Українки, які правили іншими країнами

Прямислава Володимирівна (987- 1012)
Королева Угорщини.

Марія Добронега (1011- 1087) 
княгиня Польщі.

Єлизавета Ярославівна (1022-1067)
Королева Норвегії і Данії.

Анастасія Ярославівна (1028-1074)
Королева Угорщини.

Анна Ярославівна (1032-1089)
Королева Франції.

Маргарита Шотландська (1045-1093)
Королева Шотландії.

Янка Всеволодівна (1046-1110)
Принцеса Візантії.

Вишеслава Святославівна (1047- 1089)
Королева Польщі.

Святослава Сватава (1050-1126)
Королева Чехії.

Євпраксія Всеволодівна (1071-1109) 

імператриця Священої Римської імперії.

Євфимія Володимирівна (1094-1139)
Королева Угорщини.

Збислава Святополківна (1085-1114)
Княгиня Польщі.

Інгеборга Київська (1100-1137)
Принцеса Данії.

Євпраксія Мстиславівна (1108-1172)
Імператриця Візантійської імперії.

Верхуслава Всеволодівна (1125-1162)
Королева Польщі.

Правителі, володарі і королі Русі-України

Правителі України (714 р. до н. е. - 2021)

Теушпа (714-689 рр.до н.е.)

Тугдаме (689-667 рр.до н.е.)

Сандакшатра (667-629 рр.до н.е.)

Таргітай (629-616 рр.до н.е.)н.е

Колаксай (616-609 рр.до н.е.)

Спаргапейт (609-584 рр.до н.е.)

Лік (584-577 рр.до н.е.)

Гнур (577-552 рр.до н.е.)

Савлій (552-537 рр.до н.е.)

Анахарсіс (537-534 рр.до н.е.)

Ананерр (534- 515 рр.до н.е.)

Іданфірс (515- 496 рр.до н.е.)

Марсагет (496-489 рр.до н.е.)

Скопасій (489-484 рр.до н.е.)

Таксакій (484-481 рр.до н.е.)

Аріант (481-480 рр.до н.е.)

Аріапейт (480- 460 рр.до н.е.)

Опойя (460-456 рр.до н.е.)

Скіл (456-451 рр.до н.е.)

Аргот (451-449 рр.до н.е.)

Емінак (449-446 рр.до н.е.)

Октасасад (446-438 рр.до н.е.)

Орік (438-416 рр.до н.е.)

Саммак (416-401 рр.до н.е.)

Лік ІІ (401-358 рр.до н.е.)

Атей (358-339 рр.до н.е.)

Кафак (339-331 рр.до н.е.)

Таторак (331-328 рр.до н.е.)

Атай (328-326 рр.до н.е.)

Атай ІІ (326-323 рр.до н.е.)

Атай ІІІ (323-314 рр.до н.е.)

Агар (314-309 рр.до н.е.)

Аргот ІІ (309-279 рр.до н.е.)

Сайтафарн (279-240 рр.до н.е.)

Амага (240-199 рр.до н.е.)

Медосакка (199-168 рр.до н.е.)

Гатал (168-147 рр.до н.е.)

Павло Казарін: Рашистська політика Росії щодо діаспор росіян

Після розвалу Союзу за межами Росії лишилися мільйони росіян. І йдеться не тільки про Україну – так само було в усіх колишніх республіках СРСР. І майже скрізь на цих людей чигала одна й та ж таки доля. 

В ідеальному світі будь-яка закордонна діаспора стає провідником soft-power для материнської держави. Це та сила, яка інтегрована в нову батьківщину, й тому може претендувати на роль “амбасадора” колишньої. Українська діаспора у Канаді, вірменська у Франції чи єврейська по всьому світу – найкращі на це докази. 

Але з “закордонними росіянами” нічого подібного не сталося. Вони не стали трендсеттерами. Не створювали стратегії майбутнього. Не зуміли стати лобістами своїх власних інтересів. Таких, які б при тому не сприймалися новими столицями в багнети. На це є одна проста причина. 

