Геокультура Великой Степи

Чужое небо никогда своим не станет.
Чужая культура останется чужой.
И знайте, если вас чужое манит, однажды ваше кто-то заберёт с собой.

Сибирское ханство

Тамга хана Сибирского ханства хана Кучума и как априори флаг и самого Сибирского ханства! Сама тамга это тарак тамга производная от тамги Шейбанидов, которым отошёл данный удел земли. Это истинный флаг Сибирских татар! Использование его показывает связь с прошлым и со своими братьями тюрками!

Сибирское ханство образовалось в начале 1420-х годов в процессе распада Золотой Орды и выделения из её состава Улуса Шибана. Основатель ханства – Хаджи-Мухаммад, который объединил земли в междуречье Туры, Тобола и Ишима. Центр – город Чимги-Тура, позднее – город Кашлык. Сибирское ханство включало территорию Прииртышья, Притоболья, Барабинской степи, Приобья, населённые тюрко- и угроязычными племенами, которые постепенно консолидировались в татарский этнос.

Население делилось на кочевую аристократию (ханы, карачибеки, тайбуги, беки и мурзы) и «чёрных людей». Во главе родов находились кланы: Мангыт, Джалаир, Кунграт, Салждиут, Найман и др. Государственная религия – ислам. Население занималось кочевым скотоводством, земледелием, охотой, ремёслами (гончарное, скорняжное, прядение, ткачество, металлообработка), торговлей со Средней Азией, с Ногайской Ордой, Казанским ханством, Монголией, Западным Китаем, Московским государством. Территоия ханства была разделена на даруги, в которых правили наместники хана. Население платило налоги наместникам и хану.

После ухода Хаджи-Мухаммада в Приаралье сибирская знать подняла восстание и провозгласила ханом Абулхайра. В 1430 году его войска нанесли поражение Хаджи-Мухаммаду, который был взят в плен и казнён. Абулхайр постепенно распространял свою власть на Приаралье и в 1446 году перенёс столицу в Сыгнак. В 1448 году ногаи во главе с Ваккасом свергли Абулхайра и поставили правителем Сибирское ханство Едигера. В 1469 году хан Ибак при поддержке ногайских мурз Мусы и Ямгурчи захватил власть в Тюменском улусе. При поддержке хана Большой Орды Ахмада они нанесли поражение сыну Абулхайра Шейх-Хайдару. В результате произошёл политический раскол Кок-Орды и оформление владений Сибирское ханство в Западной Сибири.

Shyńģys Baýyrjanuly: Самое скорбное, что мы не учли уроки из прошлого

Глава России уже особо не скрывает о своем намерении возродить СССР и советскую империю. А Евразийский союз, как он считает, это и есть прямой путь к этому свершению.

Знаете, за последние пять лет нерукопожатная Россия окончательно превратилась в мирового изгоя.

С ней деловые круги предпочитают не вести дела. На нее наложены санкции и эмбарго. Она ведет военные действия. Подстрекает везде и всюду. Ее даже на Олимпиаду не приглашают.
Россия вынуждена строить отношения с такими аутсайдерами, как Венесуэла, Сирия, Мьянма, Куба.

Теперь про СССР.

Сегодня Казахстан в рамках ЕАЭС экономически поглощается Россией. Об этом прозрачно видно по торговому обороту. На территории Казахстана на 10 млн гектар земли расположены военные базы РФ. Россия постоянно запускает баллистические удары по нашей земле.
В информационном пространстве Казахстана доминирует российский контент. Уверен, что огромное количество российских агентов и сексотов сидят в больших кабинетах. Возможно, и на самом Олимпе.

Сейчас, как мне кажется, уже наступил этап реализации плана. К этому интенсивно подталкивает ухудшение экономики, очередная девальвация, предстоящий экономический кризис.

И, если так будет и дальше продолжаться, то возрождение СССР не за горами.

Знаете, самое скорбное, что мы не учли уроки из прошлого. 

Damir Mukhetdinov: День принятия Ислама Волжской Булгарией

Салям-мир, друзья! Сегодня, 21 мая, важная историческая дата, являющаяся таковой не только для татарского и, шире, мусульманского, населения России, но и всего полиэтничного и полирелигиозного народа нашей страны – День принятия Ислама Волжской Булгарией.

