Олеся Яхно: Китай планомірно скочується зі стабільності до краху / China is steadily sliding from stability to collapse

Bloomberg: Економічне диво в Китаї закінчується, і перед президентом Сі Цзіньпіном стоїть завдання, з яким не стикався жоден із його попередників: як керувати країною після буму. 

Протягом чотирьох десятиліть 1,4 мільярда населення Китаю зазнавало незрівнянного зростання доходів і багатства. Але останнім часом спади продовжуються. Крах у сфері нерухомості, торгова війна зі США, репресії проти підприємців і тривалі карантинні заходи зупинили двигун процвітання. 

Доходи Китаю все ще зростають, але під керівництвом Сі зростання було найповільнішим з кінця 1980-х років. 

У Китаї немає виборів, але є політика. Однією з причин, чому політичний ландшафт залишається таким стабільним, є тривале зростання рівня життя. Це часто описують як один бік негласної угоди: китайці терплять і не впливають на те, як ними керують, доки вони збагачуються під правлінням Комуністичної партії. Хоча траплялися злами - як, наприклад, у 1989 році, коли інфляція зросла, і потім були  розправи проти протестувальників на площі Тяньаньмень. Але загалом кажучи, протягом понад чотирьох десятиліть після саміту Третього пленуму в 1978 році, коли Ден Сяопін започаткував реформи та відкриття Китаю, угода трималася. 

За Сі Цзіньпіна це поступово вичерпується. Офіційні дані свідчать про те, що середні доходи все ще ростуть значними темпами за світовими стандартами. Але успіхи під керівництвом Сі були повільнішими, ніж за будь-якого іншого лідера епохи реформ, і імпульс згасає. 

За даними рекрутингової платформи Zhaopin, минулого року зарплата майже третини офісних працівників впала. Від власності до технологій і фінансів, китайські білі комірці зазнали удару від урядової кампанії приборкання надмірностей. 

Опитування підприємств показують, що фабрики та офіси більше зосереджені на звільненні, ніж на наймі, а дані Народного банку Китаю показують, що громадськість песимістично дивиться на майбутні прибутки. 

Щодо добробуту домогосподарств, картина ще похмуріша. Основна їх частина припадає на нерухомість, а ринки нерухомості переживають повільний колапс, коли квартири в деяких містах втратили половину своєї вартості після піку 2021 року. За той же період китайські акції впали більш ніж на третину.

Игорь Эйдман: Нашли «героя»

 Серебренников снял сочувственный фильм не о писателе, а о военном преступнике Лимонове, который стоял у истоков агрессии против Украины и даже разработал план информационной провокации, давшей ей старт.

Лимонов был одним из идеологических предтеч путинизма, фактическим создателем неофашистской концепции «Русского мира», вошедшей теперь в российскую конституцию.

 Пока в 90-е Путин тырил в Петербурге деньги, предназначенные на закупку продовольствия, и крышевал игорный бизнес, Лимонов пытался объединить и поднять против местных властей русскоязычные общины постсоветских стран от стран Балтии и Казахстана до украинских Донбасса и Крыма. То есть занимался тем, что станет через пару десятков лет государственной политикой путинской России. 

Более того, Лимонов сформулировал основы технологии гибридной войны и создал сценарий их применения против Украины. Сделано это было в статье «Сценарий вооруженного восстания», которая вошла потом в его книгу «Анатомия героя».

Думаю, что удивительное совпадение лимоновского сценария и реального хода российско агрессии неслучайны. Наверняка, один из организаторов вторжения в Украину, книголюб и человеконенавистник Владислав Сурков читал «Анатомию героя».

Итак, этапы проведения реальной и информационной войны против Украины по Лимонову и Путину: 

о.Тихон Козушин: Что такое "Русский мир"

Так что же это за зверь - то что называют "русский мир"? Толкуют его кто во что горазд, но в основном, как слепые, ощупывающие слона, по известной индийской притче. Чтобы разобраться, надо нащупать корни этой идеологии, а это, несомненно, идеология, а идеологии всегда стремятся раздуться до уровня религиозного культа.

Так вот, по-моему, важно заметить, что исторически РМ как идеология, а не просто как этно-идея, возник в виде славянофильства примерно в один период с возникновением движения сионизма (активно - с конца XVIII века), причем  некоторые русские декабристы поддерживали это движение (Пестель, например). 18 век в России характеризовался скорее анти-русской, или по крайней мере, космополитской просвещенческой направленностью. А вот к началу XIX века проснулось русское национальное самосознание, как антитеза западничеству. Реанимировалась идея 3-го Рима.... А вполне логичное превращение идеи русмира в русвойну в то время воплотилось в призыв к завоеванию Царьграда-Константинополя-Стамбула. Не получилось, затаились...

