Александр Волынский: Откровенная фашистская ложь и неправда взбесившегося "Многополярного Дугина"

Alexander Volynsky: Blatant fascist lies and untruths of the enraged "Multipolar Dugin"

A twisted vision of a multipolar world, inspired by the radical ideologies of Alexandr Dugin, where fascist ideologies and blatant lies fuel the rage of a charismatic leader, set against a backdrop of dark, ominous skies and foreboding landscapes.

Идеолог  путинской  экспансии   Александр  Дугин  выдал  в  РИА  Новости  очередной  свой  текст  на  тему   многополярности. Все  содержание  текста  можно  свести  к  нескольким  строкам.

"Мюнхенская речь Путина в 2007 году, приход к власти в Китае сильного лидера Си Цзиньпина и стремительный рост китайской экономики, события в Грузии 2008 года, украинский Майдан и воссоединение России с Крымом и, наконец, начало СВО в 2022 году и большой войны на Ближнем Востоке в 2023-м только подтвердили на практике, что осторожный Краутхаммер и предсказавший эпоху "столкновения цивилизаций" Самуэль Хантингтон оказались намного ближе к истине, чем слишком оптимистичный (для либерального Запада) Фукуяма. Сейчас всем здравомыслящим наблюдателям очевидно, что однополярность была лишь "моментом", что она сменяется новой парадигмой: многополярностью или — более осторожно — "многополярным моментом". А не стоит ли допустить, что откровенный и очевидный сегодня всем крах западного лидерства и неспособность Запада быть полноценной универсальной инстанцией легитимной власти несут в себе и идеологическое измерение? Не означает ли конец однополярности и западной гегемонии конец либерализма?  Это соображение подтверждается важнейшим политическим событием: первым и вторым сроком Дональда Трампа как президента США."

Но есть  там  и  более  глубокое  содержание  посвященное  финалистской  сути  любой  идеологии. Дугин  приводит  пример  идеи "вечного  капитализма", "либерального  конца  истории"    и  "окончательной  победы  коммунизма". 

Поскольку  Дугин  проповедует  традиционализм, то  стоит  вспомнить, что  у  традиции  нет цели, традиция  ходит  по  кругу  и  многополярный  мир  Дугина  это  возвращение  к  "естественному  состоянию  человечества". Главным  сторонником  антимодернистской  идеи  "естественного  состояния  человечества"  был  Гитлер. Все  эти  разговоры  про  расу, кровь, почву, дух нации  сводились  к  "борьбе  за  существование"  и  "естественному  отбору". Гитлер  ругал  масонов  и  коммунистов  за  попытку  "остановить эволюцию", по  мнению  Гитлера  духовность  была  расовым  признаком  и  более  сильная  духом  раса, подчиняя  себе  более  слабые  расы  или   уничтожая  вредные  расы, способствовала   поддержания  духовного  состояния   человечества, на  высоком  уровне.

Дугин  прямо  говорит, что  "однополярный  мир"  похоронят  сильные  лидеры  Путин, Си, Трамп, он не  упоминает  о  режимах  в  Иране  и  Северной  Корее, поскольку  статья  направлена  на  западных  читателей.  

Дугин  подходит  к  глобальным  процессам  не  с  точки  зрения  их  цели, а  с точки  зрения  причины. Это  правильный  подход, но  Дугин  не раскрывает  глубокие  причины  деградации  Запада, не  раскрывает  откуда  появился  трансгуманизм  и  woke, как  нигде  не  поясняет  почему  рухнул  "биполярный  мир". 

Свою  Четвертую  идеологию  Дугин  противопоставляет  идеологиям  Модерна – либерализму, коммунизму  и  фашизму. Согласно  Дугину  либерализм  и  коммунизм  уничтожили  фашизм, потом  либералы  уничтожили  коммунизм, ну  а  теперь  гибнет  и  либерализм  т  е  Модерну  пришел  конец  и  начинается  триумфальное  возвращение  Традиции. От  себя  добавлю, что  поскольку  Модерн  был   рационален  и   антирелигиозен, то  его  крушение  будет  торжеством  религии   и  иррационализма.

Но  разве  Трамп, Путин, Си  религиозны и  иррациональны? Вовсе  нет. Модерн, хотя  и  в  форме  Постмодерна  остается  с  нами. Модерн  - это    название   надстройки  капиталистической  формации. Очередной  кризис  капитализма  привел   мир к  возрождению,  проигравшей  в  1945  году, идеологии  фашизма. Дугин, Путин, Си  и  Трамп  это  обыкновенные  фашисты, никакой  "Четвертой  политической  теории" нет.

«Скарбниця мудрості МАҐТИМГУЛИ ПИРАҐИ»

21 листопада 2024 р. у Посольстві Туркменістану в Україні відбулася знаменна подія - «Скарбниця мудрості МАҐТИМГУЛИ ПИРАҐИ» — культурно-мистецький захід на пошану пам’яті з нагоди відзначення 300-ліття від дня народини видатного туркменського поета та мислителя Магтимгули Пираги в контексті еволюції діалогу світових культур. 

