Володимир Єшкілєв: Обиватель і його боротьба з "довгими історичними стратегіями"

 Отже, після кількох місяців суспільної нестабільності, “настроєвої ломки” та інфляції оптимістичних прогнозів картина майбутнього виправлена. Масова обивательська свідомість осягнула (проте внутрішньо не прийняла) той прикрий факт, що війна буде довгою, витратною і виснажливою.

Тепер для більшості зрозуміло (але, знов-таки, не прийнятно), що перемога безпосередньо пов’язана зі здатністю держави пережити черговий “історичний спазм” московської імперської реставрації. При цьому пережити його пасивно і принижено (як це роблять, скажімо, Грузія чи Казахстан) нам не до смаку. Та й не вийде. Адже саме ми опинилися на вістрі експансії, узяли на себе головний удар і, судячи з усього, змушені будемо гордо витримувати агресію до завершення “спазму”.

Зрозуміло, що маємо справу з історичною аномалією, пов’язаною з московським типом освоєння простору, який є цивілізаційним вивихом, своєрідною грубою мілітаристською пародією на Візантію.

На жаль, історія свідчить, що такі вивихи можуть існувати дуже довго. Скажімо, Ассирія, мілітаристська пародія на Вавилонське царство, протрималася ціле тисячоліття. Для знищення цієї паразитичної держави аграрним монархіям Сходу довелося створити першу у світовій історії багатосторонню військову коаліцію.

Умовою існування аномалій є безперервна агресія, яка живить їх навіть не ресурсами, а “смислами існування”, примиренням із власною глибинною неправильністю. Мирні періоди в їхньому житті є періодами занепаду, смислового глухого кута, хворобливих пошуків втраченого часу.

Стратегії, спрямовані на те, щоб пережити історичну аномалію, — це “довгі стратегії”. Вони передбачають не лише колективну (громадянську) витримку, але й певний штиб колективного способу мислення, який у масовій свідомості ефективно сепарує тривале від минущого, стрижневе від маргінального. А ще ці “довгі стратегії” для свого успіху мають бути консолідовано та свідомо підтримані панівними суспільними елітами. Це ледь не головна умова для втілення “довгої стратегії”.

Тут, на жаль, ми стикаємося з нашою рідною архаїкою. Історично більшість українців усе ще віддає перевагу не закону, а справедливості, шаблону (звичаєвій модальності), а не принципові (дискурсивній модальності).

Ми живемо в тих базових світоглядних координатах, що передбачають стратегування, базоване на імпульсах колективної волі, імпульсах прагнення справедливості, негайної відплати та адресної помсти. Тому в нас цінують крикунів і шукачів таємної змови. Ідеальний провідник натовпу — галасливий конспіролог, що показує пальцем на ворога народу (“іншого”, “чужого”, “не нашого”), плаче, хапається за сувенірну шаблю та волає про відплату.

Обиватель прагне реакції в стилі “тепер або ніколи”. Обиватель не осмислює періодів, довших за один-два роки. Бо в дальшому майбутті, переконані обивателі, “невідомо, що буде”. Вони не відчувають часу інститутів громадянської спільності, “часу держави”, спроможного тривати сотні років. Відповідно, “внутрішній планувальник” обивателя не заглядає за горизонт часу, обмежений змінами в сімейному стані, професійними перспективами, господарськими й торговельними циклами.

Tina Polek: Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг

Цю статтю я прочитала на одному диханні, але спершу думала не писати про неї тут, адже вона адресована не нам, а західним антропологам, які висловлюються щодо війни в України. Однак зараз я бачу, що нам також важливо розуміти, яка величезна прірва лежить сьогодні між тим, як говорять про війну українські дослідники, і тим, як її описують чимало іменитих західних колег.

Йдеться про статтю Julia Buyskykh  (клянусь, вона мені не платить, просто справді дуже багато робить важливого для української антропології) “Старі-нові колоніальні тенденції в соціальній антропології: емпатія в часи війни”. Це вперше, коли саме українська антропологиня дала публічну академічну відповідь англійською у фаховому журналі на всі некомпетентні закиди західних колег з приводу російсько-української війни.

Вмістити в цей короткий пост всі думки Юлії не вийде, але ось найголовніші:

Західна антропологія є водночас пост- і неоколоніальною.

Антропологи від початку допомагали в розбудові імперій, і при цьому вони свято вірили, що захищають інтереси корінних культур. Тому виникла велика суперечність, яка лежить в ядрі нашої науки.

Західна антропологія вже давно розпочала процес деколонізації. Однак деколонізуючи свої методологічні підходи та теоретичні рамки, що стосуються західної імперської спадщини (наприклад, британської, французької чи бельгійської), антропологи так і не навчились бачити ту саму проблему, коли йдеться про Російську (нео)імперію.

Ієрархія знань та ієрархічні холівари

Величезною проблемою сучасної антропології є трансляція ідей із “Заходу” на “Схід”. Західні вчені сприймаються авторитетними “світовими експертами”,  тоді як східні вважаються “місцевими”, “тубільними”, не достатньо кваліфікованими для теоретичного аналізу.  

Майже двадцять років тому польський антрополог Міхал Буховський розпочав епічний холівар щодо «ієрархії знань» з  британським антропологом Крісом Ханном. 