Теперь, почему я связал славянофильство (именно славяно-, а не русо-фильство) с сионистским движением? Конечно, в связи с теми общими источниками, которые их питали - избранничество, мессианство и эсхатологизм. Кто-то сомневается, что все это было общим в этих движениях? Об этом написано сотни книг, но это обычно выпадает из внимания, когда хотят видеть и в сионизме, и в русскомирстве исключительно политические доктрины. 

Всякое национальное (националистическое) движение либо встает на рельсы чисто язычески-мирские, либо ищет оправдания в библейском понятии избранничества, а Библия все-таки говорит только об одном примере санкционированного Богом избранничества - народа Веры, евреев. Поэтому всякое серьезное нацдвижение с религиозным подтекстом неизбежно обращается к истории народа еврейского.

Русофильство же нынешнего политического розлива, несомненно, имеет все признаки культа языческого и недаром из славяно- сузилось до русофильства. Поэтому, когда с его апологией  выступают иерархи РПЦ, то они и действуют как жрецы языческого культа - ваала, например.

Андрей Шуман: О роли личности в истории

О роли личности в истории. Иногда наблюдается интересное противоречие. Успех в реализации проекта кем-то ведёт к тому, что этот кто-то никогда не войдет в историю как подлинный автор проекта. Такое добровольное забвение ради успеха самого проекта. 

Очень яркий пример -- Мовсес Хоренаци (конец V в.н.э.). Именно он автор армянской идентичности. Именно благодаря ему эта идентичность возникла впервые на основе христианства. По данным археологии большинство населения исторической Армении были носители каких-то иранских языков. А сама их идентичность была иранской (близкой парфянской). И Хоренаци решает, что любое упоминание об Армении и армянах у греческих авторов -- это упоминание, на самом деле, о носителях древнеармянского языка и ни о ком ином! И что все, абсолютно все цари до парфянской династии Армении были носители древнеармянского языка. Он впервые пишет агиографию парфянского царя Трдата III, принявшего христианство, и за неимением источников придумывает допарфянскую династию Армении. Последователи Хоренаци продолжили конструирование идентичности носителей древнеармянского языка на базе греческих авторов и смогли уже отыскать реальные сведения о допарфянских династиях Армении. 

И вот интересный парадокс. Грандиозный успех проекта Хоренаци означает, что он не может считаться автором проекта. Иначе проект будет признан неуспешным.

Похожая история, как мне кажется с пророком Амосом. Это самый первый пророк, который однозначно был исторической личностью и от него осталась книга под однозначным его авторством. Археологически евреи не могут считаться строгими монотеистами на протяжении очень долгого времери. Это была скорее монолатрия. Например, храм (высота) в Самарии назывался "Ашера Его", а храм (высота) в Вефиле назывался "Анат-yhw". И это по надписям V в.до н.э., довольно поздним. Ашера и Анат, замечу, -- это очень известные богини у западных семитов ещё с периода бронзы. Хотя здесь и имелась в виду Шхина (присутствие), а не собственно богиня. Но все-равно это явный рудимент политеизма западных семитов. И коль так, то должны были быть те, кто на фоне монолатрии проповедовал строгий и чистый монотеизм. 

Так вот, Амос -- это первая известная нам историческая личность, которая проповедовала строгий монотеизм. Он был первым известным. Он точно не был связан ни с двором царей, ни со служителями высот. Текст его книги очень изысканный. И в плане поэтичности, и в плане интеллектуальности.

Основные идеи:

●Договор с Всевышним идёт напрямую с целым народом. У каждого народа свой договор.

●Всевышний реализует Свою волю через систему права.

●Исторические катаклизмы, включая войны -- это наказание Всевышнего за нарушения правовых норм.

●Пророк может добиваться у Всевышнего прощения для остатка своего народа.

Три первых пункта -- это очень сложный интеллектуальный продукт философии права. Фактически перед нами идея общественного договора за пару тысяч лет до Гоббса. Как видим, книга Амоса -- это сложное философское произведение по теории права. Поэтому очень вероятно, что нарратив строгого монотеизма стал впервые складываться в VIII в.до н.э. И именно в рамках этого движения была сформирована Тора в её современном виде (хотя единый список книг был составлен только Эзрой в V в.до н.э.).