На представницькому зібранні за участю інтелектуалів, зосібна письменників, послів, учених, ЗМІ були нагороджені орденами туркменської держави:

- український поет і мислитель ПАВЛО МОВЧАН, Голова Всеукраїнського товариства «ПРОСВІТА» імені Тараса Шевченка,  

- відомий дослідник історії літератури, зосібна тюркської, доктор філологічних наук, професор МИКОЛА ВАСЬКІВ. 

Щиросердно віншуємо! 

Щиро дякуємо Й. В. Надзвичайному та Повноважному Амбасадору ТУРКМЕНІСТАНУ В УКРАЇНІ пану ТОЙЛИ АТАЄВУ за запрошення професора, доктора історичних наук Ферхада ТУРАНЛИ на згадане дійство.

Михайло Косів: Апофеоз провокації і наклепів

Трактуючи на свій лад право на свободу слова, письменник з Івано-Франківщини Дмитро Іванців написав роман “МИ – ВОНИ” (348 сторінок), у якому подіям шістдесятих років минулого століття надаються зовсім нові оцінки. Явища, факти, дійові особи, що набули вже, здавалося, остаточного визначення в українській історії, трактуються інакше. Іванців наново усе сортує на два протилежні табори, у яких ВОНИ – це не московська “імперія зла”, до розвалу якої докладали усіх можливих зусиль дисиденти-шістдесятники, а таки самі шістдесятники стали НИМИ, бо “Народний Рух – це проект КГБ” (стор. 261), а когорта найвідоміших рухівців – кагебістська агентура. Натомість “МИ – сильні, а там, за межами цього острова – ВОНИ – вороги”. (Стор.58).

Ми стали ВОНИ, і є ворогами. Отакий “переворот”. Головним героєм групи МИ є учитель музики, диригент, автор музичного оформлення кількох пісень Вадима Смогителя (це про нього написаний “біографічний роман”), а організатори, учасники, керівники Клубу Творчої Молоді у Києві і Львові, засновники ТУМ “Просвіта” й НРУ, видавці підпільного журналу “Український вісник” – це ВОНИ. Вороги.

Ярослав Кендзьор на своїй ФБ-сторінці 14 квітня опублікував статтю “Українське шістдесятництво. Провокативне сортування: МИ – ВОНИ”, в якій читаємо: “Уся ця “бабранина” героя, а відтак і автора роману – суцільна антиукраїнська провокація”. На цю публікацію вже відгукнулося понад півсотні читачів. Зокрема, відомий шістдесятник – політик-політв’язень-парламентарій Олесь Шевченко каже про Смогителя: “Говорити про персонажа рівня олеся бузини, як про щось існуюче у пристойному світі, не вважаю припустимим. Натомість чекаю, що скаже Національна Спілка письменників України про майструвача книжки Іванціва і про рецензента Барана. А, до речі, що скаже наш легендарний бандерівський край?”.

Не знаю, що скаже керівництво НСПУ та колеги в Івано-Франківську, але мені, як представникові Правління Львівської письменницької організації, до того ж – уродженцеві “легендарного бандерівського краю”, та ще й – літературному критикові, напевно, таки треба щось сказати.

Благословляючи видання цієї книжки, Євген Баран одразу ж – у заголовку – стверджує, що вона – це “Правда Вадима Смогителя”. Воно могло б так бути (життя кожної людини є настільки різноманітним, неповторним, що може стати предметом для написання роману), якби сюжет оповіді стосувався самого облюбованого франківцями персонажа. Але ж бо мова йде про епоху “Руху опору шістдесятників”. А тому “правда“ про цю епоху не може бути виявом будь-чиїх суб’єктивних амбіцій. Ставити так питання – історичний абсурд, нехай навіть це художній твір.

Hava Brocha Korzakova: Cформирован Псковский республиканский центр

В Варшаве сформирован Псковский республиканский центр. Его создатели заявили, что будут бороться за независимую Псковскую республику. 

Председателем избран Артем Тарасов. В России он внесён в списки экстремистов и террористов, а также объявлен в международный розыск за участие в деятельности экстремистской организации («Форум свободных народов Построссии») и распространение так называемых фейков о Вооружённых силах России. Разумеется, никаких реальных преступлений Тарасов не совершал. Вся его вина — желание возродить независимость Пскова от Московии.

Создатели центра пообещали «разработать проект собственной Конституции, создать собственную армию, валюту и развиваться в мире и согласии с другими демократическими европейскими странами». Инициативная группа приняла в Варшаве специальную Декларацию о создании Псковского Республиканского Центра. 

Соратников по борьбе с путинской империей приветствовали активисты движения «Свободная Ингрия» Андрей Федорков (Andrey Fedorkov) и Павел Мезерин (Paul Ingrian). Также псковичам выразил полную поддержку активист движения за создание независимой Смоленской республики Владислав Живица.

