Фройнд, Жульєн. Сутність політичного

Freund, Julien. La esencia de lo político (L'essence du politique, 1965; edición española de 1968).

Фройнд, Жульєн. Сутність політичного (L'essence du politique, 1965; іспанське видання 1968).

Праця «Суть політичного» (1968) французького філософа та соціолога Жульєна Фройнда (1921-1993) є одним із найретельніших трактатів з політичної філософії, аналізу феноменології влади та реконструкції теорії конфлікту 20-го століття. Будучи учнем Раймона Арона та глибоко вплинувши на Карла Шмітта та Макса Вебера, Фройнд розглядає політику не як моральну чи економічну діяльність, а як автономну та постійну категорію людського існування. 

Книга зосереджена на критиці утопічних бачень, які прагнуть усунення конфлікту, постулюючи натомість, що політичне визначається нездоланними передумовами. Фройнд досліджує функцію взаємозв'язку між командуванням та послухом, структуру розмежування між публічним та приватним, а також концепцію діалектики друга-ворога як рушійної сили політичної єдності. 

Ця робота висвітлює виправдання політичного реалізму, який руйнує ілюзію вічного миру та розуміє стійкість структур суверенітету та ризику, що визначають життя в суспільстві. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між Порядком і Війною.

Олег Гуцуляк: Освіта та Наука як Кузня Мезоєвразійської (Скіфо-Сармато-Козацько-Української) Суб’єктності

 Освіта та Наука як Кузня Мезоєвразійської (Скіфо-Сармато-Козацько-Української) Суб’єктності

1. Зміна освітньої парадигми: Від "Слухняного гвинтика" до "Відповідального лідера"

Освіта в мезоєвразійському контексті має базуватися на принципі активного Чину.

Скасування "зрівнялівки": Замість придушення «найрозумніших», школа має створювати для них простір максимального виклику.

Командна суб’єктність: Навчальний процес будується не лише на індивідуальних тестах, а на проєктній роботі (козацький "гурт"), де результат «Ми» залежить від того, наскільки ефективно «найрозумніший» зміг організувати та посилити інших.

Виховання гідності: Учень набуває статусу та поваги не за оцінки, а за реальний внесок у розвиток шкільної чи місцевої громади.

2. Наука як "Інтелектуальна Варта"

Наука в цій моделі перестає бути "вежею зі слонової кістки" (європейський академізм) або інструментом державної пропаганди (євразійство). Вона стає інструментом виживання та експансії спільноти.

Прикладний інтелект: Наукові розробки мають бути інтегровані в реальний сектор (безпека, екологія, технології). Бути вченим — це бути «найрозумнішим», чий розум стає щитом або мечем для «Ми».

Наукові кластери як сучасні "Січі": Створення автономних науково-технологічних хабів, де панує внутрішня демократія, але зовнішня ціль — посилення держави-спільноти.

3. Механізм запобігання "Відтоку мізків" (Brain Drain)

Головна небезпека для «найрозумнішого» в євразійській системі — відчуття непотрібності, що веде до еміграції. Мезоєвразійська модель вирішує це через соціальний статус: : Ми не просто платимо інтелектуалу зарплату, ми надаємо йому Гідність та Вплив. У системі «Ти і ми — разом!», науковець чи інженер отримує право вирішального голосу в стратегічних питаннях спільноти. Його інтелект стає його капіталом у "спільному сейфі".

Маріас, Хуліан. Ідея метафізики

Marías, Julián. Idea de la metafísica (1954)

 Маріас, Хуліан. Ідея метафізики (1954)

Праця «Ідея метафізики» (1954) іспанського філософа Хуліана Маріаса (1914-2005), головного учня Ортеги-і-Гассета, є трактатом з історичної логіки, аналізом емпіричної структури життя та реконструкцією метафізики як «науки про радикальну реальність», яка відповідає потребі людства знати, чого очікувати. 

Книга зосереджена на критиці традиційної метафізики, що розуміється як абстрактна теорія, постулюючи натомість, що метафізика є необхідною функцією людського життя, яка виникає, коли життя стає проблематичним. Маріас досліджує функцію взаємозв'язку між життям і розумом, структуру розмежування між радикальною реальністю (моє життя) та вкоріненими реальностями (все інше), концепцію «встановлення» як рушійної сили знання та суттєвий зв'язок між історією філософії та побудовою особистої та систематичної істини. 

