Андрій Бондар: Правда не лежить посередині. Вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя

У пам'ятний день визволення Аушвіца-Біркенау слід констатувати: сьогоднішнє людство дійшло до того, що "ніколи знову" легко перетворилося на "можем павтаріть". 

Геноцид не тільки можливий. Він живий. Убивати цілі народи на очах у всього людства знову стало нормою. Нормою стало не соромитися телебачення "Тисячі пагорбів", з якого щодня вже впродовж 15 років ллється бруд і ненависть на сусідній народ. Нормою стало називати терористом країну, яка захищається від окупації і агресії. Нормою стала ганебна і цинічна формула "не дати Україні виграти – не дозволити росії програти".

З геноцидом ручкаються, з геноцидом торгують, з геноцидом грають у теніс. Людство люблять входити в становище нації, яка творить і здійснює геноцид. Бо людству так цікавіше. Людство чомусь проявляє небачену великодушність до людожерів. Мабуть, це від стокгольмського синдрому.

Чомусь вважається, що країна, яка здійснює геноцид іншого народу, всього лише "помиляється": просто країні і її народу "не пощастило" з режимом. Тому їм прощають просто на ходу їхніх маніяків.

Буча, "Бучанський М'ясар"... Хто тепер так називає путіна? Ніхто. Ця наличка не прижилася. А знаєте чому? Тому що це не ПОЛІТКОРЕКТНО. Прощають на ходу, бо не вважають, що це щось ненормальне. Прощають, бо вважають, що політкоректність їх порятує у відповідний момент від загибелі. Цим і підбадборюють на подальші злочини. У сучасних людей коротка пам'ять на злочини проти далеких і абстрактних людей. 

Вчора він "Бучанський М'ясар", а сьогодні йому в дупло зазирає весь "глобальний південь", якому весь світ "щось постійно винен". А завтра вже його вважає договороздатним лідер симпатій республіканських виборців і, цілком можливо, майбутній президент США.

І вони можуть навіть погодитися, що тоді, в 1939–1945, мовляв, було щось дуже ненормальне, але через кому стверджують, що Ізраїль сам винен у 7 жовтня 2023, а Україна в 24 лютого 2022. Що геноцид має свою частину правди, яка нібито посередині. 

Ні, правда не лежить посередині. Як сказав колись Адам Міхнік, правда лежить там, де вона лежить. І вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя. 

І поки світ не усвідомить цієї простої істини, шукаючи модус вівенді з живим злом, яким є сучасні росія, іран і північна корея, весь антигітлерівський патос сьогоднішнього дня буде всього лише порожнім ритуалом, за яким не стоїть нічого, крім календарної риторики та лицемірства.