Останніми роками у багато країн світу завітала
толерантність. Що ж це таке і з чим його їсти? Кажуть, що
це на зразок терпимості, до того, що повністю, або частково суперечить твоїм моральним принципам, релігії, звичкам, культурі та сексуальним вподобанням. Тобто, треба себе поставити на місце іншої людини, спробувати зрозуміти, чому вона так себе поводить, навчитися поважати її культуру, молитви, політичні погляди та орієнтації.
Добре! Нема проблем! Коли ми їдемо в чужу країну, ми майже завжди себе так і поводимо. Їдемо в арабські країни, замотані з ніг до голови. Не переходимо дорогу в забороненому місці. Не співаємо на всю горлянку наших пісень о третій ночі в історичному європейському центрі ( хоча деколи і співаємо) ).
Але щ
о робити, коли ця поведінка однобічна. Тобто ти поважаєш чуже життя та звички, а твоє від того втрачає право на існування.
Наприклад
, не можна говорити, що думаєш, бо це образить півсвіту. Не можна бути гетеросексуалом, тобто можна ним бути, але не треба цим хизуватися всюди, бо це зразу притіснятиме тих, хто обрав для себе щось інше (особисто я поважаю вибір інших людей, але якщо мені подобаються чоловіки, то що мені тепер перевчатися, чи що?). Скоро заборонять говорити про м‘ясо, бо це може травмувати тендітну, сформовану на трав‘яних культурах, душу вегана, чи вегетаріанця (нічого проти не маю, сама пробувала перейти на інший бік, але сало з часником - це кохання всього мого життя, вибачте). Я вже мовчу про релігію!
Так от, уявіть. Живете ви собі спокійно. Час від часу їздите за кордон, на світ глянути. І ось починається. З усіх екранів, плакатів, газет, журналів до вас долітає це слово - толерантність! Дитина вашого сусіда день і ніч верещить?
То так має бути! Це ж діти! Навіщо їх виховувати, якось самі виростуть. Сам ваш сусід не тільки не вірить ні у що, окрім чарки, а ще й вам доводить, що Бога не існує, і ви даремно ходите по тим церквам.
Мовчіть! Толерантно так мовчіть, з розумінням в очах, можете навіть підіграти. Бо ж чоловік має право на власну, хоч і п‘яну, але все ж таки, думку. А дружина того самого сусіда сидить на якійсь, дуже важливій для спірітуальних практик, дієті - без м‘яса, без молока, без нічого! І вже і вашу жінку по-тихенько намовляє.
Тихо ви там! Ваша жінка теж людина, і має повне право вибрати, від чого і коли їй помирати. А те, що ваш колега по роботі почав до вас нерівно дихати і забігати на декілька хвилин до вас у офіс, щоб похизуватися новою рожевою краваткою, нікому ж, крім вас, не заважає.
Тож і мовчіть собі у стіл. Може для людини ви - омріяна половинка, чи тичинка, чи пестик, чи як там. А якщо ви вважаєте себе справді сучасною цивілізованою особистістю, то можна і допомогти раз колезі взнати вас краще, чи глибше, як там вже вийде. І якщо весь ваш колектив вирішив перейти на здорове харчування з лотків, то чого ж відмовлятися? Сміливо рубайте собі салат, і не забувайте, що ви - гастрономічна меншина, тож толерентненько так прицьмакуйте, і кажіть, що дуже смачно. Бо все це, я вам скажу, ще можна переосмислити і пережити.
А
найскладніша проблема - це коли наступають на горло твоїй культурі, і переконують тебе, що чуже - краще, вигідніше, новіше та блискучіше, а якщо і не зовсім так, то всеодно треба посунутися. Ось тоді і вилазить з кущів розлючений націоналізм. Так, саме націоналізм останнім часом і бореться з толерантністю.
Бо чим більше нав‘язується чуже, тим ріднішим стає своє. І це трохи смішно виглядає. Бо концепція загального миру і всепрощаючої толерантності
розбудили звіра, який спокійно собі спав вже багато десятків літ.
І
чим більше буде тиск і нав‘язування, тим більшим буде і опір. Та ви, мабуть, і самі вже все помітили.
За останні роки я все більше людей на вулицях бачу у вишиванках. Що це? Це опір! Це прокинулось відчуття своєї приналежності до власної культури, традицій, цінностей, історії. І скажене, не побоюсь цього слова, бажання все зберегти та примножити. І цей конфлікт буде триватиме доти, доки не припиниться тиск.
Бо своє - найрідніше та найцінніше.