Алексей Широпаев: Русский передел

Часть II. Новая личность

Измена "родине" как спасение

Как уже было сказано, идея России — это ментальная ловушка, которая делает русских пленниками Империи. Причем пленниками активными, обороняющими и совершенствующими свой плен, строящих апологетические идеологемы плена, создающих культуру плена, провозглашающих себя патриотами плена.

Показательно, что идея России мирила, казалось бы, непримиримые лагеря. За что бились белые? Известно, за Россию. Как только выяснилось, что красные, пусть поначалу и не ведая того, бьются за то же самое — за Россию, за Империю — очень многие белые прекратили борьбу. И более того, пошли на сотрудничество с большевиками: в качестве военспецов, идеологов и даже тайных агентов ГПУ. Безотказная вербовочная формула Лубянки: "Вы нужны России. Подчеркиваю, не нам, а России. Режимы приходят и уходят, а Россия остается". И, в общем-то, Лубянка права: сменяется листва, а "заколдованный, дикий" лес Империи пребывает вовеки.

Наверное, не случайно, что самой непримиримой частью антисоветского спектра остались антиимперцы, враги России — национал-сепаратисты, прежде всего балтийские и украинские, которых совдеп и не пытался перевербовать. Уж на что Борис Савинков психологически и идейно был близок к национал-демократии, так ведь и он навернулся на идее России! Увидев, что большевизм стал Россией, Савинков признал большевизм.

Про Колчака и Юденича, отказавшихся признать независимость финнов и эстонцев в обмен на их удар по Петрограду, я и не говорю. Родиной, мол, не торгуем. Целостность Великой России оказалась весомее будущего ГУЛАГа.

Но издавна были и те, кто стремился разорвать этот заколдованный круг. Преодолеть морок. Изменить "родине". Следует признать очевидное. Начиная с возвышения Москвы национальные интересы русских лежали в плоскости государственной измены. И даже ранее — с Батыя. Уже тогда лучшие русские люди, поневоле будучи вассалами сарайских "царей", изменяли Монгольской империи — этой Прото-России. Они искали политической поддержки и военной помощи в борьбе против татар на Западе, в Европе — в родном культурно-расовом мире. Из них стоит назвать, прежде всего, князя Андрея Ярославича, окончившего свои дни эмигрантом в Швеции. Эта фигура пребывает в мрачной тени своего знаменитого брата-евразийца — Александра Невского, который в лице Батыя обрел себе нового отца, став ханским приемным сыном. Александр вошел в российскую историю как патриот № 1, а его брат Андрей — как изменник, предтеча двух будущих Андреев — Курбского и Власова. Измена князя Андрея состоит в его нежелании изменить своей европейской Руси и войти в "монгольский суперэтнос", подобно брату-предателю.

Саша Шло: Українці всіх країв, кохайтеся!

Професійні Українці... і Українки

Марійка лягла у ванну. Вона відчувала, як гаряча вода ніжить кожну клітинку її шкіри. Не встаючи, вона взяла з полички чотири книжки - Юрка Андруховича, Софійки Андрухович, Андрійка Бондаря та Любка Дереша, куплені вчора після лекцій у книгарні Могилянки. Проводячи руками по глянцевих обкладинках, вона заплющила очі. Пальці почали перегортати сторінки. Вона не читала книжки, не дивилася на малюнки. Просто торкалася них... Ще сторінка... ще... Як добре... ЩЕ!!!!!

Вона зупинилася. Солодка насолода розлилася її тілом.
Вона лежала у ванні не рухаючись, наче у сні. А перед очима лунали Карпати і їхня пластунська таборівка... Ввечорі, після важких походів, Друг Комендант наказував розпалити ватру та зкукувати динерку. Сидячи біля вогнища, вони розучували повстанські пісні та волали "Бьютифул Карпати" та "Ми дівки з Бандерштату". І ці вечори біля пластунської ватри були вершиною націоналізму. Потім дівчата ся зашнуровували у наметі і діставали зі схованки яку-небудь книжку Андруховича... І листали її у темряві... листали...

Їй захотілося знов доторкнутися до книжок. Але часу вже не було. За годину в Українському Домі мала початися лекція аналітичної групи "Рубікон".

Юлька повернулася з "качалки", увімкнула відео і поставила "Нескореного". Це був її улюблений фільм - разом із "Залізною сотнею", "Атентатом". У плеєрі все ще грав аудіоальбом "Наші партизани".

Юлька дістала з холодильника пляшку горілки "Хортиця" - справжньої, козацької! Налила собі 200 грамів. Випила. На душі було сумно. Вчора побачила як хлопець, що їй подобався, балакав з якоюсь курвою з "Національного Альянсу", а Юлька не встигла їх наздогнати та набити пики. Вони бігали швидше від неї...

Ахиллес и Гектор, или История двух лингвистических теорий

В индоевропеистике 20-го века было два совершенно потрясающих по своему драматизму эпизода.

Один из них называется ЛАРИНГАЛЬНАЯ ТЕОРИЯ, другой – ГЛОТТАЛЬНАЯ ТЕОРИЯ.

Обе теории касаются фонетики, то есть звуковой стороны общеиндоевропейского языка.

Человеку со стороны покажется чистейшим безумием то, что из-за каких-то там звуков могли разгореться такие страсти. А страсти и в самом деле были и есть нешуточные. Ибо индоевропеистика – фундаментальная наука, ничуть не уступающая по своей значимости атомной энергетике. Кто контролирует эту науку, тот и владеет миром.

Самые драматические события в истории человечества в последние несколько тысяч лет (и особенно в последние лет сто!) сводились исключительно к конфликту между нордическим расовым типом и переднеазиатским. Все самые страшные войны, революции, политические и финансовые потрясения так или иначе проистекают из этого конфликта.

У Гомера в «Илиаде» описана битва нордического человека и переднеазиата. Нордический Ахиллес убивает переднеазиата Гектора. Голубоглазый блондин поражает в честной схватке черноглазого брюнета.

Эту же самую битву двух расовых типов мы наблюдаем и в индоевропеистике.

Ларингальная теория и глоттальная описывают совершенно разные фонетические процессы, между которыми нет ничего общего в смысле фонетики. Провести между ними связь можно только с помощью описания менталитетов тех, кто борется за одну теорию и хочет уничтожить другую.

