Чому деякі держави змогли

 **Азія інвестувала в виробництво й експорт, а Латинська Америка — в перерозподіл ренти.**

А тепер — розклад по поличках, без магії й культурних міфів.

---

## 1️⃣ Держава: “дисциплінує” vs “умиротворює”

### 🟢 Азійська модель (Корея, Тайвань, Японія, частково Китай)

* держава **жорстка, технократична**

* ставить конкретні цілі: експорт, продуктивність, технології

* підтримка бізнесу **в обмін на результат**

* провалився → втратив пільги

👉 Держава — **тренер**, а не спонсор.

---

### 🟡 Латиноамериканська модель

* держава політично чутлива

* витрачає доходи на:

  * субсидії

  * соціальні програми

  * захист “своїх” галузей

* слабкий контроль результату

👉 Держава — **арбітр і касир**, а не тренер.

---

## 2️⃣ Експорт як примус до ефективності

### Азія

* експорт = виживання

* маленькі внутрішні ринки

* глобальна конкуренція з першого дня

👉 Якщо неякісно — тебе просто не куплять.

---

### Латинська Америка

* великі внутрішні ринки

* захищені митами

* можна роками продавати “посереднє” всередині країни

👉 Конкуренція притуплюється.

---

Релігія як фактор у Світ-Системі

**Релігія має значення, але вона не головний фактор**. Вона радше **підсилює або гальмує те, що вже задано державою, інститутами й геополітикою**. А тепер — по країнах і по логіці.

---

## 1️⃣ Чому Азія така різна, якщо релігії схожі?

Подивись на набір:

* **Індія** — індуїзм

* **Пакистан** — іслам

* **Іран** — іслам (шиїтський)

* **Ірак** — іслам (але розкол)

* **Туреччина** — іслам (сунітський)

І при цьому — **радикально різні траєкторії розвитку**. Це вже натякає, що справа не лише у вірі.

---

## 2️⃣ Ключовий фактор №1: держава (state capacity)

### 🟢 Туреччина

* З 1920-х — **світська держава зверху** (Ататюрк)

* Армія й бюрократія як “сторожі системи”

* Індустріалізація, освіта, інфраструктура

👉 Іслам існує, але **не керує економікою**

---

### 🟡 Іран

* До 1979 — модернізаційна держава

* Після — **теократія + паралельна держава (КВІР)**

* Освіта сильна, інженери є

* Але санкції + ідеологічний контроль

👉 Релігія **не знищила потенціал**, але сильно обмежила реалізацію.

---

### 🔴 Ірак

* Держава зруйнована війнами

* Релігія стала **замінником держави** (шиїтські й сунітські мережі)

👉 Тут релігія — не причина відсталості, а її симптом.

Имена шаньюев (правителей) Хунну

Имена шаньюев (правителей) Хунну

1. Хулугу (кит. 狐鹿姑 /Hú lù gu) − это имя шаньюя сюнну (хунну), правившего в 95-85 годах до н.э. Оно действительно тюркского происхождения, и это не случайное совпадение. Этимология имени Хулугу в китайской транскрипции 狐鹿姑 (Hú-Iù-gũ) − это фонетическая передача тюркского имени. Современные тюркологи [С.Г. Кляшторный, В.П. Юдин, П.Б. Голден, А.Г. Рона-Таш] реконструируют его как:

- Qulughu/Quluyu или Qulugh (тюрк. quluy/qulua − «счастливый», «благословенный», «удачливый»).

- Или Qulugh + суффикс -и (как в титулах).

- Корень qul-/qulu- − типично тюркский: «счастье», «удача», «благословение» (ср. современные тюркские имена: Кулумбет, Кулгын, Улугбек).

- Суффикс -ди/-ju − тоже тюркский (обозначает действие или причастие).

Контекст письма Хулугу (95-85 годы до н.э.)

