История турецкой республики (массовая пропаганда)

Турецкий плакат 1930-х годов.

Нация под мудрым руководством Ататюрка идет от победы к победе, поднимаясь к вершинам цивилизации.

Победы представлены следующие: разгром греческих интервентов, отказ от тюрбанов и фесок в пользу шляп, закрытие дервишских обителей, замена арабского алфавита на латинский и наделение женщин избирательными правами.

Стратегический Интегрализм — эпохальная научная инновация

Интегрализм — это идеология, считающая общество единым целым. Поддерживает унионизм, корпоративизм и единое политическое представительство вместо разделения по идеологическому признаку.

Часто рассматриваясь противниками как идеология «крови и почвы», интегрализм утверждает, что наилучшие государственные институты для каждого народа диктуются его культурой, историей и климатом страны. 

Интегрализм обычно ассоциируется с движением Аксьон Франсэз и фашизмом, особенно в Латинской Америке, однако существуют некоторые различия. В Португалии, на родине интегрализма, он является традиционалистическим и монархистским движением.

Понятие «интегрализм» ввел крупнейший макросоциолог XX в. Питирим Сорокин. Научные основы этого учения изложены в его четырехтомной «Социальной и культурной динамике» — своеобразной «библии» интегрализма, тогда как «Главные тенденции нашего времени» служат его «евангелием».

Основы: — понятие макросоциологии. Под ней понимается синтез, вершина всей пирамиды общественных наук, их философия, изучающуя закономерности статики, динамики и генетики в развитии общества, взаимодействие всех его основных элементов — цивилизаций, стран, наций, этносов, классов и других социальных групп, стратификацию и мобильность и т. п. — суть интегрализма, его главные отличительные черты по сравнению с преобладающими течениями социально-экономической мысли индустриальной эпохи:

1. Идя на смену буржуазному либерализму и марксистскому социализму, в историческом плане отрицая их, интегрализм принимает в наследство все ценное, что выработано этими главными течениями индустриальной эпохи и, интегрируя это ценное, переплавляет в новый синтез, свободный от односторонности, крайностей и не отвечающих новым условиям развития общества положений. Это прорыв в научном знании, но прорыв, основанный не на разрушении и отрицании всего прежде достигнутого, а на скачке в кумулятивном накоплении суммы знаний и приведении её в соответствие с радикальным меняющимся обществом, с переходом к гуманитарно-ноосферной постиндустриальной цивилизации и интегральному социокультурному строю. Меняется объект познания — перемены неизбежны и в его познании.

Софія Дніпровська: Чому ми так любимо європейське середньовіччя і чому воно таке привабливе

Тому, що феодалізм, попри всі його жорстокості і незручності, які наша розніжена постіндустріальним комфортом натура вже навряд чи витримала б, був живою і плідною соціальною тканиною.

Бо саме в лоні станового, патріархального середньовічного суспільства зародилося сучасне індустріальне/ринкове/буржуазне, що щедро годує нас плодами технічного прогресу.

Полісна демократія в соціальному плані була безплідною і там, де не відбулося потужного вливання германської варварської крові, що несла "ген феодалізму" (як у Візантії), здеградувала, закостеніла і сконала під копитами азійських завойовників.

Середньовіччя асоціюється з дитинством - періодом засвоєння базових архетипів, бо дитинство - це чарівні казки про королів, королев, принців, принцес, хоробрих лицарів, фей, тролів, гномів, чаклунів, зачаровані замки, тощо, що відображають реалії середньовічної Європи з її тричленною структурою соціуму і магічним напівязичницьким світоглядом.

Хто не любить Європу і прагне переробити її на свій копил, завжди не любить (немите, смердюче, забобонне, фу-фу-фу) середньовіччя, де не все куплялося й продавалося і не всюди можна було проникнути хитрістю і нахабством...

Бо коріння сучасної європейської цивілізації сягають у "темні віки". Вирвіть це коріння з колективної пам'яті й підсвідомості - і дерево європейського життя всохне, і піде на розпил новим хазяям світу, в топку їхніх пекельних машин...

