Критерії оцінки етнополітичних утворень і суспільно-економічних моделей насправді не така вже й проста справа.
Найпоширенішим мірилом є багатство народів. Дивимося ВВП, дохід на душу населення, середню зарплату/пенсію, процент жирів у маслі, тощо: у кого він вищий - той і молодець, і взірець для наслідування.
Проте, в ширшому історичному вимірі ця метода не працює.
На початку І тисячоліття н.е. Римська Імперія мала в рази вищий рівень економіки, культури й технологій, ніж дикі германські племена. Акведуки, клоаки, рівні дороги, цирки, театри, храми, освіта, наука, література, мистецтво... Але майбутнє все одно було за дикими германцями і та частина Імперії, яка не зазнала германізації, закостеніла, деградувала й накрилася ісламом, який ще більше загальмував її розвиток.
У середні віки араби, китайці, візантійці суттєво випереджали Західну Європу за рівнем економіки, культури й технологій: порох, компас, папір, шовк, книгодрук винайшли на Сході. Але майбутнє все одно було за Західною Європою, яка з аутсайдера раптом вирвалася в авангард прогресу й завоювала весь світ.
І Сполучені Штати аж до кін. ХІХ ст. були задвірками цивілізації, що не могли похвалитися ні культурним рівнем, ні економічною потугою, а буквально за півстоліття стали державою Намбер Ван.
Перемагали в історичній перспективі ті, хто вірив у себе, хто не зрікався своєї самобутності, "хто чужому навчався й свого не цурався", бо нічого кращого за цю стратегію людство ще не придумало.
Комментариев нет:
Отправить комментарий