Вы процитировали очень точный фрагмент из

«Ши цзи» Сыма Цяня (глава 110, «Повествование о сюнну»), где Хулугу-шаньюй (сын Хулэй-шаньюя) после победы над Китаем в 96-95 годах до н.э. отправляет посла к императору У-ди с требованиями:

- восстановить старый договор (Хань → регулярные дары),

- увеличить объём даров (вино, просо, шёлк),

- взять ханьскую принцессу в жёны,

- открыть торговлю через заставы,

- прекратить пограничные грабежи.

Это классический тюркский (кочевой) стиль дипломатии: жёсткие требования, торговля + дань, брак как гарантия мира. То же самое потом повторяли тюркские каганы VI-VIII веков (Орхонские надписи).

Що таке мудрість

 Мудрість — це не просто знання або володіння фактами, а здатність застосовувати ці знання на практиці для вдосконалення свого внутрішнього світу і психічного стану. Вона полягає в розумінні себе, вмінні зберігати внутрішній спокій, навіть у важких ситуаціях, та в здатності приймати життєві труднощі як можливість для росту і трансформації.

Важливо розуміти, що мудрість не є лише результатом накопичення інтелектуальних відомостей. Це певний спосіб взаємодії з життям і світом, який дозволяє бачити більше, ніж поверхневі аспекти речей. Вона вимагає постійної роботи над собою, саморефлексії і розвитку емоційної стійкості. Це вміння бути в мирі з собою, не піддаючись паніці чи надмірним емоціям, а також приймати обмеження та невизначеність як частину існування.

Погляд на мудрість як на вдосконалення психіки з'являється, зокрема, у таких філософських напрямках:

Феномен масової культури: причини, практики, наслідки

  **Європа не “програла”, вона просто грала в іншу гру** — і масова культура виявилась не її полем. А от у масовій глобальній битві за увагу вона реально відстала.

## 1. Європа плутала культуру з “високою культурою”

Після ХІХ ст. в Європі закріпилась ідея: > культура = еліта, канон, серйозність

Наслідок:

* масову культуру вважали **чимось нижчим**,

* комікси, жанрове кіно, поп-музику довго не сприймали всерйоз,

* держава фінансувала “важливе”, а не “популярне”.

США і Японія, навпаки, **одразу інвестували в масове**.

## 2. Немає єдиного ринку

Америка:

* одна мова,

* одна медіасистема,

* 300+ млн глядачів.

Європа:

* десятки мов,

* фрагментовані ринки,

* складна дистрибуція.

 Голлівуд окупає блокбастер у себе вдома.

 Європейський фільм мусить “пробитися” через кордони.

## 3. Травма ХХ століття

Дві світові війни + тоталітаризми:

* недовіра до **масової мобілізації**,

* страх пропаганди,

* культурна алергія на “просту героїку”.

Америка може дозволити собі наївного героя.

Європа — іронію, трагедію, сумнів.

Масова культура ж любить **простоту і повторюваність**.

## 4. Автор замість франшизи

Європейська модель:

* режисер як художник,

* унікальний фільм,

* мінімум серіалізації.

Американська / японська:

* персонажі,

* світи,

* франшизи,

* мерч, ігри, спін-офи.

 Масова культура — це **екосистема**, не один твір.

## 5. Запізнілий вхід у нові медіа

* комікси — “дитяче”;

* анімація — “для малих”;

* відеоігри — “несерйозно”.

Поки Європа думала,

США і Японія **виростили покоління**, яке живе в цих формах.

## 6. Європа все ще виграє — але не тут

Вона сильна в:

* артхаусі,

* літературі,

* дизайні,

* моді,

* авторському кіно.

Але масова культура: > потребує не глибини, а масштабованості.

## Якщо однією фразою

**Європа створює сенси.

Америка продає історії.

Японія продає уяву.**

І це не поразка, а **структурний вибір**, який дорого коштував у глобальній масовій конкуренції.

Володимир Єшкілєв: Світ змінився. Тепер він - імперіалістичний світо Гіпермодерну

Подивився третій «Аватар». Потішився тому, як Кемерон наклав біблійну історію про Авраама, що приносить в жертву сина, на культ Богині Ейви, отримав естетичне задоволення від ретельно створеного світу Пандори та засумував від того, що сценарій грандіозної франшизи й далі обертається навколо ідеологем та фетишів світу, якого вже не існує.