1098 лет назад наши предки, по воле Всевышнего Творца, сделали фундаментальный выбор, который прямым и важнейшим образом повлиял на весь дальнейший ход истории. Через два года, ин ша Аллах, мы обязательно должны отметить эту важную историческую дату – 1100-летие, будучи преисполненными осознанием того значения, что было у решения наших доблестных предков. При этом Ислам на территории современной Российской Федерации появился еще раньше – в Дербенте.

Важно здесь то, что ровно 20 лет назад духовный лидер российских мусульман муфтий шейх Равиль Гайнутдин инициировал празднование 1400-летия начала исламской истории в России. Именно тогда, в апреле-мае 2000 года, прошли соответствующие мероприятия, вызвавшие живой общественный отклик. Актуализация той памятной даты VII века возымело принципиальное значение для всего российского общества, находящегося тогда, в 2000 году, на перепутье не только веков, но и исторического самоопределения. Именно тогда муфтий Гайнутдин обозначил обновленную систему координат для российских последователей Ислама: внес в повестку рефлексирующего российского полирелигиозного общества исламский фактор, и что многомиллионная российская умма – наследница славной 1400-летней истории Ислама в России.

Артур Мьоллер ван ден Брук про "молоду" українську націю

«У самій Росії, серед великих слов'янських народів, у яких руськість надалі індивідуалізується, українці, як найобдарованіші та динамічніші, мають найбільше шансів діяти як молода нація: вони наділені об’єднавчою силою, яку колись мав Київ і яка нині повертається у Гоголівський край. Католицькі литовці, з іншого боку, а тим більше православні білоруси, лишалися у темному й занедбаному стані, з якого проступають лише паростки національної самосвідомості. Але вони теж, як і всі ці молоді народи, поступово піднімуться до потенціалу молодих національностей, так чи інакше візьмуть участь в історичному житті і, кожен на своєму місці, набудуть свого політичного значення. Це займе багато часу: але це станеться тим швидше і надійніше, якщо Німеччина зможе зробити те, про що Росія не хотіла думати і чому панславізм завжди протидіяв: якщо вона їм допоможе».

– Артур Мьоллер ван ден Брук «Право молодих народів» (1919)

“In Rußland selbst, unter den großen Slawennationen, in denen das Rußentum sich nunmehr individualisiert, besitzen die Ukrainer als die begabstesen und beweglichsten am ehesten die Aussicht, als junge Nation zu wirken: besitzen die sammelnde Kraft, die Kiew schon einmal besaß und die nun zur Landschaft Gogols zurückkehrt. Die katholischen Litauer dagegen, und mehr noch die orthodoxen Weißrussen blieben in einem dumpfen und vernachlässigten Dasein zurück, aus dem sich erst Anfänge einer nationalen Bewußtwerdung heraushoben. Aber auch sie, wie alle dieser jungen Völker, werden allmählich zu den Möglichkeiten jungen Volkstums emporsteigen, werden irgendwie am geschichtlichen Leben teilnehmen und, ein jedes an seiner Stelle, zu ihrer politischen Bedeutung gelangen. Es wird erst in langen Zeitläufen geschehen: aber es wird um so schneller und sicherer geschehen, wenn Deutschland tun kann, woran Rußland nicht denken wollte, und wogegen der Panslawismus immer handelte: wenn es ihnen hilft.” 

– Arthur Moeller van den Bruck “Das Recht der jungen Völker” (1919)

Щороку кожен третій четвер травня українці святкують День вишиванки

Щороку кожен третій четвер травня українці святкують День вишиванки – свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та збереження етнічності. Адже носіння етнічного вишитого українського одягу, як вольовий імпульс, як політичний феномен, виступає духовною основою і стверджує стрижень нашої нації.

Тож долучаймося до свята нашого націєстановлення та державотворення, одягнувши вишиванку!

Мало кому відомо, що тренд на поєднання вишиванки з європейським костюмом-трійкою започаткував один студент і випускник Чернівецького університету ‒ Іван Франко! Саме там, закінчуючи останній, необхідний для докторату, 8-й семестр навчання, він запровадив новий манір маркування модерної національної ідентичності вишитою сорочкою.

Іван Франко вирізнявся од загалу своєю націєтворчою автентичністю – він носив костюм не з пишним комірцем та краваткою, але з красивою і вишуканою вишиваною сорочкою.

