«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
жители Восточной половины Евразии, т.е. Азии, сохраняют любой ценой древние знания и, по возможности, следуют древним культам и религиям,
а представители Западной половины континента, т.е. Европы, сравнительно быстро отказываются от традиционных знаний и верований, быстро забывают традиции, быстро приобщаются к новым знаниям.
Здесь нельзя однозначно подходить к этой философской проблеме, т.е. делить людей на плохих и хороших, отсталых и передовых.
Для полноценного процесса человеческого познания необходимы оба способа усвоения знания.
В случае с восточным способом накоплени язнания мы имеем почти полностью сохраненный генетический код памяти человеческого познания, но огромные объемы памяти, затрачиваемые на усвоение такого объема знания, не дают возможности быстро ориентироваться в плане усвоения новой информации.
Западный же способ мышления действует по принципу «отрицания отрицания (Гегель, 1939, с. 312), и быстро осваивают новые области знания.
Западный человек освобождает запасники своей памяти для новой информации, восточный человек хранит в них, по возможности, всю информацию предков.
Комментариев нет:
Отправить комментарий