Це не застигла статуя з «Дерева Відповідей», де кожен лист — це готова догма. Це Людина-Запитання. Її погляд спрямований не всередину себе, а в розпечене марево горизонту, туди, де структурований світ закінчується і починається територія Степу - «дикого океану».
Її прикраси — це не розкіш, а ті самі «вузли» (knots) пам'ятs, які ми зберігаємо. Це спадок предків, переплавлений у сучасні сенси. Вона несе в собі вагу історії, але ця вага не заважає їй рухатися.
У її вбранні — складне плетіння досвіду. Тонка тканина ідей, поєднана з грубою шкірою реальності. Вона — справжня «скіфянка»: здатна витримати інтелектуальний вакуум високих теорій і водночас не задихнутися в пилу реальної боротьби за сенси.
За її спиною не доглянутий садок, а непередбачуваний ландшафт. Степ у нашій культурі — це і є абсолютна свобода, де немає стін, але є постійна небезпека. Це простір, де «Людина-Запитання» почувається як вдома, бо вона не потребує огорожі. Для «Людини-Відповіді» цей пейзаж ворожий. Для Людии-запитання — це простір можливостей. Вона знає: там, де немає готових стежок, кожен крок є актом творення.
«Бути собою сьогодні — це не шукати прихистку в чистоті минулого, а вміти бачити красу в хаосі буденності, зберігаючи при цьому людське обличчя».
Степовий зір — це здатність розрізняти мікрорухи в статичному хаосі. Там, де звичайне око бачить лише пісок і суху траву (шум чи рутину), Скіфянка бачить напрямок вітру, наближення грози або слід того, що пройшло тут годину тому...
Для «Людини-Запитання» об’єкти — це лише тимчасові згустки енергії. Степовий зір дозволяє бачити не те, чим річ є зараз (статика), а те, чим вона може стати через мить (динаміка). Це бачення потенціалу.
У Степу порожнеча - це ілюзія. Насправді ж - це простір, заповнений можливостями, які ще не встигли закостеніти. Для інших: «Тут нічого немає». Для неї: «Тут ще нічого не побудовано, а отже, тут можна створити все». Це стратегічне терпіння: вміння дивитися на чистий аркуш чи хаотичний ринок і бачити там логіку майбутніх подій.
На відміну від «вертикального» зору (ієрархії, чини, догми), Степовий зір — це зір горизонтальний. Вона бачить зв'язки між максимально віддаленими точками. Вона може з'єднати архаїчний символ на своїй золотій каблучці із новим пульсом Степу, бо в Степу все знаходиться на одному рівні горизонту.
Степ часто народжує ілюзії. Степовий зір — це ще й критичне мислення. Вона вміє відрізняти справжній оазис від фата-моргани. Вона не біжить за кожною яскравою відповіддю, бо знає: справжнє зазвичай приховане при самій землі, у корінні трав.
***
Коли ідеологічні парки (Прогрес, Інтернаціоналізм) згорають, на попелищі залишається або Міщанин, або Скіф. Міщанин одразу починає збирати обгоріле каміння, щоб побудувати стіну — так народжується агресивний традиціоналізм як реакція на страх. Скіфянка вмикає Степовий зір, який працює через три фільтри:
1. Розрізнення «Живого» та «Муміфікованого»
Міщанин хапається за «традицію» як за мертвий ритуал, щоб сховатися від реальності. Степовий зір бачить, що справжня традиція — це не поклоніння попелу, а передача вогню.
Для неї Золото на шиї — це не символ «національної зверхності», а технологія виживання духу, що пройшла крізь тисячоліття. Вона бачить зв'язок між скіфською пектораллю і квантовим кодом, бо обидва — спроби впорядкувати хаос.
2. Дистанція від «Марева Натовпу»
Етнічні конфлікти та війни часто живляться «колективним маревом». Степовий зір — це зір самотнього вершника. Вона бачить, як ідеологія (будь-яка) намагається використати її «вкинутsсть» у світ, щоб зробити її частиною механізму.
Її захист в тому, що вона ставить запитання там, де інші кричать гасла. Її неможливо мобілізувати ненавистю, бо вона бачить за кожним конфліктом те саме «Буденне» — чийсь страх, чиюсь жадобу або чиюсь неспроможність бути вільним.
3. Прийняття Хаосу як Робочого середовища
Там, де міщанин бачить «відсутність сучасного розвитку» і впадає у відчай, Скіфянка бачить первинний хаос. Для неї Степ — це не пустка, а місце, де старі вузли вже померли, а нові ще не встигли стати в’язницями.