Робота висвітлює виправдання Життєвого Розуму (la Razón Vital) та Мадридської школи не як замкнутої системи, а як суворого аналітичного інструменту для руйнування ілюзії чистого розуму та розуміння стійкості структур темпоральності, обставин та покликання, що визначають існування. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між Живою Істотою та Буттям (la dialéctica entre el Viviente y el Ser).

I. Концептуальна основа: Метафізика як життєва необхідність

Для Маріаса метафізика — це не інтелектуальна розкіш, а те, що людство робить, бо не має іншого вибору, якщо хоче жити з ясністю. Філософія — це спроба нав'язати порядок хаосу існування.

Радикальна Реальність: Автор стверджує, що відправною точкою всієї філософії є ​​не «я» (ідеалізм), ані «речі» (реалізм), а єдність обох: моє життя. Том присвячено таксономічному визначенню ключових понять: Радикальної Реальності, Емпіричної Структури, Обставин, Проекту та Інсталяції.

Вісь Істини як Визначеності: Досліджується прозорий та систематичний тон твору. Маріас пропонує всебічну критику скептицизму, стверджуючи, що пошук визначеності є фундаментальною сферою мислення. Автор аналізує, як екзистенційна «корабельна аварія» виступає рушійною силою метафізики: лише коли людство відчуває себе втраченим, ми змушені побудувати карту реальності. Текст підкреслює першочерговість біографічного пояснення: метафізика – це те, що ми робимо зі своїм життям, коли ставимо його під сумнів.

 II. Фокус аналізу: Емпірична структура та історична причина

Основна мета дослідження – аналіз того, як метафізика повинна пояснювати конкретну форму людського життя, яка завжди є історичною та розташованою в певному контексті.

Причини структури (життя як подія): Розглядаються первинні причини, закріплені в темпоральності. Маріас аналізує життя як «завдання», так і «майбутнє», що є джерелом, що підживлює потребу в життєвій причині. Автор визначає «встановлення» (буття у світі певним чином) як сцену для всієї можливої ​​істини, припускаючи, що немає істини без суб'єкта, який її проживає.

Вісь актуальності (Метафізика та історія філософії): У цьому розділі розглядається напруженість, спричинена очевидною суперечністю минулих філософських систем. У книзі наголошується на тому, що історія філософії – це сама філософія в розвитку. Маріас аналізує послідовність теорій як важливий ресурс для розуміння того, як людство відкривало шари реальності. Робота ілюструє, як Ідея Метафізики є лабораторією людської самосвідомості, припускаючи, що спадщина Хуліана Маріаса полягає в поверненні метафізики до сфери повсякденного та нагального, підтверджуючи, що мислення – це найвища форма життя.

Центральні питання: Аналіз завершується зв'язком між метафізикою та антропологією. Робота Хуліана Маріаса існує в межах напруженості між суворістю системи та плинністю життя. Дослідження ілюструє, як його книга є важливим ресурсом для розуміння того, що метафізика – це наука про основи, які дозволяють людству володіти власним життям, припускаючи, що її цінність полягає в тому, що вона залишила нам бачення, де ясність є моральним імперативом інтелектуала.

Читати працю - https://archive.org/details/marias-julian.-idea-de-la-metafisica-1954_202107

Переклад з "Cortex Philosophicus"

Рашисты развернули репрессии против малых народов Евразии

 17 декабря в Москве была арестована Дарья Егерева — активистка, представительница народа селькупов, сопредседательница Международного форума коренных народов по изменению климата и член Координационного органа коренных народов ООН. Ей предъявлено обвинение в связях с объединением коренных малочисленных народов Севера «Абориген Форум», который ранее был безосновательно внесен в реестр экстремистских, а потом и террористических организаций.

Начиная с 17 декабря сотрудники ФСБ провели серию из как минимум 17 обысков и задержаний активистов — членов коренных общин по всей стране, в том числе селькупов, тубаларов, чулымцев, шорцев, кумандинцев, долганцев, юкагиров, эвенков, саамов и нганасанов. Международный комитет коренных народов России сообщил, что в Москве были задержаны двое активистов, но информации о втором аресте пока нет.

Вот что говорит заместительница председателя Постоянного форума ООН по вопросам коренных народов Хинду Умару Ибрагим:

«Во всем мире представители коренных народов сталкиваются с криминализацией, гонениями и судебными преследованиями, направленными на то, чтобы заставить нас замолчать, разрушить наши институты и ослабить наши коллективные усилия по защите наших прав и территорий. Эти целенаправленные действия представляют собой серьезные нарушения прав человека и международного права».

