчих замірах Великих Гетьманів і Геніїв, що піднялися з руїни до нового революційного чину й державного будівництва, що посягає тепер владно по нове життя і творить могутню епоху Українського Націоналізму й наказує Тобі: Встань і борись! Слухай і вір, здобувай і перемагай, щоб Україна була знову могутня, як колись і творила нове життя по власні уподобі і по своїй волі.

1. Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.

2. Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея нації.

3. Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї нації, борись та працюй для великого майбутнього.

4. Твоїм найбільшим добром і Твоєю честю є сила і велич Твоєї Нації.

5. Залізна дисципліна щодо ідеї та Проводу і обов'язок праці є Твоєю чеснотою.

6. Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.

7. Плекай дух волі у творчості, неси всюди ідею Правди України і закріплюй в життя її історичну місію.

8. Твоєю найбільшою любов'ю є Українська Нація, а Твоїми братами - всі члени української національної спільноти.

9. Будь вірний ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.

10. Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідеї і чину.

11. Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.

12. Знай, що найкраще віддаси Богові шану через Націю та в ім'я Нації чинною любов'ю до України, суворою мораллю борця та творця вільного державного життя.

13. Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.

14. Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальним за долю всієї Нації.

15. Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації.

16. Твоїми ворогами є вороги Твоєї Нації.

17. З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.

18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.

19. Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.

20. Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.

21. Тоді ти повноцінна людина, коли перемагаєш себе і світ і постійно прагнеш до вершини.

22. Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з упадку і завзято змагає до цілі.

23. Для перемоги треба витривалості й постійного зусилля в діянні й боротьбі.

24. Кожночасно будь готовий на найбільший чин, але при тому не занедбуй щоденної праці.

25. Будь перший у боротьбі і перемагай життя, щоби здобути для Нації вінець перемоги.

26. Живи ризиком, небезпеками і постійним змагом та погорджуй всякою вигодою і спокійним життям філістера.

27. Радо і без нарікань виконуй покладені на Тебе обов'язки, щоби власною працею й наявними вартостями здобути собі право на провідництво.

28. Пам'ятай, що провідництво вимагає постійної праці і великих зусиль.

29. Будь сильний і незламний навіть перед лицем смерті і всяких терпінь.

30. Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям праці й боротьби.

31. Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.

32. Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.

33. Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.

34. Співчуття з велетнями духа Тебе підносить, а співчуття з підлими і безхарактерними людьми ослаблює, подай братню руку тим, хто бажає, як і Ти, йти до вершин.

35. Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.

36. Будь товариський. Пов'язуй побратимство духа з ідеєю і зброєю в житті, праці й боротьбі.

37. Пов'язуй тісно своє життя з життям Нації. Віддай Україні свою працю, майно, кров.

38. Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.

39. Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими.

40. Цінуй високо материнство як джерело продовження життя. З Твоєї родини створи оплот чистоти Нації.

41. Люби і опікуйся дітворою, як майбутнім Нації.

42. Плекай фізичні сили, щоби тим видатніше працювати для своєї Нації.

43. Будь точний. Вважай за втрачену частину життя кожну хвилину, що пройшла без діла.

44. Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

1. Націоналізм кожного народу полягає в тому, що людина кладе в основу свого суспільного світогляду приналежність до своєї нації і кермується у своєму поступуванні добром своєї нації. Націоналізм є не лише ідеологією, але й чинною настановою людини в житті.
Зміст кожного націоналізму, його стиль і його прямування визначаються територією, людиною і добою. Геополітичне положення країни, панівний психологічний тип народу й обставини даного часу, коли формується і діє даний націоналізм, відіграють рішальну ролю у питанні кожного націоналізму.
2. Під націоналізмом розуміємо свідоме чи підсвідоме прагнення нації до самовиявлення і повного розвитку її духовних і фізичних властивостей. Це прагнення виявляється у національній свідомості і патріотизмі, у національно-визвольному русі (коли нація поневолена), у політичній думці, в культурі й економіці, у державному будівництві та в усіх проявах збірного життя.
3. Рушійною силою людського розвитку і поступу в нашу добу є нація і націоналізм.
Нація, як цілість, як збірна особистість, є творцем певних суспільних відносин та духовних вартостей. Нація стоїть в історії як явище універсальне, явище первинного порядку. В розумінні українського націоналізму нація означає не тільки державну окремішність, але й окремішність етнічну й історично-соціяльну.
4. Український Націоналістичний Рух оформлювався в епоху зіткнень найбільших імперіялізмів, небувалого наростання національно-визвольних рухів поневолених і залежних народів світу.
5. Розвиток науки, поширення світогляду та ідей рівноправности, які породили демократію, стали також передумовами формування націоналістичних світоглядів. Визвольні війни народів Европи в ХІХ столітті поширили ідею націоналізму і зробили її чільним явищем життя багатьох народів.
6. Від 1920-х років українські націоналісти розвинули багату, плодотворну й напружену працю в ідеологічній ділянці. Ідеологію українського націоналізму творив ряд мислителів, які були його передовими діячами. Вони створили не лише широкозакроєну, творчу й багату ідеологію, яка, базуючись на тодішньому реальному становищі української нації, давала відповіді на найактуальніші наболілі питання, але й вводили новий стиль життя, що відповідав ідеологічним потребам нації в боротьбі за визволення.
7. Той факт, що ідеологія українського націоналізму мобілізувала і мобілізує не лише ширші верстви народу, але й впливала та дальше впливає значною мірою на курс політики інших українських політичних партій і суспільно-громадських організацій, є доказом актуальности і життєвости світогляду, що його визнають українські націоналісти.
8. Український націоналістичний рух є виразником ідей українського народу, репрезентованих і реалізованих за різних конкретних умов історичної дійсности не тільки С. Петлюрою, М. грушевським чи Є. Коновальцем, але й М. Хвильовим, О. Ольжичем і рухом генерації новаторів на Україні на чолі з В. Симоненком.
9. Український націоналізм, як ідеологія ОУН, як система ідей українського визвольного руху і як світогляд, не є абстрактною доктриною того чи іншого теоретика чи філософа, а кожночасною синтезою української політичної думки, духовно-культурних надбань і вкладу багатьох творчих індивідуальностей минулого і сучасного, здобутих і перевірених у процесі історичного буття нації, в боротьбі українського народу за його національне буття і свободу.
10. Український націоналізм ствить перед собою історичне завдання вибороти для України такий суспільний лад, при якому кожна людська особистість, визволена від економічного, соціяльного і національного поневолення й упослідження - зможе розвиватися як суцільна і творча індивідуальність.
11. Націоналістичні визвольні рухи націй, які змагаються за повалення імперій і за визволення поневолених і залежних народів з-під панування націй-загарбників - є найпоступовішими світоглядово - політичними рухами сучасної доби.
12. Націоналізм не визнає "абстрактної людини". Із становища кожного націоналізму, а с тому й українського, людина, яка цурається зв'язку зі своєю нацією, яка денаціоналізується, ставить себе у площину космополітичного становища - "націонал-безбатченка". Пропагований принцип підпорядкування національних інтересів - інтернаціональним на практиці зводиться до звичайного колоніяльного поневолення і гноблення малих народів великими.
13. З великим ідеологічним озброєнням і візією майбутньої самостійної української держави націоналісти ввійшли наприкінці 1930-х років у фазу державного будівництва (Карпатська Україна) і в другу світову війну та принесли великі жертви у боротьбі за здійснення своїх постулатів на всьому українському просторі.
14. Зміна дійсности в світі й на Україні, під час і після другої світової війни зумовили випробування життєздатности ОУН в найскладніших умовах боротьби. З другої світової війни ОУН вийшла роздвоєною. а в половині 1950-х років постало ще одне націоналістичне середовище. Поділ цей поглиблював рівночасно ідеологічні розходження між трьома націоналістичними організаціями, які почали виявлятися наприкінці 1960-их років.
15. Матірна ОУН визнає, що, з одного боку, націоналізм є вірною і незнищенною силою українського народу в його боротьбі за визволення з-під російсько-більшовицького поневолення, а з другого - що в ідеологію українського націоналізму треба вносити зміни, яких вимагає саме життя та досвід революційно-політичної дії останніх десятиріч. У своїй ідеологічній програмовій настанові, матірна ОУН відкидає, як фінансову залежність від чужих державних чинників., так і якийнебудь опортунізм супроти існуючого режиму на Україні та вважає, що завданням УНРуху - видвигати та обстоювати максимальні домагання народу: ідеали повної суверенности і соборности України. Як у своїй програмі державного будівництва, так і в політично-громадському житті на чужині, ОУН стоїть на засадах демократичного ладу, політичного плюралізму та правопорядку, основаного на пошані до прав людини і меншостей. Таким чином ідеологія Українського Націоналістичного Руху йде вперед, відбиває в собі найновіші здобутки й досягнення та з'єднує їх в одне ціле з прагненнями й потребами нації.
16. У своїй основі, підхід ОУН до світоглядових питань себе повністю виправдав, хоч у ідеологічнй ділянці протягом останніх років зроблено занадто мало. У сучасній ситуації було б небезпечним переймати усі висновки, схвалені раніше, оскільки різні нові прояви життя не могли бути враховані раніше. Дещо залишилося поза увагою дослідників ідеологічних питань. Також у ряді важливих питань потрібно ввести часом зміни для того, щоб краще схопити суть актуальних процесів і використати їх у ідеологічній праці 1970-их років. У загальному, ідеологія українського націоналізму не може розглядатися ізольовано від ідеологічних рухів сучасного людства.
17. В силу об'єктивних умов, український націоналізм розвивається і здійснюється двома річищами: на Україні в умовах національного, політичного, духовного й економічного поневолення, і в дуже відмінних умовах - в національних середовищах українських поселенців у різних країнах західного світу.
18. Кермуючись досвідом минулого і сучасного, український націоналізм:
(а) відкидає ідеологічний догматизм, який базується на претенсії посідання абсолютної й виключної політичної істини, на претенсії непомильности, які не лише параліжують творчу ініціятиву, але й неухильно ведуть до тоталітаризму й застосування терору супроти критиків та опонентів у лоні власної національної спільноти;
(б) відкидає концепцію орієнтації на "Захід", при принциповому протиставленні України - "Сходові", яка мала б бути "сторожем" Заходу перед небезпеками зі Сходу. Ця концепція свідчить про загрозливий брак розуміння дійсности на Україні і в цілому світі, нерозуміння суті української визвольної боротьби в деяких кругах української групи на чужині;
(в) відкидає поняття в термін "українського буржуазного націоналізму" з усіма тими негативними означеннями, які до нього прикладаються і які є наскрізь фальшиві й не відповідають сучасній дійсності на Україні, а також і ідеології Українського Націоналістичного Руху. Це поняття є витвром російських великодержавних шовіністів для морального терору українських патріотів і боротьби з українським визвольним рухом.
(г) протиставиться угодівській політиці тих середовищ, які достосовуються до політичного ладу в УРСР і панівного режиму в ній;
(д) стверджує, що демократії заходу перестали бути тією моральною силою, яка могла б протиставитися ширенню комуно-російського імперіялізму.
Демократичні системи Заходу дбають про своє самозбереження навіть шляхом підтримки комуністичних систем, де вони вже існують. Їхнім прагненням - не новий лад у світі, побудований на універсальному принципі суверенности націй, не справедливий суспільний поділ функцій і матеріяльних здобутків у рамках суспільств і держав, а збереження "статус кво".
Лише націоналістичні рухи і національно-визвольні війни поневолених народів можуть повернути народам світу свободу, суверенність, гідність, міжнародний солідаризм і справжній мир.
19. Український націоналізм не потребує покликатися чи доказувати свою наявність на Україні. Український націоналізм ніколи не імпортувався на Україну із-зовні. Він завжди був органічним виявом усіх верств української національної групи в її культурному, соціяльному і політичному житті. Сучасна специфіка українського націоналізму на Україні зумовлена специфікою підсовєтської дійсности.
20. Процеси й течії, які відбуваються на Україні, не мають нічого спільного з наміром реставрації минулого. Нові сили руху опору на Україні мають змогу шукати і творити таке своє майбутнє, яке виростає і розвивається не з догм і теорій, не з абстрактних філософських розважань. а з потреб людини і нації, що співзвучне з українським націоналізмом і служить добру різнонаціонального населення України.
21. Полишаючи історії державний устрій доби УНР і відкидаючи накинутий лад російсько-комуністичним режимом, український націоналізм не бере собі за приклад принципів капіталістичних систем(,) він стремітиме знайти синтезу нового ладу, який відповідав би інтересам населення україни та різних її верств.
22. Політиці поневолення націй і людини, український націоналізм протиставить принцип рівноправности суверенних держав, народоправ'я і міжнародний солідаризм.
23. націоналізм в нашу добу залишається далі актуальною і притягуючою силою, хоч його треба постійно збагачувати, враховуючи надбання інших рухів і життєві процеси останніх років. У сучасну пору, потребу ідеологічної праці визнають навіть ті суспільства, які ще недавно нехтували ідеологічною діяльністю. У цій ділянці ОУН мусить викресати з себе нові сили й нову наснагу до творчого осмислення багатого досвіду минулих десятиріч і останніх років, в свідомості, що якраз у сучасній добі ідеї націоналізму починають переважати над ідеями комунізму, що якраз націоналізм, а не комунізм дасть зміст життя для нових генерацій людства.
[24. Пункт пропущений в оригіналі]
25. Поява важливих ідейно-політичних та програмових документів у підпільній українській літературі ("самвидав-і") вказує на відродження ідейно-політичного мислення в сучасній Україні, яке в багато дечому перекликається з ідеями та вартостями українського націоналістичного руху. глибоке вивчення цих ідейних процесів на Україні являється першорядним завданням ідеологічних кадрів Українського Націоналістичного Руху, які повинні ці процеси з'ясовувати та критично інтерпретувати загалові ОУН та ІСНО й українській громадськості закордоном, відгукуватися на них в Україні та сприяти якісному поглибленню та поширенню цих процесів на Батьківщині.
26. Український націоналізм стверджує, що клич ОУН - "Свобода народам! Гідність людині!" - залишається і дальше найбільш актуальним кличем для всіх поневолених народів у боротьбі за їхнє визволення.
Боротьбу за самостійну українську державу український націоналізм веде під кличем - "Україна - спільне добро всіх її громадян! і закликає до цієї боротьби всі національні меншості на Україні.