Успех Амоса -- это его забвение, передача его идей Моисею, который с позиции истории пока не может считаться исторической личностью.

Михайло Басараб: Університет Вільних Народів (The University of the Free Nations) є продовженням славних традицій ОУН і Антибільшовицького (тепер Антиімперського) Блоку Народів

Почали навчання студенти другого набору Університету Вільних Народів (The University of the Free Nations). Серед студентів велика група чеченців, башкири, татари, чуваші, карели та представники інших поневолених народів і регіонів РФ. 

З українського боку набір крутих викладачів з хорошим академічним і практичним досвідом. Всі предмети заточені на посилення основ національно-визвольних рухів. Навчальний курс складатиметься з майже десяти предметів. І це більше, аніж у програмі першого набору УВН наприкінці минулого року. З кожного предмету відбудуться теоретичні і практичні заняття. За підсумками навчання іспити і захист індивідуальних робіт. 

Університет Вільних Народів є продовженням славних традицій ОУН і Антибільшовицького (тепер Антиімперського) Блоку Народів. 

Воля народам!

Воля людині!

Софія Дніпровська: Ознакою суспільного здоров'я є здатність вчасно перемикатися з мирного режиму на воєнний і навпаки

І мир, і війна є природними станами людського суспільства (наша нація народжувалася й відроджувалася у війнах - Русь-Гетьманщина-визвольні змагання ХХ ст.).  Ненормальною є лише їхня тривалість. 

Затяжні збройні конфлікти, як затяжний стрес, випалюють фізичні й духовні сили і виснажують творчий потенціал - Фідій любить мир, іnter arma silent Musae. Не випадково ж Спарта, заточена виключно на війну, не дала людству нічого в плані культури на відміну від більш миролюбних грецьких полісів. Ну й усім відомо, які жахливі наслідки мала для німців 30-літня війна, або герилья для афганців.  

А затяжний мир спричиняє атрофію волі і є симптомом соціального застою. Колізій немає тільки там, де немає руху, або йде рух по колу і за законами збереження енергії рано чи пізно закрутиться у низхідну спіраль. 

Ознакою суспільного здоров'я є не миролюбність, як у нас прийнято було вважати, а здатність вчасно перемикатися з мирного режиму на воєнний і навпаки. 

Si vis pacem para bellum - і нічого кращого людство ще не придумало.

Євген Баран: Полонений навіки літературою

ХИМЕРА
На білому засніженому полі стоїть зелений Будда,
А навколо сніг все та сніг - ні усмішки, ні зорі,
А навколо всі люди поснули - один залишився Буддою,
Позеленів від печалі, пожовтів, почорнів.
І я упертий маленький чоловік іду босий
                                                   по білому полю.
На полі сніг все та сніг - ні усмішки, ні зорі,
Але я не почорнію, не пожовтію, не позеленію,
                                                       я не стану Буддою,
Я чекатиму - може сніг розтане навесні.
(Юрій Покальчук. Химера. Луцьк. 1994).

Юрій Покальчук (1941-2008) був одним із перших, хто відчув незбагненні метаморфози літератури і в літературі на початку 90-х. Як написав в анотації до збірочки його брат Олег, -  "Лінія його життя, про яке можна було б написати не одну книгу, завжди проходила там, де театр нашого спільного абсурду межує з театром воєнних дій". Неймовірно точне визначення.

Вперше побачив  Покальчука у містечку Сколе на Львівщині у вересні 1983. Він виступав у школі, де я був на практиці, приїхавши із Максимом Міщенком, сином Леоніли Міщенко, тоді завкафедрою української літератури Львівського університету.

Виступав у ролі живого письменника, оскільки тоді йому амплуа "перекладач" було для учнів далеким і незрозумілим, забавляючи учнів веселими історіями.

У 90-х це вже була инча людина, колишній зять Гончара, перетворився у літературного денді, і література для нього стала способом людського набування. Це його влаштовувало, і він собі "бавився" у вірші, у прозу - від порнографічної до нібито історичної; перекладав з іспанської, перший переклад новел Кортараса українською 1983 таки його, Покальчука; їздив у Европу, здається, з кимось він там жив у Франції. Словом, чоловік дурачився як дитина, хоча інколи в очах прозирав вселенський сум, а ще підозра до "чужаків". Таким я його побачив у "Купідоні" в лютому 2004, коли приїхав на т.зв. писательський з'їзд під відкритим небом.