Для закордонних співвітчизників Москва передбачала тільки один формат існування – іреденту. Для них приділялася єдина роль – бути приводом для “возз’єднання” у рамках єдиної спільної держави. І протягом чверті століття Кремль робив усе, щоби цей важіль впливу зберегти.

Для цього йому було потрібно зовсім небагато. Не допустити інтеграції росіян у політичні нації тих країн, де їм випало мешкати. Сама ідея, що росіяни можуть жити інтересами не Москви, а своїх нових столиць, розцінювалася як зрада. 

Кремлю ніколи не потрібна була адаптація росіян. Навпаки – йому була потрібна максимальна ізоляція росіян. Щоби потім з року в рік спекулювати на темі захисту “переслідуваних і знедолених”. Концепт “росіяни для України” трактувався як прояв ворожості. Тому що Москві був потрібен концепт “українські росіяни як відмичка для України”. Усе інше сприймалося Росією як загроза. 

“Закордонним росіянам” було запропоновано відчувати свою національність як право, а не обов’язок. Кремль приділяв їм роль “баби яги”, яка завжди проти. За єдине їхнє призначення була проголошена ностальгія. 

Як наслідок, жодних російських партій, орієнтованих не на Кремль, у пострадянських країнах так і не постало. Все, що з’являлося, опинялося в ролі п’ятої колони. Лобісти російських монополій. Торгові агенти з продажу імперського шовінізму. Будь-який альтернативний підхід украй неприхильно зустрічався самою Москвою. 

До чого призводить така стратегія – ми побачили на прикладі Донбасу. Що його Москва вже який рік “захищає”. З ініціативи Кремля регіон перетворили на плацдарм, єдине завдання якого – створювати проблеми для української влади. А якість життя тих таки “росіян та російськокультурних” на окупованих територіях Москву не цікавить. 

Донбас довів просту річ: зарубіжним співвітчизникам Кремль призначає роль імперського гумусу. Їхні інтереси вторинні щодо інтересів російського керівництва. Москва воює не за них, а ними – як зброєю. Громадяни – для імперії. Жодним чином не навпаки. 

До того ж, вторгнення на Донбас спричинилося до ще одного важливого процесу. Москва була переконана, що український схід та південь упадуть в її обійми. Що самої російської мови досить, щоб її носій був адептом “руского міра”. З’ясувалося, що все зовсім не так. 

Унаслідок вторгнення в Україну сталося те, чого Москва завжди боялася. Росіяни почали інтегруватися в Україну – внаслідок того самостійного вибору, який вони зробили між старою батьківщиною та новою. І за такого становища Кремлю вже не варто розраховувати на лобіювання своїх інтересів. Тому що вибір нової ідентичності, як виявилося, супроводжуватиметься втратою колишньої. 

Цілком вірогідно, новий перепис населення подарує нам немало сюрпризів. 

Андрей Девятов: Дугин - это черный сатанист

Александр Волынский: Основная задача современности - идти к единому интеграционному центру на основе идеи гуманизма!

Проблема глобального мира - это потеря управляемости хаосом. 

Капитал есть система УПРАВЛЕНИЯ в ситуации глубокого разделения труда. У Капитала были свои четкие целевые функции, главная из которых - рост капитала. 

Основной организатор капитализма - это национальное государство, которое использует совокупный капитал на пользу нации (каждая нация понимает пользу по своему). 

В условиях глобализации капитала теряется государственный контроль, а в условиях глобальной конкуренции падает норма прибыли, ибо ускорение технического развития не дает окупить вложения в разработки. 

Сегодня объективно Капиталу нужно затормозить прогресс техники, уменьшить внешнюю конкуренцию, укрепить национальное государство. Но такие требования разрушают свободный обмен, который капитал и призван регулировать. 

Правильный путь - это координация планов и действий государств. Но государства слишком разные...

В идеале должен возникнуть ЦЕНТР, вокруг которого пойдет интеграция. 