Международный комитет коренных народов России выпустил заявление с призывом к международным организациям, правозащитникам и журналистам выступить в защиту коренных активистов, которые подвергаются политическим репрессиям в РФ. Наши коллеги из Антидискриминационного Центра Мемориал присоединились к этому заявлению. Мы также выражаем солидарность и требуем прекратить политические преследования коренных активистов, дискриминацию и колониальное подавление коренных народов.

✍️ Сейчас Дарья Егерева находится в СИЗО №6 УФСИН по г. Москве. Напишите ей письмо! Адресат: Егерева Дарья Анатольевна, 07.04.1977 г. р. Вы можете также отправить письмо через онлайн-сервисы «Зонателеком», «Ф-письмо» и http://PrisonMail.Online (для иностранных карт).

ЗАЯВЛЕНИЕ ФОРУМА СВОБОДНОЙ РОССИИ

ПО ПОВОДУ ПРОДОЛЖАЮЩЕГОСЯ УЩЕМЛЕНИЯ ПРАВ КОРЕННЫХ НАРОДОВ РОССИИ

Мы решительно осуждаем новую масштабную волну репрессий против коренных народов России, эскалацию арестов, допросов и обысков, которые прокатились по всей стране, прежде всего в регионах проживания коренных малочисленных народов Севера Сибири.

17 декабря 2025 года в Москве была арестована Дарья Егерева — селькупка по национальности, сопредседатель одного из крупнейших международных форумов коренных народов при ООН и многолетняя участница борьбы за права коренных народов на международном уровне.

Ей предъявлены обвинения в «терроризме», т.е. фактически её обвиняют исключительно за правозащитную деятельность, которая носила законный мирный характер и осуществлялась ненасильственными средствами. 

Одновременно в десяти регионах страны прошли допросы и обыски у активистов и лидеров общин коренных народов. Репрессивная машина прокатилась по представителям народов, чья численность исчисляется тысячами, а иногда сотнями человек. Но именно против них сегодня преступная российская власть применяет самые жёсткие репрессии и безжалостно отправляет в топку кровавой агрессивной войны. 

CEUTONIA

CEUTONIA

Варіант 1: Офіційний та структурний (найбільш збалансований)

Canadian European Ukrainian Treaty Organization Network for Interactive Alliance (Мережа Канадсько-Європейсько-Української договірної організації для інтерактивного альянсу)

Варіант 2: Стратегічний (з акцентом на безпеку)

Canadian European Ukrainian Treaty Organization for National Integrity and Assistance (Канадсько-Європейсько-Українська договірна організація з питань національної цілісності та допомоги)

Варіант 3: Інноваційно-розвивальний

Canadian European Ukrainian Treaty Organization for Next-gen Infrastructure Advancement (Канадсько-Європейсько-Українська договірна організація для розвитку інфраструктури наступного покоління)

Місія CEUTONIA

«Створення непохитного трикутника безпеки та процвітання між Північною Америкою, Європою та Україною задля захисту свободи, технологічного лідерства та сталого майбутнього в мінливому глобальному порядку».

Ключові стратегічні цілі:

Гарантування колективної стійкості: Об’єднання військового досвіду України, стратегічного потенціалу Європи та логістичної потужності Канади для стримування будь-якої агресії.

Технологічний симбіоз: Інтеграція інновацій у сферах оборонних технологій, кібербезпеки та енергетики для забезпечення технологічної незалежності членів блоку.

Економічна солідарність: Формування преференційного торгового простору, що стимулює відновлення інфраструктури та вільний рух капіталу між країнами-учасницями.

Захист демократичних стандартів: Спільна протидія дезінформації та зміцнення інституцій, що базуються на верховенстві права.

Девіз (Слоган):

"Unity Across Oceans, Strength Within Borders" (Єдність через океани, сила всередині кордонів)

 Рада Комісарів CEUTONIA — це вищий орган виконавчої влади та стратегічного планування Альянсу. На відміну від суто політичних з’їздів, Рада Комісарів діє як «технократичний уряд» блоку, де кожен комісар відповідає за конкретний напрямок інтеграції.

Ось детальна структура та принципи роботи Ради:

Дмитро Корчинський: Розмір не має значення

Руда американська мавпа каже, що Україні потрібно капітулювати, бо московія є набагато більшою. Розмір має перемогти. 

Мавпа ненавидить Європу, інакше  мала б знати, що Європа почалася з перемоги маленьких грецьких полісів над величезною Персією. 