Псковская область непосредственно граничит с Ингрией. У жителей обоих регионов нет никаких исторических конфликтов или непримиримых противоречий. Соответственно на границе не будет колючей проволоки и оборонительных рубежей. Обе страны будут стремится оперативно заключить договор о ликвидации таможенных барьеров.

И Псков, и Санкт-Петербург — безусловная часть Европы. В будущем Ингерманландия и Псковская республика будут ближайшими политическими союзниками и экономическими партнёрами.

Игорь Эйдман: Такие как Путин

Российские политэмигранты разделились на две неформальные партии:

1. Во всем виноват Путин,

2. Во всем виновата Россия и россияне.

Я считаю, что и те и другие по своему правы. Безусловно, российское общество в подавляющем большинстве не хотело полномасштабной войны в 2022 году (да и Крым в 2014 практически никому не был нужен). Это была воля именно сбрендившего диктатора, даже окружение его явно боялось такого развития событий (вспомним знаменитое предвоенное заседание Совбеза). 

Однако за время войны большая часть населения России в той или иной степени стала соучастником диктатора и его преступной авантюры. Кто-то работает на войну напрямую: это миллионы силовиков, госслужащих, пропагандистов, включая учителей и преподавателей, активистов-зетников, работников ВПК и госкорпораций. Кто-то помогает государству воевать своими налогами (некторые - помимо своей воли, но в основном, не испытывая никаких моральных проблем). Кто-то просто ободряет войну и/или обеспечивает поддержку Путину и другим проверенным кандидатам на псевдовыборах. Это не все россияне, но очевидное большинство.

Почему так произошло? Почему власти удалось убедить большинство россиян безропотно, а многих и с энтузиазмом поддержать войну? Конечно, страх и пропаганда сыграли важную роль, но не только они. Имперские амбиции диктатора, его жестокость, национальная спесь, ксенофобия и гомофобия, патриархальный сексизм, подчеркнутая маскулинная авторитарность легко вписались  в коллективное бессознательное значительной части россиян. Они вначале приняли его образ, риторику, методы, а затем автоматически - и войну, как естественное продолжение всего этого.

Помните, некая певичка в нулевые пела, что хочет «Такого как Путин!». Живя в России, я постоянно сталкивался с такими как Путин - жестокими авторитарными личностями, полными имперской (московской, национальной или другой) спеси. В силовых структурах их всегда было почти 100%. Но не только. Я встречал множество Путиных в совершенно разной среде: Путин-физрук или военрук в школе, Путины-работяги на заводе и преподы в университете, Путины-бандиты и Путины-чиновники. Скажу больше, средний российский мужчина (ни какой-нибудь интеллектуал и эстет, а представитель морального большинства) - чаще всего тоже Путин. И самое главное, я сам был отчасти Путиным (например, когда морально оказался на стороне империи во время Первой Чеченской войны). И даже сейчас, понимаю, что ещё не полностью выдавил Путина из себя.

Дмитро Олексієнко: Річниця створення АБН: досвід і новітні завдання

Сьогодні, коли Україна вже котрий рік продовжує боротьбу за свободу, історичні події листопада 1943 року набувають нового значення, а питання, які були поставлені на порядок денний, звучать актуальними як ніколи. Знову і знову боротьба за незалежність України виходить за межі суто національного питання: це - частина глобального протистояння авторитаризму, який нині втілюється в агресивній політиці московії. 

21-22 листопада 1943 року з ініціативи ОУН (б) в селі Будераж (тоді у складі генералкомісаріату "Волинь-Поділля" рейхскомісаріату "Україна"; нині – Рівненщина) під охороною УПА було проведено Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії. У підпільних зборах взяли участь 39 делегатів від 13 національностей. 

Після низки доповідей і обговорень політичної ситуації учасники конференції зійшлися на необхідності створення спільного фронту для "боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських загарбників".  Було ухвалено створити Антибільшовицький Блок Народів (АБН), до складу якого увійшли політичні організації народів, що перебували під владою СССР. Під гаслами: «Воля народам! Воля людині!» за мету діяльності АБН було поставлено  розділення Совєцького Союзу на національні держави.

Ідея створення єдиного антибільшовицького блоку давно виношувалася бандерівцями і особисто Ярославом Стецьком. Конференція реалізувала ідею спільного фронту поневолених народів, проголошену в грудні 1940 року в Маніфесті ОУН. Втім, в умовах Другої світової війни практично реалізувати таке структурне об’єднання не вдалося. 

Фактичну діяльність організація почала  після реорганізації 16 квітня 1946 року на Установчому Конгресі в Мюнхені. У 1948 році  Президентом АБН було обрано Ярослава Стецька, який незмінно головував до смерті в 1986 році. Того ж 1948 року до Блоку долучилися ще 14 народів – комізеряни, мордвини, марійці, козаки, литовці, латвійці, румуни, словаки, балкарці, туркмени, таджики, киргизи, кара-калпаки та серби. Було також створено Фронт молоді АБН.