Ларингальная теория – порождение нордической мысли. У неё несколько авторов и продолжателей, но с помощью этой теории описываются грандиозные процессы языкотворчества древних индоевропейцев. (У меня недавно была статья об этом за 15 декабря 2007 г.: «Образование гласных в бореальном и раннеиндоевропейском языках»).

Глоттальная теория. Сначала она и была, вполне возможно, простою ошибкой, неправильною версией – почему бы и нет? Такое в науке случается. Но со временем она была взята на вооружение именно сторонниками переднеазиатского менталитета. Конечная цель глоттальной теории – доказать расовую неполноценность людей нордического расового типа.

Фатима Анастасия Ежова: Почему я отошла от джемализма как целостной религиозно-политической программы

Это - сумма всех записей в моем убитом блоге, посвященных этой небезынтересной теме.

Про "диаспорный дискурс" и "политислам" Джемаля и немного - об аятолле Хомейни (для сравнения)

Сразу оговорюсь - для меня джемализм и хомейнизм суть явления разного порядка, и к последнему я и по сей день испытываю самые теплые чувства. Другое дело, что как стратегия хомейнистский путь не является единственным - достаточно вспомнить манхадж наших Имамов, мир им (впрочем, не вижу смысла повторять все сказанное на эту тему в ЖЖ Данияла и в полемике с братом burishad - по крайней мере, сейчас, поскольку мои комменты в их блогах отныне недоступны :)))).

Не лишенными основания мне представляются и доводы, что хомейнизм адекватен временам доминирования государств-сверхдержав, а в грядущую эпоху краха гегемонии США и господства ТНК он может утратить свою актуальность, и понадобится потребность в новом иджтихаде и новой стратегии. Собственно говоря, шиизм и стоит на том, что каждая эпоха требует своего иджтихада. Постоянна лишь опора на Имамат, что касается хомейнизма, систанизма и им подобных стратегий как продукта интерпретации - то они всегда привязаны к конкретному времени и месту, к определенным историческим условиям. Потому, собственно, врата иджтихада и открыты для каждого нового поколения улемов. Никакой иджтихад (если известно, что это именно интерпретация того или иного муджтахида, а не незыблемые основы Ислама) не может быть неоспоримой догмой на все времена. В то же время я не могу сказать, что в настоящее время хомейнистский потенциал израсходован в принципе. Это было бы преждевременной натяжкой.

Но все равно фигура Хомейни фундаментальна, мною уважаема, наследие его глубоко, многомерно, во многом поверхностно или превратно понято, укоренено в шиизме. Тут сомнений нет.

Аполоническое и Дионисическое начала в культуре

Немецкий философ Фридрих Ницше (1844 —1900) для различения типов культур использует мифологические образы богов греческого Олимпийского пантеона, выделяя два начала бытия и художественного творчества: "аполлоническое " и "дионисическое".

В греческом пантеоне боги Аполлон и Дионис — противоположные символические типы. Аполлон — это небесное, солнечное существо, сын Зевса, сменяющий на Олимпе бога Солнца Гелиоса, олицетворяющий солнечное начало; он —источник света, носитель божественного откровения: "Аполлон как бог всех сил, творящих образами, есть в то же время и бог, вещающий истину, возвещающий грядущее". Дионис же, напротив — олицетворение земного, бог плодородия, покровитель растительности, земледелия, виноградной лозы и виноделия. Дионис — бог веселья, радости, буйства. Аполлон и Дионис символизируют противоположность небесного и земного начал. "Под чарами Диониса не только вновь смыкается союз человека с человеком: сама отчужденная, враждебная или порабощенная природа снова празднует праздник примирения со своим блудным сыном — человеком".

Чтобы показать, в чем состоят различия "аполлонического" и необходимо обратиться к дионисического начал культуры, понятиям и принципам, образным выражением которых выступают боги Аполлон и Дионис.

Аполлон — выражение покоя и порядка, Дионис — его противоположность. Если первый — "полное чувство меры, самоограничение, свобода от диких порывов, мудрый покой бога-творца образов", то второй — избыток, нарушение всякой меры, безмерное, взрывчатое буйство. Аполлон воплощает принцип индивидуализма, он —великолепный божественный образ этого принципа, "в жестах и взорах которого с нами говорит вся великая радость и мудрость "иллюзии", вместе со всей ее красотой". Дионис символизирует ужас и восторг: "чудовищный ужас", охватывающий человека, усомнившегося в формах познания явлений, и "блаженный восторг, поднимающийся из недр человека и даже природы", когда нарушен принцип индивидуализма, "разбиты все неподвижные враждебные границы, установленные между людьми нуждой, произволом и "дерзкой модой".., каждый чувствует себя не только соединенным, примиренным, сплоченным со своим ближним, но единым с ним".

АПОЛЛОНИЧЕСКОЕ начало
— рациональное
— мера, золотая середина
— иллюзорно-оптимистическое
— состояние покоя
— индивидуальность

ДИОНИСИЧЕСКОЕ начало
— иррациональное
— безмерное буйство
— трагико-героическое
— нарушение покоя, беспокойство, неудовлетворенность
— уничтожение всякой индивидуальности через мистическое единство

Сущностной характеристикой как Аполлона, так и Диониса является способность воодушевлять людей, рождая образы различного порядка. Именно поэтому Ницше и обозначил два противоположных начала бытия и художественного творчества, как "аполлоническое" и "дионисическое". Эти начала прорываются из самой природы "без посредства художника-человека". Человек в концепции Ф. Ницше - только "подражатель" и проводник имеющихся в природе сил: "...каждый художник является только "подражателем" и при том либо аполлоническим художником сна, либо дионисическим художником опьянения, либо, наконец, ... одновременно художником и опьянения и сна". С этим связана противоположность искусства пластических образов (аполлоническим) и непластического искусства музыки (дионисическим).

"Аполлонический" образ мира подобен образам, возникающим в сновидениях, иллюзиях, грезах. "Дионисический" порождается демоническими силами, он подобен образам, вызванным состоянием опьякения, а потому это мир иррациональных образов, смыслов, понятий.

Все многообразие культурных феноменов Ницше сводит к двум типам, противоположным по природе своего рождения. Подобно тому, как рашичие физиологических состояний сна и опьянения порождают различные виды грез, через человека-творца проявляются противоположные образы мира, обусловливающие наличие в культуре двух начал: "аполлонического" и "дионисического". Именно с этой двойственностью связано поступательное движение культуры, ".. как рождение стоит в зависимости от двойственности полов при непрестанной борьбе и лишь периодически наступающем примирении.