І справа не в тому, що творці фільму не помітили революції дронів й навіть не в тому, що історія про повстання екологів вже покладено у ту ж скриню, де лежать історії про повстання луддитів та повстання хіпі. Нам все важче повірити у перемогу лучників, кальмарів і китів над силою високих технологій, над армадою механічних засобів знищення. Навіть якщо на боці завзятих лучників з героїчними кальмарами сама Богиня.

Те, що працювало у 80-их, коли у третій частині «Рембо» бородаті вершники в лобовій атаці здобували перемогу над 50-тонними танками, у 20-их іншого століття,у третій частині іншої й більш амбіційної казки, викликає либонь відчуття незручності за авторів сценарію. Тим більше, що зброя захисників природи Пандори та сама, що й у героя Сильвестра Сталлоне – кустарно примантачений до середньовічної стріли заряд РПГ.

Так і кортить між жуванням попкорну бурмотіти на Кемеронову адресу щось на штиб: «Джеймсе, попустися, світ змінився». І змінився не вчора і не позавчора, як зручно вважати тим, хто останні двадцять років жив інерцією Постмодерну, грався цитатами та перебував у впевненості, що реальність підкоряється ідеологічним конструкціям, намальованим у «Лексусі та оливковому дереві» одного з Пулітцерівських лавреатів.

Чомусь усім подобається, коли пишуть: «Трамп зруйнував старий світ, ми живемо в новій реальності». Але ж це брехня. Трамп нічого не змінював. Трамп сів у президентське крісло вже в новому світі, який не чинив, не чинить й, насправді, не збирається чинити системного спротиву його естрадно-монархічним маніфестаціям, бо цей любитель імперіалістичних угод органічний імперіалістичному світові Гіпермодерну.

Ми живемо не в тому світі, де екологи з ідеалістами та рожевими поні руйнують тричі кляті імперії. Ми живемо у світі, де тричі кляті імперії ділять планету не згірше від тих просто клятих імперій, які панували на початку 20-го століття. І живемо ми в імперіалістичній реальності ще з 90-их років. Запитайте в уйгурів, чеченців, курдів, албанців або ж в молдаван.

На глобальному культурному полі також триває битва за сектори. Головні центри культурного імперіалізму вже не роблять ставку на мову і релігію, які припинили бути головними маркерами ідентичності. Тепер на перший план висуваються імперіалістичні «технології Великого Стилю» і «технології культурного комфорту».

Перша з цих технологій змішує в одному коктейлі ностальгію за старими імперіями, які продукували суверенні варіанти Великого Стилю та бажання молоді підкріпити «нові ідентичності» свіжою потужною міфологією. 

Друга наголошує на тому, що культура, серед іншого, є простором особистого комфорту й лише могутня владна система (імперія) здатна такий комфорт забезпечити.

Й між цими двома темними доктринами немає простору для веселкових криївок ідеалістів. Їм залишається хіба що відлетіти на Пандору, де добра Богиня Ейва захищає своїх дітей від поганців, котрі наклали свої жадібні лапи на те, що спочивало в землі споконвіку.

Михаил Эпштейн: Искусственный интеллект против естественной глупости

Искусственный интеллект против естественной глупости.

Как человеческий разум создал ту силу, которая спасет его от него самого.

(Статья в Urbi et Orbi, сборнике, издаваемом "Новой газетой". Воспроизвожу часть текста ниже  для удобства обсуждения. Внизу — ссылка на публикацию с иллюстрациями).

     Разум столь же хитер, сколь могуществен.

 Г. В. Ф. Гегель

Кризис разума — рождение ИИ

Человечество создало искусственный разум в момент глубочайшего кризиса собственного мышления. Это фундаментальный парадокс нашей эпохи: мы породили интеллект, превосходящий наш собственный, когда мы сами, как вид homo sapiens, оказались неспособны к разумной самоорганизации.

