Сергій Висоцький: Міняється епоха, і людство повинно подорослішати

Феномен Маска і його політичних ідіотизмів - насправді просто прикметник епохи перекосу та деградації демократичного лібералізму як явища. 

Я сам є ультралібералом та антиетатистом. Але не визнавати проблему неможливо. 

Перекос західного лібералізму відбувся після внесення на п’єдестал фігури підприємця як суспільного лідера та піонера перетворень. Це правда. Але постінформаціна епоха, як стан повноі інформаційної свободи, створила для фігури такого Піонера не просто додаткові можливості для комунікування з людством, але й інструмент просування власних поглядів. Які виявились не підкріпленими жодним життєвим, окрім бізнесового, досвідом. 

Окрім того, модерна ліберальна епоха разом з піднесеням капіталіста піднесла і значення грошей як основного мірила успіху та досягнень. Цей монетоцентризм, яскраво виявлений в американський фразі «Якщо ти такий розумний, то де твої гроші?», створив навколо успішного капіталіста хибний ореол розуму та знання, які начебто йдуть у парі з капіталом. Багата людина не може бути дурною! Бо вона б не була багатою. 

Пригадую своє спілкування з одним з наших так званих «олігархів»,  який точно розумівся на бізнесі, виробничих процесах тощо. Але наша бесіда була присвячена не станкам чи тракторам. Ні! Він дуже наполегливо переконував мене, людину, в якої історія була улюбленим предметом з 5-го класу школи, у вірності антинаукової теорії «Нової хронології» росіянина Фоменко. Це той, який стверджував, що Карл Великий та Ісус Навін - це одна й та сама історична фігура, а Велика Китайська стіна була побудована росіянами. Усі мої аргументи про об’єктивні археологічні дані, документальні джерела, літописи тощо наражалися з його боку на простий аргумент. Здогадайтесь який? Вірно: в мене є мільярд доларів, а в тебе ні! 

Маск - це фігура, яка дана нам самим Космосом. В якості еталону пихатого, зарозумілого, самовпевненого дилетанту, своєрідного лжєпророка епохи, яка відходить. 

Я не знаю яким буде світ далі. Але ті загрози, яка породив цей час глобального дилентантизму точно потребують такого самого глобального переосмислення. Світ конче потребує професіоналів, які будуть усвідомлювати межі своєї компетенціі. Та трансформації від цівілізації грошей до цивілізації знань. Лібералізм повинен пройти це пекло, щоби повернутися до мериторкатичних основ. 

Без цього ми просто маємо усі шанси не вижити як біологічний вид. 

Але для цього потрібен сформований запит від мас. Яким потрібнен глобальний новий пакт щодо моделі успіху як явища, соціального рівноправ’я та світу як простору можливостей. Повага до розуму та знань - це дефіцит. Але для того, щоби ця повага проросла через глобальні терени, треба продемонструвати, що саме розвиток та знання надають людині соціальні можливості.

Черепанова О. А.: Древняя культура Северного Причерноморья и исторические корни славянского образа Бабы- Яг

 Черепанова О. А. Древняя культура Северного Причерноморья и исторические корни славянского образа Бабы- Яги // Северное Причерноморье : к глубинам славянской культуры (V Чтения памяти академика О. Н. Трубачева), Алупка, 25–30 сентября 2008 г. :  материалы междунар. конференции  / сост. : Г. А. Богатова, А.  К.  Шапошников.  –  Киев; М. : РАН; НАНУ, 2008. – С. 211-212. – https://www.academia.edu/33355265

Баба-яга – один из ярких образов русского фольклора. Уже всередине XIX века стало ясно, что этот образ имеет сложный характер ипринадлежит к центральным персонажам славянской мифологии. Мифологическая сущность персонажа, по мере накопления материала и егоосмысления, приобретала определенные очертания благодаря трудам А.Н. Афанасьева, А. А. Потебни, позднее В. Я. Проппа, К. Д. Лаушкина и др.

 Из всех многочисленных версий о происхождении и исходной сущности образа в докладе обосновывается та, которая была высказана А.Н. Афанасьевым и периодически обсуждалась позднее, а именно версия о связи образа бабы-яги со змеей, а именования "яга" с санскритским ahi «змей». По данным этимологический словарей, в том числе ЭССЯ под. ред.О. Н. Трубачева, связь санскр. ahi со славянскими «уж, угорь, язь» вполне обоснованна. Предположительно в этот ряд включается и элемент «яга».

Типологические характеристики «бабы-яги» дают достаточные основания, чтобы поместить этот образ в мифологическое поле «змеи/змея», что предполагает и ее связь с подземным миром, царством мертвых, смертью. Однако требуются дополнительные обоснования того, что элемент «яга» есть древнее именование змеи, возможно, исконное, замененное впоследствии в процессе табуирования рядом других, из которых общеупотребительным стало известное нам «змея» (возникшее по связи с земля).