Буховський дорікав західній антропології колоніальністю, звинувачуючи «західних» вчених у тому, що вважають себе «кращими», ніж  колеги зі «сходу». Він критикував західних дослідників за те, що вони використовують науку Центрально-Східної Європи лише як джерело етнографічних даних, а не як місце з гідною теоретичною базою. 

У відповідь Кріс Ханн демонстративно наголосив, що ці ієрархії існують через «нижчу» якість роботи «місцевих» вчених, мовляв, їм треба спершу навчитись писати монографії «еквівалентної глибини і витонченості». Тому східні вчені мусять «підтягуватися» до рівня західних колег, інакше вони не мають права претендувати на місце на науковому «ринку». Вчені зі сходу спершу мусять стати справжніми антропологами, тобто вивчитись на заході, і лише після того проводити дослідження в себе вдома.

Буховський у відповідь на це розлютився і ткнув Ханна носом у те, що  такі неоліберальні терміни, як «ринок», «конкуренція», «суперництво», справді є елементами мислення західних колег, однак вони все ще не вторглися в академічні кола Центрально-Східної Європи. До того ж, навіть вивчаючи Центрально-Східну Європу, західні антропологи посилаються виключно на своїх західних колег, повністю ігноруючи напрацювання місцевих дослідників. 

Пізніше Буховський звинуватив вестернів в упередженості, мовляв вони сприймають постсоціалістичних антропологів як пережитки комуністичного минулого: фольклористів, теоретично-відсталих емпіриків і вузьколобих націоналістів. 

Кріс Ганн на це задекларував початок «нової академічної холодної війни» між дисциплінарними традиціями академічного Сходу та Заходу. На його думку, антропологія/етнографія в усій Східній Європі нині є полем міжусобних сутичок.

З часу цієї дискусії минуло вже два десятиліття, але всі ці розбіжності досі гострі, як і тоді. У 2014 році польська антропология Аґнєшка Пасєка писала про те, що в західному середовищі одних науковців сприймають як «місцевих вчених» — тих, хто ледь може висвітлити місцеву специфіку, а інших — як «глобальних експертів», здатних пролити світло на універсальні явища та проблеми. «Місцеві» вчені при цьому часто сприймаються виключно як інсайдери або «національні лінзи», які допомагають побачити місцеву специфіку.

Сьогоднішній Саїдівський орієнталізм можна сміливо назвати вестплейнінгом, адже західні інтелектуали зверхньо демонструють свою заступницьку та привілейовану позицію, висловлюючи свої претензії щодо «відсталих» східноєвропейців, які «не здатні» зрозуміти ситуацію у своїх країнах і не мають базових знань про свій регіон.

Як долати колоніалізм?

Щоб подолати колоніалізм, треба спершу дати чесну відповідь на низку важливих запитань. Як на антропологію впливає російсько-українська війна? Чи відбудеться деколонізація антропології, яка подолає бар’єри між «місцевими вченими» та «глобальними експертами»? 

Одним зі способів подолання кордонів, породжених інтелектуальним колоніалізмом в західній академії, є активна емпатія. Це не просто співчуття як вміння бачити чужий біль, а й вміння співвідносити себе з ним і відчувати його. 

Як зазначив Тім Інголд, «антропологія — це філософія з людьми», сьогодні цей заклик слід прочитати як заклик до антропології зі співчуттям до цих людей.

Посилання на статтю - https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315

Кирилл Серебренитский: История и идеология

 ... Научная история и прочая социальная антропология  - это (по крайней мере, по природе и по замыслу)  исследование действительности изнутри. 

Идеологии - это (по замыслу и по природе) трансформационное воздействие на действительность извне. 

История стремится проникнуть в то, что было, и, соответственно, есть. 

Идеология стремится воплотить то, что, предположительно, будет, и, соответственно, то, чего нет. 

То есть, попросту: история стремится к правде, идеология исходит от лжи. 

Потребитель исторического нарратива получает некий меланж, суррогат, - историю, которая разбавлена, или, наоборот, сгущена, идеологической слизью, - в соответствии с пожеланиями заказчика, с напором цензуры и с вненаучными кавернами личного мировосприятия учёного-историка. 

То есть: научная история не лжива и не правдива сама по себе. 

Соотношение лжи и правды в каждом тексте - различно, и его  можно измерить на глаз.

Научная история лжива настолько, насколько она идеологична.

Святослав Щербина: Я - козак-характерник

Живе в мені, ще здавна, дух Хортиці й волхвів
і кров нуртує в жилах славетних козаків:
я – козак-характерник, я прийшов із віків
з тих далеких у часі з-за Порогів Лугів.

Я – козак-характерник, маю шапку й жупан
і в степах українських над панами я пан;
маю шаблю й пістоля, маю брата-коня,
ми із ним нерозлучні й ризикуєм щодня.

Маю зір соколиний, вовчий нюх маю й слух;
кожен кущик і камінь – то мій брат, то мій друг;
маю хату у полі, вітер ковдрою є,
я безмежно щасливий, бо довкіл все моє.

Маю вільну я душу, маю гордість та честь –
козаку все під силу, коли воленька є.
Я люблю Україну і мій рідний Народ.
Тож ставай, брате, поруч й проженемо заброд!