После падения железного занавеса казалось, что мир движется к единству. Фрэнсис Фукуяма провозгласил "конец истории" — окончательную победу либеральной демократии и глобализации. Но XXI век развернулся по сценарию другого историка, Самюэла Хантингтона — "столкновение цивилизаций" (так называлась его пророческая книга 1996 г.).  Человечество вновь разбилось на племена и враждующие лагеря, разрушая хрупкое единство 1990-х — нулевых.  "По миру бегают люди с оружием XXI века и мозгами Средневековья", как говорил Дмитрий Зимин незадолго до смерти в конце 2021 г.

В 2020-е годы, когда пандемия разрушила привычные связи между людьми, когда распалась глобализация и вернулись архаические племенные войны, на сцену вышел ИИ. Это совпадение не случайно: там, где биологический разум оказался неспособен к самоорганизации, начал формироваться разум искусственный. Именно Гегель ввел понятие "хитрость разума", имея в виду, что Разум Истории  прокладывает себе обходные пути там, где не может использовать прямые. Разум не подавляет игру эгоистических и групповых человеческих страстей и интересов, но ведет через них свою собственную игру несравненно более широкого масштаба, достигая своих сверхличных целей.  Если ранее Разум проявлял себя через людей, народы, государства, общественные идеологии, то теперь он находит себе иное воплощение — не в организмах и коллективах, а в нейросетях. 

ИИ не знает наций и полов, не принадлежит ни к Востоку, ни к Западу. Он создает единое пространство разума поверх всех границ. ИИ — это не просто вычислительная мощь, а новое поле синтеза, где разрозненные потоки данных превращаются в единую карту бытия. Можно сказать, что человечество передало ИИ гегелевскую миссию Мирового Духа: объединять и познавать себя через новую, надбиологическую форму разума. 

Запорозька Січ була системою військової культури, логіка якої співпадала з давньоіндієвропейськими воїнськими практиками

 «Простота, вольність і карнавальна дурість»: паралелі між запорозькими звичаями та давньоіндієвропейськими воїнськими традиціями

Життя Запорозької Січі XVIII століття відзначалося особливою соціальною структурою, культурними уявленнями та колективними практиками, що на перший погляд виглядають хаотичними, анархічними і навіть безглуздими. Однак уважне вивчення історичних джерел демонструє, що ці практики були внутрішньо логічними, функціональними та спрямованими на збереження військової ефективності й автономії спільноти. Ці ж закономірності можна простежити у традиціях давніх індоєвропейських воїнів, описаних античними авторами, зокрема Геродотом, Плутархом, Полібієм та Лівієм.

1. «Простота» та усунення соціальної нерівності

Однією з ключових рис січовиків була «простота» — відмова від надмірної турботи про майно, презирство до писарської роботи та бюрократії, кепкування з офіційних наказів. Це явище не було випадковим: воно виконувало функцію уніфікації громади, запобігаючи соціальним конфліктам та концентрації влади у грамотних чи багатих особистостей.

Подібні практики можна знайти у описах давніх воїнських суспільств. Геродот згадує, що скіфи, які заселяли степи Північного Причорномор’я, практикували колективне володіння конями та зброєю, а індивідуальне багатство вважалося непрестижним. Подібно до запорожців, скіфи цінували не власність, а воєнну вправність, хоробрість та уміння виживати у небезпечному середовищі. Також Лівій описує ранніх римських патриціїв, де «справжня доблесть не вимірювалась багатством, а здобутою славою на полі бою».

Таким чином, і запорозькі «бурлаки», і давні воїни-індоєвропейці прагнули підкреслити рівність та колективну ідентичність через відмову від накопичення майна.

Сергій Чаплигін: Генеалогія Політичного

 Від форми життя до техніки управління.

Сучасна політика мислить себе як універсальну, раціональну й остаточну. 

Саме тому вона втратила пам’ять про власну умовність. Демократія подається як позаісторичний горизонт, свобода — як індивідуальна автономія, рівність — як антропологічна даність. 

Тому хотілося звернутися до походження самого Політичного, -  тих шарів смислу, які передують сучасним поняттям і які сьогодні майже повністю зникли з поля зору.