АБН повів рішучу та безкомпромісну боротьбу з московсько-більшовицьким імперіалізмом, розбудовуючи мережу по всіх куточках світу, згуртовуючи прогресивні сили. 

У 1947 році Блок об'єднався з Інтернаціоналом свободи та Прометеївською лігою Атлантичної хартії. У 1955 році було укладено договір про спільну антибільшовицьку боротьбу з "Антикомуністичною Лігою народів Азії" (АПАКЛ). 

Володимир Єрмоленко: Кілька думок про наше спілкування зі світом зараз

Кілька думок про наше спілкування зі світом зараз. 

- нам дуже важливо шукати нових союзників і зберігати старих. Бо кількість союзників меншає. На рівні урядів, на рівні суспільств, на рівні індивідів. Цей пошук непростий і буде ще складнішим. Важливо памʼятати, що знаходити союзників - складна і довга робота, а створювати собі ворогів - річ дуже проста і часом миттєва. 

- думаю, важливо позбуватися з наївного враження, що "весь світ за нас". Більшість людей у світі до наших страждань і звитяг в гіршому випадку а) байдужі б) ворожі, в кращому випадку в) нам співчувають чи г) нами захоплюються, але не готові робити щось принаймні мале, щоб допомогти. Це реальність, і вона досить цинічна. Ми теж ведемо себе не краще, коли йдеться про страждання інших. Варто про це памʼятати - і розуміти, що кожен новий союзник, якого ми здобудемо, кожна нова дія підтримка - це коштовність. 

- важливо також забути  казку про "весь цивілізований світ", який зараз трохи натисне, і росія розвалиться. Світ давно змінився, це суміш великих і менших агресивних гравців, в якому наші союзники поки (короткозоро) не дуже відчувають себе в небезпеці. І парадокс у тому що ми дивимося з надією на них, а вони на нас. Ми зараз у хвилі слабшання демократій, сильнішання автократій, тому роль України сьогодні для вільного світу - справді величезна.

- часом зі своїми союзниками варто agree to disagree, погоджуватися на незгоду. Будуть питання, в яких ми будемо розходитися. Головне, щоб ми сходилися в питанні захисту України.

- нас ще довго буде травмувати питання російської культури і російської academia на Заході. ми ще будемо довго доводити нашу позицію, на яку маємо право. Але, мені здається, важливо памʼятати, що наш пріоритет - це розповідати про себе, виводити з темряви українську культуру, показувати, яка вона класна, цікава та значуща. Так, ми (і ще багато інших колонізованих росією націй), можливо, найбільш достовірні критики російської культури, бо бачимо ситуації з іншого боку барикад - але важливо, щоб нас сприймали як носіїв розмаїтої, багатої і цікавезної української культури, а не (тільки) як самотніх воїнів проти культури російської. Я тут передусім про розстановку пріоритетів і концентрацію зусиль. 

- культура - це завжди переклад досвідів, а досвіди завжди  неперекладні. В цьому парадокс. Це постійно пошук мови про те, що мови уникає. Нам важливо вчитися говорити мовами різних досвідів і шукати ці шляхи перекладу. Бо здебільшого ми живемо в своїй мові і своєму досвіді, який, зрозуміло, затьмарює все інше - і інакше бути не може сьогодні; але дуже часто цього мало. Дуже часто, щоб говорити зі світом, ми маємо намагатися зрозуміти цей світ, до якого ми говоримо - а не лише вимагати розуміння нас. 

такі думки. Суперечливі, я знаю. Багато хто не погодиться. І це добре

Володимир Єшкілєв: Гіпермодерн вагітний на швидкі та непередбачувані переходи можливого у наявне

Сьогодні мешканці Пласкої Землі знову очікували ядерного удару. Так само як два тижні тому вони чекали, що Трамп припинить війну вже 6 листопада, а два роки тому розповідали, що мольфари напророчили на двадцять третій і смерть хуйлa і розпад федерації. 

Три обставини роблять конспірологію невмирущою: ненависть, яку неосвічені від початку віків відчувають до освічених, популярний шаблон «нам все брешуть» й ті загадкові факти, які не отримують притомних коментарів. Тому боротьба з конспірологією, як би кому не хотілося протилежного, приречена на провал. Конспірологія виборола собі право на місце в світовій культурі. Новітня хвиля «соціальної прагматики», що намагається віднести конспірологію до сфери «реакційної містики», рано чи пізно стане історією (вже потроху стає), а конспірологія продовжить наснажувати мільйони людей на критичне мислення.

«Пророчі» обкладинки The Economist і далі будуть популярними. Адже той, хто знає, що найвідоміший роман Джейн Остін має назву «Гордість та упередження», завжди зможе пояснити тим, хто не знає, що наступний рік насипле нам у торбу кринжатини саме під цим гаслом. І ця інформація буде сприйнята як демонстрація володіння таємним знанням. А той, хто володіє таким знанням, в очах глибинного народу завжди крутіший за розумаку, який добре вчився в університеті.