За руїни і смерті, сльози вдів, матерів
знищим всіх московитів, клятих тих ворогів,
аби їм не кортіло нападати на нас.
Хай квітує Вкраїна у свій зоряний час!

Я – козак-характерник, я прийшов із віків
з тих далеких у часі з-за Порогів Лугів.
Я люблю Україну й незнищенний мій Рід,
буду їх захищати доки житиме Світ!!!

Свята Хортиця, 30 вересня 2017 року.

Юрій Сиротюк: «Ліквідація російської імперії»

«Ліквідація російської імперії»: сигнальники вже у мене в руках. Отож, крах москви неминучий. Зворотній відлік запущено

10 лютого 2024 року відбудуться 11 Бандерівські читання: ліквідація російської імперії у формі засідання тіньового генштабу і воєнного кабінету по розчленуванню Росії:)

За участі дослідників імперського простору і поневолених Москвою народів і звісно Держдепу США.

Захід організовує недержавний аналітичний центр Українські студії стратегічних досліджень.

Учасники події обговорять неминучий крах росії та передумови, що роблять його реальним майбутнім.  Фокус «Бандерівських читань» зосереджено на трьох напрямках:

-    Перспективи самовизначення поневолених росією народів

-    Російсько-українська війна як головний поштовх до знищення імперії

-    Наслідки розвалу росії для України, сусідніх держав і всього світу

Трансляція заходу розпочнеться о 18:30 на Ютуб-сторінці НАЦ «УССД»: https://www.youtube.com/live/iWcQt9hw168

Учасники:

Януш Бугайський, старший науковий співробітник Джеймстаунського фонду у Вашингтоні, голова програми вивчення Південної та Центральної Європи в Інституті дипломатичної служби Державного департаменту США, автор бестселера «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування росії»;

Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання, молодший сержант-гранатометник 5-ої окремої штурмової Київської бригади ЗСУ;

Юрій Олійник, політолог-міжнародник, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень»;

Ростислав Мартинюк, публіцист, тележурналіст, дослідник східних фіно-угорських ідентичностей, заступник голови Київського товариства «Ерзянь Вал»;

Олександр Чупак, фінансовий аналітик, керівник економічних програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

«Розміри росії, здобуті століттями імперських завоювань і колонізації, – це фундаментальна структурна слабкість. Замість побудови стабільної, правової і продуктивної держави, усі російські режими зосереджували увагу на розширенні меж московії і поневоленні різноманітних регіонів і народностей у межах кордонів імперії»,  – наголошує американський дослідник розшматування росії  Януш Бугайський.

Він також переконаний, що Росія не може виграти війну проти України: «Я вірю, що режим вичерпає свою могутність, утримуючи країну від розвалу. Внутрішній тиск буде наростати. Ми побачимо боротьбу між кремлем і його опонентами в армії та у спецслужбах. Між націоналістичними та імперськими групами, що ворогують. Між москвою і кількома невдоволеними республіками, навіть регіонами, населених русскімі. Ми вже бачили це під час бунту прігожина минулого літа. А також на прикладах смертей олігархів і високих чиновників, частих армійських чисток, перестановок і відкритих суперечок у військових структурах».

Детально про це в окремих виступах та дискусії мовців.

Окрім того, на Бандерівських читаннях «Ліквідація російської імперії» презентують однойменну книгу, куди увійшли статті науковців, ветеранів, чинних військовослужбовців, представників поневолених народів. Також буде оголошено імена переможців конкурсу есе для молоді «Світ без росії – нові виклики та перспективи». Найкращі роботи конкурсантів ви зможете прочитати у книзі. Передзамовити книгу можна тут: https://forms.gle/v2SGG6FuFoBG3NJR8

Книги до речі, по передзамовленню розбігаються як гарячі пиріжки. Встигнуть отримати книгу з першого накладу.

@читачі, До зустрічі на руїнах Кремля:)

Андрій Бондар: Правда не лежить посередині. Вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя

У пам'ятний день визволення Аушвіца-Біркенау слід констатувати: сьогоднішнє людство дійшло до того, що "ніколи знову" легко перетворилося на "можем павтаріть". 

Геноцид не тільки можливий. Він живий. Убивати цілі народи на очах у всього людства знову стало нормою. Нормою стало не соромитися телебачення "Тисячі пагорбів", з якого щодня вже впродовж 15 років ллється бруд і ненависть на сусідній народ. Нормою стало називати терористом країну, яка захищається від окупації і агресії. Нормою стала ганебна і цинічна формула "не дати Україні виграти – не дозволити росії програти".

З геноцидом ручкаються, з геноцидом торгують, з геноцидом грають у теніс. Людство люблять входити в становище нації, яка творить і здійснює геноцид. Бо людству так цікавіше. Людство чомусь проявляє небачену великодушність до людожерів. Мабуть, це від стокгольмського синдрому.

Чомусь вважається, що країна, яка здійснює геноцид іншого народу, всього лише "помиляється": просто країні і її народу "не пощастило" з режимом. Тому їм прощають просто на ходу їхніх маніяків.