І саме «генеалогічний» підхід дозволяє побачити, що всі уявлення, якими оперує сучасна політика, є пізніми конструкціями, результатами конкретних історичних зламів, а не самозрозумілими істинами. 

Разом з тим генеалогія не шукає «витоків» у наївному сенсі й не вірить у лінійний прогрес. Вона ставить незручні запитання: як певні політичні форми виникли, за яких умов вони набули легітимності, і — головне — що було витіснене або знищене, аби ці форми стали можливими.

Звернення до давньої Греції не має на меті ані ідеалізацію Античності, ані ностальгію за минулим. Греція тут виступає  орієнтиром, яка дозволяє виявити радикальну інакшість первинного політичного досвіду. 

Адже грецька політика була не універсальною, а конкретною; не егалітарною, а диференційованою; не індивідуалістською, а спільнотною. Саме тому вона відкриває можливість критично поглянути на сучасну ліберальну ортодоксію не ззовні, а з глибини самої європейської традиції.

Для початку хотілося би показати, що політика колись була не механізмом управління, а формою життя; не технікою, а долею; не процедурою, а способом бути разом у світі. 

"Біла революція" в Ірані (1963-1978) та причини її поразки

«Біла революція» (перс. انقلاب سفید Enghalab Sefid‎) — це серія радикальних реформ, розпочата шахом Мохаммедом Резою Пахлеві у 1963 році. Її головною метою було перетворити Іран на сучасну індустріальну державу, минаючи шлях кривавої соціалістичної революції (звідси і назва «біла», тобто мирна, ініційована зверху монархом).

Хоча пунктів програми з часом ставало більше (до 19 пунктів), ключовими були перші шість, прийняті на всенародному референдумі:

1. Аграрна реформа (Земельна реформа)

Це був фундамент «Білої революції». Уряд примусово викуповував надлишки земель у великих феодалів-землевласників і перепродавав їх селянам у розстрочку за ціною на 30% нижчою від ринкової.

Мета: Знищити владу поміщиків у селах і створити клас лояльних шаху фермерів.

Результат: Близько 2,5 млн селянських сімей отримали землю, але багато наділів були занадто малими для виживання, що призвело до масової міграції селян у міста.

2. Націоналізація лісів і пасовищ

Всі природні ресурси країни переходили у власність держави для їхнього захисту та раціонального використання. Це вдарило по доходах племінних вождів та духовенства, які раніше контролювали ці землі.

3. Приватизація державних підприємств

Щоб отримати кошти на викуп земель у поміщиків, держава продавала акції державних заводів і фабрик у приватні руки. Колишні землевласники могли обміняти свої землі на ці акції, стаючи промисловцями.

4. Участь робітників у прибутках

Робітники промислових підприємств отримали право на частку від прибутку (до 20%). Це мало запобігти поширенню комуністичних ідей серед пролетаріату.

5. Реформа виборчого права та права жінок

Іранські жінки вперше отримали право голосувати та бути обраними до парламенту. Також був підвищений мінімальний вік для вступу в шлюб (до 15, а пізніше до 18 років) та обмежена можливість багатожонства.

Ці реформи викликали найбільше обурення у радикального духовенства (зокрема у Аятоли Хомейні), які вважали це «наступом на ісламські цінності».

6. Створення «Корпусу освіти» (Sepāh-e Dānesh)

Випускники університетів та коледжів могли замінити військову службу викладанням у сільських школах.

Ефект: Це була одна з найуспішніших реформ. Рівень грамотності в країні зріс з 26% до 42% за лічені роки. Згодом були створені також «Корпус охорони здоров'я» та «Корпус розвитку».

Чому реформи призвели до революції 1979 року?

Про поняття "історичний наратив"

Наратив — це не лише історія з початком, серединою та кінцем, а й спосіб передачі досвіду, ідеї або емоцій через певну структуру. У мистецтві цей процес відбувається через **символіку, образи та відчуття**, що надають глибокий зміст, який можна інтерпретувати в різних контекстах.

**Історичний наратив** — це **спосіб розповіді про минуле**, у якому історичні події вибудовуються в **послідовну, осмислену історію**, а не просто подаються як набір фактів.