P.S. Раннє покріпачення селянства в процесі захоплення земель військовою елітою у 9-10 ст. відіграло позитивну роль, бо зруйнувало общину, яка була гальмом технічного прогресу в сільському господарстві, яке було основою подальшого індустріального прогресу. 

Феодалізм в Русі був до монгольської навали  був значно ближчий до західноєвропейського, ніж польсько-литовський. Пізнє закріпачення в 15-16 ст. яке в Західній Європі не відбулося, навпаки гальмувало прогрес в Речі Посполитій та Великому князівстві Литоському.  В той час як на українських землях община вже розпалася в 15 ст., її законсервували литовські статути і правові акти Польщі і Угорщини. У ВКЛ і РП, на відміну від Русі, не склалося союзу міст і монархів і не було логічного для Західної Європи абсолютизму, що й зробило їх легкими жертвами Москви і німців.

Софія Дніпровська: Історія не любить безхарактерних

Сьогодні - роковини епохальної Тевтобурзької битви, у якій дикі, немиті, нечесані, неграмотні германці замість того, щоб слухняно підкоритися культурно вищому римському світу, що був на пікові своєї могутності, зібралися, дисциплінувалися і дали йому чосу, пославши лісом разом з усіма його принадами і хитрими кунштюками.

Зупинили римську експансію, уникли романізації (яка практично знищила кельтів) і через півтисячоліття стали господарями Європи, а згодом - і всього світу, створивши цивілізацію, значно вищу і прогресивнішу, ніж Рим.

Мораль: не поспішайте класти свою національну гідність на олтар комфорту й чужої "цивілізованості". Історія не любить безхарактерних.

--------------------

В 9 году н.э. Публий Квинтилий Вар, являющийся римским полководцем, был наголову разбит в Тевтобургском лесу. Порядка 20 тысяч легионеров погибли. Данная цифра является весомой, поскольку они представляли 1/8 часть римской армии. Спаслись немногие. Тевтобургский лес находился где-то в окрестностях городов Аугсбург, Майнц, Франкфурт. 

Тарас Чухліб: Сагайдачний проти Бутурліна

6 жовтня 1618 року українські козацькі полки підійшли до поселення Котел неподалік Донського монастиря, що поблизу Москви.

Українсько-польське та московське війська вишикувалися одне проти одного, й до герцю стали їхні командувачі.

Тоді гетьман Петро Сагайдачний зійшовся сам на сам із царським воєводою Василієм Бутурліним й переміг його у двобої - спочатку вибив з його рук списа, потім вдарив його перначем по голові так, що той звалився з коня...

Зображення: Лист гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного з "обозу над річкою Москва". 1618 рік. АГАД Варшава.

Гетьманське сідло. 17 століття. ЧІМ ім. В. Тарновського

Ольга Васильева: Базилика Сан-Витале

Хочу написать про базилику Сан-Витале.

Сама Равенна - совсем маленький и очень милый город. Могила Данте, например, там очень гармонична - церковь, сад, небольшой холм, увитый плющем, и из него растет огромный вековой дуб, и корни его питает прах поэта.

Все там дышит солнцем, ощущением сплетения жизни и смерти и благостью.

Но при этом там стоит ЭТО. Базилика. Бесконечная сокрушающая мощь и богическая красота - внутри (снаружи это достаточно неказистое приземистое строение в духе раннего христианства).

Вот ты просто туда входишь, и два столпа - снизу, и сверху. И смотришь вверх, и все, теряешь себя. Там люди реально плачут. Если бы я была язычником, и меня бы вот так за руку из леса, из бревенчатых изб, из березовых лесов, ввели в такой храм, я бы не раздумывая приняла христианство. Это были их 5G-вышки, так христианский эгрегор утверждал себя в те времена.