Но такой ЦЕНТР должен создать принципиально иную систему ценностей и целевых функций. 

 На основе традиционных религий, как и на основе национальных государств нельзя интегрироваться, нужна надрелигиозная и наднациональная идея. Есть только одна такая идея - ГУМАНИЗМ, идея выживания человечества и ЧЕЛОВЕКА. Не нации и индивидуума, а именно живых людей. 

Надо отметить, что Европа тем и отличается от всех остальных, что ценит идею ГУМАНИЗМА, поскольку прошла через фазу тотальной дегуманизации. Другое дело, что по сути своей европейцы продолжают оставаться жестокими и холодными волчарами, но они хоть понимают суть проблемы, понимают суть дегуманизирующего КАПИТАЛА.

Андрій Парубій: Гідність. Свобода. Незалежність

Гідність, воля та свобода. І знову палатимуть свічки, лунатиме «Кача»… 21 листопада 2013 року ці поняття наново увірвались в життя  незалежної України. Перші пориви були під час Помаранчевого Майдану. Волелюбність,  рішучість. Небажання коритись тим, хто раз за разом намагався заякорити Україну в радянсько-російському минулому.

Вже 8 років... За цей час почало викристалізовуватись громадське суспільство, але це довгий  і болісний процес. Неможливо імпортувати дорослість. І перед нами стоять виклики не менші, ніж 8 років тому, бо ворог, як  і раніше, не тільки в Кремлі, а і всередині, постійно готовий вдарити ножем в спину, поки незріле громадське суспільство емоційно реагує на нові подразники, забуваючи про головне: Гідність. Свобода. Незалежність.

Не забуваємо про подвиг відчайдушної Небесної Сотні та сотен, тисяч, сотен тисяч причетних. 

Герої не вмирають! Маємо гідно нести прапори заради збереження та розвитку державності! Зберігаємо спокій! Слава Україні!

Бахтияр Тунджай: Кыпчаки и другие тюркские племена Албании и Аррана

В «Армянской географии VII века» говорится о барсилах (басилах) как об одном из подразделений сарматов. 

А что же самих сарматов, то они в «Истории албан» Моисея Каганкатуйского преподносятся как потомки Ашкеназа, одного из сыновей второго (после Иафета) царя Албании Гомера. Античные авторы помещали савроматов и сарматов к востоку от скифов. По Геродоту, скифы и савроматы родственны, ибо последние произошли от браков скифов с амазонками. В античных источниках савроматы и сарматы отождествляются. Так, Скилак Карианидский, живший в IV веке до н.э., пишет, что народ Танаид, т.е. народ, живущий у реки Дон, называется сирмат. У Овидия Назона, жившего в I веке до н.э. и I веке н.э., встречается наименование – то сарматы, то савроматы. У Плиния (I век до н.э.) также есть выражение «сарматы, или по-гречески савроматы».

Античные авторы без сомнения отмечали мидийское происхождение сарматов. Так, Диодор Сицилийский (I век н.э.) пишет: «[Скифскими царями] были переселены и многие покорённые племена, а самых важных выселений было два: одно из Ассирии, в земле между Пафлогонией и Понтом, другое из Мидии, основавшееся у реки Танаида. Эти переселенцы назывались савроматами» [Диодор Сицилийский, I, 43]. Плиний сообщает, по реке Танаиду (Дон), впадающий в море двумя устьями, живут сарматы, по преданию, потомки мидян. Он же упомянул среди сарматов племя турк. О сарматских турках написал и Помпоний Мела: «Будины населяют деревянный город Гелоний. В близком соседстве с ними тиссагеты и турки живут в обширных лесах…». По мнению А.П. Смирнова, этими тюрками (турками) являлись булгары. Дионисий Перигет одно из племён сарматов во II веке назвал гуннами [Гейбуллаев 1991: 332].

