Розглянуто проблему ототожнення скіфів з котримсь із етнархів, які згадані у старозавітній Таблиці Народів. Стверджено, що на сьогоднішній день в українській і зарубіжній скіфології, настійливо пропагується ідея центральноазіатського походження скіфів, що, буцімто, їх першопочатки слід виводити із районів Алтаю, Туви та Північного Казахстану і пов’язувати з середовищем, де в майбутньому виникли фіно-угорські чи тюркські народи. При цьому, погляди прибічників «центральноазіатської теорії» не лише не враховують, а часом свідомо ігнорують давні письмові джерела, в яких першопочатки скіфів і Скіфії локалізуються у зовсім іншому районі. Зроблено висновок, що т.зв. центральноазіатські «скіфи» (у традиційному розумінні цієї назви) не можуть мати стосунку до старозавітного етнарха Ашкеназа, який згаданий у Таблиці Народів.
Ключові слова: скіфи, ішкуза, Ашкеназ, Таблиця Народів, давньоєврейські таргумісти, ранні раввинські коментатори, Еритрейське море, Михалківська група пам’яток
У сучасній скіфології можна відмітити, здавалось би, парадоксальне явище: в останні два-три десятиліття чимало українських і зарубіжних дослідників чим раз відважніше співставляють у своїх працях етнонім
«скіфи» (елам. “iskura”, аккад. “iskudurru”) з іменем
правнука старозавітного Ноя і старшим сином Гомера – Ашкеназом. Останній згаданий у
біблійній Таблиці Народів (Кн. Буття, 10:3), створеній не пізніше
Х-ІХ ст. до нар. Хр. Ще один раз – у вигляді словосполучення
«Царства Ашкеназькі» ця назва зустрічається у св.
Пророка Єремії (Єр. 51:27).
Однак, незважаючи на безсумнівну важливість аргументації (у правомірності такого співставлення) дослідники, зазвичай, не вдаються до роз’яснення своєї позиції в даному питанні (див. праці І.Д’яконова, І.Медведської, А.Алексеєва та ін.). Навіть, в Етнографічному покажчику до фундаментальної праці А.Доватура, Д.Каллістова і І.Шишової (1982) цілком відсутні покликання на назви «Ашкеназ» і «ішкуза». Останні майже повністю відсутні і в книзі І.Кукліної «Этногеография Скифии по античным источникам» (1985). Така ситуація виглядає досить дивною і, очевидно, мусить мати своє пояснення.
По-перше, сьогодні у світовій культурі
під терміном Ашкеназ, зазвичай, розуміють:
1-назву Германії у середньовічній раввинській літературі; 2-гілку єврейського народу у Центральній Європі, яка уявлялась як місце розселення тут нащадків біблійного Ашкеназа. Наприклад, в Мідраше р.Берех’я пише, що
«Ашкеназ, Ріфат і Тогарма суть Германія» в чому вбачають наслідування Талмуду (Йома, 10а; Єр.Мег.71б), де
ім’я Гомера, батька Ашкеназа, передано через «Германія» і за співзвучністю може бути ототожнене з пізнішою Германією (Bereschith rabba, XXXVII, 1 – цит. за: Еврейская энциклопедия Брокгауза и Эфрона»). По-друге, згідно з тією ж Євр.Енц. Бр. Єф., Таргум до Книги Буття і І Книги Хронік, а також Талмуд (Йеруш. Мегил., І, 71б) та Мідраш (Beresch. Rab., XXXVII)
ототожнюють Ашкеназа з «Азією» - римською провінцією (Asia propria або ж proconsularis), яка складалася лише з
трьох областей – Лідійської, Фригійської і Карійської. Таргум Єрушалми в старозавтному Ашкеназі бачить о
дну з областей Асирії – Адіабену. Крім того, у середньовічних єврейських творах (наприклад, у Йосиппоні) а також у Євсевія а
шкеназами названі тевтони, а такий один з найбільших галахичних авторитетів епохи гаонів і основоположник раввіністичної літератури як Саадія (892-942 рр.) розумів під
ашкеназами слов’ян. Сучасні дослідники пов’язують
з Ашкеназом ім’я фрігійського царя Асканія і, за Гомером, однойменну
ріку між Фригією і Віфінією. І саме
ашкеназами називався народ в Мезії і Фригії, який в подальшому переселився у Західну Вірменію (наприклад, вірменське ім’я
Ашкен).
З вищенаведеного можна зробити висновок, що т.зв.
центральноазіатські «скіфи» ( у традиційному розумінні цієї назви)
не можуть мати стосунку до старозавітного етнарха Ашкеназа, який згаданий у Таблиці Народів. Відомості, які подані в останній, на жаль, явно недооцінені сучасними археологами.