Германців було небагато в порівнянні з населенням Римської імперії, але вони перемогли. 

Кілька сотень конкістадорів захопили Америку. 

Кілька тисяч солдатів і службовців Британської Ост Індійської компанії захопили Індію, більша частина якої належала Великим моголам, які збирали мільйонні армії. 

Руда мавпа мала б згадати, що Талібан є трохи меншим, ніж армія США, але він переміг США. 

Кушнір міг би розказати мавпі, що Ізраїль переміг в Шестиденній війні та у війні Судного дня, попри те, що був значно менший за своїх ворогів. 

А ми можемо пригадати, що московія програла в Афганістані, а також програла у першій чеченській війні. 

Звісно, Україні важко воювати проти РФ та її союзників - північної Кореї та США. 

Натомість ми маємо лише одного надійного Союзника - Бога. Але Цей Союзник непереможний.

Александр Стубб: Настав «останній шанс» Заходу обрати шлях Гельсінкі

Вийшла цікава стаття президента Фінляндії Александра Стубба для Foreign Affairs, яка описує кінець ліберального порядку після Другої світової, який тримався на домінації США, глобалізації та багатосторонніх інституціях на кшталт ООН, СОТ, МВФ і Світового банку. 

Цей порядок зруйнували провальні війни США, фінансова криза 2008 року, стрімке зростання Китаю та повномасштабна агресія росії проти України, яка показала, що навіть постійний член Радбезу може брутально порушити правила. 

Замість багатосторонності формується жорстка багатополярність, де великі центри сили домовляються між собою, а менші держави ризикують стати заручниками «великих угод».

Сучасний світ Стубб описує як трикутник: глобальний Захід, глобальний Схід і глобальний Південь. 

Захід — це приблизно 50 демократичних ринкових економік, орієнтованих на правила, Схід — близько 25 держав на чолі з Китаєм та його партнерами, які хочуть послабити або змінити порядок, що домінував після 1945 року. Глобальний Південь — це приблизно 125 країн Африки, Азії та Латинської Америки, багато з яких стали «державами-гойдалками» й дедалі менше хочуть слухати лекції Заходу, але водночас не готові просто продаватися за китайські інфраструктурні гроші.

Як відповідь Стубб пропонує «реалізм, що базується на цінностях» — не наївний пацифізм і не цинічний «угодовий» реалізм, а жорстка політика з твердим ядром принципів. Для Фінляндії це означало відхід від старої «фінляндизації» та вступ до НАТО після 2022 року, оскільки компроміс із агресором за рахунок суверенітету й території є неприйнятним, зокрема й для України. Для Заходу в цілому це означає: триматися за права людини, верховенство права, суверенітет, але водночас говорити з Африкою, Азією й Латинською Америкою як з рівними, пропонуючи інвестиції, доступ до ринків і частку реальної влади.

Ключовий інструмент — радикальна реформа глобальних інституцій. Стубб пропонує: постійне представництво Африки та Латинської Америки в Радбезі ООН, відміну права вето, автоматичне призупинення членства держави-порушника Статуту, а також «розморозку» СОТ із більшою прозорістю субсидій та гнучкішими процедурами ухвалення рішень. Паралельно США мають визначитися, чи готові знову інвестувати в багатосторонність, від якої самі виграли, а Китай — чи буде він заповнювати вакуум через співпрацю або агресивне силове проєктування, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні.

На наступне десятиліття Стубб малює три сценарії: затяжний керований безлад, повний колапс правил із «війною всіх проти всіх» або новий збалансований порядок між Заходом, Сходом і Півднем через реформовані інституції. Він протиставляє логіку Ялти (сфери впливу великих держав) логіці Гельсінкі 1975 року (загальні правила для всіх) і вважає, що це «останній шанс» Заходу обрати шлях Гельсінкі — поділитися владою, перестати лицемірити й збудувати систему, де дрібні й середні держави, включно з Україною та Фінляндією, не стають розмінною монетою.

Олена Семеняка: "Християнська мораль і традиціоналізм серед українців та росіян - у чому саме проявляється відмінність між двома народами"

27 листопада 2025 р., в стінах Червоного корпусу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, я мала нагоду виступити на семінарі, присвяченому розробці методології для порівняльного дослідження реалій України та РФ у розрізі консервативних цінностей. Його тема звучала так: "Християнська мораль і традиціоналізм серед українців та росіян - у чому саме проявляється відмінність між двома народами". 