Буча, "Бучанський М'ясар"... Хто тепер так називає путіна? Ніхто. Ця наличка не прижилася. А знаєте чому? Тому що це не ПОЛІТКОРЕКТНО. Прощають на ходу, бо не вважають, що це щось ненормальне. Прощають, бо вважають, що політкоректність їх порятує у відповідний момент від загибелі. Цим і підбадборюють на подальші злочини. У сучасних людей коротка пам'ять на злочини проти далеких і абстрактних людей. 

Вчора він "Бучанський М'ясар", а сьогодні йому в дупло зазирає весь "глобальний південь", якому весь світ "щось постійно винен". А завтра вже його вважає договороздатним лідер симпатій республіканських виборців і, цілком можливо, майбутній президент США.

І вони можуть навіть погодитися, що тоді, в 1939–1945, мовляв, було щось дуже ненормальне, але через кому стверджують, що Ізраїль сам винен у 7 жовтня 2023, а Україна в 24 лютого 2022. Що геноцид має свою частину правди, яка нібито посередині. 

Ні, правда не лежить посередині. Як сказав колись Адам Міхнік, правда лежить там, де вона лежить. І вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя. 

І поки світ не усвідомить цієї простої істини, шукаючи модус вівенді з живим злом, яким є сучасні росія, іран і північна корея, весь антигітлерівський патос сьогоднішнього дня буде всього лише порожнім ритуалом, за яким не стоїть нічого, крім календарної риторики та лицемірства.

Владимир Видеман: Истоки дуализма науки и религии

Древнейшие люди, "войдя в разум", наблюдали мир непосредственно, "лицом к лицу", без концептуального фильтра позднейшей культурной традиции как системы символического кодирования жизненного опыта. К примеру, наблюдая движение небесных тел, человек воспринимал последние как некие сущности, о внутренней природе которых можно только догадываться. Они двигались, подобно живым существам, однако с регулярностью, не присущей поведению настоящих животных. 

Выживание в кормящем ландшафте требовало от древнего человека определенной систематизации законов среды его обитания - растительной и животной. Связь этой среды с циклическим движением небесных тел была замечена человеком еще в глубоком палеолите, когда его способность к интеллектуальной концептуализации, как и членораздельной речи в целом, только зарождалась. Поэтому не удивительно, что наши предки воспринимали Солнце, Луну, планеты и звезды как живых существ особой, внеземной природы.

Соответственно, фиксация закономерностей небесной механики, сочетаемой с природными циклами и сезонным поведением животных, формировала знаковую систему единого информационного канона, где одно было неразрывно связано с другим, допуская, таким образом, синонимию самого широкого порядка. Язык этого канона отражал уровень языка самого древнего человека, и был далек от развитой грамматики в современном смысле этого понятия. 

Тут, на мой взгляд, мы имеем дело с архетипами древнейших мифологий, выражаемых в прото-культурном единстве речи, графики, звука и пантомимы. Ибо только так можно было технически передавать от поколения к поколению символическую информацию о закономерностях осознаваемого человеком мира. 

Дальше, по мере развития общества и разделения труда (в особенности после неолитической революции), мы наблюдаем растущее расхождение между астрономическими наблюдениями и культурными практиками, основанными на символизме социального поведения. При этом связь этих практик с астрономическими закономерностями, понимаемыми как "жизнь небожителей", сохраняется, но последовательно утрачивает свою непосредственность. Показательно, что древнейшие храмы и иные места культового служения одновременно выполняли функции обсерваторий - более или менее примитивных, в зависимости от уровня культурного развития общества. 

Религиозные каноны бронзового и железного века особым образом кодировали достижения научного познания соответствующих эпох, пока древние греки совершили качественный скачок от мифологического сознания к парадигме сознания чисто научного. Именно они суммировали научные достижения предшествовавших им цивилизаций, и греческий язык стал языком международного общения интеллектуальной элиты Древнего мира, породив феномен эллинизации ойкумены. 

Однако, научное познание, развиваясь в процессе все более растущего разделения труда и интеллектуальных компетенций, постепенно привело к отрыву рациональности строгого ученого от интуиции глубокого мистика, ориентирующегося на магическую целостность бытия, как она воспринималась далекими предками. Отсюда - религиозный культ предков, природа которого кажется современному, "научно образованному" человеку просто данью древней мифологии. не более того. 

В свете всего вышесказанного можно приблизиться к научному (если культурная антропология является наукой) пониманию принципов древних мистических дисциплин, включая внутреннюю алхимию, ориентирующих человека на восстановление утраченной в мире "нового неба" связи  с предками, вплоть до главного небесного первопредка всего человечества. 

Согласно представлениям внутренней алхимии, вход в мир предков, существующих в мире "прежнего неба", находится в основании пуповины (в центре брюшной полости немного ниже пупка). Правильное сосредоточение ума на этой области ведет к проникновению адепта в пространство внутреннего канала и восхождению к эмпирею "прежнего неба" - месту обитания священных предков. 

В сущности, это может означать реализацию спящих в теле предковых импринтингов, вплоть до "генной памяти" первопредка, смотревшего на вещи в их целостности "до-грамматического" мышления. А возвращаясь с этого неба назад, в наше "новое небо", мы способны, в той или иной степени, пропустить этот опыт сквозь ментальную призму исторического человека "от Адама до наших дней". Это и есть практика реальных тертонов (если говорить языком буддийкой мистики). 