А ще епоха Гіпермодерну вагітна на швидкі та непередбачувані переходи можливого у наявне. 

Якщо боротьба проти таємного світового уряду стане глобальним трендом, логічною та природною реакцією на неї стане поява такого уряду. А масова віра у рептилоїдів, врешті-решт, призведе до того, що розумні ящери наплюють на переваги тихого споглядального життя, вилізуть зі своїх яєць і займуть нафантазовані для них трони. Адже, як не крути, все те, що нас нині оточує, так само з’явилося не з планети Нібіру, а з невичерпних і темних глибин колективної волі до правди.

Сергій Чаплигін: Ми приречені мислити великими просторами...

Завжди цікавила ландшафтна складова. Адже вона беззаперечно впливає на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку.

Та позначається  на формуванні історичних областей, які мають не тільки різну природу рельєфу та клімату  чи транспортно-комунікаційні особливості, а ще соціокультурні, соціопсихологічні, конфесійні різниці та, відповідно,  власну енергетику розвитку.

Недарма Лео Фробеніус вважав, що у будь-якої культури є "paideuma" - душа. Бо культури народжуються в природних умовах, - тому кожна з них має свій безпосередній зв'язок з тими географічними регіонами, де вони зародилися, як одночасний та унікальний історичний факт.

Ці різні відношення до простору і закладаються народами в їх ціннісних установках, що і визначають їх подальшу політичну історію.

Інтерфейс України – це стик великих геополітичних просторів - Європи та Євразії.  Це так звана конфліктна Балтійсько-Чорноморська Система. 

Симптоматично, що історія Київської Русі з геополітичної точки зору являла собою діалектику поєднання Лісу (слов'янського, осілого культурного кола) та Степу (туранського, кочового культурного кола).

Київська Русь, яка будувалася з Лісу, по-справжньому великою  стала після того, як змогла встановити контроль над Степом. До цього Ліс знаходився під контролем Степу – під егідою Хозарського каганату. І першим це зробив  Святослав. Тому саме з нього починається історія Київської Русі - коли з маленького локального князівства було створено потужну імперію, змінено баланс сил та накреслені обрії нашої подальшої історичної експансії.  Сьогодення цьому підтвердження. Київська Русь має перемогти Хазарію.

Як сказав, про походи Святослава, академік Б. Рибаков:  «... вони нагадують собою єдиний шабельний удар, який прокреслив на мапі Європи широке півколо від Середнього Поволжя до Каспію і далі по Північному Кавказу і Причорномор'ю до балканських земель Візантії».

Тому-то ми приречені мислити великими просторами...

Василе Ловинеску о Залмоксисе и Царе Мира

 Говорят, что верховным богом даков был Залмоксис. Давайте разберемся. Верховный дакийский бог не имеет ни имени, ни свойств (Страбон). Это Ниргуна-Брахман, как и должно быть в примордиальной Традиции. Это ясное Небо; ненастье в природу, грозовые облака и град, приносят демоны бури. Чтобы увидеть Небо, дак стрелял в тучи из лука. Примитивный обычай, который говорит многое о способах реализации в примордиальной Традиции… Бога почитают в высоких Горах, в таких уединенных местах, куда долетают только орлы. Это истинно уранианская традиция, строго «монотеистическая», чуждая какой-либо дионисийской оргии. Как писал поэт:

Величиною вдвое мiр сей превышая,
В тени своей Залмоксис исчезает…
(Михай Эминеску, «Близнецы»)

Этот безграничный Бог получил имя своего представителя, Залмоксиса. Залмоксис — это функция, как и Зороастра. Что до легенды, которая выставляет Залмоксиса рабом и последователем Пифагора, то ее следует отнести на счет немыслимой заносчивости греков. Даже такой профанный историк, как Пырван, отмечает в своей «Гетике» «рационалистическую наивность греков», добавляя: «Эвгемеризм существовал в Греции задолго до рождения Эвгемера». На самом деле, истина в противоположном, в этом случае можно сказать, что «Свет шел с Севера». Что нужно вынести из этой легенды, так это то, что и греки были поражены сходством между учением Пифагора и дако-фракийскими доктринами. Более того, грек Гермипп, ученик Каллимаха Киренского, пишет, что Пифагор был “Thrakon dexas mimoumenos” — «последователем фракийской мудрости».

Залмоксис был сатурнианской функцией. Он — «Человек», чье подобие находится на горе Ом. Историк Мнасей Патрский говорит нам, что геты почитали Сатурна под именем Залмоксиса (Fragm. hist. gr. III, 153). Диоген Лаэртский (1, VIII) сообщает: «Геты называют Сатурна Залмоксисом». Гесихий Александрийский вторит: “Zalmoxis ho Kronos”. Если из слова Zalmoxis убрать греческий суффикс -is, то останется Zal-mox — Zeul-Moş, т.е. Бог-Старец. Это никто иной как Старец Сатурн, Saturnus Senex. Даки называли Залмоксиса «нашим Богом и нашим Царем» (Платон, «Хармид», 5).