Чи щось залишиться з його писання для нащадків, - таке питання Покальчука вже не цікавило. Колія була вибрана, вибиратися з неї вже було пізно, та і не було потреби. Як і більшість писателів він став залежним від колії творчости, час від часу відчуваючи задоволення від добровільного полону...

Игорь Эйдман: Происхождение путинизма из 90-х

 В нынешней дискуссии по поводу 90-х практически нет попыток системного анализа ситуации. Несколько лет назад (задолго до начала полномасштабной агрессивной войны) я попробовал «анализировать это» с точки зрения теории элиты (В Парето) и «классового подхода».

1. Происхождение путинизма из 90-х по теории элиты

Известный социолог В. Парето выделял два типа правящей элиты: львов, ориентированных на силу; и лис, власть которых опирается на манипуляцию. 

Я не хочу называть российских силовиков - «львами». Они как-то совсем не похожи на этих благородных животных. Поэтому вместо «львов» я буду употреблять определение «волки». 

Так вот, вся история постсоветской России — это соперничество «волков» и «лис». К первым относятся силовики и их представители в крупном бизнесе, ко вторым - ельцинские олигархи и связанная с ними псевдолиберальная бюрократия. Каждый крупный политический кризис приводил к усилению влияния одной из этих группировок и ее методов удержания власти. Каждая группировка элиты «продавала» режиму те услуги, которые умела оказывать: «волки» — насилие, «лисы» — манипуляцию. 

В ходе борьбы за ресурсы и политическое влияние, то «лисы» заставляли «волков» работать на себя, то «волки» ставили под контроль «лис». При этом основная стратегическая цель у тех и у других была общая: сохранить власть и собственность от притязаний непривилегированного большинства населения. 

1993 год — «волки» становятся незаменимы

Во время конституционного переворота Ельцина в октябре 1993 года волкам, то есть прежде всего группировке Коржакова, удалось «продать» президенту силовое решение кризиса. После этого Ельцин попал в определенную зависимость от силовиков. Первая чеченская война стала результатом стремления «волков» еще сильнее увеличить свое влияние. Однако эта авантюра провалилась. 

«Лисы»-олигархи, подкупая некоторых представителей «волчьего лагеря», постепенно набирали политический вес. 

Через некоторое время начались первые открытые столкновения «волков» и «лис». Например, группировок Коржакова и Гусинского.

Софія Дніпровська: Росія зайшла в своєму еволюційному розвитку в тупик

Явним симптомом екзистенційної кризи Государства Россійскаго є концептуальне банкрутство російської політичної думки. Якщо уважно проаналізувати ідеї, що циркулюють у сучасному російському суспільстві і служать світоглядною базою для різних його груп і фракцій, то в них не виявиться нічого принципово нового й оригінального, нічого такого, що ще ніколи не траплялося в російській історії — усе пережовано, "невкусно" — і точка. Схрестили православіє з чекізмом-антифашизмом, приправили євразійством і теорією карнавалу — вийшло "чюдіщє обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй". От тільки гібриди — безплідні. 

А могли ж колись, могли. 

Держава Московська постала в кін. XV ст. як оплот “істинної” віри. Після падіння Візантії Залісся залишалося єдиним православним політичним утворенням, що зберігало сякий-такий суверенітет — тож уже при Івані ІІІ з’являється оригінальна концепція Нового Ізраїлю і богообраності русского народа, а при Василі ІІІ — теорія ІІІ Риму. Для економічно й культурно відсталої спільноти, якій нічим було похвалитися перед сусідами, релігійна місія стала потужним духовним стимулом у відстоюванні власного суверенітету й реалізації експансивних планів. 

Але вже після Смути, при Романових, цей проект почав себе вичерпувати, бо в епоху технічного прогресу самої лише духопідйомності було явно замало. Поляків на початку XVII століття ще сяк-так із божою поміччю вигнали, а вже вікно в Європу на поч. XVIIІ ст. якимось ісконно-посконним методом прорубати ніяк не виходило. І Росія переродилася — перевдяглася в європейський каптан, напозичала в німців різних хитрих кунштюків — і пішла "давати нємцу пєрцу". І це працювало, аж поки європеїзація не дійшла "до основанья, а затєм...".