***

Другим сарматским племенем тюркского происхождения были басилы, упомянутые автором I века Плинием. Отмечается, что в состав сарматов/савроматов вошли племена Западной Сибири, Казахстана и Средней Азии и что наличие монголоидности и антропологическая близость с Алтаем указывают на то, что в формировании сарматов участвовали племена более восточных областей. Как уже было сказано, северные территории Албании (Аррана) граничили с Западной Сарматией [Страбон XI, 5, 31], а Западная Сарматия в то время занимала обширные просторы Северного Кавказа и Причерноморья. Восточная Сарматия простиралась от Волги до Урала. Известно, что около 127 года до н.э. возникло государство сарматов, которое просуществовало 600 лет [Смирнов 1984: 209].

Основные Сарматские племена Украины, Кавказа и Центральной Азии

Сарматы начали приходить из-за Дона, чтобы поселиться на территории современной Украины в III веке до нашей эры из Средней Азии. 

𝗔𝗼𝗿𝘀𝗲𝘀 (греч. Ἄορσοι "𝘈𝘰𝘳𝘴𝘰𝘪)

Родственны авестийскому auruša- и осетинскому ūrs или ors, что означает «белый».

𝗜𝗮𝘇𝘆𝗴𝗲𝘀 (греч. Ἰάζυγες)

(искажения их имени, такие как Jazamatae, Iasidae, Latiges и Cizyges)

корень имени может быть протоиранским *yaz- «приносить в жертву», что, возможно, указывает на касту или племя, специализирующееся на религиозных жертвоприношениях. После вторжения гуннов они бежали в современные Венгрию, Румынию, Испанию и другие европейские регионы, где они основали города или королевства, например, гуннов. Ясшаг "Провинция ясов / языгов", гунн. jászvásár "Ясский рынок в современной Румынии. Единственная литературная запись ясского языка была найдена в 1950-х годах в Венгерской национальной библиотеке Сеченьи - это короткий одностраничный глоссарий, содержащий 34 слова, в основном относящихся к продуктам сельского хозяйства (виды зерна, крупный рогатый скот и т. д.), вероятно, составленный для финансовых или торговых целей. Толкование словаря выполнено с помощью осетинских аналогий дигорского диалекта.

𝗔𝗹𝗮𝗻𝘀 (греч. Ἀλανοί 𝘈𝘭𝘢𝘯𝘰𝘪)

Этноним алан является диалектным вариантом древнеиранского *арьяна, который сам происходит от корня *арья, что означает «арийский». 

Аланские фразы (классифицируемые как восточно-иранские, тесно связанные с осетинскими) были записаны в XII-XIII веках византийским поэтом Иоанном (Иоаннесом) Цеццем в его стихотворении «Теогония». Τοῖς ἀλανοῖς προσφθέγγομαι κατά τήν τούτων γλῶσσαν Καλή ημέρα σου αὐθεντα μου αρχόντισσα πόθεν εἶσαι (греческие строки). Аланов приветствую на их языке: "Добрый день, леди, милорд, откуда вы?" Кроме того, в греческом «Профетологиконе» найдено 30 аланских «полевых заметок».

𝗥𝗼𝘅𝗼𝗹𝗮𝗻𝗶 (греч. Ῥοξολάνοι 𝘙h𝘰𝘬𝘴𝘰𝘭𝘢𝘯𝘰𝘪)

аланский корень *rox- (современное осет. rūxs или roxs 'светлый, светящийся'; авест. raox-šna- 'светящийся, сияющий'). 

𝗔𝗴𝗮𝗿𝗮𝗴𝗮𝗻𝘁𝗲𝘀

вероятные потомки роксоланов, которые переселились из Дакии в Банат. По словам Георгия Вернадского, это составное слово, первый компонент которого (аркараг) «в любом случае должен быть объяснен осетинским языком», потому что на осетинском языке äqäräg означает "неслышный, тихий, подавленный, немой", а второй ante идентична форме этнонима, упоминаемого у Иордана и Прокопия, - "анты".