И это правда очень красиво, очень мощно, сбивает с ног. Все там устроено так, что аккумулирует человеческую энергию, и через человека проводит и поток земли, и поток небесный. Ты просто там стоишь, ощущаешь себя передатчиком и плачешь от осознания (или неосознания) прикосновения к трансцедентному.

Я не смогла там долго находиться, хотя у меня в целом разработаны каналы восприятия таких энергий.

Адинатх Джайядхар: Молотом по башке имбецилов!

Есть такое расхожее мнение, что человек знания обязан быть равнодушным к тому, что происходит в мире. Мол, этот мир иллюзорен, а существует лишь Брахман. Ох, сколько раз такие люди «разоблачали» мою тупость, фальшь и бездуховность на основании того, что я проявляю неравнодушие к происходящему в мире форм. Я виноват в том, что восхищаюсь красотой природы и шедевров искусства, забочусь о процветании семьи, люблю котиков и мышек, и не люблю негодяев и угнетателей. Всё это «явно говорит» о том, что я не являюсь человеком знания. Ведь человек знания обязан быть вялым, равнодушным и безразличным. Именно равнодушие, вялость и безразличие по отношению к миру форм и понимается некоторыми как признак мудрости. И эти некоторые не понимают учение Кашмирского шиваизма.

Всё в сути едино, всё в сути есть Божественность. Однако эта божественность проявляется на поверхности бытия как узор мироздания, состоящий из множества различных и даже антагонистичных друг другу элементов. Весь океан един, но его волны отличаются друг от друга. И подлинной мудростью является не просто осознание океанического единства, но и умение видеть игру множества волн.

Вода из родника и вода из канализации – это Н2О. Однако мудрец не делает из этого факта вывод о том, что можно с равным успехом употреблять воду из канализации и родника. Бог есть и в тигре, однако умный понимает, что совать тигру голову в пасть – плохая идея.

Есть люди, которые считают мир множества форм иллюзорным, сансарой. А вот адепты Кашмирского шиваизма, тантрики, так не считают. Мир форм не есть ноль, не есть стопроцентная фикция. Мир форм не является иллюзией, он является проявлением Махашакти – великой энергии Божественности. Его существование относительно, но не иллюзорно.

В своё время индийскую цивилизацию погубило распространение трактовки мира форм как иллюзии. Зачем развивать науки, если всё вокруг иллюзорно? Если бы возобладала тантрическая трактовка, это поддержало бы и развитие наук, и развитие военных технологий, способных остановить исламское завоевание.

Мир форм не обязательно должен быть сансарой. Он есть сансара для сансарина. Для адепта же мир форм – это игровое поле, где божественность играет в разные игры. Играет в уродство и красоту, в любовь Ромео и Джульетты, в войну и мир, в благородство и подлость, в подвиг и в трусость.

Мы, адепты, выбираем себе игру по вкусу. Мы осознаём всеобщую божественность реальности, её единство, но при этом мы осознаём правила игры: воду из родника пить можно, а из канализации нельзя. Если холодно – надень шапку. Если вокруг красивая природа – любуйся. Если шеф приготовил тебе изысканное блюдо – наслаждайся. Не даром, ведийские мудрецы говорили: «Если мужа не восхищает красота природы, изысканные яства и красавица, то он либо аскет, либо скотина».

Если выбрал жизненную роль достойного человека – веди себя достойно. Если видишь, как негодяй творит зло – негодуй и при возможности останови его. Делай это искренно, не забывая об игровой природе мира форм и о божественности её сути. Человек знания не обязан быть аскетом, равнодушным и пассивным в быту. Человек знания может быть тантриком, восхищаться окружающей красотой, осуждать окружающую подлость и писать труды по эстетике, как это делал святой Абхинавагупта. Не забывая о Божественности!