Это, однако, не гарантирует понимания передаваемого опыта третьими лицами. Точно так же, как астрономический или алхимический текст, транслируемый посредством "школьных" мифологем, остается закрытым для внешнего читателя, не владеющего символической азбукой соответствующей традиции.

Амвросий фон Сиверс: Понять время

     Историософия становится безсмысленной, если не понимать феномен самого времени. Перечисление исторических фактов ни к чему не приводит, ибо достаточно любой интерпретации, чтобы менять смысл событий. А уже основываясь на подобных соображениях, моделировать историософию по своему смотрению. Более того, данная историософия превращается в хорошее основание как для актуальной политики, так и для идеологии.

     Концепция Карла Маркса, по своей сути, есть специфическое переосмысление иудео-христисанской историософии — через определнную призму Просвещенцев. Давно подмечено — и совершенно точно, - что марксова концепция заменяет «избранный народ» «избранным классом». Но схема сохраняется прежней. 

     Однако, важно даже не критиковать всякие диковинные и не оправдавшие себя концепции, а вновь посмотреть на то, что нам являет библейская историософия. Оная имеет длинную историю, начирая с Сотворения мiра, с многочисленными и подробными родословиями, не только лиц, но и народов. Нам же стоит ныне обратить внимание к более узкой теме — но не менее важной и востребованной в разсуждениях. Имеется в виду уникальное пророчество Даниила, данное в двух текстах. Там дается толкования образов некого истукана и неких зверей, собою являемых чисто историософский концепт. Именно на основании сих пророчеств христиане и осмысляют всё происходяшее вокруг, что имеет актуальный характер.

 Итак, удивительные сновидения вавилонского царя Навуходоноссара имели место быть дважды. Истолковать их не смогли и вавилонские мудрецы. Только иудейскому пророку Даниилу сие оказалось под силу. В первом привидился некий истукан, во втором — четыре животных.

Анна Исакова: Мы реально спасаемся от смертельной опасности

Решение Гаагского суда, к сожалению, подтверждает моё раннее предположение, что полное уничтожение Газы и ХАМАСа только лишь, как месть за последние события, покажется миру чрезмерной. Несмотря на боль и гнев, вызванный последним по счёту ужасным погромом, если отвлечься от всех привходящих и исходящих событий и поставить себя на место людей, не испытывавших кошмар столетнего соседства с командой убийц, не подчиняющихся человеческим законам, эту позицию можно понять. Ведь, что решил этот суд, решение которого ни для кого не обязательно - ни для Кремля, ни для ХАМАСа и ни для нас: предложил ХАМАСу отпустить заложников, а нам прекратить месть. И всё. Дело закрыто.  

 А проблема снова в нашей пропоганде. В первой стадии этой войны и Нетаниягу, и вся политическая верхушка говорили не о мести за единичное преступление, а о невозможности жить рядом с преступным агрессором, сто лет пытающемся нас уничтожить. Это совсем другая "адженда", как говорят нынче. Иной взгляд на границы мести и равновесие причины и следствия. Если бы наша пропаганда усекла это с самого начала, Гааги бы просто не было. Мы не за одно преступление мстим, мы реально спасаемся от смертельной опасности и документальных доказательств этого у нас выше крыши. Но говорим-то мы только о похищенных младенцах и изнасилованных девочках, что уже не так и трогает сердца "мировой общественности": исламская агрессия повсюду приучила мир к тому, что таков характер её мышления, и мир к этому приспособился.

 Мы пытались сравнить ХАМАС с воинством Бин-Ладена, но мы не воспользовались для этого тщетельно спрятанными снимками того, что делал ХАМАС и его прямые предшественники в Дольфинариуме и в Маалот, на территориях и в Иерусалиме.. . везде, всюду и всегда. Не только мир толком никогда не слышал об этих преступлениях, их детали скрывали даже от населения Израиля, дабы не уменьшить градус сионистского пыла, словно люди, приехавшие сюда не знают или не должны знать, куда и зачем они едут или на каких условиях тут живут. 

 Ну, что ж... Эту недальновидность, вернее, непонимание самой сути проблемы, сегодня израильская пресса называет "тимтумом" - наивной верой в доброе расположение мира и вселенной, а также в возможность преобразовать каннибалов в праведников и упрямое нежелание понять простой факт, уже давно обнародованный русско-еврейским певцом - у каннибалов такой характер: "хотели кушать и съели Кука". И что сейчас? 

 Услыхав этот вопрос в комментариях к предыдущей статье и желая успокоить растревоженных читателей, я припомнила им старую и очень известную еврейскую притчу. Рассказывают её по поводу одного из известных еврейских мудрецов-рабаним, приписывая её то одному то другому:  шел этот ребе домой в канун субботы с большой мицвы, которую только что совершил, и очень торопился, а еще идти и идти. И вот - суббота наступила. Что делать? Тогда махнул ребе левой рукой в одну сторону, потом махнул правой рукой в другую сторону и случилось чудо: справа лежала суббота, и слева лежала суббота, а ребе шел между ними.