Великий дакийский Жрец жил в пещере на священной горе: он был Богом (Страбон). Никто, кроме Царя, не имел права посещать его. Он спускался вниз лишь изредка, по крайней необходимости, когда нужно было отдать приказания. Один из таких поводов был очень значительным: во время правления царя Буребисты (современника императора Августа) был наложен запрет на виноградарство. Великий Жрец, Децений, самолично спустился со своей горы, чтобы подтвердить этот приказ. Поскольку обеспокоился сам Великий Бог-Жрец, дело было не в «прогибиционистском» пуританстве, а в чем-то другом. На наш взгляд, речь шла о том, чтобы сохранить чистоту уранианской доктрины — аполлонической, дакийской, и оградить ее от дионисийского влияния Фракии, которое она сама переняла от Востока (многое говорит об этом и тот факт, что Орфей был растерзан вакханками).

Владимир Видеманн: Индия на пороге распаковки

Подниму новую тему глобального масштаба, но пока мало осмысленную. 

Я почти уверен, что именно Индия рвется на статус лидера всего англосаксонского мира. 

Судите сами. 

Во-первых - ее население почти в два раза больше, чем всех остальных англоязычных стран вместе взятых. 

Во-вторых, политическая элита индийского происхождения уже сегодня занимает топовые места в США и Британии. Напомним такие имена, как Камала Харрис, Риши Сунак, Никки Хейли, Вивек Рамасвами, Кэш Патель... 

В-третьих, индийские олигархи вовсю оперируют по всему миру, прежде всего - англосаксонскому. 

В-четверных, индийские программисты и колл-центры обслуживают львиную долю глобальной логистики. 

В-пятых, финансовые ресурсы Индии до сих пор остаются до конца неподсчитанными, принимая во внимание тонны золота и драгоценных камней в хранилищах многочисленных индийских храмов. А это будет поболее, чем в форте Нокс и на амстердамской алмазной бирже. 

В-шестых, Болливуд по количеству кинопродукции давно обогнал Голливуд. А в царстве количества это многое значит. 

Ну и, конечно, влияния индийской метафизики на Западе, в России и даже Китае (через буддизм) никто не отменял. 

Вероятно, индийская элита намерена сегодня действовать, прежде всего, через американские структуры. 

Это совершенно новая ситуация, к которой англосаксы и их традиционные союзники пока не готовы. Но что еще они могут противопоставить китайским элитам, работающим по всему миру через инфраструктуру триад?

Шри Ауробиндо Гхош: Национализм - это религия, ниспосланная богом, это воплощение одного из аспектов божественного начала

 "... Национализм - это религия, ниспосланная Богом" (Nationalism is a religion that has come from God).

(Sri Aurobindo. Speeches. - Pondicherry : Sri Aurobindo Ashram, 1952. - P. 6)

Нация это "... воплощение одного из аспектов божественного начала".

(Шри Ауробиндо Гхош, 1872-1950)

(цит. за: Степанянц М. Т. Религии Востока и современность // Философия и религия на зарубежном Востоке : XX век / отв. ред. М. Т. Степанянц. - М. : Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1985. - С. 57; общ. - С. 43-71).

What is Nationalism

By Sri Aurobindo.

What is Nationalism? Nationalism is not a mere political programme; Nationalism is a religion that has come from God; Nationalism is a creed in which you shall have to live. Let no man dare to call himself a Nationalist if he does so merely with a sort of intellectual pride, thinking that he is more patriotic, thinking that he is something higher than those who do not call themselves by that name. If you are going to be a Nationalist, if you are going to assent to this religion of Nationalism, you must do it in the religious spirit. You must remember that you are the instrument of God for the salvation of your own country. You must live as the instruments of God….

What you want is not freedom for your countrymen, but you want to replace the rule of others by yours. If you go in that spirit, what will happen when a time of trial comes? Will you have courage? Will you face it? You will see that is merely an intellectual conviction that you have, that is merely a reason which your outer mind suggests to you. Well, when it comes to be put to the test, what will your mind say to you? What will your intellect say to you? It will tell you, “It is all very well to work for the country, but, in the meanwhile, I am going to die, or at least to be given a great deal of trouble, and when the fruit is reaped, I shall not be there to enjoy it. How can I bear all this suffering for a dream?” You have this house of yours, you have this property, you have so many things which will be attacked, and so you say, “That is not the way for me.” If you have not the divine strength of faith and unselfishness, you will not be able to escape from other attachments, you will not like to bear affliction simply for the sake of a change by which you will not profit. How can courage come from such a source? But when you have a higher idea, when you have realized that you have nothing, that you are nothing and that the three hundred millions of people of this country are God in the nation, something which cannot be measured by so much land, or by so much money, or by so many lives, you will then realise that it is something immortal, that the idea for which you are working is something immortal and that it is an immortal power which is working in you. All other attachments are nothing. Every other consideration disappears from your mind, and, as I said, there is no need to cultivate courage. You are led on by that power. You are protected through life and death by One who survives. In the very hour of death, you feel your immortality. In the hour of your worst sufferings, you feel you are invincible….