Друзі, приятелі та приятельки і з України Західної, і з України Великої йому завше дарували вишивані сорочки. Між тими сорочками була сорочка й од Кобринської, й од Олени Пчілки, од Уляни Кравченко, од Трегубової, Алчевської, Бохенської та й багато ще. Син Петро писав, що тато любив одягати вишиванку і в будні, і в свята.

Продовжував свій новаторський підхід до творення модерного образу українського інтеліґента й одружившись. Дружина Ольга Франко (Хоружинська) вправно вишивала сорочки для всієї сім’ї. У вишиваних сорочечках змалечку ходили всі Франчата.

А вже, ставши дорослими, одягнути вишиванку для них означало не лише зберігати вірність традиціям своєї нації, але й зберігати вірність Батькові. Вишита сорочка стала для них атрибутом Франкового роду, визначенням їхньої приналежність до великого народу України.

Тарас Чухліб: Історія наших перемог - парад українських козацьких військ під Варшавою 1657 року

Війська Української козацької держави на чолі з полковниками Антоном Ждановичем та Іваном Богуном за наказом гетьмана Богдана Хмельницького готуються завоювати Варшаву разом з шведською і трансільванською союзницькими арміями.

Зображення "Cossaccorum": 7 квітня 1657 року. Гравюра Самуеля Пуфендорфа.

P.S. На той час московити і поляки були союзниками у війні проти Швеції та України!  Московити після Переяславської ради (1654 р.) уклали з поляками Віленський мир (1656 р.) і воювали проти України аж до смерті Хмнльницького. Тобто  Хмельницький помер перебуваючи у стані війни з Москвою! А казочку про переяславську раду вигадали "сочінітєлі" через більш ніж сто років на замовлення Катерини ІІ.

Валентин Мач: Глобальная долларовая демократия

Часть первая. Трясина долларового изобилия.
                                                             «Как государство богатеет,

  И чем живет, и почему

  Не нужно золота ему,

  Когда простой продукт имеет».

                         А.С. Пушкин.

Золото, может быть, и  не надо, а вот доллары подавай всем! Здесь и далее по тексту имеются в виду только американские доллары и никакие другие. Казалось бы, всего лишь бумага, но за нее и золото отдают. Да что там золото, отдают свои  души и чужие жизни. Всеобщий интерес к долларам объясняется тем, что они оказались в свое время наиболее распространенным платежным средством в международной торговле, превратившись постепенно в ведущую мировую валюту. Затем они оказались наиболее надежным и удобным средством накопления для других стран  и их населения. Одновременно с повсеместным распространением долларов каким-то, пока еще совершенно непостижимым образом возникли все необходимые условия для того, чтобы американское казначейство могло безнаказанно осуществлять, не без ведома и одобрения правительства Соединенных Штатов Америки, избыточную долларовую эмиссию. Вот таким, самым недобросовестным, если не сказать преступным, образом используется некогда возникшее и укрепившееся со временем доверие к доллару во всем мире. Вследствие отсутствия какого-либо контроля со стороны остального мирового сообщества за производством долларов значительная часть  внешних государственных расходов США на приобретение энергоносителей, прежде всего, а также многого чего другого, уже затем, равняется расходам необходимым для изготовления соответствующего количества долларовых банкнот. Таковыми ничтожными их расходами являются, в первую очередь,  так называемые нефтедоллары, которыми Америка в переизбытке накачала нефтедобывающие арабские страны. Вот так просто, всего лишь, за здорово живешь, она покупает все и всех в этом мире.

Ferhad Turanly: Боже, благослови кримськотатарську націю / Rabbim Kırımtatar milletini korusun!!

Нехай Господ Всевишній благословить душі загиблих унаслідок політичних репресій і геноциду кримськотатарського народу. Боже, благослови кримськотатарську націю і допоможи їй перемогти своїх теперешніх воргоів! Амін!

 Kırımtatarlarının siyayi represyonu ve soykırımı sonucu fefat edenleri Allah rahmet, rûhlarını şâd eyleye. Rabbim Kırımtatar milletini korusun ve şimdiki düşmanlarına karşı muzaffer elylesin! Amin!

17-18 травня 2020 р. / Гіджри 24-25 дня місяця Рамадан 1441 р.

Вельмишановний пан Мустафа Джемілєв є провідником кримськотатарського національного руху, правозахисником, учасником дисидентського руху, політв'язнем, також громадським діячем і депутатом Верховної Ради України. Вважаю, що Він заслуговує бути удостоєний лауреатом Нобелівської премії!

Герой Афганистана, лидер этнических узбеков, а теперь маршал. Кто такой Абдул-Рашид Дустум?

17 мая 2020 г. стало известно о присвоении звания маршала известному военному деятелю Афганистана Абдул-Рашиду Дустуму. Также ему гарантировано место в Верховном Совете правительства и Совете национальной безопасности.

Кто же он такой?

Один из известнейших военных командиров Афганистана (возможно, и самый известный) Абдул-Рашид Дустум родился в 1954 году в кишлаке Хужадкух Шибарганского уезда провинции Джаузджан на севере Афганистана в семье дехканина. Отец его узбек, а мать – туркменка. Дустум считает себя узбеком, и говорит по-узбекски.

После окончания школы Дустум начал работать в компании по добыче газа, созданной в сотрудничестве с СССР. В 1979 году он вступил в Народную демократическую партию Афганистана, которая с помощью СССР стремилась к провозглашению социалистического государства в Афганистане.

В 1980 году Дустум приезжает на учёбу в СССР, и обучается в Ленинградской военной академии. Окончив учёбу, Дустум возвращается в Афганистан и начинает работать в ведомстве безопасности, подчиняющемся афганскому правительству. Спустя некоторое время Дустума назначили командиром 53-дивизии, в составе которой были узбеки, проживающие на севере страны, и он боролся с моджахедами совместно с войсками СССР, пока они не покинули Афганистан.

После вывода советских войск из Афганистана он одно время поддерживал правительство во главе Наджибуллы, затем перешёл на сторону противников его режима.

В 1992 году Дустум полностью взял под контроль север Афганистана. В то время северная часть Афганистана, где в основном жили узбеки, даже неофициально называлась «Дустумистан». Он провозгласил столицей Северного Афганистана город Мазари-Шариф, и разместил в этом городе свою резиденцию. В то время под его командованием находились 65 тысяч военнослужащих, вооружённых танками производства СССР, самолётами-истребителями и другой военной техникой.

Спустя некоторое время Афганистан начали захватывать талибы. Тогда Дустум со своими войсками присоединился к коалиции под названием «Северный Альянс». В составе коалиции кроме Дустума были также силы правительства под командованием законного президента страны Бурхануддина Раббани, а также войска под предводительством лидера афганских дари Ахмад Шаха Масуда (таджика по национальности) и лидера пуштунов Гульбеддина Хекматияра.

"Открытие настоящей Трои", фильм Артема Иванцова

Фильм создан в рамках проекта "Меж двух Иберий" и рассказывает об открытии настоящей Трои, которое предваряется установлением уровня моря в плюс 120 метров 3200 лет назад, рассказом об истинном путешествии аргонавтов, раскрытием тайны исчезовения цивилизаций Позднего Бронзового  Века и тайны мировых потопов, и сопровождается пересмотром фундаментальных основ мировой истории.

Олександр Палій: Скіфські особливості української мови

Часто від неспеціалістів доводиться чути: що нам та стародавня історія, ті скіфи, сармати - до сучасної України вони, мовляв, відношення не мають. От гали Астерікс і Обелікс до історії Франції мають стосунок, а скіфи до України - ні...

До сьогодні збереглися на письмі близько 400 достеменно скіфських слів, які дозволяють стверджувати: українська мова має свої виразні особливості насамперед завдяки скіфському спадку.

Приміром, однією з особливостей української є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов - перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]: "столи - стіл" і т.д. Ікавізм - це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла". З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи"). Що цікаво, в північних і північно-західних українських діалектах (тобто на одвічних землях слов'янського етногенезу - на Волині, Північному Прикарпатті і Поліссі, де переважали слов'яни і скіфо-сарматський вплив був менший) ікавізм проявляється найслабше.

У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".

У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській - єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.

Також у скіфській множина передавалася через "ата" - так, як в українській при зменшуванні: "лоша - лошата", "цуценя - цуценята" тощо.

Водночас, у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов. Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії - Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.
Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром досьогодні збереглося прізвище кримських греків - Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.

Микола Бандрівський: Перший Гуцульський полк морської піхоти і чому він був створений на Західній Україні у 1919 році

Здавалось би, що може бути більш абсурдніше: карпатська Гуцулія і морська тематика? От, і я, так само думав, однак історія всього цього, виявилася ще більш цікавішою, ніж я гадав.

Так, згідно з документами, 9 травня 1919 року в Станіславові (теперішньому Івано-Франківську) морський міністр Української Народної Республіки затвердив штат Першого Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР. А, ще через два тижні, в тому ж Станіславові, згідно з Наказом №231/236 від 22 травня 1919 року, була сформована дивізія морської піхоти, до складу якої увійшов згаданий 1-ий Гуцульський полк морської піхоти і 1-ша батарея при ньому

То, все ж таки, чому ті "морські справи" молодої Української Народної Республіки, вирішувалися не десь на березі моря, а в... Галичині? Відповідь доволі проста: усі порти і Чорноморське узбережжя України, на той час, окупували війська Антанти і тому (а також під натиском більшовицьких військ зі сходу), армії УНР відступили у західні регіони - на тодішню територію Західно-Української Області Української Народної Республіки, де й відбулося вищезгадане формування морських полків

Примітка №1: Офіційною датою створення 1-го Гуцульського полку морської піхоти армії УНР вважається 3 березня 1919 року, коли в Бродах на Львівщині, командиром цього підрозділу було призначено підполковника Омеляна Гемпеля. А, вже 21 травня Перший Гуцульський полк морської піхоти з Бродів було передислоковано до Чорткова під Тернополем.

Штат гуцульського полку морської піхоти затвердив 9 травня 1919 року в Станіславі капітан І рангу 3лобін, що виконував тоді обов' язки Морського міністра УНР. Полк складався з куренів, кінної та кулеметної сотні.

До куреня входили 4 піших сотні, кожна з яких ділилася на 2 чоти, а ті, в свою чергу, - на 4 рої. В сотні нараховувалося по 151 вояку. Штат полку нараховував 2374 особи, з яких: старшин - 63, лікарів - 5, урядовців - 9, козаків - 2297. Коней 415, з яких: муштрових - 142; обозних - 273 (за інформацією Володимира Сергійчука).

Журнал військових подій Гуцульського полку морської піхоти з 25 травня 1919 року, написаного осавулом полку сотником Заболотним (опубліковано Володимиром Сергійчуком)
24 березня. Наказом по Морському Міністерству (Число 2) почав формуватися Перший Гуцульський полк морської піхоти в м. Броди.
21 травня. Полк вирушає до Чорткова за наказом Морського Міністерства (ч. 169 від 17 травня) для формування.
23 травня. По дорозі на Чортків у Тернополі за наказом Головного отамана Петлюри (ч. 679, 23.05) полк підпорядкований в оперативному відношенні Січі.
25 травня. Полк вирушає походом на станцію Богданівку.
До 1 червня полк готувався до наступу на Волочиськ: здійснює розвідку, розгортає техніку,
1 червня. За наказом штабу Січі полк похідним маршем пересувається до села Черничувка, яке послужило вихідним бойовим пунктом для наступу на станцію і місто Волочиськ.
2 червня. Полк переправився під ворожим вогнем через Збруч вбрід на 200 метрів північніше Оржехівця і закріпив за собою переправу.
3 червня. Розвідка веде перестрілку з ворогом і просувається до станції Волочиськ.
Полк захопив станцію і місто Волочиськ. Відбив у ворога кулемет, набої для рушниць і гарматні. В полку втрат немає, ворог залишив 7 чоловік убитими.
4 червня. Полк вирушив о 7 годині ранку з Волочиська бойовим порядком до станції Войтівці Проскурівського повіту і після недовгої перестрілки з ворогом захопив село Войтівці.

Костянтин Рахно: Про шаровари та їх іранське походження

Підставою для нашої розмови, стало, як не дивно, явище, яке дехто з презирливістю зве «шароварщиною». У певних колах стало модним ставити під сумнів одну з визначних, «хрестоматійних», ознак українського козацтва – червоні шовкові шаровари. Натомість, всіляко пропагується, що козаки нібито носили типове тогочасне європейське вбрання – вузькі обтягуючі штанці, в тому числі і шкіряні. Тож, після усіх цих дискусій в соцмережах, про те – що ж саме носило українське козацтво, наша редакція вирішила звернутись до фахівця – доктора історичних наук, спеціаліста з історичної етнології, козакознавця, полтавця Костянтина Рахна.

- Доброго дня. Давайте, для початку, розберемося з давністю цього елементу одягу на українських теренах. Чи є шаровари дійсно стародавніми?

- Так, це один із найдавніших видів поясного одягу в українців. Судячи з назви та крою, він сягає часів взаємодії праслов’ян із іранськими племенами степу.

Ще наприкінці ХІХ століття відомий український музикознавець Петро Сокальський писав: «Козацькі шаровари – давньоперського походження». Уже філолог Іван Огієнко – майбутній митрополит Іларіон – відносив шаровари до запозичень стародавнього часу під іранським впливом. Потім, у 20-х роках ХХ століття видатний чеський славіст Любор Нідерле теж дійшов висновку, що назва «шаровари» є загальнослов’янською і запозичена з іранських мов. Згодом до іранських запозичень у слов’янських мовах, разом із загальновідомими іранізмами «хата», «топір», «собака», включив слово «шаровари» історик Георгій Вернадський – син академіка Володимира Вернадського. Такої ж думки був польський мовознавець Станіслав Лукасік.

Відома дослідниця історії одягу Ніна Гаген-Торн, подруга нашої видатної вченої Катерини Матейко, пише, що сама назва шаровари охоплює дуже широку територію і зустрічається у цілій низці мов, у багатьох народів, позначаючи один і той самий крій штанів з широкою мотнею, що не заважають рухам вершника і зручні при верховій їзді. Як вказував осетинський іраніст зі світовим іменем, академік Васо Абаєв, «шаровари» – це давнє іранське слово для позначення широких мідійських штанів, що поширилося від Індійського океану до Балтійського моря. У грецьку мову воно було запозичене як «сарабара», у пізню латину – як «сарабалла».

У сучасній перській мові воно звучить як «шалвар», «шарваль», у курдській – «шелвар», в осетинській – «шалбар», в татській, афганській і белуджійській – «шалвар», а з перської мови були запозичені турецьке «шалвар», казахське «шалбар», ногайське «шалбар», кумицьке «шалбар» і інші тюркські назви.

Однак в українську мову воно увійшло як споконвічна іранська спадщина, а не як тюркське запозичення, оскільки українське слово шаровари відтворює давньоіранську форму «шчаравара», де «шчара-» відповідає грецькому «скелос» – стегно, тобто буквально «те, чим покривають стегна». Тобто українці запозичили це слово від давніх іранців, задовго до того, як воно змінилося й набуло свого сучасного перського звучання.

Це слово, крім української, є в білоруській, польській, чеській і деяких інших мовах. Його навіть запозичили австрійські говірки німецької мови як штани-«чаріварі».

- А серед населення теренів Московії, росіян, це слово побутувало?

Владимир Емельянов: Россия - бракованная деталь Евразии

России с 1917 г. было оставлено историей два шага назад. 

В 1918 г. правительство переезжает в Москву, и это на самом деле шаг назад от империи.

А в 1991 г. большая Россия сдает все земли, захваченные с 1700 г. Это последовательная сдача позиций в истории.

Третий возможный шаг - это отход с территорий, захваченных от Ивана Грозного до Алексея Михайловича. 

На каждом из состоявшихся шагов назад Россию воспринимали по-разному.

 До Петра мы в глазах Европы были просто невежественные христиане-раскольники.

От Петра до большевиков мы были частью Европы, поскольку приобщились к ее нормам, оставив себе свои ценности.

От большевиков и до 1991 г. мы были носителями ноу-хау сверхпередовой цивилизации, конкурирующей с Западом. К нам ездили учиться. И нормы, и ценности были наши собственные.

После 1991 г. мы в прагматизированном мире уже не христиане-раскольники, а просто лузеры, проект которых провалился и которых ничего не стоит потеснить дальше, потому что они согласны признать свою неудачу. У нас нет ни норм, ни ценностей, а скорее мемуары о том, что было. И нас больше не держат ни за учителей, ни за учеников, потому что мы бракованная деталь Евразии. Началась медленная утилизация цивилизации. 

И третий возможный шаг - это именно скатывание в этнический национализм, параллельный национализмам по границам бывших автономий.