 Так поступали евреи век за веком и выжили. А сейчас неплохо было бы несколько изменить характер нашего  государственного мышления:  поменять не только команду защитников нашей правды в Гаагском суде, но и саму нашу "адженду": мы не только мстим за один погром, мы пытаемся выжить, уже не надеясь превратить каннибалов в праведников, а пытаясь уничтожить их осиное гнездо, уничтожающее нас год за годом.

Александр Волынский: Метафизика рашизма

Рашизм - это  антисистема. Антисистема  от  системы  отличается  тем, что  система  имеет  собственную  положительную  цель, антисистема  направлена  только  на   разрушение  другой  системы. Система  без  антисистемы  спокойно  существует, антисистема  сама  по  себе  абсурдна. Добро  может  победить  зло, а  вот  зло,  победив  добро,  уничтожает  само  себя.

Запад  построен  на  принципах   рационального   эгоизма, так  вели  себя  и  эллины,  и  римляне, и  англосаксы. Ислам - анархичен. Китай  и  Индия  построены  на  принципах бюрократической  и  кастовой иерархии. Евразийские  пространства  могла  цементировать    только  тотальная  деспотия, стабильные  иерархии  при  огромных  пустых пространствах  были  невозможны, народ  просто  разбегался  по  лесам  и  степям. 

Россия  изначально  пошла по  пути  иудаизма, каким  шла  и  Византия. В  центре  Константинополя  стоял  храм  Мудрости  в  котором  царь  и  первосвященник  осуществляли  симфонию  государства  и  церкви, по  заветам  Иоанна  Златоуста. Сам  Иоанн  резко  нападал  на  иудеев, но  только  потому, что  его  модель  была  очень  похожа  на  Ветхозаветное  царство  Давида  и  Соломона. Иудаизм  позволяет  любому  язычнику-гою  стать  иудеем, в  Византии  все  православные  были  ромеями.

Монгольское  завоевание  включило   Московское  княжество  в   деспотическую  империю, развалившуюся  на  множество  улусов, управляемых  конкурирующими  ханами, которых  в  Москве  по  византийской   традиции  звали  царями. Анархичность  кочевников  оказалась  ближе  всего  к  Исламу  и  деспотизм  ханов  был  ограничен  шариатом. Но  Москва  противопоставила  себя  остальным  улусам, противопоставила  себя  Западу  и  попыталась  стать  продолжением  исчезнувшей  Византии.  Как  иудеи  веками  мечтали  вернуться  в Иерусалим, так  в  Москве  веками  грезили  о  Святой  Софии.

Петровская  модернизация  была  крайне  деспотичной. Церковь  была  сломлена, анархичное  казачество  и  исламское  население  приведены  к  покорности. Революционные  западные  идеи  загнаны  в  подполье. Что  осталось? Рашизм. Причем  революция принципиально  ничего  не  поменяла. 

Вот  что  писал  Бердяев  об  обер-прокуроре  Синода  Победоносцеве  и  Ленине:

The Anti-Colonial Union of Peoples

Хава Броха: Еще одно еврейское государство образовалось

 Под шумок (Третьей мировой) еще одно еврейское государство образовалось. 

«До нас редко долетают новости из Мьянмы, поэтому вы, наверное, не слышали, что месяц назад повстанцы штата Чин объявили независимость. Новое государство Чинленд призвано обеспечить стабильность и самоопределение коренных народов региона — носителей куки-чинских языков. При этом независимость не самоцель — лидеры называют её вынужденной мерой в условиях правящей Мьянмой хунты, но готовы вернуться в состав единой Мьянмы, если она станет демократической федерацией и сможет гарантировать автономию.

Самое неожиданное в этой истории для внешнего наблюдателя — флаги повстанческих армий чин и куки. Да, на них звёзды Давида. многие из них считают себя бней-менаше — одним из потерянных колен израилевых. Тысячи человек в регионе прошли ортодоксальный гиюр, часть переехала в Израиль. На территории самопровозглашённого Чинленда действуют синагоги.

Еврейское государство в юго-восточной Азии, как говорится, wasn’t on my bingo card, но не могу не симпатизировать! Горячий привет тропическим братьям, мочите хунту, עם ישראל חי»

Едуард Юрченко: Про Соборність і її різновиди

Треба розуміти, що Соборність (саме так, з великої літери, як ідеологема) можлива лише при об'єднанні всіх українських земель. Це породжує питання про кордони.

Кордони бувають різні:

▪️ кордони фактичні:

Це там, де держава реально здатна здійснювати свої повноваження. Відповідно тимчасово окуповані терени знаходяться за їх межами.

▪️ кордони юридичні:

Це кордони визнані (принаймні тимчасово) іншими державами. У нашому випадку, це непогані за розміром і ресурсами, але кострубаті з точки зору безпеки кордони колишньої УРСР на основі адміністративних меж, визначених більшовицькими окупантами. У 1991 році погоджуватись на них було вигідно, але проблема у тому, що життя на місці не стоїть і юридичні норми (зокрема міжнародні) систематично коригуються. В нас це чомусь не врахували.

