Николай Сергеевич: Чёрный бутон русской истории раскрылся: Путин явил миру исконное русское ZLO

На близость финала более чем столетней трагедии указывает личность злодея. 

В лице Путина впервые за всё время большевизма и постбольшевизма Россия столкнулась с самой собой, точнее со своим злобным доппельгангером. 

Кто был до него? Поволжский новиоп Ленин, джигит Сталин, череда южновеликорусских полутиранов от политбюро. При Хрущёве-Брежневе-Горбачёве (южный новиоп Андропов и хохол Черненко не в счёт) даже произошла некая передышка (что не отменяет того факта, что СССР эпохи «Оттепели» и «Застоя» представлял злокачественную опухоль): бодрый идиотизм «кукурузника» перешёл в летаргический маразм «сисек-масисек», чтобы завершиться придурковатым «консенсусом». С Путиным, пускай не сразу, в Россию вернулась тирания эпохи «высокого» большевизма. Впервые после 1953 г. замаячил призрак «большого террора». И это уже русское ZLO. 

Не надо зазря тешить себя иллюзиями, что Путин «новиоп» или «шаломов». Происхождение из ассимилированных тверских карел лишь подчёркивает принадлежность к русскому суперэтносу в его «глубинном» изводе, точно так же как немецкие корни зачастую заостряют «белокостную» русскость; Тверская земля, откуда родом предки Путина, наша колыбель (тверской князь Борис Александрович первым увенчал себя неким «царским венцом»). Приходилось слышать о старообрядческом предании, будто бы антихрист родится на Селигере. 

В любом случае перед нами стопроцентный русский со всем набором глубиннонародных паттернов и архетипов. Но, как говорил Карпец, «это убьёт то». 

Пожалуй, стоит сказать Путину спасибо, ведь благодаря ему теперь доподлинно известно: не «жидобольшевики» и не «многонационалы» сидят на нашей шее, а древнее «лихо одноглазое», которое всегда наблюдало за нами, стояло за нашим левым плечом и теперь, загнав за можай всех «семитов» и «джигитов» из смежных асабий, явило себя в концентрированном виде. Чёрный бутон русской истории раскрылся. 

Это страшит, но также вселяет надежду. Наступает финальная стадия, которая закончится смертью даже духовного тела России или её возрождением в силе и славе.

Андрій Бондар: Україна – країна вільних хуторян

Серед російських пропагандистів досить поширеним є окреслення України поняттям "хутор". В їхній системі цінностей "хутор" – щось низьке, принижене історією і, звісно ж, відстале, некосмічне, неуніверсалістське і немесіанське. (Інша справа – "дєрєвня" і "заімка", "зімовнік" і "коммуналка", "барак" і "зона".) 

Проблема, звісно ж, не у слові, а в ідіотичній інтерпретації, яка просто, за звичкою, по-тюремному "опустила" Богу духа винне слово. Просто тому, що воно українське. Зрештою, не вперше і не востаннє. І нам не звикати.

Іронія ж долі в тому, що Україна – країна вільних хуторян. Бо в хуторах селилися вільні люди – козаки, вільні селяни та міщани. Хутір як спосіб організації роботи на землі був альтернативою закріпаченому селу. В західній частині нашої країни така організація життя називалася іноді теж фільварком. 

Майдан – це здвиг вільних хуторян, якщо хутір розуміти ширше, як певний патерн роблення "спільної справи". Майдан був самоорганізованою співдією багатьох вільних хуторян, які усвідомили спільний інтерес. Бо хутір – не острів, не ізольоване від світу сільське господарство, а те, чим ми є, навіть до кінця цього не усвідомлюючи.

Айдын Ализаде: Почему азербайджанский Дагестан стал "российским"

Вчера читаю комментарий одного российского садвалиста, что дескать лезгины разделены границей и виноват оказывается Азербайджан. Типа это лезгино-лезгинская граница. Можно было бы и не обращать внимание на эти глупости, если бы не их количество в сети. 

На самом деле граница между РФ и Азербайджанской республикой является не только лезгино-лезгинской, но и аварско-аварской, табасаранско-табасаранской, цахурско-цахурской и т.д. И самое главное она является и тюркско-тюркской. Потому что почти 200 тысяч азербайджанских тюрок оказалось по ту сторону. И если к ним прибавить еще других тюрок Дагестана, то цифра возрастет наверное до миллиона.

