Рєзнік І. Шевченко одержує диплом академіка. Малюнок. Хто цікавиться біографією Шевченка, знає, окрім того, що це - поет, художник, Тарас Григорович ще й був академіком.
Нагадаю: 12 квітня 1858 року друзі влаштували обід на честь Тарасового повернення із заслання, вірніше -каторги. У червні того ж року Шевченко переїхав до великого корпусу Академії мистецтв (праворуч від церкви), у маленьку майстерню з одним вікном та антресолями для спання. А перебрався з тим, щоб зайнятися гравюрою. «О живописи, - записав у «Щоденнику», - теперь нечего и думать! Я и прежде был посредственным живописцем, а теперь и недавно. Десять лет неупражнения в состоянии сделать из великого виртуоза кабашного балалаечника».
Отже, зрозумівши, що завдяки малювання та графіки йому не пробитися в академіки, Тарас на початку квітні 1859 року, подаючи гравюри з картин Рембрандта ван Рея «Притча про робітників на винограднику» й Івана Соколова «Приятелі» на розгляд ради Академії мистецтв, просить присудити йому «звання академіка, чи задати програму на його одержання». Крім названих, Шевченко виконав іще й такі гравюри: копію з картини Мурільйо «Св. родина», маленький малоросійський пейзаж, до «Цыган» Пушкіна, «Король Лір» і кілька портретів графа Ф. П. Толстого, Ф. А. Бруні, П. К. Клодта, славнозвісного в свій час трагіка Айри Олдріджа й, нарешті, власні - автопортретів награвірував чотири (три на міді міцною горілкою й один на сталі); зроблені з різних оригіналів, але досить схожі між собою: на них Шевченко не молодий - на одному портреті у смушевій шапці, на другому - в кожусі й смушевій шапці, на третьому - в кожусі без шапки. Рада 16 квітня ухвалила визнати його «призначеним в академіки й задати програму на звання академіка з гравірування на міді».
З Шевченком на академічні звання претендували пансіонери академії: А. Мещерський, В. Сверчков, М. Бочаров, І. Кабанов, М. Клодт, О. Чернишов, академіки: Лагоріо, М. Ерассі, І. Соколов, В. Худяков, художники О. Бейдеман, К. Бодрі, Р. Брандт; більше десяти іноземних митців, серед них професори академій: Берлінської - гравер Лідеріц, Віденської - Ціммерман, Дюссельдорфської - А. Ахенбах, президент Женевського товариства образотворчого мистецтва Ш. Ембер - можете уявити, який був конкурс на одержання звання академіка та якого рівня науковці й посадовці брали участь!.
Одержати академічне звання експоненту тодішніх виставок взагалі було важко (сьогодні, ймовірно, аби були гроші!). Роботи Тараса і конкурентів розглядались та оцінювалися ректорами: К. Тоном, Ф. Бруні, професорами - Басіним, О. Марковим, Нефом, Віллевальде, С. Воробйовим, П. К. Клодтом, Уткіним, Пименовим, Йорданом, Ляліним. В оглядах виставки брали участь також: товариш президента академії, граф Ф. П. Толстой, віце-президент князь Г. Г. Гагарін і конференц-секретар Ф. Ф. Львов.
2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв ухвалила “во уважение искусства и познаний в художествах, доказанных исполненными работами… признать академиком… по гравированию Тараса Шевченко”. Нарешті ім’я Тараса Шевченка, як академіка, «під звуки сурм та литавр», проголошено на загальному річному урочистому зібранні Академії мистецтв 4 вересня 1859 року конференц-секретарем Федором Федоровичем Львовим (1830-1895), а Диплом видали 31 жовтня 1860 року.
Згідно з табелем про ранги, які діяли в російської імперії до 1917 року, Тарас Шевченко, як академік Імператорської Академії мистецтв, належав до четвертого класу чиновників, до якого, за графою «чини цивільні» належали Дійсні статські радники, обер-прокурор та герольдмейстер імперії; а за графою «чини військові» - генерал-майори, з чинів морських - контр-адмірали. Для придворних чинів цей клас був занадто низьким. Водночас, це був єдиний клас, в якому з’являлися люди, що мали звання дійсного члена Академії наук (академіки), а в цьому відношенні Імператорська Академія Мистецтв мала ті ж права, що й Академія наук.
Тобто, у відповідності з діючим у російської імперії «Табелем чиновницьких рангів», академік Тарас Шевченко належав до четвертого (з 14 існуючих на той час) класу чиновників і до нього слід було звертатися «Ваше Превосходительство», а писати про нього з використанням титулу - «Його Превосходительство академік Тарас Шевченко».
Для порівняння скажу, що доктори наук належали лише до 8 класу і титулували їх нижче - «Ваше високоблагородіє». До них прирівнювалися капітани, ротмістри та колезькі асесори. Кандидати наук - до 10 класу, разом з поручиками, мічманами і колезькими секретарями. До речі, дійсні студенти вишів (на відміну від вільних слухачів) належали до 12 класу чиновників, прирівнювалися до підпоручиків, корнетів та губернських секретарів і їх слід було титулувати «Ваше благородіє», як і магістрів наук.
Поет Анатолій Качан, який свого часу відвідав Тарасову майстерню при Академії, сказав, що в стиснутих умовах проживання та перебування на другому ярусі, де скупчувалися пари від гравіруванням свинцем та міддю – однозначно вплинули на здоров’я поета. До справедливих слів товариша, додам: суспільна активність, професійна робота зі шкідливими кислотами, безперечно, невпинно й фатально також позначалася на здоров’ї Тараса, почали виявлятися симптоми прогресивної серцевої недостатності.
Окрім того, як мене проконсультував кандидат медичних наук Ігор Марцінковський, «інтенсивна й клопітка робота з використанням сильнодіючих кислот, безумовно, негативно вплинуло на організм Шевченка. Тарас Григорович дихав шкідливими випарами кислот цілодобово, живучи і працюючи в кімнаті, розділеній на два яруси, і не використовував під час гравірування засобів захисту. Прикметно, що Т. Шевченко знав про шкідливу дію кислот на людський організм, однак факт застосування ним якихось засобів захисту нами не встановлений».
…Одержавши звання, Його Превосходительство академік Тарас Шевченко зважився здійснити заповітну мрію - відвідати рідні місця і подав до правління Академії мистецтв прохання про видачу дозволу на проїзд у Київську губернію, де його чекали сестри і брати.