▪️ кордони природні:

Тобто ті, в яких держава може оптимально існувати з точки зору безпеки і відносної самодостаності. Наприклад, з точки зору класичних французьких націоналістів це так званий «чотирикутник» – Атлантика, Альпи, Піренеї, Рейн (про останній діаметрально протилежної думки були німці, що й породило тривале протистояння).

У випадку України, природними кордонами на Сході є Каспій та Середня Волга. Питання не в тому, хто там живе, які в нас права і фактичні можливості на них вийти, а в тому, що з московською сокирою у горлянки жити небезпечно (навіть якщо ця сокира «міжнародно визнана»). Повернення Криму й ОРДЛО лише додасть мотивації господарям сокири.

▪️ кордони історичні:

Це кордони теренів, якими країна в свій час володіла, але пізніше втратила. В нашому випадку це кордони максимального розселення українців та максимального розширення влади Української держави. Наприклад, за держави Його Світлості Ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського, наша реальна політична влада розповсюджувалась на Білгородчину.

З історичним кордоном за етнічним критерієм все важче. Така експансивна і схильна до колонізації нація як ми нерідко захоплювала досить віддалені терени. Варто згадати наші анклави у Казахстані, Сибіру та на Далекому Сході.

Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про історично населені українцями території російської федерації»

 Президент України Володимир Зеленський заявив, що сьогодні, 22 січня 2024 року, підписав указ «Про історично населені українцями території російської федерації».

Про це він сказав у привітанні з Днем Соборності.

«... Ми маємо сьогодні робити кроки не лише для зміцнення соборності України й нашого народу, а й дії задля соборності прав і свобод, правди про українців, правди про нас і правди про нашу історію. Заради цієї мети сьогодні мною підписано указ "Про історично населені українцями території рф"», — відзначив президент.

За його словами, це означає «повернення правди про історичне минуле заради українського майбутнього».

Також Президент Володимир Зеленський повідомив, що 22 січня внесе до парламенту проєкт закону щодо запровадження в Україні множинного громадянства.

Пряма мова Зеленського: "... Сьогодні я вношу у Верховну Раду України ключовий законопроєкт, який дасть змогу ухвалити комплексні зміни до законодавства та запровадити інститут множинного громадянства. І дасть змогу мати наше громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам із різних країн світу. Звісно, окрім громадян країни-агресора".

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №17/2024

Про історично населені українцями території Російської Федерації

Зважаючи на те, що Росія впродовж століть систематично вчиняла і продовжує вчиняти дії, спрямовані на знищення національної ідентичності, пригноблення українців, порушення їхніх прав і свобод, у тому числі на історично населених ними землях на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації,

наголошуючи на необхідності дотримання Російською Федерацією міжнародних зобов’язань щодо забезпечення українцям, що проживають на її територіях, у тому числі історично населених етнічними українцями, прав на отримання освіти українською мовою та її вільне використання, громадянських, соціальних, культурних та релігійних прав, доступу до україномовних засобів масової інформації, права на мирне зібрання,

керуючись положеннями Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин,

відповідно до статті 12, пункту 3 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:

1. Кабінету Міністрів України розробити із залученням міжнародних експертів, представників Світового конгресу українців, вчених, громадськості та внести на розгляд Ради національної безпеки і оборони України план дій щодо збереження національної ідентичності українців в Російській Федерації, у тому числі на історично населених ними землях (на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації), передбачивши, зокрема:

опрацювання питання стосовно збору та вивчення фактів і свідчень про злочини, вчинені проти українців, що проживають (проживали) на територіях Росії, історично населених етнічними українцями, про політику примусової русифікації, політичні репресії та депортації щодо українців, відновлення та збереження історичної пам’яті, у тому числі щодо утворення центру із зазначених питань;

активізацію роботи з протидії дезінформації та пропаганді Російської Федерації щодо історії та сьогодення українців в Росії та всіх поневолених нею народів із залученням вітчизняних та зарубіжних вчених, експертів, представників української громадськості за кордоном та організацій закордонних українців до підготовки та проведення заходів, спрямованих на розвінчування російських міфів про Україну;

розвиток взаємодії між українцями та поневоленими Росією народами;

забезпечення спільно з Національною академією наук України підготовки й поширення в Україні та світі матеріалів про понад тисячолітню історію українського державотворення, історичні зв’язки земель, населених етнічними українцями, з українськими національними державними утвореннями у різні історичні періоди;

висвітлення у навчальних програмах і підручниках для закладів освіти правдивої історії етнічних українців на історично населених ними землях у межах Російської Федерації.

2. Міністерству закордонних справ України забезпечити врахування положень цього Указу під час розробки комплексної стратегії взаємодії України з українською всесвітньою спільнотою.

3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

22 січня 2024 року

Александр Волынский: Израиль и Украина в свете поражения Запада

Однажды  я  решил  посетить  мемориал   Аушвиц-Биркенау   и  заодно  посетить родной  Киев.  Сел  в  поезд  Киев-Вроцлав  и  там  в  купе  мне  сообщили, что  Гитлер  был  евреем. Миф  о  еврейских  корнях  Гитлера  понятен – только  еврей  может  сотворить  такие  чудовищные  злодеяния, которые  творил   Гитлер. Историки  не  нашли  никаких  свидетельств  еврейской  крови  у  Гитлера, но  даже  если  бы  они  и  были, то  с  уверенностью  можно  сказать, что  Гитлер  еврейского  воспитания  не  получил  и  сам  себя  евреем  никогда  не  считал. Для  антисемитского  мифа  все  это не  имеет  значения, для  антисемитов  Гитлер все  равно  еврей  ибо  в  мире  антисемитов  евреи  есть  субъект  мирового  зла.