Відкрили захід Віктор Єленський, релігієзнавець, д-р філос. наук, нардеп України VIII-го скликання, голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, розкривши контраст російських реалій та дипломатичної репрезентації на Заході, та Сергій Квіт, Президент НАУКМА, екс-міністр освіти і науки (2014-16), докладно пояснивши, чому російський імперіалізм і шовінізм не має жодного стосунку до консерватизму. 

Як відзначив модератор заходу Ярослав Божко, голова Центру політичних студій "Доктрина", російське суспільство перебуває в стані атомізації та розпаду, що завжди і є зворотним боком тоталітарного експерименту.

Не секрет, що більшість західних та українських медіа, спираючись на проросійські позиції низки правопопулістських партій Заходу, тенденційно прирівнюють консерватизм як явище до російських "скрєп". Чим, своєю чергою, користується РФ для збільшення впливу серед діячів правого спектру, апелюючи до цих помітних і за океаном реалій українського публічного простору. "Мирні плани" республіканської адміністрації Дональда Трампа - не єдиний, але найяскравіший прояв цієї небезпечної тенденції, що спонукає долучитися до нашої роботи активних українців і союзників незалежно від політичних преференцій. А наголос РФ - країни, яка знищує не те що культові споруди, а цілі християнські спільноти на окупованих територіях і давно перетворила церкву на відділ КГБ-ФСБ - на "переслідуванні" Україною "християн" (МП) пояснює увагу до цієї теми в наших студіях. 

Не кажучи про образ берегині православ'я, монополізованого і спотвореного Росією як наступницею Візантії і "Третім Римом", чия система освіти й релігійних інституцій і навіть архітектоніка "русского мира" не відбулися би без посередництва їхньої колиски - Києво-Могилянської академії і самого Києва. Д-р філос. наук, викладач кафедри філософії і релігієзнавства сучасної НаУКМА Юрій Завгородній слушно наголосив на тому, що концепт/метафора Святої Русі і Києва як Другого Єрусалиму розвивалися на наших теренах уже з 12 ст., переживши ренесанс у 16-17 ст., коли їх і почала адаптувати до власних претензій Росія.

У своєму виступі я закликала визначити поняття й горизонт консерватизму і традиціоналізму, почавши з самоописів російських інтелектуалів. Адже, як уточнив к. філос. наук, релігієзнавець, видавець, військовослужбовець НГУ Руслан Халіков, існує велика відмінність між реаліями російського суспільства та вторинними квазітрадиціоналістичними наративами, які вони продають на Заході, часто конкуруючи між собою. Точкою відліку для таких наративів, не рахучи вже згаданої міфології в основі Російської імперії і її самодєржавія, можна вважати дискусію між слов'янофілами і західниками. До першого табору в його зрілий період примикає Фьодор Достоєвський: належачи й до українського культурного спадку як автор релігійно-філософської літератури, чиї предки жили на Поділлі і Волині, на політичному рівні він, безумовно, сповідував великороські погляди. 

У цьому контексті я привітала заснування сертифікатної програми з російських студій у НаУКМА за підтримки ГУР. На мою думку, це скандал, що науковці не можуть цитувати й де-факто досліджувати ворога, адже украй мало першоджерел наявні в перекладах із історико-критичними коментарями. Приклад - багатотомні "Дневники писателя" Достоєвського, де він і виражає свої політичні погляди. Знаменно, що він там не тільки обґрунтовує правомірність претензій Росії як "ревнительки православ'я" і наступниці Царгорода-Константинополя на першість серед слов'янських націй, а й визнає, що російським "революціонерам із консерватизму" ближчі європейські ліві, а не праві, адже Європу вже нічого не врятує, там треба не зберігати, а знищувати все під корінь. Тобто російський месіанізм на Заході проявляв себе передусім як нігілізм, у зв'язку з чим такі західні теоретики, як Освальд Шпенґлер і його наступник Вальтер Шубарт вважали Росію з петринських часів псевдоморфозом - тема, яку чітко розкрив Юрій Кисельов, професор кафедри геодезії, картографії і кадастру Уманського національного університету садівництва, д-р географічних наук. Як він слушно роз'яснив, Росія, немов порода, яка не є тим, чим здається ззовні, за своїм мінеральним складом, будує свою ідентичність та трьох спотворених і вкрадених китах: назва Русь; претензії на слов'янство як свій основний етнічний субстрат; імітація православ'я.