В докладе приводятся непосредственно найденные автором и почерпнутые из специальной литературы обоснования семантизации элемента «яга» как названия змеи. Найден «заговор на кровь» в записи XVIII в., где змея в концовке заговора названа «яга бура»; зафиксировано на Севере (русские говоры Республики Коми, 1992 г.) употребление слова «агашка» как названия змеи (запись, к сожалению, не документирована); в украинском фольклоре зафиксированы легенды о том, как из маленькой пташки по прошествии определенного ряда лет и в результате ряда инкарнаций получается вредоносный змей о нескольких головах – «язя». Полагаю, что имена змей в заговорах, созвучные наименованиям «ага», «яга», могут быть косвенным доказательством семантизации «яга» как «змея»: царица змей нередкоименуется Агафьей, известны змея Грипина (Агриппина), инорогая змея Гарафена (Аграфена) и под.

 Есть основания полагать, что славянский образ полиморфно госущества, женщины-змеи, бабы-яги, несмотря на универсальность и территориальную широту мифологии змеи, сформировался в недрах ранней культуры Северного Причерноморья, где сходились культурные линии античности, индоиранской зоны, Востока и славян. В пользу этогоговорит ряд фактов. Начиная с первых веков н. э. в этих местах широко распространены амулеты-змеевики, на многих из которых изображенызмеи с женским лицом, иногда торсом. Это был именно женский оберег; использование этого амулета отмечалось даже в XVIII в. Скифской мифологии не чужд образ полиморфного существа с признаками змеи. Развернутые легенды о многоголовом змее "язе" представлены в фольклоре именно южной Руси, в украинском фольклоре (XIX в.). Образ бабы-яги наиболее ярко развернут у восточных славян. У южных и западных он затухает, там усиливается мифология василиска, также связанная с чудесным змеем. Южнославянское название персонажа, напоминающего бабу-ягу, «баба-рога», возможно, представляет иное табуированноеименование змеи – «рога», «рохля» (ср. присутствие в фольклоре рогатых змей; именование «инорокая змея Гарафена», русское «рохля» – «змея» и под.).

"Політика - це теж мистецтво, а ще така ж частина нашої цивілізації, як і філософія, опера, поезія чи живопис" (Ніл Ферґюсон)

 "Політика - це теж мистецтво, а ще така ж частина нашої цивілізації, як і філософія, опера, поезія чи живопис" (Ніл Ферґюсон)

Анатолий Несмиян: Создать условия, при которых Россия вообще никогда не сможет вернуться к прежней парадигме существования через постоянную пересборку в империю

Фактически вся сухопутная граница на запад от России уже перекрыта. Запрет на проезд автомобилей теперь распространился на все приграничные с Россией европейские страны, за исключением Норвегии, но и там правительство «ведет дискуссию» по этому поводу и, скорее всего, будет принято аналогичное решение.

Технически эта мера является мерой введения коллективной ответственности для всех граждан России. Дескать, раз вы не свергли диктатора, то получайте. Если исправитесь - мы подумаем, можно ли что-то сделать.

Тут есть два момента. Первый - решение касается очень небольшой части населения страны, которая вообще выбирается за границу. Причем выбирается на личном автотранспорте. Таких людей достаточно много в приграничных регионах, которые ездят в соседние страны по сугубо личным надобностям - в том же Калининграде, Карелии, приграничных с Прибалтикой Псковской или Ленинградской областей. Но в целом по России это все равно небольшое количество, так что мера малоэффективная, если ее рассматривать как коллективное наказание граждан России.

Второй момент - то же самое Запад вводил против российских олигархов крупной и средней величины в расчете на то, что они подумают, соберутся и принесут в бункер портфель с бомбой. Не принесли. И не могли принести - в террористических диктатурах перевороты делаются совсем по иным механизмам.

Проще говоря, плохое и неработающее решение применили еще раз. И оно тоже не сработает.

Считать европейцев идиотами не приходится, поэтому цель этого решения, скорее всего, в ином. И даже в совершенно ином. И дело здесь не в запрете автомобильного проезда. Это сущий пустяк на самом деле.

На Западе окончательно победила «партия мира», которая, в отличие от «партии войны» стоит за медленное удушение России. «Партия войны» (и в первую очередь Британия) - она про быстрый и решительный разгром. Когда наши дурачки рассказывают, что Россия воюет с НАТО, им невдомек, что НАТО пока на войну даже не явилось. Запад умеет воевать когда надо. Сейчас он даже не напрягается, так что «партия войны» требовала именно напрячься и по-быстрому решить стратегическую задачу, пока Россия находится в столь плачевном состоянии. Логика «партии войны» вполне очевидна - такой счастливый случай, когда у руля России находится столь выдающееся коллективное ничтожество, самостоятельно убивающее страну, может и не повториться. Нужно пользоваться, пока есть шанс.