При Петрі модернізація торкнулася тільки “надбудови” - держапарату, армії, флоту, ВПК, освіти, культури і побуту вищого класу, що безпосередньо контактував із зовнішнім світом і приймав стратегічні рішення. Але вже Жалувана грамота Катерини закріпила за дворянством приватну власність (що неринковій системі категорично протипоказано), а приватна власність дала йому дозвілля — воно начиталося Кантів з Вольтерами — і пішло "колєбать столпи". Дворянський бунт придушили, але Кримська війна показала, що без пожвавлення економіки за європейським паровозом не угнатися — і тоді реформи Олександра ІІ породили буржуазію з різночинцями, які стали бомбами кидатись і влаштовувати буржуазні революції — і завалили таки самодержавство, без якого Государству Россійскому настав формений кірдик.

І тоді Росія знову переродилася — скинула європейський каптан і накрилася червоним кумачом. У чому полягала суть ідеї комунізму? У повному й тотальному одержавленні всіх засобів виробництва і поверненні граничної централізації системи управління. І протягом кількох десятиліть це давало потужний модернізаційний стимул, але в кін. ХХ ст. себе вичерпало з тих самих причин, із яких вичерпуються всі політичні системи, засновані на перерозподільчому типі економіки — через перевитрату ресурсів і деградацію еліт, бо централізоване відчуження й перерозподіл продуктів виробництва і висока продуктивність праці та технічний і соціальний прогрес — речі несумісні.

І знову настала на Москві Смута, з якої вилупився Путін — і... пустота. Уперше за всю свою історію Держава Московська іде воювати світ з обернутою назад головою. 

Що це для нас означає? Це означає, що вливатися в склад російської держави вже немає ніякого сенсу. Якщо в попередні історичні періоди укураїнська людина ще мала там якість перспективи для самореалізації (і, якщо чесно, вони були навіть кращі, ніж у панській Польщі чи під подолом Бабці Австрії), то зараз ця тупикова гілка всесвітньоісторичної еволюції вже не здатна плодоносити в принципі. Все, приїхали: станция конєчная, Тайожний Тупік. 

Проте, не варто недооцінювати силу приречених. Якщо пацюка загнати в куток, він може стати дуже й дуже агресивним. А тут — не пацюк, тут — цілий ведмідь із ядерною дубинкою — як псіхоне — "мало не покажеться....". 

А позаяк сили нерівні і симетричної дубинки ми не маємо, нашим нагальним завданням нині є вижити і вистояти і дочекатися сприятливої міжнародної кон'юнктури. Що неможливо зробити, не виригавши з себе внутрішню Росію, що розміновує шлях зовнішній, пролазить у наше sancta sanctorum, перебиває культурний код, затьмарює розум нації, паралізує волю і робить її легкою здобиччю Імперії Зла.

Гетьманич Борис Скоропадський: Найжахливіша і найогидніша правда про Росію

When people in the west are confronted with facts about russia, they cannot believe it. Some blame the deep state, CIA, or just say that it is AI generated fakes.

The said truth is that the most gruesome and sickening truth about russia never even gets reported, because the social media bans such reports. You cannot even quote the russian hate speech, because you would violate the “community standards” by repeating it.

If you truly care about “the truth” just watch the official russian state TV for yourself. I personally watched on russian TV calls for genocide, "to drown Ukrainian children", "to burn them alive", "to rape Ukrainian women", etc.

If you don’t speak russian and still want to know what they are saying, follow people like Julia Davis who provides constant updates on russian propaganda for the English-speaking audience: twitter.com/juliadavisnews

If you want a more academic discussion of russian fascism and propaganda, then follow academic scholars like Timothy Snyder: twitter.com/timothydsnyder

A good place to start is by reading the russia’s Genocide Handbook that they published on the official state media outlet RIA Novosti. https://lnkd.in/eiyG74hf

Коли люди на Заході стикаються з фактами про Росію, вони не можуть у це повірити. Деякі звинувачують глибоку державу, ЦРУ, або просто кажуть, що це фейки, створені ШІ.

Зазначена правда полягає в тому, що найжахливіша і найогидніша правда про Росію ніколи навіть не повідомляється, тому що соціальні мережі забороняють такі повідомлення. Ви навіть не можете цитувати російську мову ненависті, тому що ви порушите «стандарти спільноти», повторивши її.

Якщо ви дійсно дбаєте про «правду», просто подивіться офіційне російське державне телебачення. Я особисто дивився по російському телебаченню заклики до геноциду, «топити українських дітей», «спалити їх живцем», «ґвалтувати українських жінок» тощо.