Невіддільне від нашої теми й вивчення праць євразійців і неоєвразійців, починаючи з Костянтина Леонтьєва ("Візантизм і слов'янство") і Миколи Данилевського ("Росія і Європа"). Важливі їхнє позиціонування Росії як окремої цивілізації та обґрунтування її спадкоємності із Золотою Ордою, що набуває актуальності у світлі боротьби за глобальне домінування з 20 ст. і відповідного курсу РФ як наступниці СССР, союзниці Китаю та інших народів Сходу й Глобального Півдня, до слова, з усе виразнішою присутністю та експансією в Африці. Про це, зокрема, розповів Андрій Рудик, доктор філософії з галузі соціальних та поведінкових наук, військовослужбовець ЗСУ.

Андрей Шуман: Важен всегда пласт альтернативной культуры

Мы спорили о феноменах анти-советской и несоветской культурах в СССР. Я спорил, что важен всегда пласт альтернативной культуры, а не контркультуры или антикультуры. Не надо требовать от человека быть героем на баррикадах, например, быть диссидентом-антисоветчиком. Их всегда будет мало. А перелом в обществе случается благодаря не контр-культуре, а альтернативной культуре, когда она набирает силу.

Почему Перестройка оказалась неизбежной? Не потому, что Горбачев дурак, не стал закручивать гайки, а потому, что несоветская культура широко оформилась к середине 1980х гг. Это сеть самиздата. Это интерес к несоветским темам в целом. Были те, кто участвовал в формировании несоветской культуры в большей или меньшей степени. Это культура, в которой не было советской идеологии. Это по своему огромный труд создавать альтернативную культуру в условиях, когда это никак не поощряется, а иногда может быть опасно.

Уже в начале 1980х гг. с несоветскими темами нельзя было не столкнуться любому читающему интеллигенту. И это огромная разница, например, с 1950ми гг., когда все интеллектуальное пространство зачистили под ноль.

Ценность несоветской культуры в том, что это лаборатория независимого мышления в условиях тоталитарного режима. Тема не осмысленная, но важная.

В споре со мной утверждалось, что не было несоветской культуры. Ты либо боролся с большевиками, либо с ними жил в симбиозе. Такие завышенные критерии, на мой взгляд, оправдывают в реальности зло. Хотя кажется, что это важная декларация непринятия зла. Но нет. 

В тоталитарных обществах важнее имннно малые шаги. Да, их делать в целом безопасно, в отличие от прямой борьбы с режимом. Но эти малые шаги, которые ты делаешь каждый день, это огромный труд сохранения не только своей автономии, но и возможности автономии для круга близких людей. 

Если ты, как Яков Друскин, ходишь каждый день проводить уроки музыки для советских школьников, ни с кем не борешься, живёшь тихой жизнью нищего интеллигента, но при этом сохраняешь архив несоветских авторов, таких как Даниил Хармс, а сам оставляешь после себя образцы философской рефлексии, совершенно несоветской, не только без Ленина и Маркса, но и без академической философии СССР в целом, то вклад этого в сохранении и продолжении высокой культуры в условиях тоталитарного общества сильно выше вклада авторов антисоветских листовок. То, что делал Друскин, интеллектуально много сложнее антисоветских текстов периода СССР. Потому что это не призыв поменять, а сама перемена. 

Игнорировать режим в своём творчестве и творить без любых коннотатов с официальной идеологией -- это и есть настоящая борьба. Хотя за это садить не будут. И вроде это как и не борьба.

Tykhin Rozav: Чому мова має значення

Українська мова є важливим елементом ідентичності українського народу. Тому утверджуючи українську мову в Україні, а, отже, витісняючи російську, ми зміцнюємо серед українців почуття окремого "ми" і тим самим посилюємо українську ідентичність. А що сильніша наша національна ідентичність, що більше ми вирізняємося від інших, то потужніша наша відпірність до інформаційно-ідеологічного впливу зовні, особливо з боку нашого головного екзистенційного ворога Росії. 

Таким чином не мають слушності ті російськомовні українці, які вперто відмовляються переходити на спілкування українською в повсякденному житті. Усвідомлюють це чи ні, але цим вони підтримують коридор, через який Москва має можливість чинити руйнівний вплив на свідомість нашого народу, спираючись на мовну нібито тотожність українців та росіян. 