«Партия мира» соглашается с конечной целью, но решает ее гораздо более основательно. Разгром - это скучно («Рак - это скучно», Грегори Хаус©). А вот создать условия, при которых Россия вообще никогда не сможет вернуться к прежней парадигме существования через постоянную пересборку в империю - это гораздо более привлекательно. Хотя и непросто.

Поэтому не разгром, а полное истощение. До такого состояния, что после поражения пересборка страны будет невозможной, и она в любом сюжете распадется на отдельные составные части. Причем не очень быстро, а в эволюционном порядке. Конечно, будет и фаза быстрого перехода через развал и распад, но важно не просто довести Россию до распада, а создать заранее условия, при которых собирать будет уже нечего.

Андрей Бондарь: Моральное перерождение России начнется с криминала / Андрій Бондар: Моральне переродження Росії почнеться з криміналу

Андрей Бондарь: Моральное перерождение России начнется с криминала

Мне почему-то думается, что война может стать непопулярна в России только тогда, когда одна из ведущих идеологических составляющих залесской недоимперии скажет войне "нет".

Я имею в виду – фсб, церковь и криминал.

Так вот, только у криминала есть потенциальная возможность освободиться из-под пресса сук и смотрящих и сказать свое решительное "нет" войне.

Война – это наглое нарушение всех понятий. Война и насилие в криминальном мире не одобряются. В том криминальном мире, где еще что-то означали слова идейных "воров", а не "беспредельщиков" с 1990-х, сросшиеся с фашистским государством и забывшие арестантский уклад.

И я думаю, что именно российский криминал – самый близкий наш союзник там. И именно с него, с криминала, начнется перерождение России.

Будем откровенны: россиян невозможно превратить в пацифистов-толстовцев. Особенно учитывая то состояние, в котором они сегодня находятся. Поэтому их указателем на годы угасания империи снова станет лозунг "сарынь на кочку!"*. Ибо только в тамошнем криминале, в уголовных отношениях и способе ведения дел, в строгом арестантском укладе и понятиях можно найти их еще не до конца убитый человеческий облик.

Поэтому моральное перерождение России начнется с криминала. Их Христос сейчас в колонии для малолетних сидит. Запомните эту запись.

-------------------

Андрій Бондар: Моральне переродження Росії почнеться з криміналу

Мені чомусь думається, що війна може стати непопулярною в росії тільки тоді, коли одна з провідних ідеологічних складових заліської недоімперії скаже війні "ні".

Я маю на увазі – фсб, церкву і кримінал. 

Так-от, тільки у криміналу є потенційна можливість визволитися з-під пресу сук і смотрящих і сказати своє рішуче "ні" війні. 

Війна – це нахабне порушення всіх понятій. Війна і насильство у кримінальному світі не схвалюються. У тому кримінальному світі, де ще щось означали слова ідейних "воров", а не "беспредельщиков" з 1990-х, які зрослися з фашистською державою і забули арештантський уклад.

І я думаю, що саме російський кримінал – найближчий наш союзник там. І саме з нього, з криміналу, почнеться переродження Росії. 

Будьмо відвертими: росіян неможливо перетворити на пацифістів-толстовців. Особливо беручи до уваги той стан, у якому вони сьогодні перебувають. Тому їхнім дороговказом на роки згасання імперії знову стане гасло "саринь на кічку!"* Бо тільки у тамтешньому криміналі, у кримінальних стосунках і способі ведення справ, у суворому арештантському укладі і понятіях можна знайти їхню ще не до кінця вбиту людську подобу. 

Тому моральне переродження Росії почнеться з криміналу. Їхній Христос зараз в колонії для малолітніх сидить. Запам'ятайте цей запис. 

* «Сары́нь на ки́чку!» — приказ волжских разбойников (ушкуйников) собраться команде корабля в передней части судна для беспрепятственного ограбления. Древнерусским словом «сара» («сар») с конца XVI до начала XVIII века называли матросов. Слово «кичка» означает нос корабля.

Игорь Эйдман: Почему началась война

Кто-то говорит, российская верхушка просто хочет с помощью войны сохранить свою власть. Другие считают, что Путин сошёл с ума, решил, что он Екатерина 2, и пытается возродить  империю. Третьи, что во всем виновата коррупция, а власти нужно прикрыть войной своё воровство.

Все это отчасти так, но у путинской войны есть и более глубокие культурно-исторические корни.

Не случайно, что именно и только Россия в 21 веке пытается аннексировать чужие территории и ведёт откровенно империалистическую войну в Европе. Все другие "великие державы" давно отказались от политики колониальных захватов, ставших нерентабельными ещё в середине 20 века, а Россия активно прирастает захваченными землями, которые ей приносят одни убытки.

Британский, Французский, Бельгийский, Голандский империализм были эгоистично рациональны. Колониальные войны велись, колонии захватывались как коммерческие проекты, ради прибыли метрополии. Бельгийское Конго было, например, формально частным предприятием короля Леопольда, который на нём просто обогощался. Колониализм умер тогда, когда стал не выгоден.