Даниял Туленков: Политика и религия

Мой пост "Шах и "Исламская Республика" обернулся ненужным перепалками, удалившими меня от предмета темы и заставившего, мимоходом и без подготовки, поднять целый ворох параллельных вопросов, вылившихся в поток болтовни ни о чем....

Вместе с тем, сам перечень поднятых пунктов заставляет меня изложить здесь и сейчас свое кредо относительно соотношения религиозных и политических вопросов.

Некогда, в период моего исповедания Ислама в привычной и традиционной для моего окружения форме - ханифитского мазхаба, я, не обретя полной и истинной веры, скатился к религиозному скептицизму, пребывая в котором обрел "второе дыхание", погрузившись в омут еретического политисламизма.

Политисламизм, представивший мне Ислам не как религию, но как некую политическую концепцию, сыграл со мной своеобразную шутку - с одной стороны я обрел хоть и ложный, но стимул, вернувший мне интерес к религии, с другой стороны, то, что яисповедывал и от имени чего я писал в 2005-2006 гг полноценной религией не было, а было приукрашенным религиозным орнаментом политиканством.

Однако - важно другое.

То, что получив тот самый, ложный стимул, я таки начал все же искать какие-то ответы на духовные вопросы в рамках тех форм Ислама, что мне были доступны.

Получилась парадоксальная ситуация - с одной стороны в моих интересах превалировала политика, но, с другой стороны, я не мог просто декларировать веру во что либо, а начал искать ту акыду, что мне была бы духовно близка, что я мог испведовать не лицемеря перед собой.

Так я породил внутреннюю химеру , что разъедала меня почти два года.

Владимир Буковский: Не хочу жить в антиутопии (беседа Вадима Штепы)

Говорят, что со старыми диссидентами беседовать непросто - годы подполья сделали многих из них довольно замкнутыми персонами. Поэтому я был удивлен весьма радушной встрече с гостеприимным хозяином профессорского дома в пригороде Кембриджа. Мы проговорили часа полтора - за крепким чаем с карельским бальзамом. Об Англии напоминал лишь типично британский, жарко потрескивавший камин.

Я люблю легендарных личностей, и Буковский - именно из их числа. Некогда самый известный советский диссидент, отмотавший в общей сложности 12 лет за "антисоветское хулиганство". Конфликт с властью у него начался еще в ранней юности, когда за издание рукописного журнала он был исключен из школы. Апофеозом этого противостояния стал знаменитый обмен 1976 года, когда "неисправимого" 33-летнего Буковского обменяли на "пламенного" чилийского коммуниста Луиса Корвалана. Это событие породило тогда народную частушку:

Обменяли хулигана
На Луиса Корвалана,
Где б найти такую б…,
Чтоб на Брежнева сменять?

Долго искать не пришлось. Вскоре к власти пришел Горбачев, и Корвалан тихо сбежал от своих советских "освободителей" - обратно в "фашистскую" Чили. Где тоже вскоре началась "перестройка" и он, подобно своим московским товарищам, стал "новым чилийцем". А "отщепенец" Буковский, в отличие от бывших партийных бонз и нынешних олигархов, живет весьма скромно. Он до сих пор ломает удобные стереотипы, и поныне спорит с властями - только уже с британскими и европейскими и, в основном, о тенденциях мировой политики. И порой высказывает пугающие кое-кого, но неизменно сбывающиеся пророчества. С этого мы и начали.

В круге новом
Вадим Штепа - Владимир Константинович, в России вы известны как интеллектуал и аналитик, предсказавший еще в 1984 году скорый распад Советского Союза, хотя к этому тогда не было, казалось, никаких предпосылок. Чувствуете ли вы себя счастливым, наблюдая исполнение ваших пророчеств?

Владимир Буковский - Далеко не всегда, потому что обычно мои предсказания довольно мрачные. Но иногда они забавляют. В 84-м, действительно, все вспоминали книгу Оруэлла и мне тогда задали вопрос - каким я вижу СССР в XXI веке? А я ответил, что считаю этот вопрос нелепым, ибо уже через 10 лет этой страны просто не будет. Тогда такой ответ многих шокировал, и его припоминают мне до сих пор. (Смеется).

- И все же: что случилось тогда, на рубеже 80-90-х? Почему власть, жестоко преследовавшая диссидентов, вдруг во мгновение ока перехватила ваши идеи, а вы сами остались, как и были, невостребованными?

- А это как раз был наиболее логичный выход для власти. Эти люди сидели у власти десятилетиями и поколениями, и естественно, терять ее не желали. Но когда рухнули цены на нефть, и мировая ситуация стала меняться, им пришлось срочно менять имидж. А при том, что у нас, диссидентов, там не было никаких социальных позиций и возможностей влияния, у нас все же был наработан определенный интеллектуальный потенциал, язык, понятный окружающему миру. Вот этим потенциалом и языком система при Горбачеве вовсю и воспользовалась.

- Да, когда главный идеолог Политбюро Яковлев вдруг заговорил словами тех, кого он десятилетиями травил - в этом было что-то сюрреальное…