(Україна: Спільне добро всіх її громадян:
Матеріяли VII Великого Збору Українських Націоналістів (ВЗУН). - Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971. - С.76-83).

Левко Лук’яненко: До єврейського питання або чи існує в Україні антисемітизм?

Слово “семіт” – етнічний термін, що означає групу народів точно так саме, як слово “слов’янин” означає іншу групу народів; причому у першому як і в другому випадку ці терміни означають не так кровну, як мовну спорідненість.
До групи семітських народів належать араби, сірійці, євреї, ефіопи, мальтійці. Слово “антисеміт” таким чином означає людину, що є проти цієї групи народів.
Відразу зауважу, що я не зустрічав жодного українця, який був би проти всіх семітських народів, отже вживання в Україні терміну “антисеміт” з наукової точки зору абсолютно безпідставне. Українці виробляли своє ставлення до інших націй та національних груп, з якими мали взаємини, на основі їхнього ставлення до українців, а не на основі етнічних ознак.
З часу проголошення Україною державної незалежності Україна зацікавлена встановити широкі дипломатичні, економічні, культурні та інші зв’язки з іншими державами світу. Семітські народи – це широкий ареал близькосхідних та північно африканських країн. Господь наділив українців плодоносними землями, семітів наділив великими покладами нафти. В плані міжнародного поділу праці українці і семітські народи мають величезні природні передумови для економічної співпраці обидвох сторін: українці виробляють сільськогосподарську продукцію, володіють технічними знаннями і мають технічні можливості розвивати в семітських країнах мережі нафтогонів, будувати залізниці, мости, греблі, електростанцій тощо взамін за нафту, бавовну та інші їхні традиційні товари. Сфери такої співпраці величезні і можуть обраховуватися в мільярдах доларів. Україна зацікавлена в розширені такої співпраці і того вона зовсім не зацікавлена, щоб серед семітських народів поширювали наклеп, буцімто українці – антисеміти. Той, хто це робить, зокрема деякі територіально українські сіоністи, прагнуть загальмувати розширення економічних і інших взаємин України з арабами та іншими семітськими народами, тобто діють супроти українських національних інтересів. І тут хочу підкреслити, що я за розширення взаємин з Ізраїлем, але категорично проти того, щоб Україна відмовилася від розширення взаємин з іншими семітськими народами.

Игорь Лавриненко: Расколотая Украина

Игорь Лавриненко, Глава Русской Фаланги, член Союза писателей России

Украина расколота. Расколота политически, экономически, тактически, стратегически... И независимо от того разделится ли она на две "незалежных Украины", этот раскол останется навсегда. Как старая рана. Восток и Юг Украины уже никогда не будет доверять её Западу и Северу (а, главное, Центру). А Запад и Север (и, главное, Центр) Украины никогда уже не сможет полюбить её Восток и Юг ?
Однако главный раскол Украины проходит не по её территории. Расколото сознание и чувство, ум и сердце каждого жителя Украины. Её Запад сердцем хочет "незалежну" Украину, но почему-то сознательно попускает ситуацию, при которой она реально будет под Польшей, Германией, Евросоюзом, Америкой... Как будто это совместимые вещи. А Восток сердцем тянется к России, но почему-то сознательно попускает ситуацию, при которой он реально будет находиться в независимом от России государстве. А ведь если оно будет действительно независимым, то должно иметь и свои "независимые" интересы. Причём, при близком соседстве эти интересы неизбежно будут пересекаться и даже противоречить друг другу. Хотя бы как в случае с Тузлой.
Не впадая в грубый символизм, можно даже сказать, что раскол Украины запрограммирован ёё знаменем (и даже гербом). Жёлтый (оранжевый) цвет - это одна часть Украины, западная. Голубой (сине-белый) - другая, восточная. Почему Центр пошёл за Западом? Так ведь Центр - это Трезуб, он тоже жёлтый. И это размежевание неслучайно.
Если принять версию происхождения "жовто-блакитного прапора" от жёлтых и голубых лент, которые прикреплялись к "штандартам" козаков Мазепы, для обозначения их союза со Швецией, имеющей, как известно, знамя тех же цветов - золотой крест на голубом поле, то можно сделать следующий вывод. Золотой крест на знамени - это более элитарная, героическая вещь, чем цвет самого флага. Следовательно, золотой (жовтый) Запад Украины более героичен, элитарен и потому предпочтительнее, чем голубой (блакитный) Восток, который является всего лишь фоном, на котором разворачивается героическое действие других.