Российский империализм имеет другую природу, поэтому он возродился в то время, когда другие колониальные империи давно распались. Им движет не расчёт, а мания величия и нарциссизм. Он иррационален и садо-мазохичен. Российская колониальная империя ведёт экспансию не ради прибыли, а ради амбиций, гордыни, бредовых идей величия и мессианства. 

При этом, русским как нации ничего реального от этой экспансии не достаётся. В СССР, например, в русских областях уровень жизни был ниже, чем во многих т.н. "национальных республиках" (т.е. фактически колониях России). Вместо хлеба россиянам в разное время скармливали гордость за "великую православную империю", "первое в мире социалистическое государство, несущее свет всему человечеству", "мощную сверхдержаву, которую все уважают и боятся", "страну-победителей, спасшую мир от нацизма"; православный, панславянский или коммунистическийи мессианизм.

Самый популярный российский идеолог Достоевский писал: "Москва еще третьим Римом не была, а между тем, должно же исполниться пророчество, потому что четвертого Рима не будет, а без Рима мир не обойдется".

"Всякий великий народ верит и должен верить, что в нем-то и только в нем одном и заключается спасение мира, что живет он на то, чтоб стоять во главе народов, приобщить их всех к себе воедино и вести их, в согласном хоре, к окончательной цели, всем им предназначенной…».

Мессианские претензии продолжаются веками. После краха утопии "Третьего Рима" была коммунистическая утопия, которой сталинские голодные рабы хотели облагодетельствовать человечество. Сейчас путинская Россия опять спасает Африку от неоколониализма, а традиционные ценности во всем мире от ЛГБТ. Путинских рабов посылают "спасать братьев на Украине", убивая и калеча их.

Российский ирррациональный садо-мазохистский империализм, как алкоголизм или наркомания, плохо поддаётся лечению и грозит рецидивами.

В 90-е Запад пытался помочь стране выздороветь, но она после робкой попытки остепениться, выкинула в ближайшую придорожную канаву цивильный костюм демократических институтов и ценностей, и опять ушла в кровавый имперский запой.

Александр Морозов: "Русский мир" как ложное присвоение "универсализма культуры и любви"

Коля Клименюк написал большую колонку во Франкфуртер Альгемайне. Надо сказать, что она гораздо глубже известного текста Владимира Ермоленко, который был опубликован в Standard. 

Это два программных текста, атакующих "русскую культуру". 

Ермоленко в своем тексте акцентирует колониализм и насилие. И это легко оспаривать. 

А вот Клименюк ставит вопрос гораздо глубже: проблема в любви и универсализме.

Действительно, ясно, что Бродский не был "русским империалистом". Но когда он возражал Кундере, он возражал с позиций присвоенного "универсализма культуры". И вот этот "присвоенный универсализм" он нам - во всяком случае моему поколению - казался вполне естественным, чуть ли не "природным". 

Да, этот универсализм был одной из опор культурного сопротивления "советизму", но при этом в момент, когда "история пошла" и народы стали самоопределяться, он сыграл с нами злую шутку. 

Откуда бралось представление о том, что культурный национализм соседних народов - это "культурный провинциализм"? Оно опиралось не на "русское величие", а вот как раз на "высокий универсализм", к которому якобы мы имеем отношение. Бродский возражал Кундере с позиций "мы тут вместе с Оденом и Джоном Донном" считаем, что культура выше, чем "все это мелкое". 

И второй момент у Клименюка тоже очень точный. Русская культура ведь пропагандирует не "насилие" как таковое, а "любовь". И вот эта "любовь", если к ней присмотреться, вся построена на нарушении границ чужого пространства. Эта "любовь" тоже претендует на эмоциональный универсализм. "Ты че, меня не любишь? Ну, как это может быть?! Ведь любовь - это основа всего. Еще ап. Павел говорил, что любовь движет миром. Давай, люби меня!". 

И тут трудно с Колей не согласиться. Этот заход гораздо точнее объясняет и "путинизм". Потому что в "путине" тоже ведь главное это не риторика "имперского величия" и "силовой политики". А ее ядром является постсоветское присваивание себе "универсализма" (это мы стоим на старых универсальных ценностях, которые сейчас преданы Западом) и на постсоветской "любви" ("я к вам с добрыми чувствами, мы с вами братья и один народ, а вы нас ненавидите, как же так, ведь миром правит любовь?!"). И получается, что вот этот путинский универсализм "культуры и любви" - разумеется, абьюзивный и террористический - совершенно смыкается с машинальным интеллигентским - ровно таким же - самопониманием российского культурного сообщества - "мы же наследуем универсализму и апостолу Павлу, мы отвергаем ложное "величие", империализм и шовинизм, это само собой и мы хотим, чтобы люди были братьями, и культура - как мы ее себе конструируем - якобы создает нам "домик", в котором мы уверенно чувствуем себя борцами с тоталитаризмом и всяческим культурным партикуляризмом ("провинциализмом")"...