Мартін Блюментріт: «Консервативна революція» - критика одного міту

І. Спроба об’єднати різних авторів правого спектру періоду Ваймарської республіки під узагальненим поняттям «консервативної революції» і зачислити їх до окремої політичної течії, яку можна було б поставити в один ряд із консерватизмом, лібералізмом і соціялізмом, заслуговує критики. Єдине, що об’єднує такі імена як Шпенґлер, Шміт, Юнґ, Фреєр, Мелер, Нікіш, Юнґер і середовище журналу «Тат» – це критика політичного лібералізму; але її можна знайти і в инших політичних течіях. Виявити самобутнє ядро соціяльних, економічних і політичних доктрин, яке було б властивим лише авторам «консервативної революції», не можна.
«Консервативна революція» як полемічне поняття, що позначає незмінну ідентичність, не витримує критики.
Поняття «консервативна революція» вже вкоренилося в історії політичних ідей. Початково воно позначало радше завдання, яке слід виконати, а ранг класифікаційної ознаки здобуло завдяки вже вдруге перевиданому дослідженню Арміна Молєра, яке дало поштовх появі багатьох монографій і увійшло до довідників – немалий успіх для книжки, яку автор назвав «попереднім і безумовно недосконалим викладом», свідомо зосереджуючись на бібліографії. Хоча Молєр і бачив суттєві відмінності між різними представниками, він був твердо переконаний в тому, що має справу з самобутнім утворенням, з течією політичної думки, яка б могла претендувати на той статус, що й старий консерватизм, лібералізм і соціялізм (Mohler 1989, I: 3).
До такого висновку Молєр дійшов, за його ж словами, «шляхом абстракції». І нíчого було б йому тут закинути, якби він вдався до правильних абстракцій – абстракцій, які б дозволили крок за кроком наблизитися до конкретних понять, адже розвиток, за Геґелем, можливий лише у такий спосіб. Натомість аксіоми, що їх розробив Молєр, далекі від такого підходу: вони роблять неможливим розвиток конкретних позицій щодо актуальних політичних, соціяльних і економічних питань, а пропонують лише хисткі образи, достеменність яких окремим авторам видається вкрай сумнівною1. Молєр взагалі не робить спроби представити ці образи в поєднанні з конкретними «поглядами на мораль і право, державу і суспільство, економіку і культуру»; так, він визнає, що поза аксіомою починаються «відмінності, викликані найрізноманітнішими умовностями», що означає не що инше, як те, що «консервативна революція» виявляється єдністю лише тоді, коли забути про все те, що становить собою політична теорія (Mohler 1989, 1:126). Проте я все-таки думаю, що і з кращими абстракціями не вдасться обґрунтувати «консервативну революцію» як утворення, хай і логічно не консистентне, проте хоч би відмежоване від инших течій. «Консервативна революція», на мою думку, – це міт, фікція, яка буде спростована настільки, наскільки враховуватимемо погляди вибраних Молєром авторів щодо політичних, соціяльних і економічних питань міжвоєнного періоду. Цю проблему буде далі розглянуто на тлі ширших проблем: ставлення до лібералізму (І, ІІ); до націоналістичних і народницьких ідей (ІІІ, ІV); до внутрішньополітичного розподілу і до зовнішньої політики. Щоб обсяг не зашкодив загальній картині, необхідно було обмежити кількість авторів; проте сподіваюсь, що якісний показник вибраних авторів компенсує кількісний.

Лен Дегрелль: Эпопея: история Ваффен СС

Представлено на ревизионистской конференции Института по пересмотру истории в 1982 году

Дамы и господа!

Меня попросили рассказать вам о великом незнакомце Второй Мировой Войны: Ваффен СС.

Поистине удивительно, что организация, являвшаяся одновременно и политической и военной, и которая во время Второй Мировой Войны объединяла в своих рядах более миллиона сражавшихся добровольцев, по-прежнему официально игнорируется.

Почему?

Почему официальная история по-прежнему фактически игнорирует эту необычайную добровольческую армию? Армию, которая была в центре вихря самой гигантской борьбы, повлиявшей на весь мир?

Возможно, ответ заключается в том, что самой поразительной особенностью Ваффен СС было участие в нём добровольцев из тридцати различных стран.

Что собрало их всех вместе, и почему они решили добровольно пожертвовать своими жизнями? Было ли это немецким явлением?

Вначале - да.

Первоначально, Ваффен СС составлял менее двухсот человек. Его численность постоянно росла до 1940 года, когда он вступил во вторую фазу своего развития: германский Ваффен СС. Кроме немцев из Германии, в его состав вошли северо-западные европейцы и потомки немцев по всей Европе.

Затем, в 1941 году во время великой схватки с Советским Союзом, развился европейский Ваффен СС. Молодые люди из самых отдаленных стран вместе сражались на Восточном фронте.

До войны мало кто знал что-нибудь о Ваффен СС. Самим немцам потребовалось время, чтобы признать выдающееся значение Ваффен СС.

МИЙ ИДЕМЪ! Интервью с Антоном Рачевым

     Вопросы задавал Алексей ИЛЬИНОВ (Консервативно-революционное Интернет-сообщество «MESOGAIA-SARMATIA: IMPERIUM INTERNUM» (Россия - Украина - Болгария) (http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru/))

     1. День добрый, Антон. Во-первых, хотелось бы немного больше узнать о Вас и Ваших проектах Dulo Gesellschaft и Bulgaria 88. Что это за проекты, какую цель (или цели) они преследуют, кто сотрудничает с Вами?

     Меня зовут Антон Радославов Рачев. Родился я в болгарском городе
     Руссе (Русчук) на реке Дунай. Так случилось, что у Руссе были тесные связи и отношения с Бухарестом, Будапештом и Веной задолго до Освобождения Болгарии от турецкого ига в 1878 году. Поэтому и русчуклии (жители города Руссе) всегда чувствовали себя людьми, которые в чем-то превосходят жителей Софии (София – это сегодняшняя столица Болгарии). Прогерманская ориентация Руссе до 1944 года имеет логическое геополитическое объяснение, связанное, прежде всего, с Дунаем. Потом Руссе стал важнейшим пунктом советской экспансии на Балканах. Эти географические условия помогли мне понять, что мы, болгары, играем роль в европейской политике только как посредники между двумя большими арийскими народами – русскими и германцами.
     Я имею связи с германскими соратниками больше 10 лет. Случилось так, что я приехал в Германию зимой 2001 года по приглашению германского  метаполитического круга «Thule Seminar». Был там и такой анекдот. Германский философ Пьер Кребс – глава (ляйтер) «Thule Seminar» спросил меня:
     – Откуда Вы приехали, молодой человек?
     - Из Русчука, – отвечаю.
     - Как так из Рощока? – он «странно» поглядел на меня.
     - Так как! Рощок находится на Северном море, Русчук (Русе) находится на реке Дунай, – уверенно поясняю я.
     Тогда д-р Кребс показал мне первый номер «Атенея», мы очень долго говорили об индогерманском прошлом и нынешней евразийской    ситуации. Германский философ посоветовал мне: « – Херр Рачев, Вы болгарин, умеете говорить по-русски и русские понимают Вас. В настоящий момент германский народ симпатизирует русским и Вам не стоит обрывать связь с русскими. Это не в интересах болгар…».

Ігор Козлик: Суб'єктивна рефлексія на задану тему (замість програми)

Проблематика, що їй присвячений даний спеціалізований ресурс, є скільки привабливою, стільки ж і небезпечною. Привабливою, тому що дуже актуально звучить, а небезпечною, бо несе в собі загрозу вилитися в розмову на зразок “погляд і дещо”, тобто ні про що.