Володимир Єшкілєв: Про “довгі стратегії”

Події в Білорусі додали актуальності тим дискусіям, які ведуться навколо стратегій, здатних забезпечити перевагу над фронтально сильнішим ворогом.  Скажімо, зараз ми не можемо перемогти Путіна військовою силою й у перспективі не бачимо обставин, за яких таке стане можливим. Але ми, як суверенна держава, можемо пережити не лише Путіна, але й тих його наступників (найімовірніше – недовговічних та невпевнених), які після нього вестимуть Росію шляхом путінізму. Можемо пережити всі спроби реставрації імперії, а відтак і саму імперію. До того ж пережити не “під віником”, не як “пострадянська консерва”, а наповнюючи наше життя свіжими сенсами, будуючи майбутнє.

Проте стратегії, спрямовані на те, щоби пережити – це так звані довгі стратегії, які вимагають не лише витримки, але й певного способу мислення, що чітко відділяє тривале від минущого, головне від другорядного. А ще їх має підтримати більшість суспільства – це імперативна умова для втілення “довгої стратегії”.

З цим в Україні проблеми. Історично більшість українців усе ще перебуває в тій “парадигмі попа Ларивона”, яка ставить справедливість вище закону, а шаблон (звичаєву модальність) – вище за принцип (дискурсивну модальність). Тобто мислить у таких координатах, які зрозумілі та зручні для обивателів; у межах того світогляду, що описується шаблонами звичаєвої моралі (етики) і передбачає лише “короткі стратегії”. Бо обиватель не розмірковує часовими масштабами, які виходять за побутовий “горизонт сподівань”. Тобто не мислить на період, довший за два-три роки. Бо там, вважає обиватель, “невідомо, що буде”: хтось із родичів захворіє, хтось вийде заміж, когось звільнять із роботи. Тому “внутрішній планувальник” обивателя не заглядає за дальший горизонт часу. Зважаючи на це, свої “короткі стратегії” обиватель не будує на абстрактних цінностях. Його мислення не охоплює довготривалих історичних циклів і не виводить на перший план ті проєкти, які потребують послідовної роботи кількох поколінь. Тривалість історії в його свідомості існує лише у вигляді звичаєвих шаблонів, тобто того, що обиватель вважає “традицією”. Але це не жрецька традиція й не “вічне повернення” до джерел. Це лише механічне (і часто-густо неосмислене) відтворення побутових та суспільних ритуалів.

Микола Рябчук: Від Малоросії до України: українська ідентичність

Чи перемога Володимира Зеленського на виборах 2019 року є витвором малоросійської ідентичності? Чи українцям як пізній нації можна повернутися до попереднього етапу націєтворення і завершити українізацію, розпочату романтиками з Тарасом Шевченком і обрубану Совєцьким союзом? Чому не конфліктують українська та радянська ідентичність між собою і як їх сполучити?

Тези з лекції Миколи Рябчука «Від Малоросії до України: українська ідентичність», проголошеної в Харківському літмузеї.

«Ідентичність» стала не просто популярним терміном – вона стала девальвованим терміном. Про неї говорять всі, кому не ліньки. І це починає очевидно дратувати. На цю тему з’являється багато пародійних і критичних текстів.

Проблема в тому, що люди дедалі більше забувають: ідентичність – це певний стосунок. Це не категорія, яка визначає щось дуже конкретне. Це не вага, не зріст людини. Це не надовго чи назавше. Це те, що визначається. Є таке польське слово – ustosunkowanie. Людина має стосунок до певних речей, до певних символів, до певних категорій. Ці реляційні відносини якраз визначають ідентичність. Ідентичність дуже змінна і плинна. Сьогодні щось одне є більш важливе, завтра – щось інше.

Термін «ідентичність» вперше з’явився в нас 1994 року в перекладі книжки Ентоні Сміта, яка так і називалася – «Національна ідентичність». Десь до кінця 1990-х цей термін поступово проникає в політологію й етнологію. Перед тим його не було.

У західній літературі цей термін з’явився десь у повоєнні часи з розвитком політології й соціології і збільшенням уваги до ціннісного аспекту ідентичності. Виникло розуміння, що ідентичність має власне ціннісний аспект. Бо людина ототожнюється з певними цінностями, з тим, що вона вважає важливим. Саме тому ідентичність нам є такою дорогою, і тому ми так за неї чіпляємося. Вона не може бути правильною чи неправильною. Вона є моєю: от я так відчуваю, в мене є така система цінностей.