Ірина Омельченко: Україна - це кристалічний щит майбутньої цивілізації

Історики так і не пояснили, чому в Україні, на одній і тій же території, на одній і тій же ділянці Землі, впродовж останніх 40 тисяч років виникали, розвивалися, квітнули і згасали потужні цивілізації і культури і народжувалися нові. 

Саме тут близько 8 тисяч років тому, на УКРАЇНСЬКОМУ КРИСТАЛІЧНОМУ ЩИТІ, В САМОМУ ЙОГО ЦЕНТРІ ВИНИКЛА знаменита ТРИПІЛЬСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ. Потім вона занепала і на її місці та основі виникла ВЕЛИКА СКІФІЯ. Вона розквітла і так само занепала. За нею прийшла ВЕЛИКА САРМАТІЯ. НА ТІЙ ЖЕ ТЕРИТОРІЇ. За нею слідував АНТСЬКИЙ СОЮЗ. Потім найпотужніша держава Європи – РУСЬ з центром Києва, який став матір’ю міст руських. За нею КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА. 

І нарешті, нинішня УКРАЇНА, яка народжується в муках, так як народжуються і люди. 

Історики це дослідили, проте ПОЯСНИЛИ це явище  геніальні українські вчені.

Так, видатний український вчений, професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, доктор історичних наук Микола Олександрович Чмихов (1953—1994) дослідив космічні цикли та їхній вплив на природу та суспільство. Микола Чмихов доказав, як зміна менших космічних циклів безпосередньо впливає на розвиток індивідуального людського організму.  Проте  великі соціальні організми, зокрема ЕТНОСИ, СУПЕРЕТНОСИ та РАСИ, перебувають під потужним ВПЛИВОМ значно МАСШТАБНІШИХ ЦИКЛІВ.

Як показав Микола Чмихов, на території України дуже виразно спостерігається вплив 532-річного ЕТНОТВОРЧОГО циклу: КОЖНІ 532 РОКИ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ НАРОДЖУЄТЬСЯ НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС — сколоти, сармати, анти, русини, козаки.

А кожна епоха (1596-річний цикл) народжує новий суперетнос — самари-кімери-сумери, арії, гали, слов’яни. 

Зверну вашу увагу, що 1596- річний цикл співпадає з 1600- річним циклом змін чертогів Кола Сварога. Згідно якого з 2012 року ми перейшли з Ночі Сварога в Ранок Сварога (з Чертога Лисиці Морени в Чертог Вовка, епоху Бога Мудрості – Велеса). 

Таким чином, професор Микола Чмихов відстежив лінію з дев’яти справжніх держав, створених цими етносами — починаючи від XXVIII ст. до н. е. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що протягом принаймні 7 тисячоліть на території України кожні 532-роки народжувався новий етнос. 

Багато циклів, зокрема згадані 532- і 1596-річні цикли, а також ЦИВІЛІЗАЦІЄТВОРЧИЙ 7980-річний цикл ЗАКІНЧИЛИСЯ ОДНОЧАСНО у 2015 році.

Фергад Туранли: Людина з великою душею (про професора Гриця Халимоненка)

На фото - Халимоненко Гриць Іванович, доктор філологічних наук, професор,  під час зустрічі зі студентами 4-го курсу спеціалізації «Сходознавство» історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21 листопада 2019 р.). Світлина зроблена доц. Олегом Купчиком

Туранли, Фергад. Людина з великою душею // Від Шота Руставелі до Юнуса Емре. Матеріали міжнародної наукової конференції «Від Шота Руставелі до Юнуса Емре: наукова конференція присвячена пам’яті Гриця Халимоненка», яка відбулась 26–27 листопада 2024 р. / Упорядник д. і. н. Я. В. Пилипчук. Київ-Вінниця : ТВОРИ, 2024. (укр., азерб., тур., пол., узб.., англ. мовами). С. 131–135. 187 с.

Анотація. Це спогад* про життя та творчість видатного вченого – доктора  філологічних наук, професора та перекладача-письменника Халимоненка Гриця Івановича. Спогад про людину, котра гідно та хоробро боролася на своєму професійному фронті за утвердження української національної ідеї. Викладені нотатки щодо історії дійової співпраці автора цих нотаток з Г.І. Халимоненком у  царині освіти та науки і в організації міжнародних наукових конференцій. Зокрема, стосовно концепції розвитку в Україні сходознавства, яка полягала у  підготовці спеціалістів з широким спектром і глибоким знанням відповідного фаху. Наголос робиться на стані сходознавчих досліджень та розвитку саме української тюркології, яка зазнавала серйозні репресії з боку більшовицько-комуністичної влади. У цьому контексті наукові студії Гриця Халимоненка,  зокрема вивчення його спадщини, мають особливу важливість для подальшого становлення та розвитку української тюркології, в тому числі  й кримотатарознавства.