І справді, на вказану тему вже, здається, стільки наговорено, і все це наговорене все далі і далі від звичайного життя наших людей. Врешті-решт відбувається знецінення і втрата конкретного предмету розмови. Натомість утверджується формалістична ритуалізація, виникає певний модний ритуал, який спокусливо пройти, бо “тепер так носять”.

Ось чому, якщо вже братися до цієї розмови (а згодившись писати ці нотатки, я так і чиню), причому не в небезглуздо-ритуальному плані, то мушу знайти для себе якесь прийнятне виправдання. І таким виправданням є для мене тільки одне — можливість переведення загальної теми в незагальний індивідуально-особистісний план. Це дасть мені змогу нейтралізувати вже, здається, генетично закарбовану звичку щось говорити за інших чи приписувати іншим думки, до яких вони ніякого відношення не мають. А тоді з моїх нотаток може щось і вийде. А втім...

Отже, українська національна ідея і цивілізаційний контекст. Тобто Україна теперішня і та, якою хоче стати за певним вже існуючим зразком, бо під цивілізацією, як правило, розуміють сучасні, демократичні Європу і Північну Америку. Існують й інші переформулювання теми: Україна і світ, підвалини автентичного існування української нації і т. і. Причому, здавалося б, дуже багато правильного вже давно сказано. Проте це питання і життя виявляються не зв’ язаними в повсякденному емпіричному потоці.

Володимир Грабовецький: Середньовічна символіка Галича

Зародження традицій символіки стародавнього Галича губиться в праісторичних часах, її витоки зароджуються в період панування племен білих хорватів. Елементи символічних знаків з прийняттям християнства відображалися у фрескових розписах чи мозаїці - архітектурних святинях, взагалі у всіх видах середньовічного мистецтва. Багато їх втрачено під час розорення стольного Галича ордою Батия, і тільки уламки деяких загадкових символічних знаків, виявлених на поверхні в часі археологічних розкопок, дають підстави до роздумів для дослідників. Найбільша їх колекція зібрана в уродженця Крилоса, дослідника княжого галицького мистецтва, професора, відомого художника Михайла Фіголя.

В першу чергу, цікава історія галицької сграфістики. А започаткували її печатки. серед них одне вагоме джерело дійшло до нашого часу, воно дає нам конкретне уявлення про вигляд печаток княжих часів династії Романовичів. Це печатка короля Юрія Львовича початку ХІУ століття. На ній зображена на аверсі, лицевому боці, постать правителя. Це зображення на сьогодні є унікальне і єдине, бо дає можливість автентично побачити образ одного з правителів. Всі інші князі Галицько-Волинської держави зображувалися довільно різними художниками, графіками, живописцями і скульпторами.

На цій печатці округлої форми з одного боку зображений в центрі король Юрій І, який сидить на престолі. Це поважний старець у мантії, защепленій ланцюжком, з довгою бородою і короною на голові. В руках він тримає скіпетр. Навкруг, по колу цього зображення латинськими словами написано: "Печатка володаря Георгія, короля Русі" (S'. DOMINI GEORGI REGIS RUSIC)

На зворотному боці печатки, в центрі, зображено княжого воїна, що сидить на коні зі зброєю та щитом у руці. На щиті чітко проступає силует лева. Це теж єдине автентичне зображення галицького воїна ХІІІ-ХІУ ст.. А по колу написано латиною: "Печатка володаря Георгія, князя Володимирського" (S'. DOMINI GEORGI DUCIS LADIMERIC).

Як правило, здавна геральдичним знаком Галича була галка (кавка). Коли вона з'явилася на знаменах, невідомо, але вже після захоплення Галича поляками і за новим адміністративним поділом ХУ століття гербом середньовічного міста і всієї Галицької землі стала чорна галка, яка зображалася на білому полі в золотій короні. В битві з хрестоносцями під Грюнвальдом 10 серпня 1410 року брали участь галицькі полки з бойовими прапорами, на яких були зображені галки.

Вперше достовірно про герб міста Галича згадав і дав опис Олександр Гвагнін у своїй відомій "Хроніці землі Руської". Він писав у 1611 році: "Галицької землі є хоругва: Коронована кавка з розкритими крилами на червоному тлі. За герб також уживано".

Як видно, герб Галича, як і всієї Галицької землі, має свою давню історію. У витоках його - багато загадкового. Початки можна виводити із згаданої печатки Юрія І. Так, на щиті воїна був зображений, спираючись вправо, лев. Такий лев зображений на печатках листів Юрія І, його синів Андрія і Льва 1316 року. Поява лева як геральдичного знака Романовичів також невідома. Над цим задумався акад. Іван Крипякевич і дав з приводу цього свої міркування. "... Лев, як герб, знаходився на печатці Любарта, який вважався спадкоємцем Галцько-Волинського князівства. Лев зображений також на монетах з написом "монети Русі", які карбували королі Казимир і Людовік та князь Владислав Опольський та на печатці того ж Владислава зображення лева вміщено у гербі міста львова, починаючи з ХІУ століття. В символіці Галича лев як геральдичний знак не фігурує.

Відносно прапора Галича, то перша письмова згадка датується часами Данила Романовича. Так, мешканці міста Каліша, що тепер в Польщі. своєму князю Кондрату Мазовецькому говорили в свій час: "Якщо руська хоругва стане на заборолах, то кому честь зробиш, чи не Романовичам ?". Оволодівши Галиче в 1238 році князь Данило Романович, як зазначає літопис, встановив на Німецких воротах свою хоругву.

Станіслав Кульчицький: Україна між Росією і Америкою

Український вчений Іван Лисяк-Рудницький у липні 1963 року виступив на історичному конгресі в Зальцбурзі з доповіддю «Україна між Сходом і Заходом». У поняття «Захід» він включив євроатлантичну цивілізацію, тоді як поняття «Схід» ототожнив з греко-візантійською цивілізацією та її наступницею — Росією. Відтоді впродовж чотирьох десятиліть гадають, яке цивілізаційне начало в Україні переможе.

Тепер для теоретизувань не залишається часу. Цієї весни НАТО і ЄС приходять на західні кордони України. На північних і східних кордонах залишається Росія, у складі якої наша держава перебувала від середини ХVI століття по 1991 рік. Можливості здійснення «багатовекторної» політики вичерпуються. Дискусія навколо питання про напрям перекачування палива у нафтопроводі Одеса—Броди довела це з вражаючою переконливістю.