А кто виноват в существовании этой границы? Ну для разумных людей никто не виноват, потому что она прошла по результатам исторических событий в результате развала Российской империи. 

Но для более эмоциональных все же надо напомнить, что в 1919 году Дагестан де-юре добровольно вошел в состав Азербайджана. Был подписан об этом договор и мусaватское правительство выделило из своего бюджета на помощь горцам 3 миллиона рублей. То есть Азербайджан границ не проводил. Наоборот, он их убрал. Но через несколько дней после подписания договора Дагестан был оккупирован белогвардейцами Деникина, которые ликвидировали этот договор. Дальше пришли большевики и отказались признавать Дагестан азербайджанским и дали статус всего лишь российской автономии. Потом развал СССР и понятное дело, что образовалась граница.

Теперь тем, кто этой границей недоволен, обращайтесь с претензиями в Россию, а не в Азербайджан. Спросите почему они оккупировали Дагестан? Если конечно смелости хватит. А так заниматься демагогией в адрес Азербайджана будучи российскими гражданами конечно же безопасно. Но если кто-то имеет что-то против границы, то к Азербайджану обращение не по адресу. Обращайтесь по адресу Москва. Кремль. Вот тогда можно будет вас считать героями. А без этого вы всего лишь демагоги. А предъяву России выставлять опасно, ибо можно попасть и в Украину в качестве пушечного мяса.

Михаил Эпштейн: О русском "убийственном" характере

Кульминация деревенского опыта. Сдается комната. (эта кульминация тоже, мне кажется, соотносится с Россией-2024, хотя и случилась 43 года назад).

Однажды, в 1981 г.,  подруга жены решила снять комнату в подмосковной деревне на лето, для беззаботной жизни с ребенком на лоне природы. Я поехал с ними, но меня, как мужчину подозрительной внешности, с богемными волосами и бородой, в последний момент решили оставить на станции. Когда договорятся, тогда и позовут.

Но даже и двум молодым женщинам везде отказывали. Наконец, подсказали старушку, с которой есть шанс на удачу. Домик заброшенный, идти к нему по шатким мосткам через ручей, в другой мир, где пустынно и обособленно от людей… Встречает их благообразная старушка, узнает, в чем просьба, и сразу начинает сомневаться. 

—Да, сдаю, но не знаю, что вы за люди. От людей-то не известно, чего и ждать. Вот меня в молодости обманула одна женщина: попросилась тоже, как вы, жить, да и ушла однажды, не сказавшись, прихватив с собой мое добро. И с тех пор я всегда думаю: что за люди? Я бы сдала, да боюсь: вы незнакомые мне, как бы чего не вышло.

Тут женщины принялись клятвенно ее убеждать, что люди они честные и порядочные, и все документы ей предоставят, а Лариса — даже партийный билет. И профессия у нее приличная: философ, преподает в институте, а муж у нее — химик, работает в Академии наук, и маленький ребенок, для которого они и собираются дачу снимать. Что ж они, с ребенком, разве натворят что плохое? И паспорт ей оставят, и деньги заплатят вперед... Старушка жевала губами, слушала и все сомневалась. 

— Что-то я подозрительная стала. Как с тех пор меня обманули… Кто вы такие, бог вас разберет. Я бы и сдала, да ведь люди незнакомые. Сходите еще где, поищите.

Наконец, вроде бы уговорили. Разговор до сих пор проходил на крыльце. Попросили впустить, показать. И вот боязливая старушка вводит их в комнату, предназначенную для сдачи. Странная комната! Все обои в ней ободраны, остались только старые газеты, наклеенные на стены. Диван стоит перевернутый, ножками к стене. Но вид из окна очень красивый: зелень, прудик, ручеек.

— А что же у вас обои-то сорваны, бабушка? — спрашивают девушки.  Не по себе им в этой комнате.