Якщо ви не розмовляєте російською, але все одно хочете знати, що вони говорять, слідкуйте за такими людьми, як Джулія Девіс, яка надає постійні оновлення російської пропаганди для англомовної аудиторії: twitter.com/juliadavisnews

Якщо ви хочете більш наукової дискусії про російський фашизм і пропаганду, тоді слідкуйте за такими академічними вченими, як Тімоті Снайдер: twitter.com/timothydsnyder

Хорошим місцем для початку є прочитання російського Довідника геноциду, який вони опублікували в офіційному державному ЗМІ РІА Новосты. https://lnkd.in/eiyG74hf

ПО ПОВОДУ “ПРЕЗИДЕНТСТВА” В. ПУТИНА

Данное обращение опубликовано на сайте в рамках проекта "Неопрометеевского Движения За Свободу Порабощенных Народов".

РУССКІЙ СОВѢТЪ

образован в апреле 1921го, возрождён в феврале 2016го

ПО ПОВОДУ “ПРЕЗИДЕНТСТВА” В. ПУТИНА

Так называемая “иннаугурация” офицера ленинградского КГБ,  товарища президента Путина, имевшая место быть в московском Кремле, есть надругательство над нашей историей и русским именем.

Сделав небольшую передышку в начале 1990-х, трагедия продолжается: оккупация большевиков убивала Россию; инаугурация “товарища президент” уничтожает память о России, заменяя её симулякром реванша, агрессии, ненависти.

Русская честь, само русское имя марается ныне в грязи нео-советской пропаганды, тонет в крови чекистской войны на Украине, утопает в потоках лжи, предательства, трусости, ненависти ко всему, что связано с Россией. Перетолкованное в неосоветский лад, гибнет русское культурное наследие. Перекованное на мечи, раcтрачивается русское национальное богатство.

Коронация товарища Лубянского Вора - это победа лжи, торжество насилия, победа кровавого гебистского прошлого над светлым будущим нашей великой, многострадальной Родины. Но как и 400 лет назад, триумф самозванца не будет долгим. Не погибла Россия под игом безбожного большевизма, не сгинет она и под пятой сатанинского путинизма.

Русским людям нужна не перелицеванная Совдепия и не модернизированный Гулаг, а процветающая, свободная от террора страна, вернувшаяся на путь своего, прерванного в марте 1917-го, исторического развития. Легитимная власть - это власть свободных людей, свободного, творческого труда: гражданские свободы, утвержденные неколебимо; верховенство закона; репатриация русского богатства, возвращение его в руки русского народа — вот залог будущего России.

Откликнемся же на призыв Петра Николаевича Врангеля, сделанный им в мае 1920-го, поднимемся — за поруганную веру и оскорблённые святыни, за освобождение русского народа от ига бродяг и каторжников, за прекращение междоусобной брани, “за то, чтобы истинная свобода и право царили на Руси”!

Долой путинизм! За свободную, единую, неделимую Россию!

Александр фон Ган

Секретарь Русского Совета, 7 мая 2024 г.

Замок Вайсенбург

https://ruscouncil.org/2024/05/07/по-поводу-президентства-в-путина

Кирилл Серебренитский: "Сплющивание" (l' aplatissement) Истории

Недели две назад, на таблоиде в метро - я увидел бегущую строку: "250 лет назад Осетия добровольно присоединилась к Российской Федерации"; и далее - что один из поездов оформлен в честь этого события. Жаль, не сфотографировал для иллюстрации, не догадался. 

... То, что история общеупотребительная, официальная, и, в основных неясных своих постулатах, общедовлеющая, ( - я предпочитаю обозначение "школьная история", (все то, что усваивается, даже вопреки желанию,  из школьных учебников, детских книг, исторических фильмов,)- то, что школьная история лжива, дезинформативна, - (то ли в россыпи мелких деталей, то ли в эскизных очертаниях основных концепций),  - это, как ни странно, тоже нечто почти что общедовлеющее и  общепринимаемое. По крайней мере, по моему опыту, с этим охотно соглашаются люди, не обладающие историческими познаниями и влечениями: да, в сущности, враньё это всё, заказ чей-то. 

Манифестацию лживости официальной, академической истории свирепо поддерживают конспирологи, фольк-хисторики, историсофы, масоноведы и рептилоидографы. 

То есть довлеющая история оказывается, казалось бы, в положении крепости, которую атакуют извне и не защищают изнутри, но между тем она остаётся непоколебимой. 