Вибір між двома напрямами цивілізаційного розвитку припав, як і Міленіум, на наше покоління. Це нелегкий вибір, хоч обидві цивілізації мають спільне коріння в античності. Насправді доводиться обирати не абстрактні цивілізаційні напрями, а конкретні країни, які уособлюють тип розвитку. Слід визначити, з ким по дорозі — з Росією чи з Америкою. Незважаючи на зовнішню американізацію Росії після 1991 року, обидві країни є полярно протилежними.

Відповідаючи на запитання про те, з ким по дорозі, ми керуємося економічними інтересами, національними пріоритетами, ідеологічними передсудами, побутовими причинами. Але не можна оминути аналізу історичного зрізу проблеми.

Чим є Росія? Чим є Америка?

Один із найбільш плідних методів історичного дослідження — компаративний, тобто порівняльний аналіз. Російська Федерація і США — це країни, порівнянні за територією, населенням і ракетно-ядерним потенціалом. Але на цьому схожість вичерпується. Ці країни розділяє безодня. Перша з них є державою, друга — передусім суспільством.

Декалог Українського Націоналіста

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.

2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.

3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5. Пімсти смерть Великих Лицарів.

6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Пpиpечення (Присяга)

Пpиpікаю і зобов'язуюся пеpед Богом, пеpед укpаїнським наpодом – пеpед власним сумлінням як член Революційної ОУH – все і всюди пpацювати й боpотися за Укpаїнську Самостійну Собоpну Деpжаву, за здійснення ідей і Пpогpам ОУH, для добpа й величі Укpаїни, укpаїнського наpоду, людини, а чеpез це – для добpа всього людства.

Пpиpікаю в тій пpаці й боpотьбі віддати свої сили для всього, що вона вимагає в кожну хвилину, і, як тpеба, своє життя. Зобов'язуюся точно і совісно сповняти всі обов'язки члена ОУH та виконувати всі її накази й доpучення. Так мені, Боже, допоможи!

(Після виголошення Пpиpечення кандидат ставав повнопpавним членом ОУH і його пpизначали до оpганізаційної клітини)

44 правила українського націоналіста

(Написані кров'ю на стіні польської в'язниці)

Невмируща владарна воля Української Нації, що казала Твоїм предкам завойовувати світ, водила їх під мури Царгороду, поза Каспій та Вислу, здвигнула могутню Українську Державу. Мечем і плугом зазначувала границі своєї владарности, в боротьбі проти орд сповняла історичну місію України, що проявлялася в державницьких чинах і творчих замірах Великих Гетьманів і Геніїв, що піднялися з руїни до нового революційного чину й державного будівництва, що посягає тепер владно по нове життя і творить могутню епоху Українського Націоналізму й наказує Тобі: Встань і борись! Слухай і вір, здобувай і перемагай, щоб Україна була знову могутня, як колись і творила нове життя по власні уподобі і по своїй волі.

1. Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.

2. Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея нації.

3. Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї нації, борись та працюй для великого майбутнього.

4. Твоїм найбільшим добром і Твоєю честю є сила і велич Твоєї Нації.

5. Залізна дисципліна щодо ідеї та Проводу і обов'язок праці є Твоєю чеснотою.

6. Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.

7. Плекай дух волі у творчості, неси всюди ідею Правди України і закріплюй в життя її історичну місію.

8. Твоєю найбільшою любов'ю є Українська Нація, а Твоїми братами - всі члени української національної спільноти.

9. Будь вірний ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.

10. Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідеї і чину.

11. Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.

12. Знай, що найкраще віддаси Богові шану через Націю та в ім'я Нації чинною любов'ю до України, суворою мораллю борця та творця вільного державного життя.

13. Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.

14. Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальним за долю всієї Нації.

15. Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації.

16. Твоїми ворогами є вороги Твоєї Нації.

17. З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.

18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.

19. Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.

20. Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.

21. Тоді ти повноцінна людина, коли перемагаєш себе і світ і постійно прагнеш до вершини.

22. Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з упадку і завзято змагає до цілі.

23. Для перемоги треба витривалості й постійного зусилля в діянні й боротьбі.

24. Кожночасно будь готовий на найбільший чин, але при тому не занедбуй щоденної праці.

25. Будь перший у боротьбі і перемагай життя, щоби здобути для Нації вінець перемоги.

26. Живи ризиком, небезпеками і постійним змагом та погорджуй всякою вигодою і спокійним життям філістера.

27. Радо і без нарікань виконуй покладені на Тебе обов'язки, щоби власною працею й наявними вартостями здобути собі право на провідництво.

28. Пам'ятай, що провідництво вимагає постійної праці і великих зусиль.

29. Будь сильний і незламний навіть перед лицем смерті і всяких терпінь.

30. Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям праці й боротьби.

31. Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.

32. Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.

33. Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.

34. Співчуття з велетнями духа Тебе підносить, а співчуття з підлими і безхарактерними людьми ослаблює, подай братню руку тим, хто бажає, як і Ти, йти до вершин.

35. Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.

36. Будь товариський. Пов'язуй побратимство духа з ідеєю і зброєю в житті, праці й боротьбі.

37. Пов'язуй тісно своє життя з життям Нації. Віддай Україні свою працю, майно, кров.

38. Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.

39. Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими.

40. Цінуй високо материнство як джерело продовження життя. З Твоєї родини створи оплот чистоти Нації.

41. Люби і опікуйся дітворою, як майбутнім Нації.

42. Плекай фізичні сили, щоби тим видатніше працювати для своєї Нації.

43. Будь точний. Вважай за втрачену частину життя кожну хвилину, що пройшла без діла.

44. Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

1. Націоналізм кожного народу полягає в тому, що людина кладе в основу свого суспільного світогляду приналежність до своєї нації і кермується у своєму поступуванні добром своєї нації. Націоналізм є не лише ідеологією, але й чинною настановою людини в житті.
Зміст кожного націоналізму, його стиль і його прямування визначаються територією, людиною і добою. Геополітичне положення країни, панівний психологічний тип народу й обставини даного часу, коли формується і діє даний націоналізм, відіграють рішальну ролю у питанні кожного націоналізму.
2. Під націоналізмом розуміємо свідоме чи підсвідоме прагнення нації до самовиявлення і повного розвитку її духовних і фізичних властивостей. Це прагнення виявляється у національній свідомості і патріотизмі, у національно-визвольному русі (коли нація поневолена), у політичній думці, в культурі й економіці, у державному будівництві та в усіх проявах збірного життя.
3. Рушійною силою людського розвитку і поступу в нашу добу є нація і націоналізм.
Нація, як цілість, як збірна особистість, є творцем певних суспільних відносин та духовних вартостей. Нація стоїть в історії як явище універсальне, явище первинного порядку. В розумінні українського націоналізму нація означає не тільки державну окремішність, але й окремішність етнічну й історично-соціяльну.
4. Український Націоналістичний Рух оформлювався в епоху зіткнень найбільших імперіялізмів, небувалого наростання національно-визвольних рухів поневолених і залежних народів світу.
5. Розвиток науки, поширення світогляду та ідей рівноправности, які породили демократію, стали також передумовами формування націоналістичних світоглядів. Визвольні війни народів Европи в ХІХ столітті поширили ідею націоналізму і зробили її чільним явищем життя багатьох народів.
6. Від 1920-х років українські націоналісти розвинули багату, плодотворну й напружену працю в ідеологічній ділянці. Ідеологію українського націоналізму творив ряд мислителів, які були його передовими діячами. Вони створили не лише широкозакроєну, творчу й багату ідеологію, яка, базуючись на тодішньому реальному становищі української нації, давала відповіді на найактуальніші наболілі питання, але й вводили новий стиль життя, що відповідав ідеологічним потребам нації в боротьбі за визволення.
7. Той факт, що ідеологія українського націоналізму мобілізувала і мобілізує не лише ширші верстви народу, але й впливала та дальше впливає значною мірою на курс політики інших українських політичних партій і суспільно-громадських організацій, є доказом актуальности і життєвости світогляду, що його визнають українські націоналісти.
8. Український націоналістичний рух є виразником ідей українського народу, репрезентованих і реалізованих за різних конкретних умов історичної дійсности не тільки С. Петлюрою, М. грушевським чи Є. Коновальцем, але й М. Хвильовим, О. Ольжичем і рухом генерації новаторів на Україні на чолі з В. Симоненком.
9. Український націоналізм, як ідеологія ОУН, як система ідей українського визвольного руху і як світогляд, не є абстрактною доктриною того чи іншого теоретика чи філософа, а кожночасною синтезою української політичної думки, духовно-культурних надбань і вкладу багатьох творчих індивідуальностей минулого і сучасного, здобутих і перевірених у процесі історичного буття нації, в боротьбі українського народу за його національне буття і свободу.
10. Український націоналізм ствить перед собою історичне завдання вибороти для України такий суспільний лад, при якому кожна людська особистість, визволена від економічного, соціяльного і національного поневолення й упослідження - зможе розвиватися як суцільна і творча індивідуальність.
11. Націоналістичні визвольні рухи націй, які змагаються за повалення імперій і за визволення поневолених і залежних народів з-під панування націй-загарбників - є найпоступовішими світоглядово - політичними рухами сучасної доби.
12. Націоналізм не визнає "абстрактної людини". Із становища кожного націоналізму, а с тому й українського, людина, яка цурається зв'язку зі своєю нацією, яка денаціоналізується, ставить себе у площину космополітичного становища - "націонал-безбатченка". Пропагований принцип підпорядкування національних інтересів - інтернаціональним на практиці зводиться до звичайного колоніяльного поневолення і гноблення малих народів великими.
13. З великим ідеологічним озброєнням і візією майбутньої самостійної української держави націоналісти ввійшли наприкінці 1930-х років у фазу державного будівництва (Карпатська Україна) і в другу світову війну та принесли великі жертви у боротьбі за здійснення своїх постулатів на всьому українському просторі.
14. Зміна дійсности в світі й на Україні, під час і після другої світової війни зумовили випробування життєздатности ОУН в найскладніших умовах боротьби. З другої світової війни ОУН вийшла роздвоєною. а в половині 1950-х років постало ще одне націоналістичне середовище. Поділ цей поглиблював рівночасно ідеологічні розходження між трьома націоналістичними організаціями, які почали виявлятися наприкінці 1960-их років.
15. Матірна ОУН визнає, що, з одного боку, націоналізм є вірною і незнищенною силою українського народу в його боротьбі за визволення з-під російсько-більшовицького поневолення, а з другого - що в ідеологію українського націоналізму треба вносити зміни, яких вимагає саме життя та досвід революційно-політичної дії останніх десятиріч. У своїй ідеологічній програмовій настанові, матірна ОУН відкидає, як фінансову залежність від чужих державних чинників., так і якийнебудь опортунізм супроти існуючого режиму на Україні та вважає, що завданням УНРуху - видвигати та обстоювати максимальні домагання народу: ідеали повної суверенности і соборности України. Як у своїй програмі державного будівництва, так і в політично-громадському житті на чужині, ОУН стоїть на засадах демократичного ладу, політичного плюралізму та правопорядку, основаного на пошані до прав людини і меншостей. Таким чином ідеологія Українського Націоналістичного Руху йде вперед, відбиває в собі найновіші здобутки й досягнення та з'єднує їх в одне ціле з прагненнями й потребами нації.
16. У своїй основі, підхід ОУН до світоглядових питань себе повністю виправдав, хоч у ідеологічнй ділянці протягом останніх років зроблено занадто мало. У сучасній ситуації було б небезпечним переймати усі висновки, схвалені раніше, оскільки різні нові прояви життя не могли бути враховані раніше. Дещо залишилося поза увагою дослідників ідеологічних питань. Також у ряді важливих питань потрібно ввести часом зміни для того, щоб краще схопити суть актуальних процесів і використати їх у ідеологічній праці 1970-их років. У загальному, ідеологія українського націоналізму не може розглядатися ізольовано від ідеологічних рухів сучасного людства.
17. В силу об'єктивних умов, український націоналізм розвивається і здійснюється двома річищами: на Україні в умовах національного, політичного, духовного й економічного поневолення, і в дуже відмінних умовах - в національних середовищах українських поселенців у різних країнах західного світу.
18. Кермуючись досвідом минулого і сучасного, український націоналізм:
(а) відкидає ідеологічний догматизм, який базується на претенсії посідання абсолютної й виключної політичної істини, на претенсії непомильности, які не лише параліжують творчу ініціятиву, але й неухильно ведуть до тоталітаризму й застосування терору супроти критиків та опонентів у лоні власної національної спільноти;
(б) відкидає концепцію орієнтації на "Захід", при принциповому протиставленні України - "Сходові", яка мала б бути "сторожем" Заходу перед небезпеками зі Сходу. Ця концепція свідчить про загрозливий брак розуміння дійсности на Україні і в цілому світі, нерозуміння суті української визвольної боротьби в деяких кругах української групи на чужині;
(в) відкидає поняття в термін "українського буржуазного націоналізму" з усіма тими негативними означеннями, які до нього прикладаються і які є наскрізь фальшиві й не відповідають сучасній дійсності на Україні, а також і ідеології Українського Націоналістичного Руху. Це поняття є витвром російських великодержавних шовіністів для морального терору українських патріотів і боротьби з українським визвольним рухом.
(г) протиставиться угодівській політиці тих середовищ, які достосовуються до політичного ладу в УРСР і панівного режиму в ній;
(д) стверджує, що демократії заходу перестали бути тією моральною силою, яка могла б протиставитися ширенню комуно-російського імперіялізму.
Демократичні системи Заходу дбають про своє самозбереження навіть шляхом підтримки комуністичних систем, де вони вже існують. Їхнім прагненням - не новий лад у світі, побудований на універсальному принципі суверенности націй, не справедливий суспільний поділ функцій і матеріяльних здобутків у рамках суспільств і держав, а збереження "статус кво".
Лише націоналістичні рухи і національно-визвольні війни поневолених народів можуть повернути народам світу свободу, суверенність, гідність, міжнародний солідаризм і справжній мир.
19. Український націоналізм не потребує покликатися чи доказувати свою наявність на Україні. Український націоналізм ніколи не імпортувався на Україну із-зовні. Він завжди був органічним виявом усіх верств української національної групи в її культурному, соціяльному і політичному житті. Сучасна специфіка українського націоналізму на Україні зумовлена специфікою підсовєтської дійсности.
20. Процеси й течії, які відбуваються на Україні, не мають нічого спільного з наміром реставрації минулого. Нові сили руху опору на Україні мають змогу шукати і творити таке своє майбутнє, яке виростає і розвивається не з догм і теорій, не з абстрактних філософських розважань. а з потреб людини і нації, що співзвучне з українським націоналізмом і служить добру різнонаціонального населення України.
21. Полишаючи історії державний устрій доби УНР і відкидаючи накинутий лад російсько-комуністичним режимом, український націоналізм не бере собі за приклад принципів капіталістичних систем(,) він стремітиме знайти синтезу нового ладу, який відповідав би інтересам населення україни та різних її верств.
22. Політиці поневолення націй і людини, український націоналізм протиставить принцип рівноправности суверенних держав, народоправ'я і міжнародний солідаризм.
23. націоналізм в нашу добу залишається далі актуальною і притягуючою силою, хоч його треба постійно збагачувати, враховуючи надбання інших рухів і життєві процеси останніх років. У сучасну пору, потребу ідеологічної праці визнають навіть ті суспільства, які ще недавно нехтували ідеологічною діяльністю. У цій ділянці ОУН мусить викресати з себе нові сили й нову наснагу до творчого осмислення багатого досвіду минулих десятиріч і останніх років, в свідомості, що якраз у сучасній добі ідеї націоналізму починають переважати над ідеями комунізму, що якраз націоналізм, а не комунізм дасть зміст життя для нових генерацій людства.
[24. Пункт пропущений в оригіналі]
25. Поява важливих ідейно-політичних та програмових документів у підпільній українській літературі ("самвидав-і") вказує на відродження ідейно-політичного мислення в сучасній Україні, яке в багато дечому перекликається з ідеями та вартостями українського націоналістичного руху. глибоке вивчення цих ідейних процесів на Україні являється першорядним завданням ідеологічних кадрів Українського Націоналістичного Руху, які повинні ці процеси з'ясовувати та критично інтерпретувати загалові ОУН та ІСНО й українській громадськості закордоном, відгукуватися на них в Україні та сприяти якісному поглибленню та поширенню цих процесів на Батьківщині.
26. Український націоналізм стверджує, що клич ОУН - "Свобода народам! Гідність людині!" - залишається і дальше найбільш актуальним кличем для всіх поневолених народів у боротьбі за їхнє визволення.
Боротьбу за самостійну українську державу український націоналізм веде під кличем - "Україна - спільне добро всіх її громадян! і закликає до цієї боротьби всі національні меншості на Україні.