Простіше:

це **як саме** історик розповідає про історію, *яку логіку, акценти й смисли* він у неї вкладає.

**Основні риси історичного наративу:**

* події мають **сюжет і послідовність** (початок → розвиток → наслідки);

* є **відбір фактів** (не все, а те, що важливо для ідеї);

* присутня **інтерпретація**, а не «чиста хронологія»;

* часто є **позиція автора** (явна або прихована).

**Важливо розуміти:**

історичний наратив ≠ вигадка.

Факти залишаються фактами, але **їх подають у певній смисловій рамці**.

**Приклад (узагальнено):**

* один наратив може описувати подію як «визвольну боротьбу»;

* інший — як «заколот» або «кризу влади».

  Факти ті самі, але **наратив різний**.

**Коротко для конспекту:**

Історичний наратив — це **інтерпретована розповідь про минуле**, що надає подіям смисл і зв’язок.

***

Розрізнення між свідомими і підсвідомими наративами дуже важливе для розуміння, як ми сприймаємо та інтерпретуємо інформацію в сучасному світі.

### Свідомі наративи

Це наративи, що створюються навмисно, зі зрозумілою метою — передати певну ідею, погляд на світ або пропагувати конкретну позицію. Вони часто використовуються в **текстах** (статтях, блогах, книжках), де автор намагається аргументовано донести свою думку або викласти події в певній логічній послідовності. Наприклад, політичний блог, де автор обґрунтовує свою позицію щодо конкретного закону, є свідомим наративом. Інший приклад — статті в журналах або новинні репортажі, де намагаються дати ясну картину події чи процесу.

Свідомі наративи передбачають чітке усвідомлення того, що саме автор хоче донести. Це може бути іронічний, сатиричний, мотиваційний чи навіть критичний наратив, але головне — він є **результатом розумових зусиль**.

### Підсвідомі наративи

А ось підсвідомі наративи часто приховані, вони можуть не бути явними для самого споживача контенту, але вони все одно створюються через **структуру** медіа, **повторювані мотиви**, або навіть **стереотипи**, що не завжди є свідомими чи навмисними.

Прості приклади підсвідомих наративів:

* **Медійні стереотипи**: Наприклад, в голлівудських фільмах часто можна помітити повторювані типажі персонажів (герой, злодій, жертва), які не завжди підлягають свідомому вибору сценаристів чи режисерів, але формуються в культурному контексті.

* **Меми і тренди в соцмережах**: TikTok, Instagram і навіть Twitter — це платформи, де підсвідомі наративи створюються через шаблони поведінки, що стають популярними. Люди починають відтворювати один і той самий тип контенту, використовуючи схожі фрази, музику, ефекти, і навіть пости, які повторюються через алгоритми. У результаті формується певна колективна **культура**, яка впливає на те, як люди сприймають події чи навіть самих себе.

Тобто підсвідомі наративи можуть бути набагато більш **неусвідомленими**, ніж свідомі, але вони все одно мають великий вплив на наше сприйняття світу. Може навіть так статися, що ми не усвідомлюємо, як медіа чи культурні тренди формують наше розуміння ідентичності, політики чи соціальних відносин.

### Зв'язок між свідомими та підсвідомими наративами

Звісно, ці два види наративів часто взаємодіють і перекриваються. В умовах глобальної медіа-середовища важко проводити чітку межу між ними. Наприклад, коли на платформі типу TikTok з'являється відео, що стало мемом, це може бути свідомо створене (хтось замислено зробив жарт або тренд), але водночас воно може стати частиною підсвідомого наративу певної культури (як символізм або переживання певного часу).

Цікаво, що іноді **підсвідомі наративи** можуть навіть ставати частиною свідомої культури. Взяти хоча б тренди типу "діти 90-х" — це підсвідоме відчуття ностальгії, яке з часом стало свідомим рухом, як частина культурного наративу.

***

**Невербальний наратив**  не потребує слів, а лише інші форми виразу для передачі повідомлення. Це може бути досвід, який глядач або слухач «розповідає» сам собі через сприйняття твору мистецтва.