І ніякі спекуляції, що російськомовні українці також на фронті захищають незалежність України, не є і не можуть бути виправданням відмови переходити на  українську — якщо російська є чинником ослаблення української ідентичності, а відповідно і ослаблення України, то ця ворожа мова має бути відкинута зі всією безоглядністю. Бо не можна захищати Україну на фронті і водночас підривати міць України російською мовою. Тому є тількі дві причини,  чому значна частина російськомовних українців  так затято не хоче переходити на українську — вони або не усвідомлюють загрози, яку становить їхня припнятість до російської, або українська ідентичність, а, отже, й Україна не є для них ніяка цінність. 

Правда, ще дехто, твердить, що російськомовні насправді не проти, але не хочуть переходити на українську, бо їх, мовляв, змушують, брутально шпетять за їхню позицію, що викликає в них спротив. Це теж не виправдання. Бо тоді треба чітко визначитися і виступати не проти самої ідеї переходу на українську, а проти аґресивної аґітації за цю ідею. Втім, на масовому рівні така войовнича аґітація неуникненна. Так було і в Чехії, коли чехи утверджували чеську, і в Ізраїлі, коли гебраї утверджували іврит.

Олена Стефанишин: Золотий скіфський орел (сокіл?) з Литого Кургану, друга половина 7-го століття до н.е.

Золотий скіфський орел (сокіл?) з Литого Кургану, друга половина 7-го століття до н.е. Наддніпрянщина, поблизу Кропивницького.

Скіфський золотий орел - це археологічна знахідка, знайдена в кургані Лита Могила (Червона Могила) на Кіровоградщині. Зображення цього орла, яке прикрашало меч скіфського воїна, було використане як символ на гербі Кіровоградської області.

Лита Могила: - це один з найдавніших скіфських курганів, розкопаний ще у XVIII столітті. 

В кургані було знайдено багато золотих прикрас, зокрема, 17 масивних золотих пластин із зображенням орла, а також меч з золотим руків'ям та піхвами, вкритими золотом. 

Цей хижий птах літав над степами сучасної Кіровоградської області з 7 до 3 століття до нашої ери, коли там, окрім орлів, жили також скіфи-сколоти.

Сімнадцять золотих пластин у вигляді орла з петлями на звороті 1763 року знайшли в багатому скіфському похованні під курганом Лита Могила неподалік села Копані. Тепер ці прикраси зберігаються в музеї Ермітаж у Санкт-Петербурзі.

Перший відомий нам грецький історик Геродот залишив згадку про Кіровоградщину та місцевого правителя Аріанта, що проводив там перепис населення:

«… Між річками Борисфен [Дніпро] і Гіпаніс [Південний Буг] існує місцевість під назвою Екзампей. Один скіфський цар на ім’я Аріант захотів дізнатися чисельність скіфів. Він наказав усім скіфам принести по одному наконечнику стріли й кожному, хто не виконає, погрожував смертю. Тоді скіфи принесли таку силу-силенну вістер, що цар вирішив спорудити з них пам’ятник: він наказав виготовити з наконечників мідний котел і поставити в Екзампеї».

Могилу скіфи насипали 3 тисячі років тому після того, як поховали там трьох своїх царів. Насип мав 11 метрів заввишки. Після того як генерал-губернатор Мельгунов викопав золоті скарби, курган фактично зрівняли з землею. Фахівці з цього питання кажуть, що нині важко зрозуміти, де і які цінності з Литої (Червоної) Могили зберігаються. Відомо, що перше переміщення предметів до Ермітажу призвело до того, що дорогою зникла золота каблучка. Далі гірше. 83 предмети в 1932 році пробували передати з Ермітажу в тодішню столицю України Харків. Що з ними трапилося в роки війни - невідомо. В Санкт-Петербурзі нібито зберігається 16 предметів, у тому числі: золота бляха-орел, золоті діадема, окуття зброї, пластина із зображенням мавпи, страусів та гуски, срібний наконечник ніжки трону... А куди зникли, наприклад, статуетка орла із чистого золота та ще п’ятнадцять статуеток, кінська збруя, того, ймовірно, не скаже вже ніхто.

Rimo Zanmo

 

Рав Авраам Шмулевич: Учение рава Меира Кахане

ГЛАВА 1: ТЕОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВАНИЯ УЧЕНИЯ РАВА МЕИРА КАХАНЕ

  Введение к теологической системе

Теологическая система рава Меира Кахане представляет собой попытку создания цельного религиозно-философского фундамента для радикального религиозного сионизма. В отличие от многих его современников, Кахане стремился обосновать свои политические позиции не просто ссылками на отдельные галахические источники, но выстроить связную теологическую концепцию, центром которой является идея активного освящения Имени Всевышнего через национальное возрождение еврейского народа в Эрец Исраэль.