(Україна: Спільне добро всіх її громадян:
Матеріяли VII Великого Збору Українських Націоналістів (ВЗУН). - Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971. - С.76-83).

Левко Лук’яненко: До єврейського питання або чи існує в Україні антисемітизм?

Слово “семіт” – етнічний термін, що означає групу народів точно так саме, як слово “слов’янин” означає іншу групу народів; причому у першому як і в другому випадку ці терміни означають не так кровну, як мовну спорідненість.
До групи семітських народів належать араби, сірійці, євреї, ефіопи, мальтійці. Слово “антисеміт” таким чином означає людину, що є проти цієї групи народів.
Відразу зауважу, що я не зустрічав жодного українця, який був би проти всіх семітських народів, отже вживання в Україні терміну “антисеміт” з наукової точки зору абсолютно безпідставне. Українці виробляли своє ставлення до інших націй та національних груп, з якими мали взаємини, на основі їхнього ставлення до українців, а не на основі етнічних ознак.
З часу проголошення Україною державної незалежності Україна зацікавлена встановити широкі дипломатичні, економічні, культурні та інші зв’язки з іншими державами світу. Семітські народи – це широкий ареал близькосхідних та північно африканських країн. Господь наділив українців плодоносними землями, семітів наділив великими покладами нафти. В плані міжнародного поділу праці українці і семітські народи мають величезні природні передумови для економічної співпраці обидвох сторін: українці виробляють сільськогосподарську продукцію, володіють технічними знаннями і мають технічні можливості розвивати в семітських країнах мережі нафтогонів, будувати залізниці, мости, греблі, електростанцій тощо взамін за нафту, бавовну та інші їхні традиційні товари. Сфери такої співпраці величезні і можуть обраховуватися в мільярдах доларів. Україна зацікавлена в розширені такої співпраці і того вона зовсім не зацікавлена, щоб серед семітських народів поширювали наклеп, буцімто українці – антисеміти. Той, хто це робить, зокрема деякі територіально українські сіоністи, прагнуть загальмувати розширення економічних і інших взаємин України з арабами та іншими семітськими народами, тобто діють супроти українських національних інтересів. І тут хочу підкреслити, що я за розширення взаємин з Ізраїлем, але категорично проти того, щоб Україна відмовилася від розширення взаємин з іншими семітськими народами.