Тарас Ткачук: Між трипільцями та українцями

У незнанні простими українцями своєї історії є один виняток: чи не кожен із них бодай щось чув про трипільців. Історія з трипільцями розпочалася восени 1897 року, коли археолог-любитель Вікентій Хвойка викопав поблизу села Трипілля на Київщині культурні артефакти, відомі тепер під назвою «трипільська культура». Ця культура, яка в нас поширилася між Карпатами і Дніпром, була між 5000 та 3000-2900 роками до н. е. досить розвиненою, як на свій час. Уже сам розмір трипільських поселень вражає — coтні будинків, розташованих колом, 4–5 м завширшки і до 20 м у довжину, а громадські будівлі мали розмір 60 на 20 м. У поселеннях площею 200 - 450 га на Черкащині було до трьох тисяч будинків і могло проживати 10-15 тисяч осіб. 

Сліди трипільських поселень виявлено й на Франківщині. Які вони були, якими були люди, що в них жили і що вони робили, які уявлення про трипільську культуру відповідають дійсності, чи можна вважати трипільців предками українців і т. і., про це розповість відомий в Україні трипіллєзнавець — івано-франківський історик-археолог, кандидат історичних наук Тарас Ткачук, який у своїх дослідженнях спеціалізується на трипільській тематиці, зокрема на її знакових системах, про що видав кілька друкованих праць. Причому Тарас Ткачук вивчав знахідки трипільських часів не з чужих монографій, а безпосередньо з археологічних артефактів, які тримав у своїх руках. 

— Нашу розмову про ранішні сутінки давньоукраїнської історії хочу розпочати з загального запитання: а чим було спричинене ваше зацікавлення саме трипільською культурою, що ви присвятили себе її професійному дослідженню?

— Для мене це є складним запитанням. Подобається ця стародавня культура та її загадки — хіба що так відповім на нього. 

— А все-таки чому археологія, а не інші історичні науки? 

— Так сталося. 

— Чи можна вважати Прикарпаття добре дослідженою археологічною зоною? І власне, де в нашій області виявлено сліди трипільської культури? 

— Територія Прикарпаття археологічно є не дуже добре  дослідженою, якщо сказати м’яко. Є місцевості зовсім не досліджені. Археологів в області дуже мало. Їх зовсім немає в таких містах, як Калуш, Долина… Тому ми нічого не знаємо, що там відкривають під час земляних робіт, різних будівництв. Там нема осередків археологів, а вони мали б бути, щоб робити розвідку цих територій. Свого часу ми з Клубом української інтелігенції (є в Івано-Франківську така громадська організація), з уже покійним, на жаль, Ярополком Бажалуком та іншими колегами, маючи невеликий грант, ходили на розвідки. Але ті 200 тисяч гривень були витрачені переважно на бензин. На археологічні розкопки потрібні мільйони гривень і багато спеціалістів, щоб робити археологічнi роботи так, як має бути, та ще й з допомогою сучасних технологій.

—  В яких місцевостях виявлено трипільські стоянки?

— Переважно біля Галича — села Сокіл, Мединя, Залуква, Тустань, а також на Тлумаччині та Городенківщині. А далі сліди трипільців ведуть на Буковину і на Тернопілля, де їх також дуже багато.  

Микола Карпіцький: Про сучасну ситуацію в кількох коротких тезах

 Nikolai Karpitsky: About the current situation in a few short theses

The reason for the Russian-Ukrainian war is the messianic idea of collecting land. After the rebirth of the imperial consciousness into a necro-imperial one, this idea was transformed into the idea of destroying evil, which is seen in everything that is beyond the control of the Kremlin junta.

The reason for the weak support of Ukraine from Western countries is the rejection of values in favor of conformism under the influence of the illusion that everything can be rationally explained by vested interests, which means that it is possible to come to an agreement with the enemy.

The reason for the suspension of aid to Ukraine from the US is the ochlocratic uprising led by Trump. In the information society, thanks to the Internet, ochlos gained access to information and influence on politics that he did not have before. The US two-party system is like an airplane with two engines, and the first engine – the Republican Party – has already broken. If the ochlos breaks the second motor, disaster will follow.

The reason that Ukraine does not have time to mobilize the country and military production, does not use the potential of diplomacy to unite forces against the aggressor, and makes critical mistakes - post-Soviet inertia, weakness of civil society, incompetent bureaucracy.

The reason that Russia was able to rebuild itself for an endless war of attrition is an aggressive ideology and a totalitarian system that makes it possible to redirect the aggression and inertia of a degrading society into one stream.