𝗬𝗮𝗻𝗰𝗮𝗶 / 𝗔𝗹𝗮𝗻𝗹𝗶𝗮𝗼 (阿蘭 聊; пиньинь: Ālán liáo), Яньцай / аланляо из Средней Азии - одни из первых сарматов. Возможно, это ответвление аланов, они были описаны как богатые торговцы, тесно связанные с полукочевыми согдийцами (кангью). Китайский дипломат II века до нашей эры Чжан Цянь писал: «Янцай находится примерно в 2 000 ли [832 км] к северо-западу от Канджу. Люди - кочевники, и их обычаи в целом похожи на обычаи жителей Канджу ...».

Сергій Чаплигін: Еліта, контр-еліта, анти-еліта і не-еліта

В основі кожного політичного процесу лежить протистояння еліти і контр-еліти. 

Контр-еліта – це люди активного пасіонарного типу, яким не знайшлося місця у владі, яких відкидає правляча еліта. Вони збираються, групуються, консолідуються і починають війну з елітою. 

Якщо їх ізоляція і маргіналізація радикальна, то тим більш радикальним буде їх виклик Системі. 

З точки зору неомакіявелістської школи, функціональна технологія балансу еліт набагато важливіша схоластики ідеологій, якими прикриваються сили, які ведуть боротьбу за владу. 

Адже Нікколо Макіявелі перший запропонував винести за дужки ціннісну сторону політичного процесу, зосередивши свою основну увагу на описі технологій отримання та утримання влади. 

Тому розглядаючи протистояння еліти і контр-еліти, нам зовсім не важливо, якою ідеологією виправдовують свій порив контр-еліти, і на який світоглядній платформі стоїть еліта правляча. 

Це залежить від конкретних історичних обставин та настроїв в суспільстві.

Давайте і ми розглянемо структурні зміни в Політичному, виносячи за дужки морально-ціннісну риторику будь-яких політичних партій і рухів. 

Микола Бандрівський: Про т. зв. "останки князя Осьмомисла"

Тридцятиліття повторного відкриття "останків князя Осьмомисла": сумніви посилюються і закрадається підозра, чи не маємо ми, тут, справу з історичним фейком....

Завтра, 14 листопада, для мене - особливий день, бо минає рівно тридцять років відтоді, як я, з двома своїми колегами - Романом Суликом і Юрком Лукомським,  під час розкопок у підземеллі Святоюрського собору у Львові, відкопали перепоховані останки чоловічого скелету, які сьогодні увійшли в науку під назвою: "останки князя Осьмомисла".

Серед кісток, які ми тоді - 14 листопада 1991 року віднайшли, лежала скляна капсула із запискою, яка була написана на бланку Музею НТШ довоєнного періоду, датована 31 серпня 1939 роком, мала розлогий текст і підписана Ярославом Пастернаком (її повний текст з коментарями ми опублікували в "Записках НТШ" і в "Богословії"). В Записці мовилося, що це саме ті людські кістки, які він знайшов у 1937 році у кам'яному саркофазі під підлогою Свято-Успенського собору княжого Галича.

І, як це прийнято в науці, ми не мусіли вірити лише "на слово" навіть такому авторитетному знавцеві археології, яким був Ярослав Пастернак, а тому зіставили знайдені ним тоді в Галичі кістки з їх фотографіями, які цей вчений опублікував у своїй книзі "Старий Галич" (Краків, 1944). При зіставленні цих світлин з тими кістками, які знаходилися у викопаній нами скриньці, виявилося, що вони – ідентичні. Причому, навіть, у деталях: як от, черепні шви, очні орбіти, форма і прикус зубів, місця зламів на кістках та ін. Ці наші припущення підтвердив також Зенон Погорецький – професор антропології Саскатунського університету з Канади, якому ми, на пару днів, передали ті кістки на вивчення (він же, зробив тоді першу графічну й пластичну реконструкції за знайденим черепом).

Отже, усі сумніви відпали: перед нами знаходилися тлінні останки людини, яку Ярослав Пастернак і, майже всі дослідники донині, ідентифікують з особою князя Ярослава Осьмомисла.