Мова стає важливою у добу модерних націй. До XVIII–XIX століть, епохи романтизму, ніхто не вважав мову цінністю, що має якесь символічне значення. Це був просто інструмент спілкування.

Сьогодні можете знайти дуже багато людей, які мають ще цю донаціональну свідомість. Які не бачать символічної цінності в подібних речах.

JAPONOPHILIA / ЯПОНОФІЛІЯ

 Japanophilia. Ruch monarchiczny na ziemiach Europejskiej Sarmacji, który doprowadzi do powstania najstarszej dynastii na świecie - Yamato na tronie Międzymorza! Banzai za króla i za kraj!!!

Японофілія. Монархічний рух на землях Європейської Сарматії, що призведе до встановлення найдавнішої династії у світі - Ямато на троні Інтермаріуму! Банзай за короля і за край !!!

MROCZNY BAŁTYK

https://www.facebook.com/groups/143537452509243

ЧОРНЕ МОРЕ ЩЕ ВСМІХНЕТЬСЯ! 

https://www.facebook.com/groups/czornemore

Обидві групи утворюють КОНФЕДЕРАЦІЮ ДО ВЕЛИКОЇ МОРСЬКОЇ ЗІРКИ, об'єднюючи жадаючих відродження монархічного устрою в країнах Європейської Сарматії. 

Але прагнемо не реставрації якоїсь династії, а вважаємо за доцільне запросити на Перестол Заморську Царівну! 

Корона Бильге-кагана

Бильге-каган – правитель Второго Тюркского каганата в 716-734.

Вместе с прославленным Кюль-те­ги­ном, посадившим его на трон, и Тоньюкуком Бильге-кагану уда­лось вос­ста­но­вить мо­гу­ще­ст­во ка­га­на­та, под­чи­нить уйгуров, киданей, кар­лу­ков, от­ра­зить на­тиск Ки­тая и за­клю­чить с ним долгожданный мир (721). В его правление каганат пережил свой золотой век.

По­ми­наль­ный ком­плекс Бильге-кагана – круп­ней­ший среди тюрк­ских – на­хо­дит­ся в уро­чи­ще Ху­шо-Цай­да­м (до­ли­на р. Ор­хон, Мон­го­лия). Воздвигнут в 735, раз­ру­шен ок. 745.

В 2000-2001 монголо-турецкая экспедиция под руководством Д. Баяра обнаружила на территории мемориала Бильге-кагану клад, содержащий более 2000 ценных предметов, в том числе серебряную скульптуру оленя, золотой миниатюрный сервиз и др. Среди находок особенно выделяется украшенная драгоценными камнями 5-лучевая золотая корона.

Игорь Эйдман: Мировая Глубинка против Мирового Мегаполиса

Традиционные политические и социальные маркеры устарели. В современном мире борются не левые и правые, не социалисты и либералы, не пролетарии и буржуазия, а глобальный "колхоз" с глобальным университетским кампусом. 

Мировая глубинка, испуганная глобализацией, крахом традиционных ценностей, патриархальной семьи, индустриальной экономики, национальной идентичности, пошла в контрнаступление на глобальный мегаполис, стремящийся жить в новом мультикультурном, мультисексуальном, постиндустриальном, гендерноравноправном обществе. За Трампа в США, АфД в Германии, Эрдогана в Турции, Орбана в Венгрии, «Право и справедливость» в Польше голосует именно "глубинка". Мегаполисы, наиболее развитые штаты и земли поддерживают их противников - демократов, либералов, социал-демократов, зеленых. Крайний авторитарный, неофашистский вариант «глобального колхоза» – режимы Лукашенко и Путина, ненавидимые в крупных городах и вербующие карателей в глухомани.