The cause of the Third World War is the interaction of totalitarian regimes and laziness in democratic civilized countries against the background of weakness and conformity of Western political elites.

-------------

Про сучасну ситуацію в кількох коротких тезах

Причина Російсько-української війни – месіанська ідея збирання земель. Після переродження імперської свідомості в некроімперську ця ідея трансформувалася в ідею знищення зла, яке вбачається в усьому, що є непідконтрольним кремлівській хунті.

Причина слабкої підтримки України з боку західних країн – відмова від цінностей на користь конформізму під впливом ілюзії, що все можна раціонально пояснити корисливими інтересами, а значить із ворогом можна домовитися.

Причина призупинення допомоги Україні з боку США – охлократичне повстання, яке очолив Трамп. В інформаційному суспільстві завдяки Інтернету охлос отримав доступ до інформації й впливу на політику, якого в нього не було раніше. Двопартійна система США схожа на літак із двома моторами, і перший мотор – республіканська партія – уже зламався. Якщо охлос зламає другий мотор, настане катастрофа.

Причина того, що Україна не встигає мобілізувати країну і воєнне виробництво, не використовує потенціал дипломатії для об'єднання сил проти агресора і припускає критичні помилки – пострадянська інерція, слабкість громадянського суспільства, некомпетентна бюрократія.

Причина того, що Росія змогла перебудуватися для нескінченної війни на виснаження – агресивна ідеологія і тоталітарна система, яка дає змогу переспрямувати агресію й інерцію суспільства, що деградує, в одне річище.

Причина Третьої світової війни – взаємодія тоталітарних режимів і охлосу в демократичних цивілізованих країнах на тлі слабкості й конформізму західних політичних еліт.

Игорь Эйдман: Бесстыдство зла

Путинский режим уникален не жестокостью и садизмом. Были и не менее зверские режимы: сталинский, гитлеровский и т.д. Людей там тоже пытали, мучали, калечили, убивали. Однако делали это тайно, тщательно охраняя от постороннего взгляда. Невозможно даже представить, чтобы «Правда» или в Völkischer Beobachter демонстрировали, как чекисты или эсэсовцы кормят арестованных свежеотрезанными у них ушами  или бьют током по половым органам. Эти режимы как бы стеснялись своих зверств, понимали, что делают что-то нехорошее с точки зрения большинства населения.

Путинский режим уникально бесстыден. Это откровенное,  беззастенчивое, самодовольно бесстыдное зло, гордящееся своим садизмом и изуверством. Людоедство здесь почетно и нравится не только власть предержащим, но и многим обывателям. 

Пригожин укрепил свою популярность, выложив знаменитые кадры садисткого убийства с помощью кувалды. Кадры эти так зашли высокопоставленным путинойдам, что они, как первобытные людоеды устроили какой-то культ кувалды, дарили их друг другу, снимались с кувалдами в руках.

Сейчас таджиков, подозреваемых в теракте в "Крокус холе", подвергают изощренным пыткам и увечат под видеозапись. Публике нравится, иначе  пропагандисты не выкладывали бы записи в паблик, а тайно радовали ими одинокого Чикатило в Кремле.

Илья Росенфельд: Расспад Российской империи неминуем. Таким является неприложный закон истории

Вспоминая историю появления и распада мировых империй, меня не покидает мысль, что от России в недалёком будущем может остаться лишь горстка разрозненных княжеств, которые со временем могут исчезнуть и вовсе. И хотя история не повторяется, и она не обязательно циклична по своему ходу и развитию, недалёк тот час, когда московское княжество будет платить дань соседям – и тем, у которых глаза уже, и тем, кто исповедует Ислам. Возможно, это будут два в одном. 

Любая империя, достигая своего пика, распадалась по нескольким причинам: она достигала своих естественных границ (которые уже не в силах была защищать), была милитаризирована донельзя, коррупция правила бал, империя не могла эффективно взимать налоги и поэтому – не могла финансировать свои захватнические походы и свою же оборону от внешних врагов, а также не могла эффективно противостоять растущему недовольству изнутри… 

По совокупности эти и другие причины в разные времена приводили к падению крупнейших империй в истории. Этому же способствовали культурное и религиозное разнообразие народов, живших на территории этих империй, будучи захваченными ими и присоединёнными силой. 