В. Л. Васильев: Откуда пришли в Псков и Новгород славяне

 О проблеме раннеславянского заселения Русского Северо-Запада (по материалам ономастики и диалектной лексики)

 В. Л. Васильев  (Великий Новгород)

 Во взглядах на проблему раннеславянского заселения Русского Северо-Запада (далее — РСЗ) издавна конкурируют две основные точкизрения. 

Первая гипотеза — «западнославянская», разделяемая многимиисториками и языковедами начиная с 1-й половины XIX в., — подчеркивает западнославянский генезис первых насельников окрестностей озер Чудско-Псковского и Ильмень и первых диалектов РСЗ. Есть две разновидности этой гипотезы. Одни предпочитают говорить о миграции славян с южного побережья Балтики (балтийских славян), другие предполагают приход славян со среднего течения Вислы. Пути миграции — либо напрямую пересекая земли балтов, либо даже на судах по Балтийскому морю. Разделение летописных кривичей и словен ильменских на РСЗ либо не учитывают, либо возводят эти два племени к разным потокам западных славян (А.А.Шахматов, Д.К.Зеленин, В.В.Седов, Г.А.Хабургаев, В.Л. Янин и мн. др.).

 Лингвистически продвинутый вариант данной гипотезы был предложен А.А.Зализняком. На долготе примерно от Пскова до Новгородапревалировал диалект псковских, или северных, кривичей, находившийсяв близком родстве с западнославянскими диалектами, а восточнее Новгорода распространялись говоры общевосточнославянского типа, принадлежавшие ильменским словенам.

 Вторая гипотеза — «среднеднепровская», или «южная» — трактуетпервых славян РСЗ как пришельцев с области Киева и СреднегоПоднепровья, подчеркивая их общевосточнославянский генезис. Пути прихода славян — по Днепру и его притокам, далее на Ловать и в бассейн Великой (Ф.П.Филин, О.Н.Трубачев, В.Б. Крысько и др.).

 Эволюция изложенных мнений относительно лингвоэтногенеза в регионе РСЗ претерпела с сер. XIX в. определенные изменения, заключавшиеся в постепенном сдвиге акцентов в пользу второй гипотезы. Вчастности, мнение о первоначальной миграции на РСЗ славян с берегов Балтийского моря, бывшее некогда наиболее популярным, не нашло достаточных лингвистических аргументов и сегодня может быть расценено скорее как факт историографии. Предположение В.В.Седова о приходе кривичей и ильменских словен из Средневисленского региона, хорошо известное благодаря авторитету крупного археолога, подвергнуто критике в современной археологической литературе; ср.: «Система археологической аргументации для обоснования западной гипотезы так ине была создана» при том, что «южная версия за последние десятилетиязначительно укрепила фактологическую базу» (В. Я.Конецкий 1998). Наконец мы наблюдаем изменение взглядов А.А. Зализняка, который впоследних своих трудах избегает упоминаний об особом родстве северно-кривичского с севернолехитскими и лужицкими диалектами, ограничиваясь предположением «о ранней изоляции носителей прановгородско-псковского диалекта от остального славянства» (А.А.Зализняк 2003).

 Разумеется, сколь бы логичны и стройны ни были этноисторические схемы раннеславянского освоения РСЗ, они с необходимостью должны быть верифицированы конкретными фактами, прежде всего лингвистическими. Остается актуальным требование переводить общую дискуссию«в план конкретного сравнительного анализа форм, этимологии слов иимен» (О.Н.Трубачев).

 Проводимое мной исследование славянских топонимическихдревностей на территории средневековых Новгородской и Псковскойземель (в основном в области пятин Великого Новгорода) во многих случаях учитывает широкий общеславянский фон имен и апеллятивов. В результате постепенно появляются ареальные обобщения исследуемого материала. Некоторые из выводов имеют отношение к проблематике раннеславянского заселения РСЗ.

Що таке Новоюліанський календар

Дотримуючись усіх статутних норм, згідно з відповідними рішеннями Священного Синоду та Архієрейського Собору, а також рішенням вищої владної соборної інституції Православної Церкви України – Помісного Собору – було затверджено перехід з 1 вересня 2023 року на новий календарний стиль, де для обчислення нерухомих свят використовується новоюліанський календар, як це є у переважній більшості Помісних Православних Церков. Так, саме у більшості ПРАВОСЛАВНИХ Церков світу. Інші християнські сповідання - католики, англікани, протестанти - послуговуються іншим, григоріанським календарем. 

Тож, загалом нині функціонують три основні системи літочислення, три календарі: юліанський, григоріанський та новоюліанський. 