Судя по результатам выборов в разных странах, электорат «колхоза» - индустриальные рабочие умирающих секторов экономики, жители небольших городов, а также традиционный биржевой и промышленный капитал. Избиратели мирового мегаполиса – жители крупных городов, молодежь, наиболее образованная часть населения, креативный класс и предприниматели из этой среды. Национальные, религиозные, сексуальные и расовые меньшинства вне зависимости от уровня образования и рода занятий в основном поддерживают политические силы мегаполиса, потому что он толерантен к ним и ориентирован на мультикультурализм. Интересно, что богатые и бедные, предприниматели и наёмные работники представлены в обеих группах практически равномерно.

Главные отличия: тип поселения (колличество жителей), возраст и уровень образования. Жители больших городов, молодые, образованные против тех, кто живёт в маленьких городах, возрастных, со средним, средне-специальным образованием.

Мировая глубинка:

В экономике: ориентация на количественные показатели, рост ВВП, прибылей и рабочих мест. Попытка сохранить индустриальный сектор.
В политике: культ сильного национального государства, склонность к авторитаризму и закрытости общества.
В культуре и идеологии: патриотизм, клерикализм, ориентация на традиционные патриархальные ценности, «кровь и почву», сексизм, мигранто и гомофобию.

Мировой мегаполис:
В экономике: ориентация на качественные показатели, долгосрочное повышение качества жизни, решение экологических проблем, помощь нуждающимся, охрану здоровья и жизни людей, развитие креативного, постиндустриального сектора, энерго и ресурсосбережение.
В политике: ориентация на самоуправление, свободное развитие, открытость общества.
В культуре и идеологии: гуманизм, космополитизм, феминизм, экологизм, защита прав меньшинств и мигрантов, светскость, толерантность, мультикультурализм.

Эти два подхода видны во всем, например, в ситуации с пандемией, где силы мировой глубинки пытаются прежде всего защитить прибыли и рабочие места, а мирового мегаполиса - жизнь людей.

Арсеній Яценюк: Потрібен новий план для Східної Європи (стаття в "The Financial Times")

Найбільше, що потрібно сьогодні, - це нова стратегія Заходу для європейського Сходу - тих європейських націй, які незахищені членством в ЄС і НАТО.

Треба створити високого рівня спільну місію США та ЄС на захист свободи і демократії у Східній Європі. Її головним завданням має стати вироблення єдиного бачення, як продовжити процес історичного об’єднання Європи та її звільнення від загроз авторитаризму, зовнішньої агресії та зневаги до свободи людини і народів.

Сьогодні у ставленні до Сходу Європи Захід застосовує формулу дотримання певної «соціальної дистанції», і немає різниці, яку вишукану політичну назву цій дистанції дають, – чи то «угода про асоціацію з ЄС», чи «східне партнерство».

На відміну від Заходу, Росія має цілісне бачення нашого регіону та його важливості. І в Молдові, і в Україні, та Білорусі Москва намагається встановити ефективний контроль і створити нові плацдарми для розширення свого впливу на Захід. Саме так президент Путін бачить шлях до відродження нового Радянського Союзу, якого він так прагне.

Останні події в Білорусі й велика небезпека, що Білорусь опиниться під російським впливом на невизначений період часу, вимагають дій від Заходу та України. Час діяти, а не вагатися.

Насамперед закликаю Європейський Союз поставитися до громадянського піднесення в Білорусі як до невід’ємної частини європейських процесів та європейської перспективи.

Це вимагає перегляду Європейським Союзом ставлення до нашого регіону. Не дивіться на ваших найближчих європейських сусідів з позиції доброзичливого, але екзотичного східного партнерства. Замініть підхід «витягнутої руки» простягнутою рукою.

Adinath Jayadhar: Длительное сопротивление ходу истории невозможно!

Когда-то Спарта была мощной державой, затем её государственный уклад устарел, и Спарта сдулась. Есть закономерность: по ходу времени человеческая цивилизация во многом изменяется. Сначала в Европе сгинул фюрер, а затем рухнула власть компартии.