Ігор Лавриненко - "Русская Фаланга": на сторожі Традиції (інтерв'ю)

Що таке „Русская Фаланга”, чим вона займається і, чому, власне „фаланга”?
Если говорить словами нашего Устава, то „Русская Фаланга” — есть оформленное в особую организацию Движение Русских ортодоксальных католиков, ставящее своей главной духовно-политической целью возрождение Святой Руси через пробуждение в Русском народе стремления к его исконным традициям, основанных на христианских идеалах Веры и Любви, Творческой Свободы и Рыцарского Служения, Жертвенности и Чести, Верности и Свободного Повиновения Богу и Государю” (ст.1).
Статья 2 Устава гласит, что „непосредственной задачей для выполнения своей главной духовно-политической цели Русская Фаланга считает восстановление в России христианского государства во главе с Русским Государем-Императором, предваряемого Русским Национальным Вождём. Задачей Русской Фаланги является также пропагандирование идей, способствующих возрождению традиционной Российской государственности и Христианской духовности.”
Комментируя Устав Русской Фаланги, должен сказать, что духовно-политические цели нашего Движения действительно близки именно целям Испанской Фаланги. Причём как периода Хосе Антонио Примо де Риверы, так и периода Франсиско Франко (Впрочем, эстетически лично мне всё-таки более близок именно маркиз Хосе Антонио. Но это и понятно, ведь русские патриоты ещё не пришли к власти). И я убеждён, что пока в России не появится личность, сопоставимая с личностью Каудильо, России нужен героический подвиг такой личности как Хосе Антонио.
Пока же Русская Фаланга сумела стать частью (надеюсь неотъемлемой) русского патриотического движения. Многие русские фалангисты одновременно являются членами других патриотических организаций. И с русскими православными фундаменталистами мы, как правило, находим общий язык. Мы издаём вестник, который, несмотря на свою непериодичность, заслужил высокую оценку в патриотической прессе. Наши статьи перепечатываются в православных изданиях, нас цитируют, на нас ссылаются. Это не похвальба, а констатация факта.

Игорь Лавриненко: Неофалангизм - традиционалистская контрреволюция

Игорь Лавриненко
Глава Русской Фаланги,
член Союза писателей России

Идеологическое мiровоззрение
Когда мы, современные фалангисты, выходим на трибуну или пишем программные статьи, у нас не должно быть цели понравиться толпе. У нас должна быть цель понравиться Богу. А потому мы должны говорить не всегда приятные для всех людей вещи и следовать не всегда приятным для них принципам. Но это единственный путь, ведущий с земли на небеса. Он узок. И хотя нам не дано создать на земле рай, мы, как говорится, не должны допустить превращения земли в ад.
Известно, что тело человека - это его "личный" храм Божий, "микро-храм". Но таким же храмом Божием (только уже "макро-храмом") должно стать и государство, вся Европа, весь мiр. Человеческая история знает, что Европа в период Средних веков действительно пережила эпоху, когда её с полным основанием можно назвать "макро-храмом" Божием. Она была святой. Хотя и не абсолютно, а относительно. Примерно такой, каким бывает каждый христианин после искренней исповеди и причастия. Но человек не может не согрешить, и потому спустя некоторое время ему вновь следует идти на исповедь, чтобы примириться с Богом, и приступать к причастию, чтобы обрести Божественную силу, благодать. Европе давно пора на исповедь, только тогда она получит право приступить к причастию. Только тогда в Европу вернётся благодать, и она вновь станет святым Храмом Божиим.
В этом смысле все те, кто нападает на европейскую, христианскую Традицию, выступают в роли бесов, вроде тех, которые нападают на каждого конкретного человека. И нас, защитников Традиции, должно меньше всего волновать, не причиним ли мы им какого-то вреда, учтём ли их интересы, не ущемим ли некие права. Разумеется, их тоже следует обращать в нашу веру. Вот только заниматься этим должны священники и монахи, а мы - мiряне, у нас иной долг.
Таким долгом во время Гражданской войны в Испании 1934-36 гг. испанские фалангисты считали защиту святой Церкви, христианского Государства и европейской Традиции. И мы помним, что против Церкви единым фронтом выступили и коммунисты, и демократы, но победить Традицию в Испании при помощи оружия не смогли. Тогда они пошли другим путём и спустя 40 лет всё-таки сумели поставить Испанию в общее демократическое стойло. Главной причиной этого, без сомнения, явилась победа тех же объединённых коммуно-демократических сил в 1945-м году. Их внутренние, якобы непримиримые разногласия не должны обманывать нас. Просто коммунисты ведут людей строем, а демократы - толпой. Но и те, и другие шагают в бездну. Европейской Традиции одинаково чужды и Коминтерн, и Фининтерн.
Исходя из этого, мы и должны строить нашу политическую программу. И в ней не должно быть места ни коммунистической, ни демократической риторике. Однако и повторять в чём-то устаревшие штампы наших предшественников мы также не должны. Наши враги уже нашли, чем на них ответить. И потому наша цель - творить всё новое. Традиция - это наш фундамент, но замок, построенный на нём, должен быть другим, хотя и не менее прекрасным. И отличаться он будет примерно также, как готический стиль отличается от предшествовавшего ему романского.

Путь Испанской Фаланги

Основателем Испанской Фаланги является испанский дворянин, маркиз Хосе Антонио Примо де Ривера (1903-1936). Он был сыном генерала Мигеля Примо де Риверы, возглавлявшего Правительство Испании в 1923-30 годах. Уже его отца король Испании Альфонс XIII сравнивал с Бенито Муссолини.

Однако в 1930 году под давлением оппозиции была установлена конституционная монархия, открывшая путь к победе республиканского партийного блока. 14 апреля 1931 года монархия в Испании была свергнута, что в ближайшем будущем привело к началу ожесточённой гражданской войны. В этой ситуации идеи Б. Муссолини оказались востребованы в ещё большей степени, чем ранее. И в 1933 году Хосе Антонио Примо де Ривера вместе с молодым философом Рамиро Ледесмой Рамосом начал выпускать газету "EI Fascio". В ней они обличали: либерализм с его республиканским строем; лицемерное масонство, прикрывавшееся социалистическими идеями и лозунгами; марксизм, с его классовой борьбой, доведённой до абсурда; а также анархистов, атеистов и прочих леваков. Демократической власти противопоставлялся путь национальной диктатуры, способной остановить разгул либерализма, защитить интересы народа и идеалы социальной справедливости.

По требованию демократических организаций газета "El Fascio" была запрещена, а Хосе Антонио Примо де Ривера арестован. Выйдя из тюрьмы он создал организацию, которой было дано название Испанская Фаланга (Falange espanola).

Первое, что всячески подчёркивал основатель Испанской Фаланги, это надпартийный и даже анти-партийный дух нового движения.

Дмитро Корчинський: Христос - бойовий прапор

За все, що відбувається у світі, за все, що відбувається в Україні, ми несемо пряму відповідальність перед своїми пращурами. Ця відповідальність лежить персонально на кожному з нас.

Якби не перші праведні халіфи, які в середні віки здійснили грандіозні завоювання, ніхто б тепер, крім вузькоспеціалізованих фахівців, не знав би Пророка Мухаммада.

Якби більшовики не здійснили більшовицької революції, тільки вузькоспеціалізовані фахівці сьогодні знали б, хто такий Карл маркс.

У школах від Далекого Схду до каліфорнії будуть вивчати героїчні біографії Шевченка, Гонти, Залізняка, Махна, Петлюри, Шухевича у тому випадку, якщо ми з вами і ті, що прийдуть після нас, зуміють таки добряче струсонути світом. І ті імена, які сьогодні відомі лише в Україні, завтра стануть знані всьому світові.

Сьогодні релігії не актуалізовані. Вони відчужені і сприймаються обивателем як щось відсторонене від реального потоку життя. Людина не усвідомлює, не осмислює себе у контексті релігії. Навіть для найбільш набожних, процес осяяня себе хресним знаменням дорівнює звичці мити руки перед їжею і витирати ноги перед порогом.

"Плюшевий" ристос, "пластиковий" Пророк Муххамад, "бляшаний Будда - це персонажі, які нікому не загрожують і тому нікому по-справжньому не цікаві. Вони просто прикрашають серванти. Ікони сьогодні модно вішати на стінах. Саме тому, що від них не відчувають загрози. Ікона ні до чого не кличе. Вона не накладає на тебе жодного зобов'язання.

Це ставлення до ікон, як до прикрас зумовлене тим, що ми - недостатньо християни. У багатьох життєвих випадках і ситуаціях ми взагалі поводимо себе не як християни. Проходимо повз храм, знаючи, що там, на олтарі, лежать мощі святого, не обтяжуємо себе хресним знаменням. Споживаючи в ресторані їжу, не молимося, боячись: "А що про мене подумає отой за сусіднім столиком ?" Не знаємо "Отче наш ..." і "Символ Віри". Належним чином не шануємо християнських свят і не дотримуємося постів. І вже тим більше не приймаємо Святого причастя.

Раніше у людини кололо в грудях, коли вона краєм ока бачила ікону. бо вона згадувала, що смерть виповнена неймовірного значення. І кожен має зіграти свою смерть, наче виставу, так, щоб Янголи на небі перепитували один одного про тебе. Ми маємо позбутися цих "плюшевих", "пластикових", "бляшаних" персонажів. Ми маємо повернутися до Христа як Вседержителя, як Бога Живого. Прийняти Його через Святе Причастя у власне серце.

Нещодавно у Луцьку чудесним чином була віднайдена ікона Холмської Божої Матері. Ця надзвичайно цінна чудотворна ікона, яка значно старша і цінніша за ікону в Острій Брамі, за Володимирську Божу Матір та інші християнські святині. Вона збереглася значно краще, ніж всі ці аналоги, яким вклоняються поляки, литовці, росіяни. У ній по краю просвердлені дірки, бо її використовували як прапор.

Ікони для наших предків були бойовими прапорами. Вони брали свої святині, несли їх перед собою, самі йшли у бій під ними. І билися під їх омофором. Поза сумнівами, культ цієї Божої Матері стане найважливішим культом в Україні вже найближчим часом.

Святині існують для того, щоб іти за ними у Вічність. Святині існують для того, щоб з ними перемагати. Святині існують для того, щоб умирати за них.

Христос - це бойовий прапор. Він небезпечний для нас і наших ворогів. Ми маємо частіше використовувати меч, який він нам приніс.

НОВИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК

Олексій ЛЄДЯЄВ,
лідер харизматичної церкви "Нове Покоління"

НОВИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК

Тези

1) Церква є невід'ємною від Держави і створеною для Держави та Суспільства.

2) Христос викупив усе людство, а Церкві доручив "перевести викуплене" до Царства Божого.

3) Вторгнення християнського світогляду в політичне, економічне, соціальне, духовне життя суспільства є закономірністю.

4) Відродження суспільства неможливе без відродженого Уряду; коли Уряд стане християнським, тоді християнським стане і народ.

5) Божі пророки і священники є представниками Влади Небесної; небо завжди керувало землею, а священство - царями; це є Божий порядок, який Бог відродить і зміцнить в останній час.

6) Вторгнення й експансія, пробудження "зверху" - є стратегією Церкви ХХІ ст.; Церква останнього часу має проповідувати всім людям, але в першу чергу керівникам Держави.

7) Внаслідок останнього пробудження буде встановлено Новий світовий порядок.

Іван Дзюба: Україна перед Сфінксом Майбутнього (уривки)

... Неприпустимим спрощенням було б зводити апокаліптичну проблему до міжнародного тероризму, а пошук рятівної відповіді - до боротьби з міжнародним тероризмом. Насправді мова має йти про стан світу взагалі, насамперед про глибокий розкол світу по багатьох лініях. Зазвичай говоримо про світову цивілізацію, про цінності демократії, про відкрите суспільство..., про технотронне суспільство, інформаційне, постмодерне суспільство і т.д. і т.п. При цьому "нічтоже сумняшеся" переносимо на весь світ поняття, які гарячково продукуються в західноєвропейському чи, скажімо, північноатлантичному фрагменті цього світу і далеко не завжди відповідають реаліям решти світу, а інколи й просто для нього неприйнятні й образливі. В людей ісламу, приміром, демонстрація "американського способу життя" може викликати зовсім інші емоції, ніж у пострадянського "совка" з його заздрісним усеїдством.
... Треба сказати. що стереотип про бідність арабо-ісламського світу не такий уже й бездоганний. Саме в цьому світі є чимало з кола найбагатших людей планети, саме в ньому є зразки фантастичних розкошів, і ті емоції, що їх бідні ісламісти скеровують на багатих американців, вони могли б переадресувати на своїх одновірців, які. здається, не дуже переймаються стражданнями своїх братів по вірі. Та й терористичні акти фінансують не бідаки. Якби ті кошти,що витрачаються на боротьбу з ними, та спрямовувалися на вирішення соціальних проблем ісламського світу, - з бідністю, хворобами й неписменністю в цих регіонах можна було б покінчити. Може, це стримало б грізний процес великого переселення народів, який поки що називається "нелегальною міграцією".

Але, крім соціального, є і інші - політичні, ідеологічні, духовні, психо-культурні аспекти цієї глобальної колізії. Спробуємо бодай назвати деякі з них. Дозвольте невеличкий відступ.
Коли говорять про гітлерівський націонал-соціалізм, якось не помічають одного важливого елемента його ідеології і пропаганди. Річ у тім, що він виступав як рятівник людства не тільки від більшовизму, а й плутократії - насамперед американської (чи єврейсько-американської). Ця складова нацистської ідеології сягала неабияких емоційних висот у своєму викривальному пафосі. Радянська антиамериканська пропаганда часів "холодної війни" могла тільки позаздрити гітлерівській, хоч і вчилася в неї, а часом і соромливо використовувала її шедеври. Люди мого покоління памятають, яке враження справив показ на наших екранах трофейного німецького фільму, що йшов під назвою "Судьба солдата в Америке".

Об'єктивно виходить так, що цю місію порятунку людства від американізму, чи то від єврейсько-американської плутократії, - місію, про яку марно мріє чи нібито мріє хитрий Жириновський, - взяли на себе чи приписали собі деякі відлами ісламського фундаменталізму, насамперед Бен Ладен та його прихильники.

... Глобалізацію - в цьому специфічному значенні - можна розглядати як "капіталістичну" альтернативу комуністичної ідеї інтернаціоналізму, з тим, однак, що остання несла в собі незрівнянно більший гуманістичний зміст. Принаймні теоретично пролетарський інтернаціоналізм передбачав поступовість процесів інтернаціоналізації, урахування і гармонізацію економічних і культурних інтересів різних народів, актуалізацію їхніх духовних цінностей. Ми знаємо, що ідеал цей залишився теоретичним посилом. Мабуть, інакше й бути не могло; гандж тут у самому накиданні світовому життю теоретичного ідеалу, вимудруваного благодійниками людства, а не "закладеного" в самому стані світу. Отож на практиці ідея інтернаціоналізму виродилася у спробу політичного, а почасти й культурного гегемонізму.

... Натомість капіталістична глобалізація не дає підстав говорити про суперечності між ідеалом і практикою...

Олесь Бердник: Пора звести Блакитний Храм! (фрагменти)

Ми зводили свій храм без доторку руки…
Ліна Костенко

Триває бій на світовому полі.

Віковічний герць між поневолювачами та пітьми волі.

Термінологія — бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти — лише затуманює смисл поєдинку.

Все про сто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів…

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти…

Нам щораз підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив’язаним на голоблі снопом сінця, забувши про сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича.

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому.

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали.

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки — нас зробили холопами Рюриковичів.

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, — нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії.

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це — закон всього сущого!

Ми маємо віднайти в нашій історії, ба, навіть космоісторії! — власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей.

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця.

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму.

Заявление архиепископа Марселя Лефевра от 21 ноября 1974 года

Печатается по: «Экон: крестовый поход», [М.,] МГП «Эжва», 1992, стр. 17-18, с редакционной правкой.

Всем сердцем, всей душой, мы принадлежим Католическому Риму, хранителю Веры и традиций, которые необходимы для поддержания этой веры, Вечному Риму, господину мудрости и истины.

Но мы отказываемся и всегда отказывались следовать за Римом, в котором правят неомодернистские тенденции и неопротестанские учения, явно проявившиеся на II Ватиканском Соборе и во всех реформах, определенных им.

Все эти реформы на самом деле содействовали и содействуют только разрушению Церкви, упадку Священства, устранению Пречистой Жертвы Христовой и Таинств, исчезновению духовной жизни; ведут к натуралистическому и Тейардистскому воспитанию в [Католических] Университетах и Семинариях, и таковому же обучению во время катехизации, привели к системе образования, основанной на Либерализме и Протестантизме; все эти учения не единожды были осуждены торжественным Учительством Церкви.

Никакая власть, пусть даже и высшей иерархии, не может принудить нас оставить или ослабить нашу Католическую веру, ясно выраженную и исповедываемую Святою Церковью в Ее извечном Учительстве в течение девятнадцати столетий.

«Но если бы даже мы или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовествовали вам, да будет анафема» [Гал. 1, 8]. Не то же самое говорит нам сегодня Святой Отец? И если между его словами и делами есть некоторое противоречие, также как и в делах дикастериев [1], – то в этом случае мы выберем извечное учение Церкви и останемся глухи к разрушительным нововведениям.

Папа св. Пий V: Булла «Quo primum tempore»

В первую очередь, по восшествии Нашем на Апостольский Престол, Мы обратили на то помыслы Наши и силы, чтобы церковное богослужение хранить в чистоте и, с помощью Самого Бога, позаботились приложить к сему всевозможные старания. Итак, среди прочих деяний святейшего Тридентского Собора, нам так же предписано позаботиться об издании и исправлении священных книг, Катехизиса, Служебника и Часослова; издав уже, по воле Божией, Катехизис для обучения верных и для подобающего воссылания Богу славы Часослов исправив, чтоб ему Служебник соответствовал (ut Breviario Missale responderet), дабы всё было подобающим и подходящим (и единообразию псалмопения в Церкви Божией соответствовало бы единообразное чинопоследование Мессы), представляется необходимым, обратить внимание на то, что ещё осталось сделать по этой части, а именно на издание Служебника, и это необходимо совершить как можно скорее.

Поэтому Мы делегировали соответствующие полномочия ученым и чтимым мужам, которые, тщательно сверяясь на каждом этапе своей работы с древними книгами Нашей Ватиканской Библиотеки и с иными оригинальными и исправленными кодексами, а также с писаниями древних и почитаемых авторов, которые об установлениях, касающихся сих святых обрядов, оставили нам источники, восстановили Служебник в первоначальном виде и святоотеческом обряде. Когда результат этой работы был рассмотрен и исправлен, тогда Мы по глубоком размышлении повелели, чтобы конечный итог был отпечатан и издан в Риме, дабы все могли пользоваться плодами сего, чтобы священники знали какие после этого молитвы употреблять и какие обряды и церемонии соблюдать они обязаны. Чтобы данного от Римской Церкви, всех Церквей Матери и Наставницы, правила все и повсюду придерживались и соблюдали, чтобы впоследствии нигде когда-либо в будущем во всего Христианского мира провинциях в церквах и часовнях патриархийных, соборных, коллегиальных и приходских, светских или какого-либо ордена, монастырских, мужской или женской общины, рыцарского ордена, а так же никому не принадлежащих (sine cura), действовала обязанность, либо обычай служить по обряду Римской Церкви конвентуальную Мессу громогласно в пресвитерии, либо тихо, никто не смел служить петь или читать иначе, чем по рубрикам изданного нами Служебника, даже в церквах каким-либо образом ранее изъятых из этого правила индультом Апостольского Престола, обычаем, привилегией, даже присягой или утверждением Апостольского Престола, либо каким-либо иным способом, за исключением только тех Церквей, где иной обряд совершения Божественной Литургии существовал с момента основания с утверждением Апостольского Престола или где он основывается на обычае более чем двухсотлетней давности, у коих вышепоименованных привилегий или обычаев никак не отменяем; но если этот Служебник, который Мы ныне выпускаем в свет, вышеупомянутым общинам более подходит, то, с согласия их епископа, настоятеля или всего капитула, безо всяких других условий, служить по этому Служебнику им дозволяем. Всем же прочим вышепоименованым Церквам надлежит изъять из употребления иные Служебники, их же полностью и явно отвергнуть, а в этом Служебнике изданном Нами ничто нельзя прибавить, убавить или изменить, под страхом Нашего гнева. Так Мы устанавливаем и повелеваем сим Нашим постановлением, действительным навечно.

Наипаче повелеваем всякой и каждой из вышеназванных Церквей правящим Патриархам, администраторам и иным лицам имеющим какой-либо церковный сан, будь то даже Кардиналы Святейшей Римской Церкви, либо обладатели иной степени или поста, им же во имя святого послушания предписываем, чтобы от соблюдения всех остальных обрядов и чинов из иных Служебников, сколь угодно древних, всецело отверглись и отвратились, Мессу же по обряду, образу и норме, ныне Нами в сем Служебнике введенной читали и пели; да никогда при служении Мессы не дерзают добавлять иные церемонии или читать иные молитвы, нежели содержащиеся в данном Служебнике. А так же признаем, что этот Служебник при пении или чтении Мессы в какой-либо церкви может свободно и законно использоваться, безо всякого смущения совести или опасения подпасть под какое-либо наказание, осуждение или прещение и Апостольской властью сим актом дозволяем и разрешаем это навечно. Никакие архиереи, администраторы, канонники, капелланы и кто-либо еще из белого, как-либо титулованного, или черного духовенства не должны быть принуждаемы к служению иной, нежели Нами установлена, Литургии. Подобным образом, повелеваем, что никто не может быть склоняем или принуждаем к изменению этого Служебника, а сие послание никогда не может быть отменено или пересмотрено, но действует вечно и всегда будет иметь силу закона. Этому не могут препятствовать прежние постановления или указы Папские, поместных соборов или синодальных заседаний, ни старинные или незапамятно-давние обычаи вышеупомянутых Церквей, кроме тех, что древнее двухсот лет.

Желаем же и той же властью повелеваем, что после обнародования сего Нашего постановления и издания Служебника, обязаны читать или петь Мессу по этому Служебнику: пресвитеры, состоящие в Римской Курии – через месяц по опубликовании; живущие южнее гор [Альп – Пер.] – через три; живущие за горами – через шесть, или как только сей Служебник будет доступен.

И дабы по всей земле этот Служебник сохранился неискаженным и от ошибок и опечаток чистым, кара печатникам за неисполнение сего: на территориях непосредственно или опосредованно подчиненных Нам и Святой Римской Церкви – конфискация всех их книг и штраф в размере ста золотых дукатов, ipso facto перечисляемый в Апостольскую Сокровищницу, для прочих же, обитающих в иных частях света – отлучение latae sententiae, а так же иные кары на Наше усмотрение. Без разрешения Нашего или Апостольского Комиссара, в означенных частях света Нами поставленного, и без образцового экземпляра, предоставленного вышеозначенным Комиссаром, чтобы быть принятой нормой для прочих экземпляров, а по напечатании должного сравнения их со Служебником, изданным во Граде [Риме – Пер.], дабы ни в чем не было различия, никто да не осмелится, прежде чем совершенно удостоверятся в этом, печатать, издавать или распространять Служебники, что повелеваем Нашей Апостольской властью и в соответствии со звучанием данного документа.

Но, поскольку данное послание затруднительно переслать во все места Христианского миpа и с самого начала уведомить всех заинтересованных лиц, по обыкновению следует обнародовать его и прибить к дверям Базилики Князя Апостолов, Апостольской Канцелярии и на окраине Кампо де’Фьоре; а так же экземплярам оного же послания даже печатным, рукой какого-либо нотариуса заверенным и печатью какого-либо церковного сановника скрепленным, повелеваем верить так же твердо, как верили бы оригиналу, когда хотят выставить и иметь сие послание.

Никоим образом никакому человеку не позволено этого изъявления нашего дозволения, статута, указа, мандата, предписания, концессии, индульта, декларации, воли, декрета и возбранения нарушить или легкомысленно изменить. Ежели кто на сие посягнуть осмелится, гнев Всемогущего Бога и Блаженнейших Апостолов Петра и Павла на себя навлечет.

Дано в Риме, у св. Петра, в лето от Воплощения Господня тысяча пятьсот семидесятое, в канун июльских ид [14 июля – Пер.], в четвертый год Нашего понтификата.

Cрок действия буллы св. Пия V
«Quo primum tempore»
(Реферат статьи свящ. Раймона Дюлака в «Itiniraires», № 162)
Чтобы документ имел силу закона, Законодатель должен ясно выразить то, что он имеет намерение постановить закон, указать срок его действия и отношение к прежде действовавшим законодательным актам и обычному праву. Для того, чтобы выразить вышеназванные намерения существуют юридические принципы и терминология. (К сожалению, модернистам свойственен правовой нигилизм, они презрительно именуют юридическую корректность канонического права «легализмом».) Булла ясно вводит правовую обязанность на общепринятом юридическом языке, указывает каких лиц, времени и места она касается, устанавливает санкции за нарушение и четко указывает какие ранее действовавшие законы и обычаи отменяет. Помимо закона, Булла устанавливает привилегию, т. е. даже если бы Булла не действовала как закон, предписывающий чин Мессы, каждый священник имеет привилегию служить Мессу св. Пия V, невзирая на несогласие своего начальника и действующий закон. Эта привилегия вечна.

Но и как закон означенная Булла действует вечно (в том числе, упомянутая в ней привилегия использовать иные Служебники, на основании обычая древнее 1370 г.). Это видно и из формы Буллы (выражения использованные Законодателем), и из содержания таковой. По содержанию вечность действия Буллы выражается:

а) ясно определенной целью – проявление единства веры единообразием Богослужения;

б) способом установления – не вводится искусственно созданного нового Служебника, но утверждается древний Римский Служебник (Миссал). Опора на прошлое видится как гарантия будущего;

в) авторством – документ исходит от правящего Папы, действующего со всей полнотой Апостольской власти. Последующие Папы не могут отменить его законным образом (licite), даже если бы могли отменить его действительным образом (valide). Par in parem potestatem non habet [Равный над равным власти не имеет].

Кроме того, постановление Павла VI «Missale Romanum» от 3 апреля 1969 г. не содержит юридически четкой формулировки, отменяющей Буллу св. Пия V «Quo primum tempore», ни как закон, ни как (что должно юридически четко особо оговариваться) привилегию. То, что Папа Павел VI (†1978) склонялся de facto к запрещению Тридентской Мессы, было беззаконным превышением полномочий и злоупотреблением властью.

св. Иоанн Златоуст: Рассуждение против иудеев и язычников о том, что Иисус Христос есть истинный Бог

Текст Слова приводится по изданию: Творения святаго отца нашего Иоанна Златоуста, архиепископа Константинопольского в русском переводе. Том I, Книга II. СПб., 1898, стр. 616–644.

Полное заглавие этого творения следующее: «против иудеев и язычников доказательство того, что Христос есть Бог, заимствованное из многократных предсказаний о Нем пророков». Оно по всей вероятности не было произносимо с церковной кафедры, а назначалось для чтения, и написано тогда, когда св. Иоанн еще не был в Константинополе (отд. 9) и когда приготовлял Слова исключительно против иудеев (отд. 17). Таким образом местом написания этого рассуждения можно полагать г. Антиохию, а временем написания или обнародования – 386 или 387 год по Р. X.

Так как много есть людей, из которых одни по сродной им беспечности, другие по чрезмерной заботливости о делах житейских, а иные по великому невежеству, не охотно принимают продолжительные речи, то я признал нужным устранить затруднение, происходящее от многоречия, чтобы краткостию речи и пресечь леность беспечных и самых несклонных к чтению расположить – с большою охотою выслушать предлагаемое мною рассуждение. Посему, не украшая речи отборными словами и выражениями, но употребляя такие слова, которые были бы удобовразумительны и понятны и слуге и служанке, и вдовой женщине и торговцу, и корабельщику и земледельцу, я всячески постараюсь, сколько возможно, соблюсти краткость и в немногих словах преподать наставление, и таким образом в нерадивых слушателях возбудить желание легко и без всякого труда вникнуть в предлагаемое рассуждение и, удержав его в памяти, получить пользу. Начну состязание с язычников. Если язычник спросит: откуда видно, что Христос есть Бог? (это нужно предложить прежде всего, так как все прочее следует за этим), то я для доказательства не укажу на небо или на что-либо другое подобное. Если я скажу ему, что он сотворил небо, землю и море, он не примет этого; если скажу, что Он воскрешал мертвых, исцелял слепых и изгонял демонов, и этого он не примет; если скажу, что Он обетовал царство и неизреченные блага, если буду говорить о воскресении, он не только не примет, но еще будет смеяться. Чем же мы будем убеждать его, особенно если он – простолюдин? Чем иным, как не тем, что одинаково и беспрекословно признается и мною и им, и в чем он не может сомневаться? Если я наперед скажу, что Христос сотворил небо и прочее, о чем я говорил, то он не скоро согласится поверить. Что же это такое, что и язычник признает делом Христа и чему он никогда не станет противоречить? То, что Христос насадил христианство; и язычник, конечно, не будет противоречить тому, что Христос основал церкви по всей вселенной. Отсюда мы и заимствуем доказательство силы Его и покажем, что Он есть Бог, и скажем, что для простого человека невозможно в краткое время обойти столь обширную вселенную, и землю и море, и привлечь к христианству столько людей, и притом предзанятых дурными обычаями, или, лучше сказать, преданных таким порокам. Однако, Христос успел освободить род человеческий от всего этого, не только римлян, но и персов и вообще племена варварские. Он совершил это, не употребляя оружия, не истрачивая денег, не предводительствуя войском, не возбуждая войн, но в начале чрез одиннадцать человек, незнатных, уничиженных, неученых, простых, бедных, полуобнаженных, безоружных, не имевших ни обуви ни двух одежд. Что я говорю: совершил?

THE CARPATHIAN DECLARATION: full text

"The Orange Revolution opened a New Epoch in the history of the European peoples.

"The pepole of Ukraine and Georgia showed the entire world that Freedom and Democracy, and the will of the people and fair elections, are much stronger than the government machine, regardless of how strong and rough it can be. They proved that regimes motivated against to stop the people's vital sovereign rights.

"Despite the weather, millions of people went into the streets to defend their inherent right to Freedom and their Right to Elect their own government. We categorically deny the thesis that peaceful and democratic revolutions can be artificially orchestrated through supposed political methods or though external interventions. On the contrary, the revolutions in Ukraine and Georgia occurred in defiance of political methods and external intervention.

"We are grateful to democratic countries and organizations for supporting our citizens' peaceful struggle for freedom and democracy. We hope such support from the democratic world will continue. Our countries will continue down the path to the construction of a united, democratic Europe, and development of good relations with all neighbors.

"We affirm that the development of democratic civil society institutions will be the main factors in the development and economic prosperity of our countries and peoples.We are convinced that a society's potential can be unlocked only under conditions of freedom and democracy.

"We affirm that the Ukrainian and Georgian revolutions represent a NEW WAVE in the liberation of Europe. This is a wave that will bring the complete victory of freedom and democracy on the European continent."

- Signed Jan. 5, 2005, by Viktor Yushchenko and Mikhail Saakashvili
at Tisovets, Ukraine

Грациан Врембель: Является ли Иисус Христос, истинный Бог и истинный Человек, евреем?

Сколь часто это богохульство слышно средь церковных иерархов. Это же часто повторяется несознательными католиками. А основанием этого высказывания является глаголемое еврейское происхождение Марии, Матери Иисуса Христа.

Утверждение, что кто-то является евреем есть заявление, что сущность данного человека составляют характерные черты еврейской народности. Утверждая, что Иисус Христос – еврей, мы отвечаем на вопрос: «Кто такой Иисус Христос?» Это вопрос о сущности Божественного Лица Иисуса Христа. Сущность есть то, чрез что кто-то является тем, кем есть. Сущность Божественного Лица Иисуса Христа есть Его Божество и Его человечество. Использование определения «еврей» по отношению к Иисусу Христу – недоразумение, ибо этим мы бы сказали, что сущностью Лица Иисуса Христа является еврейская национальность. Разве Иисус Христос оттого Бог, что Он – еврей?

Утверждая, что Иисус Христос – еврей, мы говорим, что Бог – еврей. Есть только Один Бог в Трех Лицах и нет отдельного Бога Отца, отдельного Бога Сына и отдельного Бога Духа Святого, ведь тогда был бы не Один Бог, а три Бога. Хотя Один и Тот же Бог есть Бог Отец, Сын Божий и Дух Святый, ибо Они имеют одну природу, но Сии Три Лица Божий не одно Лицо. Если же согласиться с таким богохульством, что Господь Иисус Христос – еврей, то будучи последовательным следовало бы допустить, что Бог Отец и Дух Святый тоже евреи, ибо все Три Ипостаси суть Один Бог. Это абсурд.