Jandos Temirgali: Великий и могучий Тюркский Мир объединяется!

Türk dünyası yaşasın! Türki älemi jasasın! 

Великий и могучий Тюркский Мир объединяется!

VIII саммит Совета сотрудничества тюркоязычных государств состоялся на Острове демократии и свободы в Мраморном море, расположенном к юго-востоку от Стамбула. 

По итогам Саммита были приняты следующие документы:

1. Решение об изменении наименования Совета сотрудничества тюркоязычных государств на «Организацию тюркских государств».

2. Декларация Восьмого саммита Организации тюркских государств.

3. Решение о предоставлении Туркменистану статуса наблюдателя при Организации тюркских государств.

4. Решение о «Видении Тюркского мира-2040».

5. Решение о Международной премии Организации тюркских государств имени Алишера Навои за вклад в единство Тюркского мира.

6. Решение об учреждении статуса партнера при Организации тюркских государств.

7. Решение о Положении о Почетном Председателе Организации тюркских государств. 

8. Решение о продлении срока полномочий Генерального Секретаря и назначении Заместителей Генерального Секретаря.

9. Решение о завершении учреждения Тюркского инвестиционного фонда Организации тюркских государств.

10. Решение о Положении о статусе наблюдателя при Организации тюркских государств.

11. Решение о награждении Президента Республики Азербайджан, Его Превосходительства Ильхама Алиева «Высшим орденом Тюркского мира».

---------------

Комментарий Салмана Севера:

УДВОЕННОЕ МЕЖДУМОРЬЕ

Карта вновь учреждённой Организации Тюркских Государств (ОТГ)  - геополитического блока, принявшего доктрину "Тюркское глобальное видение 2040".

Турция, Азербайджан, Узбекистан, Казахстан, Киргизия, Туркменистан, Венгрия и изъявившая желание присоединиться к союзу в статусе государства-наблюдателя Украина.

Мысленно проведём поле зелёного от границ Китая до Центральной Европы сквозь Украину, Карабах и (когда-нибудь) Джавахетию месхетинских репатриантов и увидим Второй Интермариум.

Это уже другие моря, Чёрное и Каспийское, но Украине будет некуда деваться, кроме как соответствовать задаче узловой державы, смычке I и II Интермариумов, трансмиссии восточноевропейского стандарта на юг и восток.

Андрій Парубій: З Днем Незалежності Польщі!

В ці тяжкі часи, коли Польща і Україна потерпають від Московської навали, щиро вітаємо друзів по боротьбі з Днем Незалежності Польщі.

У нас були й складні відносини, але й були спільні перемоги. Друг пізнається в біді! 

Тримаймо стрій!

Разом встоїмо!

Дмитрий Ольшанский: Ложное представление русских об "империи"

Постоянно приходится слышать сказки про так называемую "империю".

Про то, что есть, мол, на свете национальные государства - плохие, злые, неинтересные, а есть - или, во всяком случае, были - империи. Добрые, щедрые, большие, интернациональные, где тунгус и калмык (или индус и зулус) вместе создают светлое будущее.

Империя - как сказочный слон из детской книжки, и России надо быть таким слоном, да она им и является.

К сожалению, это нелепая фантазия.

Начать с того, что классические западные империи - это прежде всего национальные государства с очень четким, и даже очень жестким и недружелюбным этническим ядром. Эти империи - "нации плюс", а вовсе не какие-то мифические плавильные котлы, где все со всеми весело переваривались в одну склизкую жижу.

Так, Британская империя эпохи своего расцвета - это национальное государство англосаксов, окончательно сложенное в семнадцатом веке (при Елизавете - культурно, при Кромвеле - религиозно, после революции 1688 года - политически), которое произвело мировую экспансию. 

Но стандарт этого государства задавали - и управляли им столетиями - джентльмены известного происхождения и воспитания (фамильное поместье, Итон и Харроу, Оксбридж) и вероисповедания (Хай Черч), а все остальные - не то что далекие туземцы, а даже и белые христиане-ирландцы в их империи были - ну, как та осетрина из Булгакова, то, да не совсем то. Никуда их не пускали, иными словами. 