Основные теологические работы Кахане, особенно посмертно опубликованный "Or HaRa'ayon" ("Свет Идеи", в английском переводе "The Jewish Idea"), представляют собой систематическое изложение его религиозной философии. Эти труды основываются на традиционных еврейских источниках (Танах, Талмуд, мидраши, галахические кодексы), но интерпретируют их через призму современной исторической ситуации.

1.1. Концепция Божественного провидения и еврейской истории

Базовая теологическая структура

Для Кахане история еврейского народа представляет собой не просто череду событий, но прямое проявление Божественного провидения. Эта концепция основывается на библейском понимании Израиля как народа, избранного для особой миссии в мире. Однако Кахане развивает эту идею в специфическом направлении.

Центральная идея: судьба еврейского народа напрямую зависит от его верности Торе и готовности активно осуществлять Божественную волю. История понимается как постоянное взаимодействие между заповедями Всевышнего и ответом народа на эти заповеди.

Забытые голоса Енисея — Кеты Сибири

Далеко в самом сердце Сибири, там, где река Енисей прорезает замёрзшие леса и бескрайнюю тундру, живёт один из самых маленьких и загадочных народов мира — кеты, насчитывающие всего 1200 человек.

Они охотники, рыболовы и сказители — последние выжившие представители древнего рода, который, возможно, хранит ключ к одной из величайших миграций человечества: заселению Америки.

  Язык, которого не должно быть

Кеты говорят на языке, который стоит особняком в Евразии и не связан ни с русским, ни с тюркскими, ни с монгольскими языками, которые их окружают.

Их язык, называемый кетским (енисейским), — это последний остаток обширной семьи языков, на которых когда-то говорили древние племена Центральной и Южной Сибири, ныне давно вымершие. Но что действительно поражает лингвистов, так это то, что кетский язык имеет глубокие грамматические корни с языками на-дене Северной Америки — семьей, в которую входят навахо, апачи и тлингиты.

Лингвист Эдвард Вайда продемонстрировал, что кетский и на-дене имеют:

• Сложную префиксальную глагольную систему (редко встречающуюся за пределами этих двух семей)

• Схожие тона, гортанные звуки и морфологию

• Более 100 родственных корней — слов со схожим значением и звуковой схемой

Например, в обоих языках используются похожие структуры для слов I see you, you go и water, что предполагает общий язык предков, существовавший тысячи лет назад — до того, как первые люди перебрались из Сибири на Аляску.

Эта смелая теория известна как дене-енисейская гипотеза, и если она верна, то кеты являются языковыми родственниками навахо и апачей, разделёнными океаном времени и льда.

Михаил Эпштейн: Октябрьская революция — ось обратного поворота истории

В годовщину Октябрьской революции я возвращаюсь к вопросу, который Маркс и Энгельс сами никогда не выносили на первый план: почему коммунистический проект так подозрительно напоминает древнейшую форму деспотии? 

107 лет назад Россия совершила “революцию”, которая обернулась исторической инверсией. Марксизм обещал прыжок в будущее — но привёл к деспотии в форме государства-рабовладельца.

Обычно марксистская периодизация общественно-экономических формаций сводится к знаменитой "пятичленке". Она была канонизирована И. Сталиным в главе "О диалектическом и историческом материализме" для "Краткого курса истории ВКП(б)" (1938): "Истории известны пять основных типов производственных отношений: первобытно-общинный, рабовладельческий, феодальный, капиталистический, социалистический". 

Напомним, что социализм считался первой фазой высшей формации — коммунистической. Таков был краеугольный камень советского марксизма. 

Однако сам Маркс, как известно, спорадически включал в схему исторического развития еще одну формацию, которую он обозначал как "азиатскую", или "азиатский способ производства". "В общих чертах, азиатский, античный, феодальный и современный, буржуазный, способы производства можно обозначить, как прогрессивные эпохи экономической общественной формации" ("К критике политической экономии", 1859). 

Азиатский способ следовал за первобытно-общинным и предшествовал античному, или рабовладельческому, как более прогрессивному. Дело в том, что рабовладение уже предполагает развитую частную собственность на средства производства, тогда как в азиатской формации частный субъект как экономическая единица еще не сформирован, основные средства производства и земля принадлежат государству, а фактически — царю, императору, богдыхану и их бюрократии.

В третьем томе "Капитала" Маркс пишет: