ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
імені Імператора Андроніка І Комніна
Emperor Andronikos I Komnenos PreCarpathian Institute of Ethnosocial Research and Strategic Analysis of Narrative Systems
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)
МЕНЮ:
- *МАНІФЕСТ Прикарпатського інституту етносоціальних досліджень та стратегічного аналізу наративних систем імені імператора Андроніка I Комніна >>>
- *Нова Візантійська Парадигма: Від стереотипів до стратегії>>>
- *Візантійська стратегія як еволюція Мезоєвразійства >>>
- *Украна як стійкий екзархат Візантійської традиції >>>
- *Відновлення «Бібліотеки Ярослава»: Цифровий та методологічний Логос >>>
Пошук на сайті / Site search
01.01.2021
31.12.2020
Володимир Єшкілєв: Чим довше стискається пружина відкладеної ненависті, тим феєричнішими можуть бути підсумки-наслідки
Від доби перших аграрних імперій, від повстань червоноголових і “жовтих пов’язок”. Насправді найстрашніше й найнебезпечніше з громадського життя – мовчання народу. Власне, демократія – знов-таки, від найдавніших часів – і була тим ключем, за допомогою якого далекоглядні владні еліти відчиняли скриню народного мовчання. Випускали пару.
Це воно лише так здається: мовляв, народ мовчить, бо жує свою жуйку та бачить сни, навіяні політтехнологами. Насправді ж у тій душній темряві, де потенційне багатоголосся мільйонів блукає між мовчанням та кухонним бурмотінням, визріває ненависть. Це однаково і для нас, і для Росії, і для Азії, і для Заходу. Це закон людського універсуму.
Водночас варто пам’ятати, що неартикульована стихійна ненависть великих людських груп не має нічого спільного з ненавистю окремої особи. Як і кожний суспільний настрій, вона підкоряється “правилу мультиплікатора”. Вона підживлюється кожним випадком насилля, кожною образою, кожним обмеженням. Вона яскравішає, коли влада демонструє свою ситу невразливість.
Стихійна ненависть мас багатогранна і багаторівнева. У ній зливаються в одне ціле і ненависть приниженого поліцією підлітка, і звільненого роботяги, і лузерів-пияків, які зібралися біля “наливайки”, й інтелектуала, якому влада заткнула рота. Ніхто не передбачить магії злиття. Ніхто не усвідомить і не зафіксує тієї вирішальної миті, коли кількість перетече у якість.
Дехто каже, що це “відкладена ненависть”, ледь не ескортний історичний тренд, фронтальна реалізація якого може бути здійснена хіба що через століття. А може, і ніколи. Декому не віриться, що суспільний настрій здатний зламати силу дозрілої та злагодженої за довгі століття державної машини. Не віриться, що мовчання, яке здається тупим і покірливим, промкнеться крізь всюдисущі пропагандистські декорації Гіпермодерну.
Звісно, не можна нічого стверджувати. Але ймовірність того, що “відкладена ненависть” є відкладеною назавжди або ж надовго, дуже мала. Тим більше, що ми живемо вже не в часи фараонів. І ще, дякувати богові, не дожили до епохи розвинутого штучного інтелекту, який дасть змогу владі контролювати кожне окреме мовчання кожної окремої людини.
Дзеркало Гіпермодерну викривляє та перепризначує майже все, що належить нашому віку. І відкладену ненависть також. Вона стає кочовою і легкою на трансформації. Вона надягає такі принципові маски, які й не снилися приниженим і ображеним минулих століть. Вона апелює до пролитої в давні часи крові, використовує фантазії, сформовані порноіндустрією, піднімає з глибин єства дитячі страхи та підліткові травми. І з цього всього вона готує смертельні коктейлі непримиримості. А ще вона розчиняє всі надії на компроміси сміхом. Жорстким публічним (якщо не глобально зримим) сміхом тих, хто впевнений у своїй безкарності.
У кожного народу механізми фронтальної реалізації відкладеної ненависті дещо різняться. Азія більш схильна концентрувати енергію ненависті у вузькому колі посвячених. Захід, навпаки, розсіює її комунікативною павутиною, від чого вона, однак, не втрачає своїх корінних властивостей. У Росії підсумком (або наслідком, як кому подобається) ситуації “народ безмолвствует” завжди є Смута.
Чим довше стискається пружина відкладеної ненависті, тим феєричнішими можуть бути підсумки-наслідки. Скажімо, якби хтось бажав максимального руйнування тієї системності, яку ми звикли називати “імперією”, він мав би молитися за здоров’я Путіна. Аби той повністю зреалізував можливості, які відкрило йому “обнулення”, та досидів би у президентському кріслі до 2036 року. Тоді б у рази зросла ймовірність того, що якесь чергове збурення мешканців якого-небудь спального району проти побутового свавілля міліції перетвориться в масові акції непокори. Що хтось зовсім сірий, травмований та непримітний (тобто хтось по-народному “справжній”) оголосить натовпу магічну московську формулу “царь ненастоящий” (не цими, звичайно ж, а іншими “словами сили”). Що після багатьох неестетичних, нераціональних та негуманних подій якісь частини армії або Росгвардії перейдуть на бік принижених...
А далі уява малює ніч, освітлену багаттями, і людей, які сидять навколо вогню і смажать м’ясо, здобуте у погромленому зоопарку. Вони ховають свою збентеженість за жартами, згадують якісь жорстокі сутички та імена, які вже не позначають сущих. Розмова перестрибує на колишню путану, яка отримала видіння і пізнала благодать під час штурму укріпленої будівлі. Присутні знімають з вогню перші шматки м’яса та переводять розмову на те, що в тій будівлі знайшлося багато зброї, алкоголю та коштовних чоловічих прикрас.
Ці люди розуміють, що краще говорити про трофеї, ніж про жінку, якої доторкнулася таємниця. Бо таємниці, до якого роду речей вони б не належали, вимагають справжнього мовчання.
Микола Бандрівський: Заснування Львова у ХІІ ст. могло бути суто русько-візантійським проектом
В останнє десятиліття відновилася дискусія про найдавніший період в історії Львова. Проте, ця дискусія, як і в довоєнний та радянський часи, відбувається виключно в руслі: хто з двох князів - Данило Романович чи його син Лев Данилович, були засновниками нашого міста. Вважаємо таку постановку питання некоректною, оскільки тут вже заздалегідь звужені часові рамки і наперед задані персоналії. Мабуть, через це, а також через певну абсолютизацію львівськими істориками писемних джерел, археологи провідних наукових установ в цій дискусії участі не беруть.
Вивчення матеріалів на вищеозначену тему, як сьогодні видається, кожного неупередженого дослідника приводить до висновку, що не все так просто, як це нам нещодавно представив професор Леонтій Войтович «відводячи» так званому заснуванню Львова час «не раніше 1245 і не пізніше 1256 р.». Зараз чим раз більшає матеріалів які заперечують цю тезу і змушують звернутися до істориків давніх часів, які першими зауважили більш давнє походження Львова, ніж це нам пропонують сьогодні вважати.
Приміром, на мою думку, зараз є усі підстави повернутися (з певними уточненнями) до призабутої гіпотези Дениса Зубрицького який вважав, що місто під назвою Львів існувало вже задовго до династії Романовичів, тому воно «…не могло бути засноване ані князем Львом, ані його батьком – королем Данилом». Назва міста, на думку Дениса Зубрицького, походить «…не від князя Льва, а від лева – царя звірів».
Своїми міркуваннями, у цьому напрямку, Денис Зубрицький мимоволі підняв з небуття маловідому донедавна фахівцям фразу вченого голландця середини ХVII ст. Андреаса Целлярія про те, що «…сумнівно, чи був цей Лев засновником міста, яке існувало ще до нього, як про це можна судити на підставі багатьох даних. Про Льва можна хіба сказати, що він це місто відновив, відбудував та зробив більше укріпленим».
Які, з відомих на сьогодні, писемних джерел підтверджують таке раннє – ще «доЛевове» походження Львова?
30.12.2020
Алена Агеева: Прометей - огненный скифский царь-уаздан революции Великой Украины
Не случайно он олицетворяет целую философскую политическую парадигму, которой следовали в Новом Времени одни из потомков скифов – казачий народ, породивший против нового античеловеческого Олимпа в виде монархической и последующей государственных систем – Новых Прометеев – апологетов и мучеников Огненной Вольницы, казачьих вождей – Степана Разина и Кондратия Булавина.
Именно эти Новые Прометеи Казачьего Дону несли человечеству новую прогрессивную форму Вольницы – казачьей коммунитаристской военной демократии, которой мог управлять лишь Совет - Круг- Ныхас, "варящий" власть вокруг священного символа социально-политической свободы Огня – Агни – Арт, замыкая вокруг своего опасного и вольного Света и Тепла аланов, роксаланов, скифов, сарматов… За это мировоззрение, за это ощущение любви, силы, неба и земли наши народы оказались прикованы к скале на страдания ненасытным Олимпом – Имперской государственной системой. Геноцид, этноцид, - систематическое уничтожение наших вольных, истинно демократических народов...
Dashgin Gulmamedov / Дашгин Гюльмамедов: Нагороджено "Орденом Честі" Національної Ради Тюрків Карапапаків України шанованих людей
Mən hər birinizi öz adımdan və Ukrayna Qarapapaq Türkləri Milli Şurası adından təbrik edirəm.
Ukraynaya, Azərbaycana, Türkiyəyə və bizlərə dost olan dövlətlərə olan ehtiramınıza görə sizlərə minnətdaram. “Şərəf” ordeni Kavalaerlərinə qarşıdan gələn, uğurlu, bərəkətli və pozitiv 2021-ci il arzulayıram.
Hamınızı Uca Tanrı qorusun! Sizləri ordenlə təltif etmək mənim üçün böyük şərəfdir. Bu gün hər birinizin həyatında tarixi gün olaraq qalacaq!
UKR/ Сьогодні, з нагоди Дня солідарності азербайджанців світу, я нагородив "Орденом Честі" Національної Ради Тюрків Карапапаків України шанованих людей.
Вітаю від імені Національної Ради Тюрків Карапапаків України та від себе особисто! Для мене велика честь нагородити Вас.
Цей день назавжди залишиться пам'ятним днем у Вашому житті.
Дякую за щиру повагу до України, Азербайджану, Туреччини та інших дружніх нам країн.
Кавалерам Ордена "Честі" бажаю вдалого, благополучного та позитивного Нового 2021 року!
Нехай Вас Усіх оберігає Всевишній Тенґрі (Бог)!
Елбасы Нурсултан Назарбаев награжден Орденом «Звезда Тенгри» Национальным Советом Тюрков Карапапаков
Об этом сообщила СМИ Генеральный секретарь Национального Совета Тюрков Карапапаков Украины Нигара Хамраева.
В сообщении говорится, что 28 декабря 2020 года Председатель Национального Совета Тюрков Карапапаков Украины Дашгын Гюльмамедов подписал приказ о награждении Орденом «Звезда Тенгри» за службу Тюркскому Миру, великого лидера Тюркского Мира, Первого Президента Республики Казахстан, Председателя Совета Безопасности Республики Казахстан – Назарбаева Нурсултана Абишевича.
Нигара Хамраева отметила, что «эта награда для уважаемого Нурсултана Абишевича Назарбаева, основателя суверенитета и государственности Казахстана, является народной. Нурсултана Назарбаева в Тюркском Мире ценят и уважают. Для Украины он был и есть достойным партнером и другом в деятельности между двумя странами».
Всеукраинское объединение «Национальный совет тюрков-карапапаков Украины» — всеукраинская общественная организация, которая объединяет все действующие на Украине тюрко-карапапакские организации, тюркоязычные общины и представителей тюркских народов.
29.12.2020
Олег Карпюк: Огляд книги Володимира Жаботинського
У 1914 році Жаботинський як кореспондент "Русскіх вєдомостєй" подорожував Близьким Сходом у пошуках новин і чітко розумів — Османська Імперія має розпастися, бо "там, де править турок, там ні сонцю світити, ні траві не рости". Так звана Палестина тоді входила до складу Османської імперії, до якої у євреїв було по-дурному сентиментальне ставлення як до "двоюрідного нашого Ізмаїла".
Жаботинського відправили до країн Північної Африки, щоб з'ясувати вплив проголошеної султаном священної війни на місцеве населення. Ефект виявився приблизно нульовим — тільки наївні європейці могли повірити в те, начебто на Сході в ім'я солідарності ісламу можна підняти маси й зрушити їх на серйозний виклик. Жодна душа тут за турків не вступиться.
Коли саме з'явилася думка про єврейський бойовий контингент — Жаботинський вказати не міг, проте одним з поштовхів до створення легіону стала, як це зовсім не дивно, Росія: в лагері для біженців в Александрії перебувало кілька сотень молодих євреїв, які формально були російськими підданими, тож російський консул Пєтров висловив вимогу до британської влади — відправити молодих людей на службу до Росії.
Эстер Сегаль: Университская "элита" уже присела над Джокондой, спустив трусы
Это про то, как пережившие страшную войну и по ее стопам возненавидевшие все достижения предыдущей цивилизации люди отказываются от технологий и творчества. Каждый день на площади выставляют работы предков и дружно плюют в них, закидывают грязью, рвут в клочки.
И только один мальчик, покоренный улыбкой женщины на картине, подбирает вырванные из полотна едва заметно сдвинутые губы и потом по ночам вглядывается в эту ценность и плачет от счастья, даруя читателям надежду, что все еще вернется на круги своя.
Хороший писатель всегда пророк.
И мы на пути к тому, чтобы срать на полотна Леонардо и прочих.
Университская "элита" уже присела над Джокондой, спустив трусы.
Авром Шмулевич: Тем народам, у кого не будет политической организации – придется плохо
Самый вероятный фактор, который может привести к отделению: отсутствие желания у Центра контролировать данную территорию, или исчезновение центра. Первый секретарь ЦК компартии Туркменистана Сапармурат Ниязов на начало 1991 года не имел намерения превращаться в Туркменбаши.
Если центр сам по себе ''сдуется',' нац. окраины будут предоставлены сами себе и вынуждены будут самоорганизовываться.
Воспользоваться данным обстоятельством в национальных целях смогут только те, кто будет к данному повороту событий готов. Пока таких немного.
Во-первых, Чечня.
Так же Осетия, осетины готовятся, они понимают ситуацию
Немного и карачево-балкарцы. Они эффективно борются за мобилизацию поддержки Москвы, за то, что Москва встаёт на их сторону в противодействии с адыгами. Как в своё время абхазы.
Более - никто.
Политической организации нет ни у кого.
Тем народам, у кого не будет политической организации – придется плохо.
28.12.2020
Рафаэль Хакимов: Почему считают татар "хитрыми"
Из татар получались хорошие переводчики, грамотные работники канцелярии и даже разведчики. Если человек знал татарский язык, он мог говорить на казахском, турецком, узбекском, уйгурском и т. д. Понятие «хитрый» имеет и другой смысл: смышленый, пронырливый, умеющий провернуть дело, просто умный…
© Рафаэль Хакимов, историк
27.12.2020
Николай Гоголь - украинец! / Микола Гоголь - українець!
Олександр Морозов
Гоголь - російський чи український письменник? Перебуваючи на відпочинку у Карлсбаді у 1840 році, він зробив запис у готельній реєстраційній книзі: "Nicolas de Gogol, Ukrainien. etabli a Moscou" - "Микола Гоголь, українець, що живе у Москві". Все! Крапка!
Додам: запис опублікований у книзі: "Almanach de Carlsbad, ou mélanges médicaux, scientifiques et littéraires...", що вийшла друком у 1846 році. А для тих, хто вважає, що це - "#вивсьоврьоотіііі!!!!!!" - посиланнячко та скріншотікі! https://archive.org/.../Almana21/Almana21/page/n1/mode/2up
Оксана Забужко
Про те, яку роль цей запис із Карлсбадського журналу відвідувачів за 1845 р. відіграв в історії літератури (саме йому завдячуємо як псевдонімом Драгоманова "Українець", так і вспадкованим "фамільним" псевдонімом його славетної небоги!), я писала в
Notre Dame d`Ukraine, - а скан документа поширюю тому, що перед Різдвом, зрозуміло, "чорти грають")), і слідом за "русским борщом" ширять уже інший рашапропаґандистський мем - про "русское Рождество" (!) - тобто, по факту, українське, але марковане "русским", оскільки, бачся, "про нього писав Гоголь" (копірайту не ставлю, бо цей арґумент я в різних версіях чула від рос. аґентури з різних трибун, раз навіть на міжнародній конференції від одного українського історика, якого довелось там-таки прилюдно "віддеконструювати"...). Логіка тут проста, як у всякого "розводу лохів": ставка на те, що більшість західних читачів-"неславістів" про те, що Гоголь українець, і то не тільки етнічно, а й культурно, ніколи не чули, в усіх довідниках він значиться як Russe/Russian, а значить, і все, що "від нього", теж автоматично сприймається як "Russe/Russian" - і запорізькі козаки, і могилянські студіозуси, і печерські ченці, і полтавські хуторяни з їхнім Святвечором, - поки ніхто не вхопить за руку і не вкаже різницю.
Тому це важливо - при кожній оказії "хапати за руку" і впоминатись за своє. Зокрема й тицяти носом, що - ніт, панове, не Russe, a Ukrainien, ось і власноручний запис у гостьовій книзі, а ви як думали?..
На те й поширюю: в закладочки. ))
24.12.2020
Українські та азербайджанські музиканти зіграли «Щедрика» серед гір
Українські та азербайджанські музиканти зіграли «Щедрика» серед гір.
Відео оприлюднив посол України в Азербайджані Владислав Каневський.
«За традицією український «Щедрик» сповіщає світові наближення новорічних та різдвяних свят. Сьогодні він сповістить з висоти чарівних Кавказьких гір», — сказав Каневський.
Азы/Асы и Азеры – полубоги, предки готов
В комментариях Е.Ч. Скржинской к переводу Иордана говориться, что Моммсен в указателе («Index personarum») ссылается на Мюлленгоффа, который вместе с Як. Гриммом сближал термин «anseis» с норманнским названием богов «aesir» (Æsir) и англосаксонским «es». В др.-сканд. это – аss, аs в значении – «боги» (Один, Тор и др.).
С. Флауерс в «Таинства готов» указывает, что тайные племенные традиции готов всецело коренились в культе божественных предков – anseis, формуле состоявшей из двух частей:
1. присутствие божественного, бессмертного, совершенного вещества, не ограниченного временем и пространством, стоящего вне мира.
2. передача этого вещества от человека к человеку, вхождение вещества во время и пространство. Передача осуществляется «по крови», генетически и посредством символического посвящения (усыновление, принятие в воинскую банду).
X. Вольфрам в книге «Готы…» приводит исторические описания подобных посвящений – «превращений в готов». При этом в качестве примера он приводит гуннское посвящение. Один из римских купцов, попадая в плен к гуннам, меняет свой образ жизни и становится хорошим воином. Он добывает себе богатство и свободу, вступает в «гуннский брак», делает военную карьеру. Становится Господином. То есть мы видим, что таинство anseis было равно как у готов, так и у гуннов.
Этимологических вариантов изначального прото-тюркского для готского и скандинавского AS, как предков, может быть, например, др.-тюркское OZA – «прежде, раньше». Также, возможно, подходит хакасское СУС – «луч», как одна из форм души. Или др.-тюркск. AŠ- – «переходить, пересекать», как переход вещества из мира Духа в мир времени и пространства. Или AŠ- – «прибавлять, приумножать», что соотносится с воинскими удачами гунно-готов.
Но более всего Æsir может указывать на этнонимы. На Azir из ассирийских надписей в титуле медийского царя (хана Han-Azir-Uk). Азер – «высокий, возвышенный; муж из племени Аз». Или, например, на племя Азов.
А. Котожеков говорит, что из четырех княжеств Кыргызской землицы, центральное княжество в русских сводках называлось Езерским, а по хакасски «Ызырским», а проживали там «АЗ ИРлер», помимо «азир» (азыр) были племена «чыстанг астар» (таежные Асы), а также «ха-асы», где «ха» имеет значение «превосходные» Асы (Азы). В Большой надписи текста памятника Кюль Тегина упоминается племя AZ (Азов). Также вспомним теленгитский сеок тит-ас (dieti-as – семь Асов), телеутский сеок тöрт-ас (четыре Аса).
Амвросий фон Сиверс: Воздаяние и месть
Но так ли всё на самом деле? Ветхий Завет знает месть, и ее правовое регулирование. Она вполне принимается и как нравственное действие.
Изменилось ли что в Христианстве? Или просто мы имеем ранне-средневековое перетолкование, усиленное сентиментализмом нового времени?
Немного отвлекусь в философскую сторону данного вопроса. Н.Бердяев полагал, что «чувство мести — чувство раба. Чувство вины — чувство господина». Так ли сие на самом деле? Похоже, что нам пытаются внушить чувство вины за чужие преступления. Господин должен чувствовать вину, а раб — месть? Странная логика, но не безпочвенная. Действительно, очень многие благородные люди предпочитали умирать, чем жить в скверном кошмаре, устроенного им бывшими рабами. Иногда они чувствовали вину, - но перед кем, за что и почему? Сие не всегда соотносимо с мнением Бердяева. Чувство вины не исключает чувство мести. И если господин испытывает только вину, но не месть, то, таким образом, попускает и реальное зло. И все-таки кое-что имеем в развитие мысли. Йохан Хёйзинга указывает верно: «Месть — это удовлетворение чувства чести, как бы извращенно, преступно или болезненно это чувство подчас ни проявлялось». Да, вопрос чести принадлежит господину. Честь не обязательно связана с гордостью или социальным статусом. Она является маркером личности, так сказать экзистенциальным маркером, отмена коего называется дегуманизацией. Что, кстати, в тотальных масштабах проделали большевики, а до того французские революционеры.
В своих разсуждениях Эмиль Дюркгейм предостерегает нас: «Ошибочно думать, что месть представляет только бесполезную жестокость» и объясняет предельно точно: «Инстинкт мести в конечном счете есть не что иное, как инстинкт самосохранения». О сем почему то никто не задумывается, ибо современное сознание сильно поражено непротивленчеством, хотя сами злодеи нисколько к нему не склонны и готовы не только на все виды мести, но и превентивным действиям. Дабы искоренять месть потенциальную.
Вообще внушается христианам, что возмездие — чувство и действие не христианское и всех должно прощать. По моему мнению, одно другому не противоречит: надо простить, и не имея ничего внутреннего, ОТОМСТИТЬ. И сие будет весьма угодно Христу.
Само возмездие имеет два несоразмерных уровня: личный и трансцедентный. Действительно, мы можем признать личным врагов, чувствовать к ним вину и даже прекратить воздаяние, чтобы быть более возвышенными. Но сие никак не относится к врагам Божьим. Они находятся вне нашей компетенции: в данном случае мы просто обязаны свершать возмездие.
Относится ли сие только к кощунствам, богохульству и т. п.?
Нет, многие преступления против человечности вполне аттрибутируются как трансцедентные, ибо совершаются против человека-как образа Божья. Т.е. массовые убийства могут интерпретироваться как жертвоприношения и т. д.
Дабы полностью осознать сам подлинный христианский дискурс, необходимо вспомнить слова св.Киприана Карфагенскаго, кои объясняют всё: «Кто слишком желает отмщения за себя, пусть помыслит, что не отмщен еще Тот, Кто творит отмщение».
Итак, будем мстить за Всемилостивого Спаса!
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»


