### Відмінність від вербального наративу

- Вербальний наратив обмежений мовою та її правилами.

- Невербальний — відкритий до множинних інтерпретацій, бо не має «фіксованого тексту».

- У словесному наративі автор контролює зміст через слова, а в мистецькому — глядач стає співтворцем, додаючи власні асоціації.

Можна сказати, що невербальний наратив — це **«історія без слів»**, яка живе у просторі між твором і його сприйняттям.

 Система мистецьких меседжів може бути розглянута як **невербальний наратив**, оскільки вона передає певну історію, ідеї чи емоції без використання слів або традиційної вербальної мови. Такий наратив часто відрізняється від «словесного» наративу, оскільки спирається на інші способи комунікації, такі як:

* **Музика**: Композиції, мелодії, ритми та гармонії можуть розповідати про певний настрій, події або внутрішній світ автора, викликаючи асоціації й емоції в слухача.

* **Танці**: Рухи тіла в танці можуть розповідати історію або передавати емоції, характер, динаміку подій без використання слів. Танці часто демонструють культурні наративи, ритуали, історії народів чи особисті переживання.

* **Образотворче мистецтво**: Картини, скульптури, інсталяції створюють певний образ або сцену, яку глядач може інтерпретувати, розвиваючи власний "наратив" через взаємодію з твором.

* **Театр без слів**: Міміка, жест, рухи на сцені також можуть бути частиною невербального наративу, що розповідає історію або передає емоційну атмосферу без словесного викладу.

### Приклад:

* **Малюнок або картина**: Картину можна сприймати як певну історію, яка не вимовляє слова, але розповідає про певну подію чи емоційний стан через кольори, форми, композицію. Це створює "наратив" в очах глядача, який формує власну інтерпретацію.

Таким чином, мистецький процес, який передає ідеї та емоції без слів, може бути розглянутий як цілісна система невербального наративу, де кожен елемент має значення і формується в єдину історію через взаємодію глядача або учасника з цим мистецьким об'єктом.

Василина Семочко: Тюркская каменная скульптура Алтая

 Алтай − самая высокая часть обширной горной страны, известной своими сверкающими вершинами, тысячами голубых озёр, бурными порожистыми реками, зеленью тёмнохвойной тайги и польнью высокогорных степей. Непременной частью ландшафта горных степей являются многочисленные и разновременные курганы, наскальные рисунки и изваяния. Они безмолвно взирают на нас. Одни с укором и затаённой скорбью, другие − с лёгкой улыбкой и прищуренным взглядом узких глаз. Несмотря на скупость изобразительных средств, каменные изваяния древних тюрков, сохранившиеся на Алтае до наших дней, удивительно индивидуальны и имеют портретное сходство с конкретными людьми, когда-то жившими на нашей земле более тысячи лет назад. Давно забыты их славные имена, но алтайский народ в недрах своей памяти сохранения легенды и сказания о кезерах − воинах и их ратных подвигах.

По явному недоразумению каменные фигуры воинов получили неточное и по сути обывательское название − «каменные бабы». Его принесли с собой переселенцы из южнорусских степей. Там многие из них действительно изображают женщин − матерей и прародительниц, тогда как на Алтае в монументальной каменной скульптуре воплощён образ древнего тюркского воина. Их каменные изваяния созданы в начальный период появления на обширных степных пространствах Центральной Азии древних тюрков, создавших свою государственность, политической основой, а также важным условием консолидации и культурного расцвета алтайских тюрков-теле в средневековую эпоху послужил могущественный Тюркский каганат. Границы его владений простирались от Кавказа до Забайкалья. Включение Алтая и его населения в состав огромной кочевой империи не только открыло доступ к сокровищнице духовных и материальных ценностей других народов, но и вызвало яркую вспышку творчества алтайского народа, внёсшего свой замечательный вклад в мировую культуру.