И, конечно, колоссальный градус ненависти, который, несомненно, не является созидающим фактором.

Этот сценарий возможен и для «новой» Российской империи, воюющей с одними, захватывающей других и угрожающей третьим соседям. И, конечно, подавляющей собственных подданных. 

Распад России мне кажется не менее (а то и более) возможным, чем разделение Украины. 

И, кстати, война в Украине и захват её территорий – могут стать началом конца сегодняшней России. Возможно, это произойдёт не сразу и не скоро. Но финальный свисток прозвучал.

Карина Левин: На наших глазах формируется новый мир - Мир Террора

На наших глазах формируется новый мир - Мир Террора.

Разные террористические организации будут устраивать беспощадные терракты с целью показать другим игрокам на рынке террора кто круче.

Атаки на гражданских - это их Колизей.

Зрители - весь мир.

Печальная драматургия наших дней.

Кровь и песок становятся уделом обычных людей.

Правила игры изменились, ставки выросли, хлеб и зрелища в пользу тех кого будет принято считать "несчастными".

Как показывает новый опыт - жертвы будут признаны виноватыми, а "несчастные" пополнять ряды убийц.

Выгодополучатели от атак будут очевидны, но обладая властью и контролем над СМИ, они легко переведут стрелки  на нужных " врагов".

А мирянам предложат стать жертвами на алтаре отечества или идеологии.

Попкорн нам доесть не удастся....

Богдан Бойко: епь мероприятий и событий на ближайшие пару лет в Мордоре, если только не случится чудо.

Как дальше? Цепь мероприятий и событий на ближайшие пару лет, если только не случится чудо.

Царя выбрали, на царствие короновали.

Войну освятили, переименовали.

Сантименты и заикивания перед "партнёрами" -  отброшены.

Договоры разорваны, договорённости забыты.

Поводы и казус белли - созданы, 

Теперь ничто не мешает. 

Ждите:

1. Девальвация национальной валюты, серия дефолтов. Как следствие -  рост цен. 

2. Национализация стратегического и вообще -  всех успешных бизнесов. Ручное управление экономикой.

3. Конфискация зарубежной и иностранной собственности в стране.

4. Приватизация национализированного в нужные и верные руки.

5. Дефолт ряда предприятий и отраслей и деноминация деформированного рубля.

6. Изъятие серого и тёмного кэша. Конфискация имущества инакомыслящих. Уголовное преследование инакомыслия.

7. Перераспределение собственности в пользу лояльных системе. Разделение населения на свой-чужой и привязка благосостояния на эти статусы.

8. Милитаризация страны.

9. Провокации на Кавказе, в Закавказье, в Молдавии и в Средней Азии. Война в Грузии, Армении, Молдавии, Африке.

10. Запрет обращения, хранения и операций с некоторыми иностранными валютами.

11. Принудительная конвертация валютных счетов.

12. Запрет на выезд многим категориям граждан. Запрет на въезд многим категориям иностранцев..

13. Выездные визы многим категориям граждан.

14. Отмена авиа и железнодорожного сообщения с некоторыми странами.

15. Увеличение срока службы в армии.

16. Введение полноценной цензуры и создание комиссий и комитетов "контроля качества контента".

17. Расширение полномочий спецслужб и силовиков и введение неприкосновенности правящих элит.

18. Создание сети "резерваций" для инакомыслящих.

19. Введение в школьную программу нового курса истории страны. Пересмотр идеологии и государственной политики.

20. Путь к самодержавию. Династическое.

21. Провозглашение Российской Империи V2.0»

Софія Дніпровська: "На болотах" склався дуже стійкий і небезпечний гібрид, погано вивчений славістами й русистами Заходу, до якого ліберальній демократії, заточеній на споживання і комфорт, дуже важко підступитися

У цивілізованого світу нема рішення ядерної проблеми, коли правляча верства ядерної держави готова застосовувати ЯЗ для реалізації своїх геополітичних цілей. Але ще є здатність прораховувати наперед ходи геополітичного суперника. (Прогнози типу "пуйло засцить ударити ядеркою" кладіть туди, де лежать запевнення, що воно засцить ввести війська в Україну, засцить визнати денере-ленере і ввести ще глибше).