То же самое касается и Америки, и даже в еще большей степени. Америка тем более была империей этнического - или, если угодно, этнорелигиозного - господства васпов, и там даже Дизраэли никакого быть не могло. Первый президент, который не был бы англосаксом-протестантом или немцем-голландцем, возник у них, как известно, в 1960 году, да и то с большим скрипом, да и того быстро убили. Потом еще один раз - в 2008 году, теперь еще один католик - и, собственно, все. За все 250 лет.

Словом, настоящая империя - это и есть национальное государство, просто очень сильное и умеющее играть в гегемонию над другими. 

Но не Россия.

Дмитрий Ольшанский: Нынешняя мертворожденная "российская" идентичность поколенчески обречена

Большая беда состоит в том, что в двадцать первом веке создать русское национальное государство уже и не получится. 

Слишком поздно.

Национальные государства сто-двести лет назад учреждал союз интеллигентов, капиталистов и офицеров.

Капиталисты вкладывали деньги в заводы и фабрики, а заодно и в ту социальную среду, что возникала вокруг них - школы-больницы-храмы-редакции, - тогда как интеллигенты сочиняли историко-культурный миф для своего обновленного отечества, а офицеры дрессировали бывших крестьян в казарме и придавали делу боевой вес.

Россия, к нашему горю, проехала мимо этой станции.

До революции ее национальные эксперименты в разных жанрах - от славянофильских бород до столыпинского переселенчества - так и не смогли изменить сословное и общинное государство. Капиталисты не перехватили власть у аристократии, интеллигенты оказались слишком левыми, а военные около 1917 года обнаружили удивительную беспомощность. Ну а дальше пришли большевики, занялись террористической утопией и прости-прощай, русский дом.

Теперь же и вовсе непонятно, как вернуться из хаотического и экзотического Постмодерна обратно в упорядоченный и марширующий Модерн, где расцветали нации. Никак. 

Костянтин Рахно: З днем народження, моя рідна українська мово!

З днем народження, моя рідна українська мово!

Венеди несли тебе у далекі походи горами й лісами.

Тобою говорили біля вояцьких багать, поставивши вози табором, анти і склавини.

Ти лунала з вуст чубатих русинів у шароварах на святилищах, вічах, у морських мандрах і на суходолі. Ти карбувалася чертами і різами, завитками глаголиці й рубаною кирилицею.

Тобою клялися, присягали, слали прокльони ворогам, молилися древнім силам козаки-характерники.

Тебе відродив Іван Котляревський. Ти змушувала до смутку й усмішки Григорія Квітку-Основ'яненка, Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Пантелеймона Куліша й Миколу Гоголя. 

Твоїм вогняним словом озвався батько наш, великий кобзар Тарас Шевченко. Твої слова карбував на каменях гір Карпатських Іван Франко. Під пером Панаса Мирного і Олени Пчілки, Івана Нечуя-Левицького та Василя Стефаника розкривалися у тобі цілі світи. Твоїм духом прадавнім надихалася Леся Українка.

Тобою озивався до народу свого ясновельможний Гетьман Павло Скоропадський.

І саме ти потім тримала оборону українства разом з Володимиром Сосюрою, Наталею Забілою, Богданом Чалим, Семеном Скляренком, Павлом Загребельним, Борисом Комаром, Григором і Григорієм Тютюнниками, Василем Стусом, Олесем Бердником, Всеволодом Нестайком, Володимиром Маликом, Євгеном Шморгуном, Сергієм Плачиндою й сотнями інших твоїх лицарів.

Будь і пребудь, свята і вічна! Не знищать тебе вороги, поки ми житимемо, не заженуть у зашморг латинки, не спотворять надуманими правописами і не розколять на говіркові заповідники. Відстоїмо, захистимо, оборонимо. Бо у нас за плечима всі наші предки, хто говорив тобою, українська мово!