Ключові слова: життя, Халимоненко, спогад, українська тюркологія,  українська національна ідея, репресія, наукова спадщина

Основний зміст. Буремними були часи, коли у 1990-х роках відбулася  знаменна подія в новітній історії Україні, а саме ‒ проголошення відновлення її  державної незалежності та початок її утвердження, зосібна ‒ розвиток міжнародної співпраці в галузі освіти та науки. В то час, коли я навчався в аспірантурі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в 1994 році за рекомендаціями академіка Омеляна Пріцака  та академіка Володимира Грабовецького  мене було відряджено до Стамбульського університету з метою дослідження теми дисертації «Українсько-кримські  відносини в середині XVII століття (за тюркськими історичними джерелами)». Під час стажування в названому університеті навесні 1994 року професор кафедри загальнотюркської історії цього університету Музафер Юреклі познайомив мене з українським націоналістом, поетом-перекладачем, зосібна кримськотатарської поезії , Миколою Мірошниченком (1 січня 1947 р. – 7 липня 2009 р.), з яким наше братерство тривало до останнього дня його наземного життя. А тоді останній вивчав турецьку мову на освітньому курсі «Фонду дослідження тюркського світу» у Стамбулі. Після завершення навчального процесу в 1994 році, я на канікулах повернувся до України й зустрілися з поетом у Києві, де він познайомив мене з Грицем Івановичем Халимоненком – щирою, доброзичливою, інтелектуальною людиною. Ми з ним приємно спілкувалися українською та турецькою мовами та обговорювали різноманітних питань щодо розвитку тюркології, організації навчання відповідних дисциплін в університетах, зосібна вчений підтримав тему мого дослідження тому, що вчений сам досліджував питань, котрі стосувалися історії українсько-турецьких мовних контактів . Адже тривала наша дійова співпраця на царині згаданої науки, зокрема у контексті студіювання історії взаємин між Україною й тюркськими країнами. Продовжуючи цю думку варто сказати, що однією з перших наукових заходів було організовано нами в 1995 році в літературно-історичному факультеті Стамбульського університету міжнародну конференцію щодо історії українсько-турецьких відносин з нагоди 400-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького за участю українських науковців Ярослава Дашкевича , Гриця Халимоненка та Віталія Кононенка  Названа конференція стала подією історичної ваги в житті українських учених, зокрема в розвитку наукової співпраці між зазначеними країнами. Варто сказати, що на цій конференції було ухвалено рішення про відкриття спеціальності «українська мова та література» в названому університеті, котре відбулося після революції гідності 2014 року.

У 1997 році під час захисту моєї дисертації  в Інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України  Гриць Іванович прибув з групою студентів турецької групи з Київського національного університету імені Тараса Шевченка і виступив із сильною промовою на захист моєї дисертації. Принагідно заначимо, що засідання спеціалізованої вченої Ради проходив за участю видатних учених-інтелектуалів, зокрема керівника експертної ради дисертації Дашкевича Ярослава Романовича  та голови зазначеної вченої ради Соханя Павла Степановича , а також Калакури Ярослава Степановича  та ін. 

Владимир Емельянов: Нарратив "индивидуальная мифология"

Я намерен ввести в литературоведение, а пожалуй, и в нарратологию вообще, понятие "индивидуальная мифология". 

Это навязчивые образы и сюжеты, которые развиваются автором текста, спектакля, фильма на протяжении всей его жизни и прямо не связаны с социальными событиями его биографии. 

Индивидуальная мифология может быть связана с темпераментом, со временем рождения, еще с какими-то особенностями психофизиологии, а также с навязчивыми образами, приходящими во сне (что тоже имеет основу в реакциях организма). 

То есть, помимо прочитанных книг, встреченных собеседников с их историями, событий политической жизни, событий личной жизни, в сознании есть доминантные образы и сюжеты, преследующие человека постоянно, потому что они встроены в него хронотопом. 

Пушкин зациклен на осени, Гоголю не давали покоя какие-то шитые изделия, Достоевский постоянно думал о ребенке, которого кто-то мучает, Лермонтова преследовала мысль о русалке, ундине, которая хочет его утопить, герои Чехова все время хотят уехать, Брюсов всюду видит Ассаргадона и сам себя тоже им считает, герой Маяковского все время моет руки и жаждет чистоты, Хлебников желает читать клинопись созвездий и познать время, Высоцкий постоянно пишет про лед, на котором не может стоять и который его давит... 

У каждого художника есть повторяющиеся навязчивые образы. 

Но есть они и у ученого. Например, Менделеева всю жизнь преследовала тема веса. Сперва он измерял атомные веса и открыл Периодический закон, а потом ушел в Палату мер и весов и сконструировал эталоны, да еще написал трактат о колебании весов. И так далее. 

По-видимому, индивидуальная мифология - это нижайший слой, базис, на который дальше все надстраивается. Она основа смыслополагания и сама ни из чего не объясняется.