*** 

... Фраза "250 лет назад", и т. д. - вдруг вспышкой отразилась в моих линзах, (несмотря на то, что я, вроде как, полвека подобное читаю, слышу, и произношу даже), - но: именно тогда, в метро, эта строчка натолкнула меня на следующее соображение, (я даже две остановки лишних проехал, размышляя). 

В основе общепринято-школьных исторических версий заложена не ложь, по крайней мере, - не какие-то осознанные фальсификации. Более того, если осторожно препарировать толщу академической истории и отделять от неё филигранно выстроенные и вычищенные фрагменты, - то получается, то эти самые фрагменты вполне достоверны. Нет лжи, в прямом понимании, - и в кардинальных концепциях. Если я решу выяснить, что именно произошло 250 лет назад между Осетией и Россией, - то к моим услугам откроются подробные тексты, опирающиеся на безусловно доказательные первоисточники. Не сомневаюсь, что мне станет понятно, каким образом, когда и зачем был выведен и утверждён данный дискурс: "250 лет назад Осетия.... " и тд, 

Беда, точнее, дыра бездонная - вот где: дело в том, что 250 лет назад  не было ни Осетии, ни России, в современном понимании этих терминов. Даже самих этих терминов не существовало. Этот дискурс - не ложь. Это - абсурд. Это - то, что как бы придумал не как бы Мюнхгаузен, не как бы Гофман и не как бы Толкин; а - как бы Ионеско, как бы Кэрролл и как бы Хармс. 

Как это делается - я знаю, но не уверен, что этот эффект кем-то пристально изучался. Возможно, он даже толком не сформулирован. Про себя я его называю - l' aplatissement, сплющивание (следуя завету кэрроловской Чёрной Королевы, который так успешно применяет философ Дугин: - Когда не знаешь, что сказать, говори по-французски). 

Поясню. Скажем, так: 

Владимир Видеман: Идеология анти-роста (degrowth)

До недавнего времени основными антагонистическими идеологиями в мире считались капитализм и коммунизм. Капиталисты упрекали коммунистов в желании все отнять и поделить, коммунисты капиталистов - в обманном присвоении общественного продукта. Но общим моментом в обоих идеологиях является догмат о постоянном росте материального благосостояния человека. Разница лишь в том, каким конкретно образом регулировать этот рост: через свободный рынок или централизованную распределительную систему. 

Периодически возникают попытки внедрить т. н. Третий путь развития, пролегающий между крайностями капитализма и коммунизма. Но практическая суть здесь та же: максимизация материального производства. 

Но все эти идеологии являются продуктами мира Модерна, связанного с индустриальным производством и соревнованием за рост производительности труда. 

Но с последней четверти 20 века, по мере научно-технического развития общества, все больше приходит осознание объективно заданных пределов роста. Причем исчерпание доступного человеку ископаемого топлива будет иметь место уже к концу текущего столетия (а по некоторым позициям - и раньше). Но ситуация еще больше усугубляется постоянным ростом населения, претендующего на перманентно сокращающиеся ресурсы. 

Единственно разумный выход из этой ситуации - сокращение производства и населения. Тут мы имеем дело с совершенно новой идеологией, выходящей за рамки моделей капитализма, коммунизма и Третьего пути. 

Это идеология анти-роста (англ. degrowth). Причем, принципы анти-роста вызывают враждебность всех модернистов: капиталистов, коммунистов и сторонников Третьего пути. Это и не удивительно, поскольку анти-рост ставит жирный крест на перспективах бесконечного повышения уровня материального благосостояния. А на цивилизацию аскетов пока мало кто согласен. Ведь тут даже классовая сознательность не поможет.

Володимир Єшкілєв: (Не)очевидність майбутнього

Останнім часом у соцмережах пошесть пророків і віщунів. Старці передбачають перемогу вже в наступному сезоні, тарологи бачать серед мечів і жезлів якусь вирішальну (фатальну, фінальну) битву, ясновидці твердо знають, що наприкінці року все кардинально зміниться, а прозорливі метафізики (є і такі в підсонні) пророкують нам несподіваного союзника.

Що з того ІПСО, а що не ІПСО — важко зрозуміти. Та й чи треба? Звісно, що в час, коли ворог кілометр за кілометром, село за селом вперто продавлює лінію оборони, наш департамент пропаганди — хай як він там тепер офіційно називається — натискає на всі можливі кнопки інформаційного позитиву, включно зі “старцями”, “мольфарами” та “метафізиками”, яких любить народ.