***

Одним из ярких проявлений древнеалтайской культуры, зародившейся по тюркским преданиям в верховьях реки Чуи, и была тюркская каменная скульптура наших предков. Первые образцы изобразительного каменотёсного искусства тюрков схематичны и маловыразительны. Они в условной манере передают лицо человека, выполненное в верхней части стелы. Но поступательное развитие культуры и возросшее мастерство местного ваятеля являют нам поистине уникальные и реалистичные портреты представителей древнетюркской элиты. Многие из них показаны в парадном облачении с оружием (сабля и кинжал) на поясе, набранном фигурными бляхами. Число и состав поясных блях у кочевников всегда служили знаками воинского различия и вышестоящего в иерархии общества. Обычно, в правой руке знатного воина изображена чаша или кубок, − левая опущена на рукоять сабли. 

Новые работы белорусской художницы Rimo Zanmo (Анастасии Фоминой)

 

Happy New Year, dears!

 З новим роком, дорогі мої друзі !

Нехай здійсняться усі-усі наші задуми і мрії, 

Хай буяє творчість, пишеться й малюється, хай здоровими будуть тіло, помисли і усе причетне, нехай здобутки тішать серце й кишеню, а шанувальники пам'ятають, люблять і запрошують. 

Творімо, єднаймося, сяймо й тримаймося 🥰

Особливо вдячні побратимам і посестрам, Божої Вам опіки 

Олег Гуцуляк: Концепція Альбера Камю про цивілізацію Середземноморського духу і концепт України як її "затоки"

 Для Альбера Камю «Середземноморська цивілізація» (або «середземноморська думка» — la pensée de midi) була не просто географічним поняттям, а потужною філософською та етичною альтернативою ідеологіям сучасної йому Європи.

Це бачення він найповніше сформулював у своїх ранніх есе («Літо», «Виворіт і лице», «Шлюбні бенкети») та в кульмінаційній праці «Бунтівна людина» (1951).

1. Суть концепції: Міра проти Безміру

Головний конфлікт, який описує Камю — це протистояння Середземноморської міри (mesure) та Північного безміру (démesure). 

Північна ідеологія (Німеччина, СРСР): Камю критикував німецьку філософію історії (Гегеля, Маркса), яку він називав «ідеологіями туману». На його думку, вони занадто зосереджені на майбутньому, на абстрактних ідеях та «історичній необхідності», заради яких можна приносити в жертву живих людей.

Середземноморська думка: Це сонячна, «полуденна» філософія, що базується на давньогрецькому ідеалі гармонії. Вона визнає межі людських можливостей. Камю вірив, що клімат і ландшафт формують мораль. Середземномор’я вчить мудрості через обмеженість ресурсів і вічність стихій.

2. Ключові характеристики Середземноморського духу (the Mediterranean Spirit)

А. Сонячний гуманізм

Для Камю Середземномор’я — це край, де природа (сонце, море, небо) домінує над історією. В той час як Європа «хвора на історію», то середземноморська людина живе «тут і зараз». Це філософія насолоди життям попри його абсурдність.

Світло сонця (Solaire) висвітлює речі такими, як вони є, не залишаючи місця для містифікацій та політичного «туману».

Апологія тілесності: Смак плодів, запах полину, відчуття солі на шкірі — це справжня реальність, на противагу «паперовій» реальності бюрократії.

Б. Життя в гармонії з природою

Камю вважав, що північні ідеології намагаються підкорити природу і змінити світ силою. Натомість середземноморський дух передбачає споглядання та прийняття світу таким, яким він є. Щастя — це «проста злагода між людиною та її життям».

В. Бунт без терору

У книзі «Бунтівна людина» він стверджує, що справжній бунт має бути «середземноморським» — тобто він має зупинятися там, де починається насильство над іншою людиною. «Ми обираємо Елладу та міру... Середземноморська думка — це та, що не зрікається ні природи, ні розуму».

3. Чому це важливо сьогодні?

Камю пропонував Середземномор'я як ліки від нігілізму та тоталітаризму.

Проти фанатизму: Міра вчить нас, що жодна ідея не варта того, щоб ставати абсолютом.

Проти відчаю: Споглядання краси моря та сонця дає сили продовжувати боротьбу навіть у найтемніші часи (як це робить доктор Ріє у романі «Чума»).