ЮЛІАНСЬКИЙ – старий календар, який був запроваджений римським імператором Юлієм Цезарем ще в 45 році до Різдва Христового. Він був реформою попереднього римського літочислення. Проблема юліанського календаря полягає в тому, що кожні 128 років в ньому відбувається накопичення розбіжності в 1 добу між астрономічним і календарним рівноденням. У XX і XXI століттях розходження між реальним (астрономічним) рівноденням та датою 21 березня, на яку мало би припадати рівнодення, складає 13 днів. Від 2100 року ця розбіжність складатиме вже 14 днів, а з плином часу – й місяці. Неточність старого літочислення за всі ці роки (понад два тисячоліття) призвела до того, що Різдво Христове, яке Церква вшановує 25 грудня, за старим стилем припадає на 7 січня астрономічного календаря, а з 2100 року – вже на 8-ме. Якщо історія триватиме і далі, то через декілька тисячоліть всі неперехідні свята будуть зсуватися вперед.  І, наприклад, свято Різдва Христового буде припадати на час приготування до Великого посту і навіть на сам піст, що є абсурдним.

Тому необхідність змінювати систему літочислення була очевидною. У 1582 році це стало причиною введення астрономічно точнішого ГРИГОРІАНСЬКОГО календаря. Назву таку він має, бо був запроваджений за розпорядженням Римського папи Григорія XIII. Але на той час Західна і Східна Церкви вже кілька століть існували окремо. Тож Православний Схід, як і на початку протестантські країни, не сприйняв реформу, здійснену від імені Римського папи, яка також супроводжувалася вимогою визнання його релігійної влади та першості. Тому Православна Церква тривалий час залишилася на старому юліанському календарі. Ба більше, старий стиль певною мірою почав сприйматися як один з маркерів православності. В той час як новий календар сприймався як «папський» чи «католицький». 

У православному світі календарну неточність дійшли згоди виправити лише у ХХ столітті. Так, у 1923 році на Синаксі представників Православних Церков в Константинополі під головуванням Вселенського Патріарха Мелетія IV було схвалено оновлений, так званий НОВОЮЛІАНСЬКИЙ календар, який був створений завдяки праці сербського астронома, професора математики Мілутіна Міланковича. Цей календар позбавлений недоліку юліанського календаря і є суттєво точнішим (більше наближеним до астрономічних подій), ніж григоріанський календар.

За фактичним способом обчислення дат новоюліанський та григоріанський календарі збігаються (розбіжність в один день виникне у віддаленому майбутньому). Однак за способом обрахування новоюліанський календар має інші принципи, тому є відмінним від григоріанського, уникаючи помилок обох попередніх календарів щодо календаря астрономічного. 

Нині більшість (10 із 15) Православних Церков (Вселенський Патріархат, Олександрійський Патріархат, Антиохійський Патріархат, Румунський Патріархат, Болгарський Патріархат, Церква Кіпру, Церква Греції, Церква Албанії, Церква Чеських земель і Словаччини, Православна Церква України) використовують новоюліанський календар. Подекуди в межах одної Помісної Церкви є припустимим співіснування різних календарних традицій. 

Дати нерухомих свят у новоюліанському календарі збігатимуться з датами григоріанського календаря до 2800 року (бо новоюліанський календар «пропускає» 7 діб на 900 років, а григоріанський – 3 доби на 400 років). Водночас дата Великодня та залежні від неї рухомі свята обраховуватимуться традиційно, відповідно до усталеної до цього часу практики календарно-астрономічних правил. 

Тому нічого «неправославного» або «католицького», у сенсі, який вживають пропагандисти, отруєні «русскім міром», у новоюліанському календарі немає – ні авторства, ні принципу розрахунку, ні часу запровадження, ні географії поширення, ні інстанції, яка його запровадила. Новоюліанський календар – це вдосконалена форма юліанського календаря, відповідно до потреб і реалій сучасності. А рішення перейти на цей календар, за словами нашого Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Епіфанія – це підтвердження того, що Українська Церква не погрузла у формалізмі «дотримання звичаю заради самого звичаю», а розуміє реальність, чує своїх вірян і реагує на їхні запити й потреби, зберігаючи єдність з повнотою Православʼя.

Слід підкреслити, що за соборними рішеннями ПЦУ громади, в яких дві третини чи більше парафіян мають бажання зберегти попередню календарну традицію - можуть зробити це. Щоби ніхто не був примушений прийняти реформу календаря, як колись це сталося із календарем григоріанським, але щоби мати можливість сприйняти зміни свідомо і відповідально. 

(с)  Православна Церква України

Ольга Полякова: Восточный и западный типы мышления как две стороны диалектического процесса человеческого познания

На сегодняшний день вырисовывается такая картина: 

жители Восточной половины Евразии, т.е. Азии, сохраняют любой ценой древние знания и, по возможности, следуют древним культам и религиям, 

а представители Западной половины континента, т.е. Европы, сравнительно быстро отказываются от традиционных знаний и верований, быстро забывают традиции, быстро приобщаются к новым знаниям. 

Здесь нельзя однозначно подходить к этой философской проблеме, т.е. делить людей на плохих и хороших, отсталых и передовых. 