Західні десіжен мейкери пробують знайомі їм сценарії, але вони не працюють, бо режим правчекізму не тотожний ні СССР кінця ХХ ст , ні РІ початку ХХ ст. На відміну від СССР у сучасній РФ є приватний бізнес і нема баласту у вигляді "Варшавського блоку" (який тепер сидить на шиї в німців), що робить російську економіку значно гнучкішою, продуктивнішою й стійкішою до санкцій, ніж планова економіка совка. 

Але на відміну від царя Миколки царь Владімір не пускає бізнес у владу. У Думі початку ХХ ст. сиділи реальні політичні партії, що були продуктом самоорганізації різних суспільних верств (буржуазії, дворянства, різночинців, селянства). У Думі поч. ХХІ ст., як і в Верховному Совєті СССР, сидять симулякри повністю підконтрольні кооперативу Озеро, що робить політичну систему сучасної Росії (якій протипоказана низова активність і деконцентрація влади) значно стабільнішою, ніж трєтьєіюньська монархія. Та й масштаби війн, які на поч. ХХІ ст. веде РФ, значно менші, ніж І Світова, в яку втягнулася царська Росія. 

"На болотах" склався дуже стійкий і небезпечний гібрид, погано вивчений славістами й русистами Заходу, до якого ліберальній демократії, заточеній на споживання і комфорт, дуже важко підступитися. 

Звідси - "абсурди" світової політики, заручником яких стала наша країна.

Б. Билэгчулуун: Что такое Великая Степь

 В Азии и Европе есть регион Евразийских степей, охватывающий эти два континента. Этот регион простирается на Маньчжурию на востоке, Венгрию на западе, леса Сибири и Восточной Европы на севере, Великую Китайскую стену, Тяньшаньские горы, пустыню Средней Азии, Каспийское море, Кавказские горы и Черное море на юге. 

По мере продвижения Евразийской степи с востока на запад здесь мягкая теплая погода и плодородные травяные пастбища. 

Евразийская степь обычно делится на несколько зон. Если перечислить их по мягкому теплому климату и плодородным пастбищам, то это: 1. Венгерская степь, 2. Восточно-Европейская степь, 3. Среднеазиатская степь, 4. Джунгарская впадина, 5. Маньчжурская степь, 6. Монгольская степь.

Маньчжурская степь, расположенная на самой восточной стороне Евразийской степи, имеет более мягкий, теплый климат и более плодородна, чем Монгольская степь, граничащая с запада. Причина этого в том, что ветер с влажным климатом Тихого океана проникает на Маньчжурскую с востока. Этот ветер останавливается у горного хребта Хинган.

Почему степи Монголии стали самым суровым и бесплодным районом Евразийских степей? Это связано с тем, что Монгольская степь расположена выше других степных регионов Евразии и со всех сторон окружена горами и пустынями. При этом Монгольская степь разделяется на две части: южную и северную части Гоби. Южная часть Гоби имеет несколько более мягкий теплый климат и плодородные травяные пастбища, чем северная часть Гоби, из-за теплой погоды Китая.

Что касается границ этих степных зон, то поговорим о них по порядку с востока на запад.

Маньчжурская степь простирается до реки Уссури на востоке, Хинганские горы на западе, Сибири на севере и Ляодунского полуострова на юге.

Монгольская степь простирается до Хинганские горы на востоке, Алтая на западе, Сибири на севере и Великой Китайской стены на юге. Степи Монголии делятся на северную и южную части Гоби. Западная граница северной части Гоби доходит до Алтайские горы, а западная граница южной части Гоби доходит до Ордоса.

Джунгарская впадина простирается до Алтайские горы на востоке, Джунгарский Алатау и Тарбагатайские горы на западе, долины реки Иртыш на севере и Тяньшаньские горы на юге.

Среднеазиатская степь простираются до горных хребтов Джунгарский Алатау и Тарбагатай на востоке, Уральские горы на западе, Сибири на севере и среднеазиатской пустыни на юге.

Восточно-Европейская степь простираются до Уральские горы на востоке, Карпатские горы на западе, лесов Восточной Европы на севере, Каспийского моря, Кавказские горы и Черного моря на юге.

Венгерская степь простирается до Карпат на востоке и севере, предгорий Альп на западе и Балканские горы на юге.