Вона не чекає на «державний прогрес». Вона створює свій власний прогрес у точці, де вона стоїть. Її прогрес — це її «вузли», її зв’язки, її здатність залишатися людиною в нелюдських обставинах.
Степовий зір — це здатність дивитися на катастрофу і бачити в ній не кінець історії, а зміну ландшафту. Це перехід від питання «За що мені це?» (позиція жертви/міщанина) до питання «Де тут мій шлях?» (позиція Скіфянки).
«Коли світ навколо стає пласким і закритим, єдиний спосіб не задихнутися — це тримати погляд на горизонті, де Степ зустрічається з небом. Там, де інші бачать кордон, Скіфянка бачить вихід».
***
Якщо Прогрес був лише декорацією (ідеологією), то справжня драма розгортається на рівні Dasein (Тут-Буття), де фінальний вибір стоїть не між «лівим» чи «правим», а між двома типами існування після краху ілюзій.
Цей вибір — Das Sain (Авель) чи Das Cain (Каїн) — і є тим моментом, коли «Людина-Запитання» остаточно визначається.
Етика Степу: Між Sain та Cain
Коли юнацькі мрії про «Прогрес» розбиваються об реальність, а ідеологічні підпорки зникають, людина залишається наодинці зі своєю «вкинутістю» в Dasein. Степ не дає вказівок. Він лише віддзеркалює те, що всередині.
Досвід пережитих ударів (несправджене кохання, зрада, страх, виживання) — це паливо. Але куди воно спрямує вершника?
1. Шлях Das Cain (Каїн) — Бунт скривдженого
Це шлях міщанства, яке відчуло себе ошуканим. Каїн вбиває Авеля, бо його «жертва» (його сподівання на прогрес) не була прийнята світом. У сучасному Степу - це шлях ресентименту. Це той самий агресивний імеріалізм і війни.. Каїн намагається заповнити порожнечу навколо себе кров'ю та кордонами, бо не може витримати власної «вкинутості». Його золото — це зброя. Його запитання перетворилися на звинувачення.
2. Шлях Das Sain (Проста святість Авеля) — Прийняття буття
Це і є справжній шлях нашої Скіфянки. Це не та «святість», що в іконах, а «проста святість» людини, яка прийняла удари долі та не дала їм перетворити себе на звіра.
Sain (Авель) у Степу — це той, хто бачить «вкинутість» як дар свободи. Вона знає про двуличність світу, але сама не стає дволичною. Її золото — це не ознака багатства, а «вузли» (knots) вдячності та пам’яті про те, що вистояло. Це етика Співіснування без ідеологічних милиць.
3. Результат Dasein (Існування)
Тут немає третього шляху. Або ти стаєш Каїном, який будує стіни з трупів і традицій, щоб заглушити біль, або ти стаєш Авелем (Sain), чия «проста святость» полягає у здатності бути чесним із самим собою серед хаосу буденності.
Її погляд — це не погляд вбивці, але й не погляд жертви. Це погляд людини, яка пройшла через «Каїнову спокусу» ресентименту, але вибрала зберегти «людське обличчя».
Ця дихотомія Sain/Cain ідеально закриває питання про те, чому постсовєтський простір провалився у війни. Він просто не зміг народити достатньо «Авелів», здатних витримати свободу Степу, і масово обрав шлях Каїна.
«Хто я в цьому Степу — той, хто несе святость буття, чи той, хто несе ніж Каїна?».
.jpeg)
Любовь Ермолина
ОтветитьУдалитьЦе рідкісний текст, де Степ перестає бути метафорою і стає методом мислення.
Не романтикою свободи, а навиком жити без підпорок — без догм, без крику, без ілюзії готових відповідей.
«Людина-Запитання» тут — не образ, а антропологічний тип майбутнього: той, хто витримує порожнечу, не заповнюючи її ненавистю.
Скіфянка не проти порядку — вона проти мертвого порядку. Вона чітко розрізняє: де традиція як передача вогню, а де — як поклоніння попелу.
Дихотомія Cain / Sain — ключова.
У Степу неможливо сховатися: або ти перетворюєш біль на ніж, або — на ясність.
Саме тому пострадянський простір так легко скотився у війни: надто багато хто не витримав свободи без інструкцій.
Це текст не про ідентичність.
Він про вибір способу існування після краху ідеологій.
І про рідкісну сьогодні мужність — залишитися людиною там, де хаос найпростіше зробити зброєю.