Для полноценного процесса человеческого познания необходимы оба способа усвоения знания. 

В случае с восточным способом накоплени язнания мы имеем почти полностью сохраненный генетический код памяти человеческого познания, но огромные объемы памяти, затрачиваемые на усвоение такого объема знания, не дают возможности быстро ориентироваться в плане усвоения новой информации. 

Западный же способ мышления действует по принципу «отрицания отрицания (Гегель, 1939, с. 312), и быстро осваивают новые области знания. 

Западный человек освобождает запасники своей памяти для новой информации, восточный человек хранит в них, по возможности, всю информацию предков.

 

Елена Галкина: Российское общество повторно вошло в состояние модерного тоталитаризма

Уникальность современного российского общества в том, что оно переживает состояние модерного тоталитаризма не в первый раз. Причём даже не во второй, ибо коллективная память во время Второй Мировой и после впитала в себя ещё искажённый образ германского. 

Сейчас это общество выстраивает модели выживания из представлений о ближайшем брежневском прошлом, сталинских временах и малоизвестном, но ощутимом нацизме/ фашизме.

 Главный момент этой памяти в том, что бороться с этим нельзя, можно только пережить, сохранив ту самую душу живую, ожидая избавления. И в этом видится основание текущего негласного общественного договора. 

Потому дети будут забывать содержание учебника Мединского на следующий день после ответа на уроке, а связывать свою жизнь с общественными дисциплинами станет неприлично, как это было в СССР всю вторую половину его существования.

Но это при инерционном сценарии. Кремлёвских инициаторов учебника и всего корпуса пропаганды такая ситуация явно не устраивает...

Фергад Туранли: Султанша Хасекі Гюррем (Роксолана)

 Turanly F. (2022). Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 24, 24–35. doi: 10.24919/2519-058X.24.264752; Web of Science-Emerging Sources Citation Index ;  http://eehb.dspu.edu.ua/article/view/264752

UDC 94(560=161.2)(092) “15” DOI 10.24919/2519-058X.24.264752                        

СУЛТАНША ХАСЕКІ ГЮРРЕМ: СТАНОВИЩЕ В ПАЛАЦІ ТОПКАПИ І РОЛЬ У ПОЛІТИЦІ ОТТОМАНСЬКОЇ ПОРТИ                            

У  дослідженні  йдеться  про  життя  та  історичну діяльність  Роксолани  в  Османській  імперії  в  XVI  ст.,  зокрема  про  факт  її  українського походження, про її становище в палаці султана та про участь у міжнародній політиці Високої Порти. Окрім того, характеризуються сімейні стосунки, що існували між Сулейманом Кануні та Роксоланою. З’ясовуються підстави для здійснення Роксоланою політичної та доброчинної діяльності. Встановлено ймовірні дати щодо народин обох постатей, а також відображення їхніх  художніх  образів  у  мистецьких  творах. 

Методологія  дослідження  базується  на принципах історизму, наукової об’єктивності, конкретно-історичної системності, а також міждисциплінарності,  встановлення  достовірності  та  інформаційної  цінності  виявлених відомостей і фактів. При проведенні цього дослідження були застосовані загальноісторичні методи історіографічного, термінологічного, типологічного, текстологічного аналізів, метод компаративістики. 

Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні історіософії історії України в контексті міжцивілізаційних відносин. Звертається увага на відзначені фактів, які уможливлюють говорити про те, що Роксолана мала визначне становище в палаці Топкапи Османської імперії, яке давало їй змогу займатися певною дипломатичною діяльністю. 

Крім того, разом з донькою-султаншою Мігрімаг Султанша Хасекі Гюррем проводила доброчинну діяльність,  що  стосувалася  різноманітних  питань.  Наприклад,  завдяки  її  зусиллям  була побудована  мечеть  на  честь  видатного  вченого-філософа-суфія  Мевлана  Джелаледдіна Мугаммеда Румі. 

Варто заначити, що однією із дуже значимих доброчинних акцій Роксолани в  контексті  цивілізаційних  вимірів  можна  вважати  здійснення  нею  повного  ремонтування так званого “Куполу скелі” (турецьк. “Kubbet-üs Sahra”) в Єрусалимі. Купол скелі вважається святинею трьох монотеїстичних релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. 

Найважливішою доброчинною  справою  Султанши  Мігрімаг  стало  будівництво  надійного  шляхопроводу  від Мекки  до  вершини  гори  Арафату,  з  метою  забезпечення  водопостачання.  

Досліджуючи мистецький  аспект  проблеми,  а  саме  портретні  зображення  Султанша  Хасекі  Гюррем, особливу увагу привертає до себе репродукція картини італійського художника Паоло Веронезе “Весілля в Кані Галілейській”, яка вважається однією з найкращих робіт названого художника, де  поруч  із  турецьким  султаном  Сулейманом  Кануні  зображена  Роксолани-Хасекі  Гюррем. Інтепретування  названого  витвору  художнього  мистецтва  та  інші  наведені  арґументи посилюють обґрунтування оцінки таких важливих історичних турецьких постатей, як султан Сулейман Кануні та його дружина-українка султанша Роксолана, які мають неабияке значення для вивчення історії взаємин між Україною та Туреччиною в контексті цивілізаційних вимірів. 