В целом степные регионы Евразии имеют более теплый климат на юге.

Фергад Туранли: ЗІ СВЯТОМ НОВОГО 4661 РОКУ – «НОВРУЗ»! (з історії й традиції азербайджанців)

У світі близько 50 млн. азербайджанців, які проживають у багатьох країнах світу, зокрема в Грузії, Туреччині, Єгипту, Ірані, Україні, США, Франції, Англії, Фінляндії, Німеччині, Росії, Австралії тощо і розмовляють мовою – азербайджанською, яка є однією з найдавніших, почала формуватися ІІІ-І тисячоліттях до н. е.

Поряд із загальновідомими джерелами людської цивілізації Азербайджан (Azərbaycan) теж є однією з територій розселення людини і виникнення давньої культури. Є достатня кількість аргументів для підтвердження того, що землі Азербайджану поруч з регіонами Середземномор’я входить у зону антропогенезу. Історичні матеріали Азихської печери на території названої країни належать до найдавнішої культури на планеті, що їх можна порівнювати з валлоневською культурою на Південно-Східній Франції.

Азербайджанці мають багато вікову культурну, політичну, економічну історію. Важливі відомості про давню історію цієї країни ми знаходимо у наукових доробках істориків, географів, мандрівників анналістів античної Греції та Риму: Геродота, Страбона, Плинія, Аріона, Птоломея, Плутарха й інших, котрі писали про культуру, державну будівлю, міста і економіки. Пізніше ці зведення були доповнені албанськими (азербайджанськими), арабськими, перськими і багатьма іншими джерелами. 

Після того як македонський цар Олександр Македонський (IV ст. до н.е.) завдав поразки перському царю Дарію, відправився убік Каспійського моря, що називали “Гирканською затокою”. Про це Плутарх писав: “Олександр підійшов до трупа і з неприхованою скорботою зняв із себе плащ і покрив тіло Дарія, прийняв у своє оточення…” “потім… з кращою частиною війська відправився в Гірканию. Там він побачив морську затоку, вода в який  була набагато менш солоною, ніж в інших морях”. Природно випробувачі були вже знайомі з істиною: за багато років до походу Александра вони писали, що Гирканський чи Каспійськ море, – самий північний з чотирьох заток океану.

Основним джерелом вивчення історії Кавказкою Албанії під час її існування в новій ері є багатотомна літописна історія арабського історика, законодавця і богослова Абу Джафара Мугаммеда ат-Табари (838-923р. н.е.) “Історія пророків і правителів.” на основі праць попередніх авторів – Абу Абдалага Магмуда ібн Умара аль-Вакіди, аль-Мадаіни та інших, які самі брали участь у військових походах зокрема на території Азербайджану. Слід підкреслити, що матеріали їхньої роботи дуже важливі для об’єктивного дослідження історії Азербайджану. 

Відомості з твору ат-Табарі також дає нам можливість відтворити правдиву картину історії зазначеного періоду. Наприклад, повстання азербайджанського народу під проводом національного героя та видатного полководця Бабека проти арабського  халіфату, аль-Мутасіма Афшіна Гайдара ібн Кауса, про його зв’язки та переговори з національним героєм азербайджанського народу полководцем Бабеком і правителем Табарістана – Мазіяром і планах сплюндрування халіфату у випадку перемоги Бабека, а також про листування Бабека з імператором Візантії Тефілєм у 837 році н.е.  Зведення ат-Табарі дають також важливі матеріали про значну роль азербайджанців у політичному житті Халіфату та їх діяльності в створенні своєї держави під назвою Саджиді у другій половині  IX століття. Саме за часів існування цієї держави протягом IX-X століття були встановлені стосунки між державами: Азербайджаном і Київської-Русі України (під час володарювання князів Олега та Ігоря, перших великих постатей в історії України).  

Азербайджанці - спадкоємці давніх етносів, головним чином тюркських, котрі жили на азербайджанських землях: матіени, кути, лулубеї, гуриті, сабіри, албани, огузи, гуни, хазари, скіфи та інші. Варто підкреслити, що в еволюції этноонтропогенези азербайджанців велику роль грали міграційні процеси, що сприяли формуванню нації та народів.  