Нет  смысла  спорить  с  мифами  именно  потому, что  они  мифы. Миф  позволяет  человеку  упорядочить    окружающий  мир  в  собственной  голове, позволяет  выработать  стратегию  поведения   в   социуме. У  евреев  есть  свои  мифы, у  мусульман  и  буддистов  свои  мифы и  у  антисемитов  свои  мифы.  Постмодернизм  признал  РАВЕНСТВО  НАРРАТИВОВ, таким  образом  антисемитский  миф  имеет полное  право  на  существование  в  эпоху  ПОСТПРАВДЫ.

Однако, кроме  мифов  существует  еще  и  объективная  реальность, которую  тоже  можно  исказить, подогнав  ее  под  миф. Сторонники  Гитлера  отрицают, что  нацисты  специально  уничтожали  евреев, поскольку  никаких  приказов  об  уничтожении  всех  евреев  Гитлер  не  подписывал, а  раз  нет  приказа, то  и  говорить  не  о  чем. Отрицатели  цифры  6  миллионов  указывают, что  никто  и  никогда  не  мог  подсчитать  число  убитых  евреев, а  раз  нет  точной  цифры, то  и  говорить  не  о  чем. Не  все  отрицатели  Холокоста  любят  Гитлера, но  все  они  не  любят  евреев  и  считают, что  евреи  подло  эксплуатируют  память  о  жертвах  нацизма  в  корыстных  целях. 

В  реальности  евреи  никогда  не  были  субъектом  мирового  добра, как  думают  о  себе  сами  евреи, евреи  не  были  и  субъектом  мирового  зла, как  думают  о  них  антисемиты. При  этом  мифы  несут  в  своей  основе  некоторую  объективную  ПРАВДУ. Евреи  сами  себя  отделили  от гоев  стеной  заповедей, сами  себя  определили  ЧУЖИМИ. В  мире  социальных  отношений  действует  ОТЧУЖДЕНИЕ, без  которого большой   социум  вообще  не  может  существовать  и  чем  сложнее  и  крупнее  социум, тем  сильнее  в  нем  ОТЧУЖДЕНИЕ.  Эпоха   машин  и  капитала   характеризуется  постоянным  ростом  ОТЧУЖДЕНИЯ  и  при  этом  именно  евреи  получали  от  модернизации   растущую   прибыль. Миф  сплавил  ЧУЖИХ и  ОТЧУЖДЕНИЕ. В  Европе  христианский  анти-иудаизм   соединился  с  анти-модернизмом  и  получился  антисемитизм, когда  во  всех  бедах  можно  было  обвинить  не  местных  правителей  и  экономические  кризисы, а  евреев.

Евреи  никогда  не  были  хорошими, добрыми  или  умными. Народы  вообще  не  могут  быть  хорошими  или  плохими, злыми  и  добрыми  бывают  люди. 

Однако  народы  и  государства   ставят  перед  собой  некие  цели  и  ради  достижения  этих  целей  совершают некие  действия. Вот  эти  действия  могут  быть  оценены. Международного  права  сегодня  нет, но  есть  Золотое  правило  этики – не  делай  другому  то, чего  не  желаешь  себе, есть  практические  результаты  деятельности  политиков  и  вождей. 

Оценим  палестинскую  проблему  и  действия  Зеленского  и  роль  антисемитского  мифа  в  событиях  в  Газе  и  в  Украине.

Сионизм  возник  как  реакция  на  европейский  антисемитизм. Хотя  арабы не  виноваты  в  преступлениях  европейцев  и  русских  погромщиков, им  пришлось  столкнутся  с  потоком  еврейских  репатриантов. Мировые  державы  разделили  историческую  Палестину  между  арабами  и  евреями, но  арабы  отказались  принять  раздел  и  начали  против  евреев  войну, которая  продолжается  до  сих  пор. Хотя  несколько  мусульманских  и   арабских  стран, некоторая  часть  палестинцев  признали  Израиль, множество  арабов  и  радикальных  исламистов, включая  руководство  Исламской  Республики  Иран,  не  считают  существование  сионистского  государства возможным.

Почему  Запад  поддерживает  Израиль? На  Западе  прекрасно  понимают, что  его  противостояние  с  миром  Ислама  не  закончено. По мере   ослабления  Запада  будет  слабеть  и  поддержка  Израиля. 

По  тем  же  причинам  по  каким  Запад  поддерживает  Израиль,  он  поддерживает  Зеленского. 

Общий  кризис  либеральных  ценностей  в  ситуации  потери  управляемости  глобальными  экономическими  и  политическими  процессами  запустил  распад  ценностной  системы  Запада. Радикальные левые  прогрессисты   и  радикальные  правые   атакуют  классические  либеральные  доктрины. Дело  тут  не в  правильности  самих  доктрин, а  в  соответствии  либерализма  текущему  состоянию  глобальной  экономической  системы.