У  процесі  вивчення  зазначеної  теми  наголошується  врахування  відомостей,  наявних  у турецьких  писемних  джерелах,  інформації  з  історіографії,  а  також  картинних  відтворень визнаних  митців  з  метою  посилення  обґрунтування  необхідності  глибокого  об’єктивного дослідження  порушеної  проблеми,  зокрема  щодо  розвитку  українсько-кримськотатарсько-турецьких культурних взаємин.

За результатом означеного дослідження можемо стверджувати, що Роксолана за етнічним походженням була русинкою (тобто українкою), народилася 1502 або 1504 року в Україні, померла 15 квітня 1558 р. після подорожі разом з чоловіком до Адріанополя і похована в Мавзолеї на території мечеті Сулейманіє, побудованому за проєктом архітектора Мімара Сінана. Їхня з Сулейманом Кануні донька народилася у 1522 р., померла 25 січня 1578 р. У численних наукових дослідженнях зазначається, що сімейні стосунки між Роксоланою і Сулейманом Кануні, які ґрунтувалися на взаємній любові, забезпечували Роксолані високе становищем у палаці султана та певний вплив на політику Оттоманської Туреччини. З цієї студії виявляється, що Роксолана в  період  зазначеного  піднесення  Високої  Порти  стала  султаншою.  У  цьому  контексті  вона підтримувала свого чоловіка у здобутті нових перемог у далеких воєнних походах. 

Названа тема потребує подальшого вивчення з урахуванням відомостей, які містяться у  турецьких  писемних  джерелах  та  історіографії.  Крім  того,  вивчення  теми  за  даними мистецьких творів посилює обґрунтування оцінки цих постатей, зокрема для вивчення історії культурних взаємин між Україною та Туреччиною.

Вадим Штепа: Регионалисты должны быть интеллектуалами и футуристами

Все нынешние "противники Кремля" неизбежно будут проигрывать - потому что они живут в ситуации Модерна. В Модерне есть "правые" и "левые". 

А Кремль живет в ситуации Постмодерна. Ему не важны никакие "идеологии" - он сугубо прагматически использует "правые" или "левые" интонации в своих интересах. 

Поэтому никакие "российские" политики старой эпохи с ним не справятся. Если потребуется - Кремль вывесит свастику на радужном фоне, с него не убудет, а все придут в шок.

Поэтому я настойчиво призываю - регионалисты должны быть интеллектуалами и футуристами, а не плясать в бабушкиных сарафанах. У нас очень сильный, хитрый и умный противник, который играет на стороне империи...

Олена Семеняка: Плодом російсько-української війни має стати військовий союз Інтермаріум

Наші сусіди - це ті країни, які, виходячи з власного історичного досвіду і на відміну від Заходу, не мали жодних ілюзій щодо рф. 

Вони добре знають, що вони можуть бути наступними і що російський імперіалізм завжди намагатиметься відродитися у тій чи іншій формі. 

Для них слова про те, що Україна захищає не лише себе, а й всю Європу, мають цілком буквальний сенс. 

І вже сьогодні Україна є військовим форпостом Інтермаріуму, поки інші члени цього фактичного регіонального альянсу, передусім країни Балтії, Польща, Чехія, тримають на собі економічний фронт і прямо зацікавлені у тому, щоб Україна була сильною, озброєною і розвинутою державою. 

Саме тому плодом російсько-української війни має стати військовий союз Інтермаріум, який назавжди зупинить російський реваншизм, стане ядром нової системи європейської безпеки і центром прийняття вільних від впливів російських лобі геополітичних рішень.

Лаурінас Касчюнас, голова комітету національної безпеки й оборони і парламентської групи "Інтермаріум" Литви, вручає командуванню Третьої Штурмової бригади національний прапор, відомий елемент якого, двораменний Яґелонський хрест, збігається із символом усього Інтермаріуму. 

Нагадаю, на зустрічі литовської делегації з комбригом Андрієм Білецьким та його заступником Максимом Жоріним було обговорено спільні заходи з посилення обороноздатності регіону зараз і в довгостроковій перспективі.

З початком осені - і реалізації наших планів! Розраховую на те, що вже при першій підготовчій зустрічі розбудова Інтермаріуму вийде на новий рівень.

Комитет Башкирского национального движения за рубежом объявил о создании Башкирской армии освобождения

 Комитет Башкирского национального движения за рубежом объявил о создании Башкирской армии освобождения. Указ о создании армии подписал лидер башкирского движения за независимость, руководитель комитета Руслан Габбасов. Армия создается на базе ВС Украины и на период ведения подчиняется командованию ВСУ.