Володимир Єшкілєв: Вічне Нагадування

 Є дивне філософське поле, на якому Ніцше й Сартр грають в одній команді. Де найпослідовніший із критиків культури гуманності й найпалкіший з оборонців гуманізму говорять спільною мовою. Це таке філософське поле, де Вчинок завжди актуальніший за Слово.

Почнемо з того, що гуманізм (humanitas — людяність) виник у строкатому середовищі “просвітників”. До наукового обігу сам термін у 1808 році ввів канонічний просвітник — німецький педагог Ф. Нітхамер. Згідно з теперішніми уявленнями, гуманізм є вченням, що стверджує найвищу, самодостатню і усвідомлену значущість людини та відкидає як нелюдське і протиправне все, що породжує і зміцнює відчуження та самовідчуження особи. Відкидає деспотизм, колективізм і релігію, а також ті системи мислення, які стверджують пріоритет світу ідей та світу трансцендентного.

Гуманізм, науково іменований за 36 років до народження Ніцше й за 97 років до народження Сартра, уже в середині XIX ст. став таким розхожим поняттям, що правдивий зміст його затерся і загубився. Ним клялися, його проклинали, плутали його з милосердям, позитивізмом і лібералізмом, засновували на ньому химерні ідеології і раз за разом перетворювали його на мертву моральну схему та на шкільне безглуздя.

Ніцше знущався із цього безглуздя у своєму “Заратуштрі” (та й усюди). Для позитивного заперечення гуманізму (негативні заперечення вже тоді всім набридли) він придумав ціле вчення про “надлюдину”. Але творіння генія іноді підводять під заперечення його улюблені забобони й патерни. Ствердивши вчення про “вічне повернення”, Ніцше — можливо, і випадково, хто знає — постулював одну з найбільш поетичних та етично напружених маніфестацій справжнього гуманізму — гуманну складову особливого (надзвичайного) людського Вчинку, проєктованого на умоглядну вічність.

Людина і вічність, за Ніцше, зустрічаються завдяки надлюдському Вчинку. Адже не Слово, а істинний вчинок підносить особистість на орбіту  Вічного повернення. Слова ж, як і “сміттєві вчинки”, у наступних циклах всесвіту сліду не залишають.

Історія людей, каже нам автор “Волі до влади”, тримається не на словах, а на вчинках.

Цар Леонід обирає свою долю, залишаючись у Фермопілах. Сократ відмовляється від втечі, запропонованої Платоном. Лютер оприлюднює свої 95 тез. Руссо відмовляється від зустрічі з королем. Рассел сідає до буцегарні. Черчилль виступає в Палаті громад 13 травня 1940 року…

Володимир Єрмоленко: Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті

«Мертві душі» лишається однією з головних метафор, які описують «русскій мір». Маланюк мав рацію, коли побачив у Гоголя саме цю тему та її ключовий вплив на подальшу російську культуру. Коли я бачу всілякі звернення пу до всяких «федеральних зборів», я бачу в «аудиторії» мертві душі, оболонки без серцевини, автомати без облич. Саме вони там роблять кар’єру та проповзають на саму гору. Бо смерть має бути нагорі ієрархії 

Але відмінність Гоголя від, нпрклд, Достоєвського і сучасної чорнухи росліту полягає в тому, що те, що Гоголь бачив хворобою і чому він ставив діагноз, До і ко побачили спасіння Росії, її винятковість і «умомросіюнепонять»

А Гоголь зрозумів ключову річ: смерть теж хоче жити. Смерть хоче мати свій Lebensraum. Вона бореться за свою територію. І задля того вона вплітається в життя, щоб знищити його зсередини. 

Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті. Смерть як мертві душі, як одиниці людської реальності, які щось говорять і приймають рішення; як механізація, як імітація, як порожність, як сліпа готовність коритися і т. д.

Але Гоголь також показав, як це не парадоксально, життєву силу цієї смерті. Її силу в боротьбі за виживання. І головну річ: у боротьбі за виживання смерть може бути сильнішою за саме життя. Імітація життя може бути сильнішою за саме життя. І це головний жах, який він помітив і який він описав. Можливо, тому, що надто добре його знав.

Рускій мір - це про те, що смерть відчайдушно хоче жити. І через те хоче витіснити з життя саме життя.

Ми бачимо сьогодні досить наочну ілюстрацію того старого діагнозу.