Хай там як, попри всі витівки пропаганди, є і справжні метафізики, передбачення яких дивовижно збігаються з тим потоком подій, який щоденно набігає на дамби нашого відчайдушного спокою. 

Але тут ідеться не про них. Ідеться про очевидність майбутнього, яка не потребує жодних окультних практик.

Те, що два роки тому ховалося за дипломатичними формулами й обтічними заявами, тепер вийшло на поверхню. Тоталітарні системи після кількох десятиліть сидіння в засідці скористалися самозакоханістю та самовпевненістю колективного Заходу і пробують переграти підсумки ХХ століття. Однак ми не бачимо в цьому нічого принципово нового. Знову континентальні деспотії проти морських держав, знову в агресора ставка на необмежений людський ресурс, дешеву масову зброю та не менш дешевий шантаж.

Путін сам викликався бути “тараном” у цій глобальній спробі реваншу. Він вибрав Україну як “слабку ключову ланку” в тій світовій рівновазі, що встановилася у 90-х роках минулого століття. Путін жорстко помилився. Але він у такій ситуації, коли визнати свою помилку не може. Він довгі роки грав одноманітно, грав на підняття ставок. Він довгі роки вигравав. Змінити стиль гри для нього означає визнати, що він поганий гравець, крихкий “таран” і невдала копія “отця народів”. Тому Путін гратиме до кінця.

Захід, всупереч поширеним уявленням наших “геополітиків”, ніколи не мав ілюзій щодо тієї групи чекістів, яка успадкувала Кремль від перестарілих генсеків та їхньої дегенеративної челяді. Він намагався випередити чекістів у стратегічних “перегонах еліт”, вирощуючи в Росії чубайсів і чубайсят. Але ставка на “м’яку силу” не зіграла. 

Зі свого боку Захід зробив ставку на затягування гри, на фізичну смерть Путіна та настання “перехідної епохи”. Захід фактично залишив ігровий стіл, посадивши на свій стілець Україну. І тепер змушує Путіна грати гру без жирного виграшу. Послання Заходу таке: “Можеш і далі підвищувати ставки. Проте за ігровим столом однаково буде не G7, а Зеленський. І який тобі в тому понт?”.

Адже Путін хотів понтів. Він бажав отримати позицію імператора Юстиніана. Позицію реставратора стрижневої імперії. Історичну позицію переможця-консерватора. А тепер він у позиції Філіпа Іспанського, що намагався всупереч духові часу повернути бунтівні Нідерланди. І мусить грати в цій позиції до кінця. 

Запитання полягає в  наступному: "Що це за “кінець”?".

Відповідь на нього залежить від відповіді на інше запитання: “На чиєму боці час?”. 

"Дух Часу" точно не на боці путінської архаїки. 

Але сам час на чиєму боці? Росія борзо мілітаризується і комплектує нові армії. Невже на північному сході знову прокинувся той древній монстр, що століттями загрожував самобутнім культурам? Чи це лише хитка тінь колишнього монстра?

Кирилл Серебренитский: О Комитете Murattiani Orientali

Комитет Murattiani Orientali создан в октябре 2021 года.

https://www.facebook.com/groups/416313781139552

Соучредители Комитета - Кирилл Серебренитский (Россия), Арина Смирницкая (Израиль), Ольга Рыбакова (Италия), Олег Гуцуляк (Украина), Светлана Гонска (Польша), Никита Редько (Казахстан).

Соратники Комитета проживают также в Беларуси, Болгарии, Черногории и в Грузии.

В январе 2024 года Комитет был зарегистрирован в статусе специализированного научно-исследовательского подразделения при Штабе Сибирского Казачьего Войска (Атамана Дорохова, Россия/Казахстан).

Это позволило продолжить своеобразную историческую традицию: в 1813 - 1816 годах более 1200 военнопленных ветеранов Великой Армии были приписаны в сибирские казаки, и несли военную службу на границах. Потомки некоторых наполеоновских комбатантов-казаков до сих пор проживают в России и в Казахстане.

***

Изначально Комитет был образован вокруг проекта создания музея Королевского Дома Мюрат на востоке Европы (рассматривались варианты в Украине, России и Грузии, в одном из имений, ранее принадлежавших потомкам короля Джоакино Наполеоне, короля Обеих Сицилий).

Проект был заморожен в результате глобальной катастрофы 2022 года. Комитет, как организация международная, вненациональная и внеполитическая, оказался в предельно сложном положении, но, тем не менее, продолжает своё существование.