Правительства ряда государств сопротивляются переменам, их сила – в недоразвитости народных масс граждан их стран. Однако эти народные массы, пусть и медленно, но развиваются. И когда они разовьются достаточно – старорежимные системы рухнут и так называемые «национальные лидеры» и всевозможные вожди канут в прошлое. Вата вымрет, ведь нынче даже гопники уже не те дикари, какими были предыдущие поколения гопников.

Наглядный пример – белорусы, долгие годы являвшиеся воплощением покорнейших совков. За 26 лет люди, их менталитет и общество развились, стали более современными. А государственный строй адекватно времени не развивался. И к 2020 году он осознался белорусами как устаревший, неадекватный. Рано или поздно диктатура рухнет: она перестала соответствовать современному менталитету и экономике.

Рухнет и неофеодализм РФ. Так как он пусть и нео-, но всё же – феодализм, а таковой в 21-м веке не может существовать длительное время. Даже в такой исламской теократической монархии, как Саудовская Аравия, женщины из года в год обретают новые права. Поэтому в постсоветских странах людей с менталитетом крепостных и менталитетом совков из года в год будет всё меньше. И однажды криптомонархия и клепто-феодализм просто не смогут существовать, также как птицы не могут жить под водой, а рыбы – летать по небу. Поэтому все мои знакомые, стоящие за вождизм, «скрепы», Сталина и тоталитаризм – являются классом людей, который неизбежно вымрет. Они обречены на вымирание, и никто их от этого не спасёт. Длительное сопротивление ходу истории невозможно!

Те из русскоязычных людей, кто говорит «у нашей страны особый путь, противоположный пути Запада» - не понимают: это не особый путь, это бесплодная, обречённая на провал попытка остановить неумолимый ход времени. Русскоязычное пространство - это не Китай. И я вангую, что даже Китай своим укладом жизни рано или поздно сомкнётся с Западом.

Кто-либо мне скажет: «Но ведь вы живёте ещё более архаичной жизнью теоцентрического клана и в 21-м веке вымирать не собираетесь!» Я отвечу так: во-первых, моя жизнь идеологически не связана с государственным строем страны и его идеологией, а жизнь ваты – связана. Время неумолимо: строй рухнет, его пропаганда сгинет. Все его вожди рассыплются в пыль или «переобуются», подобно тому, как коммунистические шишки перекрасились в демократов-капиталистов, чтобы не оказаться за бортом корабля.

Во-вторых, теоцентрический клан тантриков строится на осознанности всех клансменов, развивающих и культивирующих в себе божественность. Пожалуй, только это способно в 21-м веке образовывать устойчивый оазис архаики и гармонично вплетать его в полотно современной жизни.

Костянтин Рахно: Останній салют, командоре!

Пішов на іншу грань Великого Кристалу Владислав Крапивін - він писав фантастику, пригоди, психологічні повісті про підлітків. Він завіграшки творив цілі світи, у яких хотілося жити.

Я не можу назвати його суто дитячим письменником, хоча моє дитинство було осяяне його книгами і я досі хочу монету з його книги. Він не був простим і розважальним. Один з останніх великих митців слова, блискучий прозаїк і першокласний поет, романтик моря і узбережжя, оборонець сміливих і зухвалих відчайдухів, він був дуже нерадянським за вдачею. Його ніцшеанських героїв легше було уявити поряд із Врангелем і Колчаком, навіть Родзаєвським, аніж у шоломах із кривавими зірками. Часом вони навіть походили зі Східної Прусії, містечок із німецькими назвами. Вони не вчили рішучості, а демонстрували її.

Крапивін перекладався українською, але недостатньо. Екранізації, може, й були, але щось невиразне. Його любили мільйони, навіть захистилося кілька дисертацій, але офіціоз його не помічав. Десь він не вписався в демократичний сталінізм так само, як не вписувався в тоталітарну перебудову з ліберальним брежневізмом. Його забракне багатьом, але путінсько-навальнівська Росія, мабуть, не помітить його втрату...